Управление природопользованием

Управление природопользованием

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ »

Слухач: Сидоркевич

Дмитро Іванович

Спеціальність, група: ЗФ – 02

Керівник:

Фоміна

Н.М.

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2001 р.

П Л А Н

Управління природокористуванням

1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ

ОХОРОНИ

2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ

ЧАСТИНИ

3. ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

4. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

5. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКО-РИСТУВАННЯМ

6. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ

ОХОРОНИ

Виникнення науки економіки природокористування є об'єктивним і

закономірним явищем, оскільки людство стоїть на порозі екологічної кризи.

За кордоном це зрозуміли набагато швидше, і зараз у США на збереження

природи витрачається на рік до 80 млрд дол. при тому, що в Агентстві з

охорони навколишнього середовища. США працює всього -15 тис. службовців, а

річний бюджет агентства — 5 млрд. дол.

Сьогодні, роблячи перші кроки у розв'язанні екологічних проблем, ми

тільки починаємо спиратись на наукові засади. Кроки ці ще досить непевні,

бракує досвіду роботи на відповідному рівні. Гальмує процес екологічна

безграмотність спеціалістів, особливо в сільському господарстві.

Оволодіння знаннями з економіки природокористування передбачає відповідну

підготовку як із цілої низки технологічних дисциплін (рослинництво,

тваринництво, агрохімія, механізація сільського господарства та ін.), так і

економічних (економіка сільського господарства, організація діяльності

сільськогосподарських підприємств, економічний аналіз, наукова

організація праці та управління).

Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори

економічного зростання — трудові ресурси, засоби виробництва і природні

ресурси — у комплексі використовуються суспільством для розвитку

виробництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання

природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо, з

розвитком виробництва вилучаються все нові багатства природи, зростає

вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у

навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати

проблеми збереження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або

навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать

закономірностям розвитку людського суспільства і практично нездійсненні.

Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для

забезпечення існування людства загалом є об'єктивним явищем (рис. 1).

Рис. 1. Схема взаємовідносин економіки і навколишнього середовища.

Отже, постають дві взаємопов'язані проблеми: перша — вплив обмеженості

природних ресурсів на їх використання і розвиток суспільного виробництва,

зростаюче забруднення середовища; друга — необхідність розробки комплексу

заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшогої розвитку

суспільства.

Природокористування має загальний характер, оскільки будь-який вид

діяльності людей викликає зміни природного середовища. Ускладнення

взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системам, зростання

пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх

регулювання.

Природне середовище — невід'ємна умова життя людини і суспільного

виробництва, оскільки воно є необхідним середовищем існування людини і

джерелом потрібних йому ресурсів.

Природа в широкому розумінні — це весь світ у багатогранності його форм,

тобто в цьому плані людина є частиною природи, у вужчому розумінні —

сукупність натуральних умов існування людського суспільства.

Під впливом людини відбуваються величезні зміни природного середовища, з

чим пов'язана необхідність його охорони. В XX ст. людина проклала нові

шляхи переміщення енергії і речовини в географічній оболонці, подекуди

значною мірою порушивши екологічну рівновагу.

Величезні масштаби змін, що їх вносить сучасна людина в природні умови на

Землі, передбачив ще на початку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.

Справді, в природі денудація (руйнування) гранітних скель відбувається зі

швидкістю 1 м за 6 тис. років, а людина з допомогою спрямованих вибухів і

сучасної техніки змінює рольєф миттєво. Тільки за один рік людина при

оранці полів, будівельних і гірничих роботах переміщує понад 4 тис. км3

грунту, видобуває з надр Землі близько 100 млрд. т руди, забирає на

господарсько-побутові потреби 13% річного стоку, спалює 8,5 млрд. т

умовного палива, виплавляє 800 млн. т різних металів, виробляє близько

60млн. т невідомих у природі синтетичних матеріалів, розкидає на полях

понад 500 млн. т добрив і 3 млн. т різних пестицидів, з яких 1/3 змивається

дощами в водойми і затримується в атмосфері.

Щорічно з надр Землі добувається більше елементів, ніж включається в

біологічний кругообіг: кадмію — в 160 разів, ртуті — 110, свинцю — 35,

миш'яку, фтору — 15, урану — 6, олова — 5, міді — 4, молібдену — в З рази.

За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивне

тваринництво і підсічно-вогнева система землеробства, людство скоротило

площу лісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в

останні 200 років. Освоєні людиною землі (промислові, сільськогосподарські,

лісозаготівельні, транспортні підприємства, гірничі розробки тощо)

становлять 60% поверхні суші. Дефіцит земельних угідь і скорочення площі

лісів призвели до того, що запаси фітомаси за історичний період (особливо

за останні століття) знизились більш ніж на одну чверть.

Глибокі зміни природного середовища під впливом господарської діяльності

порушують рівновагу, що склалася за тривалий період його природного

розвитку. В багатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели до

забруднення середовища, зникнення багатьох видів рослин і тварин,

виникнення антропогенних «бедлендів» тощо.

Людство протягом усієї своєї історії неодноразово вступало в протиборство

з силами природи, що спричиняло кризові ситуації. Найтиповішими в минулому

були продовольчі кризи.

