Виды кредитов коммерческих банков

зберігти зв’язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до

таких обмежень. Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є

зобов’язання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське

зобов’язання тримати лінію діючою. Відкриваючи кредитні лінії, у банк

необхідно внести комісійні платежі. Розмір їх залежить від вартості всієї

лінії або її невикористанної частини, а крім того, від репутації

позичальника. Різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що

сплачується на позичений капітал. Усі кредитні лінії мають змінні ставки

відсотків, які базуються на ставках грошового ринку, плюс премія за ризик.

Розрiзняють поновлювальну i непоновлювальну кредитну лiнiю. У разi

поновлювальної кредитної лiнiї кредит надається i погашається у межах

втановленого лiмiту заборгованостi автоматично. Вiдкриття непоновлювальної

кредитної лiнiї означає, що пiсля надання позики i її погашення вiдносини

мiж банком i клiєнтом припиняються. Також можна видiлити цiльову (рамкову)

кредитну лiнiю, що вiдкривається банком клiєнту для оплати постачань

визначених товарiв в рамках одного контракту, що реалiзується на протязi

року чи iншого перiоду.

При здiйсненнi великих проектiв, що включають кiлька учасникiв i

достатньо розтягнутi у часi, використовуються гарантiйнi кредити. Сутнiсть

даної форми кредитування – клiєнт i банк заздалегiдь обумовлюють дату

надання кредиту. Банк гарантує оплату зобов’язань позичальника не пiзнiше

обумовленого строку. Крiм того, клiєнт i банк можуть домовитися про надання

банком кредиту на першу вимогу позичальника. В такому випадку клiєнт до

моменту отримання кредиту сплачує банку комiсiю за зобов’язання, сума якої

повинна перекривати можливi втрати банка при необхiдностi термiнового

залучення кредитних ресурсiв.

В практицi захiдних банкiв використовується класифiкацiя кредитiв в

залежностi вiд їх якiсної характеристики. НБУ за цiєю ознакою подiляє

кредити на:

1) стандартнi;

2) нестандартнi;

3) сумнiвнi;

4) небезпечнi;

5) безнадiйнi.

Стандартнi кредити – це кредити незалежно вiд виду забезпечення, строк

погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно i повному обсязi

погашається основний борг, включаючи кредити, пролонгованi у встановленому

порядку, але не бiльше двох разiв, iз загальним строком пролонгацiї не

бiльше 6 мiсяцiв.

Кредити нестандартнi – кредити, пролонгованi бiльш як два рази або iз

загальним строком пролонгацiї понад 6 мiсяцiв; простроченi до 60 днiв

забезпеченi кредити, а також простроченi до 30 днiв недостатньо забезпеченi

кредити.

Сумнiвнi кредити – це простроченi до 30 днiв незабезпеченi кредити;

простроченi вiд 30 до 60 днiв недостатньо забезпеченi кредити, а також

простроченi вiд 60 до 180 днiв забезпеченi кредити.

Кредити небезпечнi – простроченi вiд 30 до 60 днiв незабезпеченi

кредити; простроченi вiд 60 до 180 днiв недостатньо забезпеченi кредити; а

також простроченi понад 180 днiв забезпеченi кредити.

Безнадiйнi кредити – простроченi вiд 60 до 180 днiв незабезпеченi

кредити i недостатньо забезпеченi кредити, простроченi понад 180 днiв.

Безнадiйна кредитна заборгованiсть списується за рахунок коштiв резерву

страхування активних операцiй. У разi недостатностi коштiв резерву

страхування активних операцiй безнадiйна кредитна заборгованiсть

погашається за рахунок коштiв резервного фонду, фондiв економiчного

стимулювання, iнших фондiв банку, нерозподiленого прибутку минулого року.

Хоча в цілому комерційні банки України почали проводити більш зважену

і обережну кредитну політику. Вони не нарощували активність шляхом

використання будь-якої можливості отримати прибуток від залучених коштів.

Так, якщо станом на 1.01.96 р. по всіх комерційних банках України кредити,

безнадійні до повернення, складали 309 млн.грн., то станом на 1 січня 1998

року – 25 млн.грн., тобто відхилення (зменшення безнадійних кредитів)

становить – 284 млн.грн.

В залежностi вiд кiлькостi кредиторiв можна видiлити кредити:

1) наданi одним банком;

2) консорцiумнi кредити;

3) паралельнi кредити.

Консорцiумнi кредити – це кредити, що надаються консорцiумом банкiв.

Комерцiйнi банки можуть об’єднуватися у консорцiуми з метою акумуляцiї

кредитних ресурсiв, як в нацiональнiй так i в iноземнiй валютi, для

здiйснення кредитування програм iз значними обсягами, зменшення кредитних

ризикiв, дотримання нормативного показника максимальног розмiру ризику на

одного позичальника.

