Казаки и Запорожская Сечь

кримський оздоблювати їх більше не буде, то, можливо, вони іншого місця

шукати не будуть і на Базаглуці залишаться...

А щодо погроз турецьких, то ми вже їх не боїмося, бо виставили дві

обставини перед очі Порти: по-перше, що персіяни в руках вашої

імператорської величності, по-друге, що ваша величність терпіти більше

туркам не буде» '^.

Та минуло ще півроку часу, а питання про запорожців усе ще не було

вирішене.

Російський резидент Неплюєв мав величезні труднощі в Константинополі й не

знав, як «утримувати» запорожців, тобто вважати їх своїми чи чужими:

зайнявши землі біля урочища Базавлука, запорожці не вважали їх власністю

Порти, але вони не знали того, що ті землі насправді належать Порті. Для

з'ясування цього питання Неплюєву довелося звернутися до справ 1705 року

з розмежування кордонів між Портою і Росією і до того листування, яке

велося в той час між начальником російської комісії думним дяком Омеляном

Українцевим і кошовим отаманом Костянтином Гордієнком. З постанов тієї

комісії зрозуміло, що за Дніпром у володінні Росії, крім Києва зі

слободами, нічого не повинно бути.

Опинившись у такій скруті, російський резидент посилав замість себе для

розмов з великим візирем свого перекладача Івана Бакуніна. Від того

перекладача резидент дізнався, що Порта обурена на російський уряд не так

за прийняття імператрицею у підданство запорожців, бо Порта й сама так би

вчинила, якби до неї прийшли з Росії які-небудь магометани, як за те, що

імператриця утримує запорожців на землях турецьких і дозволяє їм

споруджувати різні будівлі, чим порушує встановлені мирні трактати й

сусідську дружбу. У вічному мирі, встановленому між Росією й Туреччиною,

виразно сказано, що «від острова, названого Січчю, всі місця суть

Турецької імперії, а згадані запорізькі козаки нині живуть по сей бік

вищезгаданого урочища (себто не до російської сторони, а до Турецької

держави), задля чого кожен, хто прочитає той трактат, виразно без інших

доказів побачити може, що ті місця суть осяйної Порти, в силу котрого

трактату паки він, верховний візир, вимагає, щоб конче вищезгаданих

козаків звідти в російські кордони перевели» '°.

Така розмова між російським перекладачем Бакуніним і великим візирем Алі-

пашею відбувалася листопада 22 дня 1734 року, тим часом як запорізькі

козаки вже ЗІ дня місяця березня сиділи «міцно гарно» своїм Кошем в

урочищі Базавлук і зовсім не збиралися міняти його на якесь інше місце.

СПОДІВАННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА ПІДНЯТИ

НАЦІОНАЛЬНО-УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР ДЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД МОСКОВСЬКОГО ЯРМА

