Курсовая: Процентна політика комерційного банку

період керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою

та стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу згідно з

потребами щодо проведення ак­тивних операцій. З розвитком фінансових ринків

головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику

ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час

залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

Останніми десятиріччями в міжнародній банківській практиці застосовується

інтегральний метод управління, який включає мето­ди об'єднання та поділу

джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість при управлінні активами та

зобов'язаннями банку.

Для аналізу процентної політики комерційного банку нами було вивчено ряд

інструктивного матеріалу, а також баланс, фінансові звіти банку та окремі

документи, що включають звітність кредитного комітету, депозитного та інших

відділів, що займаються робочими активами та залученням ресурсної бази банку.

Для початку нами було розглянуто динаміку процентних доходів та процентних

витрат комерційного банку (див. Таб. 1 Додатків). Так у 2000р. в порівнянні з

1998р. процентні доходи АППБ “Аваль” зросли 172 748 тис. грн., причому якщо в

1999р. в порівнянні з 1998р. доходи зменшились на 11 964тис. грн., то у

звітному році в порівнянні з 1999р. вони зросли 184 712тис. грн., що свідчить

про активну роботу на ринку надання кредитів та інших активних операцій

комерційним банком “Аваль”.

Якщо ж порівняти темпи росту процентних доходів по роках, то можна помітити,

що в 1999р. процентні доходи 98% від того ж показника 1998р., тобто

зменшились на 8%, в той час як у 2000р. вони склали 235% від рівня 1999р, та

216% від рівня 1998р., що більше на 135% та 116% відповідно. Отже ми можемо

прослідити початкове зниження процентних доходів у 1999р, а потім різкий

підйом у 2000р., найімовірніше це було викликано кризою 1998р, і лише у

1999р. банківська система потрошку почала оговтуватись та набирати могутності

та перейти у 2000р. вже на “повному ходу”.

Також проаналізувавши в структурі процентних доходів зміни її складових можна

відмітити схожу лінію, тобто у 1999р. в порівнянні з 1998р. майже всі

складові мають від’ємне абсолютне відхилення (окрім гарантій отриманих – що

лише підтверджує наші здогадки) – внаслідок спаду темпів економічного

розвитку, і одночасно ми бачимо різкий підйом 2000р., який нівелює падіння

попереднього року і до цього ж дає значний приріст в абсолютному виразі в

порівнянні з 1998р.

То ж перейдемо до розгляду процентних витрат. Як видно з даних таблиці

тенденції процентних доходів перекинулась на процентні витрати, що легко

пояснюється, адже при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах різко

спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню ресурсів (у

нашому випадку – адже відбулося різке збільшення об’ємів кредитування та

інших активних операцій). Так у 1999р. в порівнянні з 1998р. відбувається

зменшення процентних витрат на 22 167 тис. грн. або на 33%. Цей же показник

різко зростає у 2000р. на 101 153тис. грн., або на 229%, що дає абсолютний

приріст у 78 986тис. грн. чи на 119%.

Між іншим темп приросту процентних доходів та процентних витрат 2000р. в

порівнянні з 1998р. майже співпадає 116% до 119%, що ще раз підтверджує

паралельний розвиток ресурсної бази та динаміки активних операцій

комерційного банку.

Що ж стосується показника чистого процентного доходу, то він постійно

зростає, причому чітко прояснюється тенденція до збільшення темпів приросту.

На основі лише цих даних не можна зробити висновок добре це чи погано для

банку, адже потрібно врахувати ще ряд факторів, чим ми і займемося в

наступному підрозділі.

Що стосується структури доходів та витрат АППБ “Аваль”, то на основі Таб. 2

(див. Додатки) можна зробити певні висновки.

Безперечно у будь-якому банку процентні доходи повинні переважати в

загальному обсязі доходів, як це є й у “Авалі”, причому доля процентних

доходів у 1999р. зменшилась в порівнянні з 1998р. на 14,4%, це сталося

внаслідок падіння ділової активності на ринку кредитних ресурсів та переходу

до інших джерел прибутку. 2000р. в свою чергу приніс деяке зростання долі

процентних доходів, в зв’язку з загальним ростом всіх доходів та зокрема

певної активізації ринку кредитних операцій.

