Інфляційні очікування

населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту

в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тим більше попит).

Нагнітання дефіцитного попиту робить неигідним стратегію постійного

наростання обсягів виробництва. Підприємству вигідніше в очікування

подальшого скачку цін завчасно готуватись до незначного та епізодичного

збільшення випуску. Так, за 1991-1992 роки кількість реалізованої продукції

навіть скоротилось, а ціна зросла. В наявності дефіцитна інфляція. Реальний

варіант виживання для підприємства – багатоваріантність та скачкоподібність

торгово-виробничих операцій. В цьому суть тактики інфляційного очікування

підприємства [12].

Для аналізу процесу інфляції з точки зору інфляційних очікувань

важливі не індивідуальні переваги, що отримують суб’єкти, які найбільш

правильно оцінюють масову реакцію, а важлива сама масова реакція, що

достатньо узагальнена внаслідок загальності економічного положення

суб’єктів ринку. В динамічній економіці саме вона визначає реальну цінність

грошей. Масова поведінка в основному спирається не стільки на врахування

раціональних факторів, скільки на реальні економічні процеси, що

відбуваються на ринку. В умовах інфляції найбільш важливу роль починає

відігравати реальна вартість речей, що купуються, яка не залишається

стабільною, а змінюється в часі. В результаті в ціну товару починають

включатись транзакційні інфляційні витрати, що є альтернативою додатковим

затратам та товар, що дорожчає в результаті затримки купівлі. Таким чином,

майбутні інфляційні очікування через механізм транзакційних витрат

викликають поточне підвищення цін, в зв’язку з чим збільшення грошової маси

може бути зовсім не причиною, а наслідком інфляції.

Фактор інфляційних очікувань використовується при моделюванні

інфляції. Теоретичні границі для моделювання високої інфляції представлені

в моделі Кейгана, що базується на найпростішому рівнянні грошового попиту

[16]:

Mt – pt = - a (pet+1 - pt) (1)

Де Mt – логарифм грошової пропозиції в кінці періоду t, pt – логарифм

загального рівня цін в період t, а – характеризує очікувані ціни в період

t. Права частина рівняння (1) є попитом на грошові залишки як функцію від

інфляційних очікувань. Інші версії моделі грошового попиту можуть включати

інші альтернативні затрати. При цьому процес інфляції, що описується

рівнянням (1), не може бути стійким при раціональних очікуваннях.

Інформація про інфляційні очікування може використовуватись при

обчисленні зміни в часі процентних ставок. При інтерпретації часової

залежності процентних ставок звичайно використовуються гіпотези теорії

чистих (незміщених) очікувань, теорії переваги ліквідності або теорії

сегментації ринку. Теорія незміщених очікувань (unbiased expectations

theory) або теорія чистих очікувань (pure expectations theory) передбачає

рівність форвардної ставки середнім очікуванням спот-ставки за період, що

розглядається.

Найбільш цікавим є відображення очікувань в часовій структурі

прибутку. Звичайно, якщо очікується зміна інфляції, то це відображується

зміною співвідношення прибутковості випусків з різною терміновістю. У

випадку, коли очікується зміна інфляції, то крива прибутковості, згідно

теорії очікувань, повинна прийняти крутий позитивний нахил. Це випливає з

ефекту Фішера, у відповідності з яким номінальні процентні ставки

визначаються з бажаного доходу та очікуваної інфляції. Тоді, якщо

очікується подальше збільшення темпів зростання цін, то випуски з великим

строком до погашення компенсують більш високу очікувану інфляцію великим

номінальним прибутком. Якщо ж, навпаки, очікується зниження темпів

зростання цін, то крива прибутку навіть може набути негативного нахилу. У

зв’язку з цим крива процентних ставок часто використовується для перевірки

раціональності очікувань, так як з її допомогою легко перевірити, чи

відповідає структура прочентних ставок подальшій динаміці цін.

При такому підході вважається, що крива прибутковості точно відображає

лише поточні очікування. В дійсності ж можна знайти багато факторів, які

можуть впливати на динаміку процентних ставок. А з розвитком ринку

державних облігацій в Україні з’явилась можливість тестування гіпотез про

передбачувальну здатність часової структури прибутковості, і, відповідно,

раціональності очікувань застосовно до нашої економіки.

Для уряду є дуже важким завдання досягти одночасно мети цінової

стабільності та повної зайнятості. Це графічно ілюструється кривою Філіпса

(додаток 1).

Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок між інфляцією та безробіттям.

