Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

Контрольна робота на тему:

“Початок визвольної війни українського народу під проводом

Б.Хмельницького”.

Зміст (з врахуванням титулки):

Вступ

............................................................................

............................................ стор. 3

1. Причини визвольної війни українського

народу.............................................стор. 4

2. Воєнні дії 1648-1649 рр.

...................................................................

.................стор. 5

3. Формування козацької державності

...............................................................

стор. 10

Висновки

.....................................................................

............................................ стор. 12

Використана література

.....................................................................

.................... стор. 14

Вступ

Обрана тема, розкриття її суті має велике значення для розуміння

причин Національно-визвольної війни українського народу під проводом

Б.Хмельницького (1648-1654рр), її швидкого і успішного розгортання.

Незважаючи на поразку народних повстань в XVI – 20-30рр XVII ст.

Український народ здобув багатий досвід національної та антифеодальної

боротьби, впевненість в своїх силах, вдалося відновити православну церкву в

Україні, зросли козацькі привілеї. Ці повстання стримували посилення

польського національного, феодального і колоніального гніту, так як

польський уряд та польські магнати пам‘ятали, чим це може закінчитися.

Українські історики в своїх роботах приділяли багато уваги

висвітленню цього питання: так М.Гру шевський розгляду цього питання

присвячує цілий розділ – р. IV “Перші козацькі війни” (Історія України-Русі

т. VII) , О.Субтельний в частині ІІІ “козацька ера” своєї книги “Історія

України” дає аналіз цього питання під назвою “Перші повстання”. Звертається

до опису питання , пов‘язаного з селянсько-козацькими рухами і видатний

український історик Наталія Полонська-Василенко – в своїй роботі “Історія

України” т.1 ч. IV “Україна напередодні Хмельниччини ”. Продовжується

висвітлення цього питання і в “Історії Русів”, “Історії України та її

народу” О.Ф.Єфименко, “Короткій історії козаччини ” В.Антоновича.

Більшість сучасних істориків розглядають історію повстання в XVI – 48-57

рр. XVII ст., як єдине ціле, породжене одними і тими ж причинами. Так в

академічному дослідженні “Історія України – нове бачення ”, автори

висвітлюють дану проблему в розділі “Суспільні рухи кінця XVI – 30-х рр.

XVII ст.”. Цю точку зору поділяють і автори “Нарисів з історії України

(Новий погляд) I ч. розділ “Національно-визвольна боротьба українського

народу проти Польщі”.

Повстання під проводом К.Косинського (1591-1593), Повстання під

керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.), Козацько-селянські

повстання 20- 30 років XVII ст. (під приводом Марка Жмайма, під приводом

Тараса Федоровича (Трясила) (1630 - 1631 рр.), під керівництвом Івана

Сулими (1635 рік)), Повстання 1637-1638 рр. підготували грунт для успішного

розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під

проводом Б.Хмельницького.

1. Причини визвольної війни українського народу.

Причини, характер та рушійні сили війни.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст.

були:

1. Релігійне гноблення - наступ католицизму та уніатства на

права й свободи Української православної церкви,

конфіскація церковного майна та земель, насадження

католицизму серед населення, впровадження обов'язкового

податку для населення на утримання католицької та

уніатської церкви, діяльність ієзуітів.

2. Національне гноблення - обмеження українців у правах при

зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування

міст, вказівки на другосортність й неповноцінність

українців.

3. Соціальне гноблення:

• зростання барщини, натуральної та грошової ренти, зростання

податків та відпрацьовок селян на користь держави, підсилення особистої

залежності селянина від польської шляхти та магнатів;

• феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхетського свавілля,

експлуатація з боку євреїв-орендаторів;

• посилення козацтва й міщанства, нерівність у правовому та

політичному становищі української православної шляхти, обмеження її

інтересів з боку польських магнатів та шляхти.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним,

релігійним, антифеодальним.

Головною рушійною силою визвольної війни було козацтво. Серед

повстанців було багато селян та міщан, а також вихідців з дрібної

української православної шляхти. Підтримувало повстання й православне

духівництво.

Цілями Національно-визвольної війни були:

. усунення польського домінування, створення Української держави;

. ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на

землю;

. затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної

власності на землю.