Банкiвськi консорцiуми – це тимчасовi об’єднання банкiв, якi

створюються для координацiї дiй при кредитуваннi однiєї, але великої угоди.

Координує дiї учасникiв консорцiуму головний банк (лiдер), який представляє

iнтереси консорцiуму, але дiє в межах повноважень, якi отримує вiд iнших

учасникiв консорцiуму. За органiзацiю консорцiуму головний банк отримує

спецiальну винагороду, крiм вiдсоткiв та комiсiйних, що покривають його

безпосереднi витрати. Члени консорцiуму несуть солiдарну вiдповiдальнiсть

позичальниками. Кожен член консорцiуму автономно оцiнює ефективнiсть

проекту i визначає умови участi в ньому або може пропонувати свiй варiант

проведення тiєї чи iншої операцiї, для якої створюється консорцiум. На

пiдставi цих пропозицiй визначаються загальнi скоординованi дiї.

У консорцiумнiй угодi можуть брати участь не тiльки кiлька банкiв, але

й кiлька позичальникiв, якi мають причетнiсть до заходу, що кредитується.

Кредит може надаватися банкiвським консорцiумом таким чином:

– за допомогою акумулювання кредитних ресурсiв у визначеному банку;

– шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або

групою банкiв, а кредитування здiйснювати у мiру виникнення

потреби у кредитi;

– шляхом змiни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсiв

за рахунок залучення iнших банкiв для участi у консорцiумнiй

угодi.

Рiзновидом консорцiумного кредиту є паралельний кредит. При

паралельному кредитуваннi в угодi беруть участь два або бiльше банкiв, якi

самостiйно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують

мiж собою умови кредитування, щоб у пiдсумку укласти кредитний договiр iз

загальними для всiх учасникiв умовами.

При паралельному кредитуваннi кожен банк може самостiйно надавати

позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з

iншими банками-кредиторами, умов кредитування.

За строками погашення можна видiлити кредити, що погашаються:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресiєю платежiв (тобто сплата основного боргу і процентів по

кредиту здійснюється щоквартально, щомісячно, але в перші періоди

суми внесків будуть вище, а в наступних будуть прогресивно

скорочуватися);

5) пiсля закiнчення обумовленого перiоду (мiсяця, кварталу).

Порядок, форма погашення кредиту передбачаються у кредитному договорi.

Дiючими правилами банку "Україна" передбачено, що погашення кредиту може

здiйснюватися одноразово i в розстрочку (частково). Одноразове погашення

позички передбачає її повернення в повнiй сумi у встановлений у кредитному

договорi строк.

При погашеннi позички в розстрочку передбачається перiодичне погашення

суми боргу, пов’язане з надходженням виручки вiд реалiзацiї продукцiї

(проведення робiт, надання послуг) та iнших прибуткiв. У цьому разi в

кредитному договорi може бути передбачено умовний строк погашення кредиту,

конкретнi строки його погашення встановлюються виходячи з позичкової

заборгованостi, що фактично склалася, наприклад, на початок кожного

кварталу, року з урахуванням специфiки роботи позичальника та ходу

реалiзацiї продукцiї.

За характером i способом сплати процентiв видiляють кредити:

1) з фiксованою процентною ставкою;

2) з плаваючою процентною ставкою;

3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний

кредит).

Позики з фiксованою процентною ставкою характернi для стабiльної

економiки, однак можуть видаватися на короткий термiн i в умовах iнфляцiї.

Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних

угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку.

Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у

Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом

встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 – 20%), і зміна

процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки

змінюється облікова ставка НБУ.

В залежностi вiд цiльового спрямування кредит може бути виробничим чи

споживчим.

Переважна частина кредитiв використовується у сферi виробництва та

реалiзацiї сукупного суспiльного продукту i є важливим джерелом формування

обiгових коштiв i основних фондiв. Водночас населення теж одержує значну

кредитну допомогу на свої споживчi цiлi, насамперед це кредити на затрати,

пов’язанi з покращенням житлових умов i створенням пiдсобного домашнього

господарства, а також на придбання товарiв в кредит i невiдкладнiпотреби.

Споживчий кредит надається тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi

фiзичним особам-резидентам України, строк користування споживчим кредитом

не повинен перевищувати 10 рокiв.

Нерiвномiрнiсть розвитку кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з

приватним сектором свiдчить, з одного боку, про потенцiйну спрямованiсть

банкiв на спiвробiтництво з недержавними суб’єктами-пiдприємствами та

домашнiми господарствами, а з другого – про значнi труднощi, якi iснують на

шляху розвитку цього спiвробiтництва. Глибока платiжна криза, що охопила в

1995 роцi всi сфери економiки, погiршення фiнансового стану та

кредитоспроможностi приватних пiдприємств, посилення тиску на банки з боку

державних структур внаслiдок того, що держава є акцiонером провiдних

комерцiйних банкiв ("Україна", Промiнвестбанк, Укрсоцбанк тощо) iстотно

ускладнили розвиток кредитних вiдносин комерцiйних банкiв з приватним

сектором економiки в 1995-1996 роках.

