Господарський механізм

продуктивних сил характеризується такими параметрами, як кількість

робітників, рівні їхній утворення і кваліфікації, фізичний, моральний і

психологічний стан і ін. У сучасних умовах бурхливого розвитку науки і

техніки в процесі праці не може брати участь робітник без належного рівня

утворення, кваліфікації. Такі властивості робочої сили є її

функціональними рисами, що властиві й іншим елементам продуктивних сил. До

господарського механізму ставляться не самі робітники, засоби і предмети

праці, а ті їхній сторони, що. формують функціональні риси продуктивних

сил і дають їм можливість взаємодіяти між собою і двома сторонами

суспільного засобу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими

відношеннями.

У процесі постійної взаємодії різноманітних елементів продуктивних сил,

техніко-економічних, організаційно-виробничих і виробничо-економічних

відношень, що безпосередньо ставляться до господарського механізму,

останній і формується як щодо самостійний елемент економічної системи.

На сьогоднішній день вивчення теорій ринкового господарства, і особливо

історичної природи тієї структури, що повинна бути сформована на ринку,

подає особливий інтерес для тих країн, що, як і Україна знаходяться в

процесі переходу від комуністичного до ринкового порядку. Сьогодні

багатьма економістами признається, що в Україні має бути ще будуватися

ринкове господарство і має бути створення соціально-орієнтованої ринкової

економіки, а не ліберальної, виходячи з національних особливостей країни,

ну і звісно з урахуванням світової економічної кризи, криміналізації,

правового безладдя, виправлення допущених помилок.

Як відомо з історії, чисто капіталістичне товариство, побудоване

винятково на приватній власності, максимализации прибутку і ринково-цінової

координації, без яких-небудь гарантій із боку держави, в області соціальної

безпеки, без зрівноважування і скорочення дуже великої різниці в прибутках,

поки ще не стало реальністю. Але зате відомо, що необмежене прагнення до

прибутку і вигоди перетворюється в скнарість і алчність, необмежене

накопичення приватної власності веде до кількісного стрибка і проблеми

влади. Таким чином, є ряд причин, таких як соціальне забезпечення в

старості, охорона здоров'я, відпочинок, одержання утворення, турбота і

поміч тому населенню, що, або зовсім, або частково не може брати участь у

господарському житті, національна і державна безпека, що змушують ряд країн

йти по шляху побудови соціальної ринкової економіки.

Мені дуже сподобалося вираження К. В. Нерра, що для ринкової економіки

було скроєно "широка сукня", що дозволяло розширювати теорію ринку,

признаючи, що в процесі формування капіталізму виникають діалектичні

протиріччя, що потрібно врівноважувати "Ausgleich", але не шляхом

орієнтації на марксизм, а шляхом максимализации прибули і використання її з

найбільшою корисністю. Синтез соціального зрівноважування і гарантія

вільної дії ринкових сил, вільна ініціатива в сполученні із соціальним

прогресом, свобода висновку контрактів і скрути антимонопольної політики,

регіональний політика дозволяє зрівноважити потреби людини з потребами

навколишнього середовища й екології.

Основою механізмів соціальної орієнтації економіки залишаються ринок і

конкуренція. Але, по-перше, останні самі перетерплюють серйозну еволюцію,

зокрема, у зв'язку з поширенням системи маркетингу, що дозволяє дозволяти

протиріччя між структурою виробництва і структурою потреб, а тим самим

підтримувати соціальну спрямованість виробництва, підпорядкованість його

задоволенню потреб.

По-друге, еволюція ринкових механізмів сполучиться з посиленням

державного регулювання соціально-економічних процесів на всіх рівнях - від

загальнонаціонального до муніципального. Усе більш активну роль у ньому

грають інститути цивільного товариства.

По-третє, значну трансформацію перетерплює соціальне поводження основних

суб'єктів, що хазяюють - корпорацій, підвищується соціальна

відповідальність бізнесу.

По-четверте, в останні десятиліття відзначається зростання економічної і

соціальної ролі домашнього господарства, що знаходить свій прояв у

забезпеченні більш високих вимог до якості робочої сили, розширенні

самозанятости й індивідуального (сімейного) підприємництва, сімейних

накопичень, що до початку 80-х років перетворилися в найбільший

інвестиційний ресурс.

