Інженерний геній Риму

Інженерний геній Риму

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. М.П. ДРАГОМАНОВА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

“ІНЖЕНЕРНИЙ ГЕНІЙ РИМУ”

Студента Юріка

КИЇВ – 2001

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . 3

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . .4

ІМПЕРСЬКИЙ ПЕРІОД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . .8

ГЕНІАЛЬНІ ВІДКРИТТЯ РИМЛЯН .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. 17

ВИСНОВОК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . .19

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . .21

Архітектура (зодчество) – мистецтво будувати будинки і їхні комплекси,

призначені для повсякденних запитів приватного, громадського життя і

діяльності людей. Будь-який будинок укладає в собі життєво необхідне

просторове ядро – інтер’єр. Його характер, виражений у зовнішній формі,

визначений призначенням, умовами життя, потребою у зручності, у просторі і

волі руху. Зв’язана у своєму розвитку з постійно мінливими матеріальними

потребами людини, з розвитком науки і техніки, архітектура є однією з форм

матеріальної культури.

Разом з тим архітектура – один з видів мистецтва. У художніх

образах архітектури відбиваються і лад громадського життя, і рівень

духовного розвитку суспільства, і його естетичні ідеали. Архітектурний

задум, його доцільність розкриваються в організації просторів інтер’єру, в

угрупуванні архітектурних мас, у пропорційних відносинах частин і цілого, у

ритмічному ладі. Співвідношення інтер’єру й обсягу будинку характеризує

своєрідність художньої мови архітектури.

Велике значення має художнє оформлення зовнішнього виду будинків. Як

жоден інший вид мистецтва, архітектура постійно впливає своїми художніми і

монументальними формами на свідомість маси людей. Вона відкриває

своєрідність навколишньої природи. Міста, подібно людям, мають неповторне

обличчя, життя, історію. Вони оповідають про сучасне життя, про історію

минулих поколінь.

Різноманіття суспільних потреб людини народжує розмаїтість типів

архітектури: житлової, суспільно-цивільної, промислової. Містобудування

враховує характер місцевості, економіки, умови транспорту, розміщення

населення. У періоди художнього підйому архітектура гармонічно розвивається

в співдружності з іншими видами мистецтва. Скульптура, живопис,

декоративні мистецтва втілюють у конкретних образах ідеї, закладені у

споруді. І архітектура й образотворче мистецтво збагачують один одного в

цьому синтезі.

Під Древнім Римом розуміється не тільки місто Рим античної епохи але

й усі завойовані ним країни і народи, що входили до складу колосальної

Римської держави – від Британських островів до Єгипту. Римське мистецтво –

вище досягнення і підсумок розвитку давнього мистецтва. Його створювали не

тільки римляни (чи італіки), але й древні єгиптяни, греки, шини, жителі

Піренейського півострова, Галії, Древньої Німеччини й інші народи,

підкорені Римом, що іноді стояли на більш високому рівні культурного

розвитку. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення

самобутнього мистецтва місцевих італійських племен і народів, у першу чергу

могутніх етрусків, власників давньої високорозвиненої самобутньої художньої

культури. Вони познайомили римлян з мистецтвом містобудування (різні

варіанти зведень, тосканський ордер, інженерні споруди, храми і житлові

будинки та ін.), настінним монументальним живописом, скульптурним і

мальовничим портретом, що відрізняється гострим сприйняттям натури і

характеру.

У художній майстерності, безумовно, панувала давньогрецька школа,

зате на форми мистецтва в кожній провінції Римської держави впливали

місцеві традиції. Особливо великий внесок у створення римської культури

внесли грецькі колоністи в Південній Італії і Сицилії, їхні багаті міста

були центрами наукового життя і художньої культури античності.

Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але й

провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків

раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили її і

втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя:

торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню

до розваг і парадності. У римських містах у певній мірі враховувалися

потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні

вулиці з колонадам, арками, монументами.

Древній Рим дав людству справжнє культурне середовище: прекрасно

сплановані, зручні для життя міста з брукованими дорогами, мостами,

будинками бібліотек, архівів, німфеєв (святилищ, священних німфам),

палаців, вілл і просто гарних будинків з добротними красивими меблями – усе

те, що характерно для цивілізованого суспільства.

