Северин Наливайко

керівництвом гетьмана С. Жолкевського і послати його проти повстанців.

Не маючи потрібних сил для боротьби проти королівського війська,

повстанці на початку листопада вирішили залишити Луцьк і йти на Полісся.

Там Наливайко поповнив свій загін за рахунок місцевих повстанців. З Полісся

козаки пішли на білоруські землі.

З історичних документів видно, що похід повстанців на Білоруссь був

пов‘язан з цілим рядом важливих обставин. По-перше, між українським і

білоруським народами з давних-давен підтримувались широкі єкономічні і

культурні зв‘язки. В ті часи було дуже важко визначити етнографічні кордони

між Україною і Білорусією. Серед запорожських козаків було дуже багато

білорусів, які брали активну участь у селянсько-казацьких повстаннях. По-

друге, у листопаді 1595 р. Наливайко ще не мав достатніх військових сил,

якими можна було б починати активну війну проти королівської армії.

Наливайко розумів, що така війна неминуче закінчилася б поразкою повстанців

і своїм походом у Білорусію мав намір відвернути увагу королівського уряду

від тих подій, які відбувалися на Україні. По-третє, розгортання боротьби

білоруського народу примусило б королівський уряд послати частину своєї

армії в Білорусію. Все це роз‘єднало б королівську армію і дало змогу

повстанцям більш успішно проводити боротьбу проти гнобителів.

Проте відступ Наливайка на Полісся значно послабив сили повстанців,

сотні козаків і селян відмовились від цього походу і повернулися до дому. З

Наливайком залишилось 1,5-2 тисячі чоловік, які вже мали великий досвід

багаторічної боротьби проти магнатів і турецько-татарських загарбників.

З цим відважним загоном Наливайко в середині листопада з‘явився на

Білорусії. Незабаром повстанський загін підійшов до Слуцька. Місцевий

гарнізон був нечисленний і неспроможний обороняти місто. Після короткої

сутички повстанці штурмом оволоділи містом і замком.

Незабаром про захоплення повстанцями Слуцька дізнався хозяїн міста,

який був відсутній під час ціх подій, литовський гетьман К. Ходкевич. Своїм

листом він повідомив про це польського короля і просив у нього війська для

придушення повстання. Польський король наказав воєводові Радзвіллу вирушити

проти повстанців. Було зібрано шляхетського війська в кількості понад

2000чоловік.

Про наміри ворога Наливайко дізнався завчасно. Оскільки сили

повстанців були значно слабший від шляхетського війська, козаки не

наважились вийти з міста, організували оборону на околиці Луцька і зустріли

ворога гарматним вогнем. План цей виявився дуже вдалим і польська кіннота

раптово повернула назад.

Зробивши успішну перемогу над польським військом під Слуцьком

Наливайко, щоб поповнити свій загін новими силами, вирішив продовжити похід

вглиб Білорусії. Прибувши у Бобруйське Наливайко одержав повідомлення, що в

Мінську зібралася велике шляхетське військо, яке мало негайно вирушити

проти повстанців. Уникаючи зустрічі з небезпечним ворогом козаки рушили на

Могильов і 30 листопада 1595р. прибули туди. За допомогою місцевого

населення козаки штурмом здобули замок, у бою знищили багато шляхти ,

розгромили в‘язницю. Майже два тижня повстанці стояли в Могильові. В цей

час Наливайко підтримував зв‘язки з прикордонними російськими гарнізонами і

висловлював таку думку: на випадок поразки, перейти з усіма повстанцями

Чернігівщину і стати на службу до російського царя.

Для боротьби з козаками королівський уряд зібрав велике військо.

3 грудня 1595р. до Могильова прибула шляхетська кіннота і підпалила місто,

щоб вигнати повстанців. Козаки вийшли на зустріч ворогові з наміром відбити

наступ, відступити на Прип‘ятське Полісся, перезимувати там, а навесні

повернутися на Україну. Проте відступати було вже пізно. Опинившись в

такому становище , козаки зробили з возів і саней оборонний табір і

захищалися. Після кількагодинного бою ворожа кіннота ослабила свій наступ і

скориставшись цим козаки , утворивши рухомий табір, пішли на м. Бихов , а

далі до м. Рєчицю.

