Руїна

гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська

влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення

простого люду .

В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна

за панування над Україною . Московські війська разом з

гетьманським військом виступають на Правобережжя . Та незабаром

під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське

оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до

повернення України до складу Польщі , підписуючи договір , так

званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат , що

був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого

Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654

року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна

діставала автономію . Але на той час влада гетьмана

поширювалась лише на Правобережя , лівий беріг знаходився під

владою московського царя . Ю. Хмельницький ще не втрачав надії

об’єднати Україну , але розуміючи власну неспроможність

виправити важке становище країни в січні 1667 року він

зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом

його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці .

Вийшовши на волю , тривалий час жив в одному з монастирів

в місті Умань .

Таким чином , окупована російськими та польськими військами

, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним

протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .

Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .

4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.

Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє

гетьманування Юрія Хмельницького .

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло

Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з

київської шляхти . Навчався в Київській академії , належав до

Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду в

Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він

переходить до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою ,

стає однією з найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року

– полковий писар Переяславського полку , з 1653 – полковник

того ж таки полку . В складі української делегації брав

участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659

роках – генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та

Слободищенського трактату .

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на

підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві

об’єднати всю Україну , він разом з польсько – козацьким

військом та союзниками – татарами захолює майже все

Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо

дійшло до Глухова , та здобути це місто так і не вдається .

В цей час поведінка поляків на українських землях викликає

цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих

повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той

час своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним

з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665

році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та отримує

посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости .

Після Тетері в гетьманська белава на короткий час

опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. –

1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів

кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин .

Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас

втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна

Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука

гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з

козацької родини в Чигирині , з 1648 року – в складі

гетьманської сотні Б. Хмельницького . Брав участь в бойовмх

діях , учасник різних посольств , де виявив себе блискучим

дипломатом . З 1657 року – прилуцький полковник , активно

підтримував політику Виговського . З 1660 року – чигиринський

полковник , з 1663 року - генеральний осавула , а з 1665 року

– черкаський полковник . Постійно треба було боротися з

претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник

Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим

напруженням Дорошенко здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя

цілий ряд реформ , за якими стояв митрополит Йосип

Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює

свої наміри – об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну

Україну . Часто скликає Генеральні наради , та вислуховуючи

думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну

популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для

обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко

створює 20 тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась

лише йому .

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати

польську зверхність , бо в більшості українських міст

розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх планів

об’єднання України він , не вбачаючи в польській короні

чесного союзника звертається до Оттоманської Порти . Султан

обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666

році , використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти

короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську

під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30

січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею

так званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський

мир . Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був

мирний договір про припинення російсько – польської війни 1654

– 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно з

угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і

визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до

1669 року мав перейти до Російської імперії . Польщі

залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі

Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та

слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ України

було документально оформлено . Восени 1667 року українсько

військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома

десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує

польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час

запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і

Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир .

Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить

на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу -

гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі

право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко проголошує себе

гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він скликає

Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення

України від Вісли до Путивля .

Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні

політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України

активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого

удару завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього

претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія , якого до

тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм продовжувалась

цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили

гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з

яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя . В

1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши

коронування нового польського короля , Михайла Вишневецького .

В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах

Київського , Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне

скасування унії . Його ж противник Ханенко просив лише

автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм

. Боротьба проти нього була дуже тяжка .

Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на

Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя

Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу виступає

московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12

тисячне українське війська звільняють Поділля від польської

присутності . Результатом цієї війни став мирний договір ,

підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область) .

Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :

Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають

турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються

володінням козаків під протекторатом турецького султана .

Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію –

22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики вважають

як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський

сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею ,

Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році польський

гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під Хотином

, та це не рятує турецькі провінції України від розорення

турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини

з Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в

полон людей , грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя ,

Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому ,

що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його

любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим

часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський

уряд скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з

турками , смерть короля М. Вишневецького та підготовку в

Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з

Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро

до них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією

силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674

року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на

якій його обрано гетьманом усієї України . Намагаючись

позбутись Дорошенка , він обложує його столицю Чигирин , та

на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари . Самойлович

вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько – татарські та

дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх , хто

піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .

Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом

проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та

потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки ,

тікаючи хто куди . Україна в руїнах .

На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого

найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича –

Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він вирішує

зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в

Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином

гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як

того хотів російський уряд . Сам він милостливо був

відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку

(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в

селі Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .

Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату

власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову

Юрія Хмельницького , якого вони витягають з Едичкульської

в’язниці , та дають помпезнай та гучний титул “Князя

Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська

Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким

військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими

втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той

час залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує

в Немирові що на Поділлі . Організований ним похід на

Лівобережжя закінчився повним провалом . Він так і не

спромігся створити міцну гетьманську владу . Неврівноважений ,

підозрілий , позбавлкний реальної влади , він відштовхував від

себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго турки

терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в

Кам’янець – Подільському .

Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові

Дуці , який почав активне заселення спустошених війною

районів , закликаючи людей повертатися приваблював їх різними

обіцянками . Та ці спроби припинились з підписанням в 1686

році між Москвою та Польщею так званого “вічного миру” -

договору , який визначав права та території володінь на

Україні . На підставі договору Правобережжя , не захоплене

турками визнавалось польським , а Київ відходив до Лівобережжя

. Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний

договір , який закінчив війну між Московською державою ,

Кримським ханством та Туречччиною . Згідно з договором ,

кордон між цими державами проходив по річці Дніпро .

Туреччина вивзнавала права Москви на володіння Лівобережною

Україною , а також на контроль земель Війська Запорозького .

Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в складі

турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром

оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало

право ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль

та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли

вільно кочувати в українських степах та полювати на обох

берегах Дніпра .

Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили

територіальний поділ України . До 1686 року вся

багатостраждальна , розорена війнами Україна була повністю

розділена між сусідніми державами .

5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .

Проросійська орієнтація Івана Самойловича .

На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія

Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут

господарювали промосковські погляди , особливо серед старшини ,

яка вирішила зосередити владу в своїх руках . Накзним

гетьманом стає Яків Сомко , вихідець з багатого міщанського

роду , представник заможної старшини , брат першої дружини Б.

Хмельницького . В своїй боротьбі він об’єднується з

представником рядового козацтва Ніжинським полковником Василем

Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .

Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином

забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив

запорізький кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з

нижніх верств козацтва . В червні 1663 року в Ніжині

зібралась так звана “Чорна Рада” - галасливі виборчі збори ,

в яких крім козаків взяли участь міщани та селяни . Посланці

російської корони , підозрюючи старшину в пропольських

симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку

Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби

Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .

Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького

(рік. народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у

1661 – 1663 роках був кошовим отаманом . Це був яскравий

представник доби Руїни . Типовий демагог , він був чудовим

промовцем і вмів добре впливати на юрбу . В своїй політиці

був антиподом Тетері – він повністю визнавав зверхність царя

та був палким прихильником Москви . В 1665 році Брюховецький

на запрошення царя відвідав Москву , де йому присвоєно боярсь

кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою .

Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки

підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше

обмежували права українського народу . Згідно з цим договором

в усіх полкових містах України вводились московські залоги ,

вся податкова система перейшла до московського управління ,

гетьман не мав права вести які небуть зовнішньополітичні

стосунки , митрополит Київський призначався московським

патріархатом . Московські чиновники активно взялись за свою

справу , і серед народу почали з’являтись ознаки незадоволення

, які поступово зростали . Та переповнив чашу народного

терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею

Андрусівський договір , на підписання якого українську сторону

навіть не запросили . В 1667 - 1668 роках по Лівобережній

Україні прокотилась хвиля повстань проти московських залог , і

Брюховецький , побоюючись загального повстання і розуміючи

неминучість зміни політичного курсу 1668 року скликає

Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що єдиний

шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та

просити протекції турецького султана . До Царгорода

відправляють послів , і султан згоджується на прийняття

підданства України на умовах васальної залежності . Одночасно

Брюховецький веде таємніф переговори з гетьманом Правобережжя

Дорошенком , який також веде переговори з Туреччиною та

Кримським ханом . На обох боках Дніпра починається повстання

проти московської присутності на Україні . Весною 1668 року

Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по Україні

. Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час

найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с.

Будищі поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки

збунтувались проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка

проголошують гетьманом обох сторін Дніпра .

В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на

Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками

прозначає наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського

полковника Дем’яна Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) .

Вихідець з селянської родини на Чернігівщині , військову

службу почав у Б. Хмельницького . З 1663 року - чернігівський

полковник . Противник укладання Андрусівської угоди 1667 року

. Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року

. Людина проста , не маюча освіти , пряма та нетакактовна ,

він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх підлеглих

якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі . З

падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й

військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність

цареві та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної

України . Укладена ним 3 березня 1669 року в місті Глухові

угода чіткіше визначала автономію України в складі Московської

держави . Складалась з 27 основних та 12 додаткових пунктів

, що стосувались лише київських та ніжинських міщан .

