Техніка і технологія торгівлі

(іншого посуду) повинні бути зазначені дата виготовлення виробу, код

підприємства та номер ліцензії на виробництво.

На лицьовій стороні етикетки кожної пляшки або самої пляшки (іншого

посуду) продукції виноробства зазначаються:

> назва держави;

> найменування підприємства та його місцезнаходження;

> знак для товарів і послуг;

> назва продукції;

> місткість посуду;

> вміст спирту (% об.);

> вміст цукру (крім сухих вин, шампанських, ігристих вин та

коньяку) (% мас.);

> дата виготовлення (на видимій стороні етикетки або контретикетки,

або корка, або пляшки (іншого посуду);

> позначення нормативного документа (для продукції вітчизняного

виробництва);

> штриховий код повинен бути нанесений на видиму сторону етикетки

або контретикетки, або пляшки (іншого посуду);

> наявність ароматизаторів, барвників (у разі їх використання).

Термін витримки марочних вин та позначення "Марочне", вік коньячних

спиртів марочних коньяків і коньяків спеціальних назв повинні бути

зазначені на кольєретці.

На пляшках з колекційними винами та коньяками повинні бути наклеєні

додаткові ярлики із зазначенням "Колекційне (колекційний), додатково

витримане (витриманий) в колекції ___років".

На шийку пляшки з колекційним вином повинна бути наклеєна кольєретка

із зазначенням року урожаю винограду, з якого виготовлене вино.

На етикетках пляшок з вином контрольованих за походженням назв

обов'язково повинен бути напис "Вино контрольованих за походженням назв",

а на контретикетках - схематичне зображення території району, де

виготовлене вино, із позначенням виноградних ділянок.

На пляшці з вермутом повинна бути контретикетка або додаткова

етикетка, на якій зазначаються дані про основний склад напою і погоджені з

Міністерством охорони здоров'я рекомендації щодо його вживання.

На пляшки з усіма видами продукції виноробства можуть бути наклеєні

контретикетки, які містять додаткову інформацію про напої.

Етикетки на алкогольні напої, які реалізуються в підприємствах

громадського харчування, повинні бути марковані штампом (печаткою) цього

підприємства.

Не дозволяється продаж алкогольних напоїв у пляшках (іншій тарі) без

етикеток або чіткого маркування, з наявними ознаками бою (тріщини,

сколювання шийки, пошкодження закорковування тощо), у негерметично

закоркованих пляшках, з наявністю сторонніх і завислих частинок або

каламуті, осаду, з простроченим терміном придатності, якщо це не

передбачено стандартом.

Продаж колекційних вин з осадами, що швидко осідають і не створюють

муті, дозволяється, якщо це передбачено стандартом.

Продаж горілки та лікеро-горілчаних виробів здійснюється виключно у

передбаченій діючими стандартами скляній тарі, бляшанках із харчового

алюмінію, а також у сувенірних пляшках та художньо оформленому посуді із

скла чи глазурованої кераміки місткістю 0,05 л, 0,1 л, 0,2 л, 0,25 л,

0,33 л, 0,37 л, 0,375 л, 0,4 л, 0,45 л, 0,5 л, 0,61 л, 0,7 л, 0,75 л,

1,0 л і більше.

Продаж виноробної продукції здійснюється виключно у передбаченій

діючими стандартами скляній тарі, а також у сувенірних пляшках, художньо

оформленому посуді із скла, глазурованої кераміки або дерева, упаковці типу

"Tetra-Pak" місткістю 0,05 л, 0,1 л, 0,2 л, 0,25 л, 0,375 л, 0,4 л, 0,45

л, 0,5 л, 0,61 л, 0,7 л, 0,75 л, 1,0 л і більше. Продаж вин

виноградних натуральних сухих здійснюється також у тарі (посуді) місткістю

від 100 до 500 л, виготовленій з матеріалів, дозволених для контакту з

алкогольними напоями, і у такому випадку передбачені пунктом 14 вимоги щодо

маркування виноробної продукції не застосовуються.

Установлені цим пунктом вимоги до місткості тари (посуду) не

застосовуються до алкогольних напоїв імпортного виробництва.

