Формування прибутку промислового підприємництва

фінансовою компанією окремій особі (наприклад, для покупки їм якогось

товару по окремому рахунку в магазинах і при продажі товарів тривалого

користування, приміром, автомобілів або побутової техніки). Застосовується

також державний кредит, одержуваний різноманітними урядовими заснуваннями

для виконання ними своїх обов'язків. Одержувачем позички виступають органи

влади, урядові заснування.

Центральне питання для менеджера, що одержує кредит - у розрахунку

граничної процентної ставки, при якій кредит залишається для нього

ефективним. Найбільше істотну роль серед названих вище джерел фінансування,

по ступені убування їхньої частки в інвестиційних операціях, грають

розширення акціонерного капіталу, позики, випуск облігацій. Отже,

збільшення акціонерного капіталу є основною формою притягнення засобів для

розвитку компаній в умовах ринкової економіки.

1.2. Розподіл прибутків підприємства.

Залучити засоби - одна сторона медалі. Друга - особливо важлива -

використовувати грошові ресурси найбільше ефективно, оборотньо. Як відомо,

необхідно вчасно повернути авансовані засоби після виробництва і реалізації

продукції. Всі наступні витрати після авансування вкладення засобів

іменуються інвестуванням. Якщо ж вкладення в підприємство здійснюється з

одержуваної в ході виробництва прибули, те подібні вкладення приймають

форму ре інвестування[8] .

Авансування виробництва - процес формування статутного (тобто

початкового) капіталу, інвестування виробництва - додаткові вкладення до

статутного капіталу, ре інвестування - це додаткові вкладення, здійснювані

з прибутку, одержуваної від виробництва товарів і їхньої наступної

реалізації.

Вартість авансованого капіталу постійно зберігається в незмінному

розмірі за рахунок адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок

адекватної компенсації його зносу, тобто за рахунок амортизації капіталу.

Процес амортизації - це триєдиний процес: списання зносу, тобто зменшення

вартості використовуваного капіталу;

умикання повного розміру списання в ціну товару, що провадиться за

допомогою даного устаткування і призначений для реалізації;

зарахування розміру внеску, включеної в ціну товару, на амортизаційний

рахунок для зберігання розміру капіталу на старому рівні. Розмір цього

амортизаційного рахунку повинний бути еквівалентний сумі вкладень або

авансованого капіталу.

Знецінення авансованого капіталу не відбувається, оскільки знос

компенсується амортизацією. Проте така ситуація характерна лише для

функціонуючого капіталу, тобто залученого в процес виробництва. Капітал, що

авансований, але не залучений у процес виробництва, знецінюється.

Під ліквідністю розуміється оборотність капіталу в грошову форму у

випадку виникнення такої необхідності (наприклад, для погашення боргів).

Поняття «неліквід», що існує в середовищі російських ділових людей,

означає, що якась вартість не може бути звернена в гроші (наприклад,

неякісний товар, що не вдасться продати). Неліквідні засоби, зрештою,

припадає списувати за рахунок прибули, що знижує ефективність виробництва,

у чому, природно, не зацікавлений жодний менеджер. У цьому змісті самим

ліквідним засобом є самі гроші[9] .

По своєму функціональному призначенню капітал, як відомо,

підрозділяється на два значні складових елементи - капітал основний і

капітал оборотний. Засоби, вкладені в основний капітал, відшкодовуються

поступово, частинами, протягом достатньо тривалого періоду часу. Причому

стосовно до кожного елемента основного капіталу період повернення вкладених

засобів буде розрізнений (у залежності від нормативного терміна його

використання)[10] .

У прагненні до успіхів підприємству припадає вирішувати велику дилему

фінансового менеджменту: рентабельність або ліквідність? - і найчастіше

жертвувати або тим, або іншим у спробах сполучити динамічний розвиток із

наявністю достатнього рівня коштів і високої платоспроможності. Справа в

тому, що ліквідні утруднення і, відповідно, низькі значення коефіцієнта

поточної ліквідності можуть свідчити не про фінансову хворобу і

неплатоспроможність, а про динамічний розвиток підприємства, бурхливому

нарощуванні обороту і швидкого освоєння ринку.

