Виды кредитов коммерческих банков

Виды кредитов коммерческих банков

План.

Вступ

І. Суть та значення кредитних операцій комерційних банків

1.1. Поняття про банківський кредит і принципи кредитування.

1.2. Джерела формування кредитних ресурсів комерційних банків.

ІІ. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

III. Проблеми та перспективи застосування різноманітних видів кредиту в

Україні.

Висновки.

Використана література.

Вступ

“Основою успішного

проведення всіх економічних

реформ є добре функціонуючий

устрій грошового обігу. Саме

він дозволяє реалізувати

взаємозв’язки між усіма

учасниками і складовими

частинами господарчого

організму”

граф Честерфілд XVIII ст.

Банки - це центри де в основному починається і завершується ділове

партнерство. Від чіткої, розумної діяльності банків залежить здоров’я

економіки. Без розвинутої мержи банків, діючих саме на комерційній основі,

прагнення до побудови реального і ефективного ринкового механізму

залишиться лише побажанням. А так як кредитування є однією з найголовніших

функцій банків, то річ піде саме про цей вид їх діяльності, а точніше - про

види кредитів комерційних банків.

Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування

та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає

обов’язковим атрибутом господарювання. Кредит співдіє закріленню

господарсько-фінансовій діяльності підприємства, так як віш є необхідною

умовою кругообігу виробничіх фондів та фондів обертання в умовах

розширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати проце

обертання і, як наслідок, сприяє виробництву і реалізації продукції.

Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення

відбувається відрив моменту відчуждення товару від одержання грошового

еквівалента, відносно відокремлення руху грошової форми вартості від

товарної форми, виконання грішми функції засобу платежу і виникають

кредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді

споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх

грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли

ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого

процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає

суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу обігових

коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових

ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може

бути усунена за допомогою кредиту, котрий дає можливість отримувати

кредитоодержувачам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних

цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об’єктивною вартісною категорією, складовою частиною

товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-

грошових відносин.

Кредит відіграє важливу роль в економіці України, особливо у період

становлення в ній ринкової інфраструктури та здійснення структурної

перебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню роздержавлення

власності, допомагає швидкому перерозподілу грошових коштів, що дає

можливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва і

оздоровити економіку.

Перехiд до регульованого ринку – основне направлення подальшого

вдосконалення економiчних вiдносин в нашiй країнi. Криза, що охопила нашу

країну, згубно вплинула на всi сфери економiчного життя. Падiння

виробництва, безробiття, iнфляцiя – це далеко не всi явища, з якими

доводиться зiткатися економiцi України. Щоб вийти iз кризи, доводиться

вирiшувати всi цi питання. I банкiвській системi вiдводиться в цьому

вирішальна роль.

З прийняттям Закону України “Про банки та банкiвську дiяльнiсть” наша

країна перейшла до двохрiвневої банкiвської системи, що розповсюджена в

країнах з розвинутою ринковою економікою. I тому сьогоднi необхiдно

звернутися до вивчення практики iноземної банкiвської справи.

Побудова нового банкiвського механiзму можлива лише шляхом вiдновлення

втрачених рацiональних принципiв функцiонування кредитних установ, що

прийнятi у цивiлiзованому свiтi i спираються на багатовiковий досвiд

ринкових фiнансових структур. Тому таке велике значення має вдумливе i

послiдовне вивчення iноземної практики, прийомiв i форм акумуляцiї грошових

ресурсiв, кредитування i розрахункiв, якi є продуктом тривалого iсторичного

вiдбору в жорстких умовах конкурентної боротьби, i якi продемонстрували

свою високу ефективнiсть.

Необхiдно вiдмiтити, що в теперiшнiй час особливу актуальнiсть набуває

розгляд i всебiчне вивчення питань, що стосуються класифiкацiї кредитiв

комерцiйних банкiв, аналiзу їх видової структури з метою бiльш ефективного

вирiшення питаннь органiзацiї i управлiння своєю дiяльнiстю і найбiльш

повного задоволення своїх iнтересiв i iнтересiв суспiльства, отримання

якомога бiльшого прибутку. Ефективне вкладення кредитних ресурсiв повинно

вплинути не тiльки на банкiвський прибуток, але й на економiчний стан

заходiв, що кредитуються, та на економiку всiєї країни.