Римляни вперше стали будувати “типові” міста, прообразом яких

з’явилися римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці-

кардо і декуманум, на перехрестя яких зводили центр міста. Міське

планування підкорялося строго продуманій схемі.

Практичний склад римської культури позначався в усьому – у тверезості

мислення, нормативному представленні про доцільний миропорядок, у

скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у

тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної

прози, у примітивній конкретності релігії.

У римському мистецтві періоду розквіту головну роль грала

архітектура, пам’ятники якої і тепер, навіть у руїнах скоряють своєю міццю.

Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне

місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави

і розрахованим на величезні кількості людей.

В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по

висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству

композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні

спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані, міцності) як архітектурні

об’єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж.

Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній

доцільності, у логіку структури спорудження, у художньо точно знайдених

пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній

декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних

побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського

населення.

Історія Риму поділяється на два етапи. Перший – епоха республіки, –

що почався у кінці VІ ст. до н.е., коли з Риму були вигнані етруські царі,

і тривав до середини І ст. до н.е. Другий етап – імператорський – почався

правлінням Октавіана Августа, що перейшло до єдиновладдя, і тривав до ІV

ст. н.е.

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ПЕРІОД

Початок давньоримського мистецтва належить до періоду республіки

(кінець VІ – середина І ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період

утворення світової рабовласницької держави, різнорідної за етнічним і

соціальним складом складної по господарській і громадській організації.

Потреби римського суспільства породили багато типів споруджень:

амфітеатри, терми, тріумфальні арки, акведуки та ін. На римському ґрунті

дістали нове архітектурне рішення палаци, особняки, вілли, театри, храми,

мости, надгробні пам’ятники. Раціоналізм, що лежить в основі римської

архітектури, виявлявся в просторовому розмахові, конструктивній логіці і

цілісності гігантських архітектурних комплексів, суворій симетрії і

чіткості.

З поширенням римського панування на Грецію й елліністичні держави

в Рим проникнули витонченість і розкіш елліністичних міст. Приплив

багатств із завойованих країн протягом ІІІ-І ст. до н.е. змінили вдачі

римлян, породжуючи серед панівних класів марнотратство. Ввозилися у

величезній кількості знамениті грецькі статуї і картини грецьких майстрів.

Римські храми, палаци перетворилися у свого роду музеї мистецтва.

Захоплення грецьким мистецтвом з’явилося насамперед у звертанні до

ордерної системи. У той час як у грецькій архітектурі ордер відігравав

конструктивну роль, у Римі він використовувався головним чином у

декоративних цілях.

Опорні функції в римській архітектурі виконувала звичайно стіна.

Римляни винайшли бетон – найважливіший будівельний матеріал, за допомогою

якого закріплювали будівлі, що споруджуються. Вони відкрили новий спосіб

зведення будинків – монолітно-оболончатий замість стояково-балкової

системи. При стояково-балковій системі, як видно з назви, основу

конструкції складають дві стійки, на яких лежить горизонтальна балка.

Основу монолітно-оболончатої системи складають дві вузькі цегельні стіни,

між якими залитий битий щебінь з бетоном, зовні вони облицьовувалися

мармуром чи іншими породами каменів. Переваги нової системи будівництва

видні і зараз: від багатьох грецьких храмів з їхніми колонами, на яких

лежать перекриття і фронтони, залишилося по 2-3 колони, багато ж римських

будинків дожили до наших днів.

Велике місце належало арці, що спиралася на масивні стовпи. Колони не

могли нести на собі навантаження багатоповерхових споруджень із склепінними

і купольними перекриттями і лише в аркадах зберігали конструктивну роль,

причому частіше застосовувалися запозичений у греків пишний коринфський

ордер і строгий тосканський, успадкований від етрусків.

Головне завоювання римлян у будівництві суспільних споруджень –

створення величезних внутрішніх просторів, вільних від внутрішніх опор.

