Экономика труда - конспект лекций

властивості предметів праці, конструкція та стійкість оснащення, режими

технологічного процесу...)

3. Визначає організаційно-технічні умови виробництва (кількість одиниць

обладнання, запаси предметів праці, співвідношення працівників різних

груп, планування робочого місця...)

Таким чином, ця система обмежень визначає сферу допустимих значень

варіантів норм по праці та їх організації.

Лекція №10.

В зв’язку з тим, що основним обмеженням організації і нормування праці

виступає необхідність оптимальності, то критерієм повинен бути мінімум

приведених витратах на виконання одиниці роботи (виконання виробничої

операції чи виготовлення одиниці продукції). Тобто цільову функцію виразимо

так :

П= Сцех + К( Ток ( min, де

Сцех- цехова собівартість виготовлення одиниці продукції, виконання

операції,

К- питомі капіталовкладення на одиницю роботи,

Ток- нормативний термін окупності,

П- приведені витрати, витрати ,які несе виробництво.

Таким чином, оптимальними можна вважати такі варіанти норм, та організації

праці у рамках обов’язкових обмежень по виробничим результатам, по

санітарно-гігієнічним, по психо-фізіологічним та соціальним умовам праці,

при яких сумарні витрати, необхідні для отримання виробничого результату,

будуть мінімальні.

1. Норми по праці тісно зв’язані з організацією виробництва.

2. Оптимальними будуть тільки ті організаційні варіанти, які діють в межах

тих 4 обмежень та ( к мінімуму.

В зв’язку з тим, що в умовах діючого виробництва можливості розробки

варіантів організації праці виробничого процеса с використанням

альтернативних матеріалів, енергії, оснащення, комплексів обладнання та

інші порівняно обмежені, цільова функція зводиться до :

tш(tшк)(З(min,

З- заробітна плата та нарахування на одиницю трудомісткості.

tш(tшк)(min.

Висновок : з урахуванням викладеного у підрозділі А можна константувати, що

вирішення основної задачі організації та нормування праці є досить

непростою проблемою.

Б. Методика визначення оптимальної норми часу та її складових.

Ця методика має свої особливості у залежності від організаційного типу

виробництва.

ОСОБЛИВОСТІ :

1. Точність нормування підвищується у напрямку від одиничного до масового

виробництва. У масовому та велико-серійному виробництві малі прорахунку

та похипки при значній повторюємості робіт можуть привести до помилок в

розрахунках по праці та заробітній платі.

2. У масовому та велико-серійному виробництві норми розраховують як правило

по окремим прийомам та діям, у середньо-серійному- по прийомам та

комплексам прийомів і в одиничному взагалом на всю роботу, що нормується.

tш= tопер(1+(+(+( ).

Tоп найчастіше встановлюється розрахунково анналітичними методами на основі

оптимальних параметрів роботи обладнання та прийомів праці.

Для цього використовують нормативи різного ступеню збільшеності від

мікроелементних до типових та збільшених або аналітичних залежностей.

Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основний машиний час, як

елемент оперативного часу, розраховують :

tо=L(i( n(S (н-хв), де

L- розрахункова довжина обробки (мм),

i- кількість проходів ріжучого інструмента,

n- число обертів або подвійних ходів обладнання за хвилину,

S- величина подачі в мм інструменту за один оберт або за подвійний хід.

Враховуючи, що tо включає основний та неперекриваємий допоміжний (tо=tосн+

tднеп) необхідно прагнути до виявлення елементів допоміжного часу, які

можуть перекриватись основним часом.

Для нормування допоміжного часу у масовому і велико-серійному виробництві

використовують спеціальні нормативи або дані хронометражу найбільш

продуктивних методів роботи.

Час на обслуговування робочого місця повинен встановлюватись

(tш =tо+ tднеп+ tобс+ tвп+ tпп) на основі проектування раціонального

розподілу кооперації праці між основними та допоміжними робітниками по

забезпеченню робочого місця заготовками, інструментом, допоміжними

матеріалами, доглядом за обладнанням, прибиранням стружки та інше.

Час на обслуговування робочого місця найчастіше визначається у %, або як

частка від оперативного. При нормуванні операцій мех. обробки у масового та

серійного виробництвах розподіляється на організаційне та технічне

обслуговування робочого місця.

