Хмельницкий

Хмельницкий

Зміст

Зміст

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648—1657)

ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — 1648-Й РІК

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА

Вступ

По десяти роках цілковитого упадку України в 1648 році прийшла нагла зміна

на ліпше, а цю зміну спричинив славний гетьман Богдан Хмельницький.

[pic]

Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що був

урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір

Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а

потім скоро вступив до козацького війська. Вже небавом показалося, що з

нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний вождь. Як козацький

старшина він брав участь у численних битвах з Турками, а в битві під

Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько згинув у тій битві,

а молодий Богдан попався в турецьку неволю, де пробув два роки. В неволі

навчився він турецької й татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а це в

пізнішім житті йому не раз дуже придавалося.

Вийшовши з неволі, став сотником козацького війська і його знали запорожці,

як відважного й розумного чоловіка. По козацькім повстанні в р. 1638, що не

вдалося, Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові,

що одержав по батькові. Та чигиринський староста й урядники не довіряли

йому й боялися тримати коло себе. Отже часто висилали його з козаками у

степи, побивати татарські загони. Найбільше зненавидів Богдана чигиринський

підстароста, Чаплінські. Коли раз, уже в 1647 році, Хмельницький рушив з

сотнею козаків у степ, Чаплінські напав зі своїми гайдуками на Суботів,

ограбив цілий хутір і побив наймолодшого синка Хмельницького так важко, що

хлопець незабаром умер. Хмельницький подав Чаплінського до суду, але суд

розсудив справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж до

польського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказав, що й він сам

безсильний проти шляхти. А зрештою — говорив король — „ви люди військові,

маєте шаблі при боці, тож самі бороніть своєї чести і свого майна..."

Тоді Богдан Хмельницький сам рішив пімститися за свою кривду і за кривду

народу, не тільки на Чаплінськім, а й на всіх подібних панах, що самовільно

поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малими

відділами перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривду

всього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що вони вибрали його

гетьманом і в захопленні взивали його, щоб вів їх до боротьби. Хмельницький

договорився ще з татарами, що обіцяли йому помагати, й весною 1648 року

рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні. Коли

тільки по Україні пішла чутка, що Хмельницький збирає сили проти польських

панів, усі, молоді й старі, почали приставати до козаків. Незабаром гетьман

мав коло себе велике військо й зачав побивати польське військо, раз-по-раз.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648—1657)

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній

Україні — Гетьманщині.

М.Грушевський. 1913.

Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув

довір’я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й

інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір’ям,

розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.

І.Крип’якевич. 1954.

Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув

широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого

становища.

Д.Дорошенко. 1921

Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в

родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського,

пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького.

Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у

Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писав і

говорив тогочасною українською мовою.

У 1620 році разом з батьком, старшиною загону охочих стрільців з

Чигиринщини, бере участь у поході гетьмана Жолкевського на Молдавію. У бою

з татарами під Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а

Богдан потрапив у полон, в якому був два роки. Після повернення з полону

вступив до Запорозького війська, брав участь у козацьких походах на татар і

турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632,

1637 років.

1637 року бере участь у битві під Боровицею як військовий писар

Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до

короля з петицією про повернення реєстровому козацтву привілеїв.

1640-ві роки. Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у

польської влади й популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом з

козаками брав участь у битві французів проти іспанців під Дюнкерком

(Франція).

Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу по між добами

історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був

найбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна, — так

характеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби, В.

Липинський.

Проте, хоч порівняно не так багато років відділюють нас від

Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя

його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме він

народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький

з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але з котрої

частини України походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше за-

слуговують на довір'я дві: за одною — рід Хмельницьких походив

з Галичини, з Хмельника на Перемищині, бо в Галичині вже з XVI

ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою — рід його

походив з Переяславщини; один із сучасників — князь За-

славський — називав його «переяславським козаком». Богдан

Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний

двір, одружений був з переяславською мешканкою, Ганною Сом-

ківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським; там

Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмана Павла

Тетерю. З Переяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан прий-

мав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада з москов-

ськими послами.

Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьма-

на, Михайло, служив у коронного гетьмана Жолкевського в Жов-

кві, потім у зятя Жолкевського, Яна Даниловича, на Львівщині, і

переїхав з ним, коли його призначили старостою Корсунським та

Чигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та

Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем і зго-

дом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року

Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зиновієм брав участь

в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою, Його вдова одру-

жилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.

Можливо, що під час служби батька в Жовкві народився Бог-

дан-Зиновій. Це було десь коло 1595 року. Вчився він спочатку в

українській школі, потім в єзуїтській «латинській», треба гадати, у

Львові, де викладав доктор теології Андрей Гонцель-Мокрський,

відомий письменник та проповідник. З тієї школи виніс молодий

Хмельницький добре знання латини. Наука закінчилася 1620 року,

коли під Цецорою турки взяли його в полон і два роки продержали

у Царгороді в тяжкій неволі. Викупила його мати. Після того Хмель-

ницький служив, мабуть, у Чигиринському полку, одружився з

Ганною Сомківною і господарював на хуторі Суботові.

