Використання трудових ресурсів Західної України

чисельності трудових ресурсів.

Серед областей з високим рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків

(понад 4% від загальної чисельності по Україні) – Вінницька та Хмельницька

області. Найменша частка працюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській

області – до 1,1%.

Регіональний розподіл населення, зайнятого в народному господарстві

областей характеризується такими особливостями. Майже 11% загальної

чисельності зайнятих у народному господарстві України припадає на Донецьку

область. Друге місце посідає Дніпропетровська, частка якої становить 8%.

Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих у народному господарстві

України становить 1:7,2. Певні особливості в регіональному розрізі мають

такі показники, як частка зайнятих працездатного віку у народному

господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарстві осіб

працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цей

показник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область – 72,1%. Від

70 до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська.

Найменший рівень за цим показником займає Закарпатська область, де він

становить 51,7%.

Цікавим для практичних висновків щодо вибору напрямів регулювання

зайнятості та її галузевої структури в окремих регіонах має оцінка частки

працюючих пенсіонетрів та підлітків у складі регіональних трудових

ресурсів. Висока частка населення старших віковиих груп у загальній

чисельності населення Чернігівської області обумовила найвищу частку

працюючих пенсіонерів та підлітків у трудових ресурсах (16,7%). Такий само

відсоток має ї Хмельницька область, де теж невисока частка населення

працездатного віку, а також Львівська і Сумська області – по 11%. Понад 10%

становить цей показник у Вінницькій, Київській. Полтавській та Рівненській

областях.

Водночас Державною службою зайнятості в областях було зареєстровано

понад 113 тис.чол. незайнятих трудовою діяльністю. Найбільша їх частка у

Івано-Франківській та Львівській (по 9,6%), Житомирській і Закарпатській

(по 7,3%). Серед загальної чисельності незайнятих трудовою діяльністю майже

70% становлять жінки і близько 40% - молодь віком до 28 років.

Економічно активне населення України в останньому кварталі 1997р.

становило близько 26,1 млн.осіб, або 70,8% усього населення віком від 15 до

70 років. Економічно активні особи за статевою ознакою розподіляються майже

наполовину: 50,7% репрезентували жінки, 49,3% - чоловіки. З кожних трьох

економічно активних осіб двоє мешкають у містах, відповідно одна особа – на

селі.

Рівні економічної активності населення характеризуються диференціацією

за статтю, віком і типом поселення. Хоча жінок України традиційно

характеризують високі трудові орієнтації (потенційні й реалізовані), проте

рівень їхньої економічної активності нині все ж нижчий від чоловічого: з-

поміж жінок віком від 15 до 70 років економічно активних осіб у 1997р. було

2/3, а в складі відповідного контингенту чоловіків – ѕ. Певна «перевага»

жінок за чисельністю з-поміж економічно активних осіб спостерігається в

більшості вікових груп: у наймолодшій (15-19 років), середніх (між 30 і 55

роками) і зовсім незначна – у найстарших (після 60 років.). Лише у віковому

інтервалі від 20 до 30 років і у віці 55-59 років чисельно переважають

представники чоловічої статі.