Тим часом почалися сильни морози і шляхетська кіннота припинила

переслідування повстанців.

З міста Рєчиця Наливайко 15 грудня 1595р. написав листа до польського

короля, в якому забов‘язувався в майбутньому “захищати” Річ Посполити від

турків і татар. Про похід на Білорусію Наливайко писав, що їм потрібний був

відпочинок і поповнення військових припасів, щоб на весну можна було

вирушити проти турецьких завойовників. Він просив призначити його гетьманом

південних степів , які лежали між Південним Бугом і Дністром. Ця територія

тоді належала Кримському ханству. Наливайко зобов’язувався визволити її від

турецько- татарського панування, захопити міста Тягин і Очаків, набрати

сильне козацьке військо і охороняти кордони Речі Посполитої. З цього листа

видно, що Наливайко по суті мав намір взяти південноукраїнські землі і

Запорожську Січ під свою владу.

Польський уряд добре розумів намири Наливайка і вважав його найбільшим

ворогом Речі Посполитої. Плани Наливайка король відхилив і спрямував свою

увагу на те, щоб швидше придушити повстання і захопити в полон його

керівника.

У кінці грудня 1595 року Наливайко, довідавшись, що на Волинь ще не

прибуло польсько-шляхетське військо з Молдавії, вирушив на Україну і у

середині січня прибув до міста Острога, зупинившись у дворі свого брата

Дем‘яна, повстанці були розквартировані в селах навколо міста. В цей час

антифеодальна боротьба набрала великого розмаху: нею була охоплена вся

Волинь і Київщина. Боротьба повстанців на Волині мала також релігійний

характер: королівський уряд і Собор мав вирішити питання про приєднання

православної церкви до католицької.

7. РАЗГОРТАННЯ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ НА ВОЛИНІ І КИЇВЩИНІ ВЕСНОЮ 1596р.

На початку 1596р. козаки, які стояли на Північній Київщині провели

багатолюдну раду, де усунули з гетьманства Г. Лободу, а на його місто

обрали Матвія Шаулу, який потім пішов на Білорусію, щоб підняти там масове

антишляхетське повстання.

На початку січня 1596р. , після того як наступили морози, польські

полки під керівництвом Жолкевського вирушили з Молдавії на Поділля.

Командування точно не знало, куди йти і де містилися основні сили

повстанців під проводом Наливайка. Королівське військо було дуже знесилено

і потребувала тривалого відпочинку. Але польський король наказав

Жолкевському до початку весни придушити повстанців і схопити Наливайка,

Лободу, Шаулу та інших керівників повстанців. Жолкевський виконуючи наказ

короля, поспішив на Волинь. Він мав намір робити напади на окремі загони

повстанців і знищувати їх поки вони не об‘єдналися.

Дізнавшись про просування ворога Наливайко швидко залишає Острог і

вирушає на Брацлавщину. Він мав намір залишити ворога в південному степу і

швидкими маневрами знесилити його, а потім зібрати на Брацлавщині потрібні

сили і завдати ворогу поразки, також заманюючи в степ шляхетське військо.

Про відступ повстанців на південний схід негайно дізналося польське

командування. 16 лютого 1596р. Жолкевський вирушив до Старокостяінтинова,

куди вже вже наближалися відступаючи повстанці під проводом Наливайка. В

різних містах і селах почалися бої повстанців, котрі зізнавали дедалі

більшої поразки і почали відступати.

22 лютого 1596р. Наливайко написав листа і послав до населення

Брацлава, в якому просив міщан організувати озброєний загін, сподіваючись,

що місцеве населення підтримує повстання. Але брацлавці не відповіли йому і

побоялись виступати проти ворожих сил. Одночасно він послав кількох козаків

до Лободи і Шаули, в яких пропонував об‘єднати всіх повстанців і радив

збирати загони до Білої Церкви, укріпитися в місті і підняти все місцеве

населення на боротьбу проти шляхтів і магнатів.