Але очевидно, що природний процент безробіття існує, то інфляція буде

визначена інфляційними очікуваннями економіки. Інфляційні очікування

збільшували криву Філіпс.

Додаток 2 ілюструє криву Філіпса з урахуванням інфляційних очікувань.

F1, F2, F3 – три коротких відрізки кривих Філіпса. Спроба уряду підвищити

безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від 0% до 15%,

безробіття може спадати, але підвищиться знову до природнього проценту 6%.

Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні очікування до 10%.

1.5 Світовий досвід регулювання інфляційних очікувань

Для уряду є дуже важким завдання досягти одночасно мети цінової

стабільності та повної зайнятості. Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок

між інфляцією та безробіттям. Але, в процесі дослідження стагфляції 1980-х

років в Австралії вчені виявили, що ця крива не пояснює існуючого стану

речей. Існувала і інфляція, і безробіття, що підвищувались одночасно. Ця

проблема була вирішена Фрідманом та Фелпсом використанням в розрахунках

інфляційних очікувань. Стагфляція існувала, тому що в короткий час було

коливання між інфляцією та безробіттям, але очевидно, що природний процент

безробіття існує, та інфляція буде визначена інфляційними очікуваннями

економіки. Інфляційні очікування збільшували криву Філіпс. Спроба уряду

підвищити безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від

0% до 15%, безробіття може спадати, але підвищиться знову до природнього

проценту 6%. Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні

очікування до 10%.

На заході також розповсюджена практика прямого регулювання грошової

маси. Так, США неодноразово в 60х – 70х роках стримували ціна на багато

видів товарів. Після другої світової війни західним країнам потрібно було

півтора десятиріччя для початку лібералізації цін. А Франція повністю

лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт

виводив США з глибокої кризи 30-х років шляхом жорсткого державного

регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що

обмежують прибутки від торгового посередництва.

Таблиця 1. Середньорічні показники темпів зростання роздрібних цін в

деяких країнах з розвинутою ринковою економікою.

| |1966-1974 |1975-1980 |1980-1987 |

|США |1.7% |5.1% |9.3% |

|Англія |3.1% |7.1% |15.8% |

|Італія |3.4% |6.0% |17.9% |

|Франція |5.0% |5.9% |10.9% |

В кінці 80-х років темпи зростання цін знизились до 4% на рік в

середньому [2], що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна навести

декілька причин – падіння світових цін на нафту, посилення конкуренції,

перш за все в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з

узгодженими діями урядів та профспілок по підтриманню рівнів заробітної

плати, цін, і цим самим інфляційних очікувань на попередньому рівні.

Чи є шлях вимірювання інфляційних очікувань? Це досить критичне

запитання, так як очікування майбутньої інфляції відіграють критичну роль

на початку та впродовж будь-якого інфляційного періоду, та їх зміна є

значним фактором, що впливає на інфляцію в цілому. Існують ненадійні дані

оглядів ринку, але необхідний надійний спосіб вимірювання та оцінки

інфляційних очікувань.

Виявляється, спосіб оцінки інфляційних очікувань існує. Американський

уряд недавно випустив реальні облігації ставки прибутку. Перший випуск був

проданий в січні 1997 року з строком платежу в січні 2007 року. Порівнюючи

прибуток на регулярних облігаціях з реальною ставкою прибутку, економісти

повинні бути здатні робити оцінку інфляційних очікувань. Наприклад, в

березні 1997 року для індексованих облігацій до січня 2007 року

запропонували щорічну реальну ставку прибутку 3,43% [15], в той час як до

лютого 2007 року для неіндексованих облігацій був прибуток 6,69% [15].

Таким чином, чим ближче строк платежу, тим зрозуміліше, що ринок очікує, що

інфляція буде 3,26% щорічно [15]. Але, так як ці облігації мають великі

терміни до строку платежу, тоді, в крайньому випадку, поки вони не були на

ринку впродовж декількох років, оцінки інфляційних очікувань також будуть

на довгий період. Той факт, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно

за наступні 10 років, має тільки обмежене використання для тих, хто бажає

знати очікування ринку до річного зростання інфляції[1].

“Існує теорія, згідно з якою збільшення інфляційних очікувань

необхідне, щоб повернути економіку на шлях зростання. Прихильники цієї

теорії вважають, що з підвищенням цін люди будуть шалено купувати товари, і

це призведе до збільшення сукупного попиту та зростання економіки. Така

ситуація може призвести лише до зростання темпів інфляції“ – пише газета

“Indian Express”. Впродовж 1998 року інфляційні очікування в Індії

підвищувались безперервно, і інфляція досягла з 0,55% на початку року до

7,41% в кінці червня.

