Іксодові кліщ

Знання місць життя тих чи інших видів кліщів -- переносників збудників заразних хвороб має велике епідеміологічне значення, тому що по характері ландшафту можна припустити наявність тих чи інших видів іксодових кліщів, а це визначає характер профілактичних і протиепідемічних заходів, місце їхнього проведення і т.п., а головне, дозволяє провести їхній попередньо.

На території СРСР у зоні тундри іксодових кліщів практично ні, що визначається холодним кліматом з коротким летом, зоною вічної мерзлоти, убогим рослинним покривом. Тільки на північно-заході Заполярья (у Карлов), де під впливом Гольфстріму клімат тепліше, зустрічається паразитуючий на птахах у їхніх гніздах кліщ Ixodes putus.

У лісовій зоні іксодових кліщі зустрічаються від берегів Балтики до Тихого океану. На заході північна границя поширення іксодід проходить по 65° с. ш., на Далекому Сході -- знижується до 53° с. ш., що залежить від більш низької середньої температури на сході зони. Тайгові широколистяні ліси заселені переважно видами роду Ixodes. Типовий для тайги кліщ Ix. persulcatus розповсюджений від Камчатки, Курильськ островів, Сахаліну до західних границь СРСР. Найбільш численний у необжитій тайзі на вирубках, просіках, узліссях, по узбіччях звіриних стежок, у місцях відпочинку, годівлі, водопою великих ссавців. Стійкі вогнища масового розмноження кліщів виникають на місцях, де тайга навколо населених пунктів вирубана і територія використовується під пасовища. Звичайно на цій території виростають дрібнолисті породи і чагарник. На заході зони кліщі Ix. persulcatus живуть тільки в північній її частині: райони Прибалтики, Ленінградська і Калінінградська області. Тут у європейських змішаних лісах домінує кліщ lx. ricinus, що розповсюджений на сході до Волги, у лісових і чагарникових формаціях.

У лісовій зоні на відкритих просторах широколистяних лісів розповсюджений кліщ D. pictus (представник степової групи кліщів), вогнища масового розмноження його знаходяться на лісових лугах, узліссях, лужках і т.п., використовуваних під пасовища; зустрічаються від західних границь СРСР на схід до Західного Сибіру включно. Для широколистяних лісів Далекого Сходу характерні види роду Haemaphysalts (Н. concinna, Н. japonica). Кліщі Н. concinna часто зустрічаються й у широколистяних лісах Західної Європи, Алтаю, Кузбасу, Саянів, Закавказзя. Ділянки лугів, відкриті простори і чагарникові зарості далекосхідних широколистяних лісів заселені кліщами D. silvarum.

Для лісостепової зони характерне змішання фауни лісових і степових видів кліщів. У європейських острівних лісах найбільш поширені lx. ricinus, D. pictus (тайговий тип Ix. persulcatus відсутній), у степових ділянках -- D. marginatus, у Західно-Сибірському лісостепу -- D. pictus і D. marginatus. В Сибіру (до Новосибірської області) і Забайкалье лісові і чагарникові ділянки, березові колки заселяють D. silvarum, у степах Східного Сибіру і Забайкалья -- типовий для монгольських степів D. nuttali. Фауна кліщів степової зони вже більш багата видами. Типовими представниками є кліщі роду Dermacentor -- D. marginatus, D. nuttali. В острівних лісах, залісених балках, чагарникових заростях зустрічаються лісові кліщі D. pictus і lx. ricinus, а також напівпустельні Rh. rossicus, Ну. scupense.

У південній частині зони на лугах, покладах живуть Hyalomma plum-beum, восени кліщі збираються під стогами і копицями сіна, тут же, але в меншій кількості знаходяться Haemaphysails punctata. У південно-західній частині зони на великій рогатій худобі паразитують у масі кліщі Boophylus calcaratus (особливо в заплавах рік). На Чорноморському узбережжі в населених пунктах живе Rh. sanguineus. З норових форм найбільш типові Ix. laguri laguri у норах хом'яків, lx. crenulatus у норах хижаків і гризунів. У степовій зоні в масовій кількості кліщі розмножуються тільки на пасовищах домашніх тварин; дикі копитні через їхню нечисленність грають тут малу роль.