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий менеджмент

з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як правило

приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі менша долі

процентних доходів і складає за 2000р, 1999р. та 1998р. відповідно 34,0%,

28,0% та 45,8%. Однак той факт, що АППБ “Аваль” є багатофілійна установа,

тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні з локальними банками,

дещо підвищує ефективність роботи менеджерів комерційного банку, також

хотілося б відзначити досить слабкий показник відношення абсолютних доходів

до абсолютних витрат – за виключенням 1999р. він дуже близький до 1.

2.2 Розрахунок окремих показників діяльності банку

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової

вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового

менеджменту. Водночас найвиразнішим показником роботи Компанії чи фірми є

ринкова ціна її акцій. Адже саме цей показник відбиває ринкову оцінку

діяльності будь-якої юридичної особи. Якщо вартість акцій не підвищується до

очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися від них, що

неминуче призведе до фінансових ускладнень і нега­тивних наслідків.

Усе щойно сказане стосується й банків. Переважна більшість банків є

акціонерними, і власники їх зацікавлені в зростанні вартості акціонерного

капіталу і відповідного доходу. Головний принцип банківського менеджменту

полягає ось у чому: максимізація вартості акціонерного капіталу банку

розглядається як ключове завдання І пріоритетний напрямок діяльності

менеджерів.

Вартість акціонерного капіталу банку залежить від двох основних чинників —

чистого прибутку та рівня ризику банківських операцій. Вартість акцій банку

зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат в майбутньому або

знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати

як над збільшенням Майбутніх доходів банку, так І над зниженням ризиковості

операцій чи спрямовувати зусилля на виконання обох завдань одночасно для

того, аби підняти вартість акцій банку.

Якщо для компаній ринкова вартість акцій є найкращим показником їх діяльності,

то для банків такий метод оцінювання іноді не досить точний та надійний. Це

пояснюється недостатнім рівнем активності проведення опе­рацій з банківськими

акціями як на міжнародних, так і на національних ринках. Тому для оцінювання

рівня прибутковості банку поряд з ринковою вартістю акцій застосовуються

відносні показники прибутковості. Найважливішими з них є прибутковість

капіталу (RОЕ) та прибутковість активів (ROА). Прибутковість

активів визначається відношенням чистого прибутку після оподаткування ЧП до

середньої вартості активів А:

ROA = ЧП / А (2.1)

Прибутковість активів у % деяких українських банків порівняно із середнім

значенням для банків США характеризується так:

Банки С Ш

А.........................................................................1,1

4

"Металург", м. Запоріжжя ................................................24,65

АЖІО,

м.Київ....................................................................19,

52

"Укрнафтогазбанк", м. Київ .............................................16,66

ПУМБ, м. Донецьк

............................................................13,31

ЗУКБ, м. Львів

...................................................................10,71

АВАЛЬ, м. Київ

...................................................................5,15

Прибутковість капіталу — це відношення чистого прибутку після оподаткування

до капіталу К банку:

ROA = ЧП / К (2.2)

Для українських банків показник прибутковості капіталу може визначатись як

щодо статутного фонду (Прибуток / Статутний фонд * 100) , так і щодо власних

коштів банку (Прибуток / Власні кошти * 100). Прибутковість капіталу у %

відповідно щодо власних коштів та щодо статутного фонду (значення в дужках)

деяких українських банків порівняно із середнім значенням для банків США

характеризується так:

Банки США ........................................................ 14—18

"Укрсоцбанк", м. Київ ........................................ 41,5 (981,01)

"Ощадбанк", м. Київ ........................................... 26,9 (755,23)

ПУМБ, М.Донецьк .............................................. 53,3 (657,71)

"Приватбанк", м. Дніпропетровськ .................... 55,5 (378,88)

АВАЛЬ, м. Київ .................................................... 35,6

(121,16)

Для аналізу ефективності роботи банку застосовують також показники чистої

відсоткової маржі та чистого спреду (спред прибутку).

Чиста відсоткова маржа ЧВМ визначається як відношення різниці між доходами

від відсотків ВД і витратами за відсотками ВВ до активів А банку, %:

ЧВМ = (ВД - ВВ) / А * 100. (2.3)

(Розрахунок ЧВМ для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Чиста відсоткова маржа може обчислюватися щодо працюючих або за­гальних

активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають

за доцільне знаменником цього показника брати активи, які приносять доход.

Такий підхід базується на тому, що чистий відсотковий прибуток потрібно

порівнювати лише з тією частиною активів, Яка генерує сукупні доходи банку.