Невеликі темпи інфляції є сприятливими для економіки. Та в Індії, яка

зазнає зростання інфляційних очікувань та інфляції, інфляційні процеси

досить схожі на подібні процеси в нашій країні, лише в меншому масштабі.

Так, інфляційні очікування підприємців призвели до того, що інфляція на

ціни сировини підвищилась на 9,72% за 1 півріччя 1998 року, а ціни на

кінцеву продукцію підвищились на 55% за той же період. Підприємці

користуються рівнем інфляції, затримуючи заробітну плату, купуючи товари за

однією ціною і продаючи за іншою. Такі інфляційні очікування зовсім не є

сприятливими для економіки. Тому потрібно вживати заходів, які

зменшуватимуть такі інфляційні очікування, наприклад, створення умов для

підприємців, в яких їм буде невигідно сприяти зростанню інфляції[2].

Сполучені Штати вирішують питання інфляційних очікувань інакше. Так,

економічні умови в 4 кварталі 1996 року були ідеальні для фінансових

ринків, тому що інфляційні очікування мали тенденцію до зниження.

Федеральна політика відносно інфляції та інфляційних очікувань стабільна.

Ця політика полягає у вивченні, аналізі стану фінансового ринку та

керуванні акціями підприємств федерального уряду. Таким чином федеральний

уряд хоче зберегти фондовий ринок від різких інфляційних струсів. Але,

незважаючи на ці заходи, все ж в 1996 році відмічались деякі тенденції

зростання інфляційних очікувань. З продовженням таких тенденцій федеральна

політика дещо змінилась, тим більше що фондовий ринок продовжує і зараз

ігнорувати інфляційні очікування. В таких умовах є необхідним постійний

контроль інфляційних очікувань на фондовому ринку.[3]

2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України

На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального

податку і доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід

доводить, що граничні податкові ставки понад 40—50% [13] практично

призупиняють зростання виробництва. В Україні ж, де 40-відсоткова інфляція

була досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо

сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко

переходив стовідсотковий бар'єр. Отже, неможливість для підприємств

отримати кредит на довгий термін разом із знеціненням їхніх власних

обігових коштів призводять до браку фінансових ресурсів для подальшого

виробництва хоча б у попередніх обсягах.

Чимало економістів схиляється до думки, що в нашій країні первинною

була інфляція попиту, яка пов'язана із надлишком грошей в обігу. Логіка

цього висновку така: в умовах тотального дефіциту і фіксованих цін

нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а в період

лібералізації він був усунений через підвищення цін.

Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які

лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування.

Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно

інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення

цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. і

Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в

умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення

інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін [9].

Зростання витрат також спричинило небувале підвищення цін на імпортні

енергоносії. Таким чином, якщо ще й врахувати вкрай енергомістку галузеву

структуру економіки, застарілі технології, можна дійти висновку, що і

Україна не могла уникнути інфляції витрат, яка, правда, сама себе усуває.

На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань

домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило

громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна

поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки

на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.

Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції,

відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали

"доларизацію" економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню,

перебираючи на себе основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну

валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало

інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим

стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та

нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992—1994 рр.

буквально до розпродажу національного багатства. В умовах фінансової

нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за

кордоном іноземної валюти.

Інфляційні очікування існували й у промислових підприємств. Щоб не

зазнати збитків, останні "закладали" майбутню інфляцію у поточні ціни

продукції. Такий метод самозахисту тільки посилював інфляційні процеси, які

набували руйнівних масштабів.

Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для

стабілізації сфери цін. Найголовніші з них — це стримуюча фіскальна і

монетарна політика, які, однак, у 1992—1994 рр. використовувалися

незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992—1994 рр. була вкрай

непослідовною. Разом із лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до

стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за роки реформ

дефіцит бюджету - 27,1% від його видаткової частини, або 12,2% від ВВП.

Така економічна стратегія, безперечно, була помилковою, бо лише підсилила

інфляцію, яка вже у 1991 р. становила майже 300%. До кінця 1992 р. індекс

споживчих цін уже досягнув 2100%. У 1993 р. уряд знизив дефіцит бюджету

майже у 2 рази і довів його до 6,5% ВВП (14,0% до поточних бюджетних

видатків). Проте ситуація в сфері цін значно погіршилася. Рівень інфляції у

1993 р. становив 10255%. Очевидно, далися взнаки "огріхи" фіскальної

політики попереднього року, а також зростання імпортних цін на енергоносії

з одночасною катастрофічною девальвацією українського карбованця [16].