Алкогольні напої зберігаються у спеціальних приміщеннях, відомості про

місцезнаходження яких заносяться до Єдиного державного реєстру місць

зберігання. Приміщення для зберігання алкогольних напоїв повинні добре

вентилюватися, не мати стороннього запаху, бути непроникними для прямих

променів світла, обладнані охоронною сигналізацією. Алкогольні напої

розміщуються в приміщеннях для зберігання за групами, видами, марками.

Закорковані пляшки з алкогольними напоями зберігають у горизонтальному

положенні з метою запобігання висиханню корку, а пляшки з іншою укупоркою -

у вертикальному положенні.

Алкогольні напої зберігають при температурі:

V горілку та горілку особливу - від -5 градусів С до +25

градусів С;

V лікеро-горілчані вироби - від +10 градусів С до +20 градусів С і

відносній вологості повітря не більш як 85 відсотків;

V вино - від +8 градусів С до +16 градусів С (напівсолодке,

напівсухе - від -2 градусів С до +8 градусів С);

V коньяк - не менш як +5 градусів С.

У торгівельному залі на відповідному торгівельному обладнанні повинні

бути виставлені алкогольні напої у повному асортименті, наявному у суб'єкта

господарської діяльності.

Алкогольні напої розміщують за групами, видами і марками на пристінних

гірках, столах, прилавках.

Перед продажем алкогольних напоїв продавцем обов'язково перевіряється

їх якість за зовнішнім виглядом (прозорість, колір, інші ознаки, які

піддаються перевірці без відкупорювання одиниці пакування).

Суб'єкт господарської діяльності повинен забезпечити інформування

споживача про роздрібні ціни на алкогольні напої за допомогою ярликів цін

(цінників) на зразках напоїв, що перебувають у продажу. На ціннику чітко

зазначається назва напою, місткість, ціна за одиницю товару у грошовій

одиниці України. На зворотному боці цінника повинен бути підпис особи,

відповідальної за визначення ціни, і дата, скріплені печаткою або штампом

суб'єкта господарської діяльності. Для підприємств системи споживчої

кооперації, крім розташованих у містах, наявність печатки або штампа не

є обов'язковою.

Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці

здійснюється в підприємствах громадського харчування і в спеціалізованих

відділах підприємств (які мають статус підприємств громадського харчування)

з універсальним асортиментом продовольчих чи/та непродовольчих товарів.

Спеціалізованим підприємствам громадського харчування дозволяється

здійснювати продаж вин виноградних натуральних сухих на розлив з тари

(посуду) місткістю від 100 до 500 л, виготовленої з матеріалів,

дозволених для контакту з алкогольними напоями.

Забороняється торгівля алкогольними напоями на розлив у підприємствах

громадського харчування за відсутності належних санітарно-гігієнічних

умов та обладнання (забезпеченість проточною питною водою, посудом, мірними

місткостями, одноразовим посудом тощо, наявність умов для миття посуду) та

інших вимог, передбачених законодавством.

Забороняється під час продажу алкогольних напоїв на розлив для

споживання на місці мити посуд у тазах, відрах тощо. Перед використанням

посуд необхідно промивати чистою проточною водою чи за допомогою

спеціальних пристроїв.

Посуд для відпуску алкогольних напоїв, мірні ємкості, інший інвентар,

торгівельно-технологічне обладнання повинні утримуватися в чистоті

відповідно до санітарних правил, затверджених в установленому порядку.

Забороняється повторне використання одноразового посуду.

Забороняється під час продажу алкогольних напоїв на розлив у

підприємствах громадського харчування змішувати напої різних видів і марок,

крім виготовлення коктейлів. Технологічні, калькуляційні картки на

коктейлі погоджуються із санітарно-епідеміологічною службою, затверджуються

керівником підприємства, бухгалтером та скріплюються печаткою.

Наповнення мірних ємкостей (колб, циліндрів тощо) проводять до мірної

позначки (риски) відповідного об'єму, при цьому мірні ємкості повинні

знаходитися на горизонтальній поверхні. Мірою місткості повинен бути посуд,

який має шкалу або відмітки з нанесеними цифровими значеннями

місткості та тавро державної повірки.

Підприємства громадського харчування повинні мати прейскуранти цін на

алкогольні напої, де зазначаються назва напою, вміст пляшки, ціна за

пляшку, ціна за 50 та 100 мілілітрів напою у грошовій одиниці України.