УКРАЇНИ.— ЛИСТИ ОРЛИКА З ЦЬОГО ПРИВОДУ ДО ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСЬКА.— ВІДПОВІДЬ

ЗАПОРОЖЦІВ ПИЛИПОВІ ОРЛИКУ Й ХАНУ КАПЛАН-ГІРЕЮ І ВІДІСЛАННЯ ОРЛИКОВИХ І

ХАНСЬКИХ ЛИСТІВ ДО ГРАФА ВЕЙСБАХА.— ВІДПОВІДЬ ГРАФА ФОН ВЕЙСБАХА З

ОБІЦЯНКОЮ ЗАХИСТУ ВІД ТАТАР І ТУРКІВ.— ПАМ'ЯТНА ЗАПИСКА КОШОВОГО МАЛАШЕВИЧА

ПРО ТЕ, ДЕ Й СКІЛЬКИ ЧАСУ СИДІЛИ ЗАПОРОЖЦІ КОШЕМ ЗА ЧАС ЇХНЬОГО ЖИТТЯ ПІД

ПРОТЕКЦІЄЮ КРИМУ.— СУПЕРЕЧКА РОСІЇ Й ТУРЕЧЧИНИ ЗА УРОЧИЩЕ БАЗАВЛУК, ДЕ

ЗАПОРОЖЦІ СІЛИ СВОЇМ НОВИМ КОШЕМ.— ПРИЇЗД ТУРЕЦЬКОЇ КОМІСІЇ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ

СПІРНОГО ПИТАННЯ.—ПРИСЯГА ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСЬКА НА ВІРНІСТЬ РОСІЙСЬКОМУ

ПРЕСТОЛОВІ.— ПРИЇЗД РОСІЙСЬКОГО Й ТУРЕЦЬКОГО ПОСЛІВ У СІЧ І РІЗНА ЗУСТРІЧ,

ВЛАШТОВАНА ОДНОМУ Й ІНШОМУ. КІЛЬКІСТЬ УСЬОГО ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСЬКА,

ПРИЙНЯТОГО У ПІДДАНСТВО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРАТРИЦІ.

В той час, як запорожці безповоротно покинули ненависні їм володіння

кримського хана, так званий гетьман українських козаків Пилип Орлик усе

ще намагався схилити їх до Криму й відвернути від Росії. Давно чекав

Пилип Орлик сприятливої нагоди, щоб вийти на історичну сцену, взяти в

руки національно-український прапор і позбавити свою батьківщину від

ненависного йому московського ярма. Така нагода з'явилася у нього після

смерті польського короля Августа II, коли вся Польща, а разом з нею і

майже вся Європа поділилася на два ворожі табори. Оскільки рідна дочка

одного з претендентів на польську корону, Станіслава Лещинського, Марія

була за французьким королем Людовіком XV, то за Лещинського вступилася

Франція, а до Франції пристали королі — іспанський, дядько французького,

сардінський, брат французького, і король шведський. Тоді на бік другого

претендента, курфюрста саксонського Фрідріха Августа, стали германський

цісар і всеросійський імператор. Але французький король, маючи величезну

армію з 350 000 чоловік, почав війну в Італії, здобув там у германського

цісаря королівство Ломбардське, князівства Міланське й Мантуанське, далі

захопив володіння цісаревого зятя, князя лотарінгсько-го, а потім

перекинув свою армію через ріку Рейн і спрямував п на Відень, столицю

германського цісаря. В цей час Оттоманська Порта поставила в бойову

готовність усі свої сили й також зайняла проти цісаря загрозливу позицію,

а кримський хан рушив свої численні орди до меж Польщі.

У таких складних умовах ні цісар германський, ні його союзник імператор

російський не могли ніде знайти собі співчуття й допомоги: Англія,

Голландія, Данія, Пруссія, Баварія й інші князівства, бачачи, як

германський цісар і російський імператор «беззаконно й богопротивно»

ґвалтують вільності й права Речі Посполитої, в чужій державі свавільно

розпоряджаються і виганяють законного короля Станіслава Лещинського,

відмовилися подати одному й іншому якусь допомогу. Так цісар і імператор

-самі створили собі скрутне й вельми небезпечне становище, і цим становищем

як щасливим випадком повинні були скористатися усі ті, кому дорога була

«матка вітчизна» Україна. Саме таким був Пилип Орлик. Він залишив

македонське місто Салоніки, переїхав до містечка Каушан і звідти квітня 23

дня 1734 року звернувся з великим листом до запорізького товариства. В тому

листі він зобразив спочатку все політичне становище в Європі; далі докоряв

запорожцям за зносини з Росією і наводив всілякі докази того, що саме тепер

настав час, найщасливіший для звільнення вітчизни від московського

тиранського ярма, й називав цю справу такою священною, високим подвигом,

задля якого можна не пошкодувати і власного життя.

