Экономическая сущность лизинга

майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів.

Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве

багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду

лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми,

необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці кошти залучаються та

акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед

лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина

контрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується

кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому

кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити

заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих

угодах через велику кількість учасників присутні: повірений

кредиторів — для координації дій позикодавців, і повірений

лізингодавців — для управління спільними діями контрагентів.

Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і

отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між

акціонерами.

. Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback

arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов’язаних

угод, за якої фірма – власник землі, будівель, споруд чи

устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку,

страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально

орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди

про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах

лізингу.

Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній

операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її

орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно

узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в

цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний,

передусім, для тих господарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні

обсяги оборотних коштів.

Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання

устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела

фінансування нових об’єктів, які лише будуються, з можливістю використання

податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний

лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими

затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо

платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під

сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та

позиченими фондами.

При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою:

сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодування інвестору

всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечувати

середню норму прибутку на інвестований капітал.

За типом майна розрізняють:

. Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна,

літаки тощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.

. Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).

За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:

. Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом дії

одного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної

амортизації майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості

майна.

. Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного

лізингового договору відбувається часткова амортизація майна і

окупається лише частина його.

Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють

фінансовий та оперативний лізинг.

. Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг - financial, capital leases

– являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого

лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування

від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший від строку, за

який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день

укладення договору. Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в

складі лізингових платежів за період дії договору фінансового

лізингу має включати не менш як 60% вартості об’єкта лізингу,

визначеної в день укладення договору. Даний вид лізингу

характеризується наступними рисами:

- участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони

(виробника чи постачальника об’єкту угоди);

- неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди,

тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;

- тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби

об’єкту угоди).

Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач

може придбати об’єкт угоди за залишковою (а не за ринковою) вартістю;

укласти договір на менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єкт

угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо в

договорі передбачається погодження (опціон) на купівлю предмета угоди,

сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, який здається в

лізинг.

. Оперативний (сервісний) лізинг — service, operating leases — являє

собою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з

придбанням і утриманням предметів, що здаються в оренду, не

покриваються орендними платежами на протязі одного лізингового

контракту. Укладається він, як правило, на 2 – 5 років. При

оперативному лізингу ризик псування чи втрати об’єкту лежить в

основному на лізингодавці. Ставка лізингових платежів зазвичай вища,

ніж при фінансовому лізингу, через відсутність гарантії окупності

витрат. По закінченні оперативного лізингового договору

лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш

вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купити

устаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на

придбання за ринковою вартістю.

В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції,

розрізняють:

. Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну

країну.

. Зовнішній (міжнародний) лізинг — до нього відносяться угоди, в яких

хоча б одна із сторін належить іншій країні. До цього ж виду лізингу

відносять і угоди, які укладаються між лізингодавцем і

лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін веде

свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.

Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, коли

іноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є

лізингоодержувач.

За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу по

видах в залежності від:

. Виду лізингу (фінансовий, оперативний);

. Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:

а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;

б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів,

вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи

шляхом зарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і

лізингодавець;

в) змішані, коли застосовуються обидві вказані форми платежів.

. Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги,

лізингова маржа, страхування тощо);

. Методу начислення:

а) з фіксованою загальною сумою;

б) з авансом (депозитом);

в) з урахуванням викупу майна за залишковою вартістю;

г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні,

щоквартальні, щомісячні);

д) з урахуванням терміновості внесення (на початку, в середині чи в

кінці періоду платежу);

е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами,

які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового стану

лізингоодержувача і умов договору).

4. Оформлення лізингових відносин

При організації проведення лізингових операцій ліссорам (орендодавцям,

або посередникам при здійсненні лізингових операцій) потрібно врахувати ряд

факторів:

- структуру потенційних орендарів (господарчі органи, кооперативи,

установи банків, спільні підприємства, громадські організації,

приватні підприємства);

- галузі застосування лізингу (промисловість, будівництво, транспорт);

- типи контрактів та майна (устаткування, ЕОМ, транспортні засоби,

нерухомість тощо);

- транспортні витрати на доставку зданого в лізинг майна.

