Аналіз фінансових результатів комерційного банку

Із метою збільшення загальної суми доходів банкам рекомендується розширити спектр платних послуг й інших нетрадиційних послуг: надання консультаційної допомоги; посередництво в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів; надання гарантій, поручительства, участь у прибутках і т.д.

На зростання доходів банку впливає:

- підвищення рівня доходності кредитних операцій (процентні доходи);

- збільшення частки «працюючих» активів, тобто тих, що приносять доходи, у загальній сумі активів (оптимальний рівень - не нижче 85%). До активів, здатних приносити доход, належать: короткострокові позички (за винятком безкоштовних кредитів); довгострокові кредити; кредити іншим банкам; цінні папери, паї, акції; заборгованість по факторингу; кошти, перераховані підприємствам для участі в їх господарській діяльності;

- зростання непроцентних доходів за рахунок диверсифікації послуг банку.

Основні напрямки аналізу витрат:

- оцінка рівня всіх (загальної суми) та окремих видів витрат і їх динаміки;

- структурний аналіз витрат;

- оцінка загального рівня витрат;

- факторний аналіз процентних витрат;

- виявлення можливостей скорочення витрат (економії коштів) як джерела збільшення прибутку банку;

- розробка пропозицій щодо посилення режиму економії витрат.

Для проведення аналізу використовують дані звітності форми №2-КБ і бухгалтерського обліку банку.

Принципи функціонування комерційного банку - економічна самостійність і самофінансування - потребують, щоб його доходи перевищували витрати, тому аналіз слід починати з оцінки показників (коефіцієнтів), які характеризують стабільність діяльності банку і є прогнозними для оцінки цієї діяльності.

Першим із таких показників є коефіцієнт дієздатності банку, який визначається співвідношенням витрат і доходів банку. Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат банку має становити понад 95% від його доходів. Як що, рівень цього показника знизився (наприклад, був 0,6, а став 1), це свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто банк стає збитковим.

Другий показник - це коефіцієнт режиму економії витрат банку (РЕК), який визначається як співвідношення темпів збільшення витрат (ТВ) і темпів зростання доходів (ТД) за формулою

РЕК = ТВ/ТД (4)

Коли рівень цього показника буде меншим одиниці (РЕК<1), це свідчить про те, що банк дотримується режиму економії витрат, в іншому випадку - не дотримується. Для з'ясування причин зростання суми видатків необхідно проаналізувати обсяг і структуру видатків за їх статтями.

Далі необхідно вивчити причини значного збільшення витрат по окремих статтях і невиправдані видатки віднести до резервів економії коштів, а отже, і до резервів збільшення прибутку банку. Для цього по процентних витратах здійснюється факторний аналіз.

На величину процентних витрат (ПВ) впливають два найзагальніших фактори: зміна суми фінансових ресурсів, що залучаються банком за плату (ЗФР) (депозити, кредитні ресурси, вклади, кошти клієнтів і т.д.), і зміна рівня середньої процентної ставки (ЗПС), що сплачується за ці ресурси. Цей зв'язок виражається формулою

(5)

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Тепер проведемо аналіз цих (найбільш загальних) факторів. Знаючи, що саме впливає на означені фактори, банк може усунути або зменшити цей вплив. У результаті буде спостерігатися зниження процентних витрат і зростання прибутку банку. Середні залишки оплачених коштів клієнтів залежать від:

- зростання обсягу оплачених коштів. Позитивно оцінюється ритмічність, динамічність у залученні ресурсів, бо це основа розширення активних операцій, що означає зростання доходів;

- зростання питомої ваги оплачених коштів у загальній сумі пасивів.

Зростання частки оплачуваних коштів (депозитів) у пасивах не можна оцінити однозначно. З одного боку, оплачувані депозити - це, як правило, строкові вклади, вони надають стабільності ресурсній базі банку. З іншого боку, депозити є відносно дорогими ресурсами і, отже, їх зростання відображається на підвищенні процентних витрат. Рекомендований рівень частки строкових депозитів у загальній сумі пасивів - 60%. Динаміку показників, означених вище, слід розглядати не тільки за рік, а і поквартально.

