Финансы Украины

Финансы Украины

ПЛАН:

Вступ.

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало

питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в

тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той

час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і

господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами

української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення,

забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без

формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної

системи.

1. Фінансова система

Фінанси це економічна категорія, що відображає економічні відносини в

процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є

неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і

держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного

виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними

інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як

і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають

сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл

валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і

використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва,

соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального

механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального

розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили,

коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому

реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави,

створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб

суспільства.

Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і

сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує

зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і

кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг

придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці

подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення

своїх систем.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-

виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний

господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної

системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками.

Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників

економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором

грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж

або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної

системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів

виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої

структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і

підприємством або керівництвом галузі.

. Загальнодержавні фінанси:

. державний бюджет;

. бюджет державного соціального страхування;

. фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого

страхування;

фонд коштів державного кредиту.

. Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

. фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

. фінанси кооперативних підприємств;

. фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні

завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є

національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових

сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно.

Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і

політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер

державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х г.г. почала формуватися як

національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої

фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його

фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи

господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи

господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили

до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому

комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок

більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до

добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і

фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними

відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів.

Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від

підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових

виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на

виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему,

яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала

високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка

стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого

суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної

фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад

економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система

повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких

можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і

національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на

інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і

задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення

національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на

посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну

участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша

- розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні

потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків.

Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого

бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу.

Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки

з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне.

До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової

політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику

оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні

потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом,

оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво,

зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансування економічної системи

найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка

прямих податків і меншає частка непрямих.

У 1994 році прибуткова частина бюджету України сформована такою

системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий

податок, на прибутки

від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки -

61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень

доводиться на ПДВ - 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на

платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки

платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по

сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до

бюджету держави.

Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом

виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки

спаду і нарощування темпів виробництва.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і

державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру

витрат:

• на народне господарство;

• на соціально-культурні заходи і науку,

на управління;

• на оборону,

• інші.

2. Кредитно-банківська система

Становлення ринкової економіки і підвищення її ефективності неможливе

без використання і подальшого вдосконалення кредитних відносин.

Кредитна система це сукупність банків і інших кредитно-фінансових

інститутів, діючих на ринку позикових капіталів і що здійснюють акумуляцію

і мобілізацію грошового капіталу.

Складовими кредитної системи є:

сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;

система кредитно-фінансових інститутів.

Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів

акумулює вільні грошові капітали, прибутки і заощадження різних верств

населення і надає їх в позику фірмам, уряду і приватним особам.

Основою кредитної системи історично є банки. Перші попередники

сучасних банків виникли у Флоренції і Венециї (1587 р.) на основі меняльної

справи обміну грошей різних міст і країн. Головними операціями банків

були прийом грошових внесків і безготівкові розрахунки. Пізніше за таким

принципом виникли банки в Амстердаме (1609 р.) і Гамбурге (1618 р.).

Останні спеціалізувалися на обслуговуванні торгівлі, і така важлива функція

як випуск кредитних грошей у них не була розвинена.

1. Отже, кредитно-фінансові інститути поділяються на:

1. центральні банки;

2. комерційні банки;

спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Центральні банки це банки, що здійснюють випуск банкнот і що є

центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе місце і є, як

правило, державними установами.

1. До основних функцій центрального банку відносяться наступні:

1. Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і

раніше необхідна для значної частини платежів і забезпечення ліквідності

кредитної системи, яка повинна мати кошти остаточного погашення боргових

зобов'язань.

2. Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних

банків, тобто кожний банк, член національної кредитної системи

зобов'язаний зберігати на резервному рахунку в Центральному банку суму в

певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по

традиції є охоронцем офіційних золотовалютних резервів країни.

3. Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної

економіки при державній монополії на кредитну діяльність, а також для

перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштів в руках приватних

фінансових інститутів. Менш виявляється вона в розвиненій ринковій

економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових

труднощів.

4. Надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових

органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і

більше за ВВП країн. Дані кошти нагромаджуються на рахунках в центральних

банках і витрачаються з них. При цьому центральні банки ведуть рахунки

урядових установ і організацій. Крім того, вони здійснюють операції з

державними цінними паперами, надають державі кредит в формі прямих

короткострокових і довгострокових позик або купівлі державних облігацій.

Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції

із золотом і іноземною валютою.

Клірингова функція або функція проведення безготівкових розрахунків. Так, в

ряді країн центральний банк веде операції по загальнонаціональному

клірингу, виступаючи посередником між комерційними банками, розташованими в

різних районах країни. Прикладом загальнонаціональної розрахункової палати

може служити Федеральна резервна система Сполучених Штатів.

Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що

здійснюють універсальні операції по кредитуванню промислових, торгових і

інших підприємств, головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які

вони отримують у вигляді внесків.

1. Виділяють декілька їх функцій:

1. Акумулювання безстрокових депозитів, або ведення поточних рахунків, і

оплата чеків, виписаних на ці банки.

Надання кредитів підприємцям.

Особлива заслуга комерційних банків також складається в здійсненні

розрахунків в масштабах усього національного господарства. На базі їх

операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включають банківські і

небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування.

Так, зовнішньоторгівельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту і

імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії на наданні довгострокових

позик під заставу нерухомості (землі і будов).