Формою реалізації економічної активності населення, тобто його

прагнення застосувати свої професійні знання та навички, є трудова

зайнятість. Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи віком від 15

до 70 років, які виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного

чи неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або у

окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві. Зайняті особи – це

основна частина економічно активного населення. Чисельність осіб, зайнятих

економічною діяльністю становить близько 23,8 млн. (91,1% економічно

активного населення). Частка зайнятих чоловіків віком від 15 до 70 років у

загальній їх чисельності впродовж 1995-1997рр. залишилась майже незмінною,

показник зайнятості жінок зазнав хвилеподібних коливань, у результаті яких

за два роки підвищився на 1,0%. Нині зайнятість жінок в інтервалі від 15 до

70 років у загальній їх чисельності у середньому на 10,5% нижча, ніж

представників чоловічої статі. Перевищення рівнів зайнятості чоловіків

спостерігається в усіх вікових групах, досягаючи максимуму в

післяпрацездатному віці: якщо зайнятість жінок 45-49 років нижча за

чоловічу лише на 0,7%, жінок 30-34 і 40-44 років – на 1,5%, то в інтервалі

55-59 років – на 44,1%, а між 60 і 70 роками – на 24,1%. Віковими групами,

в яких частка зайнятих у чисельності населення відповідного віку найбільша,

є групи осіб 35-39, 40-44, 45-49 років – у жінок в середньому 86,2%,

чоловіків – 87,6%. У суміжних із вказаними вікових групах 25-29, 30-34, 50-

54 років частка зайнятих хоч і дещо менша, але все ж перевищує 4/5

населення. З-поміж 20-24-річних осіб жіночої статі зайнято трохи більше

3/5, а у чоловіків – 2/3, у складі 55-59-річних жінок – понад 2/5 проти

близько ѕ у чоловіків; серед старших 60 років – майже ј і 1/3 відповідно, а

в наймолодшій групі – дещо більше 12% (у обох статей).Про деякі особливості

складу зайнятого населення можна дізнатись з рис 2.1.

Рис.2.1

Статево-віковий склад зайнятого населення, % до загальної

Чисельності зайнятих осіб віком від 15 до 70 років

6 5 4

3 2 1 0 1 2 3

4 5 6 7

З-поміж усіх зайнятих осіб у 1997р. було 51,1% жінок і 48,9%

чоловіків. При цьому за досліджуваний період частка жінок у складі зайнятих

підвищилась, чоловіків – знизилась. Нині зайняті жінки переважають у

найчисленніших середніх вікових групах населення – між 30 і 55 роками.

Найпомітнішою ця жіноча перевага є у групах 45-49, 40-44 і 50-54 років.

Віковою групою, де з відчутним розривом переважають чоловіки, є

післяпрацездатний щодо жінок інтервал 55-59 років. Окрім того, чоловіків

серед зайнятих дещо більше між 20 і 30 роками. Загалом у віці від 25 до 50

років сконцентровано майже 2/3 усього зайнятого населення. Середній вік

чоловіків та жінок, зайнятих економічної діяльністю, становить 40,8 років.

3. СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У СУСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Найактивнішим агентом виробництва є населення в працездатному віці.

Тоді як населення молодше і старше працездатного віку виступає як

контингенти, що зайняті навчанням чи належать до пенсіонерів, а в цілому,

включаючи і дітей, формують певне економічн навантаження на працездатне

населення. Таким чином, співвідношення контингентів молодше працездатного,

працездатне та старше працездатного, а також довжина робочого періоду і

участь в трудовій діяльності населення поза робочого віку, впливають на

умови економічного розвитку та продуктивність економіки певного регіону.

Враховуючи, що ці процеси на регіональному рівні в Україні мають

відмінності, визначення рівня і тенденцій зайнятості в аспекті

демографічних процесів має значення для розробки державної політики в

розміщенні продуктивних сил і пріоритетів соціальної політики на рівні

регіонального самоврядування і державної підтримки.

Динаміка рівня економічної активності населення, що розраховується як

співвідношення зайнятих до всього населення, залежить від вікової

структури, а також від статево-вікової зайнятості.

Населення України в 1996р. становило близько 51,3 млн. чол., трудові

ресурси - понад 30,1 млн.чол, тоді як у народному господарстві було зайнято

20,2 млн.чол. Ця чисельність за регіонами розподілялась нерівномірно.

Частка населення коливалась від 1,84% у Чернівецькій обл до 10,24 у

Донецькій обл. Якщо згрупувати області України за часткою населення в

загальній його кількості, можна характеризувати такі співвідношення. До

групи областей, де ця частка нижча за 3%, належать Волинська, Житомирська,

Закарпатська, Івано-Франківська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька,

Херсонська ,Черкаська та Чернівецька області. До другої групи належать

області, де частка населення в загальній його кількості в Україні становить

до 6%. Сюди належать Автономна Республіка Крим, Вінницька, Запорізька,

Луганська, Одеська області. До наступної групи належать такі області як

Дніпропетровська, Донецька, Київська, частка їх становить понад 6% у

загальній чисельності населення.таким чином розподіл регіонів за часткою

населення в загальній його кількості склався так. Перша група областей

посідає 35,45% населення України, друга група – 28,61%, а третя – 32,53%.