На середню процентну ставку за коштами клієнтів (депозитами) впливають такі фактори:

- ринковий рівень процентної ставки по депозитах, що залежить від кон'юнктури грошового ринку. Це об'єктивний фактор, банк на нього вплинути не може і вимушений із ним рахуватися;

- структура депозитної бази. Зростання частки довгострокових видів депозитів і міжбанківських кредитів, у загальній сумі мобілізованих коштів, призводить до збільшення затрат по обслуговуванню коштів, що залучаються, тобто процентних видатків.

Збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів, що мобілізуються, є позитивним моментом, незважаючи на зростання процентних витрат (вартість строкових депозитів клієнтів більша від поточних рахунків, але нижча від міжбанківського кредиту). Строкові депозити виявляються найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, що дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі - не менше 50%.

Висока питома вага міжбанківського кредиту в загальному обсязі залучених коштів призводить до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому, бо це найдорожчий вид ресурсів. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризоване позитивно, бо диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований їх рівень - 20% у ресурсній базі. Видатки на вклади громадян значно нижчі, ніж на міжбанківський кредит. Комерційному банку слід звернути особливу увагу на це джерело ресурсів.

Аналіз непроцентних витрат (банківських і небанківських) робиться за їх статтями шляхом порівняння фактичних затрат із кошторисом (планом) або в динаміці, визначається економія або перевитрата, вивчаються причини перевитрат, і до резервів більш ощадливого використання коштів відносять невиправдані перевитрати.

Про обсяг витрат (сукупних та окремих видів) неможливо судити лише за абсолютною величиною і темпами приросту. Адже з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина витрат. Тому, щоб з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносні показники (коефіцієнти). Один із них визначається як відношення: (витрати: сукупні активи)

На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат і їх обґрунтованості.

При аналізі за критеріями Світового банку слід приділяти значну увагу не тільки процентним витратам, а й іншим небанківським операційним витратам із використанням ряду коефіцієнтів. Якщо їх порівняти з оптимальним значенням, можна зробити певні висновки.

Визначення сутності прибутку як економічної категорії має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.

Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності відображена формулами (1) і (2) і полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату. Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход. Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело - додаткову вартість. Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку - перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу. Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками.

Отже, банківський прибуток - це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг. Прибуток виконує дві функції:

- мірила приросту вартості авансованого капіталу (ефективності діяльності банку);

- джерело виплати дивідендів акціонерам, формування капіталу банку і фондів грошових коштів для розширення підприємницької діяльності і винагороди працівників банку.

Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.

Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.4.

При аналізі прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма №2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні.

Рис. 1.4. Складові частини прибутку (збитку) банку

Прямі витрати - це затрати, пов'язані з наданням банківських послуг і які відображаються в звіті (форма №2-КБ) на основі безпосереднього зв'язку між затратами (видатками) і надходженнями (доходами) за певними видами продукту банку та доходами від них. Цей процес, що називається розмірним (відповідним) затрат і доходів, викликає одночасне визначення доходів і видатків, що є безпосереднім і загальним результатом одних і тих же подій (послуг).

Накладні витрати - це затрати не загальнобанківського характеру, але пов'язані та є умовами виконання всіх банківських послуг і підлягають розподілу між окремими видами продукту (послугами) банку для визначення їх собівартості й прибутку. До таких витрат, на нашу думку, належать усі інші небанківські операційні витрати.

Базою розподілу накладних витрат можуть бути, на нашу думку, доходи основної банківської діяльності. Коефіцієнт розподілу (КР) визначається як співвідношення суми накладних витрат (НВ) із сумою доходів основної діяльності (ДОД) за формулою

(6)

За викладеною методикою на підставі даних звіту форми №2-КБ банку визначимо складові частини його прибутку перед оплатою податку. Завдяки цих розрахунків завершено підготовку інформаційної бази, що використовується для аналізу прибутку комерційного банку.

