Удосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ "Кредобанк"

Удосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ "Кредобанк"

- дослідити фінансово-економічну необхідність удосконалення управління кредитними ризиками в комерційних банках;

- визначити способи оцінки кредитного ризику комерційного банку;

- дослідити методи управління кредитними ризиками;

- проаналізувати вимоги Національного Банку України (НБУ) щодо запобігання кредитних ризиків;

- проаналізувати структуру і якість кредитного портфеля;

- визначити рівень кредитних ризиків банку;

- розробити пропозиції щодо удосконалення управління кредитними ризиками.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади оцінювання та удосконалення управління кредитними ризиками.

Об'єктом дослідження використовувався ВАТ «Кредобанк».

Вихідні дані до роботи: Закони України, нормативно-інструктивні матеріали НБУ, спеціальна література по темі дослідження, технологічні карти, оперограми, блок-схеми здійснення банківських операцій, прайс-видання, результати анкетування та усного опитування висококваліфікованих банківських працівників, результати власних спостережень за діяльністю банку під час виробничих практик, банківська звітність тощо.

На сьогодні проблема дослідження управління кредитними ризиками банківської діяльності недостатньо розроблена та потребує глибшого наукового вивчення. Найвагоміший внесок на розкриття даної теми зробили такі вчені, як А. Герасимович здійснив аналіз банківської діяльності, С. Подін та В. Ігнатенко викладені роботи в підручнику «Банківська справа», В. Міщенко зосередив свою роботу над банківськими операціями, В. Вітлінський, О. Пернарівський, Я. Наконечний, Г. Великоіваненко - автори, які детально опрацювали кредитні ризики комерційних банків тощо.

Методи дослідження. В процесі здійснення дослідження було використано такі методи управління кредитними ризиками, від яких залежить рівень кредитного ризику:

- метод теоретичного узагальнення та порівняння, системний підхід, логічний аналіз;

- метод економіко-статистичного аналізу;

- метод фінансово-економічного аналізу;

- метод параметричного аналізу;

- графічний метод;

- монографічний метод тощо.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Під кредитними ризиками звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до області фінансового ризику і тісно пов'язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв'язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Виникнення кредитного ризику пов'язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто «зовнішніх», пов'язаних із станом економічного середовища, кон'юнктурою) і ендогенних факторів («внутрішніх», викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитними ризиками за допомогою важелів внутрішньої політики банку [5, с. 156].

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов'язаних з учасниками і елементами кредитних відносин (рис 1.1, табл. 1.1)

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. Все це свідчить про те, що при оцінці ризику за конкретною кредитною угодою конче необхідно враховувати юридичний ризик.

Рисунок 1.1 Структура кредитного ризику

Основними причинами банкрутства позичальників є: недоліки в управлінні, відсутність ефективних систем управлінської інформації, нездатність реагувати на зміни умов ринків і конкуренцію, концентрація на нереалістичних проектах з урахуванням розміру підприємства, перебільшення власних можливостей, тобто дуже швидке розширення при відсутності адекватних ресурсів, недостача акціонерного капіталу і висока частка позикових коштів.

Таблиця 1.1 - Характеристики джерел кредитного ризику

Крім того в теорії кредитного ризику науковці [5, 10, 15, 17, 27] виділяють такі його види:

кредитний ризик за конкретною угодою - імовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної угоди;

кредитний ризик за всім портфелем - це середньозважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох «зон»: зона недостатньої доходності - банк відмовляється від надання ризикових кредитів але при цьому не забезпечує мінімального доходу. зона невиправданого ризику - банк приймає завідомо неприйнятний ризик, у зв`язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується. зона безпечного функціонування - банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик [32, с. 265].

Завданням керівництва банка є зробити все можливе (за допомогою свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

ь Формування цілей кредитування.

ь Розробка стандартів кредитування.

ь Розробка вихідних документів кредитної політики.

Цілі та стандарти кредитування визначають, виходячи зі стратегічного плану розвитку банку, і можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на плановий період.

Документи кредитної політики є основними керівними матеріалами кредитних працівників і слугують як практична реалізація загальних положень кредитної стратегії банку. Система документів з кредитної політики включає:

ь Положення про кредитування.

ь Положення про кредитний комітет.

ь Положення про заставу.

ь Положення про оцінку фінансового стану позичальника.

ь Положення про гарантії.

ь Положення про порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності.

ь Положення про моніторинг кредитних проектів.

ь Положення про факторинг.

ь Положення про кредитну лінію.

ь Положення про кредитний договір.

ь Положення про лізинг.

ь Положення про страхування кредитів.

Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитними ризиками. Основні елементи системи управління кредитними ризиками такі: організаційне забезпечення кредитної діяльності; система лімітів і нормативів; оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника; встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику); визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику; авторизація кредиту - розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту; кредитний моніторинг; управління кредитним портфелем; відновлення проблемних кредитів.