Розходження в порівняльній ролі держави, корпорацій і ринку в

регулюванні суспільного виробництва визначають розмаїтість варіантів

соціальної орієнтації ринкової економіки (консервативний, ліберальний,

соціал-демократичний), її національних моделей (американської, німецької,

японської, шведської і т.п.). Їх не варто було б протиставляти друг другу,

підкреслюючи переваги одних і хиби інших поза конкретним історичним

контекстом. Тим більше що, по спостереженнях багатьох авторів,

відбувається якийсь зближення згаданих типів і моделей.

Що можна сказати про механізми соціальної орієнтації теперішньої

української економіки? Стара система зруйнована, а нова, якщо і діє, те в

основному в інтересах невеличкої частини товариства - значного капіталу,

фінансової олігархії, бюрократичної верхівки. Держава не вважає себе

зобов'язаним забезпечувати елементарні соціально-економічні права громадян,

що мають для них життєве значення. Більш того, як у випадку з

заборгованістю по зарплатах і пенсіям, воно саме виступає в ролі порушника

цих прав стосовно бюджетникам. Державними органами відхиляється навіть

така рутинна з ринкової точки зору міра, як оформлення заборгованості по

зарплаті і пенсіям у виді кредиту з нарахуванням відсотків. У той же час

держава розпродає фінансовим групам за півціни унікальні об'єкти, роздає

квоти і ліцензії.

Держава практично не починає серйозних зусиль для підвищення соціальної

відповідальності бізнесу. Більш того, у ході ринкових реформ під приводом

підвищення конкурентноздатності підприємств фактично зруйнована їхня

соціально-побутова підсистема, створена в радянський час. Окремі

добродійні акції бізнесу носять сугубо рекламно-показний характер, не

змінюють його загальної антисоціальної спрямованості, захлестываются

хвилями шахрайств і шахрайства, жертвами котрих стали сотні тисяч і

мільйони рядових вкладників і акціонерів. Виконавча влада завзято

пручається серйозним крокам для рішення проблеми відновлення знецінених у

ході шокової терапії ощадних і страхових внесків населення, ограничиваясь

малозначними мірами, прийнятими головним чином для заспокоєння суспільної

думки. Все це ніяк не узгодиться з призовами влади до довіри, згоді,

соціальному партнерству в країні.

Відзначені негативні явища в українській економіці і соціальній сфері не

можна вважати короткочасними й епізодичними. За 7-8 років вони придбали

стійкі тенденції. Їх важко пояснити тільки важкою радянською спадщиною і

помилками перебудованого періоду. Причини криються в політиці, що

проводиться українською адміністрацією в останні роки.

У нашому товаристві поширене уявлення про молоді реформатори другого і

теперішнього, третього, приходу до влади як про політиків і економістів

прозахідної орієнтації. Але така думка, на мій погляд, не відповідає

дійсності: адже як і раніше ігноруються реальні тенденції світового

розвитку, і політика проводиться по напрямках, протилежним світовим.

Ігноруються не тільки світові тенденції, але і досвід, традиції власної

країни. Звідси провал політики радикальних реформ, що признається не

тільки споконвічними критиками цього курсу, але такими його співавторами і

прихильниками, як американський професор Дж. Сакс. “Реформа, - говорить

він, - оберталася для країни величезним і непередбаченим бідуванням.

Викликала колосальний дефіцит бюджету. Перетворила в прах банківські

заощадження і накопичення. А почуття непевності, що поширилося широко, у

завтрашньому дні трагічною уявою сприяло скороченню тривалості життя

дорослого чоловічого населення. Я вважаю, - продовжує професор, - що

реформа потерпіла поразку... У процесі реформ представники значного

бізнесу України привласнили собі природні ресурси країни на десятки

мільярдів доларів. Певне, українське керівництво перевершило самі

фантастичні уявлення марксистів про капіталізм”.

Для рішення соціальних питань у соціальній ринковій економіці ставляться

такі цілі і задачі:

1. Створення соціального порядку фірми, коли робітник цінується як людина і

співробітник.

2. Реалізація порядку конкуренції як задача права і діяльності уряду

3. Антимонопольна політика з метою боротьби зі зловживанням економічною

владою.

4. Політика стабілізації, спрямована на забезпечення безпеки робітника, у

період економічних спадів.

5. Вирівнювання різниці в прибутках відповідно до ринкового порядку

(прогресивний прибутковий податок, субсидії на дітей і субсидії на житло,

безкоштовне утворення).