Незважаючи на перевагу сил противника, загони Наливайка чинили йому

страшений опір, після кожної переправи повстанці знищували за собою мости,

чим затримували просування королівського війська.

Надії Наливайка на допомогу з боку населення Брацлава не здійснилась

і він вирушив в Уманські ліси і на початку березня зупинився там.

Дізнавшись, що Наливайко вже підходить до Корсуня, Г. Лобода негайно

повертається з козаками у напрямок до Білої церкви. М. Шаула теж

повертається з Білорусі, де об‘єднується з загонами Лободи, і дізнаються,

що Наливайко з своїми козаками також йде на Білу Церкву.

Про рух повстанців під проводом Шаули , Лободи і Наливайка на Білу

Церкву дізнається і С. Жолкевський. В середині березня 1596р. він з Вінниці

вирушає на Білу Церкву. Наливайко прибуває до міста раніше від ворожих сил.

23 березня 1596р. починається штурм. Для того, щоб охопити місто з усіх

боків Наливайко почав з одного боку, а Шаула з іншого ,але раптовий напад

на нього вночі польської кінноти під проводом Ружинського, поламав усі

плани Шаули. Повстанці розгубилися і стали відступати, але переконавшись,

що мають справу з невеликим військом, завдали ворогу значної поразки.

У той час , коли Ружинський з своїм полком бився з козаками,

Наливайко з другого боку підійшов до міста. Міські жителі відчинили

повстанцям ворота і вони без бою захопили місто. Переконавшись, що

Ружинський з своїм загоном утік з міста, полк Наливайка почав карати

місцеву шляхту.

Проте незабаром Ружинський не знаючи, що відбувається в місті,

раптово з‘явився на міській площі. Наливайко підпалив замок і залишив

місто, тому що був переконаний, що до міста прибула польська армія під

керівництвом Жолкевського. Але прибувши у козацький табір, дізнається про

те становище, яке склалося внаслідок проведених операцій і знову йде на

Білу Церкву. Ружинський змушений був припинити бій і зачинитися в

Білоцерквійському замку.

Про події які відбувались під Білою Церквою дізнається Жолкевський, і

швидко просувається до неї. Коли основні сили королівського ворога

наблизились до міста, козаки припинили штурм замку і рухомим табором почали

відступати до Трипілля.

24 березня цілий день польсько-шляхетське військо йшло за

відступаючим табором, але боялося розпочинати бій. У вечорі повстанці

прибули на урочище гострий камень. Вороже військо кілька разів намагалося

прорватися у табір козаків, але без будь-якого успіху. Повстанці були у

вигіднішому становище: вони міцно укріпилися за возами, а в проміжках між

ними поставили гармати, з яких влучно стріляли по ворогу.

Втративши значну частину своїх військ , Жолкевський був змушений

припинити напади на табір повстанців.

Відбивши наступ ворога, повстанці, напевно, не мали сили його

переслідувати. Серед них було багато вбитих і ранених. М. Шаулу гарматна

куля відірвала руку, Наливайко теж був поранений. Замість Шаули козаки

обрали гетьманом Наливайка. Незважаючи на небезпеку з боку ворога, на

бездоріжжя і весняну повень, повстанці знову рушили на Трипілля. Наливайко

зумів мобілізувати всі можливості, щоб переправити повстанців і селян-

утікачів через річку і влаштувати відступ на Лівобережжя.

Про піднесення антіфеодальної боротьби на Україні весною 1596р.

Жолкевський в одному з своїх листів до польського короля писав: “Вся

Україна покозачилась. Скрізь повно зрадників і шпигунів козацьких. Справді

, треба взяти за рішучі засоби щодо тієї України”.

Під час перебування в Білій Церкві шляхетські загони чинили жахливі

розправи з селянами і трудящими міщанами Київщини. Багато селян кидали свої

домівки і тікали в ліс, болота, або приєднувались до запорожських козаків.