«І в такий зручний, щасливий, сприятливий і для війни зручний час ви,

добрі молодці. Військо Запорізьке, дозволили собі захопитися хитрими

улесливими обіцянками московськими, які вони рідко коли виконують, а тим

більше не виконають щодо вас, добрих молодців. Війська Запорізького й

усього нашого народу, тому що з давніх часів вони закляті вороги наші. Я

б не здивувався, якби ви, ваша мосць, добрі молодці, Військо Запорізьке,

не зазнавши на самих собі московської підступності, перейшли на бік

Москви, та мене дивує те, люба братія моя, що ви, вже маючи, крім

попередніх доказів, живі й свіжі' приклади брехливої обіцянки московської

як на собі, так і на вітчизні своїй, легко, нерозважно й необачно йому

вірите. Хіба випарувалося з вашої пам'яті те, як Москва, здобуваючи Січ,

приманила облесними обіцянками царської ласки військову старшину й

товариство до присяги й рубала їм у таборі голови? Як вона ще раніше, до

здобуття Кизикермена, бажаючи обмежити й викоренити Військо Запорізьке

низове, самарські городки заселяла й Кам'яний Затон під приводом

складання там воєнних припасів і провіанту уфундувала, обнадіюючи

царськими грамотами, що по закінченні війни з турками й татарами ті

самарські городки й Кам'янозатонська фортеця будуть знесені дощенту. Та

чи ж виконана ця обіцянка? Як під час шведської війни, затягнувши на свою

службу немало низового товариства й пообіцявши йому свою платню, в

Петербург його запровадила, а потім у каторги порозсилала, де козаки й

погинули. Не сумніваюся, що Москва, бачачи звідусюди війну важку й

небезпечну, потурає, лестить вам, золоті гори обіцяє, жалуванням грошовим

утішає і всілякі вільності обіцяє, але що трапиться з вами по закінченні

і до якого нещастя і згуби ви тоді дійдете? Самі тоді дізнаєтесь і

шкодуватимете, що нерозважно й легковажно, не озираючись на задні колеса,

вчинили, так само, як тепер цілий народ український, братія ваша, рідня й

співвітчизники ваші, не послухавши щирих і правдивих розпоряджень з боку

покійного славної пам'яті гетьмана Мазепи, самі на себе чинять жалісні й

слізні нарікання, повіривши неприязним і брехливим московським обіцянкам;

ці обіцянки підписані були в грамотах власною царською рукою, оголошені

по всіх містах України, прочитані вголос по всіх церквах повсюди й у

свідоцтво виконання їх самого Бога закликали й усе Військо Запорізьке

городове й низове і весь народ запевняли, що права й вільності військові

ніколи й ні в чому на вічні часи з боку Москви не будуть ні порушені, ні

зламані; навпаки, всі люди військові й посполиті житимуть завжди при

таких вільностях, при яких вони жили у дні славної пам'яті покійного

гетьмана Богдана Хмельницького. А як стримала Москва свої присяжні

обіцянки — це гаразд відомо не тільки вам, добрим молодцям, а й усьому

світові. Щоправда, спочатку Москва потурала всьому українському народові,

обдаровувала грошима всю старшину й усе значне військове й городове

товариство, наділяла їх соболями, роздавала

маєтки, але все це робила до того часу, доки не здобула перемогу над

шведами під Полтавою, після чого відразу ж ввела на Україну війська свої й

розмістила їх повсюди на квартири по містах і по селах, не звільняючи від

військових постоїв ні будинків генеральної старшини, ні полковничих, ні

попівських, ні простих козацьких. Потім, тільки-но Москва закінчила війну з

шведами і встановила з ними мир, відразу ж усі присяжні й підтверджені

царськими грамотами обіцянки відмінила, всі вільності поламала, суд і свої

закони люті в Україні запровадила і встановила, а наші військові знищила,

гетьманський лад викорінила, якийся колегіум з 12 осіб (великоросійського)