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння, чи, як

висловлювалися польські історики ХIХ ст., ”цивілізування” України, вони

також були чинником нестабільності й напруженості, що стали хронічними

хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильний завжди правий”, вони

постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та

іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість

авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати,

що “на Україні править беззаконня”. Схильність магнатів до застосування

грубої сили найяскравіше проступала в їхньому ставленні до селян.

Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманивши у

свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями,

як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо

після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної

поразки у 1638 р.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства.

Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно

заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. Напіваграрна

природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало

олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них

виконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об’єктом утисків і

експропріацій з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна

частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та

обурення, але “клапани”, що ними в таких випадках виходив їх надлишок, були

закритими. З подальшим освоєнням території збіглим селянам ставало все

важче відшукати незаймані землі; водночас козацтво, що традиційно

приваблювало найбільш невдоволені елементи, після 1638 р. стало жорстоко

придушуватися.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією

властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу

звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки.

З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники-

чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі

змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння

вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську

ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть недавні поразки

поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією.

Відтак, із посиленням експлуатації народу магнатами в українському

суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.

Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри.

2. Воєнні дії 1648-1649 рр.

«Ординація Війська Запорізького» 1638 р. ліквідувала чимало прав

козацтва і на певний час принесла полегшення польській шляхті. Але вже за

кілька років козаки подолали заціпеніння, згадали про свою лицарську славу

й почали збирати сили для нового виступу проти польського панства. Хоч

реєстровиків було лише 6 тис., але вони спиралися на маси невизнаного

урядом козацтва й пригнобленого поспільства. Головними причинами

зростаючого незадоволення народних мас України політикою Речі Посполитої

стали посилення гніту селян і міщан, наступ на права козацтва й небажання

надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан,

незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів,

переслідування православного духовенства й національно-релігійні утиски

інших груп населення.

Перші звістки про підготовку козацтва до повстання вольний гетьман

Станіслав Конєцпольський одержав у 1646 р. Умови для повстання були

сприятливими. Король Владислав IV готувався до війни з Туреччиною, але

після відмови сейму ратифікувати її початок вирішив діяти самостійно. Він

дозволив запорожцям зробити морський похід на Туреччину й дав їм

королівську грамоту на спорудження човнів. Під цим прикриттям козаки почали

збиратися на Запоріжжі, згуртовуватися й виробляти план спільних дій.

Одним з організаторів повстання став Богдан (Зіновій) Михайлович

Хмельницький (27.ХІІ. 1595—27.VІ. 1647), Він народився в Чигирині, за

іншими даними в Переяславі чи на Львівщині, в сім'ї дрібного українського

шляхтича Михайла Хмельницького й козачки з Переяславського полку. Закінчив

спочатку, напевне, одну з київських шкіл, потім Львівську єзуїтську

колегію, де дістав ґрунтовні знання з історії, географії, юриспруденції.

Крім рідної української, добре володів польською, латинською та турецькою

мовами, розумів по-татарськи. З молодих літ опанував військову справу. Брав

участь у козацьких повстаннях 30-х років, займав посаду писаря реєстрового

війська, але в 1637 р. був розжалуваний у сотники, Як і інші православні

шляхтичі, Хмельницький зазнавав усіляких утисків і переслідувань з боку

польської шляхти. Зі схвалення чигиринського та корсунського старости

Олександра Конєцпольського у нього відбирали то млин, то коня, поки не

дійшла черга й до батьківського хутора Суботова. Підстароста Данило

Чаплинський в 1646 р. звичним для шляхти «наїздом» захопив Суботів, а

молодшого сина Хмельницького наказав побити мало не до смерті. І це тоді як

Хмельницький мав великий авторитет серед козацтва, його добре знали при

дворі польського короля, а також в урядових колах Франції.

Навколо Хмельницького гуртувалася група незначної козацької старшини,

яка добивалася відновлення козацьких прав і привілеїв. Серед неї виділялися

сотники Чигиринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишні

полковники Корсунського полку Максим Нестеренко, Білоцерківського — Яцина

Люторенко і Яцько Клиша та військовий суддя Іван Гиря. Найближчими

сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походів

на турок і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніс.