Спеціаліст з лізингу збирає інформацію про потенційного клієнта,

оцінюючи його здатність виплачувати орендну плату за експлуатацію

лізингованого устаткування. Одним з найважливіших питань є можливість

заміни устаткування (наприклад, замінити стандартне устаткування значно

легше, ніж спеціальне). Якщо фірма знайшла устаткування і строк його

амортизації невідомий чи загублено технічний паспорт, то комісія на

підприємстві може відновити паспорт так, щоб залишалося 2-3 роки до повної

амортизації майна. При цьому потрібно запросити представника фірми і

представника орендаря, який потім буде користуватися цим устаткуванням.

Устаткування можна оцінити за його експлуатаційними якостями, наприклад, не

нижче 30% від первісної вартості.

Для повноцінного ведення лізингових операцій в лізинговій фірмі мають

бути спеціалісти, які цілеспрямовано займаються вивченням цього сектору

ринку фінансових та посередницьких послуг. Спочатку створюється банк даних

про наявне в області (регіоні, країні) устаткування, яке можна лізингувати

або використати при посередництві в лізингу. Цінними можуть бути також

контакти з іншими лізинговими організаціями в країні та за кордоном.

Заявка на лізинг з точним зазначенням устаткування оформлюється

спеціальним документом.

Подальші відносини регламентуються цілим рядом документів, основним з

яких є лізинговий договір, який може будуватися у функціональному чи умовно-

правовому плані.

В першому варіанті договору послідовно перераховуються всі можливі

операції, пов’язані з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж,

ремонт, виплата орендних платежів, страхування тощо. При цьому в кожному

пункті узгоджуються права і обов’язки сторін, які домовляються.

В другому варіанті договір підрозділяється на пункти, в яких

перераховуються умови його прийняття та розірвання, окремо права та

обов’язки орендаря, окремо права і обов’язки орендодавця, права і обов’язки

третіх сторін, якщо такі існують тощо.

Однак, в більшості випадків, використовують принцип комбінованих

договорів, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-

правового договору. Розглянемо детальніше структуру обох типів договорів.

Умовно-правовий договір звичайно містить такі положення:

1. Пропозиція по лізингу, в якій узгоджуються вимоги до організації

лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого ця угода має бути укладена.

2. Умови лізингу. В цей розділ входять основні показники угоди, як от

назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови поставок,

платежів, сплата податків, внесків, зборів.

3. Зміст договору, в якому узгоджуються основні принципи лізингу

(використання устаткування, можливість суборенди тощо).

На практиці перший пункт може виноситись у кінець договору, як

роз’яснення до основного тексту, а пункти 2 і 3 можуть об’єднуватися.

4. Умови прийняття договору. Тут зазвичай оговорюється строк дії

договору та початок його дії.

5. Умови відмови від договору та його розірвання. В цьому розділі

детально розглядаються умови, за яких розірвати договір може орендодавець,

орендар, їх дії, якщо договір розірвано через незалежні від них причини,

третьою особою. Передбачаються також можливі дії орендодовця і орендаря у

випадку незгоди з розірванням договору (штрафні санкції, арбітраж тощо).

6. Права і обов’язки оредаря в ході дії договору. Серед основних прав,

які зазвичай передбачаються лізинговими договорами у відношенні до

орендаря, можна перерахувати такі:

а) право висувати вимоги до державних та інших організацій в якості

власника майна;

б) право передати використання лізингованого майна кінцевому споживачу,

якщо він таким не є, а також право суборенди;

в) Право вибирати постачальника, незалежно від орендодавця, а також в

деяких випадках право вибору страхової організації, способу

транспортування, монтажу;

г) право висувати претензії до недоліків лізингованого майна;

д) право переважного придбання лізингованого майна;

е) право модернізувати лізинговане майно (за умови повернення його в

попередньому стані або за згодою орендодавця);

ж) право розірвати договір при недотриманні його умов орендодавцем чи

іншими сторонами, які беруть участь в договорі, а також приведення

лізингованого майна до повної непридатності;

з) право продовження лізингового договору;

і) право визначення осіб, направлених як представників та покликаних

захищати його інтереси.