Прейскуранти на алкогольні напої підписуються керівником та

бухгалтером суб'єкта господарської діяльності, скріплюються печаткою і

повинні бути доступні для ознайомлення споживача.

Під час продажу алкогольних напоїв продавець зобов'язаний видати

споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт

купівлі, з позначкою про дату продажу.

У разі виявлення недоліків, фальсифікації алкогольних напоїв, продажу

їх неналежної якості споживач має право вимагати від суб'єкта господарської

діяльності:

. заміни на аналогічний товар належної якості;

. заміни на товар іншого виду, марки з відповідним перерахуванням

купівельної ціни;

. повернення коштів;

. відшкодування заподіяних йому збитків та шкоди в порядку,

передбаченому законодавством.

Алкогольні напої належної якості обміну та поверненню не підлягають.

Суб'єкти господарської діяльності (юридичні та фізичні особи), які

мають право на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, та їх працівники

зобов'язані дотримуватись Законів України "Про захист прав споживачів",

"Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного

і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", "Про забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення", цих Правил, Порядку

заняття торгівельною діяльністю і правил торгівельного обслуговування

населення.

За їх порушення працівники несуть відповідальність згідно із

законодавством.

Ці Правила, а також виписки із статей 18 і 19 Закону України "Про

захист прав споживачів" повинні знаходитися в торгівельному залі магазина,

відділу, секції, підприємства громадського харчування в доступному для

ознайомлення споживачів місці.

Контроль за дотриманням цих Правил здійснюється посадовими особами

органів виконавчої влади у межах їхньої компетенції та в установленому

порядку.

70. Організація перевезення товарів автомобільним транспортом.

Складна економічна ситуація в нашій країні, жадає від працівників

автомобільного транспорту підвищеної уваги при вирішенні питань організації

і управління автомобільними перевезеннями. При вирішенні цих серйозних

задач виникає необхідність підвищення точності планування, аналізу й

економічної оцінки роботи як великих транспортних систем, так і окремих

автомобілів. Тільки на основі точних розрахунків і аналізу можлива розробка

раціональних ресурсозберігаючих схем перевезення вантажів. Вірне економічне

рішення є запорукою успішного розвитку автотранспортного підприємства й

одержання ним стабільного прибутку.

Перевезення вантажів автомобільним транспортом є складним виробничим

процесом, що складається з ряду операцій, що утворюють загальний

технологічний процес. Процес доставки вантажу від відправників до

одержувачів складається з трьох основних елементів:

. навантаження вантажу на автомобільний засіб у пунктах

відправлення;

. переміщення вантажу автомобільним засобом від пунктів

відправлення до пунктів призначення;

. вивантаження вантажу з рухомого складу в пунктах призначення.

При доставці вантажу виникає також необхідність виконання різних інших

робіт, зв'язаних із транспортним процесом (приймання вантажу у відправника

вантажу і здача його вантажоодержувачу, супровід і охорона вантажу під час

перевезення, оформлення товарно-транспортних документів і т.д.). Весь

комплекс зв'язаних із транспортним процесом робіт, виконуваних з моменту

приймання вантажу в пункті відправлення до моменту здачі вантажу в пункті

призначення, називається транспортно-експедиційною роботою.

У залежності від місця виконання транспортно-експедиційні роботи

можуть бути комплексними і місцевими.

Комплексні охоплюють усі види операцій з моменту одержання вантажу у

відправника до моменту здачі його одержувачу.

Місцеві розділяються на операції, виконувані по місцеві відправлення,

у дорозі проходження і по місцю прибуття.

Транспортно-експедиційна робота може виконуватися як самими

відправниками вантажу і вантажоодержувачами, так і спеціальними

організаціями, що спеціалізуються на транспортній логістиці.

Ціль транспортно-експедиційної роботи, виконуваної підприємствами й

організаціями автомобільного транспорту, — організація доставки вантажу від

складів відправників до складів одержувачів зі звільненням вантажовласників

(відправників і одержувачів) від невластивих їм функцій, зв'язаних із

процесом перевезення — одержання вантажу в пункті відправлення, охорона

вантажу на шляху проходження, здача вантажу в пункті призначення.