6. Політика розвитку міст і субсидій держави на не дороге житло.

7. Передача капіталу малим і середнім фірмам, щоб дати можливість

конкурувати зі значними фірмами, що володіють великим капіталом.

8. Подальший розвиток соціальної безпеки.

9. Міське планування.

10. Введення урядом кооперативних елементів ринкового господарства.

11. Мінімальні зарплати, тобто соціальне ринкове господарство повинно

визначити мінімальну зарплату в результаті процесу вільного торгу.

Цей досить великий перелік державних мір, на мій погляд, обов'язково

варто врахувати українській економіці. Дуже багато держав, як і Україна

має досвід переходу від планового господарства до ринкового, але при цьому

на відміну від України, де, на жаль, не відбулося після переходу до

капіталістичного ринку економічного росту і зараз більш правильно говорити

про "візантійський форміі капіталізму", але ми повинні усе зробити для

економічного росту або загубимо свою країну.

Це як би теоретичний інструмент для рішення практичних задач

господарської і соціальної політики держав, інструмент для рішення однієї з

найважливіших задач современности- можливості прояву особистої ініціативи і

реалізація спроможностей. Чого, у першу чергу, я побажала би досягти

Україні на її важкому шляху побудови соціально орієнтованої ринкової

економіки.

Висновки.

Сумуючи вищесказане, можна дати таке визначення: господарський механізм

- це система основних форм, методів і важелів використання економічних

законів, дозволи протиріч суспільного засобу виробництва, реалізації

власності, а також усебічного розвитку людини, формування його потреб,

створення діючих стимулів до праці й узгодження економічних інтересів

основних класів і соціальних груп товариства.

Господарський механізм розуміється як система економічних важелів і

методів, покликана забезпечити відповідність виробничих відношень рівню і

характеру розвитку продуктивних сил. Серед них найважливішими є:

планування, ціноутворення, оплата праці, фінансово-кредитні відношення на

стадіях виробництва, обміну і споживання матеріальних благ, керування.

Центральна ланка господарського механізму - планування. В даний час

жодна цивілізована країна світу не обходиться без механізму державного

регулювання економіки.,

Наприкінці 60-х років у ряді розвитих держав був здійснений перехід до

індикативного планування, що дозволяє на демократичній основі координувати

позиції держави і приватного бізнесу. Індикативний підхід містить обмежене

число обов'язкових завдань, носить направляючий рекомендаційний характер,

приходячи по суті склепінням думок різноманітних державних інститутів і

неурядових організацій.

Такий підхід до планування сильно відрізняється від того, що

застосовувався в минулому в СРСР, для якого був характерний крайній

централізм, що преврится планування в гальмо соціально-економічного росту.

Його відзвуки відчуваються і понині. Ще і тепер основна ланка

господарювання - товаровиробники або підприємства - найчастіше виступають

не як правомірних суб'єктів планового керування, а тільки як об'єкти, що

одержують адміністративні завдання - директиви, обов'язкові до виконання.

Ніхто при такому положенні не може повно реалізувати своє право хазяїна

виробництва.

Проте не можна не зауважити й іншу скруту. Це - відмова від усякого

планування взагалі. Відмова в сформованій ситуації від планування (хоча б

основних видів продукції) і регулювання постачань із боку держави може

призвести ще до більшої недостачі багатьох продовольчих товарів. Тому на

даному етапі потрібно поступовість і поетапність заміни жорсткої

централізованої системи планування на більш демократичну і прийнятну для

сільського господарства, що припускала б реальну участь трудових колективів

і товаровиробників у розробці планів і в організації їхнього виконання.

У зв'язку з тим, що в даний час товаровиробники здійснюють постачання

продукції на основі заздалегідь укладених договорів із заготівниками

(переробними) і іншими підприємствами, виникає питання, що брати за основу

планування обсягів реалізації продукції: рівень збуту, наявний виробничий

потенціал або обсяги, що забезпечують одержання необхідних засобів для

здійснення розширеного відтворення? Однозначно відповісти на цей запитання

не можна. Необхідне всебічне урахування всіх перерахованих елементів. До

того ж не варто забувати про ту частину продукції, що залишається для

внутрішньогосподарського споживання і використовується по власному розсуді.

В даний час поширилася думка про неправомірність планування від

досягнутого рівня. З таким судженням навряд чи можна цілком погодитися.

