Способи забезпечення кредитів

| | |виникнути | |зберігання до |

| | |труднощі | |банку |

|С |Менше 100% |Ціна може |Є проблеми з |1) цінні папери, |

| | |коливатися та|контролем |що не котуються |

| | |можуть | |2) запаси ТМЦ, що|

| | |виникнути | |знаходяться у |

| | |труднощі | |клієнта |

|D |Менше 100% |Ціна |Є проблеми з |Запаси ТМЦ, |

| | |знижується, є|контролем |знаходяться у |

| | |проблеми з | |клієнта |

| | |реалізацією | | |

|Е |Менше 100% |Ціна |Контроль |Запаси цінностей,|

| | |знижується |відсутній |що знаходяться у |

| | | | |клієнта |

Як вже зазначалось, на рішення щодо прийняття банком тих чи інших

майнових цінностей в якості забезпечення кредиту значний вплив має легкість

реалізації цього самого майна, а отже виконання останнього етапу заставного

механізму, про який ми згадували на початку, а саме порядку звернення

стягнення на заставу. Підставою для звернення такого стягнення є, звичайно,

невиконання позичальник своїх зобов`язань, що забезпечені заставою. Строком

виникнення у банка права реалізувати свої заставні права може бути момент

закінчення строку виконання зобов`язань позичальником або строк погашення

позики, включаючи пільговий строк, що передбачений договором про заставу.

Прикро, але недоліки вітчизняного законодавства практично не

залишають банкам шансів вдало реалізувати своє заставне право. Добре

розуміючи, що продаж цього майна в кращому випадку не дасть від`ємної маржі

(збитків по кредиту), банки чіпляються за всі можливості - відсотки по

кредитах, пені, штрафи тощо. Але фахівці всі як один визнають, що в

банківській практиці безпроблемна та прибуткова реалізація заставного

забезпечення - велика рідкість. "Відпрацювання" застави продовжується довго

та досить болісно, а повернення кредиту, який пару років тому було визнано

неповернутим, сприймається як диво. Більш того, по деяким оцінкам, кожен

другий позичальник, якому внаслідок неповернення позики слід повертати

замість запозичених коштів заставу цього не робить. Якщо позичальник не

погоджується з тим, що заставу слід таки віддавати, банку залишається

тільки звернутися до арбітражного суду. Останній же досить непередбачуваний

та його рішення вступають в силу негайно, до того ж далеко не завжди на

користь кредитора. Зі свого боку, позичальник ніколи не мине свого права

опротестувати рішення щодо реалізації заставного забезпечення.

На закінчення щодо матеріальних способів забезпечення кредиту,

хотілося б відзначити, що уподобання вітчизняних банків щодо того чи іншого

заставного забезпечення змінюється кожен сезон. Один час широко

використовувались товари в обігу, що оформлювалися як залишок на складі, що

не знижується (на суму застави). Але здавалось, що в заставу включається

все від верстатів до канцелярських ручок в офісі, а все ж товар

розкрадається, його можна просто вивезти вночі зі складу. Застава фінансів

є сьогодні найбільш привабливою формою застави для вітчизняних банкірів.

Але ця форма категорично не подобається позичальнику. При видачі кредиту

банк звичайно наполягає на тому, що клієнт перевів до нього всі рахунки

(обігові кошти), що теж не подобається великим клієнтам. Крім того,

високоліквідне забезпечення (кошти на депозиті) повністю задовольняє банк,

але в той же час через наявність такої застави у позичальника саме

кредитування (як правило) втрачає сенс[16].

Поза конкуренцією у вітчизняній банківській практиці завжди

залишаються нерухомість та транспорт. Але при всій своїй привабливості

(матеріальності) і відносній легкості в зберіганні застава нерухомості та

транспорту має ряд суттєвих недоліків. Одна з серйозних проблем пов`язана з

тим, що у банків відсутнє право на реалізацію заставного забезпечення. Цим

займається районне управління юстиції через товарну біржу, що має

відповідну ліцензію. При цьому існуюча процедура продажу невигідна всі

сторонам кредитної угоди. Наприклад, при реалізації заставленої квартири

позичальника - фізичної особи банку необхідно:

- оформити всі необхідні документи (близько 1 тис. дол. США).