Мета даної курсової роботи – характеристика видової структури кредитiв

комерцiйних банкiв, аналiз сучасного стану кредитування в Українi,

пропозиції шляхiв реформування системи надання кредитiв комерцiйними

банками фiзичним i юридичним особам.

Предметом дослiдження роботи є тi економiчнi вiдносини, що виникають

мiж суб`єктами господарювання, населенням та комерцiйними банками з приводу

надання кредитiв на принципах повернення, строковостi i платностi.

Об`єкт дослiдження – саме види кредитiв, що надають комерцiйнi банки

своїм клiєнтам і які знаходять своє місце в кредитних портфелях банків

України.

Наприкiнцi роботи розглядаються проблеми, пов`язані з практикою надання

комерційними банками України деяких видів кредитів, вказані заходи,

впровадження яких допоможе вітчизняним банкам уникнути “небажаних” видів

кредитів і підвищити частку кредитів, які сприяють зростанню прибутковості

кредитної діяльності банків, покращують їх фінансовий стан.

І. Сутнiсть кредитних операцiй комерцiйних банкiв.

1.1. Поняття про банкiвський кредит i принципи кредитування.

До цього часу в економiчнiй лiтературi немає єдиної думки щодо

визначення сутi кредиту. Це пояснюється складнiстю економiчних вiдносин, що

виникають з приводу кредиту.

В свiтовiй економiчнiй науцi теорiя кредиту розвивалася за двома

основними напрямками. Натуралiстична концепцiя трактувала кредит як засiб

перерозподiлу iснуючих цiнностей. Її представники вважали, що кредит не

може створювати капiтал, вiн тiльки переносить його вiд кредитора до

позичальника.

Пасивну роль кредиту заперечують представники капiталотворчої теорiї.

Вони вважають, що кредит не тiльки переносить, але й утворює капiтал .

Основнi положення даної концепцiї: акумуляцiя вiльних коштiв як

кредитних ресурсiв необов'язкова, банки можуть утворювати кредит за

допомогою депозитно-чекової емiсiї. Кредит – це економiчнi вiдносини мiж

юридичними та фiзичними особами i державами з приводу перерозподiлу

вартостi на засадах повернення i, як правило, з виплатою процента” .

За суб’єктами кредитної угоди та їх комбiнацiєю можна видiлити

декілька типiв кредитних вiдносин. Це кредитнi вiдносини мiж банками, з

одного боку, та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами

– з iншого, мiж банками i державою, кредитнi вiдносини мiж пiдприємствами,

органiзацiями та товариствами, мiж банками та населенням, кредитнi

вiдносини мiж пiдприємствами, органiзацiями, товариствами, з одного боку,

та населенням – з iншого та iншi. В ринкових умовах господарювання основною

формою кредиту є банкiвський кредит, тобто кредит, що надається

комерцiйними банками рiзноманiтних типiв i видiв.

Надання грошових коштiв на строк пiд письмове зобов’язання клiєнта є

вузловою сферою дiяльностi комерцiйних банкiв. Кредитування клiєнтiв

комерцiйними банками є основним джерелом їх доходiв. За статистикою

комерцiйнi банки отримують вiд кредитних операцiй вiд 60% до 90% свого

доходу [21, с. 6].

Банкiвськi операцiї повиннi орiєнтуватися на високiй дохiд. За рядом

позицiй, в тому числi за прибутковiстю, кредитнi операцiї можуть

претендувати на провiдне мiсце серед активних банкiвських операцiй.

Банкiвський кредит – це економiчнi вiдносини, в процесi яких банки

надають фiзичним або юридичним особам грошовi кошти з умовою їх повернення.

Цi вiдносини характеризуються рухом вартостi (позичкового капiталу) вiд

банка (кредитора) до позичальника (дебiтора) i в протилежному напрямку.

Економiчнi вiдносини мiж сторонами кредитної угоди виникають пiд час

одержання позички, користування нею та її повернення.

Суб’єкт кредитної угоди – це учасник конкретних економiчних

вiдносин з приводу надання позики. До них вiдносяться кредитор,

позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб’єктом) кредитної угоди

можуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи; резиденти та

нерезиденти. У кредитних вiдносинах завжди бере участь не менше нiж двi

сторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють елементи

структури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один одному як

учасники кредитної угоди, яка вже вiдбулась.

Кредитором слiд вважати суб’єкт, що добровiльно надав кредит

позичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначати

умови користування позикою, дуже часто ризикуючи. В свою чергу позичальник

є стороною кредитних вiдносин, яка отримала кредит та зобов’язана його

повернути, сплативши кредитору вiдповiдну винагороду за його надання. З

цього виходить, що позичальник не є власником коштiв, що надаються у

позику, а виступає їх тимчасовим користувачем.