ІІІ. Проблеми та перспективи застосування різноманітних

видів кредиту на Україні.

Однiєю з найважливiших функцiй комерцiйних банкiв є функцiя фiнансового

посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження вкладникiв, а

з iншого – здiйснюють iнвестицiї (вкладання коштiв). Створення сприятливого

середовища для цього i повинно стати серцевиною банкiвських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерціними банками,

призначені задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити

його виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх

галузей народного господарства, зробити процес кредитування простішим і

менш ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує обмаль

проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів, сприяють

зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених, пролонгованих,

безнадійних і т.і.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності

українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і

небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це

пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних

позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим

ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять

комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку

довгострокового кредитування.

Економiчна полiтика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила

умови для фiнансової стабiлiзацiї. Це зумовило нову ситуацiю для дiяльностi

банкiвських установ, особливiсть якої в тому, що багато банкiв, включаючи

середнi i великi, взагалi не надавали середньострокових i особливо

довгострокових кредитiв. Сфера їх дiяльностi обмежувалась переважно

короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням

клiєнтiв, операцiями з купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цiнними

паперами. При цьому слiд визначити iстотне зниження номiнальних процентних

ставок по кредитах, а також поступову активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi

пiдприємств та пiдвищення їх попиту на середньостроковi та довгостроковi

кредити, що вимагає вiдповiдної змiни в депозитнiй i кредитнiй тактицi i

стратегiї, спрямованих на забезпечення фiнансової стiйкостi банку в умовах

фiнансової стабiлiзацiї.

В 1997 роцi для України були характернi темпи iнфляцiї в 3% [26, с.92],

i це викликає певнi проблеми для комерцiйних банкiв щодо забезпечення їх

фiнансової стiйкостi, бо структура балансiв українських банкiв добре

адаптована до значних рiвнiв iнфляцiї i могла б сприяти високiй дохiдностi

їхньої фiнансово-посередницької дiяльностi. Однак така структура погано

пристосована до операцiй в умовах невисокої iнфляцiї, i якщо українськi

банки не будуть намагатися iстотно змiнити структуру своїх балансiв за

низької iнфляцiї, то це неминуче викличе збiльшення їхнiх збиткiв i

призведе до неплатоспроможностi.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомiсячних темпiв

iнфляцiї до рiвня менш нiж 3% зумовить рiзкi зрушення в порiвняльнiй

дохiдностi рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв. Вiдбудеться iстотне

зниження номiнальних процентних ставок по всiх категорiях гривненвих

працюючих активiв, включаючи кредити. Це, у свою чергу виклече рiзке

скорочення процентної маржi i, як результат, похитне фiнансову стiйкiсть

банкiв.

Очевидно, що зниження iнфляцiї до рiвня менше нiж 3% на мiсяць призведе

до структурних зрушень у попитi на кредитнi ресурси, збiльшуючи в них

частку довгострокових позик.

Зростання строкiв надання кредитiв змушуватиме банки збiльшувати питому

вагу строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, що в будь-якому

разi зумовить пiдвищення банкiвських витрат.

Коли процентнi ставки мають тенденцiю до зниження, оптимальною

фiнансовою стратегiєю для банкiв є орiєнтацiя на залучення переважно

короткострокових зобов’язань, в тому числi депозитiв "до запитання". Проте

в цьому випадку банк вiдчує труднощi. По сутi, йому доведеться вибирати

один iз двох непривабливих для змiцнення їхнього фiнансового стану

варiантiв:

1) йому необхiдно приймати додатковi ризики, пов’язанi iз

спiввiдношенням зобов’язань "до запитання" i середньострокових працюючих

активiв, що збiльшує загрозу втрати лiквiдностi;

2) вести далi переважно короткострокове кредитування i задовольнятися

нижчими процентними доходами внаслiдок перевищення пропозицiї над попитом

по короткострокових позиках.

Таким чином, успiшна адаптацiя до рiзких змiн у порiвняльнiй дохiдностi

рiзних комбiнацiй активiв i пасивiв у зв’язку iз стiйким зниженням iнфляцiї

до рiвня менш нiж 3% на мiсяць вимагатиме вiд українських банкiв серйозної

змiни своїх балансiв. Основнi змiни полягатимуть у зменшеннi питомої ваги

зобов’язань "до запитання", в тому числi валютних, при одночасному

пiдвищеннi частки строкових зобов’язань, насамперед строкових депозитiв, у

пiдвищеннi питомої ваги працюючих активiв при одночасному скороченнi частки

непрацюючих активiв, зокрема, зростаннi питомої ваги кредитiв реально

дiючим пiдприємницьким структурам.