- проставити виконавчий надпис нотаріуса (2% від суми застави);

- передати документи по заставленій нерухомості в управління юстиції

державному виконавцю.

Як бачимо, процедура досить складна та витратна, але це не зменшує

важливості тієї ролі, що її виконує застава як спосіб забезпечення кредитів

у вітчизняній банківській практиці.

В Додатку №1 наведено типовий текст договору застави, що

використовується в практиці одного з провідних українських банків.

Але все ж, зважаючи на об`єктивні недоліки застави як способу

забезпечення кредитів, в банківській практиці досить широко

використовуються інші, нематеріальні способи забезпечення, про що буде

зазначено в наступній частині.

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів

Як вже було зазначено вище, в банківській практиці, крім забезпечення

кредитів майновими цінностями та майновими правами, що належать

позичальнику, досить широко використовуються інші, немайнові, способи

забезпечення кредитів, до яких, зокрема, можна віднести такі як переуступка

вимог та передача права власності, гарантія та порука, страхування майнової

відповідальності позичальника перед банком кредитором за невиконання

зобов`язань по кредитній угоді та страхування фінансового ризику банку,

штрафи та пені.

В світовій банківській практиці досить широко в якості способу

забезпечення повернення кредиту використовується уступка (цесія) вимог та

передача права власності.

Загалом в теорії зобов`язального права уступка (цесія) – це документ

позичальника (цедента), в якому від поступається своєю вимогою до третьої

особи іншій особі, у випадку використання цесії в якості способу

забезпечення повернення кредиту, банку-кредитору. В якості вимог, що

переуступаються цедентом банку-кредитору виступає дебіторська

заборгованість, що є в наявності у позичальника.

Як і при розгляді застави, використаємо схему, подану Лаврушиним О.І.

в його книзі “Банківська справа”, для зображення правого механізму цесії

(мал. 2).

Малюнок 2. Правовий механізм цесії. [17]

Отже, як бачимо, угода про цесію виступає доповненням кредитної

угоди, створюючи правову основу для забезпечення повернення позики, що

отримана позичальником від банку-кредитору. Угода про цесію передбачає

перехід до банку права отримання грошових коштів по переуступленій вимозі.

Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою, щоб погасити

заборгованість по позичці. Банк має право використати виручку, що надійшла

тільки для погашення виданого кредиту та плати за нього (нарахованих

відсотків). Якщо по вимозі, що уступлена, надходить сума грошових коштів,

що перевищує заборгованість по позичці, то різниця має бути повернута

кредитору. Безсумнівними перевагами цесії як способу забезпечення кредитів

є, зокрема, такі як низькі витрати на оформлення, швидкість використання.

На практиці можуть використовуватися кілька видів цесії: відкрита та

тиха, загальна та глобальна. Суть відкритої цесії полягає в тому, що

божнику цедента повідомляється про уступку вимог. В цьому випадку боржник

погашає своє зобов`язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При

тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимог, позичальник

платить цеденту, а останній, в свою чергу, зобов`язується передавати

отриману суму банку-кредитору. Зрозуміло, що позичальник віддає перевагу

тихій цесії, аби не підривати свою ділову репутацію. Але для банку тиха

цесія пов`язана з більшим ризиком, оскільки кошти по уступленим вимогам, що

знаходяться в інших банках, можуть надійти на рахунок позичальника. Крім

того, у випадку використання тихої цесії, позичальник може уступати вимогу

кілька разів або взагалі уступати вже не існуючі вимоги.

Інший вид цесії, загальна цесія, передбачає зобов`язання позичальника

перед банком регулярно уступати зобов`язання по поставці товарів або

наданню послуг на визначену суму. При цьому право банку на отримання

грошових коштів в погашення наданої позики виникає не в момент укладання

угоди цесії, а з моменту передачі до банку вимог або списку дебіторів.