Водночас між областями склалася велика розбіжність за цим показником, яка

характеризується співвідношенням 1:5,5. Аналіз цього показника у динаміці

показує, що практично зміни у територіальних пропорціях за кількістю

населення зберігаються за абсолютного скорочення населення України в цілому

і в її областях. Тобто скорочення чисельності населення проходить у всіх

практично областях з однаковою тенденцією. Однак це не дає підстави до

висновку, що цей процес зберігає тенденцію у вікових групах. Аналіз цього

явища дає змогу для розробки більш конкретних заходів у сфері формування

трудового потенціалу та політики зайнятості в регіонах.

Найбільша чисельність працюючих сконцентрована в промисловості, де у

жовтні 1997р. був зайнятий кожен четвертий працівник. П’ята частина

зайнятих у галузях економіки осіб на цей час працювала у сільському і

лісовому господарстві. Кожен десятий був зайнятий у галузях торгівлі,

громадського харчування, матеріально-технічного постачання й збуту або

заготівель і приблизно така сама частка працюючих - у сфері освіти,

культури, мистецтва чи науки й наукового обслуговування. Кожен тринадцятий

із числа зайнятих у галузях економіки працював на транспорті або зв’язку і

стільки ж працюючих – у сфері охорони здоров’я, фізичної культури чи

соціального забезпечення. Один із двадцяти зайнятих – працівник

будівництва, один із двадцяти п’яти припадає на галузь житлово-комунального

господарства й невиробничі види побутового обслуговування населення. Міське

населення, зайняте в галузях економіки порівняно із сільським,

характеризується більшою часткою зайнятих у промисловості – майже 1/3,

водночас як працюючі на селі відзначаються надвисокою концентрацією в

галузях сільського і лісового господарства – до них належить майже 3/5 усіх

зайнятих у сільських поселеннях. Відповідно порівняно більша частка

зайнятих городян працює в галузях виробничої й соціальної інфраструктури,

що, звичайно, краще розвинуті у містах – на транспорті й у зв’язку,

торгівлі і у громадському харчуванні, житлово-комунальному господарстві та

невиробничих видах побутового обслуговування населення, у сфері охорони

здоров’я, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва, науки та

наукового обслуговування. Диференціація галузевої структури зайнятості

спостерігається і за статевою ознакою: якщо у чоловіків відносна перевага

за виробничою сферою, то у жінок – за галузями соціальної інфраструктури.

Певною специфікою відзначається галузева структура зайнятих, які належать

до різних вікових груп. Так, основною сферою докладання праці молоді 15-19

років виступає сільське господарство, де зайнята майже третина наймолодших

працівників. Ця група, а також кілька суміжних вікових груп молодих осіб

(до 30 років) відзначається порівняно високою часткою зайнятих у торгівлі,

громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні й збуті,

заготівлях. З-поміж зайнятих у віці між 20-30 роками також помітно більша

від середньої частка осіб, які працюють в галузях охорони здоров’я,

фізкультури і соціального забезпечення, настільки ж високою вона є і у

старших працівників (після 60 років). У середніх вікових групах більшою є

відносна чисельність працюючих у промисловості, а зокрема – в освіті,

кільтурі, мистецтві, науці. У старших групах зайнятих (після 50 років)

спостерігається певний перерозподіл у галузевій структурі на користь

транспорту й зв’язку, будівництва, освіти, науки та наукового

обслуговування. Слід визнати неоднозначними ті зміни галузевої структури

зайнятих в економіці, що відбулися останнім часом. Якщо певне збільшення

частки зайнятих у галузях сфери послуг (торгівля, громадське харчування,

матеріально-технічне постачання, житлово-комунальне господарство та

невиробничі види побутового господарства) цілком узгоджується з алгоритмом

структурних зрушень в економіці в умовах ринку, то підвищення частки

працюючих у трудомісткому вітчизняному сільському господарстві, а також

скорочення зайнятості в сфері освіти, культури, мистецтва, науки

здебільшого відбиває скрутні умови гострої соціально-економічної кризи в

країні.