народу, краще сказати з 12 лютих катів складений у Глухові, затвердила; ці

люди у наших майно відбирали, одному з іншим розмовляти не дозволяли,

тиранськи мучили, батожили, на тортури тягнули, ребра ламали, немов свиней

пов'язавши, на вогні смажили, смолою киплячою поливали, вішали, голови

рубали, четвертували й численні інші катування, у світі нечувані, народові

нашому чинили! І коли генеральні особи, полковники, старшина, з усім

городовим Запорізьким Військом і з усім народом, покірно й слізно через

своїх послів почали просити царську величність про дарування прав і

вільностей і нагадувати про дотримання царського слова й підтверджених

грамотами обіцянок, тоді, всіх забравши й до Петербурга під вартою

відіславши, одних замучили, інших у заслання позасилали, третіх до тяжкої

в'язниці посадили, у якій багато років страждав і сам кривоприсяжця і

відступник наш, покійний миргородський полковник Данило Апостол який добре

Москві прислужився, зламав свою присягу й перейшов від нас на супротивний

бік; за нього ви, добрі молодці, покинувши мене, вашого гетьмана, не

стільки вільними голосами обраного, скільки до прийняття того уряду

змушеного, повинні

у вашій церкві багато літ Бога молити за ту його для вас послугу, що він

рекомендував Москві Ґалаґана для зруйнування запорізької Січі. Нарешті

Москва, бажаючи не тільки знесилити Військо Запорізьке, а й зовсім винищити

його, знайшла до того засіб: копання там, десь у далекому краю, якогось

каналу й побудова у Персії фортець: пославши на кілька місяців за указами

десятки тисяч козаків, одних з них тяжкими й незвичними роботами вигубили,

інших голодом заморили, а третіх борошном, гнилим, протухлим, з ящірками і

з вапном підмішаним, потруїли. Зметикуйте, добрі молодці, Військо

Запорізьке, до яких ідете ви, чи вже відійшли приятелів! Пишу все те, про

що й раніше багаторазово й широко писав вам для остороги, добрим молодцям,

і якщо знайдете у чомусь неправду, викрийте мене. Та тільки сподіваюся, що

ніхто, навіть з ворогів моїх, не знайде в тому брехні, бо все, що я раджу

вам, від чого застерігаю, все те відомо всьому світові і багато з вас,

тікаючи від московського тиранства, були самовидцями всього того, можуть

підтвердити слушність моїх слів. Питаю я вас, добрих молодців. Військо

Запорізьке: що ви, після вашої присяги, складеної на непорочному євангелії,

принесли вітчизні, батькам, вашій братії, родичам і всьому народові

українському, віддаючись під владу й панування московське? Чи поліпшилися

від того права й вільності, Москвою порушені й відібрані? Чи ви домовилися

й на тому міцно утвердилися, щоб Москва на майбутні часи гетьманський уряд,

міста у свою владу не відбирала й військами своїми не обсаджувала? Чи ви

домовилися про те, щоб Москва не нав'язувала вам силою в гетьмани москаля

чи якогось волошина і надала Військові вільне на гетьманський уряд обрання?

