Особливості економічного розвитку Київської Русі

Особливості економічного розвитку Київської Русі

Міністерство освіти і науки України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Кафедра економічної історії

Факультет економіки і управління

Контрольна робота

на тему:”Особливості економічного розвитку Київської Русі ”.

Перевірив виконав студент

викладач кафедри 1курсу ФЕУ групи зу-211

Усманова М. Р. Шкарбан С. В.

Черкаси 2001

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічний та державний лад Київської Русі

. ІХ-Х ст

1.1 Розвиток державності Русі в першій половині X ст.

Розділ 2.Економічне життя Київської Русі

2.1.Сільське господарство

2.2.Торгівля

2.3 Розвиток ремесла

2.4 Феодалізація селян та земельні відносини

2.5 Фінанси

Заключення

Список літератури

Вступ

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу

державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її

Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю.

Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й

політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого

морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і

розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були

відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара

й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна

культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні

дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і

малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь

світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді

та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле

й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію

у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних

пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і

Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й

хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла

собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила

величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не

вщухає серед учених сучасного світу.

Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові

(археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість

временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський,

Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні

пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

1.Соціально-економічний та державний лад Київської Русі ІХ-Х ст.

Могутня держава створила сприятливі умови для швидкого розвитку

продуктивних сил. Господарський прогрес виявився у значному поширенні

знарядь праці їх заліза, витісненні примітивних систем землеробства,

розвитку ремесел, торгівлі і міст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Тому

східнослов’янська державність народилася в суспільстві, що залишалося

родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній

влада не лише відокремилася від маси народу, а й піднялася над самою

племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала

успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальною

ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.

Для державно-адміністративного устрою Київської Русі була характерною

така риса, як федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у

внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувався сплатою данини,

а також участю у військових походах київського князя.

Літописці зображують давньоруських володарів кінця ІХ-Х ст., як типових

дружинних князів. Певна річ радниками князя були лише старші дружинники:

вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.

1.1.Розвиток державності Русі в першій половині Х ст.

Протягом першої половини Х ст. київські князі наполегливо й

послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних

слов’ян. Справу Олега, за свідченням “Повісті временних літ”, 912р.

продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння

уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської

панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і

Тамань. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як

захист південних рубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових

людей у Константинополі та інших грецьких містах.

Великі й малі війни приносили славу й багатство князям і старшим

дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у

війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же

джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання

данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було

збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання військової

дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз

полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що

був забитий повсталими 944р. Зі смертю Ігоря закінчився перший етап у

розвитку державності на Русі.

Єдиний відомий з літопису син Ігоря – Святослав був ще хлопчиком, і

на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила

повстання древлян навесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто

Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня,

певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед

полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були

влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і

судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град

Русі. З князюванням Ольги можна пов’язувати настання другого етапу в

розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до

Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави

ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було

охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.

2. Економічне життя Київської Русі

Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави

трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці.

Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення

країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли

забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом

у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками,

вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі

вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні

громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли

підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили

держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні

до прогресивних змін у виробництві.

2.1.Сільське господарство й промисли

Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і

досягло високого рівня розвитку.

Землеробство. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито,

просо, ячмінь, пшениця й овес. Ліс вирубувався і спалювався, таким чином

звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. У лісостепових і

степових районах найпоширенішою системою землеробства була перелогова, за

якої родючість землі відновлювалася природним шляхом.

У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь — заступи,

мотики, серпи, коси. їх досить часто знаходять під час археологічних

розкопок. Для обмолоту зерна використовувався ціп. Землеробство на Русі

було на такому агротехнічному рівні, який давав можливість забезпечити

високі для свого часу врожайність і продуктивність праці.

Скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються

різні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів і

кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобу

випасали з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелогових

землях і в степах. На зиму для годівлі тварин запасали сіно, зерно.

Мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахів

забезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок давав

добрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруського

експорту, розходячись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль серед

промислів відігравали бортництво та бджільництво. Мед і віск мали попит на

Русі та за її межами. Князі й бояри були особливо зацікавлені в підтриманні

сталого рівня виробництва меду й воску, як і у добуванні хутра. Ці товари

продавалися на ринках Візантії, країн Близького Сходу й Західної Європи.

Натомість вони одержували можливість купувати там прикраси, дорогі тканини

й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.

Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі

ремісниче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд із

землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської

держави. Обробка заліза що добувалося з болотяної руди, велася як у

сільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором

інструментів і во лоділи значною кількістю технічних прийомів обробки

металу, продукуючи речі високої якості й досконалі функціонально, а в

кращих зразках — і художньо довершені.