Таким чином, економiчнi обов’язки позичальника розширюються: вiн

повинен не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але й

використати запозиченi ресурси з метою отримання доходу, достатнього для

повного розрахунку з кредитором й виплати йому позичкового проценту. З

цього виходить, що по вiдношенню до кредитора позичальник знаходиться у

залежному положеннi, тому що використовує не свiй капiтал, а капiтал

кредитора.

Суб'єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступають

господарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можуть

надавати кредити усiм су’єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх

галузевої належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у них

реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення

кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

В умовах ринкової економiки об’єктом кредитних вiдносин переважно є

грошi як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всi iншi

ресурси – матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнi тощо. Мобiлiзованi

банками ресурси спрямовуються на три укрупненi об’єкти кредитування: на

формування основних коштiв суб’єктiв господарювання та iншi iнвестицiйнi

цiлi, на формування їх оборотних коштiв та на споживчi цiлi. Забороняється

надання кредитiв на покриття збиткiв господарської дiяльностi позичальника,

на формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних банкiв та iнших

господарських товариств, на придбання цiнних паперiв будь-яких пiдприємств.

Банкiвське кредитування фiзичних i юридичних осiб здiйснюється за

жорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою основу, головний

елемент системи кредитування, оскiльки вiдображають сутнiсть i змiст

кредиту, а також вимоги об"єктивних економiчних законiв, в тому числi i в

галузi кредитних вiдносин.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являє

собою кредитну систему, в який зберіглися окремі риси старої схеми і

вводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвитку

економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування залишився

таким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвих

змін.

Принципи кредитування можна роздiлити на двi групи :

1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчним

категорiям (цiлеспрямованiсть, диференцiйованiсть);

2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть,

забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБК “Про кердитування” перелічені принципи трактуються як

умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких

розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту

полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на

задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому

відмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такої

конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться

потреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти не

повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє

фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту

на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі

кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє

здійснювати банківськй контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника

може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування

штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки зміст принципу

цілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надаюь кредити на нових

умовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої адміністративно-

командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта,

що в ході банківської реформи привело до певної уніфікації використання

кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного

кредитуваня, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на

їх думку, є найдоцільнішою.

Принцип диференцiйованостi.

Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід

з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників.

Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно

його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого

підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання

ними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитування

здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які

дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у

здатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовлений

договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхом

аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власними

джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату

оформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз

оцінки кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками

заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою

знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів

конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики

держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в

сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування

суб’єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність

повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений

кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний

і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за

поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його

погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових

коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої

кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк

користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення,

що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у

погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на

рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах

централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця

форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли

державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не

передбачалося у зв’язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю

сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань , що здійснювалися

через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення

кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора

підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді

збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред’явлення

фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного

принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків,

організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси

у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення

кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і,

відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи

забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність

забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні

позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які

забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і

є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки

цей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністю

кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей.

Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріального

забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту в

зв’язку з тим, що підприємство може мати матеріальні запаси, які

обертаються досить повільно. З точки зору світової банківської практики

надійнішими є заставне право, порука і гарантії, а також в цілому система

страхування.

Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення

кредиту передбачає ться сторонами кредитної уоди і обумовлюється в

кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і

тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період

загальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків

може використовуіатися кілька видів забезпечення виконання зобов’язань у

кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня),

страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих випадках,

коли джерело погашення позики високонадійне. В інших випадках при виборі

виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний

економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в

Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека,

закладна (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких можна

було б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній день існує

проблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що зумовлена

недосконалістю правової бази. Це стосується відсутності єдиного реєстру

заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разі

визнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісо пов’язан з принципом платності. Цей

принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від

банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація

цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка

(норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого

на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною

суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський позичковий процент

виконує три основні функції: по-перше, економічна суть плати за кредит

відображає фактичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатково

отриманого прибутку; по-друге, з його допомогою здійснюється регулювання

виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому,

міжгалузевому і міжнародному рівнях, і, по-третє, в процесі встановлення

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5