Для напівпустелі характерні кліщі роду Rhipicephalus (Rh. rossicus, Rh. schulzei, Rh. turanicus); сюди заходять і степові кліщі D. marginatus. У напівпустелях кліщі поширені в основному в норах чи гризунів у заплавах рік. Деякі норові види (Rh. schulzei) виповзають з нір і нападають на людей і великих тварин.

Пустельна зона найбільш багата видами іксодових кліщів (більш 20 видів), що, мабуть, зв'язано зі сприятливими кліматичними умовами, розмаїтістю біотопів, достатком тварин-хазяїнів. Для цієї зони характерні кліщі роду Hyalomma, найбільш розповсюджений вид -- Н. asiaticum asiaticum. Личинки і німфи цих кліщів паразитують на піщанках і ховрашках, а дорослі -- на дрібній рогатій худобі, верблюдах. У пустельному ландшафті кліщів небагато, здебільшого вони заселяють зрошувані землі, оазиси, заплави, пустельні передгір'я. Пустельні кліщі роду Hyalomma нападають на тварин і людей у сутінковий чи нічний час; удень від прямих сонячних променів вони ховаються в норах, тріщинах землі й в інших притулках.

Таким чином, вивчення розподілу іксодових кліщів по території СРСР показує, що кількість видів при просуванні з півночі на південь збільшується. Багато видів кліщів властиві тільки визначеним рослинним формаціям, наприклад Ix. persulcatus -- тайговим лісам, Ix. ricinus -- листяним лісам, D. pictus -- лугам і т.п. Норові форми частіше зустрічаються в різних ландшафтах, але зате зв'язані з визначеним колом хазяїнів, наприклад кліщі Іх. apronophorus -- паразити водяних полівок -- поширені в різних ландшафтно-кліматичних зонах по берегах дрібних водойм, lx. crenulatus -- у норах багатьох ссавців.

Варто помітити, що хоча різні види іксодід присвячені до визначених зон, але, як правило, у тих чи інших кількостях з різною частотою вони зустрічаються й у сусідніх зонах, відмінних по ландшафті. Нижче приводиться екологічна характеристика найважливіших іксодових кліщів, що мають епідеміологічне значення.

2 Роди кліщів Ixodes

2.1 Рід Ixsodes

Ixodes persulcatus живе в південній частині тайгової смуги -- від Камчатки до Карелії, зрідка виявляється і південніше -- у Московської, Брянської, Орловський областях, зустрічається на Алтаї (мал. 2.1). Характерні стації перебування -- хвойні і листяні ліси; найбільш рясний у змішаних хвойно-листяних лісах. У тайзі кліщі збираються (до середини травня) уздовж стежок у місцях відпочинку і водопою диких копитних, в освоєній тайзі -- на вирубках, використовуваних під пасовища, буреломах -- місцях перебування великих хижаків, у чагарниках, кілках.

Рисунок 2.1 - Карта поширення кліщів Ixodoidea у СРСР. Північна границя пологів:

/ -- Izodes, 2 -- Haemaphysalis, 3 -- Dermacentor, 4 -- Rhipicephalus, 5 -- Boophilus,

6 -- Hyalomma, 7 -- Ornithodoros, 8 -- Argas

Ix. persulcatus -- треххазяйнний кліщ. Дорослі його форми паразитують на великих домашніх тварин (в освоєних зонах тайги -- на лосях, оленях і т.п.), личинки і німфи -- на дрібних ссавцях (гризунах, комахоїдних хижаках), птахах, що ведуть наземний спосіб життя (наприклад, на рябчиках). На людину нападають як імаго, так іноді і личинки. Найбільша активність дорослих, німф і личинок спостерігається в першій половині теплого періоду року, імаго -- із квітня, личинки і німфи -- із травня.

Епідеміологічне значення Ix. persulcatus полягає в тому, що він є переносником збудників кліщового енцефаліту і туляремії.

Ixodes ricinus (мал. 2.2) розповсюджений у європейській частині СРСР (на схід приблизно до Волги), на Кавказу, у Західній Європі, Англії, Північній Африці. Найбільш характерні стації -- дрібнолисті і хвойно-листяні ліси і відкриті простори з чагарниковими заростями, на півночі -- сухі, а на півдні -- вологі місця. Вогнища масового розмноження знаходяться в місцях випасу домашніх тварин і в місцях, де частіше тримаються великі дикі тварини (лосі), на вирубках, узліссях і т.п.