Для визначення частки часу на обслуговування від оперативного

використовують найчастіше дані ФРЧ (фотографії робочого часу). В деяких

випадках tобс визначають у хвилинах за зміну з урахуванням можливості

перекриття його іншими елементами витрат. Tпп встановлюється для вивчення

планово-облікової та технічної документації, наладки обладнання, отримання

оснастки та допоміжних матеріалів, заготовок, інструменту.

У масовому виробництві та у стабільному велико-серійному, де робочі місця

спеціалізовані ТПП не встановлюються взагалом, бо всі його елементи

виконують перед або після зміни. У деяких випадках вводять підготовчу

зміну.

У цехах механічної обробки ТПП визначається на основі загально-

машинобудівних нормативів в залежності від типу обладнання, оснащення,

способів кріплення заготовок і складності наладки та інших факторів.

В інших випадках ТПП визначається на основі ФРЧ.

Час відпочинку та особистих потреб встановлюється по міжгалузевим

методичним рекомендаціям і нормативам в залежності від рівня втоми

виконавців робіт.

Факторами втоми виступають :

-фізичні зусилля;

-робоче положення працівника;

-монотоність роботи;

-температура;

-вологість;

-виробничий шум;

-вібрація;

-освітлення та інше.

Кожний фактор дає 1-2%, 1-9% від tоп .

Час на особливі потреби не повинен бути нижче ніж 20хв. У цехах за зміну,

50хв.- час на відпочинок, як найменше 10хв.- виробнича гімнастика і час на

особисті потреби- 10хв.

ПЕРЕРВИ ПО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИМ ПЕРЕРВАМ

Включаються у склад норми tшк або tш , коли ці перерви не можливо

технологічно вилучити або економічно недоцільно.

Конкретна величина нормованих перерв по організаційно-технічним причинам

залежить від співвідношення технологічного та технічного обладнання

(наприклад, між кількістю верстатів та мостових кранів), або

співвідношенням між чисельністю основних та допоміжних робітників.

Лекція №11.

В. Розрахунок оптимальних норм обcлуговування та чисельності.

З підвищенням рівня механізації та автоматизації частка

багатоагрегатників, наладчиків, слюсарів-ремонтників, електриків та інших

допоміжних робітників помітно зростає і в багатьох виробництвах їх набагато

більше ніж основних технологічних робітників. Мета нормування праці

вказаної категорії полягає в визначенні оптимальних співвідношень між

чисельністю робітників та кількістю одиниць обладнання, яку вони

обслуговують.

Ці співвідношення визначаються нормами чисельності та нормами

обслуговування. Принциповий підхід до встановлення норм обслуговування та

чисельності Нчис , Нобсл визначається передусім характером взаємодій між

робітником та обладнанням. Можливі 2 схеми такої взаємодії :

1. ‘безочікування’

2. ‘з можливим очікуванням’

У першому випадку при нормативних умовах виробництва не повинні

виникати організаційні перерви у роботі обладнання та зайнятості основних

робітників. По такій схемі ‘без очікування’ часто працюють верстатники з

контролерами, з транспортними робітниками, з слюсарями по ремонту оснастки.

При використанні другої схеми, можливі перерви як в роботі обладнання так і

робітників. Така схема використовується у роботі багатоагрегатників при

взаємодії основних робітників з наладниками, основних робітників з

слюсарями по ремонту обладнання.

При використанні першої схеми, розрахункова чисельність облуговуючих

робітників :

розр

Чобсл=к((Ni(Tpi)(Фпл(Кв, де

м=1

N- кількість робіт i-того різновиду (номенклатури) у загальній номенклатурі

К різновидів робіт по обслуговуванню.

ТР- трудомісткість всього виду робіт.

Фпл- плановий фонд робочого часу першого допоміжного робітника за даний

період.

Квн- коефіцієнт виконання норм.

Нчис по даній функції обслуговування встановлюється з урахуванням повного

використання нормативного часу , суміщення функцій і розширення зон

обслуговування.

розр

Частіше Нчис ( Чобсл ( щоб не було очікування).

При використанні другої схеми з можливим очікуванням мають місце

організаційні перерви, як зайнятості основних робітників так і в роботі

обладнання. Можливі перерви в очікуванні цього обслуговування.

Таким чином, необхідна така чисельність обслуговуючих робітників, при якій

заданий виробничий результат досягається з мінімальними витратами

виробничих ресурсів.