Багато повстанців утікало на Лівобережжя і переселялось на територію

володінь Російської держави.

8. ВІДСТУП ПОВСТАНЦІВ НА ЛІВОБЕРЕЖЖЯ І ЇХ ПОРАЗКА

12 квітня повстанцям нарешті вдалося переправитися на лівий беріг

Дніпра.

У середніх числах квітня в Переяслові зібралась велика кількість

повстанців, селян-утікачів і трудящих міщан. Загострилися суперечки між

реєстровими і нереєстровими козаками. Після тривалих козацьких рад

керівником усіх повстанців було обрано Григорія Лободу. Щоб уникнути

розколу між повстанцями, С. Наливайко і М. Шаула теж погодились коритись

наказам нового гетьмана. В цей час до Переяслова прибувають загони

повстанців з Полісся та інших міст. Кількість людей щодня зростала.

Через різні суперечки повстанці затримались у Переяслові на два тижні.

Значна частина повстанців розуміла свою непідготовленість до початку

відкритого бою з ворогами і висувала думку про дальший відступ у південні

степи Переясловщини. Цілком можливо, що цю групу повстанців підтримував

Наливайко, який був більш здібним полковником, глибше розумів інтереси

повстанців.

Суперечки, які загострилися в Переяслові між різними групами

повстанців, ослаблювали їх єдність і сили. В кінці квітня 1596р. польсько-

шляхетські полки прибули до Києва і почали підготовку до форсування Дніпра.

Готуючись до переправи , Жолкевський , щоб обманути повстанців

розпочав з Г.Лободою переговори про припинення війни. Він чекав, коли в

Дніпрі спаде вода і легше буде його полкам переправитись на лівий берег.

Погоджуючись на мир, Жолкевський вимагав від повстанців видати Наливайка,

Шаулу та інших керівників повстання, видати зброю а самим повстанцям

повернутися до своїх панів виконувати феодальні повинності. Звичайно такі

вимоги не могли буті приняті Лободою. За переговорами пильно стежив

Наливайко, без згоди якого Лобода не мав права вирішите це важливе питання.

Затримавши мирними переговорами керівників повстання біля Києва,

королівське військо в районні Трипілля почало переправлятися на лівий берег

Дніпра зразу в кількох місцях і через це повстанці не змогли йому

перешкодити. Коли королівські вершники з‘явились на лівому березі, Лобода і

Наливайко вирушили у Переяслов, де зустрілися з новими труднощами. До

повстанців дішли чутки, що велике польско-шляхетське військо переправилось

через Дніпро і готується вдарити на Переяслав. У своєму листі до короля

Жолкевський писав, що повстанців у Переяслову зібралось 10-12 тисяч, з яких

близько 7 тисяч становили жінки, діти, літні люди.

При такому становище повстанців відступати було дуже небезпечно, але

залишатися у Переяслові і вести війну проте переважаючих сил противника

було зовсім неможливо.

3 травня 1596р. повстанці вийшли з міста і і вирушили в степ.

Відступали вони дуже повільно. На просування від Переяслова до Лубен,

відстань між якими становила близько 200 км, повстанці витратили 13-14

днів, це призвело до того, що вони не зуміли відірватися від ворога і

відступити далі в глиб степів. В цьому, напевне, була провина Лободи,

Наливайка та іншіх керівників повстання, які не розуміли серйозної

небезпеки і не прискорили відступу, а сили противника все росли.

Опинившись в оточенні великих сил ворога, повстанці вирішили

просуватись ближче до правого берега ріки Солониці, яка недалеко впадала в

Сулу, щоб хоч один бік свого табору можна було не захищати від нападу

королівських військ.

Місто, де зупинилися повстанці і зробили табір, був на тому місті , де

тепер розташовано село Солониця. Зупинившись, вони вирішили зробити свій

табір не приступним для ворога і обнесли його возами, в результаті утворив

високій і майже неприступний вал, що шляхетське військо не могло стежити за

тим, що діялось у таборі. Всього повстанців здатних вести оборону, за

повідомленням польських джерел, у Солоницькому таборі було близько 5000

чоловік.