Основними показниками транспортно-експедиційної роботи для

спеціалізованих транспортно-експедиційних підприємств і організацій є:

кількість виконаних транспортно-експедиційних послуг (операцій); завезення

і вивіз вантажу (у відправленнях і тоннах); експедиція і супровід вантажу

(у тоннах і операціях); вантажно-розвантажувальні роботи, яка

характеризується кількістю завантажених і вивантажених тонн.

Організація перевезень вантажів полягає у встановленні порядку

підготовки і виконання перевезень, керівництва, обліку і контролю, системи

документообігу, системи розрахунків за перевезення вантажів і т.д.

Від рівня організації перевезень залежить якість перевізного процесу,

тобто схоронність вантажів, своєчасність (надійність) і економічність

перевезень, зручність користування системою перевезень.

Взаємини між відправниками вантажу і вантажоодержувачами регулюються

основними діючими нормативними актами і відбиваються в договорах на

перевезення вантажу, що укладаються між автотранспортними організаціями і

замовниками автомобільного транспорту.

Перевезення вантажів повинні здійснюватися при кількісному обліку

обсягу перевезеного вантажу, тобто робота рухомого складу повинна

враховуватися в тоннах і тонно-кілометрах.

Централізовані перевезення.

На автомобільному транспорті розрізняють дві форми організації

перевезень товарів – децентралізовані і централізовані. При

децентралізованих перевезеннях вантажоодержувачі замовляють рухомий склад в

автотранспортних підприємствах самостійно організовують вивіз вантажу для

своїх підприємств без узгодження черговості перевезень з відправниками

вантажу (постачальниками вантажів). Одержувачі вантажів самостійно

виконують вантажно-розвантажувальні роботи, маючи для цього визначений штат

вантажників, експедиторів і агентів з постачання.

Переваги децентралізованих перевезень товарів полягають в тому, що

підвищується своєчасність і надійність необхідних перевезень, недоліки – у

зниженні використання рухомого складу в зв'язку з тим, що організацією

перевізного процесу займаються вантажоодержувачі, а не автотранспортне

підприємство, збільшується число вантажників і експедиторів, збільшується

непродуктивні витрати, підвищується собівартість перевезень і ін.

Централізовані перевезення вантажу почалися в 1951 році з ініціативи

Главмосавтотранса. Організація централізованих перевезень будівельних

вантажів у Москві дозволила підвищити рівень механізації вантажно-

розвантажувальних робіт, збільшити продуктивність рухомого складу, знизити

собівартість транспортування, прискорити доставку вантажів споживачам. В

даний час тільки в будівельних організаціях централізовано перевозиться

близько 60 % вантажів. Широке поширення одержали централізовані перевезення

цегли, бетону, розчину, залізобетонних виробів, кисню, нафтопродуктів,

чорних металів, а також завезення вантажів на залізничні станції і вивіз зі

станцій.

Основними ознаками централізованих перевезень товарів є:

V виконання перевезень вантажів з повним транспортно-експедиційним

обслуговуванням;

V виконання постачальником, як правило, всього обсягу перевезень по

закріпленій клієнтурі;

V укладання договору на перевезення вантажу по відправницькому

принципу;

V строгий розподіл обов'язків між клієнтурою й автотранспортним

підприємством;

V здійснення всіх розрахунків за перевезення зі стороною, що уклала

договір.

При централізованих перевезеннях товарів обов'язки сторін

розподіляються: навантаження вантажів на заводах, складах і базах

здійснюється постачальником, транспортування вантажів і їхнє експедирування

– транспортним підприємством, вивантаження вантажів – вантажоодержувачем.

Переваги централізованих перевезень товарів: поліпшується використання

рухливого складу автомобільного транспорту за рахунок скорочення простоїв у

пунктах навантаження і вивантаження вантажів, збільшення тривалості роботи,

збільшення коефіцієнта використання пробігу і вантажопідйомності;

поліпшується експедирування вантажів і спрощується документація на

відпустку й одержання вантажів і оплату за перевезення; розрахунки з

автотранспортним підприємством робить постачальник товарів, якому

дозволяється включати вартість транспортування, навантаження й

експедирування в рахунки за продукцію, що відпускається; скорочується число

обслуговуючого персоналу, необхідного для організації перевезень у

результаті зменшення числа експедиторів, тому що експедирування вантажів

здійснюють водії, за винятком перевезень особливо коштовних товарів;

