Областные госадминистрации как субъекты административного права Украины

Областные госадминистрации как субъекты административного права Украины

Обласні державні адміністрації як суб’єкти адміністративного права

|Вступ....................................................................|2 |

|..............................................................……….. | |

|1. Поняття, призначення та принципи діяльності обласної державної |4 |

|адміністрації..... | |

|2. Види повноваженнь обласної державної адміністрації. | |

|Характеристика повноваженнь обласної державної адміністрації у сфері | |

|забезпечення законності, прав і свобод |9 |

|громадян.................................................................| |

|. | |

|3. Відносини обласної державної адміністрації з органами місцевого |14 |

|самоврядування. | |

|Висновки.................................................................|19 |

|........................................................................ | |

|Перелік використаної літератури та нормативних |20 |

|джерел.................................................. | |

Вступ

Насамперед, лише зауважимо, що становлення суверенної незалежної

України та швидка зміна політичних, соціально-економічних умов розвитку

держави і суспільства - все це обумовлює, не тільки перманентний, а й

інтенсивний правотворчий процес, у тому числі і в області адміністративного

законодавства. Наприклад, введення в дію Закону України "Про місцеві

державні адміністрації" № 586-14 від 09 квітня 1999р., спричинило за

собою відміну чотирьох попередніх Указів Президента у цієї сфері (у тому

числі Указ № 760/95 від 21.08.1995р.). У свою чергу, останні зміни до

вищеназваного Закону були затверджені Рішенням Конституційного Суду лише 4

грудня 2001р.

Тепер до головного. Учбовою метою даної роботи є розкриття теми

“обласних державних адміністрацій як суб’єктів адміністративного права”.

Тому, спочатку, слід визначитись з деякими базовими термінами, предметом

та об’єктом дослідження.

Варто зауважити, що адміністративне право - це самостійна галузь

правової системи України. Галузі права відрізняються друг від друга по

предмету і методу правового регулювання. Зокрема, цивільному праву

властиве регулювання цивільних правовідносин (майнових і зв'язаних з ними

особистих немайнових прав), карному праву - регулювання відносин, зв'язаних

зі злочином і покаранням. Конституційне право, як провідна галузь,

“закріплює основні принципи організації та функціонування виконавчої влади,

місце її суб'єктів у державному механізмі, правові основи їх формування і

взаємовідносин з суб'єктами інших гілок єдиної державної влади; права і

свободи людини і громадянина, значна частина яких практично реалізується у

сфері державного управління. Отже, норми конституційного права є основою

для вироблення адміністративно-правових норм. Адміністративне право їх

деталізує і конкретизує. При цьому воно визначає правовий механізм

реалізації прав і свобод громадян, компетенцію різних ланок системи

виконавчої влади; адміністративно-правовий статус конкретних учасників

управлінських відносин і адміністративно-правові засоби їх захисту; форми і

методи державно-управлінської діяльності, основи її галузевої і

міжгалузевої, регіональної і місцевої організації тощо”1.

“Сам термін "адміністративне" у перекладі з латинської означає

"управління". Тому словосполучення "адміністративне право" цілком

закономірно можна трактувати як "управлінське право"[?]. Іншими словами,

адміністративне право це – “регулятор суспільних відносин, що складаються у

сфері публічного (державного) управління”.

У широкому значенні термін “управління”, як “діяльність по

керівництву або впливу”, включає такі компоненти: суб’єкт, об’єкт,

керуючий вплив, зворотні зв’язки.

Сутністю управління є вплив суб’єкта на об’єкт, зміна об’єкта по

уявленню суб’єкта (зміна поведінки об’єкта, яка вигідна суб’єкту).

“Суб'єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку —

на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління

є способом (формою) реалізації (прояву) влади”1.

У даному випадку “суб’єктом адміністративного права” виступає “обласна

державна адміністрація”. Її поняття, призначення, та принципи діяльності

будуть складати предмет дослідження цієї курсової роботи, а об’єктом

дослідження стануть ті самі соціальні (суспільні) відносини які

підлягають регулюванню.

У самому широкому розумінні, “обласна державна адміністрація” здійснює

виконавчу владу у відповідній територіальній одиниці (області) України.

“Виконавча влада”, яка є органічною складовою соціальної влади, водночас

має перелік певних специфічних ознак, таких як: виконавчо-розпорядчий

характер; підзаконність; масштабність і універсальність; ієрархічність;

безпосередньо організуючий характер.

“Масштаби функціонування виконавчої влади є найбільшими у державі. До

сфери її безпосереднього відання належать величезні правові, інформаційні,

економічні, технічні, ідеологічні, організаційні та інші ресурси. Виконавча

влада спирається на значні території та контингенти людей, збройні сили,

спеціалізовані примусові установи тощо. Іншими словами, у ній

сконцентрована фактична державна міць”1.

Так як виконавчою владою охоплюється найширша сфера відносин у

державі, ми розглянемо лише ту частину вищеназваної сфери відносин, у який

діє (функціонує) “обласна державна адміністрація”.

1. Поняття, призначення та принципи діяльності обласної державної

адміністрації.