Про життя Богдана Хмельницького в наступних роках нічого

невідомо. Очевидно, він здобув авторитет й зайняв поважне місце

в козацькій громаді. 1637 року він був військовим писарем: підпис

його с на акті капітуляції під Боровицею — 24 грудня 1637 року.

Наступного року він їздив, як член делегації, до короля, а на під-

ставі ординації 1638 року втратив уряд писаря і став звичайним

сотником Чигиринського ідолку.

1644 року французький уряд закликав на військову службу

українських козаків. Посол де-Брежі писав 21 вересня 1644 року

кардиналові Мазаріні, що козаки мають дуже здібного полководця

Хмельницького, якого поважають при дворі короля: «це людина

освічена, розумна, добре знає латинську мову.. . він готовий допо-

могти нам». У 1645—1646 роках понад 2.000 козаків перевезено до

Франції, і вони брали участь в облозі Дюнкерхену. Треба гадати,

що серед ких був і Хмельницький." Всі ці факти свідчать про ту

пошану, якою користався Хмельницький, не зважаючи на свою

невисоку рангу.

Року 1646 король Владислав IV заходився був творити коаліцію

держав для боротьби проти Туреччини, але зустрів опозицію збоку

польської шляхти. Тоді разом з канцлером Юрієм Оссолінським ви-

рішив спровокувати Туреччину на воєнні дії нападом на них козаків.

Для цього закликано до Варшави на таємну нараду 4-ох козацьких

представників: осаулів — Барабаша та Караїмовича і сотників —

Нестеренка та Богдана Хмельницького. Король видав їм гроші, пра-

пор і грамоту, якою дозволялося збільшити реєстр козаків до 12.000.

З цього пляну нічого не вийшло, хоч зібрано тоді 16.000 найманого

війська. Сам канцлер зрадив таємницю, і сойм у жовтні 1646 року

зажадав розпустити військо. Однак, для наступних подій ця таємна

нарада відіграла не абияку ролю: вістки про неї поширилися серед

козацтва і стали ґрунтом для леґенди, що король дивиться на коза-

ків, як на своїх спільників у боротьбі з польськими магнатами.'

До 1647 року бачимо Богдана Хмельницького, як цілком льо-

яльного сотника, який користувався пошаною не лише на Україні, але й у

Варшаві.

Раптом усе життя Хмельницького було зламане так, як то часто

траплялося в Речі Посполитій, де українці були «унтерменшами».

Можливо, якраз пошана, якою користувався Хмельницький при

дворі Владислава IV, викликала ненависть до нього родини магнатів

Конецпольських, вороже наставлених до українців. Олександер Ко-

нецпольський, з 1632 року Корсунський та Чигиринський староста,

син коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, вирішив усу-

нути нелюбого йому сотника. Тож, підстароста Чигиринський, Чап-

линський, учинивши «ґвалтовний заїзд» на Суботів під час від-

сутности Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно, забрав

його другу жінку, а сина досмерти забив канчуками. Легальні захо-

ди Хмельницького не дали жадних наслідків, а Конецпольський на-

віть дав наказ арештувати його і стратити. Лише приятель і кум

Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому

втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький ви-

їхав на Запоріжжя.

Ці нещастя, ця сваволя магнатів переродили Богдана Хмельниць-

кого: зі статечного, спокійного сотника він, позбавлений родини,

маєтку, переслідуваний місцевою адміністрацією, став бунтівником,

месником за власні образив

ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — 1648-Й РІК

На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну

пошану і його обрали гетьманом. На його бік перейшла залога ре-

єстрових козаків, що стояла на Запоріжжі, а татарський хан вислав

йому на допомогу своє військо.

Чутки про рух, що його підняв Хмельницький, занепокоїли поль-

ський уряд. Коронний гетьман Микола Потоцький вирушив на За-

поріжжя, щоб здавити повстання в самому початку. Реєстрових ко-

загів і загін німецької піхоти він вислав Дніпром, щоб вони біля

Кодака з'єдналися з 4. тисячами польського війська і реєстро-

вих козаків, що йшли під проводом гетьманового сина, Стефана

Потоцького. За ними йшло 6.000 війська під проводом гетьманів —

Миколи Потоцького та Мартина Калиновського.

Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили

всіх старшин, крім Михайла Кричевського, і перейшли на бік

Хмельницького. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на

польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реє-

строві козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися до

нього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко

поранений, потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився

один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку. Вони

почали відступати, але Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 р.

біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків була повна. Обидва геть-

мани опинилися в татарському полоні.

Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні ко-

роля, ні гетьманів, ні війська. Паніку підсилило повстання селян

на Київщині, які почали бити панів, жидів, палити польські маєтки,

Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вишневеччину. Сам

князь Єремія Вишневецький ледве втік до Польщі.

Згідно з конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів по-

даватися на демісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канц-

лер Оссолінський почав правити нею сам. Спішно скликано сойми-

ки, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових

гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олек-

сандра Консцпольського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про

смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збіль-

шити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і

виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропо-

нував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Кор-

суні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було пе-

ремир'я.

Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів грандіозних

форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні

образи. Його лякали селянські повстання, і він намагався втихоми-

рити їх. Однак, повстання ширилося по всій Україні — на Поділлі,

Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотляндець з похо-

дження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який

мордував повстанців, вбивав їх на палі і тим ще більше розпалював

ненависть.

Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними

українськими шляхтичами, які переходили на його бік після по-

разки під Жовтими Водами та Корсунем, серед них були — май-

бутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького

Іван Виговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило

Нечай, Іван Богун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту,

яку здобули в закордонних університетах, мали державний досвід.

Вони зайняли високі посади у війську, поруч з старими полковни-

ками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк,

Гиря, Нестеренко, Топига та інші.

Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, при-

мусили Хмельницького поновити рух, бо тільки таким способом

міг він тримати в руках повстанців. Знову закликав він татар, 3-го

липня 1648 року поновилися воєнні дії.

Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка

і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в

тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які

часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його

величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом,

одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23

вересня 1648 року польське військо було розбите, 80 гармат і десят-

ки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька

десятків мільйонів злотих.

Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони

здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.

Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився оку-

пом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив

на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські по-

встання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци,

вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань

і не використав їх.

Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав,

що воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він ви-

слав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата Владисла-

ва IV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі

цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмель-

ницький ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війні,

залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії,

поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право ви-

ходу на море, територіяльна автономія України.

Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де

й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спи-

нила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. На-

самперед — військо було втомлене, серед нього ширилися хворо-

би, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського насе-

лення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З

другого боку шанси Польщі значно піднялися, бо

в жовтні 1648 року підписано в Мюнстері мир, який закінчив ЗО-літ-

ню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти по її боці. Але

головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити

Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би

домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що

король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським ко-

ролем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли».

На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до

Києва.

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'ї-

хав до Києва. Його зустрічали, як героя-визволителя України з

польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паї-

сій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, профе-

сори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти,

виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та

Волоського господарів і Семигородського князя.

Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні пси-

хології Богдана Хмельницького, Розмови з патріярхом і київською

елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув,

що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за

сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України,

за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем,

Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію

українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмель-

ницького, як згадано вище, переходило багато спольщених укра-

їнців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створен-

ню державницької ідеології Богдана.

У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, при-

їхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький роз-

мовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

«Виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! — казав він. —

Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за на-

шу православну віру. . . Поможе мені в тому чернь уся — по Люб-

лин, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви

(польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Буду

мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім... За границю війною не

піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, По-

діллі і Волині тепер. . . у князівстві моїм по Львів, по Холм і Га-

лич»."

Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед

польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він

до кінця свого життя.

Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і

Київський — Адам Кисіль, один із найвидатніших українських

патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з волин-

ської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідником

непокозаченої православної шляхти і виступав в соймі та в сенаті

в обороні українського народу і православної віри. Але він був

противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною

можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник

Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам України

польська шляхта вважала його «зрадником». «Я майже зів'ялий,

ввесь умучений і на здоров'ї скалічений, — писав Кисіль Хмель-

ницькому в 1651 році, — три роки ганяю... від сойму почавши,

досі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не ли-

лася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула».

Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання

Хмельницького.

В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один

проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними

шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики.

Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Поль--

щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки

мала великі власні військові сили, але й була багатою державою,

що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як

ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже

треба було шукати інших союзників.

У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів

звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Поль-

щею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але по-

скільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг

обернутися проти України. Богдан Хмельницький

щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти

України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставши з на-

годи, зайняти Смоленськ і заявити претенсію на польський престіл."

Ідею союзу з «одновірною» Москвою підтримував і патріярх Паїсій.

Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, коли Хмель-

ницький готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужилов-

ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку

того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з пів-

ночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав

Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла

Україні."

Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції

украшо-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося

зреалізувати союзу з Молдавією та Семигородом.

Війна була неминуча, її диктували настрої селян: «вся чернь

зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки

не хоче мати панів, — писав сучасник. — Так чернь роз'ярилася,

що або знищити шляхту, або сама згинути хоче». З другого боку

Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить «вільне

князівство козацьке», «відокремлену державу».

На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посу-

нуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків,

Страницы: 1, 2