Надзвичайно високого рівня майстерності досягли руські ювеліри.

Неперевершеними досі шедеврами ювелірної справи на Русі є дорогоцінні

вироби з перегородчастими емалями іконки, хрестики князівські барми ковтки.

Виробництво високоху дожніх і коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у

Києві звідки вони розходились по Русі і за її межі. Слава про руських

ювелірів роз неслася середньовічною Європою.

Наймасовішими видами ремесла були виготовлення керамічного посуду, обробка

шкіри, дерева й кістки. Ремісники, які займалися цим, звичайно селилися

разом, утворюючи у великих містах осібні квартали. Дедалі ширшого

застосування набувало віконне скло. Поширеними були домашні ремесла:

прядіння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також

продуктів харчування, насамперед переробка зерна.

Розвинена обробка дерева й каменю, виготовлення цегли давали можливість

руським людям будувати різноманітні житла, зводити церкви й палаци.

Найпростішим житлом були напівземлянки, в яких тулилась біднота. У наземних

зрубних будинках мешкали представники середніх прошарків населення. Окрасою

й водночас архітектурними домінантами міст і сіл Русі були численні церкви,

переважно дерев'яні. У великих містах височіли кам'яні храми. В

давньоруську добу в Києві було зведено понад ЗО кам'яних церков. Багато їх

збудовано в Чернігові, Переяславі.

Міста, як відомо, у VI—VIII ст. у східнослов'янському суспільстві виникали

протоміста — укріплені поселення, що в зародку мали ознаки майбутніх міст:

ремісниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне

Протомісто могло перерости в місто: для того мали скластися особливо

сприятливі соціальні, політичні й економічні умови. Найдавнішим протомістом

Південної Русі був „град Кия", що виник наприкінці V — в першій половині VI

ст. Протягом наступних століть цей град переріс у велике місто, в якому в

XI— першій третині XIII ст. налічувалось близько 50 тис. мешканців. Для

свого часу то була дуже велика кількість городян.

Соціально-економічне, політичне й культурне життя Київської Русі

зосереджувалось у містах. Переважна більшість їх мешканців були ремісниками

різних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок

західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки

являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. Там збиралися

віча городян, що, починаючи з середини XII ст., відігравали значну роль у

соціальному й політичному житті свого міста, а то й землі в цілому, як це

бувало в Києві, Галичі, Чернігові, Новгороді Великому, Владимирі-на-Клязьмі

тощо.

Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи й

книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися

твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді,

Владимирі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії

та художньої літератури.

2.2.Торгівля

Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло

забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих

районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали

ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді

Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владимирі-на-Клязьмі та ін.

збиралися мало не щодня.

Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький

шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Сходу.

Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом

і Волзькою Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з

Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі з

країнами Півдня і Заходу був Київ.

З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини,

олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки

своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві

вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XI

ст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми.

Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії,

західноєвропейські денарії.

Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власну

монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони

призначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні

картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу

та її володарів.

2.3 Розвиток ремесла

Ремеслу в господарському житті давньоруського суспільства відводилося

важливе місце. У давньоруських містах були зосереджені головні центри

ремісничого виробництва, хоча окремі галузі розвивалися в феодальних замках

та селах.

Чорна металургія була провідною галуззю ремесла. Разом з землеробством

вони становили основу економічного розвитку країни. На території Київської

Русі було багато болотяних руд, з яких добували залізо. Високий /І8-40/

відсоток заліза містили руди Полісся. Спеціальні сиродутні горни

переплавлювали залізо. їх залишки знайдені в багатьох пунктах. Залізоробне

виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом міст, було за їх межами.

Давньоруські міста здійснювали зв'язок з чорною металургією не тільки через

ринок або відчуження общинних домників на користь феодалів. І вотчинні

ремісники займалися виплавкою заліза. Потім продукція поставлялась

князівським і боярським майстерням у міста. Очевидно, вже в давньоруські

часи у металургійному виробництві мало місце відхідництво. Розкопки

поселень металургів Х-ХІІ ст. в заплаві річки Тетерев засвідчили їх

сезонний характер.

Були на Русі спеціалізовані центри залізоробного ремесла. Один з них

був в місті Городськ на Тетерев! на території сучасного села з тією ж

назвою в Коростишівському районі Житомирської області. У Вишгороді також

виявлені залишки залізоробного ремесла,

Ковальські майстерні, де здійснювалася обробка заліза, виготовлення з нього

різних речей для господарських потреб, військової справи, називалися

кузнями, їх сліди виявлені в усіх давньоруських містах. Київ, Новгород,

Смоленськ, Чернігів, Галич Вишгород - найбільші центри обробки чорного

металу. Відомий асортимент виробів з заліза. Це 150 назв, у тому числі

знарядь праці -22 назви, ремісничих інструментів - 46, видів зброї - 16,

предметів домашнього начиння -37, наборів кінської збруї і спорядження

вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрібно відзначити досконалість

ковальського інструментарію. Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійники не

поступалися за формою і функціональністю аналогічним інструментам пізніших

часів.