У 1994 р. уряд знову вдався до стимулюючої фіскальної політики.

Дефіцитність бюджету тепер зросла майже вдвічі і становила 10,5% (дефіцит у

% до ВВП). Однак цей рік став роком зниження темпів інфляції в Україні. На

перший погляд, у 1994 р. виникла парадоксальна ситуація. При подвоєнні

дефіцитності бюджету інфляція зменшилася приблизно у 20 разів. Таких

успіхів було досягнуто коштом призупинення ринкових реформ. Посилилося

втручання держави в економіку країни. Так, частка видатків із бюджету на

фінансування народного господарства знову збільшилася з 24,3% у 1993 р. до

33,2% у 1994 р. [16].

Також важливою для інфляційних очікувань є політика валютного курсу. З

середини 1995 року в результаті посилення бюджетної та грошово-кредитної

політики стало можливим ввести валютний коридор, який в той період зіграв

позитивну роль та дозволив обмежити інфляційні очікування. В середині 1996

року відбулось послаблення бюджетної політики, і в 1996-1997 роках та на

протязі семи місяців 1998 року населеннями підтримувався стійкий стереотип

реальних грошових витрат на особисте споживання. Але, незважаючи на низький

рівень інфляції в першій половині року, інфляційні очікування на 2 півріччя

погіршились через фактори інституціонального характеру. Такими факторами

були підвищення мита, відміни пільг для ряду товарів по ПДВ, введення

додаткових податків. І починаючи з середини 1998 року домінуючим фактором,

що визначає темпи інфляції, став курс обмінний курс гривні, що в великій

мірі залежить від інфляційних очікувань. Середньомісячний приріст

споживацьких цін в цей час складав від 4 до 25% (для порівняння – за рік до

цього такий приріст складав 0,9%) [16].

Таким чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в

Україні останнім часом погіршились. До цього спричинились і падіння гривні,

і дефіцит на ринку енергоносіїв, зокрема палива. Населення, очікуючи нового

витка інфляції, створює небезпечні інфляційні очікування. Для підприємств

результати їх інфляційних очікувань можна було бачити при подорожчанні

палива.

3 Напрямки стабілізації інфляційних очікувань

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції примушують шукати

шляхи її регулювання. Так як одним з найбільших чинників інфляції є

інфляційні очікування, слід шукати шляхи їх регулювання та поступового

зменшення. Все це примушує уряди різних країн проводити певну економічну

політику. Антиінфляційна політика налічує велику кількість

найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових

заходів, програм стабілізації та дій за регулюванням та розподіленням

прибутків.

Для того, щоб регулювати інфляційні очікування, перш за все потрібно

правильно оцінити ці інфляційні очікування. Тому що вжиття заходів до

інфляційних очікувань без реальної їх оцінки може призвести до повного

краху економіки. Методи оцінки інфляційних очікувань вже існують,

розроблені урядами інших країн, і можна скористатись їхнім досвідом (так,

уряд США розробив програму випуску довгострокових облігацій з метою

контролювати адаптивні інфляційні очікування) [13]. Для України необхідно

створювати методи оцінки застосовно до теперішньої ситуації.

Наступним кроком після оцінки інфляційних очікувань є їх регулювання.

Це досить складно, тому що доводиться враховувати всі види інфляційниїх

очікувань. При найпростіших розрахунках враховуються лише масові інфляційні

очікування, так як саме вони спричиняють найбільший вплив на інфляційні

процеси.

Існує декілька методів регулювання інфляції, при яких потрібно

враховувати інфляційні очікування і які можна застосувати, враховуючи

теперішню ситуацію на українському ринку.

В рамках першого методу, що пропонується прихильниками сучасного

кейнсіанства, передбачається активна бюджетна політика – маневрування

державними витратами та податками з метою впливу на платоспроможний попит

(його скорочення). При цьому, в класичному варіанті, не враховуються

інфляційні очікування. Це може призвести до падіння інвестицій і

виробництва (тобто примусово скорочуються інфляційні очікування населення,

але збільшуються інфляційні очікування підприємств). При врахуванні

інфляційних очікувань ефективність даного методу може збільшитись.