Перш за все, щоб дослідити предмет роботи “поняття, призначення та

принципи діяльності обласної державної адміністрації”, нам, потрібно

звернутися до Розділу VI, Основного Закону - Конституції України [?], під

назвою “Кабінет Міністрів України та інші ограни виконавчої влади”, який

містить статті 118 та 119, де визначається загальний статус, основні

функції та принципи діяльності органів виконавчої влади на місцях.

В цілому, можна сказати, що обласна державна адміністрація є

складовою частиною ієрархії державного апарату, який “представляє собою

систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються

основні функції, досягаються цілі та завдання, що стоять перед державою на

різних етапах її розвитку”[?].

За допомогою обласних і районних адміністрацій, діючих за

територіальним принципом, вищі за державною ієрархією органи виконавчої

влади України (Президент, Уряд (КМУ), “міністерства та інші центральні

органи виконавчої влади”[?]) можуть здійснювати свої функції у сфері

державного управління на місцях. Обласній, Київській та Севастопольській

міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні,

районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Так за змістом Статті 118 Конституції України випливає, що

“виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі

здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення

виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими

законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих

державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і

звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів

України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх

повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів

України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у

частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними

радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам

виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать

Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть

бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою

місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної

місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України

приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації

висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент

України приймає рішення про відставку голови місцевої державної

адміністрації”. [2, Розділ VI]

Стаття 119 Конституції дає визначення основним функціям або

призначенню місцевих державних адміністрацій, до яких також входять і

обласні:

“Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України,

Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та

культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного

проживання корінних народів і національних меншин ѕ також програм їх

національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними

радами повноважень”.

Окрім цього, діяльність обласних адміністрацій регламентується, на

основі та відповідно до Конституції, Законом України "Про місцеві

державні адміністрації" № 586-14 від 09 квітня 1999р.[?], який визначає

організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних

адміністрацій. Стаття 3 цього Закону3 закріпляє принципи діяльності

місцевих державних адміністрацій. Так “місцеві державні адміністрації

діють на засадах:

відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

верховенства права;

законності;

пріоритетності прав людини;

гласності;

поєднання державних і місцевих інтересів.

Зазначимо, що наведені принципи діяльності місцевої державної

адміністрації є невід’ємною частиною і базуються на узагальненні, діючих у

державі юридичних правил або на принципах державного управління, як на

позитивних закономірностях, пізнаних наукою і практикою та закріплених у

правових нормах.

Відповідно до класифікації пана Колпакова В.К., прийнято виділяти

такі групи принципів державного управління:

1) соціально-політичні — демократизм, участь населення в управлінській

діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних

національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і

врахування громадської думки; об'єктивність;

2) організаційні принципи побудови апарату державного управління —

галузевий, функціональний, територіальний;

3) організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного

управління — нормативність діяльності, єдиноначальності, колегіальність,

поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна

самостійність.

Соціально-політичні принципи — це найзагальніші принципи державно-

управлінської сфери. Вони поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої

діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури, у тому

числі і на обласні державні адміністрації. Принципи цієї групи, як

правило, закріплюються у нормативному порядку. Багато з них міститься у

Конституції України (вони дістали назву конституційних) та в інших

законодавчих актах.

Особливе місце серед усіх принципів державного управління належить

принципу законності. Стаття 1 Конституції визначає Україну як правову

державу, ст. 8 закріплює як державний принцип верховенства права

(розуміється, з одного боку, як верховенство Конституції стосовно всіх

інших законів і підзаконних актів, а з іншого, як прихильність влади і

громадян законам і нормам діючого внутрішньодержавного і міжнародного

права), а статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та

судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією

Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає, що суворе й

неухильне додержання законів і підзаконних актів — це єдино припустимий

варіант діяльності державних структур, посадових осіб, органів місцевого

самоврядування, об'єднань громадян, інших суб'єктів права. Додержання

законності необхідно розглядати як найважливішу умову і неодмінну основу

ефективного функціонування управлінського апарату, забезпечення правового

порядку в нашій державі.

Отже, додержання принципу законності у державному управлінні

відносно обласних державних адміністрацій передбачає:

• діяльність (функціонування) виключно в межах правових приписів;

• утворення управлінських органів на підставі суворого додержання чинного

законодавства;

• високу свідомість і дисциплінованість службовців обласних держаних

адміністрацій.

Законність як найважливіший принцип діяльності обласних державних

адміністрацій фіксується у відповідних нормативних документах (перш за все

Конституції та Закону “Про місцеві державні адміністрації”), які визначають

їх правовий статус та повноваження як суб'єктів державного управління.

З іншого боку, обласні державні адміністрації, повинні дотримуватись

принципа відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність.

Насамперед, тому що Конституція України проголошує: “держава відповідає

перед людиною за свою діяльність”(ст. 3); а також, тому що, порушення

чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а незнання

законів не звільняє від неї (ст. 68).