Роздивися для ілюстрації два приклади. Перший із них показує, що для

підприємств малого і середнього бізнесу високі темпи нарощування обороту

спричиняють за собою підвищені ліквідні потреби. Другий приклад говорить

про те, що і для значних підприємств занадто бурхливі темпи росту обороту

чреваті ліквідними трудностями. Нарешті обидва приклади свідчать про

фундаментальне протиріччя, дилемі, що припадає дозволяти підприємствам на

всіх етапах їхнього розвитки: або діяльність рентабельна, або вона

приносить достатній рівень ліквідних засобів. Примирити одне з іншим важко,

але, як ми побачимо, можливо[11] .

Приклад 1.

Візьмемо три підприємства, що знаходяться на різних стадіях розвитки:

М («мале»), С («середнє») і ДО («значного»), див. таблицю 1.

Підприємство М з обсягом активу 10 тис. грн. і 10-тисячним річним

оборотом перебуває в стадії навального «виходу з дитячих пелюшок».

Середньорічний темп приросту обороту 30%; комерційний марж (рентабельність

обороту) росте повільно: 3% у першому році, 5% у другому році, 7% у

третьому році, зате підприємство виграє на підвищенні коефіцієнта

трансформації (оборотності активів): 1, 1,1 і 1,2 у першому, другому і

третьому роках відповідно[12] .

Підприємство С з обсягом активу 500 тис. грн. і 750-тисячним оборотом

знаходиться на шляху до зрілості. Оборот росте на 25% щорічно, комерційний

марж стабілізувався приблизно на рівні 12%, коефіцієнт трансформації

підтримується на рівні 1,5.

Підприємство ДО має обсяг активу 100 млн. грн. і річний оборот 160

млн. грн. Оборот росте на 10% у рік, комерційний марж складає 9%,

коефіцієнт трансформації - 1,6.

Відповімо на запитання: у якому ступені в кожного з цих підприємств

необхідний приріст активів покривається наробленим нетто результатом

експлуатації інвестицій? При цьому під нетто результатом експлуатації

інвестицій (НРЕІ) будемо розуміти показник, що укладається із суми

балансового прибутку і відсотків за кредит, віднесених на собівартість.

Таблиця 1.

[pic]

Покажемо, як отримані ці цифри, користуючи даними підприємства С, а

потім дамо коментар до таблице1.

Новий обсяг активу отриманий на основі однієї з модифікацій широко

застосовуваного у фінансовому плануванні і прогнозуванні методу: при

незмінній структурі пасиву (а ми використовували саме таке допущення) темпи

приросту обороту застосовні до темпів приросту обсягу балансу. Таким чином,

обсяг активу підприємства С, збільшуючись на 25% у рік, зростає за трьох

року з 500 тис. грн. до 977 тис. грн2.

Рівень економічної рентабельності активів отриманий перемножуванням

комерційного моржу і коефіцієнта трансформації: 12% ( 1,5 = 18%.

Для одержання суми дефіциту (надлишку) ліквідності необхідно спочатку

обчислити сумарний НРЭИ за трьох року, а потім порівняти з ним суму

приросту обсягу активу. Для розрахунку НРЭИ використана формула

комерційного моржу (КМ):

КМ = НРЭИ : ОБОРОТ ( 100 ( НРЭИ = ОБОРОТ ( КМ : 100.

Таким чином, НРЭИ першого року складає 112,5 тис. грн., другого року

140,6 тис. грн., третього року - 175,8 тис. грн. У сумі це 429 тис. грн.

Далі: (977 тис. грн. - 500 тис. грн.) - 429 тис. грн. = 48 тис. грн.

Коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації

інвестицій складає (429 тис. грн. : 477 тис. грн.) = 0,9.

Подані в таблиці дані свідчать про те, що:

Підприємство М з найбільше бурхливими темпами приросту обороту протиставляє

подвоєнню обсягу активів підвищену (завдяки високій швидкості оборотності

засобів) економічну рентабельність активів. Але, не дивлячись на це, лише

25% приросту активів фінансуються за рахунок внутрішніх джерел. Дефіцит

ліквідності на покриття потреб росту підприємства складає 75% потрібного

приросту активу;

Підприємство С протиставляє подвоєнню обсягу активів підтримка високої

рентабельності (притім, що обидва її елементи - і комерційний марж, і

коефіцієнт трансформації - мають дуже пристойні значення). Проте і цьому

підприємству не вдасться досягти повного покриття необхідного приросту

активів. Дефіцит складає 10%;

Підприємство К з найменшими темпами приросту обороту, але з найбільше

широким масштабом діяльності збільшує свої активи лише на одна третина і

має більш скромний рівень рентабельності, чим підприємство С. Доки буде

можливим підтримка 14,4%-ной рентабельності без серйозних структурних змін

- це, звичайно, дуже складне питання. Але поки що підприємство утримує свої

позиції, маючи надлишок ліквідності в 19,43 млн. грн., що із лихвою

дозволяє покрити приріст активів.