При глобальній цесії позичальник зобов`язується уступити банку всі

існуючі вимоги до конкретних клієнтів та ті, що виникнуть протягом

визначеного періоду часу. Цей вид уступки вимог на практиці вважається

більш ліпшим. З метою зниження ризику при використанні даного способу

забезпечення повернення кредиту банк вимагає здійснювати уступку вимог на

суму, що значно більша, ніж величина виданого кредиту. При загальній та

глобальній цесії максимальна сума кредиту складає 20-40% від вартості

уступлених вимог.

Формою забезпечення повернення кредитів також можуть виступати

гарантії або поруки. Володіючи, як і застава здатністю юридично та

економічно захищати інтереси кредитора, вони мають іншу вихідну базу. У

випадку використання гарантії (поруки) в якості забезпечення кредитів

майнову відповідальність несе за позичальника третя особа.

Існує кілька видів гарантій, що різняться між собою по суб`єкту

гарантійного зобов`язання, порядку оформлення гарантії, джерелу коштів, що

використовуються для гарантування повернення кредиту.

В якості суб`єкта гарантованого зобов`язання можуть виступати

фінансово стійкі підприємства або спеціалізовані заклади, що мають достатні

кошти. В практиці банківського кредитування в якості суб`єктів гарантування

майже ніколи не виступають інші, ніж банк-кредитор, банківські установи.

Надання кредиту банком позичальнику під гарантію іншого банку, можна

розглядати як нонсенс. Але це все ж відбувається при міжнародних

розрахунках чи наданню міжнародних кредитів.

В Сполучених Штатах Америки протягом тривалого періоду часу

використовувалась практика, коли підприємства-позичальники перед отриманням

позики повинні були сформувати в банку депозит у визначені сумі. Часто

використовувався принцип “10+10”. Він означав, що позичальник до отримання

позики, створював депозит в розмірі 10% від дозволеної позики, а ніші 10%

вносив після отримання позики. Таким чином, гарантією своєчасного

повернення кредиту служив власний депозит позичальник в розмірі 20% від

отриманої позики, однак, така гарантія дозволяє лише в деякій мірі

захистити інтереси кредитора.

При іншому виду гарантії гарантом виступає фінансово стійке

підприємство або організація, з яким позичальник має систематичні виробничі

комерційні зв`язки. Однак в цьому випадку банку-кредитору необхідно

отримати інформацію щодо кредитоспроможності підприємства-гаранта. Якщо

зазначене підприємство обслуговується тим самим банком, що й позичальник,

то така задача вирішується досить просто. Складніше у випадку, коли

підприємство-гарант обслуговується в іншому банку. В такому випадку банк-

кредитор вимагає, що в гарантійному листі було присутнім підтвердження

банка про фінансову стійкість останнього, в якому обслуговується гарант.

Якщо ми вже згадали про поняття гарантійного листа має сенс коротко

навести механізм використання гарантії в практиці банківського

кредитування. Так, відзначимо, що строк дії гарантії встановлюється, як

правило, на 10-15 днів більше строку погашення кредиту, повернення якого

забезпечується гарантією. Гарантійний лист складається в двох примірниках.

Другий примірник гарантійного листа з поміткою банку, що обслуговує

гаранта, про прийняття гарантії передається у банк позичальника, після чого

здійснюється кредитування під гарантію. Якщо позичальник по закінченні

терміну користування позикою не має коштів на розрахунковому рахунку,

неповернений кредит стягується в беспірному порядку з рахунку гаранта. Дія

гарантії закінчується із закінченням із закінченням забезпеченого нею

зобов’язання, із закінченням граничного строку гарантії, а також якщо банк

протягом 3-х місяців з дня закінчення строку по гарантії не пред’явив позов

до гаранта. Про припинення гарантії банк, що обслуговує позичальника,

інформує банк гаранта. Типовий текст гарантійного листа наведено в Додатку

№2.