Можливі також і інші права, детально оговорені в договорах, але для

орендодавця, як для особи, що безпосередньо ризикує власним капіталом,

значно важливіше узгодити вимоги до орендаря — його обов’язки. Серед них

звичайно вказуються такі:

а) виплачувати всі орендні платежі без затримок, вирахувань та

утримань, пов’язаних з незалежними від орендодавця факторами;

б) зобов’язання підвищити орендні платежі за лізинговане майно у

випадку зміни податків, зміни курсу валют, темпів інфляції тощо;

в) зобов’язання відшкодувати орендодавцю всі інші додаткові витрати,

пов’язані з проведенням лізингової операції;

г) зобов’язання повернути лізинговане майно по закінченні строку

договору;

д) зобов’язання узгоджувати всі виниклі за договором зміни, пов’язані з

лізингованим майном (зміна строків поставок, реконструкція майна, суборенда

тощо) з лізингодавцем;

е) зобов’язання виконати своєчасне прийняття лізингованого майна;

ж) зобов’язання спонукати постачальника повернути орендодавцю отримані

від нього платежі у випадку відмови орендаря від договору;

з) зобов’язання виконати необхідні роботи по технічному обслуговуванню

і ремонту лізингованого майна за свій рахунок;

і) зобов’язання повідомити орендодавця про місце розміщення

лізингованого майна;

к) зобов’язання повідомити про можливе стягнення лізингованого майна;

л) зобов’язання внести зміни в орендні платежі у випадку загибелі чи

зникнення лізингованого майна, а також придбати нове майно замість

втраченого;

м) зобов’язання висунути претензії до страхувальників та інших третіх

осіб від своєї особи і від осби орендодавця;

н) зобов’язання надати необхідні для поставки лізингованого майна

офіційні дозволи та ліцензії (при інтерлізингових угодах);

о) зобов’язання забезпечити страхування лізингованого майна, включаючи

ризик, пов’язаний з транспортуванням.

7. Права і обов’язки орендодавця в ході дії договору. Орендодавець

зазвичай оговорює собі такі права:

а) право вимоги всіх зазнаних у зв’язку з здійсненням лізингової

операції витрат, в т.ч. внесених ним платежів фірмі-постачальнику

лізингованого майна;

б) право відмовитися від договору у випадку невиконання висунутих ним

вимог;

в) право відкласти виконання або відступити від договору, якщо не

виконуються договорні вимоги;

г) право передавати третій особі вимоги та інші права, які витікають із

договору.

В той же час орендодавець зобов’язаний виконати і ряд абсолютних вимог,

без яких укладання лізингового договору збоку орендаря втрачало б сенс. Це:

а) обов’язок після прийняття лізингового договору купити майно у

постачальника і передати його в оренду орендарю;

б) обов’язок передачі орендарю всієї договорної документації ( в т.ч.

документації для внесення претензій), а також документації з експлуатації

майна, якщо останнє не зроблене постачальником;

в) обов’язок узгоджувати свої дії з постачальником, якщо умови

лізингового договору не узгоджені з умовами поставок лізингованого майна;

г) обов’язок по обміну нового лізингованого майна на місце старого;

д) обов’язок нести відповідальність за недопоставку чи несвоєчасну

поставку лізингованого майна.

Взагалі, як показує досвід, узгодити в договорах обов’язки значно

важливіше, ніж конкретизувати права, оскільки обов’язки одного з учасників

є фактичними правами іншого.

8. Умовно-правовий договір зазвичай закінчується загальними положеннями

з оформлення договору, правами та повноваженнями осіб, які представляють

орендаря і орендодавця, умовами дії договору.

Функціональний договір будується як послідовне описання дій орендаря і

орендодавця з реалізації даного договору. Як приклад побудови

функціонального договору можемо привести таку послідовність:

1. Сутність і предмет договору. Тут обумовлюються його учасники, вид

лізингованого майна, строк, величина орендної плати та основні параметри.

2. Порядок оформлення та прийняття договору.

3. Приведення договору в дію.

4. Зв’язок орендодавця з постачальником, транспортний монтаж

лізингованого майна, оформлення здачі-прийняття.

5. Страхування лізингованого майна.

6. Оформлення зворотного зв’язку між орендодавцем і орендарем,

орендарем і постачальником. Висунення претензій, надання гарантій.

7. Використання лізингованого майна.

8. Проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування

лізингованого майна.