Етапи управління кредитними ризиками. Процес управління кредитними ризиками складається з таких стадій:

ь виявлення всіх потенційних ризиків, пов'язаних з кредитною діяльністю банку, та аналіз можливих втрат.

ь виявлення факторів, що впливають на рівень кредитних ризиків.

ь оцінка та ранжирування потенційних ризиків.

ь вибір методів та визначення шляхів нейтралізації кредитних ризиків.

ь застосування обраних методів.

ь оцінка результатів та застосування коригувальних впливів.

Основні методи нейтралізації кредитними ризиками такі:

- об'єднання;

- відхилення;

- взяття на себе;

- передача.

Методи управління кредитними ризиками за рівнем ризику поділяються на дві групи: методи управління кредитними ризиками на рівні окремої позики; методи управління кредитними ризиками на рівні кредитного портфеля банку. До першої групи методів належать:

- аналіз кредитоспроможності позичальника;

- аналіз та оцінка кредиту;

- структурування позики;

- документування кредитних операцій;

- контроль за наданим кредитом та станом застави;

- моделювання ризику;

- здобуття додаткової інформації.

Особливість перелічених методів - це необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики. Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: диверсифікація і концентрація; використання нормативів та лімітування; страхування і самострахування (створення резервів); хеджування [23, с. 518].

Найважливішим етапом управління кредитними ризиками є його оцінка в момент видачі кредиту, тобто коли має місце скрита фаза ризику. Для цього необхідно дати оцінку кредитної пропозиції потенційного клієнта. Банк повинен вияснити для себе наступне:

По-перше: наскільки добре банк знайомий із клієнтом з точки зору його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану?

По-друге: чи кваліфіковано розроблено кредитна пропозиція? Чи є воно реалістичним як із ділової, так із економічної точки зору?

По-третє: чи є ціль позички прийнятною для банку?

Необхідність оцінки кредитного ризику пов'язана з бажанням кредитора звести до мінімуму ступінь ризику. Оцінка дає можливість вибору найменш ризикованої з двох або більш альтернатив, дозволяє визначити найоптимальнішу комбінацію доходності і ризику.

Кредитний ризик представляє собою функцію параметрів кредиту і позичальнику. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальника, є, в кінцевому підсумку, оцінкою різних видів ризику, які виникають при наданні бажаного кредиту для банка, що кредитує.

Якісний аналіз реалізовується поетапно:

- вивчення репутації позичальника;

- визначення мети кредиту;

- визначення джерел погашення основного боргу і належних процентів;

- оцінка непрямих ризиків позичальника, що приймаються банком на себе.

Якщо на якомусь етапі оцінки кредитної пропозиції банк визначив відхилення від положень своєї кредитної політики.

Відповідний працівник кредитного відділу проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником - власником чи представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику. В ході бесіди інтерв'ю не слід намагатися вивчити аспекти роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що являють собою найбільший інтерес для банку [38, с. 342].

Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику неповернення кредиту в цілому, що є теж досить складною проблемою.

Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські «добрі», «надійні» і «неблагополучні» позики і дозволяють визначити критичний рівень оцінки позичальників.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках [42, с. 278].

PARSER:

ь Person - інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.

ь Amount - обгрунтування суми кредиту; що запрошується,

ь Repayment - можливість погашення;

ь Security - оцінка забезпечення;

ь Expediency - доцільність кредиту;

ь Remuneration - винагорода банку (процентна ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

- Character - репутація позичальника;

- Ability - оцінка бізнесу позичальника;

- Means - аналіз необхідності звертання за позикою;

- Purpose - мета кредиту;

- Amount - обгрунтування суми кредиту;

- Repayment - можливість погашення;

- Insurance - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується «правило п'яти С»:

ь CAPACITY - здатність погасити позику;

ь CHARACTER - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

ь CAPITAL - капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

ь COLLATERAL - наявність забезпечення. застави;

ь CONDITIONS - економічна кон'юнктура і її перспективи.

У банківській практиці розрізнюють прямі і непрямі методики аналізу кредитоспроможності клієнтів.

Прямі методики використовуються досить рідко. Вони передбачають, що сума набраних клієнтом балів фактично прирівнюється до тієї суми позики, на яку він має право.

Непрямі методики широко поширені. Їх суть полягає в наданні певної ваги (балів) різним оцінним показникам, а результатом оцінки служить виведення класу кредитоспроможності клієнта.

Управління ризиком окремого кредиту. Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Процес аналізу й оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

ь оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

ь прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід'ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить, насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризикованість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку [38, с. 189].

Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значимість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи НБУ рекомендує враховувати та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності:

ь платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);

ь фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

ь обсяг реалізації;

ь обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);

ь склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

ь собівартість продукції;

ь прибутки та збитки;

ь рентабельність;

ь кредитна історія позичальника.

Отже, групування показників за їх економічним змістом дозволяє сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника:

- аналіз грошових потоків - співвідношення чистих надходжень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;

- платоспроможність - коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;

- фінансова стійкість - коефіцієнти маневреності та незалежності;

Страницы: 1, 2