Цікаво, що в розвинутих країнах, наприклад в тих же Сполучених Штатах

Америки, гарантії надаються також спеціалізованими урядовими організаціями,

що мають в наявності спеціальні цільові фонди. Однією з таких організації

США є Адміністрація із справ дрібних підприємств, яка має цільову програму

їх розвитку. 90% позичок цим підприємствам видається під гарантію

зазначеної Адміністрації. При чому за кредит стягується пільгова плата,

зокрема, відсоткова ставка нижча на 1-5% порівняно з тією, яка береться за

кредит, що надається без такої гарантії. Що ж, банально, мабуть, казати про

доцільність створення такого державного фонду підтримки дрібних та середніх

підприємств в нашій країні, який би використовувався в якості гарантійного

джерела розвитку малого бізнесу. Але на справі ж в нашій країні теж існує

практика надання банківських кредитів під гарантії державних органів,

зокрема Міністерства фінансів чи Міністерства економіки, але як правило, ці

кредити ще на початку слід відносити до розряду безнадійних, адже про

якість гарантії зазначених державних органів не слід, мабуть, і згадувати,

до того ж переважна більшість таких кредитів видаються комерційними банками

під тиском відповідних урядових органів.

Ефективність гарантії як способу забезпечення кредитів залежить ряду

факторів. По-перше, першочергове значення має реальна оцінка банком-

кредитором фінансової стійкості гаранта. В цьому зв`язку знову ж цікавим є

досвід США, де банки використовують для забезпечення повернення кредиту два

види гарантій. У випадку, якщо фінансова стійкість гаранта сумнівна або

взагалі невідома, використовується гарантія, що забезпечена заставою майна

гаранта, тобто гарантія доповнюється заставним зобов`язанням. У випадку

довіри до фінансової стійкості гаранта використовується незабезпечена

гарантія. Щодо України, то у вітчизняній практиці банки використовують в

якості забезпечення повернення кредитів заставу майна та майнових цінностей

третіх осіб, інших, ніж позичальник, що іменуються майновими поручителями

позичальника. (Власне, це теж можна розглядати як забезпечену гарантію.)

По-друге, при отриманні гарантії банк, що надає кредит, повинен

впевнитися в готовності гаранта виконати своє зобов`язання. Для цього в

зарубіжній банківській практиці використовується, зокрема, зустріч та

бесіда з гарантом на предмет підтвердження його наміру виконати гарантійне

зобов`язання.

І останнім є те, що гаранти не повинні надавати гарантії на суму,

більшу за ту, на яку вони можуть їх виконати, тобто сума гарантії має

обмежуватися обсягом власного капіталу гаранта.

І все ж, при всій своїй привабливості, гарантія має певні недоліки,

що обмежує її використання в якості забезпечення в практиці банківського

кредитування, зокрема, в Україні. Серед таких недоліків можна відзначити

невизначеність вартості гарантії, якщо вона не підкріплена грошовим вкладом

(депозитом) або іншим забезпеченням (забезпечена гарантія), з тої причини,

що протягом дії кредитної угоди фінансовий стан гаранта може змінитися.

Крім того використання даного способу забезпечення навіть за умови

безспірного списання суми заборгованості з рахунку гаранта, що обумовлено в

гарантійному листі у випадку невиконання позичальником умов кредитної

угоди, тягне за собою можливу судову справу, що не можна вважати

позитивним, особливо у умовах недосконалого українського законодавства та,

дозволю собі додати, корумпованості судових органів. Д.Полфреман та Ф.Форд,

зокрема відзначають, що “гарантія – це забезпечення, що легко прийняти, але

важко оспорити в судовому порядку, оскільки відповідальність за виплату

гарантії майже завжди опротестовується”[18]. З цим можна погодитися.

Порука теж є способом забезпечення кредиту. Вона використовується як

при взаємовідносинах банку як із юридичними, так і фізичними особами.

Стосовно юридичних осіб, порука на відміну від гарантії оформлюється

звичайною письмовою угодою між банком та поручителем[19]. У відповідності з

цією угодою останній зобов`язується погасити кредитору заборгованість

позичальника протягом визначеного періоду часу. В угоді може бути визначена

максимальна сума, яку гарантує погасити поручитель. Використання цього

способу забезпечення кредитів передбачає ретельний аналіз

кредитоспроможності поручителя. У вітчизняній практиці банківського

кредитування порука знайшла використання при довгостроковому кредитуванні

фізичних осіб. В зарубіжній практиці поручителем може виступати фізична

особа, що має постійне місце роботи, постійний дохід або визначене майно

(нерухомість, земля, транспортні засоби).