Таким чином, ми виходимо на 2 типові постановки задач оптимізації норм

обслуговування та чисельності :

1. Перша з них має місце при проектуванні чи реконструкції виробничих

підрозділів, коли визначаються не тільки норми обслуговування та

чисельності, а й кількість обладнання, його розміщення, система

транспортування та інше.

У цих випадках нормується по суті діла не чисельність обслуговуючих

робітників, а вся структура виробництва.

2. Друга постановка задачі має місце у тих випадках, коли чисельність

робітників визначається при фіксованих параметрах організації

виробництва. Цільова функція буде мати вигляд :

m(Нчi(Вод.г(Фпл (min, де

i=1

Нчi -по i-й функції обслуговування,

Вод.г - витрати на 1год. Праці одного обслуговуючого робітника,

Фпл - плановий фонд робочого часу 1-ого робітника,

m- кількість функцій обслуговування.

Вод.г=З(kн, де З- заробітна плата (основна та додаткова)

kн- коефіціент нарахування на заробітну плату (1,425).

11. Нормування в умовах колективної праці.

Перехід від індивідуальних до колективних форм організації праці

суттєво ускладнює методику нормування праці, розширює склад норм по праці,

які використовуються. Найбільш поширеною колективною формою організації

праці є бригадна.

Нормування бригадної праці базується на використанні найбільш поширених

норм штучного та штучно-калькуляційного часу, норм обслуговування та

чисельності, нормованих завдань, а також 2-х різновидів специфічних норм по

праці, до яких належать :

1. Норма тривалості виконання роботи на робочому місці.

2. Колективна (комплексна, збільшена) норма часу та виробітку.

Норма тривалості- це час виконання одиниці роботи на одному агрегаті

(верстаті, пресі, установці...) на одному робочому місці.

При індивідуальній формі організації праці тривалість виконання одиниці

роботи дорівнює tш(шк) , яке є практично трудомісткістю.

При колективній формі організації праці та багатоагрегатному обслуговуванні

тривалість виконання роботи та трудомісткість tш(шк) не співпадають. При

роботі багатоагрегатника

tш=Нтрив(Нобслуг.

Приклад. Цикл термообробки 1 год.

На робочому місці, яке обслуговується декількома робітниками tш=Нтрив(Нчис.

Комплексна (або збільшена, бригадна) норма часу та виробітку встановлюється

на кінцевий вимірювач виробничої діяльності бригади чи іншого колективу.

Таким вимірювачем може бути одна операція, комплекс, деталь, комплект,

вузол чи тона продукції.

tшкомпл = m( tшi, де

i=1

m- кількість елементів операції, кількість вузлів.

m( tшi- сума штучних часів по окремим операціям

Таким чином, основне завдання при нормуванні колективної праці зводиться

до визначення комплексної норми часу чи комплексної норми виробітку.

Нвиркомп = n(Фпл( tшкомпл , де

К=1

n- чисельність бригади,

Фпл- всієї бригади.

Для того, щоб визначити комплексну норму часу (tшкомпл) , треба виявити

вплив колективної форми організації праці на окремі елементи штучного та

штучно-калькуляційного часу.

Основний (технологічний) час та допоміжний час, що не перекривається, в

сумі дають оперативний час, в умовах колективної організації праці

практично не міняється.

Лекція №12.

Основний та допоміжний час (оперативний) в умовах колективної організації

праці не змінюється, тому що він визначається :

tоп= t(i,s...)- функція параметрів роботи обладнання.

ОБСЛУГОВУВАННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ.

Час обслуговування робочого місця в умовах колективної організації праці

істотно зменили. Це відбувається за рахунок з’явлення в умовах колективної

організації праці більшої кількості елементів обслуговування робочого

місця, що перекриваються, а також з’являється можливість передачі зміни ‘на

ходу’ в умовах наскрізних (сквозных) бригад, тобто робітники на 1 і 2

змінах- це одна і та ж бригада.

ПІДГОТОВЧО_ПІДСУМКОВИЙ ЧАС.

tоп( не змінюється,

tобс( зменшився,

tпп( має тенденцію до скорочення в умовах колективної організації праці. Це

здійснюється за рахунок скорочення витрат робочого часу на отримання

завдання. Зменшення витрат часу на контрольні операції, оформлення та облік

виготовленої продукції, тому що це робиться після кінцевої операції. Крім

цього за рахунок включення в склад бригади допоміжних робітників або

суміщення функції обслуговування основними робітниками бригади tпп

зменшується.

