Кредитна дiяльнiсть Банкiв

Кредитна дiяльнiсть Банкiв

1 КРЕДИТНА ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКУ 1.1 Основні принципи кредитної політики

банку

При проведенні . кредитної політики комерційні банки виходять з

необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і

вкладників та суб'єктів господарської діяльності із

врахуванням загальнодержавних інтересів.

к Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та

використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня

відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми

зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. ,

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту,

приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникам "великих кредитів"(розмір яких

перевищує 10% власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з

виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного

розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків,

кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством

України з " дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів

діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових,

страхових і резервних фондів [7].

Національний банк України встановлює для регулювання діяльності

комерційних банків такі економічні нормативи [8]:

1) Норматив мінімального розміру статутного капіталу. Повинен бути

не менше 1 мільйону євро.

2) Норматив капіталу банку. Повинен бути не менше суми

еквівалентної З мільйони євро.

3) Норматив платоспроможності (НЗ) що визначається як

співвідношення

суми капіталу банку (Ка) до суми активів банку з урахуванням ризику

(Ар):

[pic]

[pic]

Нормативне значення НЗ має бути не менше 8%. 4) Норматив миттєвої

ліквідності (Н4) розраховується як співвідношення

суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (К)

до

розрахункових (Рп) і поточних зобов'язань (Пр):

[pic]

Нормативне значення показника Н4 має бути не менше 20 %.

5) Норматив загальної ліквідності (Н5) розраховується як

співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань (3):

[pic]

[pic]

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше 100 %.

6) Норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих

активів (Ра) банку (Н6) характеризує питому вагу високоліквідних

активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

[pic]

[pic]

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше 20 %.

Банки здійснюють кредитування клієнтів з дотриманням таких основних

принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності, платності та

цільової направленості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для

захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через

неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості і платності означає, що кредит має бути

повернуто позичальником банку у визначений кредитним договором строк з

відповідною сплатою за його користування [7].

1.1 Класифікація кредитів

Кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається

у тимчасове користування на умовах забезпеченості, терміновості, платності

та цільового використання кредитів [7].

Виділяють такі форми кредиту [2]:

- банківський;

12

- комерційний;

- лізинговий;

- іпотечний;

- бланковий;

- споживчий;

- консорціумний.

Банківський кредит - це позиковий капітал банку у грошовій формі, який

передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості,

терміновості, платності та цільового використання кредитів.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що визначає відносини у

сфері перерозподілу матеріальних фондів у вигляді кредитної угоди між двома

суб'єктами господарської діяльності. Об'єктами комерційного кредиту можуть

бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги з відстрочкою

платежу.

Лізинговий кредит - це відносини, що виникають між юридичними особами

при оренді майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Консорціумний кредит - це акумуляція кредитних ресурсів як у

національній, так і іноземній валюті тимчасовими або постійними

об'єднаннями банків для кредитування значних лізингових, факторингово-

лізингових, факторингових та інших угод або великих економічних програм на

економічних засадах із метою зниження кредитних ризиків.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин, пов'язаних із

наданням кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит - це кредит фізичним особам - резидентам України на

придбання споживчих товарів довгострокового користування й послуг, який

повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного

договору.

За термінами використання і повернення кредити поділяються на:

13

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (до трьох років);

- довгострокові (понад три роки).

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у випадку тимчасових

фінансових труднощів позичальників, котрі виникають у зв'язку із затратами

виробництва й обороту, незабезпечених надходженнями коштів у відповідний

період.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання,

поточних затрат, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватися на оплату основних фондів.

Об'єктом кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію,

модернізацію та розширення вже існуючих основних фондів, на нове

будівництво, приватизацію тощо [2].

За характером забезпечення кредити поділяються на:

- забезпечені заставою (майном, цінними паперами тощо);

- із гарантійним забезпеченням (банками, коштами або майном третьої

сторони);

- з іншим забезпеченням (поручительство, страховий поліс);

- незабезпечені (бланкові). За ступенем ризику виділяють:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання кредити поділяють на такі, що:

- видаються у разовому порядку;

- видаються відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (зарезервовані).