У процесі аналізу прибутку банку необхідно дати загальну оцінку виконання плану і динаміки суми прибутку перед сплатою податків, її складових частин, визначити фактори та їх кількісний вплив на зміну величини прибутку, розробити пропозиції по збільшенню прибутку на перспективу. Аналіз прибутку банку починається загальною оцінкою виконання плану прибутку, його динаміки і далі більш поглибленому факторному аналізу підлягає кожна складова прибутку.

Наприклад, на зміну величини прибутку, отриманого від послуг щодо розміщення коштів, впливають такі фактори:

- зміна середньої суми розміщених коштів;

- зміна середньої процентної ставки;

- зміна суми витрат банку.

За такою ж методикою слід аналізувати прибутки (збитки), отримані від окремих видів послуг, джерелом прибутку від яких є процентні доходи.

Прибуток (збиток) від інших видів послуг, які приносять непроцентні доходи, аналізується прийомом порівняння фактичних даних звітного періоду з плановими даними за минулий період, виявляється відхилення від плану або зміни за період, що аналізується і вивчаються причини їх допущення. Цей аналіз повинен бути направлений на пошук можливостей розширення кількості послуг, що надаються (їх диверсифікацію) і визначення резервів збільшення за рахунок цього прибутку. Особливу увагу слід звертати на доцільність витрат. Результати аналізу використовуються для підрахунку невикористаних резервів збільшення прибутку.

Найважливішими показниками прибутковості банку є доход на активи та доход на капітал. При цьому узагальнюючим показником банківської діяльності слід вважати прибутковість капіталу, що характеризує доходність капіталу учасників, а показник прибутковості активів рекомендується вважати показником, що характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які є в розпорядженні банку. Він відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його управлінського апарату, що підтримує оптимальну структуру активів і пасивів із точки зору доходів і витрат.

Доход на активи (ПА) - відношення суми прибутку після сплати податків (ЧП) до середньої вартості загальних активів (ЗА), а доход на капітал (ПК) - відношення (ЧП) до середнього капіталу банку (СК).

Для підвищення прибутковості своєї діяльності банку слід вжити такі заходи:

- збільшити ставку процентів за активні послуги і зменшити ставку процентів за залучені кошти;

- збільшити частку власних коштів банку в загальній сумі фінансових ресурсів;

- зменшити співвідношення власних і залучених коштів;

- активізувати роботу по диверсифікації послуг.

Вимірювання ефективності діяльності банку проводять за допомогою системи показників.

Першим із таких показників є чистий спред (ЧС), що визначається як різниця відношень між процентами, отриманими (ПО) на позички (П), і процентами, сплаченими (ПС) на підпроцентні депозити (ПД), за формулою:

(7)

Цей коефіцієнт повинен ураховувати тільки активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу і невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, а звідси - і на прибуток банку. Це ізолює вплив процентної ставки на прибуток банку і завдяки цьому створюється можливість більш глибокого розуміння джерел прибутку банку та наслідків уразливості надходжень.

Якщо, чистий спред має негативне значення (-), що свідчить про перевищення процентної ставки оплати залучених коштів над процентною ставкою, отриманою за розміщення коштів, то діяльність банку по розміщенню коштів є неефективною, і - навпаки.

Другий показник - чиста процентна маржа (ЧПМ). Цей коефіцієнт визначає здатність банку отримувати прибуток у виді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів і визначається за формулою

(8)

Якщо банк має позитивну процентну маржу (ЧВМ>0), це значить, що банк отримує прибуток від діяльності по розміщенню коштів і може бути збиток у разі від'ємної маржі (ЧВМ<0).