Приклад 2.

Візьмемо підприємство ДО із приклада 1 і з рівним вже отриманий нами

раніше коефіцієнт покриття приросту активів нетто результатом експлуатації

інвестицій 1,6 із цим же коефіцієнтом, але розрахованим для 25%-ных темпів

приросту обороту[13] .

Найпростіші обчислення виявляють дефіцит ліквідності в сумі 26,7 млн.

грн. замість старого надлишку в 19,43 млн. грн., а шуканий коефіцієнт

знижується з 1,6 до 0,71 (комерційний марж - як і раніше 9%). Занадто

швидкі для даного підприємства темпи росту обороту породили дефіцит

ліквідних засобів замість їхнього надлишку. Якщо підприємство не збирається

знижувати темпи нарощування обороту, то воно повинно зробити серйозні зміни

своєї фінансової структури[14] .

Ідея інтеУкраїниеренції (накладення) довгострокових і короткострокових

цілей, феноменів і результатів діяльності підприємства підказуються самою

логікою економічного процесу і реальної фінансової практики. Проте

перейнятися цією ідеєю легко, а мистецтвом сполучити генеральну фінансову

стратегію з оперативним керуванням фінансами підприємства володіють на

перевірку не багато хТО. Більшість діє за принципом «крива виведе», і

крива, дійсно виводить, але, на жаль, не завжди в потрібне місце. Втім,

жарти убік. Задача і впрямь не з легких, тим більше, що кількісні параметри

інтеУкраїниеренції недостатньо пророблені у фінансовому менеджменті. Але

зараз спробуємо розібратися хоча б в основних питаннях, рухаючись по двох

головних напрямках:

«Невідворотність інвестицій ( постійні і перемінні витрати інвестиційного

процесу ( поточні фінансові потреби ( структура капіталу підприємства»;

Фінансова усталеність підприємства ( платоспроможність, ліквідність

балансу, кредитоспроможність, рентабельність ( балансові пропорції (

фінансові коефіцієнти»[15] .

Отже, напрямок перше.

Ризики, пов'язані з тим або іншим інвестиційним проектом або цілим

інвестиційним портфелем підприємства, можуть мати саму різноманітну природу

і носити самий різний характер: можлива переоцінка, або навпаки недооцінка

майбутнього попиту на продукцію підприємства, що здійснило проект; можливо

завищення, або навпаки заниження рентабельності підприємства в результаті

здійснення проекту;

можливі, нарешті, технічні помилки при виборі того або іншого

проекту...

…і при всіх цих обставинах несприятливі наслідки, у принципі оборотні.

Навіть у такому важкому випадку, як завищена оцінка попиту, можна круто

змінити комерційну політику, необхідно підсилити контроль над дебіторською

і кредиторською заборгованістю, посилити регулювання запасів сировини і

матеріалів, не допускаючи їхній перенакоплення. При недооціненому попиті

треба зосередитися на вишукуванні джерела фінансування додаткових

перемінних, а також, дуже можливо, і постійних витрат. Коли не

виправдуються надії на високу рентабельність, адміністрація повинна вжити

заходів до нейтралізації занадто оптимістичних дивідендних обіцянок

акціонерам. Якщо ж рівень рентабельності перевершує чекання, акціонери

вправі дорікнути керівників підприємства в перестраховці, але, швидше за

все, не стануть заперечувати ні проти підвищення абсолютної норми

дивідендів, ні проти дохідних довгострокових фінансових вкладень надлишків

засобів.

Є тільки один дійсно катастрофічний ризик: це ризик відмови від

інвестування як такого. Рано або пізно, але неминуче підприємство

настигаєтся падінням конкурентноздатності, фізичним і моральним старінням

устаткування, невідповідністю характеристик готової продукції вимогам

ринку.

Відмова від інвестицій рівносильна дезінвестиціям. Можна урізувати

занадто амбіційний проект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих

часів, можна спорудити хитромудру модель фінансування проекту, але не можна

перекреслити слово «проект».

Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді з Великим Законом

убування граничної корисності і граничної продуктивності чинників

виробництва:

«Збільшення перемінних витрат веде до збільшення обсягу виробленої

продукції, виторги від реалізації і прибули лише до визначеного грнежу, за

яким додаткова продукція й економічний ефект, одержувані від подальшого

нарощування витрат, починають знижуватися. Це відбувається тому, що всі

нові і нові «дози» перемінних витрат з'єднуються з щодо розмірами , що

зменшуються , постійних витрат, раціональне сполучення між постійними і

перемінними витратами порушується, і підприємство не може далі збільшувати

виторг і прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних

витрат»[16] . Виробничникам до болю знайома ситуація, коли скільки ні

привнось додаткової сировини і (або) робочої сили у виробництво, випуск не

буде рости через недостачу устаткування, виробничих і інших помешкань,

скромних можливостей організації виробництва. Що толку, що навколо одного

старого верстата клопочеться ціла армія робітників, і ще з надлишковою

кількістю найкращої сировини? Обсяг виробництва об'єктивно обмежується

технічними можливостями застосовуваного устаткування. А який зміст

нарощувати об'ем виробництва, вливаючи в нього колосальні витрати на

сировину, якщо підприємство не має у своєму розпорядженні відповідну

комерційну інфраструктуру для реалізації готової продукції? Ми можемо

продовжувати ці марні нарікання, поки не підведемося на непохитну позицію

сприйняття інвестицій як стрибка постійних витрат[17] . Життя підприємства

йде періодами від одного стрибка постійних витрат до іншого (до речі

говорячи, у фінансовому менеджменті ці періоди називаються

короткостроковими). На графіку (мал. 1), що ілюструє це положення, постійні

витрати подані горизонтальними лініями, а перемінні похилої.

Кожна чергова доза інвестицій або, що те ж, кожний пов'язаний з

інвестиціями стрибок постійних витрат веде до збільшення питомої ваги

постійних витрат у загальної із сумі і до зростання сили впливу

операційного важеля з усіма випливаю чими з цього последствиями1.

Дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в

тому, що будь-яка зміна виторгу від реалізації завжди породжує більш сильна

зміна прибули.

На мал. 1 приведена принципова схема грошового обігу підприємства.

Фрагмент за участю операційного важеля виділений масними лініями.

Нехай, наприклад, виторг від реалізації в першому році складає 11000

тис. грн. при перемінних витратах 9300 тис. грн. і постійних витратах 1500

тис. грн. (у сумі 10800 тис. грн.). Прибуток дорівнює 200 тис. грн.

Припустимо далі, що виторг від реалізації зростає до 12000 тис. грн.

(+9,1%). Збільшуються на ті ж 9,1% і перемінні витрати. Тепер вони

складають 9300 тис. грн. +846,3 тис. грн. = 10146,3 тис. грн. Постійні

витрати не змінюються: 1500 тис. грн. Сумарні витрати рівні 11646,3 тис.

грн., прибуток же досягає 357,7 тис. грн., що на 77% більше прибули

минулого року. Виторг від реалізації збільшився усього на 9,1%, а прибуток

- на 77%.

Напрямок друге.

Фінансова усталеність підприємства припускає сполучення чотирьох

сприятливих характеристик господарч-хазяйновит-фінансово-господарського

положення підприємства:

Високої платоспроможності, тобто спроможності справно розплачуватися за

своїми обов'язками;

Високої ліквідності балансу, тобто достатнього ступеня покриття позикових

пасивів підприємства активами, що відповідають по термінах оборотності в

гроші на розрахунковому рахунку термінам погашення зобов'язань.

Високої кредитоспроможності, тобто гідної спроможності відшкодування

кредитів із відсотками й іншими фінансовими витратами;

Високої рентабельності, тобто значної прибутковості, що забезпечує

необхідний розвиток підприємства, гарний рівень дивідендів і підтримка

курсу акцій.

Таким чином, підводячи результат, можна виділити такі напрямки

підвищення фінансової ефективності підприємства:

Розподіл прибутків за рахунок раціональних управлінських рішень

(насамперед - «наведення порядку» і перехід на технологію керування за

результатами). Подібні зміни реалізуються звичайно усього за 2-4 місяця і

спроможні дати до 20% приросту ефективності.