Зрозумiло, що повноцiнна участь комерцiйних банкiв у довгостроковому

кредитуваннi можлива лише за умови досягнення макроекономiчної

стабiлiзацiї. Але це не виключає необхiдностi запровадження економiчних

стимулiв та вiдновлення впливу держави в цьому питаннi.

Незважаючи на те, що жоден з банкiв не досяг рiвня 25% кредитних

вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвитковi

iнвестицiйного процесу дозволив банкам у 1995 роцi надати довгострокових

кредитiв бiльше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов’язкових резервiв [20,

с.50].

З метою заохочення комерцiйних банкiв для довгострокового кредитування

iнвестицiйних програм в 1995 роцi здiйснювалося коригування обов’язкових

резервiв, якi повиннi знаходитися на кореспондентських рахунках банкiв, на

суму наданих ними кредитiв за рахунок власних ресурсiв. Дiя цiєї пiльги

була продовжена i в 1996 роцi.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти

розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного

досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий

рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення

– головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками

майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США

- позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички

зпогашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів

тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може

за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за

залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику

відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного

строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового

строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий

варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають

вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на

меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених,

пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвiший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможнiсть банкiв є

проблема невчасного повернення позик, зростання безнадiйної кредитної

заборгованостi. Без вжиття кардинальних заходiв щодо виправлення ситуацiї з

поверненням кредитiв посилюється загроза втрати лiквiдностi банкiвською

системою України. Серед заходiв загальнодержавного масштабу НБУ передбачає

надання прямої дiї Закону України "Про заставу майна" i спрощення процедури

реалiзацiї заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна,

створення резервiв покриття кредитних ризикiв i фондiв страхування вкладiв

громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого

вже пiдготовлений спецiалiстами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитiв посилюється значення

контролю з боку банка за чiтким виконанням умов кредитного договору.

Першочергового значення тут набуває своєчаснiсть сплати боржником чергових

процентiв i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожнiй позицi властивий певний ризик невиплати процентiв

чи неповернення позики внаслiдок непередбачених обставин, зрозумiлим є

намагання банку кредитувати лише перевiрених позичальникiв, якi добре себе

зарекомендували. Однак в умовах нестабiльностi економiки таких клiєнтiв

обмаль i обмежитися лише ними – це поставити пiд сумнiв дiяльнiсть банку як

кредитної установи. Тому доцiльно не втрачати можливостi нарощувати обсяг

позичкових операцiй i за рахунок тих iз них, для яких властивий пiдвищений

ризик. Адже саме для них характерна бiльша дохiднiсть у порiвняннi з

слаборизиковими. Беручи до уваги iснування обернено пропорцiональної

залежностi мiж величиною ризику i дохiднiстю кредитних операцiй, кожний

банк у центр позичкової полiтики повинен ставити забезпечення

збалансованостi мiж ризиковiстю та обережнiстю. Надмiрна (невиправдана)

ризиковiсть посилює загрозу падiння дохiдностi банку внаслiдок неповернення

боргiв, а то й невиплати процентiв, тодi як перебiльшена обережнiсть знову

ж таки не дає змоги використати багато якi прибутковi можливостi.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризикiв та реалiзацiя

заходiв щодо пом’якшення їхнього впливу на дохiднiсть банку. У вiтчизнянiй

практицi встановлено лише один показник, який стосується оцiнки кредитних

ризикiв. Це економiчний норматив, встановлений у законодавчому порядку –

максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б

тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В iнших країнах законодавча i нормативна база оцiнки i розмежування

кредитних ризикiв розроблена значно повнiше. Наприклад, у Росiї Iнструкцiя

№1 вiд 30.01.96 р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитнi ризики

банкiвської системи: максимальний розмiр ризику на одного боржника або

групу пов’язаних боржникiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i

поручительств, наданих банком своїм учасникам (акцiонерам); максимальний

розмiр великих кредитних ризикiв; максимальний розмiр кредитiв, гарантiй i

поручительств, наданих кредитною органiзацiєю своїм iнсайдерам.

Багато проблем комерцiйних банкiв у кредитнiй дiяльностi пов’язанi з

об’єктивними причинами фiнансових негараздiв у банкiвськiй системi. Вони

випливають iз загального стану економiки держави, вiдсутностi належного

досвiду i вiдповiдно пiдготовлених кадрiв для функцiонування банкiв в

умовах ринкових перетворень. Поряд iз тим фiнансовi проблеми багатьох

комерцiйних банкiв значною мiрою також пов’язанi iз суб’єктивними

факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна полiтика їхнiх

керiвникiв, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5