Час на відпочинок та особисті потреби істотно не змінюється.

Проведення порівняльних досліджень витрат робочого часу в умовах

індивідуальної та колективної форм дозволило встановити поправочні

коефіцієнти до tобс та tпп для визначення tш та tшк в умовах колективної

праці. Комплексна або збільшена норма штучно-калькуляційного часу :

tш(шк)компл.(зб.)= m( tш(шк)i.

i=1

Таблиця №1 ‘Поправочні коефіцієнти до tобс та tпп’

|Елементи витрат робочого часу |Значення поправочн.коефіціента |

| | |

| |Різновиди бригад |

| |Змінна |

| |Наскрізна, Наскрізна, |

| |2-х змінна 3-х змінна |

| |спеціа- комп- спец. |

| |компл. спец. компл. |

| |лізов. Лексна |

|tобс |0,8 0, 7 0,7 |

| |0,6 0,6 0,5 |

|tпп |0,9 0,8 0,8 |

| |0,7 0,7 0,6 |

Спеціалізована бригада робить один вид робіт.

Таким чином, при розрахунку комплексної норми tш та tшк час, який

включається до комплексної норми, розраховується :

tш’= tоп((1+(+Кобс+(+(+Кпп).

1.12 Нормування праці управлінського персоналу.

Основні завдання нормування праці полягяють у наступному :

1. Скоротити потрібний рівень завантаження за допомогою нормування завдань.

1. Розрахувати трудомісткість робіт.

Встановити чисельність управлінського персоналу.

В управлінський персонал входять :

-керівники;

-спеціалісти;

-технічні виконавці;

-службовці (виробничі)

Класифікація різновидів управлінських робіт та найбільш поширених

методів нормування :

|Характеристика |Роботи, які |Роботи, які |Роботи |

|робіт |не |потребують творчих |управлінського |

| |потре-бують |зусиль |характеру |

| |твор-чих |Технічні творчі| |

| |зусиль | | |

|Приклад робіт |креслення |оформ- знаход- |загальне |

| |ксерокс |лення роз- ження |лінійне |

| |роздрук на |рахунків оптима-|керівництво |

| |комп’ютері | |підрозділами та|

| | |склад льних ва-|підприємст-вами|

| | | | |

| | |схем | |

| | |ріантів | |

| | |пере- ек. | |

| | |писка | |

| | |рішень | |

|Методи |аналітичні |Аналітич- збільшені|Збільшені |

|нормування |методи з | |методи |

| |елементами |ні мето- методи | |

| |нормування |ди | |

Диференціовані методи передбачають використання аналітичних методів і

використання мікроелементних або елементних нормативів часу.

Збільшені методи базуються на визначенні нормативів чисельності

спеціалістів та технічних виконавців (а також керівників) по нормативній

залежності чи нормативній чисельності :

Нч= К (а1х1(а2 х2(а3х3, де

К- коефіцієнт, який витікає при математичній обробці статистичних даних,

а1, а2, а3 - чисельні значення окремих факторів виробництва, які визначають

обсяг управлінських робіт по конкретній функції,

х1, х2, х3 - показники ступенів.

Нзк - загальних керівників :

Нзк= 0,156(Чосн.роб.0,5918(Nс-них0,4549(Кмех

N- кількість с-них підрозділів.

Чисельність майстрів можна визначити лінійною залежністю :

Нм= 1,9+0,036(Рроб+0,00065(ФА+0,0068(Рвід -8,4(Кзм , де

Рроб- чисельність основних та допоміжних робітників,

ФА- вартість активної частини основних фондів,

Рвід- чисельність відрядників,

Кзм- коефіцієнт змінності.

Лекція№13

1.13. Продуктивність праці і розрахунок чисельності працюючих.

1.13.1. Продуктивність праці.

Продуктивність праці – це ефективність трудової діяльності людей.

Відрізняють продуктивність індивідуальної праці і продуктивність суспільної

праці.

Продуктивність індивідуальної праці визначається кількістю продукції,

виробленої на робочому місці, у бригаді, на виробничій дільниці, в цеху, на

підприємстві на 1-го працюючого за конкретний період (зміну, місяць..).