[pic]

Структурні зміни за рахунок корінного удосконалення асортиментної

політики (зниження частки негідно рентабельної продукції) і технічної

політики (зменшення питомої ваги застосування неефективної техніки і

технології). Реалізуються ці міри за 5-8 місяців і можуть дати до 40%

підвищення ефективності.

Формування інноваційних процесів, включаючи створення і впровадження

нових ефективних послуг, продуктів, технологій (у тому числі технологій і

систем стратегічного керування змінами), економічних механізмів і т.д.

Реалізація цих змін потребує до року - півтора. Через рік вони можуть дати

приблизно 10-20% приросту ефективності, через 2 року - до 60-70%. Надалі -

до 30% щорічно протягом 2-3 років1.

Останній, інноваційний шлях використання прибутків підприємства -

єдиний, що не є одноразовим заходом, а спроможний забезпечити постійний

приріст економічних результатів і відповідно підтримувати

конкурентноздатність фірми.

1.3. Податкова система регулювання прибутків.

Можна добре потрудитися на ринку, заробити багато грошей і позбавитися

їхньої основної частини не через напад гангстерів, а в результаті

необхідності сплачувати надмірні податки. Не треба проводити яких

фундаментальних досліджень, щоб переконатися, що в України в даний час має

місце податковий хаос, що веде до постійного підвищення цін, до того, що за

хиби податкового механізму розплачується населення, несуть величезні втрати

підприємства. За даними Міністерства фінансів УКРАЇНИ, частка податкових і

інших обов'язкових платежів у валовому внутрішньому продукті, що складав у

1991 році 31,8%, а в 1993 - 47,8%, у даний час істотно перевищує половину

ВВП. У світовій науці обгрунтована верхня межа податкового вилучення, за

яким пропадає підприємницький інтерес до бізнесу. При цьому розвиток

економічних відношень йде по одному з двох можливих сценаріїв: або ділова

активність згортається, або спостерігається масове ухиляння від сплати

податків. Така межа одержала назву кривої Лафета і складає 30-35%

підприємницького прибутку. У свою чергу, явище, при якому зі збільшенням

податкової ставки починає падати відносна, а потім і абсолютна сума що

збираються податків, одержало назву ефекту Оливера-Танці1.

У той же час не можна сказати, що держава не шукає шляху для виходу із

ситуації, що створилася. Шляхом уведення пільг для підприємств, держава

починає спроби знизити податковий тиск. Пільги для кожного підприємства

індивідуальні і залежать від можливості інтерпретації господарсько -

фінансової політики, а також реструктуризації діяльності організації.

Найбільше ефективно застосування пільг не в чистому виді, а в сполученні з

іншими прийомами, організаційними, фінансовими, бухгалтерськими. Зупинимося

на деяких із федеральних пільг для малого підприємництва, що реально

застосувати в роботі фірми. Постанова Ради Міністрів РСФСР від 18 липня

1991 р. № 406 «ПРО заходи для підтримки і розвитку малих підприємств у

РСФСР». Малі підприємства в перший рік експлуатації можуть списувати

додатково амортизаційних відрахувань до 50% початкової вартості основних

фондів із термін служби понад трьох років, а також робити прискорену

амортизацію активної частини виробничих фондів2.

Закон УКРАЇНИ від 13 грудня 1991 р. № 2030-1 «ПРО податок на майно

підприємства» (із змінами і доповненнями). Зазначеним податком не

оподатковується майно створених підприємств протягом одного року після

їхньої реєстрації, за винятком створених на базі ліквідованих

(реорганізованих) підприємств, заснувань і організацій, їхніх філій і

структурних подрозділів3.

За Законом УКРАЇНИ від 20 грудня 1991 р. № 2071-1 «Про інвестований

податковий кредит» малі підприємства мають право на одержання

інвестиційного податкового кредиту у виді відстрочки податкового платежу і

зменшення податку з прибутку на 10% від ціни закупленого і введеного в дію

обладнання4.

Закон України від 27 грудня 1991 р. «ПРО податок із прибутку

підприємств і організацій» і Лист Державної податкової служби від 13

березня 1996 р. № вГ-6-02. 1-77. На цій основі при визначенні оподаткування

прибутку виключається прибуток, спрямований на будівництво, реконструкцію і

відновлення основних виробничих фондів, освоєння нової техніки і

технологій; у перші два роки роботи не сплачують податок із прибутку

підприємства по виробництву товарів народного споживання, будівельні,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5