За строками погашення кредити поділяють на:

- сплачувані одноразово (у термін, обумовлений у договорі);

14

- сплачувані в розстрочку 9періодичними платежами);

- сплачувані достроково (на вимогу кредитора або за заявою

позичальника);

- з регресом платежів;

- із закінченням обумовленого періоду (місяця, кварталу).

1.2 Формування резерву на покриття кредитних ризиків

Комерційні банки зобов'язані формувати резерви для відшкодування

можливих витрат за позиками комерційних банків згідно із затвердженим НБУ

«Положенням про порядок формування і використання резерву на відшкодування

можливих витрат за позиками комерційних банків» [9].

Резерв формується за усіма видами виданих кредитів в національній та

іноземній валютах включаючи кредити і депозити інших банків, обліковані

векселя, фінансовий лізинг, а також видані гарантії та поруки.

Резерв регулюється щоквартально, залежно від обсягів фактичної

заборгованості та класифікаційної групи, до якої віднесено конкретну

позику. Класифікаційна група визначається за оцінкою фінансового стану

позичальника та перспектив його розвитку й оцінкою погашення позичальником

кредитної заборгованості за основним боргом та відсотками.

Фінансовий стан позичальника й перспективи його розвитку дають змогу

віднести його до однієї з таких категорій:

- клас «А» - фінансова діяльність дуже добра і дає можливість погашати

основну суму боргу та відсотки у встановлені строки. Одночасно можна

зробити висновок, що фінансова діяльність і на далі здійснюватиметься

на такому ж високому рівні;

- клас «Б» - фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає

можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

- клас «В» - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка

тенденція до погіршення;

- клас «Г» - фінансова діяльність погана і спостерігається чітка

циклічність протягом коротких періодів часу;

- клас «Д» - фінансова діяльність свідчить про збитки, й очевидно, що

ні

основна сума позики, ні відсотки по ній не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та за

відсотками оцінюється так:

- "добре", якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачується у

встановлені строки, а також якщо позику пролонговано один раз строком не

більш ніж на ЗО днів;

- "слабке", якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками

становить не більше ніж 90 днів, а також по заборгованості із загальним

строком пролонгації від ЗО до 90 днів;

- "недостатнє", якщо прострочена заборгованість за позикою та

відсотками становить понад 90 днів, а також по заборгованості за

позикою та загальним строком пролонгації більше ніж 90 днів.

Стан оцінки кредитного портфелю банків подано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1- Класифікація кредитного портфелю банку

|погашення |добре |слабке |недостатнє |

|заборгованості | | | |

|клас позичальника | | | |

|А |стандартні |під контролем |субстандартні |

|Б |під контролем |субстандартні |сумнівні |

|В |субстандартні |сумнівні |безнадійні |

|Г |сумнівні |безнадійні |безнадійні |

|Д |безнадійні |безнадійні |безнадійні |

На підставі класифікації позик банк створює резерв по кожній групі

позик у таких розмірах:

- стандартні - 2%;

- під контролем - 5%;

- субстандартні - 20%;

- сумнівні - 50%;

- безнадійні - 100%.

При визначенні обсягу резерву сума заборгованості за групами позик

зменшується на вартість гарантій та застави.

Комерційні банки повинні формувати загальний та спеціальний резерви.

Загальний резерв формується за стандартними позиками за рахунок відрахувань

від чистого прибутку. Спеціальний резерв формується за нестандартними

позиками. При цьому 40% цього резерву відноситься до валових витрат банку,

а сума що залишається резервується за рахунок чистого прибутку.

Резерв формується головним банком і його філіями. Резерв під стандартну

заборгованість зараховується на баланс головного банку. А резерв під

нестандартну заборгованість зараховується на баланс установ банку, що

зареєстровані як платники податків.

Звіт про класифікацію кредитів і створення резервів подається до

Регіонального управління НБУ.