Продуктивність суспільної праці визнача.ться, як відношення величчини

національного доходу до загальної чисельності працюючих у виробничій сфері.

Рівень продуктивності праці визначають за допомогою 2-х методів:

- прямого;

- зворотнього.

За допомогою прямого методу визначають продуктивність праці через

виробіток:

В = Q | Pсоб

Де Q – обсяг виробленої продукції за конкретний період часу,

Pсоб - середньо-обдікова чисельність працюючих.

Зворотній метод передбачає визначення продуктивності праці через

трудомісткість одиниці продукції чи роботи. Трудомісткість визначають через

tш, tшк.Є певні складності у визначенні обсягу продукції, яка вироблена на

робочому місці бригадою чи дільницею.

Для аизначення обсягу використовують 4 різновиди вимірювачів:

- натуральні (шт, м, комплекти і т.п.);

- умовно-натуральні (шт, м, комплекти, але зведені до однієї номенклатурноі

позиції);

- трудові (нормо-години).

Найбільш універсальним є останній різновид.

Трудомісткість буває декількох різновидів:

- технологічна (tш, tшк _);

- трудомісткість обслуговуючих процесів (наладка, ремонт);

- трудомісткість інформаційних процесів або управлінських.

Загальна трудомісткість виготовлення продукції.

Багато авторів під продуктивністю праці розуміють відношення кількості

одиниць на виході до кількості одиниць на вході.

1.13.2. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

Найбільш поширенними є 2-а підходи до розрахунку:

- збільшений;

- диференціований.

Згідно із збільшеним підходом до розрахунку чисельності працюючих,

цисельність будь-якої категорії працюючих визначається:

Чплпрац.і= Чбазпрац.і* Іа ( Чнф

Де Іа – індекс обсягів виробництва,

Чнф –чисельність непрямих виробничих факторів.

Диференціований підхід найчастіше використовується для розрахунку

чисельності тієї чи іншої категорії норми часу та виробітку.

Приклад розрахунку чисельності основних робітників.

Таблиця. Деякі техніко-економічні показники виробничої програми заводу.

|Найменуван-ня |Виробнича |Технологічна |Всього на річну |

|продукції |програма, тис. |трудомісткість, |програ-му,тис |

| |грн. |нормо-год./шт. |нормо-год. |

|Виріб А |4,0 |50 |200 |

|Виріб В |2,0 |40 |80 |

|Запасні частини |50,0 |2 |100 |

|Загальна трудомісткість річної виробничої програми |380 |

Чисельність основних робітників:

Росн = (ТРрп(1- ) / Фпл(еф)*Квн = 380000*(1-0,05) /1700*1,25 =169 чел.

1- - коефіцієнт зниження технологічної трудомісткості у плановому періоді,

Фпл(еф) – плановий (ефективний) фонд 1-го робітника,

Квн – коефіцієнт виконання норм.

Для допоміжних (обслуговуючих) робітників використовують диференціований

метод, який називається розрахунок чисельності допоміжного персоналу по

діючим нормам чисельності:

Рдоппл = ( Нчис.і*Кзм.і*Кпр

Де Нчис.і – норма чисельності по і-й функції обслуговування,

Кзм.і – коефіцієнт змінності,

Кпр – коефіцієнт приведення явочної чисельності.

Кпр = Фном (реж) / Фпл (еф) = 1,2

Лекція№14

2. Організація оплати праці .

2.1. Сутність заробітної плати та організація її на підприємстві.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі,

яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує

працівникам за виконану їм роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконанн роботи,

професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та

господарської діяльності підприємства.

В основу організації заробітної плати на більшості підприємств України

покладені такі принципи:

1. Здійснення оплати праці в залежності від кількості та якості праці, від

кінцевих виробничих результатів з урахуванням умов та особливостей праці.

2. Систематичне підвищення рівня реальної оплати праці, тобто перевищення

темпів зростання номінальної заробітної плати над інфляцією.

3. Перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання

середньої заробітної плати.

4. Подолання усіх видів зрівнялівки у розподілі коштів на оплату праці.

Організація оплати праці на фірмі включає 4 елементи:

1. Формування Фонду оплати праці.

2. Нормування праці.

3. Розробка тарифної системи (тарифне нормування праці).

4. Розробка ефективних систем оплати праці.

Фонд заробітної плати та його склад.