Перші обмеження в ресурсах виникли з настанням льодовикового періоду і

похолодання. Погіршення умов, життя на півночі і в горах викликало міграцію

людей в південніші райони і передгір'я. В цих найсприятливіших для людини

районах щільність населення зросла настільки, що за існуючого тоді рівня

розвитку продуктивних сил це призвело, до відносного перенаселення.

Зникнення великих стадних тварин - основного об'єкта мисливства, викликало

нестачу продуктів харчування і стимулювало вдосконалення способів

мисливства, що ще більше прискорило виснаження тваринних ресурсів. Виникла

так звана криза мисливського господарства, вихід з якої було знайдено в

переході від привласнювальної форми господарювання до виробничих форм (від

мисливства і збиральства до скотарства і землеробства).

Протягом тривалої і складної історії розвитку людського суспільства в

різних районах земної кулі кризові ситуації виникали ще нй раз, але люди

знаходили з них вихід, розробляючи нові способи виробництва, нові методи

використання енергії, освоюючи нові види природних ресурсів.

Однак сучасна екологічна ситуація є досить унікальна, оскільки

значно зросла інтенсивність, змінилась сама суть впливу людини на природне

середовище. З 1950 р. населення планети подвоїлось. Років через сорок воно

зможе подвоїтись ще раз і досягне 9 – 10 млрд. Це потягне за собою низку

проблем, уникнути яких неможливо. Вже сьогодні зростання виробництва

продуктів харчування на Землі зупинилося. За тридцять років (з 50-х років)

«зелена революція» в два з половиною рази збільшила виробництво зерна. Але

подальшого (з 1984 р.) приросту нема. Добрива і селекція себе вичерпали. В

США зменшуються збори кукурудзи та інших зернових. Припинився ріст урожаїв

у Японії та в Китаї. Країни — колишні республіки СРСР продовжують

безпрецедентні закупки зерна. Кардинально нових технологій для збільшення

виробництва зернових культур наука не бачить.

Головний фундамент життя — грунти — всюди на Землі деградують,

зменшуються за площею. Не менш драматична ситуація з водою. В засушливих

зонах води не вистачає так само, як і хліба. Швидкими темпами винищуються

ліси. Наприклад, тропічні ліси зменшуються щосекунди на площу футбольного

майданчика. За таких темпів у Південній Америці та Африці цих лісів не

залишиться вже через 40—50 років. Знищення лісів призводить до ерозії

грунтів, планетарних змін клімату, патологічних змін в рослинному і

тваринному світі. Якщо на початку століття зникав один вид тварин за рік,

то зараз один вид тварин зникає .щоденно. І цей процес прискорюється. В

Європі під загрозою зникнення перебувають дві третини птахів, третина

метеликів, більше половини рептилій та земноводних. Залишитися на Землі

лише з воронами, горобцями і тарганами — перспектива далеко не радісна.

Втративши сусідство з розмаїттям форм життя, людина багато чого втратить у

собі самій, настане неминуча дегуманізація.

Глобальною є проблема відходів. У широкому розумінні відходи — це все те,

що людина викидає на планету в результаті господарювання, одержання енергії

та всієї' життєдіяльності. Це — вихлопні гази автомобілів, нечистоти

промисловості і сільського господарства, побуту,, дим та гази з труб. Лише

вуглекислого газу в атмосферу щоденно викидається' 5 млрд т — по тонні на

кожну людину. До відходів слід віднести і нафтові плями, згубні для життя

океанів. На кожен квадратний кілометр океанської площі припадає 17 т різних

відходів суші. Відходами є й важкі метали та отруйні речовини, які

насичують грунт, повітря, воду і харчопродукти. Відходи — це і паливо

атомних; електростанцій, надійно захороняти які поки що не навчились (а

єдиний на території колишнього Союзу могильник радіоактивних відходів з

атомних електростанцій в Краснодарському краї відмовився приймати відходи а

України).

Відходи — це пластики, що не розкладаються в землі (в воді їх ковтають

морські тварини і від цього гинуть). Відходи — це хімікати, що витікають із

звалищ в грунтові води. Велика тваринницька ферма отруює воду в річці

приблизно так само, як місто із 100-тисячним населенням. Відходи — це і

просто побутове сміття. Двадцять років тому звільнитися від тонни сміття

коштувало в США 2 долари, зараз — 100 .

Особливе занепокоєння викликає проблема, для якої не існує кордонів —

глобальні зміни клімату. Викиди в атмосферу різних газів створюють

парниковий ефект, знищують навколо планети озоновий шар. Наслідком цього є

всесвітнє потепління — середня глобальна температура в Північній півкулі за

останні 100 років підвищилась на 0,5 °С. Якщо така тенденція збережеться,

найближчим часом почнеться танення льоду в Арктиці. В сукупності з іншими

екологічними проблемами глобальне потепління може виявитись вирішальним для

долі людства.

2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ

ЧАСТИНИ

Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залучення

людиною природних ресурсів до виробничої і невиробничої діяльності, їх

відтворення та охорону.

В сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття

природокористування стає дуже містким і не завжди однозначно, розуміється.