Чиста процентна маржа подає в чисельнику доходні активи, виходячи з припущення, що вона стосується тих доходних активів, які задіяні в процесі отримання доходу від процентів. Однак і ті активи, проценти за якими не отримуються, і пасиви, проценти за якими не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу. Це відбувається внаслідок того, що активи, які не приносять проценти, є тягарем на доход, особливо якщо вони фінансуються за рахунок пасивів за проценти, у той час як депозити, по яких не нараховують проценти, надходження збільшують, особливо, коли за їх рахунок фінансуються ті активи, за якими отримуються високі проценти.

Третій показник (коефіцієнт) - відношення іншого операційного доходу до загальних активів (КІОД/ЗА, %) показує залежність прибутку банку від непроцентних доходів. Збільшення цього показника може свідчити про позитивну диверсифікацію в оплаті, фінансові послуги, чи нездорове прагнення досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів. Цей показник визначається за формулою:

, (9)

де ІОД - інший операційний доход.

Четвертий показник - відношення чистого операційного доходу до загальних активів (КЧОД/ЗА, %):

, (10)

Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних затрат, оплачених податків і непередбаченого доходу або збитку.

Наведені вище показники повністю не можуть характеризувати ефективність діяльності банку, бо при їх визначенні не враховуються накладні витрати (затрати) банку.

Ефективність діяльності працівників банку характеризується двома показниками:

- чистий прибуток на одного працівника, що визначається відношенням суми прибутку після сплати податків (ЧП) до загальної кількості працівників (Р).

- чистий прибуток до видатків на утримання персоналу розраховується відношенням суми прибутку після сплати податків до затрат (видатків) на утримання працівників.

При аналізі фінансових результатів діяльності банку не слід обмежуватися тільки аналізом отриманого прибутку, а необхідно досліджувати можливості отримання прибутку на перспективу як одне з джерел коштів, необхідних для подальшого розвитку банку. Оскільки прибуток є результатом реалізації продукту банку, то при прогнозуванні прибутку необхідно визначити, якою мірою банк повинен збільшити обсяг свого продукту (послуг), щоб отримати необхідний для розвитку прибуток. Основним видом продукту банку є кредитні послуги, тому на прикладі цього виду продукту розглянемо методику прогнозування прибутку від надання кредитів.

Прогнозування прибутку слід починати з визначення беззбиткового (критичного) обсягу реалізації продукції, тобто надання банком кредитів. Точкою беззбитковості називають такий обсяг реалізації кредитів, коли результат від цієї послуги відшкодовує затрати (її собівартість), і банк не має ні прибутку, ні збитку.

Для вирішення поставленого завдання необхідно мати дані про змінні й постійні витрати, пов'язані з виконанням банком кредитних послуг. Отримання таких даних ускладнене, бо в банківському обліку видатків немає калькулювання собівартості окремих видів послуг. Однак за даними звіту (форма №2-КБ) можна визначити прямі, тобто змінні витрати, що стосуються кредитних послуг, - це процентні видатки, і накладні - умовно-постійні витрати, що можна визначити за даними бухгалтерського обліку банку.

Із наявних різноманітних варіантів аналізу беззбитковості найбільш прийнятною, на наш погляд, є така методика. Розрахунок робиться на основі даних: процентні доходи (ПД) від наданих кредитів; процентні (змінні) видатки за кредитні ресурси (ПКР); накладні витрати.

Виходячи з цих даних, маржинальний прибуток (МП) визначається за формулою

МП = ПД - ПКР (11)

Прибуток від наданих кредитів (ПНК) визначається за формулою:

ПНК - ПД - ПКР - ПНВ = МП - ПНВ, (12)

де ПНВ - постійні накладні витрати на кредитні послуги.

Чим вищий маржинальний прибуток банку, тим швидше компенсуються його постійні витрати і тим вища рентабельність банківського продукту.

