Декабристы на Украине

Декабристы на Украине

Мiнiстерство освiти України

Харькiвська державна

Академiя народного господарства

на тему:

Декабристи

на України

Харков, 1999

Змiст

1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА 2

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 2

1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ 4

1.3. ПОДІЇ НА УКРАЇНІ (ТУЛЬЧИН) ТА В БЕССАРАБІЇ (КИШИНІВ) 6

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ 8

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ 8

2.2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТIВ В РОССIЇ 9

2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ 11

3. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ 18

ЛИТЕРАТУРА. 21

1. ПЕРШІ ТАЄМНІ СОЮЗИ БОРЦІВ ПРОТИ САМОДЕРЖАВСТВА І КРІПОСНИЦТВА

1.1. ПЕРЕДУМОВИ ДВОРЯНСЬКОГО ЕТАПУ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Визвольний рух проти самодержавства й кріпосництва в Росії мав глибокі

історичні корені й зумовлювався економічними, соціальними, політичними й

культурними факторами суспільного життя. Він став найяскравішим показником

розкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, провісником революційних

змін і утвердження нових явищ буржуазного розвитку.

Суспільний розвиток Росії першої чверті XIX ст. зумовив об'єктивну

необхідність революційної ломки феодально-кріпосницької системи

господарства, оскільки промисловість, сільське господарство, культура могли

далі розвиватися лише на основі прогресивнішого порівняно з феодальним

способу виробництва — капіталістичного.

Капіталістичний спосіб виробництва і буржуазні виробничі відносини

прокладали собі шлях в економіці царської Росії, розвивалися й міцніли,

тіснили відсталу панщинну систему в сільському господарстві; поряд з

кріпосною мануфактурою в промисловості виникала й успішно конкурувала

капіталістична фабрика, устаткована машинами; на зміну кріпакові упевнено

йшов найманий робітник.

В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступово

еволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку.

В першій чверті XIX ст. прискорювався розвиток промисловості. Якщо у

1804 р. в кріпосній Росії діяло 2423 промислових підприємства, то в 1825 р.

чисельність їх досягла 5261. Машинобудівний завод в Петербурзі протягом

1815—1825 рр. випустив 11 парових машин для пароплавів вітчизняного

виробництва. Кількість підприємств на Україні зросла з 365 (1813 р.) до 649

(1825р.).

Товарно-грошові відносини проникали в панщинне сільське господарство й

спричинялися до його розкладу та кризи. Провісником розпаду старого режиму

стало зростання виробництва поміщицькими маєтками хліба на продаж. Щоб

збільшити прибутки, поміщики для своїх селян-кріпаків запроваджували

щоденну панщину, тяжку урочну систему, переводили їх на місячину, відрізали

в них родючіші землі. Безправних селян-кріпаків поміщики продавали, міняли

як речі або худобу, знущалися над їх людською гідністю, карали, засилали в

Сибір.

Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії відстояв незалежність

батьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта. Але

після війни цар в маніфесті від 14 серпня 1814 р. цинічно заявив: «Селяни,

вірний наш народ — хай дістане мзду свою від бога». Кріпосне рабство

залишалося непорушним.

Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівниками Росії,

визволителями рідної землі від загарбників. Вони були переконані, що ця

героїчна боротьба принесе їм полегшення, звільнення від кріпосного рабства.

За свідченням майбутнього декабриста М. І. Тургенєва, «...кріпаки деяких

місцевостей не хотіли більше визнавати владу своїх панів».

Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, виявила їх стійкість,

героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному житті

країни. Передові офіцери-дворяни, які вели на бій з ворогом солдатів-селян,

замислювалися над їх тяжким становищем.

Визвольний похід російської армії в Європу (1813— 1815 рр.) показав

офіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідками

Французької буржуазної революції 1789—1794 рр. Франція вже давно не знала

кріпацтва й розвивалася як буржуазна країна.

Передові офіцери сприймали визвольні ідеї, революційні надбання народу

Франції — громадянські свободи, конституційні права. «У багатьох, — писав

декабрист А. Є. Розен, — з'явилася думка про можливість передати рідній

країні кращі з благих перетворень...».