Необхідність їхніх перекриттів викликала розвиток могутніх склепінних і

купольних конструкцій, що лише обмежено застосовувалися на Сході й у

Греції. Римська техніка стала широко використовуватися в цивільній і

культовій архітектурі. Вона послужила зразком для розвитку візантійської і

європейської архітектури.

Основною формою перекриттів був циліндричний звід з бетону і каменю.

Його бічний тиск сприймала опорна стіна, що грала важливу роль у римській

архітектурі. З перетинання двох циліндричних зводів однакової висоти в

підніжжях зводу (п'ятах) і вершині (де закладений замковий камінь) вийшов

хрестовий звід. При рівності прольотів він дає в плані квадрат. Внутрішня

поверхня зводів утворює у перетинанні гострі краї – ребра, у підставі яких

зосереджується тиск зводу. Це дало можливість прорізати опорні стіни

напівциркульними арками, замінити стіну окремими стовпами, що приймали на

себе тиск арки.

Витягнуті в довжину приміщення залів-галерей звичайно поділялися на

квадрати і перекривалися ланцюгом хрестових зводів, що породжувало ефектне

розчленування внутрішнього простору. З круглих в плані будинку

перекриттів, які рівномірно піднімалися нагору, виник купольний звід, що

утворила півкуля, розташована на циліндричній підставі. Багатокутні в плані

приміщення перекривалися зімкнутими зводами (монастирський звід) чи

сферичним куполом. В останньому випадку купол спирався своїм кільцем тільки

на середину причілків, а перехід від форми окружності до багатокутника

заповнювався ввігнутими сферичними стінами – “вітрилами”.

У республіканський період склалися основні типи римської архітектури.

Сувора простота життєвого укладу в умовах постійних запеклих воєн знайшла

відображення в конструктивній логіці монументальних інженерних споруджень.

У них раніш за все проявилася своєрідність римського мистецтва.

Уявімо собі Рим в епоху республіки.

Звертають увагу грандіозні спорудження – древні оборонні стіни Риму,

що виникли ще у VІІІ ст. до н.е. на трьох пагорбах: Капитолії, Палатині і

Квирипалі, викладені з каменю (рання –VІ ст. до н.е. і так звана Сервієва

стіна – 378 –352 р. до н.е.).

Римські дороги мали важливе стратегічне значення, вони поєднували

різні частини країни. Ведуча до Риму Атієва дорога (VІ-ІІІ ст. до н.е.) для

руху когорт і гінців була першою з мережі доріг, що покрили пізніше всю

Італію. Біля долини Ариччи дорога, мощена товстим шаром бетону, щебеню,

плитами лави і туфу, йшла через рельєф місцевості по масивній стіні (197 м

довжиною, 11 м висотою), розчленованої в нижній частині трьома наскрізними

арковими прольотами для гірських вод.

Потупово в наступні століття Рим стає найбільш багатим водою містом

світу. Могутні мости й акведуки (акведук Апеля Клавдія, 311р. до н.е.,

акведук Марція, 144р. до н.е.), що пробігають десятки кілометрів, зайняли

видне місце в архітектурі міста, у вигляді його мальовничих околиць,

входячи невід’ємною частиною в пейзаж Римської Кампанії.

До найдавніших склепінних конструкцій входить стічний канал (клоака

Максима) у Римі, що зберігся до наших днів.

Громадське життя протікало на ринковій площі. Наприклад, у греків вона

називалася агорою і звичайно, як в Афінах, знаходилася в підніжжі акрополя.

У римлян це був форум. Тут відбувалися всі головні міські події: збори,

ради, тут оголошували важливі рішення, навчали дітей, торгували, вона

служила ареною політичної діяльності, народних зібрань, військових

тріумфів. В архітектурний ансамбль входили храми, васильки, крамниці

торговців, ринки. Площі прикрашалися статуями знаменитих громадян,

політичних діячів і були оточені колонами, портиками.

Найдавніший форум у Римі – республіканський форум Романум (VІ століття

до н.е.), до якого сходилися всі дороги. З його трибун лунали мови

найбільших римських ораторів, воєначальників. Надалі до цього форуму

примкнули форум Цезаря, імператорів Августа, Весисіана, Нерви і Траяна.