Рисунок 2.2 Ixodes ricinus (самка)

Рисунок 2.3 - Схема сезонного ходу активності імаго Ixodes ricinus у різних кліматичних умовах (по Л.В. Бабенко):

1 -- район з теплою вологою зимою і сухому влітку; 2 -- район із прохолодною зимою і рідкими морозними днями; 3 -- район з континентальним кліматом середньої смуги Європи; 4 -- се° вірні райони з коротким прохолодним летом

lx. ricinus -- треххазяинний кліщ. Для імаго хазяїнами служать великі ссавці, особливо домашні тварини, хижаки (лисиці, барсуки), олені, лосі, а також їжаки, зайці і птахи. Личинки і німфи паразитують переважно на дрібних наземних хребетних, у першу чергу на їжаках, а на півдні -- також на зміях і ящірках. Нападають на людину дорослі і німфи, але іноді і личинки. На території Середнього Наддніпрянщин Ix. ricinus відноситься до числа домінантних видів. Масове розмноження кліщів відзначається в листяних і змішаних лісах, у лісових болотах, однак у лісових біотопах навіть в одній і тій же місцевості lx, ricinus розподілені нерівномірно. Найчастіше вони зосереджені на узбіччях і лісових дорогах, у заболочених місцях -- на ділянках з помірною вологістю і добре дренірованній ґрунтом. Цей вид кліщів має широке коло хазяїнів (він виявлений на 45 видах ссавців). Основними хазяїнами статевозрілих кліщів служать домашні тварини, а також плямистий олень, лось, лисиця, козуля. Статевонезрілі фрази прогодовуються переважно на гризунах (рудий, звичайної і водяник полівках, лісовий і жолтогорлой мишах) і землерийках (звичайної і малий бурозубках).

lx. ricinus зустрічається на савец в усі сезони року, однак зміни сезонної активності окремих фаз розвитку досить своєрідні. Активність дорослих кліщів починається в Середнього Наддніпрянщин з березня, масове паразитування на тварин збігається тут з початком випасу худоби (квітень), і число паразитуючих особей наростає до середини травня (до 250 кліщів на окремих тваринах). Велика чисельність і щільність Ix. ricinus на даній території, як показали дослідження Н.Т. Никитченко (1985), порозуміваються достатньою вологістю, оптимальною температурою, сприятливим рослинним покривом, підстилкою і щільністю заселення хазяїнами кліщів. Інтенсивність поразки тварин трохи знижується в червні-серпні. У середині вересня спостерігається другий пік активності. Максимум кліщів на окремих тваринах у цей період досягає 65 особей.

Німфи на тварин з'являються в I декаді квітня. Максимум їхнього паразитування приходиться на червень. У липні число паразитуючих особей різко знижується. Потім відбувається підвищення у вересні з наступним зниженням до листопада. Крива сезонної активності німф даного виду кліщів має дві різко виражені вершини з максимумом у травні-червні і восени (вересень).

Личинки Ix. ricinus протягом доби розповзаються від місця вилуплення, як показали дослідження Н.Н. Лебедєвої й А.В. Фильчагова (1985), на відстань 0,5--2,5 м. Однак велика їхня частина звичайно концентрується в радіусі до 1,5 м (60.--80%). Площа ділянки, зайнятого личинками з однієї кладки, складає в різні дні від 1 до 5,5 м2, а сумарно за кілька тижнів -- 7,5--8,5 мг. У пересуванні личинок не відзначається якої-небудь цілеспрямованості, вони розповзаються рівномірно в усі сторони. Голодні личинки в більшості випадків зустрічаються групами, у яких одночасно можуть знаходитися до 1000 і більш активних голодних особей (Левин, 1985). Активність личинок починається з квітня, максимум спостерігається в травні; у червні-липні вона знижується, а в серпні знову відзначається її підйом. Після другого піка активності починається повільний її спад;до кінця грудня. Період активності лічинкової стадії на тварин набагато триваліше (квітень-грудень), чим інших фаз розвитку.