Глухівські статті підтверджували чинність “Березневих статей”

1659 року . Гетьман України позбавлявся права дипломатичних

відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки .

Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні

функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану

політику царизму на Україні . Російські залоги залишались лише

в чотирьох містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з

інших виводились . До тогож воєводи могли вирішувати лише

військові питання . Всі податки впливали до гетьманської

скарбниці . Число війська встановлено в 30 тисяч . Київ та

округи залишались під владою гетьмана . Міщани Києва та

Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки

були продиктовані висновками , зробленими московським урядом

враховуючи досвід відносин з українським народом за часів

гетьманування І. Брюховецького . На тлі спустошеного та

затероризованого поляками Правобережжя контрольований Москвою

Лівий беріг Дніпра виглядав більш привабливо , особливо для

біженців . Під владу Многогрішного вступили два полки -

Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за

встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі ,

використовуючи для цього загони компанійців . Активно бореться

з старшинською олігархією . Сам призначає та змінює

полковників , сотників , без суду їх карає , накладає

податкина старшину та духовенство . Але його нетактовність та

самовласність , абсолютизм та невміння порозумітися з старшиною

стають основними причинами змови проти нього . Від козацької

верхівки до Москви пішли доносии , в яких Многогрішного

обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах перейти під

зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного скинуто

з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці

. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру

, 1696 року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє

згадується в документах 1701 року .

Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська

олігархія , намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І

це дуже подобалось офіційній Москві . На Генеральній Раді в

Козачій Діброві біля Путивля було поновлено договір з Москвою

та обрано нового гетьмана - генерального суддю Івана

Самойловича (рік народ. невід. – 1690) . Народився в Ходоркові

на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в Київському

колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був сотником

, а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669

– 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким

світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув

об’єднати українські землі та дати їм незалежність . Беручи в

свої руки булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які

обмежували владу гетьмана , також проводячи лінію старшинської

верстви , надаючи державі аристократичного характеру . Перед

усім він не мав права судити та карати представників

старшини . Компанійський полк , який підкорявся безпосередньо

гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав

Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин .

Створив інститут бунчуових товаришів , до якого входили

переважно сини старшин , що перебували в близькому оточені

гетьмана й виконували спеціальні доручення , готуючись зайняти

посади , звільненні їхніми батьками . Поява такого інституту

сприяла створенню старшинських династій на Лівобережжі . Та й

взагалі , за 15 років правління І. Самойловича зформувалась

гетьманська держава з монархічним характером .

В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити

всю Україну і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему

політику . Він притягує під свою владу правобережних

полковників , у 1674 році йому передає булаву Михайло Ханенко

, а в 1676 на його користь зрікається гетьманства Петро

Дорошенко . Це був піковий період в гетьмануванні Самойловича ,

коли його проголосили гетьманом усієї України . Правда через

два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили його з Лівобережжя

. Відступаючи , він організовує масове переселення людей з

Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи примусово

– силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий

час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою

. Там виховувались його сини , свою дочку він одружив з

боярином Ф. Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України ,

Самойлович радив цареві заявити Польщі претензії не Західну

Україну , Волинь , Підлящща , Поділля , Підгір’я , Червону Русь

, які завжди були частиною України . Також він намаговся

приєднати до України Слободжанщину , яка була заселена

українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху .

На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща ,

Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку , а разом з

тим й антикримську коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до

якої було запрошено й Україну . Та Самойлович відмовився від

участі в коаліції , розуміючи , що знищення татарського

ханства може пошкодити втіленню його планів щодо створення

незалежної держави , яка буде оточена московськими володіннями

. Також Самойлович був проти зближення Москви з Польщею . Та

з підписанням в 1686 році “вічного миру” між Польщею та

Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить

примарною . В 1687 році починається війна проти

мусульманського світу . Австрія , Польща та Венеція мали

вдарити по Туреччині , Росія - на Крим . Та перспектива

війни з Кримом була дуже непопулярна серед козацької старшини

, серед якої було багато колишніх “дорошенківців” . Не

розкриваючи справжніх причин свого небажання починати війну ,

Самойлович марно пробує переконати царський уряд , що похід

величезної армії серез випалені сонцем степи буде зв’язаний

з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687 року

похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під

командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії ,

майже 50 тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не

доходячи до Січі , коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано

накозав військам повернути назад . Тільки 40 тисяч

московського та українського війська під командуванням Неплюєва

та середнього сина гетьмана Григорія Самойловича пішла на

Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини відступу Голіцина

залишаються неясними . Офіційну версію – брак фуражу для

коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо .

Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та

гетьмана брати участь в цій компанії просто побоявся

заходити далеко в степи . Та потрібно було перекласти на

когось відповідальність за невдачу , і для цього було

використано один з останніх доносів старшини на гетьмана .

Взагалі , за час правління Самойловича старшина скаржилась на

те , що він не скликав Ради , брав хабарі , роздавав

родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження .

Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було

намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію

, створивши власну династію правителів . В доносі , поданому

Голіцину гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з

татарами. Донос підписала стара , заслужена дружина , серед

неї – Кочубей , Лизогуб , Дунін - Борковський , Забіла ,

Гамалій та інші . Військо знаходилось коло річки Коломак ,

коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та його

родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до

Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в

Сєвську .

На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли

заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили

старшину , а в інших - пограбували .

Таким чином , за часів гетьманування спочатку

Многогрішного , а потім Самойловича на Лівобережній Україні

скінчується доба Руїни і починається новий період -

Гетьманщина .

Заключення .

В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні

підсумки і відповісти на питання , як могутня , сповнена

рішучості відстоювати свою незалежність , свою тяжко здобуту

волю , країна , маючи чималу міжнародну вагу та одну з

найсильніших армій , країна , яка одна з перших в Східній

Європі реалізувала та прийняла основні норми та принципи

демократичного правління , керуючись якими існує сучасне

людство , а саме такою була Україна за часів Богдана

Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж

30 років після його смерті перестала існувати як цілісна

територіальна одиниця , щезнувши з мапи Європи ? Як горда

козацька нація , яка перед усе цінувала і відстоювала власну

свободу , допустила прийняття зверхності хижаків - сусідів та

дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким

чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?

Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в

історії України треба вважати внутрішні протиріччя між

елітарними та егалітарними тенденціями в розвитку козацького

суспільства . На протязі всього розглянутого періоду інтереси

правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди

ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу :

рядового козацтва , міщан , селян . Ще за часів створення

Української держави Богданові Хмельницькому треба було

кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до

керування країною людей , які були типовими уламками старого

ладу , з своїми усталеними поглядами та абсолютним

неприйняттям суспільства рівноправних людей . Після

Хмельницького не було більше людини , яка б мала таку владу

та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча б схожу

ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від

кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав

нарешті , те чого завжди хотів - волю . І цей свій головний

здобуток , омитий кров’ю тисячів загиблих повстанців простий

люд відстоював до останнього . Якщо з’являлась найменші

ознаки зазіхань на ці завовання , мирні народні маси

вибухали повстаннями та заколотами .

Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського

народу в період 1657 – 1686 роки можна назвати повну

відсутність у правлячої верхівки чітко окреслених політичних

цілей , а також відповідних методів та інструментів

управління всіма верствами українського суспільства . Якщо

оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в своїх

руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми

бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід

керування , як державного так і військового , і розпочинавші

свої перші політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули

Україні тільки добра та процвітання . На жаль , шляхи та

методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не

завжди такі , які б були бажані для простого люду й країни

вцілому . І що найголовніше , це відсутність одностайності та

взаємозгоди серед правлячого елементу в прийнятті важливих

державних рішень , неспроможність знайти спільну мову та

об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми

переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у

наш час .

І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких

зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких

зацікавлених країн було три - Польща , Туреччина та Росія й

кожна з них мала на Україні свої певні інтереси . Польща

після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших

районів Східної Європи , і тому зрозуміле її бажання

повернути Україну в свій склад будь – якою ціною . Інколи

йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й мови йти

не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для Польщі

Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та

турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного

джерела доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші

інтереси тут мала Російська імперія . На той час Україна

знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного

зростання ніж Росія . Для Москви козацька держава була таким

собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з

військово – політичних , так і з культурних питань . Таке собі

“вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення

багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі

матеріали та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат

землі в центрі Східної Європи .

За всю свою історію Україна пережила багато горя та

негараздів , але доба Руїни є одним з найсташніших періодів ,

передусім за те , що найкращі сини українського народу гинули

не від чужої зброї загарбника , а від руки свого ж брата

- українця . І гадаю , це стало гарним уроком для наступних

поколінь . Може стане й для нас …

Література .

1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во

“Либідь”

м . Київ

2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид –

во “Либідь”

м . Київ

3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків

узагалі .

О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ

4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук

1998 рік

“Спалах ЛТД” м . Київ

5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік

М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ

Страницы: 1, 2