У зв'язку з тим, що за визначенням змінні витрати є пропорційними обсягу наданих кредитів (кредитних послуг), їх можна позначити як добуток коефіцієнта пропорційності (КП) і процентного доходу (ПД):

ПКР = КП х ПД; КП = ПКР/ПД (13,14)

Оскільки співвідношення між змінними витратами й обсягом реалізації кредитів можна вважати постійним, формула визначення критичного обсягу реалізації кредитів (КОР) буде такою:

КОР = ПКР + ПНВ = КП х ПД + ПНВ = ПНВ/(1-КП) (15)

Щоб повністю покрити свої видатки і досягти точки беззбитковості, банку у наступному періоді необхідно реалізувати кредитів на суму більшу за КОР, у випадку, якщо банк видасть кредитів на суму, меншу критичного обсягу реалізації, йому не вдасться отримати прибуток від кредитної діяльності.

Ця методика прогнозування прибутку банку трохи спрощена, її недоліком є лінійна залежність між розглянутими величинами. На практиці залежність між прибутком, обсягом реалізації і собівартістю не є лінійною, тому для більш глибокого аналізу необхідно використати методи множинної нелінійної регресії. Незважаючи на це, наведена методика дозволяє оцінити мінімально необхідний рівень кредитів, завдяки якому прибуток банку забезпечений. Аналогічно можна прогнозувати прибуток від надання інших продуктів банку.

1.3 Класифікація факторів, що впливають на фінансовий результат комерційного банку

Відповідно до факторний аналіз - вид комплексного аналізу господарської діяльності, з допомогою якого з'ясовують і класифікують фактори, які впливають на певні явища, процеси. Мета цього аналізу - з'ясувати, який з факторів (їх сукупність) справляє визначальний вплив на встановлені процес, явище тощо. При проведенні факторного аналізу необхідно пам'ятати правило: аналіз важливий не сам по собі, а лише тоді, коли він є дієвим, тобто ідентифікація та оцінка факторів мають сенс лише тоді, коли цими факторами можна керувати, хоча б частково.

Процес побудови аналітичного вираження залежності часто називається процесом моделювання явища, що вивчається. Існують два типа зв'язків, що підлягають дослідженню в процесі факторного аналізу: функціональні та стохастичні. При дослідженні зв'язків в економічному аналізі вирішується декілька задач:

виявлення факту наявності або відсутності зв'язку між показниками;

вимірювання тісноти зв'язку;

встановлення невипадкового характеру виявлених зв'язків;

кількісна оцінка впливу зміни факторів на зміну результативного показника;

виділення найбільш значущих факторів, що визначають поведінку результативного показника.

В залежності від виду аналізу ці задачі вирішують за допомогою різних прийомів: при використанні жорстко детермінованих моделей - балансовий метод, прийом ланцюгових підстановок, інтегральний метод та інші, для стохастичних моделей - кореляційний аналіз, коваріаційний аналіз, метод головних компонент та інші. І жорстко детерміновані моделі, і стохастичні моделі мають переваги та недоліки. Між ними існує принципова відмінність. Принципово факторний аналіз можна трактувати двояко: в широкому розумінні - це виявлення та оцінка впливу факторів; в вузькому розумінні - оцінка впливу попередньо відокремлених факторів. Стохастичне моделювання дозволяє реалізовувати факторний аналіз в широкому розумінні, а детерміновані моделі - зазвичай, лише в вузькому.

При проведенні факторного аналізу за допомогою регресійної моделі, наприклад, можна (хоча б теоретично) включити до розгляду практично будь-яку кількість факторів, якщо дозволяє обсяг сукупності. В статистиці розроблені методи, що дозволяють відбирати незначущі фактори, а як наслідок в моделі залишаються лише ті фактори, які суттєвим чином впливають на результативний показник. В випадку з жорстко детермінованою моделлю число факторів з самого початку обмежено, при цьому всі фактори, що не піддаються включенню в модель, відкидаються, якими б значущими (з точки зору економічної логіки) вони не були.

При проведенні аналізу використовують цілий ряд методів та прийомів. У відповідності до [48] під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Широкий вибір цих методів дає змогу ґрунтовно та адекватно підійти до проведення комплексного аналізу фінансового результату банку.

