Роль банків у створенні грошей

Роль банків у створенні грошей

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………2

1.Фінанси і грошово-кредитна політика………………………………..3

2.Механізми грошово-кредитної політики……………………………..5

2.1Операції на відкритому ринку…………………………………..6

2.2Управління обов’язковими резервами…………………………10

2.3Регулювання облікової ставки та банківського відсотка……..11

3.Дієвість монетарної політики…………………………………………14

4.Грошово-кредитна політика в Україні завдання, перспективи,

проблеми…………………………………………………………………16

Висновок…………………………………………………………………25

Список літератури……………………………………………………….26

Вступ

За 10 років незалежності в с сфері економіці України відбулося багато

реформ.Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об’єктивну оцінку. Але

все ж існують позитивні результати завдяки вміло впрвадженим грошово-

кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під

собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як

наслідок, багато шляхів впрвадження. Ось тільки який шлях обрала Україна?

Саме на ці питання я і намагалась дати відповідь в своїй роботі. Маючи

порівняно великий об’єм інформації про створення і ефективне функціонування

банківських систем і їх ролі в грошово-кредитній політиці інших країн

цікаво порівнювати з ситуацією в Україні. Синтез наукових надбань світової

теоретичної думки з узагальненням новітньої господарської практики країн

Заходу, а також процесів, що характеризують становлення ринкових структур,

зокрема грошових і валютних відносин у перехідній економіці

посткомуністичних країн до яких відноситься і Україна. Тобто я намагалась

з’ясувати аспект побудови системи грошових відносин в Україні.

Звичайно становлення нової банківської системи повинно спиратись на

власну законодавчу базу, яку я враховувала і використовувала в данній

робрті (стаття 99 Конституції України, Закон України “Про Національний банк

України”, “Про банки і банківську діяльність”, проект Закону України “Про

державний бюджет України на 2002 рік”, прогнозни макроекономічних та

фіскальних параметрів 2001, 2002 років та інші.) Цікаво порівнювати стан

грошової системи на перших етапах незалежності з грошово-кредитною

політикою на 2002 рік.Спочатку (1991-1994 рр.) в зв’язку з постійним

адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в

процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично

не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могли зупинити різке

зростання цін, скорочення виробництва, зростання виробництва та інші

негативні наслідки, властиві економіці України в цей період. Головним

завданням на 2002 рік стає, з одного боку, контролювання темпів інфляції, з

іншого - створення монетарних передумов для підтримання процесів

економічного зростання. Тобто, якщо добре вивчити, знати наслідники і

принципи функціонування основних механізмів грошово-кредитної політики то

можно побудувати ефективну банківську систему дле піднесення економіки

країни. Цим і була мені цікава данна тема.

Фінанси і грошово-кредитна політика

Фінанси є важливою складовою економічної системи, засобом

функціонування та розвитку останньої.Теорія фінансів не має єдиного погляду

на визначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістів

радянської доби трактувало фінанси звужено як засіб розподілу та

перерозподілу ВВП у процесі відтворення. Зарубіжна наука розглядає фінанси

досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінанси

постають як категорія, що випливає з об’єктивних економічних процесів і є

невід’ємною частиною ринкової економіки.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучною

ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів

фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення соціального

добробуту. Форми і методи такого використання потребують постійного

удосконалення в напрямах залучення фінансових ресурсів до інвестиційної

сфери, запровадження ефективного витрачання коштів бюджету з посиленням

його регулюючої ролі, дотримання фінансової дисципліни, оздоровлення

фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу через

ліквідацію взаємозаліків і бартеризації розрахунків, удосконалення

податкової системи та ін. Певна річ, що на перших етапах становлення

фондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні папери могли

розраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичних осіб,

аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такою схемою

здійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, де першим

кроком стала емісія 1988 р. скарбничих векселів. З середини 1990 р.

розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактично

започаткувавши цим національний фондовий ринок.[6]

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового

обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість

макроекономічному завданню – забезпечення вирішення триєдиної мети:

збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і

стримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок

державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна

політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.[4]

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю

сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні

урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду

задіяльністю банківі контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування

депозитів. а також інші установи.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів

управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова

модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно

посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та

створення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене

проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш

ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної

політики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим

чинником досягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію грошово-

кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання

різних монетарних інструментів.