16 травня 1596р. почалася героїчна битва повсталих селян і козаків

проти переважаючих сил польсько-шляхетського війська.

Оточивши табір повстанців і притиснувши його до р. Солониці і болота,

польська армія розпочала наступ. Повстанці вели героїчну боротьбу з

ворогом, не допускали його до своїх укріплень, робили вночі вилазки і

нападали на противника, завдавали йому багато втрат.

Нестерпне становище в таборі повстанців після тижневої блокади

загострилося до краю. Воно ще більше посилило суперечки між двома групами

козаків, які всіляко намагався використати Жолкевський, знову почавши

переговори з Лободою. Більша частина повстанців зная віроломство польської

шляхти, ніяк не хотіла складати зброю. Цю групу очолював Наливайко, Шаула і

К.Кремпський. Вона складалась з нереєстрових козаків і селян, трудящих з

міст.

У таборі щодня відбувались бурхливі ради, на яких обмірковувалось

питання про загальну діяльність. Розмови не припинялись ні вдень ні вночі.

Під час однієї бурхливої ради між реєстровими і нереєстровими козаками

розгорілася бійка, в результаті якої Лобода був убитий. Після страти Лободи

реєстрові козаки розгубилися і на певний час припинили свою активність.

Найсильнішою групою серед повстанців тимчасово стали запорозькі нереєстрові

козаки, на чолі с Крифтофом Кремпським. З того часу повстанці під

керівництвом Наливайка майже щодня влаштовували вилазку на шляхетський

табір, щоразу завдаваючи ворогові багато шкоди.

25 травня 1596 р. в польський табір було привезено з Києва багато

зброї. Жолкевський наказав своїм полковникам спрямувати всі гармати на

центральну частину повстанського табору і продовжувати обстріл вдень і

вночі. Від ворожих снарядів в таборі спалахнула пожежа в кількох містах ,

загинули сотні людей і худоби; реєстрові козаки не слухали распоряджень

гетьмана і зовсім ухилялись від боротьби. Сили повстанців слабшали, вилазки

припинились. Майже зовсім вичерпались продукти харчування.

В таких умовах Жолкевський знову розпочав свої провокаційні переговори

з реєстровими козаками.

Наливайко, Кремпський та численні маси козаків і селян рішучі

виступали проти капітуляції. Але більшість людей Солоницького табору вже не

підтримували Наливайка і Кремпського. Ці люди вимагали прийняти пропозицію

Жолкевського перемір‘я. Повстанці не знали, що із Запорозький Січі йде до

них велика допомога. Так, кінець кінцем , повстанці, маючи перед очима

змучених жінок і дітей, поранених і хворих, не витримали дальшої боротьби і

прийняли тяжкі умови капітуляції.

Як тільки стало відомо, що більшість повстанців погодилась

капітулювати і видати королівському командуванню провідників, Наливайко із

своїм полком хотів вирватися з табору і вирушити в південні степи. Але за

ним пильно стежили реєстрові козаки, бо ім‘я Наливайка першим згадувалося в

усіх вимогах жолкевського. Коли вони спробували схопити Наливайка і

заковати його в кандали, в таборі повстанців повстанців розгорілась збройна

міжусобна боротьба, прискорила жахливий кінець для Солоницького табору.

28 травня 1596 р. оставшиєся реєстровиє козаки схопили Наливайка,

закували його і негайно видали Жолкевському. Потім були схоплені Шаула та

інші поводирі повстанців.

Після виконання основних вимог повстанців Жолкевський дозволив

магнатам і шляхті забрати всіх своїх підданих, а жовнірам і найманцям

позбирати зброю, порох, коштовні речі та ін., а тих хто чинив опір вбити.

Зрозумівши віроломство королівського командування, запорозькі козаки,

селяни та інші повстанці знову взялись за шаблі. Але було вже пізно.