Факторів, що впливають на фінансовий результат і саме на прибутковість банку безліч. Їх відповідно можна певним чином класифікувати. Так виділяють залежні і незалежні (від впливу керівництва банка); внутрішні і зовнішні; за терміном впливу: довгострокові, короткострокові, миттєвого впливу; якісні і кількісні; структурні (по окремому впливу конкретних банківських операцій). І цей поділ можна продовжити. Кожний аналітик маючи перед собою певні цілі може класифікувати ці фактори по-своєму, в залежності від того, вплив яких факторів він хоче поглиблено вивчити. Але в загальному випадку відомо, що прибуток банку залежить від доходів та витрат, бо різницю між ними він і становить. Факторний аналіз дає можливість визначити ступінь впливу окремих факторів на зміну показників прибутковості банка, виявити його сильні та слабкі сторони, більш повно використати внутрішні (залежні) резерви, виробити управлінські рішення, розробити ефективну стратегію розвитку. Фактори, що впливають на прибуток банку, можна подати за бухгалтерською моделлю, що в цілому відповідає та враховує принципи закладені в плані рахунків бухгалтерського обліку банків [14]. Необхідно зазначити, що в загальному випадку, фактори цієї бухгалтерської моделі є безпосередньо складовими доходів та витрат. Вони на наступному етапі аналізу безпосередньо постатейно окремо розглядаються і за кожною з цих статей, визначаються власні фактори, які через відповідний «ланцюжок впливу» на відповідну власну статтю, впливають і в цілому на рівень прибутку.

Відповідно до правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, доходи банку - це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).

Валові доходи банку можна подати в наступному вигляді:

Валовий дохід = Процентні доходи + Комісійні доходи + Результат від торговельних операцій + Інші операційні доходи + Інші доходи + Повернення списаних активів + Непередбачені доходи

Витрати банку - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками). Валові витрати банку, відповідно, можна подати в наступному вигляді:

Валові витрати = Процентні витрати + Комісійні витрати + Інші операційні витрати + Загальноадміністративні витрати + Відрахування в резерви + Непередбачені витрати + Податок на прибуток

Технологія аналізу фінансового результату і показників прибутку містить в собі:

1. розрахунок фактичного значення коефіцієнтів на основі даних балансу i інших форм звітності;

2. порівняльна оцінка коефіцієнтів в попередні роки;

3. виявлення основної тенденції (зростання або зниження);

4. виявлення факторів, які впливають на тенденцію;

5. розробка рекомендацій по збільшенню прибутку банку.

В цілому аналіз фактичного рівня прибутку по методиці, яка розглянута вище, свідчить про ефективність даних форм організації аналізу результатів діяльності банку.

Особливу увагу слід приділяти методиці аналізу діяльності комерційного банку, яка була викладена в відміненій Інструкції про порядок регулювання та аналіз комерційних банків [59]. Ця методика (в частині аналізу результатів діяльності комерційного банку) ще не була викладена детально. Особливе занепокоєння викликає відсутність в цьому контексті посилань на бухгалтерські рахунки, а це викликає розбіжності при підрахунку показників. При цьому в новій редакції [58] спеціалістами Національного банку взагалі викинутий розділ, присвячений аналізу банківської діяльності. Таким чином, в Україні відсутній нормативний документ, що регламентує порядок проведення аналізу діяльності банку, за виключенням контролю за дотриманням нормативів, встановлених НБУ. Слід однак відмітити, що спеціалістами Національного банку накопичений достатній досвід щодо нормативного регулювання та розробок методик аналізу діяльності банку. Наприклад, в [27] наведено цілий ряд методик та принципів проведення аналізу діяльності банку, в тому числі показників його прибутковості. При цьому детальному аналізу джерел та механізмів підвищення прибутковості, а тим більше комплексному підходу до аналізу, автори уваги не приділили.

Страницы: 1, 2