Один з найвидатніших дворянських революціонерів С. І. Муравйов-Апостол

дав глибоку характеристику причин, які спонукали передових людей до рішучої

боротьби за оновлення Росії: «Трирічна війна, що визволила Європу від іга

Наполеона; її наслідки, запровадження представницького правління в деяких

державах: політичні твори, що безперервно з'являлися в цю епоху і жадібно

читалися молоддю; дух часу, що зрештою привернув уми до спостереження

законів внутрішнього влаштування держав — ось джерела революційних думок у

Росії».

Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв серед

передових людей Росії. У 1820—1821 рр. Європа палала у вогні повстань і

революцій. В січні— березні 1820 р. перемогла військова революція в

Іспанії. На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і Антоніо

Квірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликання

кортесів (парламенту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітанському

королівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємне

товариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо Пепе. Король мусив

погодитися на введення конституції, але водночас звернувся по допомогу до

реакційного Священного союзу, який послав війська в Неаполь для придушення

революції. В серпні—вересні 1820 р. відбулося переможне повстання в

Португалії й проголошена конституція. В лютому 1821 р. вибухнуло- визвольне

повстання в Греції, яке очолив керівник таємного товариства «Феліке

Гетерія» Олександр Іпсіланті. Майже одночасно почалося повстання в П'ємонті

(Італія), де військові проголосили конституцію, що обмежувала абсолютизм.

Революційні події в Іспанії, Португалії, Італії та інших країнах

Європи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних і

антикріпосницьких настроїв у Росії.

Економічні, соціальні й політичні умови сприяли народженню визвольного

руху в Росії, біля колиски якого стояли дворянські революціонери, майбутні

декабристи.

1.2. УТВОРЕННЯ ТАЄМНИХ ТОВАРИСТВ

Вітчизняна війна 1812 р. відкрила глибокі суперечності самодержавно-

кріпосницького ладу в Росії. Передові сили відчували гостру необхіднісь

корінної реформації суспільства, усунення насамперед таких реакційних явищ,

як самодержавство й кріпосництво.

Визвольний рух зародився серед прогресивної частини дворянських

офіцерів російської армії, яка звільнила Росію від іга Наполеона Бонапарта

й здійснила переможний визвольний похід в Європу, ставши носієм ідей

патріотизму і свободи.

Причини активізації діяльності передових людей Росії яскраво описав

найвидатніший ідеолог і керівник дворянських революціонерів Павло Іванович

Пестель:

«Події 1812, 13, 14 і 15 років, як і попередніх та наступних часів,

показали стільки повалених престолів..., стільки знищених царств...,

стільки царів вигнаних..., стільки здійснених революцій, стільки проведених

переворотів, що всі ці події ознайомили уми з революціями, можливостями й

перевагами їх здійснення. До того ж кожний вік має свою відмітну рису.

Нинішній ознаменовується революційними думками. Від одного кінця Європи до

другого видно скрізь одне й те ж саме, від Португалії до Росії, не

виключаючи жодної держави, навіть Англії й Туреччини — Цих двох

протилежностей. Таке ж саме видовище представляє і вся Америка. Дух

перетворення примушує, так би мовити, скрізь уми клекотіти ».

Назріла необхідність внутрішніх соціально-економічних перетворень,

загострення класової боротьби, загальне зростання протесту передових людей

Росії, а також вплив міжнародних революційних і національно-визвольних

рухів — все це сприяло організації, об'єднанню прогресивних сил та

активізації дій, спрямованих проти самодержавства й кріпосництва, що

гальмували прогрес країни.

Учасники Московського з'їзду кілька разів збиралися на організаційні

наради, де йшлося про вироблення програми й статуту нового таємного

товариства. Програма й статут, складені І. Г. Бурцовим та М. І. Тургенєвим,

визначали його головну мету — підготовку Росії до прийняття

представницького правління й обмеження самодержавства, тобто запровадження

конституційної монархії. При цьому передбачено здійснити переворот силами

військ. М. І. Тургенєв, який на Петербурзькій нараді членів «Союзу

благоденства (1820 р.) так гаряче підтримав республіканську форму

правління, тепер відійшов вправо й зімкнувся з поміркованими діячами

товариства.

Місцем перебування Корінної думи товариства визначався Петербург, а

місцеві думи передбачалося утворити в Петербурзі, Москві, Тульчині і

Смоленську. Нове товариство утворювалося як єдина організація. Вводилася

сувора конспірація. Оригінал програми й статуту, підписаний усіма

присутніми засновниками товариства, відправлявся з М. І. Тургенєвим в

Петербург, а копії — І. О. Фонвізіним передавалися для Московської управи,

І. Г. Бурцовим — Тульчинської та І. Д. Якушкіним — Смоленської. Цим особам

доручалося заснування дум товариства на місцях.