Згідно з інструкцією Національного Банку України (НБУ) від ЗО грудня 1996

року № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків"

чиста відсоткова маржа обчис­люється щодо загальних активів банку.

Пропонований метод обчислення має на меті оптимізувати співвідношення

працюючих та непрацюючих ак­тивів банку, оскільки активи, за якими не

отримується доход, значно знижують показник чистої відсоткової маржі.

Чистий спред ЧС є традиційним показником прибутковості банку і визначається

як різниця між середньозваженими відсотками за активами та за пасивами банку,

%:

ЧС = ВД / ВА * 100 - ВВ / ВП * 100, (2.4)

де ВА — активи, які приносять відсотковий доход;

ВП — пасиви, за якими виплачуються відсотки.

(Розрахунок ЧС для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Одним з головних напрямків роботи менеджменту банку є зростання розглянутих

показників прибутковості. Іншим не менш важливим напрям­ком діяльності є

зниження ризику банківських операцій.

Загалом ризик визначається ймовірністю того, що якась подія не відбудеться.

Наприклад, якщо ймовірність повернення грошей, вкладених у банк, становить

0,98, то ризик неповернення — 0,02, або 2%. Величина ризику оцінюється за

допомогою методів статистики, теорії ймовірностей, експертних оцінок та

практичного досвіду.

Ризики притаманні будь-якій діяльності, але банківська справа

характеризується вищими рівнями ризиків порівняно з іншими видами бізнесу. У

процесі управління банківськими ризиками слід керуватися такими правилами:

• банкіри, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима, знають

намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці;

• ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов'язані з ризиком Їхніх

клієнтів;

• рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;

• усі види ризиків взаємопов'язані.

Ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Мета процесу управління полягає

в обмеженні чи мінімізації рівня ризику. Процес управління ризиками

складається з трьох основних етапів:

1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів;

3) мінімізація ризиків використанням відповідних методів управління.

Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виник­нення

кожного виду ризику.

Для банківської діяльності найбільш значними видами ризиків є кредитний,

валютний та інвестиційний, ризик зміни відсоткових ставок на ринку, ризик

незбалансованої ліквідності і т. ін. Банки можуть І повинні свідомо брати на

себе певні ризики, оскільки повністю уникнути всіх ри­зиків неможливо. Але

рівень ризику, на який наражається банк, потрібно тримати під постійним

контролем. Питання про прийнятний або допусти­мий рівень ризику має

вирішуватися керівництвом банку згідно з прийня­тою внутрішньою політикою та

стратегією.

Сфера управління банківськими ризиками не є автономною, тому рішення стосовно

допустимих рівнів ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з іншими

напрямками діяльності менеджменту, і зокрема — з управлінням прибутковістю

банку. Як відомо, між рівнем ризику і рівнем прибутку існує пряма залежність.

Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного

прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає

змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток.

Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх

співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що

постають перед менеджментом кожного банку.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна вирізнити

дві основні моделі управління банком. Перша модель максимізує прибуток П при

обмеженні рівня ризику Р установленням максимально допустимого його значення

Р'. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами

і зобов'язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а

обмеженням — вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не

нижчому за заданий П'. Така модель використовується, якщо рівень чистого

прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є

стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів

управління активами і зобов'язаннями та стратегій хеджування ризиків.

3 Вдосконалення процентної політики комерційного банку

3.1 Загальні положення

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на

світові ринки, інтенсивне впровадження сучас­них засобів зв'язку та

інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність

стали основними характеристи­ками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності

зменшується за­вдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то

ри­зик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За

умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися що­хвилини, ризик відсоткових

ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими

стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося

б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику

зміни відсоткових ставок.

Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю

того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї

дії може перевищити середню відсоткова ставку за активами, що призведе до

збитків банку.

Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику?

Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за

строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності

майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через

це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо

керувати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись за

допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації

(натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне

хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань — один із методів, з

допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової

ставки. При цьому припускається, що і відсоткові ставки як за активними, так

і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це

припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.

Основни­ми параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою

ба­лансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсот­ковий ризик

банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і

зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийо­му полягає у встановленні

співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром

коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної

відповідності між термінами залучення та розміщення кош­тів. Така стратегія

не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізую­чи відсотковий ризик.