створюються умови для укрупнення відправлень вантажів і застосування

автопоїздів, комплексної механізації вантажно-розвантажувальних робіт і

спеціалізованого рухливого складу; з'являється можливість постійного

поліпшення перевізного процесу. Автотранспортне підприємство, виступаючи в

ролі організатора централізованих перевезень, впливає на постачальників і

одержувачів вантажів у питаннях поліпшення стану рухливих шляхів,

механізації вантажно-розвантажувальних робіт, більш раціональному

складуванні товарів, кращої підготовки вантажів до перевезення;

збільшується продуктивність праці водіїв за рахунок роботи на тих самих

маршрутах і перевезення тих самих товарів; скорочується тривалість процесу

перевезення вантажів; знижується собівартість транспортування й ін.

До недоліків організації централізованих перевезень товарів варто

віднести зниження надійності перевезень для деяких «невигідних» споживачів

і необхідність, у деяких випадках, зміни порядку збутових організацій.

Для організації централізованих перевезень товарів необхідна

підготовча робота, що полягає у вивченні розміру вантажопотоку, його

структури, особливості перевезень вантажів, стану під'їзних колій, засобів

механізації вантажно-розвантажувальних робіт, виборі найбільш раціонального

типу рухомого складу, виявленні способів збільшення коефіцієнта

використання пробігу, визначенні методів оперативного планування і

управління перевезень і ін.

Інтермодальні перевезення.

В даний час вантажовласники пред'являють до перевізників вимоги по

поліпшенню якості перевізного процесу: дотриманню швидкості перевезення на

всьому маршруті проходження, терміну доставки товару до місця призначення у

встановлений час, схоронності перевезеного товару і його корисних

властивостей, інформацію про місце перебування товару на шляху

транспортування, пред'явлення вантажовласнику супутніх послуг

(експедирування, митні операції, фасовка, затарювання, пакетування й ін.).

Найбільш високою формою організації перевезень, що задовольняє цим

вимогам, є інтремодальні перевезення. Вони дозволяють операторам

перевезення інтегровано використовувати всі кращі переваги кожного виду

транспорту і запропонувати споживачам продукцію високої якості і прийнятні

ціни. В економічно розвитих країнах даний напрямок розвитку транспортних

систем є пріоритетним, завдяки чому щорічний ріст таких перевезень складає

3-5%.

Інтермодальні перевезення – це змішані перевезення «від дверей до

дверей», підготовлювані і виконувані під єдиним керівництвом одного центра.

Її організатор на всіх етапах розробки і здійснення перевізного процесу

цілеспрямовано погоджує дії всіх сторін, що беруть участь у ньому:

вантажовласників, перевізників і перевізних комплексів - в інтересах

прискорення перевезення товарів і зниження сукупних витрат на їх

перевезення.

Основними ознаками інтермодальних перевезень (метод інтеграції

перевізного процесу) є:

участь у перевезенні щонайменше двох видів транспорту;

наявність договору між «центром» і вантажовласником про перевізника

вантажу «від дверей до дверей», у якому передбачається відповідальність

«центру» за схоронність вантажу і терміни його перевезення, а також розмір

тарифної плати за весь комплекс послуг, наданих «центром» вантажовласнику

(наскрізний тариф).

Переваги:

більш раціональне використання наявних транспортних потужностей;

більш ощадлива витрата енергії;

підвищення надійності перевезень і ін.

Література

1. Шершеневич Г. Курс торгового права. - Спб., 1908. - Т. 1.

2. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. - М.,

1993.

3. Леви М., Вейтц Б. А.: Основы розничной торговли. – СПб.: Изд-во Питер,

1999. – 448 с.

4. Рамазнов И. А.: Мерчендайзинг в розничном торговом бизнесе. – М.: Изд-

во Деловая литература, 2002. - 336 с.

5. К.И. Плужников Транспортное экспедирование – М.: Росконсульт, 1999

6. А.И. Воркут Грузовые автомобильные перевозки – К.: Высшая школа, 1986

7. В.Н. Дегтяренко, В.В. Зимин, А.И. Костенко Организация перевозок

грузов. – М.: «Издательство Приор», 1997

Страницы: 1, 2