9. Навчання спеціалістів підприємства-орендаря роботі на орендованих

машинах та устаткуванні. Надання супроводжуючої документації.

10. Преоренда і суборенда.

11. Продовження договору і купівля лізингованого майна.

12. Виплата орендних платежів та інших компенсацій.

13. Розірвання договору.

14. Закінчення дії договору.

Проте, як вже згадувалося, на практиці використовують не чисто умовно-

правові чи функціональн лізингові договори, а договори змішаного характеру,

які використовують перевагу і тих і інших.

Для підготовки вихідних даних розрахунку по договору лізингу спеціаліст

має проаналізувати таку інформацію: закупівельну ціну майна, орендну ставку

і комісію на лізинг, аванс на момент купівлі майна, тривалість дії

договору, періодичність орендних внесків, метод нарахування амортизації,

величину викупу за залишковою вартістю.

Договори лізингу та супроводжуючі документи мають свою специфіку. При

розрахунку платежів по лізингу враховуються такі фактори:

- процентна (орендна) ставка по довгострокових кредитах;

- сума кредитів (банку) та процент по них у випадку необхідності;

- ставки подоходного податку для потенційного орендаря;

- норми та порядок амортизаційних відрахувань, термін служби майна;

- очікувана залишкова вартість майна;

- операційні витрати відділу лізингу;

- спосіб нарахування нормативу рентабельності.

Лізингові фірми повинні надавати консультації з ведення лізингових

операцій, юридичні консультації в області податків та звітності з

залученням юристів та аудиторів.

Після укладення договору орендодавець налагоджує відповідний облік

удосконалення лізингової операції. В найбільш загальному плані методику

такого обліку можна подати так: орендар підписує акт приймання устаткування

у постачальника в присутності представника орендодавця. При укладанні

договору орендар перераховує першу орендну плату негайно (чи при

відповідній домовленості через певний час, але тоді надає розписку або іншу

гарантію).

Після цього орендодавець видає постачальнику замовлення на купівлю

устаткування, оплачує устаткування, відкриває балансові та позабалансові

рахунки за договором, організовує облік внесків орендаря.

Орендодавець закуповує за договором устаткування у постачальника, який

після відвантаження майна виставляє платіжний запит на рахунок орендодавця

з додатком товаросупроводжуючих документів, один екземпляр яких

відсилається орендарю.

Таким чином, в систему лізингових відносин включаються всі сторони, в

тому числі і держава, формуючи взаємовигідну структуру соціально-

економічних відносин.

2.5. Якісні переваги і вади лізингу

Лізинг як особлива форма господарювання здійснює комплексний вплив на

основні складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і на живу

працю людини, на ступінь використання техніки і робочої сили.

На поверхні господарського життя ефект лізингу складається з

об’єктивної переваги оперативного використання досягнень науково-технічного

прогресу, збільшення масштабів діяльності, зниження питомих витрат та

інтенсифікації всього виробничого процесу.

В найбільш загальному методологічному відношенні власний ефект лізингу

має щонайменше три особливості.

Перша — мультиплікативність. Виникнувши в результаті застосування

новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-

власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу разповсюджується по

ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі

переходу до розподілу, обміну та споживання.

Друга — емерджентність, якісна новизна ефекту лізингової діяльності, в

силу чого величина його значно переважає арифметичну суму результату

звичайної діяльності без залучення додаткових технічних засобів. Такий

ефект є інтегративним ефектом і проявляється не лише локально, але і в

масштабі всієї виробничої системи, збільшуючи її виробничу силу.

Третя — ефект, що отримується, проявляється не лише в процесі

виробництва, але і в соціальній сфері життя і діяльності людей, тобто він

має як економічні критерії, так і соціальні цінності, які виражаються в

підвищенні змістовності праці, усвідомленні робітником своїх творчих

можливостей, зростанні особистих доходів, незалежності тощо.