4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ

ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Чисельність населення України невпинно зменшується. В 1995р. становить

близько 52 млн.чол., що на 0,76 і 1,1% менше, ніж у 1994 та 1993 рр.

відповідно. Зменшення населення відбувалось як за рахунок природного

скорочення, так і завдяки від’ємному сальдо міграції (перевищення

чисельності емігрантів над іммігрантами). Скорочення населення характерне

як для міських поселень, так і для сільських. Серед 229 міст країни з

чисельністю населення понад 20 тис.чол. у минулому році в 177 або в 77,2%

чисельність громадян зменшилася, в 26 (11,4%) збереглася і в такій самій

кількості міст зросла. Серед міст – “рекордсменів” щодо людських втрат –

Горлівка (2,6%), Єнакієве (1,8%), Костянтинівка (1,6%), Макіївка (1,4%),

Маріуполь (1,1%)

Більшість міст, де чисельність населення збереглась або зросла,

належить до Західного регіону (Дрогобич, Калуш, Гадяч, Сарни і т.д.). Серед

обласних центрів України столиці країни та адміністративного центру

Автономної Республіки Крим лише 6 зберегли або дещо збільшили (від 0,1 до

0,6%) чисельність населення: Рівне, Луцьк, Вінниця, Івано-Франківськ,

Тернопіль, Хмельницький.

Щодо чисельності населення по областях України існує тенденція

виділення, на фоні загального скорочення, деяких західних областей, де вона

зросла. Це стосується Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської

областей.

Народжуваність в Україні в 1994р. порівняно з 1993р. знизилась до 10,0

народжених на 100 жителів, смертність збільшилась до 14,7 чол., а природне

скорочення становило відповідно 4,7 чол., в тому числі в сільській

місцевості – 7,2 чол. У регіональному розрізі природний приріст зберігають

Волинська (0,2), Закарпатська (2,9), Івано-Франківська (1,5), Рівненська

(2,1), Чернівецька (0,3) області, тобто Західний регіон України. Найвища

народжуваність характерна для Рівненської області (14,5 дітей на 1000

жителів).

На соціально економічний розвиток країни великий вплив має зростання

міграції. Процеси міграції стали окремим і специфічним фактором формування

національного ринку праці. За даними Мінстату України обсяги стаціонарних

міграцій не перевищують 1,2-1,3 млн.осіб, тобто ці величини стосуються лише

незначної частки громадян України та іноземних громадян, які включені в

зовнішній і внутрішній територіальний обіг населення в Україні, що видно з

схеми 4.1.

Схема

4.1

Структура територіального руху населення в Україні

Внаслідок широкомасштабного прихованого безробіття активізувалися

трудові внутрішні міграції, які мають об’єктивні передумови щодо розвитку.

Чисельність тільки маятникових (щоденних) мігрантів з офіційних джерел

склала в 1996р. 1,3 млн.осіб або 20% сільського населення працездатного

віку.

Міграційний рух населення областей Західного регіону має істотні

відмінності від інших регіонів України. Це, передусім, пов’язано з

прикордонним розміщенням регіону, високою густотою населення, особливо

сільського, та історичними особливостями соціально-економічного розвитку

областей регіону.. Вказані особливості та набагато вищий, ніж в інших

областях України, рівень незайнятості населення істотно відбиваються на

напряма, структурі та інтенсивності трудових міграційних потоків.Якщо в

період з 1961 по 1975рр. середньорічні обсяги потоків постійної міграції.