Зараз від Форуму Романум залишилися фундаменти будівель.

В останні століття республіки форум отримав закінчений архітектурний

вигляд. З однієї сторони до нього примикав значний будинок державного

архіву – Табуларій (від “Табула” – мідна табличка з написом), що стояв на

склепінних підземних поверхах. Це був зовсім новий тип суспільного будинку,

і той факт, що він з'явився вперше в римлян, говорить про їхню виняткову

повагу до історії.

Зовні Табуларій був декоративний грецьким ордером, усередині ж він

складався із системи склепінних приміщень. З форуму на Капітолій вели довгі

сходи Табуларія з 67 сходинок. Такі коридори і сходи часто зустрічаються в

республіканських будинках. Вони створюють враження величезності охопленого

архітектурою простору. Але при цьому усі форми добре доступні для огляду в

їхньому перспективному скороченні: сама маленька арка чи сходинка відмінно

видні, сама далека мета досяжна.

На площі височіли храми, серед них храм Вести, богині-діви, у якому

горів невгасимий вогонь, що символізував життя римського народу. Тут же

піднімалися колони, до яких прикріплювали ростри – носи переможених ворожих

кораблів (звідси і назва – ростральна колона), і проходила “священна

дорога”, уздовж якої стояли таберни – крамниці ювелірів і золотих справ

майстрів. Колись тут стояли і крамниці торговців, але вони були виведені за

межі площі, утворивши окремі невеликі форуми: форум Боаріум – м’ясний ринок

і форум Оліторіум – овочевий ринок. Форум поступово поростав не тільки

будинками, але і почесними статуями римських громадян. В епоху імперії до

нього будуть прибудовані храми, присвячені богам й обожненим людям.

В епоху республіки, особливо в V-ІІ ст.ст. до н.е., храм – основний

тип суспільного будинку. Він склався поступово в результаті схрещування

переважних місцевих італійсько-етруських традицій із грецькими,

пристосованими до місцевих умов. Будувалися круглі і чотирикутні псевдо

периптери з входом лише з головного фасаду. Круглий храм – моноптер

складався з циліндричної основи, оточеною колонадою. Вхід був за етруським

звичаєм з однієї, торцевої сторони.

Круглий храм Сивіли (чи Вести) у Тиволі ( І ст. до н.е.), під Римом,

оточений коринфськими колонами. Фриз прикрашений рельєфами з зображенням

традиційного римського мотиву – бичачих черепів, “букраніїв”, з яких

звисають важкі гірлянди. Це був символ жертвоприносини і пам’яті. Ордер у

таких храмах відрізнявся твердістю малюнка і сухуватістю: колони втратили

властиву їм у Греції пластичність. Грецький круглий периптер звичайно мав

східчасту підставу і був розрахований на круговий огляд. Храм Сивіли в

Тиволі, як і етруські храми, сполучав фронтальну строго симетричну подовжню

осьову композицію і круглу. Вісь храму підкреслена парадним входом з

розташованими перед ним сходинками, дверима і вікнами. Масивна зі

склепінними прольотами підстава храму в Тиволі створює перехід від

кам’яного обриву скелі, що він мальовничо завершує, до витонченої круглої

ротонди коринфського ордера з легким фризом з гірлянд. Піднятий на високу

підставу, гармонічний по пропорціях, зі стрункою і строгою колонадою,

наповненої світлом, храм домінує в пейзажі. Його спокійні гармонічні форми

контрастують з бурхливим каскадом водоспаду.

Прямокутні римські храми також відрізнялися від ордерних грецьких, як

показує добре збережений храм Фортуни Віриліс на Бичачому форумі в Римі ( І

ст. до н.е) – унікальний зразок раннього завершеного римського храму типу

псевдоперипетра з замкнутою фронтальною осьовою композицією. Грецький

периптер у ній розчленований на відкритий з усіх боків глибокий передній

портик і целлу, оточену напівколонами, що зливаються зі стіною. Акцентуючи

головний фасад портиком з вільно розташованими колонами і парадними сходами

входу, архітектор об’єднав його з замкнутим целлою іонічним ордером. У

нього теж вхід лише з одного боку, іонічні колони завершуються капітелями

скромного малюнку. Фронтон зовсім “негрецький”, без скульптур усередині

його тимпана і з багатими, строго накресленими профілями.