В сукупності всі перераховані особливості розкривають ефект лізингу як

своєрідного економічного мультиплікатора, який надає імпульс розвитку всіх

ланок підприємницької діяльності. Якщо перша особливість відображає

динаміку ефекту лізингу, механізм його реалізації (шляхом помноження), а

друга розкриває економічну сутність ефекту як виявлення нових емерджентних

якостей лізингової форми підприємництва, то третя показує його соціальну

спрямованість і тісний зв’язок із задоволенням особистих, колективних та

суспільних інтересів. При цьому лізингову діяльність можна вважати

ефективною: з точки зору особистих інтересів – якщо вона покращує

можливості задоволення матеріальних і духовних потреб підприємців; з

позиції колективних інтересів організації – якщо забезпечує умови для

розширеного відтворення; з точки зору суспільства – якщо ринок насичується

необхідними товарами і від збільшення масштабів виробництва товарів

зростають надходження до бюджету.

Аналізуючи сильні і слабкі сторони лізингу, можна зазначити, що він, як

форма інвестицій, дає можливість підприємцям швидше оновлювати матеріально-

технічну базу, користуватися новою технікою та передовою технологією,

випробувати нову техніку, покрити сезонні потреби в спеціальних технічних

засобах на час фактичної їх експлуатації, вона не потребує і обов’язковому

порядку негайного початку платежів за таку форму кредиту. При цьому

лізингове майно не зараховується на баланс лізингоодержувача, тобто не

збільшує його активів і, відповідно, податків. Воно також не включається у

кредиторську заборгованість, тобто його можна вважати позабалансовим

фінансуванням.

Порядок здійснення платежів за лізингом гнучкіший, ніж за кредитною

угодою. У ряді випадків може мати місце укладення лізингових угод без

необхідності застави. Лізинг підвищує ліквідність підприємства і здатність

підприємства сплатити майбутні борги. Крім того, при лізингуванні можна

розраховувати на додаткові послуги (інформаційного, юридичного, сервісного

характеру) з боку лізингодавця.

На додачу, МВФ не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до

суми національної заборгованості, що підвищує шанси на виживання багатьох

країн та їх підприємств[4].

Попри цілу низку переваг, у лізинга є й вади: необхідність більшої, ніж

при купівлі за рахунок позики, кількості учасників угоди; складніша

організація й триваліша підготовка до укладання лізингової угоди; вищі

адміністративні витрати. У кінцевому підсумку лізингова угода дорожча, ніж

позика, оскільки у вартість лізингу закладається в обов’язковому порядку

сума амортизації. Лізинг може бути дешевшим від кредитної позики тільки за

умови наявності певних пільг, що, до речі, практикується в багатьох

розвинутих країнах для стимулювання його розвитку.

3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, в

економічному середовищі України такий вид взаємовідносин ще дуже мало

поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість

законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про

лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для

вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й

розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної

міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки,

якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії

Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість

серйозно працювати на ринку України.

Як зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і

відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього

документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р.

могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття

закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна

значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем

розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р.

названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг

розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари

широкого вжитку для населення[5].

У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема

сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних лізингових проектів. Світовий

лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом

договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б

виступати по лізингованих об’єктах лізингодавцями.

Така схема була поширена на початковому етапі розвитку лізингу в

сусідніх країнах, наприклад, у Білорусі. І це правильна схема, оскільки

лізингові компанії, що виникають на пострадянській території, нечисленні,

малопотужні й не володіють достатньою мірою технікою лізингування.

Вітчизняним лізинговим компаніям також потрібна операція сублізингу,

оскільки при відсутності замовлень лізингоодержувач змушений сам вдаватися

до сублізингу.

Впровадження лізингу завжди супроводжується багатьма труднощами. Однак

без упровадження лізингових схем український споживач може залишитися

взагалі без можливості придбати нову техніку — транпортну,

сільськогосподарську чи будь-яку іншу.

Українські компанії до лізингу відносяться набагато холодніше, ніж їх

західні колеги. Пов’язано це з тим, що Україна не надто пестить фінансові

структури і промисловість сприятливими умовами для проведення таких угод, і

з відсутністю у самих фінансових структур потрібної кваліфікації. Проте, не

дивлячись на це, лізингом в Україні вже намагаються займатися. Це, зокрема,

командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг", Львівська

торгово-промислова палата, страхова компанія "АСКА" (страхування лізингових

угод), лізингова компанія "Оптимус", заснована на польському капіталі та

деякі інші.

Тепер спробуємо перерахувати лише деякі виграшні для української

економіки проекти, які можна було б здійснити за допомогою лізингу.