Перший варіант знищення польських військ на Наддніпрянщині восени

1647 р. чомусь не здійснився. І Хмельницький та його однодумці зібралися на

таємну раду під Чигирином для вироблення нового плану. Але про зібрання

стало відомо польському комісарові і той наказав чигиринському полковнику

Михайлу (Станіславу) Кричевському заарештувати Хмельницького для проведення

слідства. Та Вешняк і Бурляй переконали полковника, що він не винен, й

умовили відпустити Хмельницького до Трахтемирова — резиденції комісара

Яцека Шамберга, аби він зміг виправдатися. Кричевський співчував змовникам

і відпустив Хмельницького. Проте він разом із старшим сином Тимошем та 16-

ма однодумцями за околицею Чигирина повернув на Запоріжжя. Дорогою до них

приєднувалися різні люди, й на Січ прибуло 300, за іншими даними — 500 чол.

Спочатку прибулі оселилися на о. Томаківка, за милю нижче від Микитиної

Січі, де стояв польський гарнізон;

Тут же перебували козаки сотника Федора Линчая, які нещодавно

зазнали поразки у боротьбі проти ставлеників речі Посполитої Івана Барабаша

та Іляша Караїмовича. Хмельницький з побратимами перебрався на ближчий

острів Бучки. У січні 1648 р. козаки вже були готові до штурму Січі. Але

полковник Гурський не прийняв бою і завчасно втік залога з Черкаського

полку впустила повсталих у Січ і сама приєдналася до них. На загальній раді

30 січня, за іншими даними — на початку лютого, 1648 р. козаки обрали

Хмельницького гетьманом і підтримали його курс на загальне збройне

повстання проти Речі Посполитої.

Літопис Григорія Граб’янки, розповідаючи про втечу Б.Хмельницького у

грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: “Спершу подався на острів Бучки, а

потім втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їм

про себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу,

яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами”.

21 січня (в історичній літературі називають 25-е, 31-е січня) 1648

року загін повстанців на чолі з Б.Хмельницьким захопив Микитинську Січ. У

цьому йому сприяли козаки Черкаського козацького реєстрового полку, які

перебували в ній для спостереження за татарськими переправами через Дніпро.

Повстання охопило весь Низ, де Б.Хмельницький “усіх жовнірів польських та

німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли) винищив”.

Народна пам’ять скрізь століття пронесла цікавий переказ про те, яким

чином Хмельницький добився успіху. “... Приїхав на Січ, аж там стоїть

жовнірство, бере од козаків десяту рибу. От Хмельницький показавши тайно

запорожцям королівський лист, усовітував їм як збути жовнірів: “Я, каже,

вийду на майдан та й зачну кричати: “У раду ! В раду! В раду! А як візьмете

під полу дрючку і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками на

всіх і перебийте” Так і сталося”.

У лютому 1648 р. повстанці розбили під Микитинською Січчю каральні

загони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі і

звільнення Запоріжжя від польських військ були першими перемогами

Б.Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початком

визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

За короткий час Б.Хмельницький сформував повстанську армію, уклав

воєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українського

народу організовано взяти участь у війні з поляками. Саме тоді ним була

проголошена мета боротьби–відновити Українську державу.

Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких

козаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки багато, що “кошовий

отаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторіший

майдан”.

На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з боку

поляків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський

Хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що “почувши це, все

Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм

гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти за нього у війні з

поляками, навіть якщо треба буде головами накласти”. Тут же на раді йому

вручили гетьманські клейноди.

Звідси, через кілька днів Б.Хмельницький на чолі 8-тисячної

повстанської армії вирушив на зустріч польським військам, які “йшли просто

на Запороже до Січі зносити Хмельницького або осадити його з войском”.

У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-

католицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти, євреїв-орендаторів

була жорстокою. Богдан Хмельницький сказав: “Причиною, яка спонукала

козаків піднятися війною на ляхів було не те, що позбавляти їх .земної

батьківщини, не те, що обтяжувати їх роботами, подібно до немилостивих

фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих

догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували

села й доми нетлінних душ”.