Чудові римські мости І ст. до н.е. Так, міст Мульвія крім його

практичних переваг (він простояв більш двох тисяч років), відрізняється

виразністю образу. Міст зорово ніби спирається на воду півкругами арок,

опори між якими для полегшення ваги прорізані високими і вузькими

прорізами. На арках зверху лежить карниз, що додає мосту особливу

закінченість. Міст немов крокує від берега до берега, безупинно йде арками:

він динамічний і одночасно стійкий.

Своєрідність римської архітектури позначилася в створенні нового типу

приватного житлового будинку багатих землевласників, торговців, ремісників.

Римські особняки – це здебільшого одноповерхові будинки, у яких затишність

сімейного побуту сполучалася з пристосованістю до ділового життя.

Частково зовнішній вигляд римського міста можна уявити на прикладі

Помпеї – італійського міста, що разом з містами Геркуланум і Стабія загинув

у 79р. н.е. у результаті виверження вулкану Везувій. Поховане під попелом

місто випадково знайшли при будівництві водопроводу у XVІІ ст. З 1748 р.

До наших днів продовжуються його розкопки. Місто мало регулярне планування.

Прямі вулиці обрамлялися фасадами будинків, унизу яких були улаштовані

лавки-таверни. Великий форум був обнесений прекрасною двоповерховою

колонадою. Там знаходилися святилище Ісиди, храм Аполлона, храм Юпітера,

великий амфітеатр, побудований, як і в греків, у природному поглибленні.

Розрахований на двадцять тисяч глядачів, він значно перевершував потреби

жителів міста і призначався також для приїжджих (населення Помпеї складало

не більш десяти тисяч чоловік). У місті було два театри.

Чудові помпейські будинки – “домуси”. Це були прямокутні спорудження,

що тяглися вздовж двору, а на вулицю виходили глухими торцевими стінами.

Головним приміщенням був атріум (від лат. аtrium – “закопчений”, “чорний”,

тобто приміщення, що почорніло від кіптяви), що виконував священну функцію.

Рим при основі мав у самому центрі культову яму – “мундус”, куди всі жителі

кидали плоди і жменю землі зі своєї старої батьківщини. Відкривалася вона

лише один раз на рік – у день Підземної богині чи не відкривалася зовсім.

Кожен будинок повторював цю модель: в атріумі часто був отвір у центрі даху

– комплювій. Під ним знаходився басейн для збору води, родинний мундусу, –

імплювий. У цілому атріум виконував функцію “світового стовпа”, що

з'єднував кожен римський будинок з небесами і підземним світом. Не

випадково в атріумі стояли всі найважливіші речі: важка скриня із сімейними

цінностями, стіл типу жертовника і шафа для збереження воскових масок

предків і зображень добрих духів-заступників – ларів і пенатів.

В очах римлян, подібно етрускам, будинок володів своїм сакральним

простором, родинним космосом. Гарним прикладом етруського житла є будинок

Альбіція Цельса, у якого отвір у даху підтримують чотири коринфські колони.

Але за походженням Помпея була містом грецьким. Той же помпейський

будинок був одночасно проникнутий і еллінським духом. Ні в чому так яскраво

він не виявляється, як у дивовижних перестильних двориках – невеликих

шматочках природи, укладених усередині самих будинків і що являють собою

ніби невеликі садочки чи квітники з фонтанами і німфеями, мармуровими

рельєфами і бронзовими статуетками богів, свіжим, чистим повітрям і

прохолодною тінню від квітучих дерев і кущів.

Усередині будинки були розписані. Прекрасно збережені фрески

показують, яким було звичайне життєве середовище римлянина. Ранні будинки

(ІІ – кінець І ст. до. н. е.) розписували у так званому першому

Страницы: 1, 2, 3