Зимують Ix. ricinus на усіх фазах розвитку. Статевозрілі голодні кліщі на зиму ховаються під лісову підстилку, суху траву, нори тварин.

У помірному поясі паразитування дорослих особей спостерігається в теплий період року з двома максимумами: більш високим навесні (квітень-- травень) і восени (серпень -- вересень) (мал. 46). У середині літа відбуваються різке зниження активності дорослих і наростання активності ювенальних фаз, що паразитують на дрібних хребетним. У теплих районах (Північна Африка, Південна Європа, Закавказзя) сезон паразитування дорослих -- осінньо-зимньо-весняний період; улітку знахідки кліщів на хазяях дуже рідкі.

Кліщ є переносником збудників кліщового енцефаліту, туляремії й інших захворювань, а також кровопаразитів -- збудників хвороб домашніх тварин.

2.2 Рід Dermacentor

Dermacentor pictus (мал. 2.4) розповсюджений у Середній Європі, Англії, на півдні смуги європейських широколистяних лісів і в лісостеп, у Західному Сибіру, у горах Криму, Кавказу, Закавказзя, Казахстану, Киргизії. Заселяє лісові лучки, пасовища, заливні луги, прикордонні степові ділянки, D. pictus -- трьоххазяйний кліщ. Дорослі великі кліщі паразитують на вівцях, коровах; молоді -- на дрібних ссавцях, частіше на полівках; на їжаках і зайцях -- усі форми. На людину нападає рідко. Активні дорослі кліщі навесні (у масі) і восени (5% весняної активності), молоді -- улітку. У Закавказзя їхнє паразитування продовжується до зими (мал. 2.4).

Характерним для кліщів Dermacentor є їхня різна кількість на різних пасовищах. Строкатість розподілу кліщів на пасовищах (а не на території взагалі) залежить від розміщення на них полівок -- хазяїнів молодих форм кліщів. Весняна перевага статевозрілих кліщів на якій-небудь ділянці відповідає літньому поширенню популяції звичайної полівки за попередні роки. Основними біотопами служать купинясті луги, вирубки, узлісся, тобто ті місця, де полівки можуть укритися від хижаків. Крім цього кліщів звичайно більше там, де худоба знаходиться довше (місця «полуденка»). Менше кліщів спостерігається в місцях з витоптаною рослинністю (місця частого прогону худоби). Зазначену залежність кількості кліщів від кількості гризунів можна використовувати для прогнозу чисельності кліщів. Після піка чисельності гризунів у наступні роки, особливо в другий і третій (але не перший), пасовищах можна екати масової появи кліщів. Величезні запаси статевозрілих кліщів, що виникають у природі в рік масового розмноження мишеподібних гризунів, витрачається потім протягом наступних 3--4 років.

Рисунок 2.4 - Dermacentor pictus (самець)

Епідеміологічне значення D. pictus полягає в переносі збудників туляремії, омської геморрагічної лихоманки, кліщового сипного тифу.

Dermacentor silvarum розповсюджений на Далекому Сході, у Примор'ї, у Забайкалье, на Алтаї до Західного Сибіру, у Північній Монголії. Типовими ландшафтами для цього кліща є лісостеп, ліси, але головним чином ділянки, піддані освоєнню людиною, покриті чагарниковою рослинністю вторинного типу. D. silvarum -- трьоххаозяйнний кліщ, дорослі паразитують на великих ссавцях -- домашніх і диких, можлива зимівля на худобі; молоді форми -- на дрібних ссавцях. Це перший весняний кліщ, максимум нападу -- наприкінці травня, друга, менш висока хвиля активності -- восени. Вид має велике епідеміологічне значення, тому що є переносником збудників кліщового енцефаліту і кліщового сипного тифу на Далекому Сході, а також кровопаразитів тварин (піроплазмоз, нуталліоз).

Dermacentor marginatus зустрічається на півдні європейської частини СРСР, Закавказзя, Казахстану, у горах Середньої Азії, на півдні Західного Сибіру, у Південній Європі, у рівнинних і гірських степах, у лісостепу, у гірських лісах (на пасовищах), балках, заплавних лугах, лісосмугах -- у місцях, де живуть можливі хазяїни. Характерно, що кльоші D. marginatus відсутні в населених пунктах. Дорослі особи годуються на великих домашніх і диких ссавцях (вовки, зайці, їжаки), можуть нападати на людину; молоді форми паразитують на дрібних ссавцях -- гризунах, комахоїдних. Трьоххазяйнний вид, сезон паразиторування -- весна (з лютого по травень на півдні), почасти осінь, для молодих форм -- літо. Епідеміологічне значення виду в тім, що кльоші є переносниками і хоронителями збудників туляремії, кліщового сипного тифу, кровепаразитарних захворювань тварин.