По-перше, лізинг виступає як комерційний кредит, тобто кредит в

натуральній формі, що дає можливість купувати сучасніше устаткування та

технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і ставати

ефективним важелем маркетингу для виробників.

Потім, лізинг допоміг би здійснити необхідну структурну перебудову

економіки України в бік енергозбереження, як це відбулося з економікою США

після енергетичної кризи 1974-1975 рр.

Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну

промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі —

найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-

225 "Мрія" і має зручне геополітичне становище, яке дозволяє контролювати

перевезення по напрямках: Західна Європа — Близький Схід, Близький Схід —

Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа — Далекий Схід.

Потрібно додати, що АЕРОФЛОТ Росії взяв в лізинг 5 аеробусів "А-310", які

дають йому 15% всіх валютних надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси

"Боінг 737", які повністю себе окуплюють, але це викликає невдоволення

вітчизняних літакобудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам

потрібно брати не іноземні літаки, а власні. До речі, акціонерна російська

міжнародна авіакомпанія АЕРОФЛОТ створила самостійний підвідділ, який

займається вантажними перевезеннями, - АЕРОФЛОТ-карго; проте він

використовує менші за потужностями літаки АН-124 Руслан та Ту-204С, тому

Україна має поки що значні переваги в цьому секторі ринку повітряних

транспортних перевезень.

Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові,

шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою справою

вже зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на так званих

компенсаційних умовах (угодах).

Ще потрібно зазначити, що за спостереженнями спеціалістів, фінансовий

лізинг в Україні недієздатний. Ефективніший і перспективніший оперативний

лізинг.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних

взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях

різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні

законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при

цьому свої інтереси, податкова — свої і т.д. Без досягнення такої

узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить

сумнівні.

ВИСНОВОК

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у

порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

. інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик

неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності

на передане майно;

. лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного

початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження

оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

. часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його

купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

. лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом

сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін

лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від

реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки

платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

. для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння

майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове

користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з

прискореною амортизацією майна;

. лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не

збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

. лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість)

лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток;

. виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене

фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно

оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на

лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо,

якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а

для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна

купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у

випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені

строки незалежно від стану устаткування.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає.

Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть

сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх

капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Закінчено 20.04.1999 р.

Д.В.Шпакович

Бібліографія.

1. Белов А. Финансовый лизинг и его возможности // Внешняя торговля. —

1990. — №1

2. Васильев Н.М. Лизинг:организация, нормативно-правовая основа, развитие.

— М.: 1997

3. Горемыкин В.А. Лизинг: практическое учебно-справочное пособие. — М.:

1997

4. Данилова Л.І. Лізинг як фактор інвестиційного розвитку // Фінанси

України. — 1998. — №11

5. Закон Украины "О лизинге" от 16 декабря 1997 года // Резюме вновь

принятых законодательных и нормативных актов по предпринимательской

деятельности на Украине.— 19 - 25 января 1998 года. — № 4 (218)

6. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р.

7. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.1994 р.

8. Кравченко И. Лизинг в капиталистических странах // Мировая экономика и

международные отношения. — 1986. — №12

9. Лещенко М.И. Лизинговый "бум" уже запланирован // ИТО. — 1996. — №2

10. Медведков С.Ю. Лизинг в экономике США // США: политика, экономика,

идеология. — 1980. — №5

11. Усенко Я.Б. Відмінності лізингу від оренди. Класифікація лізингових

операцій // Державний інформаційний бюллетень про приватизацію. — 1998. —

№2

12. Чекмарева Е.Н. Лизинговый бизнес. — Москва: "Экономика", 1993

13. Черевко Г.В. та Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи //

Фінанси України. — 1999. — №2

-----------------------

[1] Медведков С.Ю. “Лизинг в экономике США” // “США: политика, экономика,

идеология”.— 1980.— № 5, стр. 101

[2] Чекмарева Е.Н. "Лизинговый бизнес", М, "Экономика", 1993, с.49

[3] Чекмарева Е. “Лизинговый бизнес”, Москва, “Экономика”, 1993 год, стр.

58

[4] Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.—

№2.— 1999, с.43

[5] Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.—

№2.— 1999, с.43

Страницы: 1, 2, 3