Другий підхід рекомендується прихильниками монетаризму. На перший план

висувається грошово-кредитне регулювання, що проводиться центральним

банком, який не підпорядкований уряду. Він визначає емісію, змінює

кількість грошей в обігу та ставки позикового проценту. Тут врахування

інфляційних очікувань є дуже важливим, так як реакція на дані заходи

населення та підприємств завжди миттєва [12].

З початку 1999 року фінансова система України відчувала зростання

негативного впливу ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. Основними

факторами є:

- податково-бюджетні проблеми, що пов’язані з низьким рівнем збирання

податків, збільшеннями заборгованості по заробітній платі та

соціальним виплатам;

- зростання взаємних неплатежів;

- загострення ситуацій на світових фінансових ринках (відтікання

міжнародного капіталу з країн, що розвиваються);

- наростання негативних очікувань з боку економічних суб’єктів у

відношенні здатності уряду виконувати свої фінансові зобов’язання.

В такій ситуації необхідно проводити грошово-кредитну політику, що

дасть змогу призупинити інфляцію і в першу чергу інфляційні очікування.

Необхідно вжити таких заходів:

- стимулювання економічної активності;

- створення умов для зайнятості населення. Метою є вирішення задачі

зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення

відкритого та прихованого безробіття. Для стимулювання малого

підприємництва можна сформувати законодавчу базу для розвитку

кредитних союзів;

- стимулювання зростання організованих заощаджень. Це дозволить

збільшити грошову масу, виплачувати зарплату, скоротити неплатежі,

здійснювати інвестиції з метою майбутнього розвитку країни. Для

цього потрібно завоювати довіру населення, створити високонадійні,

гарантовані та зручні кошти збереження в гривнях, ринковими

методами забезпечити підвищення схильності населення до

організованих заощаджень. Необхідно вжити заходів по відновленню

довіри громадян до банківської системи, по забезпеченню

довготривалого та стабільного функціонування, прискорення прийняття

закону про гарантування вкладів в банках;

- покращення стану платіжного балансу;

- відновлення фінансового ринку;

- відновлення банківської системи;

- вдосконалення платіжної системи.

Необхідно також нормалізувати валютний курс. Це є необхідним для

зупинення інфляційних очікувань у зв’язку з курсом долара. Зробити це

досить важко. Потрібно регулювати валютний курс та зовнішню торгівлю. Але

подібні дії уряду зараз досить непопулярні в широких колах. Дії уряду за

останній час примушують його стримувати грошову емісію та роздавати кредити

після чергового обурення промисловості.

Для успішного вирішення цих проблем необхідна атмосфера довіри, щоб

приватні особи могли в своїх розрахунках виходити з факту реформування та

адаптуватись з найменшими втратами. Якщо недовір’я приватного сектору

виявиться стійким, то приватні особи збережуть інфляційні очікування та

будуть діяти відповідно, і багато результатів реформ буд втрачено. Люди

будуть втримуватись від поставок товарів на ринку, вони будуть помилково

трактувати цінові сигнали і таке інше. При недостачі довір’я реформа все-

таки може бути доведена до кінця – наприклад, до стабілізації цін – але це

буде досягнуто більш дорогою ціною.

Висновки

Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку

економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на всі

сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує

витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту,

сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває

можливості фінансування державного бюджету.

Витоки інфляційних явищ є в макроекономічних диспропорціях, що

склалися та постійно відновлюються, а також в створеній в адміністративній

економіці формі управління, що визначає модель ціноутворення, спосіб

прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень. Розділення причин

інфляцій на структурні, управлінські та монетарні досить умовне, оскільки

всі вони тісно пов’язані та взаємообумовлені, між ними існують множинні

прямі та зворотні зв’язки.

В даній курсовій роботі були розглянуті наступні питання: з наукових

позицій визначена сутність інфляційних очікувань, їх причини та наслідки, а

також узагальнений світовий досвід регулювання інфляційних очікувань,

проаналізована на основі статистичної та фактичної інформації реальна

економічна ситуація інфляційних очікувань в Україні, сформульовані

аргументовані пропозиції щодо регулювання інфляційних очікувань.

Очевидно, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного

попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження

та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій

та, що випливає з цього, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація

в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції

та швидким зростанням сукупного попиту. Результат – загальне підвищення

цін.