Застосовується при другій моделі управління банком.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним під­ходом, що надає

потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни

відсоткових ставок. Використання за­значеної стратегії базується на прогнозі

зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з

незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути

корот­шими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє

зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зо­бов'язань банку

мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок.

Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним

ризиком, пов'я­заним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз

стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління

банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на

ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до

ризику тощо.

3.2 Застосування ГЕП - менеджменту

У процесі управління активами та зобов'язаннями з ме­тою встановлення

контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку

поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до

таких змін. Для визначення чут­ливості весь часовий горизонт, протягом якого

банк застосовує зба­лансований підхід до управління активами та

зобов'язаннями, поді­ляють на ряд періодів. Тривалість таких часових

інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими момен­тами

зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу

вважається фіксованою в межах кожного інтер­валу, що дозволяє керувати

співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив

такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі

характеристики:

• дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафік­сованому

інтервалі часу;

• строк погашення настає в цьому інтервалі;

• термін проміжної або часткової виплати основної суми місти­ться в

розглядуваному інтервалі;

• зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), по­кладеної в

основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом

цього самого часового інтервалу І не конт­ролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки за

якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок

на ринку.

Геп (GАР — розрив, дисбаланс) визначається як різниця між ве­личиною чутливих

активів ЧА у грошовому вираженні та величи­ною чутливих зобов'язань ЧЗ у

грошовому вираженні:

GАР=ЧА-ЧЗ (3.1)

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі

зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують

чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Зба­лансована позиція, коли чутливі активи та

зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. При нульовому гепі маржа

банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотко­вий

ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої

зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний геп дають

потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид

(додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових

ставок згідно з таким правилом:

• якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і,

навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

• якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок мар­жа

зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюю­ться ставки.

Головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ста­вок, який принесе

підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується

підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться

неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і

навіть до збитків. За на­явності гепу ймовірність фінансових втрат така сама,

як і ймовір­ність одержати додаткові прибутки.

Геп — це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом

зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, до­датний чи від'ємний

геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень

відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа.

Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а

також від то­го, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від вели­чини зміни

відсоткових ставок, так і від розміру гепу. Якщо прогно­зується зниження

ставок, то менеджментові банку необхідно зміни­ти структуру балансу І перейти

від додатного гепу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму

відсотковий ризик. Пере­хід від нульового до від'ємного гепу в разі зниження

ставок забез­печить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься

підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління гепом — досягти

відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня

відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу

до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати

такий прогноз) та пе­редбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати

зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність

еко­номічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію

нульового гепу, значно знизивши завдяки цьому відсотко­вий ризик.

Показники гепу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових

коштів кожного фінансового інструмента, викори­стовуваного при формуванні

активів та зобов'язань банку. Геп до­зволяв контролювати розмір відсоткового

ризику протягом розгля­дуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі

зміни маржі банку.

3.3 Метод кумулятивного ГЕПу

Розрахунок кумулятивного гепу дає змогу не лише аналізувати співвідношення

чутливих активів і зобов'язань у певний момент ча­су (статичний аналіз), а й

водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в

кожному з інтервалів, на які поді­лено досліджуваний період (часовий

горизонт), зіставляються чут­ливі активи та зобов'язання й обчислюється

розмір гепу. Алгебраїч­на сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з

періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. Отже, кумулятивний геп

— це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які

протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп — інтегральний показник, що відбиває сту­пінь ризику

відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового

горизонту. Банк може управляти цим ризи­ком, установлюючи ліміт гепу як

максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і

зобов'язань у від­повідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику

відсот­кових ставок обчислюється коефіцієнт гепу як відношення чутливих

активів до чутливих зобов'язань:

h = ЧА : ЧЗ. (3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо

менший — то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Але ні абсолютна величина кумулятивного гепу, ні коефіцієнт гепу не дають

уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни

відсоткової ставки. Тому наступним кроком у за­стосуванні методу є обчислення

індексу відсоткового ризику.

Індекс відсоткового ризику ІВР дорівнює відношенню кумуля­тивного гепу kGAP в

кожному з періодів до розміру працюючих ак­тивів ПА і виражається у

відсотках:

ІВР=kGAP / ПА * 100. (3.3)

Індекс відсоткового ризику показує, яка частина активів (якщо геп додатний)

чи пасивів (якщо геп від'ємний) наражається на ризик зміни відсоткової ставки

і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку.