Dermacentor nuttali розповсюджений у степах Забайкалья, Східної «Сибіру, у Монголії. Це трьоххазяйнний кліщ, дорослі паразитують на великих, молоді фази -- на дрібних ссавцях (крім цього на зайцях, кішках, собаках); часто зимують на хазяях, нападають на людину. Дорослі кліщі активні навесні і трохи слабкіше восени, максимум -- з кінця квітня до середини травня (мал. 48). Є переносниками збудників кліщового сипного тифу.

Рисунок 2.5 - Схема сезонного ходу активності різних фаз розвитку Dermacentor nuttali (по В. А. Меринову): 1-- імаго. 2 -- личинки, 3 -- німфи. По вертикалі -- нн-декіьі достатку; по горизонталі -- дати

2.3 Рід Haemaphysalis

Haemaphysalis concinna (мал. 2.6) особливо численний на Далекому Сході (Хабаровський і Приморський краї), на півдні європейської частини РСФСР, у Криму, Закавказзі, Західній Європі, Ірану, Південно-Східній Азії. Північніше 51° с. ш. цей вид не живе. Характерні стації: у листяних вологих і змішаних лісах, на відкритих ділянках, у вологих кочкарниках (Примор'я), у лісах Закавказзя. Вогнища масового розмноження кліщів -- у місцях перебування диких копитних, оленярських парках.

Нает. concinna -- трьоххазяйнний кліщ, дорослі паразитують на великих ссавцях (копитних і хижих), активні з весни до осені, найбільш активні в червні; личинки і німфи -- на дрібних ссавцях, птахах протягом усього теплого періоду, нападає на людину, але характерні погана присмоктування і менша агресивність, чим у lx. persulcatus; можуть нападати і німфи. Кліщі даного виду є переносниками збудників кліщового сипного тифу і кліщового енцефаліту.

Haemaphysalis punctata розповсюджений на півдні європейської частини СРСР, у Казахстану, Середній Азії, Європі, Північній Африці, Ірану. Характерні ландшафти: гірські ліси, степи і пустелі, долини рік. Розповсюджений широко, але вогнища масового розмноження не зустрічаються. Тртоххазяйнний кліщ, дорослі паразитують на великих ссавцях (великому і крейдою рогатій худобі, верблюдах, свинях), личинки і німфи на великих тваринах харчуються рідко, частіше на дрібних ссавцях, особливо птахах (курях, фазанах, галках, горобцях і т.п.), рідше -- на рептиліях, нападає на людину. Сезон паразитування дорослих кліщів -- весна й осінь, на півдні -- цілий рік, личинок і німф -- частіше влітку. Кліщі переносять збудників кліщового сипного тифу в Середній Азії.

2.4 Рід Rhipicephalus

Rhipicephalus sanguineus (мал. 2.7) розповсюджений на всіх материках земної кулі, типові форми -- у Середземномор'я; у СРСР -- на Чорноморському узбережжі, у Криму, Закавказзі, Туркменії. Хазяїнами в основному служать собаки, рідше -- інші домашні тварини, їжаки, хижаки, гризуни (сірі пацюки). На собаках кліщі харчуються на всіх рухливих стадіях розвитку по трьоххазяйнному типі. Часто кліщі заселяють приміщення, де є собаки (тріщини стін будівель, під штукатуркою і т.п.). У дикій природі живуть у лігвищах і норах шакала і дикобраза.