Чи війська московські з України будуть виведені й ніколи на постій не

будуть ставати в ній? Чи москалі, волохи, серби й інші чужинці, як і

перехрести від урядів військових будуть відставлені, а на їх місця

заслужених козаків оберуть і поставлять? Чи козаки, крім звичної для них

військової служби, ні до яких важких і незносних робіт не будуть

змушуватися? Чи з Полтави, Глухова й інших, крім Києва, Чернігова й

Переяслава, міст москалів випровадять? Чи міста й села, роздані в

підданство різним особам народу московського, волоського й сербського, у

них відберуть і під гетьманську владу віддадуть? Чи ви, добрі молодці,

застрахували себе від того, щоб Москва у права наші не втручалася, а свої,

на Вкраїні встановлені, зовсім знесла, людей наших до судів своїх не

волочила, справ ніяких не судила, людей наших ні смертю не карала, ніякими

подарунками, данинами, підводами далекими й іншими незліченними тягарями не

обтяжувала? Чи, врешті, Військо городове Запорізьке й низове надалі при

своїх правах і вільностях, ні в чому ніколи не порушених залишатиметься й

гетьманському регіментові, а не владі й велінням воєвод і генералів

московських коритиметься? Знаю гаразд, що ви, добрі молодці, Військо

Запорізьке, все те облишивши й ніякого захисту й полегшення від тягарів і

від московського тиранства ні Війську, ні посполитому людові не вчинивши,

облишивши всі свої угіддя, майно і здобичі у Дніпрі, в Бузі й у всіх по

обидва боки Дніпра річках і полях, Москві належних, передається на

московську, собі й усьому народові неприязну й ворожу сторону. Хочу, отож,

знати, де ви, добрі молодці, Військо Запорізьке, задумали й урадили Січ

собі заснувати й фундувати? Звісно, по той бік Дніпра. Але турки й татари

вам того не дозволять, бо той край, де були найкращі ваші угіддя й ужитки,

а саме: по Самарі й інших місцях, віддані Москвою і підтверджені мирними

договорами на вічні часи турко-татарам і обмежені по Оріль ріку; про те ви

самі, добрі молодці, знаєте, тому до турецьких комісарів вислали для

розмежування і військове товариство. По цьому, лівому боці Дніпра Москва

ніде, крім Києва, Трипілля й Василькова, ні п'яді землі не має, навіть і

сама Стара Січ (Чортомлицька) не належить їй і на вічні часи не належати-

ме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку

під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в Адріанополі. А вся сього-бічна

пустеля з полями, ріками й річками почасти до Речі Посполитої, польської

України відійшла й давнім Карловицьким договором підтверджена; почасти

туркам і татарам по самий Очаків належить. Зважте, добрі молодці, Військо

Запорізьке, і обміркуйте вашими мудрими головами, де сядете під московським

пануванням, де матимете здобичі від солі, від риби, від звіра, де пасіки

свої матимете, де пастимете свої череди, що розмножилися під обороною хана

його милості? Звісно, Москва не захоче для вас ні з турками, ні з татарами

воювати за ті землі по обидва боки Дніпра,— навпаки, рада буде, щоб навіть

імені вашого запорізького низового не було, як це вже постановив був

небіжчик государ цар Петро Олексійович, тільки чекав закінчення війни зі

шведами. Через неможливість оселити вас, добрих молодців. Військо

Запорізьке, по обидва боки Дніпра Москва здійснить давній свій замір і

ворожі задуми: забравши вас. Військо Запорізьке, зашите за ріку Волгу й тим

викорінить навіки і гніздо військове, й ім'я Війська Запорізького низового.