Різноманітні техніки обробки заліза були відомі давньоруським ковалям:

цементація, обточка, інкрустація кольоровими металами, кування, зварка,

полірування. Висока якість металу ряду ковальських виробів доповнювалася

функціональною довершеністю форми. Перш за все це стосується давньоруських

мечів, які, за свідченням хорезмського вченого XI ст. ал Біруні, являли

собою речі "дивні і виняткові". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота",

виявлений на Полтавщині біля селаХвощево, є свідченням цього. Руків"я меча

прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадує художнє різьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замість високоякісних багатошарових

стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залізній

основі. Така технологія дозволила різко підвищити продуктивність праці. Це

було свідченням ринкового характеру ковальської справи, що розвивалась на

вільній міській основі. У XII -XIII ст. значно збільшився асортимент

ковальських виробів, з'явилась серійність у виробництві.

У Київській Русі "кузнец" означало також ремісника, який працював з

кольоровими металами - золотом, сріблом, міддю.

Ковалі володіли високою майстерністю обробки кольорових металів, відомих у

середньовіччі: литвом, волочінням дроту, сканню. Їм були відомі також

філігрань, зернь, знали вони техніку виготовлення емалей, свинцевих і

олов'яних відливок. У XII ст. київські майстри винайшли мистецтво відливок

у так званих "імітаційних" формочках. За допомогою цієї техніки

виготовлялися прикраси, які імітували коштовні золоті і срібні вироби. Вони

надходили на широкий ринок.Хрести-енколпіони були монополією київських

ливарників. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Київської

Русі, а й у сусідніх регіонах.

Високотехнологічна досконалість була властива давньоруським

перегородчастим емалям. Ця складна техніка, запозичена Руссю в Х-ХІ ст. у

Візантії, набула особливого поширення в ХІІ-ХІІІст. Київ, Новгород,

Чернігів,Галич,Володимир-на-Клязьмі - відомі центри виробництва емалей.

Майстерні цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і

колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи київського майстра другої

половини XII ст. Лазаря Богші є найдосконалішими в галузі руської емалевої

справи. Маємо дві князівські діадеми /з деісусним чином і зображенням сцени

вознесіння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест Єфросинії

Полоцької. В центральній частині стародавнього Києва, а також на території

Печерського монастиря виявлені залишки ювелірних майстерень, пов'язаних з

виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруські майстри оволоділи мистецтвом черні. Проте

найбільшого розвитку воно досягло в ХІІ-ХІІІ ст. У скарбах, а також

культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці

черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-

наручі. Вони характеризуються надзвичайною декоративністю зображення,

техжчною і функціональною довершеністю.

З виробництвом емалей тісно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських

центрах виявлено сьогодні його сліди. Мозаїчна маса, віконне скло, посуд,

скляні браслети, персні, намисто - ось неповний перелік речей, які

виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кінці Х - у першій половині XI

ст. давньоруським майстрам були відомі секрети скловарного виробництва. XII

-XIII ст. - час розквіту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбільший асортимент продукції:

горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники, іграшки і

т.і.. На межі Х-ХІ ст. почали виробляти полив'яні керамічні вироби. Ними

були - столовий посуд, декоративні плитки, які йшли на оздоблення

інтер'єрів палаців. Давньоруські керамісти виготовляли полив'яний посуд,

який створював гідну конкуренцію привозному.

Значна концентрація цього виробництва була в посадських районах міст, і

характеризувалася досить великою потужністю. Про це свідчать виявлені

керамічні центри у Білгороді і Вишгоро-ді.Розвиток гончарства у ХІІ-ХІІІ

ст. зумовлювався дією ринку. Майстри досконало володіли технологією і

матеріалами, але збільшення попиту погіршило з часом якість їх продукції.

Значне місце серед матеріалів, які були на Русі, посідала кістка. З неї

виготовляли ручки дзеркал, руків'я ножів, наконечники стріл, гребінці,

писала, ґудзики, іконки і т.і. Досвідчені різьбярі працювали у цій галузі.

Майстерні виявлені у Києві,Звенигороді, Галичі, Новгороді, інших містах.

Будівельна справа досягла у Київській Русі теж високого рівня. Найбільш

поширеними були ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовлення цегли,

вапна.

Найдавнішим з них є деревообробне ремесло. Житлові і господарські будівлі,

перші християнські храми, оборонні стіни, різноманітні господарські і

побутові речі- ось неповний перелік об'єктів із дерева.

Страницы: 1, 2