Досягнуті обсяги виробництва і реалізації (переробки) сільськогосподарської

продукції характеризують: по-перше, рівень господарювання (спроможність

керівників і спеціалістів ефективно вага ти виробництво); по-друге, ступінь

використання виробничого потенціалу. У той же час порівняння показників

(об'ємних, якісних) в економічно кращих, гірших і середніх підприємствах за

інших рівних умов указує на потенційно можливі обсяги виробництва або

реалізації продукції в даний період часу, при даних ресурсах.

У цьому зв'язку, перед тим, як укласти договір на постачання

(реалізацію), заготівельна організація (підприємство) повинна мати у своєму

розпорядженні об'єктивними даними про виробництво і реалізацію продукції на

підприємстві, із яких передбачається контракт, як мінімум за останні п'ять-

десять років і навіть більш. Розташовуючи такою інформацією, приміром, що

переробляє підприємство буде знати, скільки йому може надійти сировини для

переробки. Це по-перше. По-друге, при визначенні раціональних обсягів

реалізації продукції важливо знати, як використовується виробничий

потенціал, яка його віддача. Тому при висновку договора заготівельна

організація, фінансові й інші державні органи, розташовуючи реальними

даними про наявні можливості товаровиробників у збільшенні виробництва,

управі зажадати кращого використання ресурсів і навіть установити

фінансовий контроль за діяльністю того або іншого підприємства

(товаровиробника), незалежно від форми власності. І, по-третє, при

визначенні необхідних обсягів реалізації продукції важливо знати, який

прибуток необхідно одержати, щоб забезпечити стабільну роботу і

самофінансування.

Прийнято вважати, що середня сукупна рентабельність виробництва для

самофінансування повинна бути на рівні 40-45%. Але даний розмір не

постійний і залежить від цілого ряду умов: обсягів виробництва і реалізації

продукції, досягнутого рівня витрат на них, якісних параметрів, глибини

переробки сировини, стани матеріально-технічної бази і темпів її

відновлення, заборгованості по кредитах і позичкам, розвитки соціальної

сфери й інших. Стало бути, критеріями встановлення планових обсягів

виробництва і реалізації продукції повинні виступати: досягнутий рівень

реалізації продукції, ступінь використання наявного виробничого потенціалу

і прибуток, необхідний для роботи в умовах ринкових відносин

(самофінансування).

Сировина, що не може бути своєчасно сбыто і перероблено, повинно

використовуватися по розсуді самих товаровиробників: перероблятися власними

силами, реалізовуватися на місцевих ринках, у фірмових магазинах,

заготавливаться системою споживчої кооперації, обмінюватися по бартері і

так далі.

Не можна припускати, щоб при дефіциті, що зберігається, продовольства й

інших товарів народного споживання сировина піддавалася псуванню, гибло або

продавалося за безцінь. Ринок припускає високу компетентність прийнятих

рішень, підприємливість, конкуренцію, розрахунок, насамперед, на свої

власні сили і можливості і на цій основі здійснення розширеного

відтворення.

Гаданий методичний підхід применим до будь-якого формі господарювання і

власності. Він необхідний для планування і координації не тільки на рівні

безпосередніх товаровиробників, але і на рівні районів і областей.

У умовах різноманіття форм власності і господарювання, конкуренції

важливо досягти такого стана, при котрому кожна структура, що хазяює,

зайняла би св місце в продовольчому балансі і стабільно з віддачею

працювала.

При плануванні виробництва і збуту продукції, необхідної для

забезпечення внутрішньодержавних потреб і створення необхідних експортних і

страхових резервів, варто врахувати можливі обсяги продукції, що можуть

бути зроблені, перероблені і збережені в особистих підсобних господарствах

сільського і міського населення, підсобних господарствах

несільськогосподарських підприємств, фермерських господарствах і ін.

Виходячи з отриманих даних по обсягах і асортименту, доцільно планувати

надходження відсутньої кількості продукції з господарських структур, що

базуються на державних, колективних формах власності, а лише потім

розраховувати завезення необхідної кількості продукції.