Рисунок 2.6 - Haemaphysalis concinna (самець)

Рисунок 2.7 - Xhipicephalus sanguineus (самець)

При 30° весь життєвий цикл продовжується близько 2 мес, але може затягуватися і до 3 років. Сезон паразитування продовжується з весни протягом усього літа (дорослі), личинки і німфи паразитують на собаках у масі влітку до жовтня (мал. 2.8). Нападає на людину. Епідеміологічне значення складається в передачі збудників марсельської лихоманки, лихоманки Ку, спірохет іспано-північноамериканського кліщового поворотного тифу, можливо, вірусу сказу (знайдені спонтанно заражені вірусом сказу кліщі Rh. sanguineus -- у Китаї, Поволжі), у США -- збудників лихоманки Скелястих гір.

Рисунок 2.8 - Сезонний хід активності різних фаз життєвого циклу Rhipicephalus (no

Е. А. Клюшкиной і К. И. Кондрашкиной).

А -- Rlupicephalus sanguineus (Крим); Б -- Rh. schulzei (Казахстан); 1 -- імаго, 2 -- личинки, 3 -- німфи. По вертикалі -- індекси достатку, по горизонталі -- місяці

Пустельні і напівпустельні -- Rh. schulzei (паразит ховрашків) і Rh. pumilio (паразит піщанок, зайців і ін.) -- зрідка можуть нападати і на великих тварин (верблюдів, велика і дрібна рогата худоба й ін.) і людини; можливо, грають деяку роль у поширенні чуми, тому що з зібраних у природі цих видів кліщів виділені збудники чуми.

Rhipicephalus pumilio -- трьоххазяйнний паразитичний кліщ, розповсюджений у рівнинних і передгірних напівпустелях Прикаспія, Казахстану, Середньої Азії, а поза СРСР -- на заході Монголії і Китаю. Він часто зустрічається в тугайних заростях. Паразитування кліща на усіх фазах розвитку відзначається протягом усього теплого періоду, причому в личинок і німф спостерігається два підйоми чисельності (на початку і кінці теплого сезону), а дорослі кліщі активні звичайно в першій половині літа. Зимують усі фази. Таким чином, даний кліщ характеризується багаторічним (2--3 роки) циклом розвитку (Белозеров, 1985).

Харчування личинок і німф продовжується 3--8 днів. Самки починають відкладання яєць при 25° через 4--6 днів після насичення. Ембріональний розвиток при цій температурі продовжується 25--30 днів. Личинки активізуються через 5--8 днів після вилуплення незалежно від фотоперіодичних умов. Тривалість перетворення ситих личинок у німф при 25° складає 11 --15 днів, а при 30° -- 7--10 днів. Голодні німфи виявляють високу рухливість через 5--8 днів після линяння в умовах довгого дня (20 ч світла в добу), а в умовах короткого дня (12 ч світла) зберігають пасивність не менш 4--6 мес. Світловий режим чітко позначається і на агресивності голодних личинок і німф: довгий день підсилює агресію, короткий -- сприяє пасивності.

2.5 Рід Hyalomma

Hyalomma plumbeum (мал. 2.9) розповсюджений на Україні, у Криму, на Кавказу, у Нижнім Поволжі, Середній Азії, Південній Європі, Африці, Ірану. Дорослі кліщі зустрічаються частіше на різнотравних ділянках (старі ріллі, цілина), у розрідженому листяному лісі, у западинах, балках, лісосмугах, у місцях існування їхніх хазяїнів. Відзначено, що кліщі восени збираються в копицях і стогах сіна, де і залишаються на зимівлю. Хазяїнами для дорослих особі служать головним чином сільськогосподарські тварини, але харчуються і на зайцях (русаках), дрохвах. Хазяїнами личинок і німф є в основному зайці, а також дикі (дрохва, курлатка й ін.) і домашні птахи. Тип харчування -- двуххазяйний, сезон активності -- весь теплий період року до листопада, зі зниженням чисельності нападу кліщів з липня (мал. 53). Передає збудників кримської геморрагичною лихоманки і лихоманки Ку.

Hyalomma anatolicum anatolicutn розповсюджений на півдні СРСР (у Казахстану, Середній Азії, Закавказзі), в Ірану, Африці. Живе на цілинних ділянках, покладах, заплавних лугах. Паразитує на.великих ссавців, в основному домашніх тварин, джейранах. Треххозяинный вид. Сезон паразитування березень -- листопад, найбільш численний у березні -- квітні. Передає збудників геморрагичної лихоманки типу кримської в Середній Азії, лихоманки Ку.

Страницы: 1, 2, 3, 4