До кого тоді у своєму нещасті звернетесь ви по допомогу? Тоді вже ні турки,

ні татари, ні поляки не захочуть ні прийняти, ні захищати, ні обороняти

вас, бачачи ваш теперішній безчесний і ганебний вчинок. Признаюся вам,

добрим молодцям, милій братії моїй, що я соромлюся тепер не тільки перед

Портою Оттоманською, а й перед королівською величністю французькою,

польською і шведською через вашу несталість, оскільки Порта Оттоманська й

усі ті монархи були повідомлені й оповіщені мною в багатьох листах (у

Салоніках я не сидів даремно, склавши руки протягом 12 років) про мужність,

відвагу і постійну, непохитну й присяжну готовність звільнити вітчизну й

наміри ваші, отож обіцяли нам, за допомогою божою й за готовності

найсвітлішого хана, уповні зичливого й прихильного до нас, допомагати нам і

війною, і мирними договорами. Не забувайте, добрі молодці, про складену

вами разом зі мною на непорочному євангелії присягу захищати вітчизну від

тяжкого й нестерпного гніту московського. Пожалійте батьків, братів,

родичів і всіх земляків ваших, обтяжених знущаннями, грабунком і нестерпним

московського панування ярмом, а що найбільше, не мають вони волі ні в

майні, ні в житті, ні у здоров'ї, ні в жінках, ні в дочках своїх від військ

московських, повсюди по містах і селах на квартирах розташованих. Будуть

вони на вас, добрих молодців, плакатися й Бога на помсту кликати, якщо ви

їх віддасте у ще більшу й тяжку неволю своїм переходом до Москви. Вони на

нас, після Бога, мають постійну надію, як про те мені часто переказували

ченці київських і інших українських монастирів і різні купці, які

компаніями ходять через Салоніки до святої Афонської гори. Отож, не

залиште, добрі молодці, безпомічної вітчизни своєї! Не сумніваюся, що

Москва, якщо ще не встигла притягнути, то напевно намагатиметься притягнути

вас до присяги на вірність собі, та сумніваюся в тому, щоб та сама Москва

захотіла присягнути зі свого боку на збереження всього того, чим вас,

добрих молодців, обнадіює, чого вона ніколи не вчинить, а якщо і вчинить,

то до більшого ошуканства, щоб тою брехливою присягою скоріше знадити і

згубити вас. Знайте і те, добрі молодці, що та присяга, якщо тільки ви її

склали, не чинна і перед Богом не грішна, бо, присягнувши попередньо

одностайно на звільнення вітчизни, тепер ви присягнули лукаво, а чи ж можна

присягати на погибель вітчизни? А до того ж Москва, узявши з вас присягу,

як захоче, так з вами і з вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й

душу вашу занапастить, і вітчизну в безодню кине, і вільностей позбавить.

Після всього цього прошу вас, добрих молодців, Військо Запорізьке, в ім'я

любові до вітчизни й перед Богом вчиненої присяги про оборону вітчизни до

останньої краплі крові, облишити свій намір, який ви здійснили чи ще тільки

збираєтеся здійснити про перехід на ворожий вам і вітчизні бік,

скористатися вигідним і щасливим часом, що зараз нам випав, за таких

великих і непереможних для виконання наших священних обов'язків; в іншому

разі

через наиіу несталість ми втратимо цей момент для звільнення нашої любої

батьківщини і ніколи вже такого не побачимо й до кінця днів не дочекаємося.

Звертаю, врешті, вашу увагу, що я тут, залишаючись при його милості ханові,

маю уважне, пильне й невтомне про вас старання і збагнув цілковито його

ханську милість, що він за натурою — пан, ласкавий до вас, добрих молодців,

Війська Запорізького, усім серцем прихильний і всілякого добра вам і

вітчизні нашій зичливий; слід тільки, щоб ви, добрі молодці, відгукнулися

до його ханської милості листом через своїх посланців і запевнили його, що

ніколи не збираєтеся переходити на московський бік і відходити від оборони

й володарювання його ханської милості, а залишаєтеся в готовності до

воєнного походу на перший його ханської величності указ. Запевняю вас

християнською совістю, що не шкодуватимете і не тільки платню, а й належну

винагороду за свою працю й подвиги матимете в польській стороні й отримаєте

пожиттєві й вигідні постої. Все це пишу вашмосцям, добрим молодцям, Війську

Запорізькому з ревності і від щирої моєї до вас і до вітчизни любові й

приязні, з якою до вас і зостаюся щиро зичливий всього добра приятель і

брат, Пилип Орлик, гетьман Війська Запорізького»

Разом з листом Пилипа Орлика запорожці отримали листа й від хана Каплан-

Гірея. Лист хана доставив у Січ «гетьман і стражник» дубосарський і, за

військовим звичаєм, його прочитали разом з листом Орлика на загальній

раді. У своєму листі хан знову запрошував запорожців під свою протекцію і

давав їм місце для заснування Коша «униз Дніпра, до Олешок, до Кардаши-на

й до Сирті», обіцяв утримувати їх у попередніх вольностях дніпрових і

милості й наказував слухатись і за вождя вважати «пана гетьмана Пилипа

Орлика, який прибув за указом Порти Оттоманської з міста Солуня в

особисте розпорядження ханської величності»

Та марно Пилип Орлик і Каплан-Гірей зверталися до запорожців. Попри всі

докази, попри всю красномовність Орлика, запорожці залишалися цілком

байдужими як до нього особисто, так і до його покровителя, кримського

хана. Покладаючись на милість російської імператриці й на слова графа Вей-

сбаха, який обіцяв захищати Запорізьке Військо від татар у випадку їхньої

появи поблизу російських кордонів, запорізькі козаки послали травня 8 дня

відповідь Пилипові Орлику й Каплан-Гірею і в тих відповідях «прямо від

їхнього послуху відмовилися і в підданстві імператорської величності

декларувалися» ^

Страницы: 1, 2, 3, 4