Польсько-шляхетське військо почало чинити криваву розправу над усіма без

розбору, не уникли цієї розправи і реєстрові козаки. Під час цієї кривавої

бійки вдалося втекти в степ близько 1.500 козаків разом з К.Кремпським.

Історичні джерела, які свідчать про кількість повстанців, що загинули, не

дають нам точних даних.

Не зважаючи на тяжку поразку на Солониці, селяни, козаки і далі

боролись проти магнатів і шляхти. Поразка стала значним уроком для селян і

козаків. Це повстання було початком тривалой збройной боротьби селян і

козаків проти своїх гнобителів.

9. СТРАТА НАЛИВАЙКА

Після поразки на Солониці, Наливайка королівський уряд тримав у

в‘язниці більше 10 місяців, застосовуючи до нього найлютіші засоби

катування і знищення. Королівські урядовці намагалися довідатися про його

особисті політичні плани: відносини з російським урядом , кримським ханом,

австрійським імператором, молдавським господарем. Допитуючи Наливайка

урядовці намагалися глибше дізнатися про визвольну боротьбу на Україні з

тією метою, щоб у майбутньому не допустити ще такого повстання.

Так, у Варшаві понад 300 днів королівські кати знущались з

Наливайка: не давали їсти, пити, спати, тримали на холоді, пекли розжареним

залізом та ін. На всі запитання катів Наливайко відповідав, що боровся

проти гнобителів, прагнув визволити людей з панського рабства, дати їм

більше незалежного життя.

Проте у Варшаві було чимало таких людей, які співчували Наливайкові і

намагалися йому допомогти втекти із в‘язниці. Селянин магната Язковецького,

який довгий час разом з Наливайком воювал прибув у Варшаву і підготовляв

втечу. Він зумів через вікно передати йому в тюрму пилку. Наливайко

перепилив нею колоду, до якої був прикут і мав намір втекти. Проте варта

випадково дізналася про це і перешкодила втечі.

Тривале ув‘язнення Наливайка викликало серед деяких магнатів і

шляхтичів підозріння в тому, що ніби хтось у королівському уряді має велику

силу і навмисно зволікає його страту. Підозріння також падали і на

К.Острозького, але його класові інтереси не мали нічого спільного з

інтересами Наливайка.

На вимогу магнатів і шляхти королівський уряд вирішив прискорити

страту Наливайка. 1 квітня 1597 р. він був прилюдно страчений у Варшаві.

Згодом про героїчну боротьбу і смерть Наливайка було складено багато

пісень і легенд, віршів написаних Шевченком.

10. ЗАКЛЮЧЕННЯ

У боротьбі проти польсько-шляхетського панування 1591-1596 р.р.

український народ мав успіхи і невдачі. Іноді повстанці визволяли цілі

волості і навіть повіти, де селяни і козаки створювали свою владу. На

Брацлавщині, Поділлі, Волині і Київщині повстанці захопили сотні

феодальних маєтків, знищіли немало гнобителів.

Значна частина повстанців загинула, інші пішли на Запоріжжя, чимало

селян, рятуючи своє життя, переселилося на територію Слобожанщини або на

Дон під владу Російської держави.

У походах повстанців Наливайко завжди був попереду, показував

героїчні приклади. З багатьох боїв видно, що він умів реально враховувати

всі обставини в інтересах повсталих селян і козаків. Повстанці знали його

виняткову хоробрість, бачили його великі здібності полководця і завжди

вірили йому.

Солоницька трагедія і страта Наливайка не залякала поневолених і

закріпачених мас українського народу. В кінці 16 – початку 17 століття

продовжувалась боротьба, то в одной, то в другій місцевості знову

відбувалися повстання.

Героїчна боротьба селян, козаків і трудящих з міст у кінці 16

століття проти польського колоніального панування була початком загального

руху народних мас України, який мав глибокій антифеодальний і національно

визвольний характер.

11. СПІСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Д.І. Мишко “Северин Наливайко” 1962.

2. Історичний журнал № 12 1969.

3. М.Ф. Котляр В.А. Смолій “Історія в життєписах” 1994.

Страницы: 1, 2