Фонд заробітної плати підприємства складається з 3-х елементів:

1. Основна заробітна плата.

2. Додоткова заробітна плата.

3. Інші заохочувальні та компенсаційні витрати.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до

встановлених норм (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування,

посадові обов(язки та ін.). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок

(окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для

службовців.

Основна заробітна плата – це оплата праці у межах встановлених норм

(нормативна заробітна плата).

Додоткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм,

за трудові успіхи, винахідливість та особливі умови праці. Вона включає

доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним

законодавством та премії, пов(язані з виконанням виробничих завдань та

функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних витрат включаються:

- виплати за підсумки роботи організації за рік (13-а заробітна плата);

- компенсаційні та інші грошові виплати, які не передбачені актами чинного

законодавства.

Джерелами коштів на оплату праці працівників госп.-розрахункових

організацій є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх

господарської діяльності.

Для установ та організацій, які фінансуються з бюджету, це кошти, які

виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержана

внаслідок господарської діяльності та ін. джерел.

До фонду основної заробітної плати крім заробітної плати, нарахованої за

виконану роботу, відповідно до встановлених норм праці, включають:

- суму процентних або комісійних нарахувань, в залежності від обсягу

виручки (доходу, прибутку), отриманої від реалізації продукції, робіт та

послуг у випадках, коли вони є основною заробітною платою (для продавців,

торгових агентів та ін.);

- суму авторських гонорарів працівників мистецтва, оплата яких здійснюється

за ставками чи розцінками за відповідні роботи.

До фонду додаткової заробітної плати входять:

- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів

кваліфікованим робітникам, зайнятих на особливо відповідальних роботах;

за класність водіям, робітникам локомативних бригад, бригадирам із числа

робітників, не звільненим від основної роботи; за знання іноземної мови;

за суміщення професій та розширення зон обслуговування; за роботу у

важких, шкідливих, особливо важких та шкідливих умовах; робітникам на

підземних роботах;

- премії робітникам, керівникам спеціалістам та ін. службовцям за виробничі

результати; виконання і перевиконання виробничих завдань; підвищення

продуктивності праці; поліпшення кінцевих результатів виробничої

діяльності; за економію сировини, матеріалів та ін.;

- оплату праці у вихідні, святкові та неробочі дні та надурочний час;

оплата щорічних відпусток;

До інших заохочувальних та компенсаційних витрат включають: оплату простоїв

не з вини працівника, винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за

винаходи та раціоналізації пропозиції, матеріальна допомога.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір

заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче від якого не може

провадитись оплата за виконану працівником погодинну норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 55 грн.

Розрахунок фонду заробітної плати управлінського персоналу, наукових

робітників та інших службовців, виконується згідно з штатним розкладом,

посадовими окладами без розділення на основну та додаткову заробітну плату.

Лекція№15

Тарифна система складається з наступних елементів:

1. Тарифні сітки, які встановлюють диференціацію в залежності

кваліфікаційних розрядів та різновидів робіт.

2. Тарифні ставки, які визначають розмір оплати праці за одиницю часу.

3. Тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких всі роботи розділяються на

групи і встановлюються вимоги до відповідних виконавців робіт.

4. Доплати до тарифних ставок за шкідливість, суміщення професій,

розширення зон обслуговування, оплати на дорочний час та інше.

Крім диференціації рівня оплати праці на кожному окремому підприємстві

діють міжгалузеві співвідношення, якщо диференціація виконується за рахунок

тарифних коефіцієнтів, які визначаються:

Оі год

ТАР.КОЕФ. = (((( ;

О1 год

Оі год – тарифна оплата праці і-ого розряду.

Межгалузева диференціація здійснюється за допомогою коефіцієнтів

співвідношення мінімальних тарифних ставок по галузям до мінімальної

заробітної плати.

Наприклад він складає для:

машинобудування – 1,08 … 1,41

вугільної промисловості – 1,45 … 2,75

атомних електростанцій – 1,31

Форми та системи оплати праці.

Взагалом працівники можуть отримувати заробітну плату по одному з трьох

варіантів:

1. За свою продуктивність праці, тобто за клжну одиницю виробленої

продукції чи виконаної роботи ( відрядна форма оплати праці ).

2. За відпрацьований час ( почасова форма ).

3. За будь-яке поєднання цих двох першех варіантів.