Установлюючи ліміт індек­су відсоткового ризику, банк обмежує рівень ризику

відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Інший напрямок використання методу кумулятивного гепу поля­гає в тому, щоб

наближено обчислити, як очікувані коливання від­соткових ставок вплинуть на

рівень маржі банку. Абсолютна ве­личина зміни маржі (прибутку) визначається

базовим спів­відношенням:

¶ П » ¶r * kGAP (3.4)

Здебільшого при розрахунках зміни рівнів відсоткових ставок подаються в

базисних пунктах. Узявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «-» показників

¶r та kGAP, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ¶r вкаже

на збільшення прибу­тку і буде результатом підвищення ставок при додатному

гепІ або зниження ставок при від'ємному гепі. Від'ємне значення ¶г

озна­чатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підви­щенням

ставок при від'ємному гепі або їх зниженням при додатному гепі.

Висновки

Опрацювавши матеріали курсової роботи і отримавши поглиблені знання з даної

теми ми можемо зробити певні висновки. Так запропонована нами методика геп-

менеджменту повинна вдосконалити роботу менеджерів АППБ “Аваль”. На жаль

кожна методика має свої недоліки. Зокрема є проблема практичного впровадження

методики, що викликано особливостями нашої економіки та безпосередньо

відмінностями АППБ “Аваль”.

Головна ідея геп-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид гепу мають

відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок і робо­чому циклу, а також

загальним принципам розвитку економіки. Як відомо, в економічному циклі

вирізняють чотири основні стадії роз­витку: зростання (підйом); пік; зниження

ділової активності (спад); найнижча точка циклу.

На ранніх стадіях економічного зростання геп має бути додатним, оскільки

очікується підвищення ставок. Далі розмір гепу зменшують, подовжуючи строки

проведен­ня активних операцій і скорочуючи строки виплат за пасивами. У

стадії піку слід перейти до від'ємного гепу, що дасть змогу зафіксу­вати

ставки за активами на рівні піку, а скорочення строків за паси­вами дозволить

зменшити відсоткові витрати. На ранніх стадіях спаду, коли очікується

зниження відсоткових ставок, геп має бути від'ємним. На подальших стадіях

спаду потрібно поступово перейти до додатного гепу, скоротивши строки

надходжень за активами І подовживши строки виплат за пасивами. Додатний геп

зберігається і в разі досягнення найнижчої точки циклу, коли ставки за

пасивами фіксуються на найнижчому рівні і скорочується тривалість прове­дення

активних операцій, завдяки чому згодом можна буде реінвестувати активи під

вищу ставку.

Зауважимо, що прогнози не справджуються негайно:

зміни ставок досягаються не відразу. Якщо напрямок ру­ху відсоткових ставок

може бути передбачений правиль­но, то час зміни та розміри спрогнозувати

важко. Засто­сування стратегії гепу по­требує достатньої тривалос­ті

відсоткових циклів, аби вистачило часу скористати­ся перевагами.

Реальне життя не дає банкам необмеженої гнуч­кості у виборі джерел

фі­нансування та напрямків кредитування. Фінансові ринки ще далекі від

досконалості, а позичальники дедалі частіше складають прогнози, які

збігаються з банківськими. Досвід показує, що концепція циклу відсоткових

ставок набагато простіша в теорії, але не завжди підтверджується дійсними

коливаннями ставок протягом ділового циклу, тривалість якого, до того ж,

важко виміряти. Той факт, що рух відсоткових ставок та ринку облігацій важко

спрогнозувати, переконливо довела практика, але все ж таки ці зміни виявились

більш передбачуваними, ніж коливання ринку акцій.

Отже, геп-менеджмент на практиці має ряд істотних недоліків. Розглянемо їх

докладніше.

1. Навіть нульовий геп не гарантує повного захисту від ризику, оскільки

ставки за активами та зобов'язаннями можуть змінюватись по-різному. У періоди

економічного підйому ставки за активам зростають швидше, ніж ставки

запозичення. Під час спаду зниження ставок за зобов'язаннями випереджає

відповідні зміни у ставках за активами. У цілому ставки за активами мають

тенденцію змінюватися швидше, ніж ставки за зобов'язаннями, а між моментами

зміни ставок існує розрив у часі (лаг).