Такий методичний підхід дозволить кожному типу господарств зайняти

визначене місце у виробництві різноманітного асортименту продуктів. При

цьому значні суб'єкти, що хазяюють, можна буде орієнтувати не тільки на

внутрішній, але і по більшості видів продовольства на зовнішній ринок, тому

що в них краще вирішуються питання спеціалізації і раціональної

концентрації виробництва, упровадження передових систем тваринництва і

рослинництва і тим самим одержання більш ефективних результатів

господарювання. Селянські (фермерські) господарства й інші дрібні

господарські структури, що характеризуються більш низьким рівнем

товарності, необхідно орієнтувати, головним чином, на внутрішній ринок

споживання, оскільки їм властиво активне реагування на кон'юнктуру

місцевого продовольчого, що укладається, ринку. Такий підхід дасть

можливість уникнути жорсткої конкуренції і надвиробництва визначених видів

продукції і при відповідній взаємній інформації впливати на поліпшення

продовольчого забезпечення.

Важливо використовувати що складається таким методом перспективний план

виробництва і збуту для визначення потреби в переробних потужностях.

Спроба потрапити на ринок, маючи вантаж монопольних підприємств і

адміністративно керованої системи розподілу, виявилася невдалої. Більш

того, такий непродуманий маневр відкинув аграрну економіку країни далеко

назад. Були явно перебільшені хиби планової економіки і переоценены

можливості ринкової. А головне - у вищому керівництві не змогли

спрогнозувати розвиток подій з урахуванням сформованої бази можливостей,

умов і менталітету робітників усіх рівнів господарювання.

Очевидно, справа в тому, що ще не придбані навички раціонального

сполучення державних і ринкових початків. Навряд чи можна сподіватися, що

відмова від практики встановлення товаровиробникам прямого директивного

держзамовлення буде сприяти швидкому формуванню ємного і збалансованого

ринку, стабілізує ціни. Інша справа, як його формувати. Поза сумнівом, у

формуванні як внутрішнього, так і зовнішнього продовольчого ринку можуть і

повинні брати участь усі чинні форми господарювання, що базуються на

приватній, колективній, державних, змішаній і інших формах власності. При

цьому варто виходити з вимоги, що перехід до ринкових відносин припускає

наповнення продовольчого ринку продуктами високої якості, підвищення

платоспроможного попиту населення і підприємств, конкуренцію, прийнятні

ціни, об'єктивну і своєчасну рекламу.

Використана література :

1. Давидов Б. А., Суворіна Л. И./Формування нового господарського механізму

в енергозберіганні. /Теплоенергетика/N 4/СРСР/0.0.91/Рус. /с. 14-17

2. Інтенсифікація суспільного виробництва: Списки літ. / Ред. А. Т.

Бистров. Л., 1986-1989. - Вип. 1-4. - 200 екз. 268. [Вип. 1]. 1986.

267 с.

3. Інтенсифікація суспільного виробництва: Списки літ. / Ред. А. Т.

Бистров. Л., 1986-1989. - Вип. 1-4. - 200 екз. 268. [Вип. 1]. 1986.

267 с.

4. Удосконалювання господарського механізму в будівництві / Н. И. Сосненко;

5. Удосконалювання господарського механізму на транспорті / Г. П. Почепко;

6. Удосконалювання господарського механізму в торгівлі і сфері послуг / М.

К. Свіченська;

7. Удосконалювання господарського механізму: Досвід соціалістичних країн /

С. В. Калашник

8. Проблема формування стимулів у нових умовах господарювання / У кн.:

9. Радикальна економічна реформа: соціально-економічні результати і

проблеми. Л., 1989 (3 с.)

10. Збагачення соціального утримання народногосподарського планування

/Вісник БРЕШУ. Сірий. 5, 1990, 4. (У співавторстві з Мініною В.Н.) 12

с.

11. Проблеми становлення нової концепції господарського механізму.

Монографія. Л., 1991 ( у співавторстві з Мініною В.Н., Рященко Б.Р.) 10

д.а.

12. Долгов В.Г. і ін. Основні положення споживчовартістного господарського

механізму й економічні проблеми підвищення якості продукції (доповідь).

Всесоюзна наукова конференція по економічних проблемах стандартизації і

підвищення якості продукції. М., 1989. 1 д.а.

13. Авен П., Широнин В., Реформа господарського механізму: реальність

перетворень що намічаються //Звістки З АН СРСР, сер. економіка і прикл.

соціологія, вип.3, 1987

14. Кордонский С., "Деякі соціальні аспекти господарських відношень",

Теоретичні проблеми удосконалювання господарського механізму ВНІІСІ,

вип.6, Москва, 1986.

-----------------------

[pic]

Страницы: 1, 2, 3