Для того, щоб компенсувати турботу працівників з приводу можливих

коливань рівня їх заробітної плати всі роботодавці в цьому світі збільшують

погодину оплату відрядників.

В Україні використовується дві почасові системи оплати праці:

- проста-почасова;

- почасово-преміальна.

При простій почасовій системі оплати праці заробіток робітника

визнацається кількістю відпрацьованого часу, та рівнем оплати ( тарифній

ставці ) за фактично відпрацьований час.

Почасово-преміальна – це проста почасова, яка доповнена преміюванням за

досягнення конкретної кількісних та якісних результатів. Заробіток

визначається таким чином:

П + K(N

ЗП = m( T ( 1+ (((( ), де

100

m – година ( дена ) тарифна ставка;

T – відпраціваний час;

П – розмір премій за досягнення встановлених показників та умов

преміювання;

K – розмір премій за кожний процент перевиконання показника преміювання;

N – відсоток (кількість пунктів ) перевиконання показника преміювання.

Показники преміювання – це ті виробничі вимоги, виконання яких забезпечує

нарахування премій.

Умови преміювання – це ті виробничі вимоги невиконання яких зумовлює

невиплату нарахованої премії, або зменьшує її.

Приклади показників та умов преміювання:

1. Виконання та перевиконання виробничіх завдань.

2. Робота по технічно-обгрунтованим нормам.

3. Зниженя браку.

4. Здача продукції з першого пред’явлення.

Система оплати за посадовими окладами практично ні чим не відрізняється

від простої почасової і використовується для службовців.

Відрядна форма оплати праці стимулює поліпшення об’ємних та кількісних

показників роботи. Вона використовується якщо збільшення виробітку веде до

підвищення ефективності роботи підприємства або іншої економічної

організації у цілому.

Рівень безробіття, на початок чи кінець планово-розрахункового періоду,

визначається як відношення кількості особ, що мають статус безробітного до

кількості економічно активного населення.

Економічно активне населення –це працюючі по найму або на власних

підприємствах, або володіючі такими підприємствами, але не працюючі на них;

та особи які не працюють, але хочуть.

Для розвинутих країн природний рівень безробіття складає 4 - 6 %

Прийнято розрізняти 5 різновидів безробіття:

1. Фрікционне безробіття.

- пов’язане з зміною роботи, або місця проживання.

2. Сезонне безробіття.

- обумовлене сезоними коливаннями.

3. Структурне безробіття.

- обумовлене змінами у структурі попиту на працю у зв’язку з

технологічними змінами в економіці. Це різниця у структурах робочої

сили з одного боку і структури робочих місць.

4. Циклічне безробіття.

- пов’язане з фазами економічного циклу.

5. Приховане безробіття.

- визначаєтьсЯ чисельністю робітників, які формально враховуються, але

не виконують будь-якого значущого обсягу робіт.

Основна мета «Управління зайнятістю» полягає у стимулюванні попиту на

робочу силу та наближені структури пропозицій праці до структури попиту на

працю. Практично, це виявляється у розробці та реалізації комплексу заходів

по забезпеченню відповідності структури робочої сили структурою робочих

місць, яка безперервно змінюється. В Україні ця політика здійснюється

Міністерством Праці та Державною службою зайнятості. Державна служба

зайнятості конкретно аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу

силу, інформує населення та державні органи управління про стан ринку

праці, консультує громадян, а також власників підприємств, які звертаються

до служби зайнятості, з оюногобоку про одержання роботи, а з другого про

забезпечення робочою силою. Вона веде облік вільних робочих місць і

громадян, які звертаються з питань трудовлаштування, подає допомогу

громадянам у підборі відповідної роботи, організує при потребі

професіональну підготовку і перепідготовку громадян.

-----------------------

СИСТЕМИ

ФОРМИ

ПРЯМА ІНДИВІДУАЛЬНА С-МА

ПРЯМА, КОЛЕКТИВНА С-МА

ВІДРЯДНО-ПРЕМІАЛЬНА С-МА

НЕПРЯМА С-МА

ВІДРЯДНО-ПРОГРЕСИВНА

АКОРДНА С-МА

ВІДРЯДНА

ПОЧАСОВО-ПРЕМІАЛЬНА

ЗА ПОСАДОВИМИ ОКЛАДАМИ

ПРОСТА

ПОЧАСОВА

Страницы: 1, 2, 3