Проте дальші події розгорнулися дещо інакше, ніж їх планували учасники

Московського з'їзду і установчих нарад. Вони й привели до утворення

Південного і Північного товариств (округів) одночасно (березень 1821 р.) з

центрами першого в Тульчині (на Україні), а другого — в Петербурзі.

М. І. Тургенєв, розпочавши створення Корінної та місцевої дум в

Петербурзі, відразу звернувся до активного діяча «Союзу благоденства» М. М.

Муравйова, який щойно повернувся з-за кордону. Останній, не підтримавши

ініціативу Тургенєва, почав організовувати таємне товариство самостійно.

Першими учасниками Північного товариства стали М. М. Муравйов, М. С. Лунін

і П. П. Лопухін. Відбулося кілька організаційних нарад. За дорученням М. М.

Муравйова, який вважав за необхідне до організаторів товариства залучити і

П. І. Пес-теля, П. П. Лопухін відвіз останньому в Тульчин листа, проект, де

викладалися засади утворення нового товариства, а також текст присяги.

Отже, М. М. Муравйов, налагоджуючи спільні дії з П. І. Пестелем, розглядав

товариство як єдину організацію.

Дещо інакше діяв М. І. Тургенєв. Повідомивши М. М. Муравйова про

рішення Московського з'їзду, він не залучив його до утворення Петербурзької

думи. Установче засідання в квартирі Тургенєва відбулося без Муравйова. Він

опирався переважно на колишніх учасників Ізмайловської управи «Союзу

благоденства». Це товариство будувалося на поміркованих засадах програми •'

статуту, привезених М. І. Тургенєвим з Москви.

Таким чином, Північне товариство утворилося спочатку з двох

самостійних організацій, що діяли незалежно і навіть без зв'язку. Пізніше

ці організації злилися. Північне товариство пройшло склочний процес

становлення й формування.

Утворення Північного товариства в Петербурзі загальмувалося тим, що

після придушення повстання Семенівського гвардійського піхотного полку цар

вирішив вивести всі гвардійські частини з столиці на тривалі маневри.

Гвардія вирушила в похід у квітні — травні 1821 р. і протягом 15 місяців

пересувалася по території Литви і Білорусії. І в цей час навколо поручика

М. М. Муравйова продовжували гуртуватися і зростати сили Північного

товариства.

Товариство розраховувало на силу війська. Цар прагнув вивітрити дух

вільнодумства серед гвардії. А насправді вийшло навпаки. «Офіцери всіх

полків, ставши вільнішими від служби, ніж у Петербурзі, — писав І. Д.

Якушкін, — не піддавалися такому суворому наглядові, як в столиці, часто

спілкувалися між собою, і багато нових членів вступило до Таємного

товариства».

У вересні 1822 р. гвардія повернулася в Петербург. Напередодні

з'явився царський указ про заборону таємних товариств і масонських лож по

всій Росії. Офіцери і чиновники мусили давати начальству індивідуальні

підписки про неналежність до таємних товариств.

Сувора заборона не залякала членів Північного товариства, які, давши

підписку, продовжували свою діяльність. Восени 1822 р. було створено

Північну думу, куди увійшли М. М. Муравйов, обраний «правителем»

товариства, С. П. Трубецькой і Є. П. Оболенський. Перед товариством постала

досить гостра альтернатива — яку мету і програму обрати за керівну для

дальшої діяльності. На порядок денний було поставлено обговорення проекту

«Конституції», над якою продовжував працювати М. М. Муравйов.

Протягом 1821—1825 рр. Північне товариство чисельно зросло до 105 осіб

і перетворилося в досить значну суспільну силу, що тримала в руках

військові частини для здійснення перевороту, підготувала програму дій, а

також план революційних перетворень в Росії.

1.3. Події на Україні (Тульчин) та в Бессарабії (Кишинів)

У березні 1821 р. І. Г Бурцов на засіданні Тульчинської управи

офіційно повідомив рішення Московського з'їзду про ліквідацію «Союзу

благоденства». Управа на чолі з П. І. Пестелем відмовилася визнати це

рішення законним. Бурцов не зважився оголосити свої повноваження на

заснування нової думи в Тульчині й залишив засідання. До присутніх Пес-тель

звернувся з закликом «з'єднатися найміцнішими узами» і продовжувати

боротьбу, «захопив усіх силою своїх міркувань». Члени товариства (О. П.