Механізми грошово-кредитної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих

монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління

грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють

дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс

заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про

інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри

грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

- встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається

урядові та банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі,

стелі на вартість кредитних ресурсів.[1]

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури

грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою,

де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної

політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважемо, що при тривалому

застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового

обігу їхня дієвість знижується.[6]

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом

економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за

змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на

відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-

третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються

Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних

інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби

фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними,

пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки

та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби

державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів,

залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання

економіки держави.

Операції на відкритому ринку

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-

якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що

перебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення у

багатьох країнах Заходу ринків цінних паперів, як, правило, розпочинається

з емісії фондових цінностей держави. З опертям на обіг державних цінних

паперів відбувався процес формування визначальних елементів інфраструктури

фондового ринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічний

клімат, пов’язаий з формуванням довіри до ринкової форми обігу фінансових

цінностей.

Поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державних

зобов’язань використовується як один із визначальних важелів монетарної

політики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулювання економіки, яка

реалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Слід враховувати, що названі функції не заперечують одна одну. Функція

регулювання грошовогу обігу через операції на відкритому ринку є логічним

продовженням функції обслуговування державного боргу. Такі операції

потребують досить високого ступеня розвитку ринку державних цінних паперів,

досконалого інструментарію і техніки виконання відповідних угод.

Єдність зазначених функцій виявляється в складному питанні, у якому

слід розібратися. Йдеться про експертизу першої функції на предмет її

інфляційності : чи призводить фінансування державних витрат через механізм

емісії фондових паперів до інфляційного знецінення грошей? Якщо це

відбувається, то в даному разі реалізація цієї функції заперечує ефект

стабілізації, досягненню якого підпорядковується функція регулювання

грошового обігу.

Названа проблема не має однозначної відповіді. Все залежить від

обставин, і головне – від цілей дефіцитного фінансування. Якщо невиробничі

витрати державного бюджету посилюють інфляційні процеси, то дефіцитне

фінансування проектів пов’язаних із розвитком виробничого чи, скажімо,

експортного потенціалу країни, прискоренням обігу капіталу і т.ін., дають

протилежний ефект – виконують дефляційну функцію.

Отже що являє собою ринок цінних паперів держави, які його механізми?

Офіційним власником державних паперів виступає уряд. За його дорученням

емісія їх може здійснюватися як скарбницею, так і іншими урядовими

установами.

Державні цінні папери розміщують на національних, іноземних і

міжнародних (євровалютному) ринках. Їх покупцями можуть бути індивідуальні

і юридичні особи (резиденти і нерезиденти). Держава через своїх

уповноважених представників виступає на фондовому ринку не лише як

продавець, а й як покупець власних цінних паперів. Право здійснення цих

операцій надається Центральному банкові або спеціалізованій установі, яка

діє від імені скарбниці.

Сучасною практикою функціонування фондового ринку напрацьовано великий

набір різноманітних форм емісії цінних паперів держави та методів їх

розміщення. Розмежовуються цінні папери, емісія яких здійснюється на

ринкових і неринкових засадах: перші можуть перепродуватися іншим особам,

других позбавлено такої можливості. Поряд із цим емісія цінних паперів може

здійснюватися як у формі паперових сертифікатів, так і у вигляді книжного

запису

Успішне функціонування ринку державних цінних паперів, його авторитет

значною мірою визначається гарантіями високого рівня ліквідності фондових

цінностей, що перебувають в обігу. Це досягається завдяки реалізації

наступних чинників:

- гарантії високого і стабільного відсотка;

- застосування інструментарію, що дозволяє надати фондовим паперам

держави антиінфляційного імунітету

- законодавчі обмеження при затвердженні парламентом бюджету

верховної стелі державного боргу;

- запровадження податкових пільг, якими користуються фізичні та

юридичні особи при інвестуванні своїх фінансових ресурсів у цінні

папери держави (у деяких країнах зазначена частка доходів не

оподатковується);

- високий рівень інформативного забезпечення учасників ринку

державних цінних паперів.[6]

У країнах, що входили раніше до складу СРСР, у т.ч. й в Україні,

зроблено лише перші кроки до формування фондового ринку цінних паперів. У

вересні 1992р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про державний

внутрішній борг України”, який дозволяє державі на цілком цивілізованих

ринкових засадах здійснювати емісію боргових зобов’язань у вигляді

облігацій внутрішніх державних позик, а також коротко-, середньо- та

довгострокових скарбничих векселів. Однак упродовж тривалого часу така

можливість, що могла б суттєво оздоровити державні фінанси потрібний час,

щоб могла б суттєво оздоровити державні фінанси, не використовувалась. Лише

з початку 1995р. механізм ринкового обслуговування дефіциту державного

бюджету було запущено в дію. Однак потрібний час, щоб він повною мірою зміг

реалізувати свої функції.[4]

Операції на відкритому ринку зводяться, як зазначалося вище, до

здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на

фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ці операції. Вони

неоднозначні за своїми наслідками.