Оформлюється порука через нотаріальну контору та відображає юридичну

відповідальність поручителя за іншу особу у випадку наслати останнім свого

боргу кредитору.

Досить широко як в зарубіжній, так і у вітчизняній практиці

банківського кредитування в якості способу забезпечення кредитів

використовується страхування кредитів. Загалом, страхування - це система

економічних відносин, що передбачає створення різного роду спеціальних

фондів грошових коштів і використання їх з метою відшкодування можливих

збитків, тобто збитків, що виникли внаслідок настання визначеної події,

страхової події. Традиційно у відносинах страхування беруть участь дві

сторони: страховик — організація, що створює страхові фонди і бере на себе

зобов'язання виплатити страхове відшкодування; страхувальник — юридична чи

фізична особа, яка страхує свою власність чи відповідальність та укладає

договір страхування із страховиком. Страхувальник сплачує страхові внески і

має право одержати страхове відшкодування у визначеному розмірі при

настанні страхового випадку.

Страхування кредитів є лише одним із багатьох видів страхування. Суть

його полягає в тому, що при його використанні зменшується або усувається

кредитний ризик, який виражається у можливій несплаті позичальником

основного боргу і відсотків за ним. Слід сказати, що ефективність

використання даного способу забезпечення кредитів прямо залежить від

ретельності, з якою комерційний банк буде перевіряти фінансовий стан

страхової компанії, з якою позичальник, або власне сам банк, укладатиме

страховий договір, на основі поданих банку відповідних документів чи на

основі даних страхового аудиту, при чому особливу увагу слід звернути на

величину сплаченого статутного фонду страхової компанії, коефіцієнту її

фінансової стійкості, який повинен бути більше одиниці, на рівень та норму

виплат. При чому не останнє місце займає репутація страхової компанії на

страховому ринку, її партнерські відносини з перестраховими компаніями, що

особливо важливо в умовах українського страхового ринку.

Тут хотілося б відмітити той факт, що найбільш великі як зарубіжні,

так і вітчизняні банки мають практику створення власних кептивних страхових

організацій, метою створення яких є перш за все забезпечення інтересів

банку в сфері страхування кредитних ризиків. Такі страхові компанії

здійснюють страхування заставленого майна, наданих гарантій клієнтів банку-

засновника та надають інші страхові послуги банку-засновнику та його

клієнтам на пільгових умовах, в тому числі, страхування відповідальності

позичальника (кауційне страхування) та фінансового ризику банку

(делькредерне страхування), про які піде річ дещо нижче. Це дає перевагу як

клієнтам банку, так і самому банку-засновнику такої страхової компанії, не

тільки в ціновому аспекті стосовно тарифів на страхові послуги, але й в

можливості контролю за фінансовим станом страховика та здійсненням ним

операцій, а також, при використанні делькредерної форми страхування

кредитів, щодо зменшення видатків. Тут мається на увазі те, що створена

банком страхова організація, звичайно обслуговується в цьому банку, а при

наданні значних кредитів великим та важливим для банку клієнтам, коли банк

намагається забезпечити цей кредит за допомогою страхування свого

фінансового ризику, кошти, отримані страховою компанією за страхову

послугу, розміщуються на депозиті в банку-засновнику, а можливе страхове

відшкодування сплачується за рахунок сформованих, як правило достатніх,

технічних резервів цієї страхової компанії. Прикладом створення таких

страхових організацій на Україні є створення Промінвестбанком України та

АКБ “Надра” власних страхових компаній – відповідно, АСТ “Вексель” та ЗАТ

АСК “Надра”.

Отже, страхування кредитів широко використовується комерційними

банками у всьому світі у двох формах: заставного або кауційного страхування

та делькредерного страхування. У першому випадку страхувальником виступає

позичальник, об'єктом страхування є його майнова відповідальність перед

банком, що надав кредит, за своєчасне і повне погашення боргу і відсотків

за ним. У другому випадку страхувальник — банк, а об'єкт страхування —

відповідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і

Страницы: 1, 2, 3, 4