Удосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ "Кредобанк"

Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб'єктивні чинники, котрі не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі:

- ефективність менеджменту;

- ринкова позиція позичальника;

- залежність від циклічних та структурних змін в економіці та в галузі;

- ділова репутація;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

- професіоналізм керівництва.

Оцінка фінансового стану банків-позичальників визначається за такими напрямами:

- стан дотримання обов'язкових економічних нормативів, передбачених нормативними актами Національного банку України;

- аналіз якості активів і пасивів;

- аналіз прибутків і збитків;

- інформація про обсяги наданих та отриманих міжбанківських кредитів;

- висновки щорічної аудиторської перевірки;

- інформація про виконання банком аналогічних зобов'язань у минулому.

Для оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів та строків кредитування, виду забезпечення [21, с. 314].

До якісних характеристик позичальника належать:

загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів тощо);

- соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);

- вік і стан здоров'я клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами).

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника фізичної особи належать: сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє; накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника); коефіцієнти, котрі характеризують поточну платоспроможність позичальника та його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів та витрат, сукупного чистого доходу за місяць та щомісячного внеску за кредитом і процентами за ним; забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності.

Для аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:

- інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

- внутрішньобанківська інформація;

- зовнішні (ринкові) джерела інформації.

Всебічний та ґрунтовний аналіз всієї інформації дозволяє оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах: фінансовий, визначає здатність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту; галузевий, відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнта і є складовою загального кредитного ризику позичальника; управлінський, оцінює якість менеджменту й ефективність керівництва; якості забезпечення кредиту, визначає рівень банківського контролю за заставою та можливості й умови її реалізації; морально-етичний, відображає готовність позичальника до повернення кредиту.

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використовуються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливостей побудови балансу й інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, банк, фізична особа), форми власності. Методи аналізу можуть використовуватись паралельно, а також частково, доповнюючи один одного. Так, кількісні методи аналізу не враховують такої характеристики клієнта, як репутація, тоді як рейтингові системи оцінки орієнтовані на врахування чинників суб'єктивного характеру.

Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота, але в разі його застосування слід пам'ятати про низку обмежень та недопіків, унаслідок недооцінювання котрих можна отримати неадекватну картину та зробити хибні висновки [15, с. 132].

У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рейтингові системи, орієнтовані на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта. Такі системи дозволяють визначити кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника рейтингу, вираженого у балах, встановити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність позичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

Комерційному банку рекомендується використовувати для критеріїв оцінки фінансової діяльності позичальника такі показники:

коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ1), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

(1.1)

теоретичне значення КЛ1 не менше 2,0 - 2,5;

коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ2), який характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами:

(1.2)

теоретичне значення КЛ2 не менше 0,2-0,25;

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і т.ін.; роботи, сімейний стан і, як наслідок,

- наявність реальної застави;

- вік та здоров'я клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

- користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв'язки клієнта з діловим світом і т.ін.

Оцінка кожного показника фінансового стану позичальника може здійснюватися на порівняльному аналізі та на знанні загального стану економіки.

На підставі проведеного аналізу кількісних та якісних факторів комерційний банк може визначити клас надійності позичальника:

Клас А. Не менше п'яти років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності; наявність перспективного бізнес-плану; відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; прибуткова діяльність за останні три роки. До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення позики та відсотків за нею.

Клас Б. Не менше трьох років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивних аудиторських висновків за попередній рік діяльності; наявність бізнес-плану; відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулими роками зменшився.

До цього класу відносяться позичальники, стосовно здатності яких до своєчасного та повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо, чи зовнішні фактори (загальний стан галузі основної діяльності) не дозволяють віднести його до вищого класу.

Клас В. Менше трьох років з часу державної реєстрації; менше одного року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність повністю позитивного чи позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності; наявність бізнес-плану та його розроблення; наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею; чітко простежується поява негативних факторів щодо первісних джерел погашення позик. До цього класу відносяться позичальники, стосовно яких якість джерел погашення позик більше не влаштовує банк внаслідок появи фактів періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г. Менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність частково негативного, негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку; відсутність бізнес-плану; наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих відсотків за позиками; збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році; відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення; нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршується. До цього класу відносяться позичальники, які не можуть повернути повну суму позики в строк та за умов, передбачених кредитним договором.