Юшневський, О. П. Барятинський, Ф. Б. Вольф, П. В Аврамов, В. П. Івашов, М.

В. Басаргін, О. О. Крюков, М. О. Крю-ков) одностайно його підтримали.

«Павло Іванович Пестель, — писав у спогадах М. В. Басаргін, — був

людиною високого, ясного і позитивного розуму. Бувши добре освіченим, він

говорив переконливо, викладав свої думки з такою логікою, такою

послідовністю і такою переконливістю, що важко було встояти проти його

впливу».

Тульчинська управа (дума) вирішила продовжувати свою діяльність в дусі

рішень Петербурзької наради «Союзу благоденства» (1820 р.), тобто ставила

мету встановлення республіканської форми правління і революційний спосіб

дії. На цьому ж засіданні було прийнято рішення про знищення царя і

здійснення військової революції в Росії. «Під час рішення Думи про

продовження Союзу, — писав П. І. Пестель, — були підтверджені як

республіканське правління, так і революційний спосіб дії. Цим ставилась не

нова мета, а стара, раніш уже прийнята, продовжувалась».

На другому установчому засіданні Південне товариство оформилося

організаційно: П. І. Пестеля обрано головою, а О. П. Юшневського —

охоронцем товариства. Разом вони складали Директорію Південного товариства

з диктаторськими повноваженнями. Третім членом її заочно обрано М. М.

Муравйова. Останньому про це негайно повідомлено. Північне і Південне

товариства вважалися «округами» — складовими частинами єдиної організації

дворянських революціонерів Росії. Від нових членів при вступі вимагалась

обіцянка («чесне слово») зберігати таємниці товариства і підкорятися його

постановам. С. Г. Волконський і В. Л. Давидов першими запевнили П. І.

Пестеля, що вони залишаться в товаристві.

Члени Південного товариства глибоко розуміли потребу в створенні

загальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому з

самого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестель

вважав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вони

обидва є продовженням «Союзу благоденства», що на самому початку листування

з Микитою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округи

мали твердий намір не інакше діяти як тільки разом».

Продовжувалося збирання революційних сил і об'єднання їх у товариство.

Директорія Південного товариства в цій справі проявляла неабияку

енергійність і розпорядливість. За п'ять років (1821—1825) Південне

товариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстання разом з

Товариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб.

Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управління

перебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товариства

розподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, які

не мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке право

надавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й брати

участь у вирішенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще не

були прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями.

Мета і план товариства повністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятим

членам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось.

Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічі

їздив у Бессарабію для збирання інформації про розвиток грецького повстання

проти Туреччини. В доповідних записках він висловив своє прихильне

ставлення до повстанців, їх планів утворення федеративної республіки і

вважав, що Росії необхідно розпочати війну на захист Греції.

Ці поїздки керівник Південного товариства використав і для зв'язку з

членами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф.

Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним).

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ

У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ

Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у

відповідності з угодою про спільні дії, укладеною в 1824 р., готували

військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р.

До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгоджену програму.

Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бути

проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських

військових частин, які повинні взяти участь в перевороті. Передбачалось

значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної

погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку

якого виділявся досить значний час — 2 роки.

Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пестель висував план

здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах:

вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести;

збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б

перетворити переконання членів товариства в суспільну думку, а їх наміри

зробити загальним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де

зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві

прогресивні сили в губерніях визнають, підтримають і сприятимуть революції.

Початок революції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а

найзручнішим часом для цього вважалася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило

очолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії,

скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення

якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через

Сенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народні

депутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взяло

б на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південне

товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового

порядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів.

Революція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра

І.

Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час огляду

Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р.

Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім

3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються

інші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонери

вимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариства

на півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військам

Південного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і

флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії

і поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги.

Цей план раніше висувався групою активних членів Південного

товариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-

Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував,

а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мав

доручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможе

Північне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтримати

революцію рішучими діями в Петербурзі

Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії.

Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї

армії.

Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І.

Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги — 14 грудня 1825 р.

Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері

відбулася остання підготовча нарада К. Ф. Рилєєва, І. І. Пущина, С. Г.

Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П.

Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.

Страницы: 1, 2