2. Методи управління гепом потребують наявності точного та надійного прогнозу

мінливості відсоткових ставок, який є необхід­ною умовою ефективного

застосування розглядуваного підходу. Во­дночас абсолютно точний прогноз зміни

всіх параметрів ставки — напряму, швидкості та розміру — отримати неможливо.

Дві основні характеристики відсоткових ставок — мінливість і

непередбачуваність — значно ускладнюють використання стратегії гепу у процесі

управління банком.

3. Ефективність управління кумулятивним гепом значною мірою залежить від

правильності вибору часових інтервалів. Нелегко ви­значити момент, коли

конкретні види активів та зобов'язань мають бути переоцінені. Крім того,

вибір планових періодів, протягом яких проводиться балансування активів і

пасивів, чутливих до змін став­ки, досить суб'єктивний, що може призвести до

несприятливих на­слідків, коли окремі статті балансу потрапляють у проміжки

між періодами переоцінювання.

4. Перехід від додатного гепу до від'ємного, і навпаки, потре­бує певного

часу. Проте банки не завжди мають у своєму розпоряд­женні фінансові

Інструменти та механізми, які б дозволили зроби­ти це швидко. Отже,

ефективність застосування геп-менеджменту знижується.

Перелічені недоліки значно ускладнюють процес управління ге­пом і збільшують

ризик фінансових втрат, тому більшість банківсь­ких менеджерів у процесі

управління відсотковим ризиком застосо­вують методи штучного хеджування —

проводять операції з похідними фінансовими інструментами.

Список використаної літератури

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України згідно постанови ВР

№325/2000 – ВР від 07.12.2000р.

2. Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних

операцій установ комерційних банків України. Постанова НБУ №418 від

20.08.99р.

3. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами

установ комерційних банків України. Правління НБУ №466 від 30.12.97р.

4. Про кредитування. Положення Національного банку України №246 від

28.09.95р.

5. Про затвердження Положення про механізми рефінансування комерційних

банків України. Постанова Правління НБУ №484 від 15.12.2000р. Із змінами,

внесеними згідно з Постановою Нацбанку N 121 ( z0121-01 ) від 22.03.2001

6. Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної

звітності банків України". Постанова Правління НБУ від 12.12.97р.

7. Інструкція Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних

банків. Постанова Правління від 14 квітня 1998р. №141

8. Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках

України. Постанова Правління НБУ №114 від 2003.1998р.

9. Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів та

витрат банків. Постанова Правління НБУ №316 від 35.09.1997р.

10. Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування

можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Постанова

Правління НБУ №122 від 27.03.1998р.

11. Ачкасов А. И. Типы валютных операций и другие виды сделок на

международном денежном рынке.- М.:Консалтбанкир,1994.

12. Банковские учреждения в развивающихся странах./ Под ред. Крис Дж.

Барлтроп и Дианы МакНоттон. Том 1, 2. Всемирный банк Вашингтон, 1994.

13. Банковское дело./ Под ред. Лаврушина. – М., 1992.

14. Банковское дело: стратегическое руководство.-М.: АО “Консалтбанкир”,1998.

15. Банківські операції/ Під ред. Мороза. –К.:КНЕУ, 2000.

16. Вступ до банківської справи / Під ред. Савлука. – К.: Лібра,1998.

17. Основы банковского дела / Под ред. Мороза – К.,1994.

18. Финансовые фьючерсы / Под ред. Кузнецова – М.:МГУ,1993.

19. Кредитование / Пер. с англ. – К., 1994

20. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги

/ пер. с англ. – К.,1994

21. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. – М.: Инфра-М,1996.

22. Валравен К.Д. Управление рисками коммерческого банка. – Мировой банк

реконструкции и развития., 1993.

23. Вітлінський В.В. Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ

“Борисфен-М”, 1996

24. Де Ковни Ш. Стратегии хеджирования. – М.: Инфра-М, 1996.

25. Жезлов А.И. Кредитная политика коммерческого банка. – М.,1998.

26. Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. –

К.:КНЕУ, 1998.

27. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку.- К.:КНЕУ,1999.

28. Роуз Питер. Банковский менеджмент. – М.: Дело Лтд, 1995.

29. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.,1994.

30. Тимофеев Л.А. Финансовые фьючерсы. – М.:МГУ,1997

Страницы: 1, 2, 3