Кредитні організації виникли в XIX віці. Тривалий час вони грали в

грошово-кредитній сфері підлеглу роль, поступаючись комерційним банкам,

однак їх роль різко зросла в країнах з ринковою економікою після другої

світової війни. Що пояснюється, з одного боку, посиленням значення

операцій, на яких спеціалізувалися ці інститути, а з іншою проникненням

їх в сферу дії комерційних банків. Наприклад, пенсійні фонди, капітали яких

сильно зросли в останні десятиріччя і які є на Заході одним з найбільших

покупців цінних паперів.

1. До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:

2. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю,

тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку цінних

паперів, отримуючи від цього прибуток. Вони не мають права приймати

депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій

або за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони

використовують для довгострокового кредитування різних галузей

господарства.

Обширна група ощадних установ, що займає важливе місце в кредитній завдяки

залученню дрібних заощаджень і прибутків, які інакше не зможуть

функціонувати як капітал.

Існують різні типи ощадних установ:

ощадні банки і каси;

взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ в США);

довірче-ощадні банки (в Великобританії);

позиково-ощадні асоціації (Сполучені Штати);

кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.

3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма

залучення коштів продаж страхових полісів. Отримані прибутки вони

вкладають передусім в облігації і акції інших компаній, державні цінні

папери.

4. Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управлінню і структурі

активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими

компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх

довіреності банками), фундировані (їх кошти інвестовані в цінні папери)

і нефундировані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і

багато хто інші.

5. Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібних держателів свої

зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівлі цінних

паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання

інвестиційних компаній, оскільки через значну диверсифікацію (вкладення

коштів в різні підприємства) досягається відоме розосередження активів,

знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутства фірм, в чиї акції

вкладений капітал.

1. Таким чином, кредитна система складається, по-перше, з банківської

системи, що має звичайно два рівні:

1. центральний банк;

комерційні банки.

1. Але іноді банківська система буває і трехуровневий (наприклад, в

США):

1. Казначейство;

2. 12 окружних федеральні резервних банків;

5000 банків-членів.

І, по-друге, з кредитно-фінансових інститутів, що займають третій і

четвертий її поверхи.

Многоуровневость і складність взаємозв'язків всередині даної

структури створює можливості для її широкого використання, дозволяє

своєчасно вводити в дію великий набір різних кредитногрошовий важелів

регулювання, впливати на економічний механізм як на систему. З чого слідує

комплексний характер кредитної політики.

Після проголошення Україною незалежності однієї з найважливіших

проблем, яка вимагала негайного рішення, було створення ефективної

кредитної системи і забезпечення чіткої дії усього фінансово-економічного

механізму. Роль окремої ланки в кредитній системі нерівнозначна, її

головною ланкою є банківська (традиційно займає перше місце за розмірами

своїх ресурсів). Тому першим кроком до вирішення цієї проблеми було

створення нової мережі установ банківської системи. На кінець 1994 року в

Україні нараховувалася вже 2469 банківських установ. Вони акумулювали

тимчасово вільні кошти і накопичення, надавали кредити, здійснювали грошові

розрахунки, випускали в обіг гроші, цінні папери і тому подібне. Розвивали

як пасивні операції банків (залучення коштів), так і активні (розміщення

грошових ресурсів банку, надання позик, купівля цінних паперів і інш.).

. Національна банківська система України представлена двома рівнями банків:

. Національний банк України, 23 регіональних обласних управління якого

розміщені на території держави;

Національний банк України разом з Кримським республіканським

управлінням і банківськими установами всіх рівнів утворює єдину

організаційну кредитну систему, яка засновується на національній грошовій

одиниці і виконує функції резервної системи.

НБ України був створений 1991 року. Його діяльність будується на

основі чинного законодавства і статуту банку і направлена на рішення

завдань, які пов'язані з формуванням і реалізацією грошово-кредитної

політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських

розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків

і наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.

НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в

обіг і вилучення по звертанню готівки, визначає правила її перевезення,

зберігання і інкасацію.

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових

знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів і організовує її діяльність,

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших

держав, з міжнародними банками і іншими фінансово-кредитними організаціями,

в яких міжнародна співпраця передбачена на рівні центральних банків.

Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з

банками, які входять в національну кредитну систему, виконує обов'язки

банку уряду.

Комерційні банки в українській економіці є був новим, хоч в розвинених

країнах це одна з найстаріших і найбільш поширених груп кредитних

установ, які виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих в

підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на акціонерних або

пайових основах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні

особи, за винятком органів влади всіх рівнів і спеціалізованих суспільних

фондів. Вони незалежні від виконавчих і розпорядливих органів державної

влади в прийнятті рішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю.

Комерційні банки можуть створювати союзи, асоціації і інші об'єднання

для власної діяльності і захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою

діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, отриманих

від Національного банку України.

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися в основу

кредитної системи в Україні. Комерційні банки створювалися двома способами:

деякі з них виникали на основі спеціалізованих банків, які вже

функціонували, були фінансовий стійкими, мали розгалужену мережу філіали;

інші створювали практично з «нуля». На ранніх етапах розвитку нерівні

стартові умови різних комерційних банків неминуче вплинули на розміри їх

активів, масштаби діяльності, на їх стійкість.

По мірі розвитку і розширення банківської діяльності намітилася

тенденція концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів

було зумовлене як посиленням інфляційних процесів в економіці, так і

заходами, які робив НБ України відносно капіталізації українських банків.

Так було прийняте рішення про збільшення статутного фонду комерційних

Страницы: 1, 2