Клас Д. Менше одного року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів; наявність негативного аудиторського висновку чи відсутність аудиторського висновку; відсутність бізнес-плану; наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик; наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати відсотків за позиками; відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення; позичальника визнано банкрутом чи проти нього ведеться справа в Арбітражному суді; збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік. До цього класу відносяться позичальники, кредитування яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації [29, с. 241-245].

При здійсненні кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийняти кредитний ризик (це має бути узгоджене із кредитною політикою банку, із вирішенням проблеми ризик - доходність) або мінімізувати його. Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик

Тому доцільним буде більш детальний розгляд всіх способів мінімізації кредитного ризику. (див. рисунок. 1.2)

Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в-основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.

Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику, який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт - попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки, - це індивіди та фірми з найризикованішими інвестиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, то він отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути надання позички.

Рисунок 1.2. Способи мінімізації кредитного ризику

Диверсифікація - це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями - величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною операцією. Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

- диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;

- диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

- застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;

- диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики [22, с. 154].

Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника. другий критерій - це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів.

- добре - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

- слабке - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

- недостатнє - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

- гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А;

- застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості. За кредитами, класифікованими як «безнадійні» вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо перевищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву [45, с. 234-240].

Таблиця 1.3 - Класифікація кредитів

Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість - за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляє на збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку.

Таблиця 1.4 - Рівні резерву по групах кредитів

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня (за кордоном, нажаль на Україні це не поширено).

Вимога надання забезпечення. Забезпечення - це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб`єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою).

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком [31, с. 123-126].

- особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

- особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, - за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку.

До вимог банку щодо контрагента включаються: строкові депозити, які розміщені в інших банках; кредити, що надані іншим банкам; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами / депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

Щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними.

До позабалансових зобов'язань, що видані. банком, включаються: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов'язання з кредитування, що надані банком.

У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу провідного банку банківського консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

До вимог банку контрагента або пов'язаних контрагентів та позабалансових зобов'язань, наданих банком включають ті ж вимого, що при нормативі Н7. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою). Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку. До зобов'язань одного інсайдера перед банком включаються: строкові депозити, розміщені в інших банках; заборгованість за кредитами; сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами / депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%. Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів (Н10), гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. До зобов'язань інсайдерів перед банком включаються пункти з нормативу Н9 та акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал). Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40% [4, с. 20-24].

18 років роботи на фінансовому ринку України;

універсальний банк з мережею філій по всій Україні;

банк з однією з найуспішніших іноземних інвестицій в банківську установу України (високі рейтингові позиції на банківському ринку та активна динаміку росту);

банк пропонує широкий спектр фінансових послуг для юридичних та фізичних осіб. Пріоритетними є, насамперед, роздрібний ринок з акцентом на іпотечне кредитування; обслуговування польсько-українських економічних відносин, експортно-імпортних операцій з країнами Центральної та Східної Європи; фінансування малого та середнього бізнесу (кредитні лінії інвесторів PKO Bank Polski та ЄБРР); вихід на суміжні ринки страхування, недержавного пенсійного забезпечення та лізингу.

Характеристика банку:

Універсальний, сучасний, з європейським капіталом, із загальноукраїнською мережею, з великим досвідом роботи на фінансовому ринку, незаангажований, з помітним досягненням своєї діяльності всеукраїнського масштабу, з кваліфікованим персоналом, входить в першу двадцятку банків України за основними показниками. За економічним статусом Банк буде як ощадний банк європейського взірця, зміцнюючи довіру вкладників та клієнтів.

ВАТ «КРЕДОБАНК» - найуспішніший проект українсько-польського економічного співробітництва за період незалежності України.

Страницы: 1, 2