Реальне здійснення демократичних перетворень, вдосконалення

управлінських процесів відповідно до вимог документів про адміністративну

реформу, забезпечення в державі справжньої законності та реального

правового порядку можливі лише в умовах широкої гласності та врахування

громадської думки. Цей принцип містить три взаємопов'язані та

взаємозумовлені компоненти. По-перше, — широка гласність; по-друге, —

громадська думка щодо функціонування суб'єктів державного управління; по-

третє, — широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Гласність дає змогу громадянам бачити механізм формування і

реалізації державно-керуючого впливу та протікання всіх управлінських

процесів.

Громадська думка відображає уявлення (оцінки, судження) найактивнішої

частини населення щодо ефективності, корисності, правильності управлінських

рішень. Вона є масивом інформації для суб'єктів державного управління.

Урахування громадської думки — це канал зворотного зв'язку в системі

державного управління, використання інформаційного масиву для вироблення і

прийняття найбільш обґрунтованих та ефективних управлінських рішень.

Держава забезпечує додержання даного принципу двома способами.

По-перше, вона вимагає від державних органів гласності й відкритої для

широкої громадськості діяльності. Так, у Законі України від 23 вересня 1997

р. "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів

місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації"9 є норма,

яка зобов'язує ці органи забезпечувати журналістам вільний доступ до

інформації щодо своєї діяльність, а також надавати її засобам масової

інформації у повному обсязі (стаття 2).

По-друге, держава стимулює прагнення населення до висловлювання

суджень щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування,

а також підприємств, установ, організацій. Так, закріплене у Конституції

право громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст.

38) передбачає їх інформованість про стан справ у цій сфері та спонукає до

активних дій, спрямованих на його поліпшення. Ця норма конкретизована в

Законі "Про звернення громадян", в Указі Президента України від 19 березня

1997 р. "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на

звернення" та в інших актах.

Стаття 3 Конституції проголошує, що “Права і свободи людини та їх

гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави....

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком

держави”. Зміст цієї закріпленої правової норми, у поєднанні з вищеописаним

принципом гласності, у свою чергу, сприяє втіленню принципа

пріоритетності прав людини у діяльності обласних держадміністрацій.

Дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо

територіальної організації влади на місцях передбачає поєднання державних

і місцевих інтересів. Іншою мовою, поєднання прямого державного управління

на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням виступає ще одним

провідним принципом діяльності обласних державних адміністрацій і має

конкретний вираз у делегуванні повноважень. Делеговані повноваження - це

“повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого

самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого

самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним

адміністраціям за рішенням районних, обласних рад[?]”.

Додержання цих нормативно закріплених принципів діяльності дає змогу

найбільш ефективно використовувати потенціал місцевих державних

адміністрацій і сприяє прийняттю правильних управлінських рішень,

застосуванню правових управлінських дій, ефективному контролю і

виконавській дисципліні.

Розкривши в цілому тему поняття, призначення, та принципи діяльності

обласної державної адміністрації, ми можемо перейти до розгляду наступного

пункту.

2. Види повноважень обласної державної адміністрації.

Характеристика повноважень обласної державної адміністрації у сфері

забезпечення законності, прав і свобод громадян.

Розділ 3, Закону України “Про місцеві державні адміністрації” під

назвою “КОМПЕТЕНЦІЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ” складається з двох

Глав, що описують основні види повноважень. Їх можна, умовно, поділити на:

загальні повноваження, галузеві повноваження, та, окремо, права місцевих

держадміністрацій.

Глава 1 окреслює коло повноважень обласних та районних адміністрацій.

Так згідно зі ст. 13 “до відання місцевих державних адміністрацій у межах і

формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення

питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних

інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва,

транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту,

сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та

заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання,

віднесені законами до їх повноважень”.

Регламентується коло питань, пов’язаних зі здійсненням місцевими

державними адміністраціями повноважень інших органів (ст. 14), здійсненням

державного контролю місцевими державними адміністраціями (ст.

16), а також з об'єктами управління місцевих державних

адміністрацій (ст. 15).

Перелік основних галузевих повноважень місцевих державних

адміністрацій наводиться у Главі 2, Розділу 3, Закону України “Про МДА”4.

До них належать:

- повноваження в галузі соціально-економічного розвитку (ст. 17).

- повноваження в галузі бюджету та фінансів (ст. 18).

- повноваження в галузі управління майном, приватизації та

підприємництва (ст. 19).

- повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального

господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і

зв'язку (ст. 20).

- повноваження в галузі використання та охорони земель, природних

ресурсів і охорони довкілля (ст. 21).

- повноваження в галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури,

фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді (ст.

22).

- повноваження в галузі соціальн. забезпечення та соціального захисту

населення (ст. 23).

- повноваження в галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати

(ст. 24).

- повноваження в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних

відносин (ст. 26).

- повноваження в галузі оборонної роботи (ст. 27).

- здійснення повноважень, делегованих їм обласними і районними радами (ст.

29).

Окремим видом повноважень є права місцевих державних адміністрацій,

закріплені Статтею 28, Закону України “Про МДА”4, які виступають ґрунтом

(основою) для реалізації наданих повноважень. Так місцеві державні

адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та

Страницы: 1, 2