Війна поділилась на чотири періоди.:

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими

Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським

договором.

Другий період війни (1650-1653) попри кровопролитну боротьбу

повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

Тритій період війни (1654-1655) визначився допомогою Росії Україні в

боротьбі з Польщею.

Четвертий період війни (1656-1657) це укладання союзу між Україною і

Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва і шведською армії

проти Польщі.

Жовтоводська битва 1648 - перша переможна битва української армії під

проводом Б.Хмельницького проти польських військ на початку національно-

визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57.

21.1.1648 повстанські загони спільно з запорожцями розгромили польський

гарнізон на Запорізькій Січі і обрали гетьманом України Б.Хмельницького. На

початку квітня 1648, вимагаючи від великого коронного гетьмана М.Потоцького

вивести з України урядові війська і скасувати “Ординацію Війська

Запорізького”, Б.Хмельницький на чолі козацького війська виступив з

Запоріжжя. Головні шляхетські сили під командуванням М.Потоцького і

польного гетьмана М.Калиновського розташувалися між Черкасами і Чигирином.

11(21).4.1648 польське командування вислало назустріч повсталим два

авангардні загони. Перший під командуванням С.Потоцького і Я.Шемберка (бл.

6 тис. польських жовнірів і 2 тис. реєстровців) наступав суходолом, другий,

що складався з 2 тис. іноземних найманців і 4 тис. реєстрових козаків на

чолі з генеральними осавулами І.Барабашем та І.Караїмовичем, плив на

байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони мали об'єднатися

і спільними зусиллями захопити Січ. Поділ польського війська на окремі

частини блискуче використав Б.Хмельницький. 19(29).4.1648 повстанці і загін

татар Тугай-бея атакували шляхетське військо в урочищі Жовті Води

(неподалік теперішнього міста Жовті Води Дніпропетровської обл.) і змусили

його, збудувавши табір, чекати на підмогу. Однак допомога польському

війську ззовні так і не надійшла.24.4(4.5).1648 поблизу Кам'яного Затону на

Дніпрі реєстрові козаки підняли повстання, яке очолили Ф.Джалалій і

черкаський сотник Б.Товпига. Повсталі, убивши декого з старшин, 5(15)5

приєдналися до військ Б.Хмельницького. Вирішальна битва 5-6(15-16).5

завершилась повним розгромом польських військ в урочищі Княжі Байраки.

Сотні польських солдатів загинуло, близько З тис. жовнірів і 50 шляхтичів

потрапили у полон, в тому числі С.Лотоцький (незабаром помер від ран) і

Я.Шемберк.. Перемога української армії під Жовтими Водами сприяла

розгортанню національно-визвольного руху по всій Україні.

Вражені звісткою про поразку в битві під Жовтими Водами й переконані

підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі

20-тисячних головних сил Марцін Каліновський та Міколай Потоцький залишили

вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана,

почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня

поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без

врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до

рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих

вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало було

нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. У

той час, коли на півдні збираються юрми повстанців. Річ Посполита раптом

втрачає короля, командирів і армію.

Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули

українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і

міщани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводом

місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків

скористалися нагодою дати волю довго стримуваній ненависті до гнобителів.

Страшна картина цих подій описується у «Літописі Самовидця»: «... где

колвек знайшлася шляхта, слуги замковіє, жиди й уряди міскіе — усе забияли,

не щадячи ані жон й дітей їх, маєтности грабовали, костели палили,

обваліовали, ксіонзов забияли, дворі зась й замки шляхецкіе й двори

жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві на

тот час рук своїх не умочил й того грабленія тих добр не чинил». За кілька

місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, урядників,

ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили

найчисельніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між

1648 і 1656 рр. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних

даних неможливо встановити точніші цифри), і тому євреї й досі вважають

повстання Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії.

Польські магнати й шляхта в свою чергу відповідали на різанину

різаниною. Найбільш сумнозвісним прибічником тактики шляхетського терору

був найбагатший з магнатів — Ярема Вишневецький. У своїх лівобережних

володіннях він мобілізує добре вишколене 6-тисячне військо, збирає, скільки

Страницы: 1, 2