Коли Центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у

володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними

ресурсами. Відкриваючи зазначеними суб’єктами відповідні рахунки, банк

здійснює таким робом додаткову грошову емісію. Ясна річ, що в цьому випадку

зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв’язку

із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків.

А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає

інший результат. Кпивши на відкритому ринку скарбничі векселі чи облігації,

приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же

результат при здісненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки:

з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно –

кредитоспроможність падають. Як наслідок загальна маса грошей (агрегат М1),

що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб’єктів ринку (фізичних та

юридичних осіб) знижується.

Отже, здійснення операції з купівлі-продажу скарбничих векселів та

облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу

проблем грошової політики. Йдеться про таке:

- по-перше, бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси –

управління на цій основі державним боргом;

- по-друге, надання суб’єктам ринкової економіки високонадійних і

високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних

фінансових ресурсів;

- по-третє, надання можливості Центральному банкові економічними

засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на

співвідношення їх структурних агрегатів – агрегату М1 та агрегатів

М2 і М3;

- по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної

вартості державного боргу, а значить – і цінних паперів, що його

обслуговують. Визначена ринком ставка відсотку по цінних паперах

держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і

корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку (ставка

відсотка по короткотермінових скарбничих білетах, з огляду на їхню

високу надійність, як правило, служить відправним пунктом для

порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).

Як зазначалося вище, ефективне використання операцій з купівлі-продажу

цінних паперів з метою регулювання грошового обігу і проведення на цих

засадах активної монетарної політики потребує досить високого ступеня

розвитку ринку фондових цінностей держави. Вплив фондових операцій держави

на кількісні параметри грошового обігу спирається на ефект витіснення, коли

вільні (касові) залишки грошей населення та юридичних осіб, сформовані

завдяки спекулятивному мотивові збережень, переорієнтовуються з приватних

ринків цінних паперів на ринки державних зобов’язань. У цьому випадку

інвестор, прагнучи отримати максимальний доход від належних йому грошових

ресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави. Зрозуміло, що

макроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний вплив на динаміку

грошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринку цінних

паперів держави у загальній структурі фондових операцій.[7]

Управління обов’язковими резервами

Норма обов’язкового резерву дає можливість Центральному банку впливати

через базу грошової маси на кредитоспроможність комерційних банків, в т.ч.

на розміри кредитної мультиплікації. Відповідно до цього інституційне

регулювання рівня обов’язкових резервів розглядається теорією та практикою

грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму

обов’язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію

грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкового

резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх

активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли

норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що

лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі

готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до

багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Необхідність досить обережного використання механізму обов’язкового

резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного

ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й

відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що

знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний

додатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається на

прибутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв’язку з цим у

багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву

приймаються у вигляді законодавчих норм.ї

Диференційовані ставки обов'язкових мінімальних резервів було

встановлено 1993 р. і для комерційних банків України. Розміри зазначених

резервів визначались у вигляді відсотка від суми залучених коштів залежно

від джерел їх формування за такими нормативами:

— кошти державних і позабюджетних фондів, включно з переданими на

баланс банків за окремими фінансовими угодами - 60 %

— кошти місцевих бюджетів і державних страхових організацій - 40 %

— кошти на розрахункових і поточних рахунках юридичних осіб - 25 %

— вклади населення й депозити, залучені на строк до 6 місяців - 20 %

[6]

Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем

обов'язкових резервів, винятково важливим інструментом монетарної політики

є регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі надання

центральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надається

банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за

вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засіб

неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм

такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на

відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику,

він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикою

гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними

паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана

позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-

боржникові можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та

юридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення

резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену

функцію — визначає вартість отриманих. У такий спосіб комерційним банком

надлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка

від-сотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в

отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну

облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція

кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у

позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм

кредитного мультиплікатора.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як і

банківської норми обов'язкового резерву, здійснюються відповідно до

розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди

економічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії та

Страницы: 1, 2