2 МЕХАНІЗМ КРЕДИТУВАННЯ БАНКУ 2.1 Аналіз заявки на кредит

2.1.1 Необхідні документи та вимоги до позичальника

Виникнення кредитних відносин між, банком і позичальником можливе за

таких умов:

а) учасники (кредитор і позичальник) мають бути взаємозацікавлені:

кредитор - у видачі кредиту, а позичальник - в його отриманні, тобто

повинні збігатися економічні та правові інтереси;

б) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення

кредиту після певного строку;

в) позичальник має бути власником майна, або має бути власником,

наділеним правом на користування та розпорядження ним.

Механізм кредитування складається з семи взаємопов'язаних етапів.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет

можливого укладення кредитної угоди.

Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які

задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен

проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому.

Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у

сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає шо

підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити

це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. Каталог

питань банку на переговорах про кредит надано у додатку А.

За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника

для розгляду.

Процедуру отримання кредиту позичальником показано на рисунку 2.1.

[pic]

Рисунок 2.1 - Процедура отримання кредиту.

На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в

банк з клопотанням (заявою) на ім'я керівника установи банку.

У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту

його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення

кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту

(заходу), що кредитується та його економічної ефективності. Зразок заявки

на кредит надано в додатку Б.

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються

необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції.

Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До

складу пакета документів входять:

19

- нотаріально завірені копії установчих документів, положень,

реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих

видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності

на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші

документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

- техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що

характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з І

розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення

робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній

кредит;

- річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з

періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати,

декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення

кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при

необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його

фінансового стану;

- копії контрактів на підтвердження кредитної операції або

договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а

також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

- виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний

рахунок відкрито в іншому банку;

- перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу,

оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують

право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб,

яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів

підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису

на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової

20

адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на

рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і

відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та

надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і

хорошу репутацію", перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи

банку і обчислюється з часу подання позичальником повного пакета

документів [4].

2.1.2 Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно

проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Схему оцінки

кредитоспроможності показано на рисунку 2.2.

[pic]

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду

можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність

своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку

позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і

умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути

узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а

також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших

відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

- виявити фінансовий стан клієнта;

- попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної

господарської діяльності позичальника;

- стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її

ефективності;

- підвищити ефективність кредитування;

- оцінити рівень ризику кредитування для банку [І]. Оцінка

кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на

основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком

використовуються [6]:

- об'єктивні показники діяльності клієнта:

1) об'єм реалізованої продукції;

2) прибуток;

3) грошові потоки;

4)збитки;

5) склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;

6) рентабельність діяльності підприємства;

7) рентабельність продукції;

8) коефіцієнт ліквідності балансу;

9) собівартість продукції;

- чинники суб'єктивного характеру:

1) ефективність керування підприємством;

2) макроекономічна ситуація;

3) стан розвитку галузі позичальника;

4) ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і

структурних змін в економіці і галузі;

5) наявність державних замовлень і державної підтримки;

6) історія погашення кредиту в минулому;

7) форма власності.

Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем

оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від

одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини

загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання

характеристик та визначення їх пріоритетності. Так у практиці банків США

застосовується «правило п'яти Сі».

Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських,

американських, російських та деяких українських банків методики аналізу

кредитоспроможності клієнта - системи САМРАRІ та РАRТS, які грунтуються на

послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових

документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, із метою

виявлення потенційного ризику надання кредитної позики [2]. Більш детально

ці методики розглянуто у пункті 4.2.

Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить

популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових

якостей клієнта.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника

вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська

звітність - не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності.

Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан

клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну

історію та інше.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома

методами:

- метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних для конкретного

позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці

й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних

підприємствах;

- метод рейтингової оцінки грунтується на присвоєнні певної оцінки

(бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на

вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять

загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності

конкретного позичальника [З].

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності

позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових

показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за

раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби

мобілізувати кошти з різних джерел.

Питання оптимального набору показників, які найоб'єктивніше відбивали б

фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.

2.1.3 Визначення умов кредитування

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного

розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним

комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Страницы: 1, 2