У «Великій Радянській Енциклопедії» природокористуванням називається

сукупність впливів людини на географічну оболонку Землі, що розглядається в

комплексі (на відміну від галузевих понять — водокористування,

землекористування, лісокористування тощо) (т. 20, с. 595—596). Деякі автори

розглядають природокористування як соціальний процес, інші — як соціально-

економічний.

Отже, термін «природокористування», адекватно відображаючи досить

складний і багатогранний суспільно-природний процес в об'єктивній

реальності, далеко не однозначний — він вживається, як мінімум, у п'яти

основних значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою

виробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний процес

праці. В (такому розумінні природокористування рівнозначне поняттю

«суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери людської

діяльності – навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх

відтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних

ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи країн,

всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у

локальному, регіональному і глобальному масштабах. У такому розумінні

термін «природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу

часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом —

водокористування, лісокористування, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої

діяльності, пов'язаної з користуванням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окремому випадку вивчається

один і той же об'єкт — процес використання людиною сил і ресурсів природи,

але з різних боків і на різних рівнях галузевої, міжгалузевої і

територіальної спільності. Серед перелічених значень терміна

«природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що відображає процес

праці (суспільне виробництво), найвужчим — освоєння та експлуатація

окремого виду природного ресурсу у вузькотериторіальному (локальному)

масштабі.

Класифікація основних видів природокористування можлива з позицій тісно

взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функціонального (комплексного)

підходів.

З галузевої системи народного господарства виділяють галузі

природоспоживання (теплоенергетику, видобуток мінеральної сировини,

лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазопереробку тощо),

природокористування у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гідро-

, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення

(рекультивацію і меліорацію земель, очищення та утилізацію відходів,

регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо). За

вищого ступеня узагальнення ці види можна об'єднати в поняття виробничого

(промислового і сільськогосподарського) і невиробничого

природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування

передбачає виділення п'яти основних блоків найважливіших напрямів

природокористування: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,

відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і

моніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується на спільному

використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного

середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на

міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території.

Основні види природокористування в цьому випадку відповідають головним

структурним компонентам природного комплексу — водо-, лісо- і

землекористуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не слід

плутати поняття раціонального природокористування з охороною природи.

Охорона природи - це розробка і здіснення заходів щодо її раціонального

використання, що включають захист від надлишко,вих техногенних навантажень

і негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних

процесів, відтворення і поліпшення природного потенціалу ландшафтів.

Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш

повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і

запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних

процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити

забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку первинної

сировини.

В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із

способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню

продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх

стадо.

Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання —

основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме

поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона

природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить підтриманню

динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і

від-творювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за

високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

3. ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно.

Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення

виробничі відносини між людьми, в: даному випадку відносини, що виникають у

процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

Економіка природокористування — це наука про раціональне та ефективне

використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи

охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних

закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з

метою задоволення своїх потреб. Завдання, які стоять перед економікою

природокористування, можна поділити на три групи:

розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні

розрахунки їх вартості;

створення економічного механізму управління раціональним використанням

природних; ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень

у раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього

середовища.

Економіка природокористування як економічна наука спирається на

закономірності, що виводяться іншими науками—геологією, біологією,

ґрунтознавством, лісознавством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук

потрібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних

багатств, атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів.

Економіка природокористування стоїть фактично на межі перелічених вище та

інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною

економією і виходить з її основних положень.

У політичній економіці процес виробництва розглядається як, процес

взаємодії людини і природи. Людина, розвиваючи виробництво, перетворює

природу, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку

виробництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь зміни

одержуваного природного матеріалу і використання сил природи.

Повна залежність людини від сил природи давно минула. Сучасна людина не

може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний, глобальний,

катастрофічний характер — землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та

й то деякими явищами вона починає оволодівати. Сучасна людина все більше

підкоряє собі сили природи, використовує їх. Отже, з розвитком суспільного

виробництва у взаємодії людини і природи все більше зростає вплив людини на

природу, підкорення нею природи, використання її сил і ресурсів. Вплив

людини на природу має більшою мірою односторонній негативний для природи

характер — людина забирає дари природи, мало що віддаючи.

Звичайно, людина повинна не лише брати від природи, а й піклуватися про

її охорону, не допускати її погіршення і, виснаження. Природу треба

підтримувати, допомагати їй зберігати рівновагу як системі.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній

рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для

системи факторами, наприклад, поступовим стійким похолоданням

(потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного.

Одні живі істоти в системі поглинають інші — комахи харчуються рослинами,

плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на

харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками, живлять коріння

рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від

тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих»

видів чи міграція, навіть масового характеру. Система саморегулюється

наявністюі необхідних для її відтворення матеріалів і можливостями

споживання відходів у середині системи, що забезпечує її рівновагу. Отже,

біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе

підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов

співвідношення з неживою природою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова

система відтворення саморозвивається в сільському .господарстві, де вона

може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні травопільної,

плодозмінної, просапної систем землеробства відновлюється родючість грунту,

Страницы: 1, 2