Таким чином, інфляційні очікування підтримують інфляцію. Дефіцитне

зростання ринкової ціни в сукупності з песимізмом раціональних очікувань

населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту

в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тим більше попит). Темпи

приростів рівня цін в короткостроковому періоді мають певну інерційність,

або мають очевидний часовий тренд. Під інерційністю в даному випадку

розуміється наявність стійкої залежності поточної інфляції від попередніх

значень темпів приросту. Часовий тренд передбачає очевидну тенденцію до

зниження або зростання темпів приросту цін з випадковим характером

коливань. Інфляційні очікування пов’язані з зростанням цін прямо. Тому

інфляційні очікування необхідно досліджувати, складати оцінку інфляційних

очікувань, аналізувати отримані дані та на основі даних робити висновки про

подальші заходи, що могли б покращити економічний стан країни.

Вчені виділяють декілька видів інфляційних очікувань. Інфляційні

очікування поділяються на очікування покупців та очікування виробників, що

мають різну природу та різні механізми дії. Крім того, існують адаптивні,

раціональні, перспективні очікування. При оцінці майбутньої інфляції

економічні агенти користуються переважно адаптивними очікуваннями, так як

саме ці очікування легко передбачити, та вони є головною основою для

неухильно зростаючої інфляції.

Проаналізувавши стан ринку України, чином, можна зробити висновок, що

інфляційні очікування в Україні останнім часом погіршились. До цього

спричинились і падіння гривні, і дефіцит на ринкуу енергоносіїв, зокрема

палива.

Заходи, що дадуть змогу призупинити інфляцію та і в першу чергу

інфляційні очікування, наступні:

- стимулювання економічної активності;

- створення умов для зайнятості населення;

- стимулювання зростання організованих заощаджень;

- покращення стану платіжного балансу;

- відновлення фінансового ринку;

- відновлення банківської системи;

- вдосконалення платіжної системи.

Необхідно відмітити, що методи регулювання інфляції та інфляційних

очікувань будуть ефективні лише у випадку їх адекватної відповідності до їх

причин. Оскільки інфляцій в нашій країні носить структурно-системний

характер, тобто породжена створеною структурою економіки та діючої довгий

час системи керування господарством, і лише після того традиційними

монетарними факторами, регулювання цього процесу повинне базуватись на

знятті всіх бар’єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов

структурної перебудови економіки та включати в себе широкий спектр кредитно-

грошових та бюджетно-фінансових регуляторів.

Література

1. Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г. та iн., Киiв,

1995, с.102-113.

2. Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы.

Москва., “Международные отношения”, 1991, с.12-14, 40-45.

3. Тимофєєв В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання

цiн в умовах ринкових вiдносин. Економiка України, 1993, №1, с.37-

45.

4. Чувилин Е.Д., Дмитриева В.Г. Государственное регулирование и

контроль цен в капиталистических странах. Москва., “Финансы и

статистика”, 1991, с. 9-12, 20-23, 87-91.

5. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в

Українi. Економiка Украiни, 1996, №2, с.4-13.

6. Экономика Украины.- Киев: “ Преса України “ - 1993 г., с.14-15.

7. С.Архиереев «Эластичность спроса и инфляция в трансформационной

экономике» // БИЗНЕСИНФОРМ, №15, 1998, с.25-28.

8. Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и

проблемы первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

9. Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР.

Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

10. Панчишин С.М. та інші. “Фіскальні аспекти інфляційного процесу в

умовах трансформації економіки України“ // ‘Фінанси України’, №5,

1998 р., с.61-66.

11. “Indian Express” 1998 (Bombay). Матеріали Інтернет.

12. “Інфляційні процеси в країнах СНД”. Матеріали Інтернет.

13. Milena Linden, Monte Sant Angelo Mercy College, North Sydney

“National Economic Management”. Матеріали Інтернет.

14. Кевин Доуд. «Денежная реформа в посткоммунистических странах» Часть

II. “Подход к денежной реформе с позиций laisser-faire”. Матеріали

Інтернет.

15. “Wall Street Jorney” Monday March 17, 1997, page C18.

16. Матеріали всесвітньої мережі «Інтернет».

Додаток 1. Крива Філіпса.

Додаток 2. Врахування інфляційних очікувань та природного рівня безробіття

в кривій Філіпса.

-----------------------

[1] “Wall Street Jorney” Monday March 17, 1997, page C18.

[2] “Indian Express” 1998 (Bombay)

[3] Mitch Pletcher, матеріали Інтернет

-----------------------

Рис.1. Інфляційне коло

Адаптивні інфляційні очікування

Збільшення

сукупного попиту

Зростання цін

Інфляція, %

Безробіття, %

6% - природний процент безробіття

5%

10%

Безробіття, %

Інфляція,%

F3

F2

F1

Страницы: 1, 2