Трудової маятникової та сезонної міграцій співвідносились як 1:22:2,0,

тобто на кожну 1 тис.осіб працездатного віку, котрі переселились до міст,

припадало 22тис. мешканців сіл, які працювали в містах (трудових

маятникових мігрантів) і 2,0 тис.чол., котрі щорічно виїжджали за межі

своїх областей на сезонні роботи, то за 1976-1991 рр. середньорічні обсяги

цих трьох видів трудових потоків постійної, маятникової та сезонної

міграцій вже стали співвідноситися як 1:42:1,8.

Аналіз інтенсивності та географія напрямів трудової міграції в регіоні

свідчить про те, що вона характеризувалася яскраво вираженої спрямованістю

із села в місто. За роки екстенсивного економічного розвитку (1960-1990

рр.) із сіл до міст Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та

Чернівецької областей переселилось відповідно понад 400, 220, 160 і 130

тис.чол., або 55-58% загального приросту міського населення цих областей (у

середньому в Україні цей показник становив 50,2%). Міграція сільського

населення в міста безпосередньо пов’язана з міжгалузевим перерозподілом

трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, будівництво,

на транспорт, у сферу обслуговування. Цей вид міграції відігравав суттєву

роль у забезпеченні робочою силою промислового виробництва, в перерозподілі

на роботу молодих спеціалістів і кадрів робітничих професій, а також в

урбанізаційних процесах. В основному завдяки міграції по лінії “село-місто”

міське населення областей Карпатського регіону зросло з 1538,7 тис.чол.у

1959р. до 3205,4 тис.чол. у 1991р., або більше ніж удвічі. За вказаний

період міське населення зросло у Львівській області з 821,4 до 1660,5

тис.чол., Івано-Франківській відповідно з 249,4 до 616,8 тис.чол.,

Закарпатській – з 264,9 до 529,3 тис.чол., Чернівецькій – з 203,0 до 398,8

тис.чол. За цей період сільське населення в регіоні зменшилось на 155,3

тис.чол. Більше всього чисельність сільського населення зменшилась у

Львівській області (186, тис.чол.). Зросло воно лише у Закарпатській

області з 655, тис.чол у 1959р. до 736,6 тис.чол. у 1991р.

З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному

регіоні спостерігається сезонна міграція населеня, за якої переважна

більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші

регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб

зайнятості Якщо за 1970-1990рр. Тут спостерігалася тенденція до зменшення,

то нині, з переходом України до ринкової економіки, формуванням і розвитком

ринку праці, її обсяг значно збільшився. Так, якщо в 1970 р. з Івано-

Франківської області на сезоні роботи виїжджало 60 тис. чол. працездатного

населення, у 1980р. – 36,3 тис.чол., у 1990р. – лише 20 тис.чол., то в

1993р. – уже 65 тис.чол., а в 1997р. – понад 10 тис.чол. Найбільша їх

чисельність припадає на Рожнятівський, Надвірнянський, Косівський,

Коломийський та Долинський райони. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як

правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон,

переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів

у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й

Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії,

Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової

промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей

Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових

мігрантів припадає на Закарпатську область (понад 200 тис.чол.)

Щодо сучасного трудового міграційного руху населення та його впливу на

розвиток та регулювання ринку праці в Україні, то йому притаманно значне

зменшення обсягів постійної, трудової маятникової міграції населення, які

реалізовувалися здебільшого в межах регіонів держави, а різке збільшення

сезонної трудової міграції й еміграції населення, обсяги яких через високий

рівень незайнятості населення особливо зросли в Україні за останні 5 років,

значно розширилась їх географія. Якщо раніше учасниками трудових міграцій

населення за кордон були в основному представники прикордонних областей, то

нині за кордоном на тимчасових сезонних роботах у іноземних роботодавців за

наймом і договорами підряду працюють особи, котрі репрезентують практично

всі регіони України.

Найбільше офіційно зареєстрованих зовнішніх трудових мігрантів у

1998р., які тимчасово працювали за кордоном, було Закарпатській (2979

чол.), Львівській (1871 чол.), Тернопільській (618 чол.) та Івано-

Франківській (327 чол.) областях.

З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно

виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових

ресурсів регіону.

5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого

зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення

кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах

зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання

прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не

Страницы: 1, 2, 3