Инфляция: общая теория

росту цін. Таким чином прослідковувалост переплетіння інфляції витрат та

попиту.

Т.Т. Ковальчук та М.М. Коваль у своїй статті «Основні чинники та фактори

інфляції в Україні»[4] наполягають на тому, що основною в Україні стала

інфляція попиту, спричинена перш за все надмірною емісією з боку держави.

В данній роботі ми спробуємо поєднати обидва підходи, оскільки, на мою

думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо

коли мова йде про перехідну економіку. І найбільш доречним буде сказати,

що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно

являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно

ускладнювало проведення антиінфляційної політики.

Отже проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій

державі:

2.2 “Шок пропозиції” та залежність від зовнішніх енергоносіїв.

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції»-

різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину,

комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрафованою економічною системою (надмірна частка

базових галузей, незначна чатска виробництва, що безпосередньо працює на

споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та

сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та

суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на

енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від

зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану

призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до

зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року

кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому

заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти

1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року

кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів

на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед

Туркменістаном -10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших

кредиторів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту

України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх

питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі

газ природний- 31,9%[5].

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується

внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні

станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-

енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

11. електроенергії- 8,0 %;

12. нафти, включаючи газ конденсат- 5,8 %;

13. вугілля- 7,7 %.

2.3 Невиважена грошова емісія.

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання попиту над

пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення

виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного

фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це

призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь

не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується

підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного

розриву» (М.Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не

забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно

посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України,

“емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн.

карбованців, у тому числі за четвертий квартал — 7,5 трлн. крб., а лише

за грудень — 3,8 трлн- крб»[6].

Збільшення суми незабезпеченнх товарною масою грошей в українській

економіці було пов’язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними

дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних

банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993р. для підтримки АПК було

надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової

допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн.

крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р

замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення

в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля

становив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість

карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню

останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб.

За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла

потреба у готівкових грошах для сплати заробітної плати, пенсій,

стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 — 1993 рр. були інфляційним

фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної

грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до

того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій.

Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці

панували бартерні операції.

2.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики. Причини і

наслідки.

ГіПЕРВИСОКі ТЕМПИ іНФЛяЦії У 1993 РОЦі, яКА СУПРОВОДЖУВАЛАСя ПАДіННяМ

ОБСяГіВ ВИРОБНИЦТВА, ТОВАРООБОРОТУ, КАПіТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ, ПОГіРШЕННяМ

СТАНУ ДЕРЖАВНИХ ФіНАНСіВ ТОЩО, ПРИЗВЕЛИ ДО КРИЗИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОї

СИСТЕМИ УКРАїНИ.

ВИКОНУЮчИ ФУНКЦії ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ ДЕРЖАВИ НАЦіОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАїНИ

МАє СПРяМОВУВАТИ СВОї Дії НА РЕГУЛЮВАННя ОБСяГіВ ГРОШОВОї МАСИ В ОБіГУ,

СТАЛОСТі НАЦіОНАЛЬНОї ВАЛЮТИ, ОБСяГіВ КРЕДИТУВАННя, РіВНя ПРОЦЕНТНИХ

СТАВОК. САМЕ Ці МОМЕНТИ СТАНОВЛяТЬ СУТЬ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННя

МАКРОЕКОНОМічНОГО СТАНУ ДЕРЖАВИ.

До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою(політика

підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та

зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за

формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувалиись на території України;

підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних

надбавок на продукти харчування та ліки;

встановлення траноспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів,

преси, ін.

зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо,

житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити

свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на

жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася,

орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню

зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року

середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994

року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до

4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до

14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції

склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або

218,1 %, непродовольчі товари — у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги

зросли у 5,5 раза або 549,8 %[7].

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової

ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики.

Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно

знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ

утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року.

Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув

позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з

лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного

процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за

перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза[8].

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого

зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських

рахунках в НБУ: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів.

Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей,

зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід

визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або

політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків

бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна

стримати “пікові навантаження” темпів інфляції, її впровадження дозволило

досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні

причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої

монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та

власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових

ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо

до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові

структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у

банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх

клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та

інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду

виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей

варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знайшли свого

повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської

системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала

банкрутством підприємствам України.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій

подальшого здійснення понад встановлених Національним банком України

лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції.

Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого

інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції -

інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних

галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості

будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и

гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє

розірвати ланцюг боргових зобов’язань. В українській економіці склалася

парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит

грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки

зкремих виробництв, які відповідають приорітетам її структурної політики

і які взмозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного

господарювання.

2.5 Долоризація економіки, валютна політика в Україні та проблеми

інфляції.

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало

пралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної,

точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги

іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної

валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р.

відповідно- 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим

інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна

вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших

засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції,

валютний курс продовжує зростати. За даними Міністерства статистики

України, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на

купівлю іноземної валюти:

14. перший квартал — 16,80 трлн. крб.;

15. другий квартал — 32,86 трлн. крб.;

16. третій квартал — 59,60 трлн. крб.;

17. за дев’ять місяців 1995 року — 109,30 трлн. крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на

рахунках у банках за межами України. Якщо станом на 1.01.1995 р. залишок

зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на

1.07.1995 р. ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню

валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до

національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з

факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в Україні серед

факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування —

процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори

виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової

одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так

і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує

імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до

зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між

інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом

та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт.

Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової

одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти

об’єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання

валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових

торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу-

захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної

розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися

співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує

тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним

курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє

залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

2.6 Інші інфляційні фактори.

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад,

пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних

видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює

відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення

дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього

підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу,

посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу

відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати

надходження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню

господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації

продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше

неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за

рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних

суб’єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно

збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

2.7 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-1998 рр.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та

Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено

грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю-

гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом Президента України «Про

реформу грошової системи України» 7 листопада 1992 р. було запроваджено

купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з

рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено

тимчасову валюту- купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових

реформ було проведено в Україні та основі чого вони проводились. Я

погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в Україні грошова

реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні

етапи:

впровадження тимчасової перехідної валюти- купоно-карбованців в готівковий

обіг- січень 1992р.

впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг- листопад 1992 р.

випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні- вересень

1996 р.

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації-

зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх

складових грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в

100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби

цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з

карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою

масою в обігу не змінилося.

Основоною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне

проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до

зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5

разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ»,

темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні-

2%[9]. Проте потрібно пам’ятати про негативні сторони сильного тиску з

боку держави, зокрема утримання обмінного курса валюти на певному рівні,

про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. зросли на 6,2%, що на 0,5%

нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень

інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку

1998 року. Динаміку цін 1997-1998 рр. відображено в табл. 3[10]:

Таблиця 3. Зміна приросту індексу цін споживчого ринку (до початку року)

|період |1997 |1998 |

|січень |2,2 |1,3 |

|лютий |3,4 |1,5 |

|березень |3,5 |1,7 |

|квітень |4,3 |3,0 |

|травень |5,2 |3,0 |

|червень |5,3 |3,0 |

|липень |5,4 |2,1 |

|серпень |5,4 |2,9 |

|вересень |6,7 |6,2 |

|жовтень |7,6 |12,8 |

|листопад |8,6 | |

|грудень |10,1 | |

Славнозвісна криза в Росії у вересні цього року не минула й української

гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність

української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема

російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення

попита над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення

інфляційних та девальваційних очікувань у зв’язку з можливою емісією

ОВДП, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям Національного

Банку. Ріст попиту на долар примусив НБУ скористатися перевіренними

способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними

обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі

готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу

визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів,

необмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не

повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої

валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на

швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових

заходів було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової

системи в цілому аспекти:

вільна купівля-продаж валют;

наданя НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам;

використання ОВДП в якості обов’язкових резервів.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової

ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи Росію, пройшла тотальна

девальвація національних валют цих країн. У зв’язку з цим Україна має

прийняти невідкладні заходи, що означає подальшу рестрикційну політикцу

уряду. Тому протфельні інвестиції у вигляді держзобов’язань залишаються

непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування

відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні

посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної

одиниці України.

Висновок.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею

незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом

факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на

однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлищкова

емісія або ж ріст світових цін), ми вважаємо доцільним розглядати ці

фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в

економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають

або діють паралельно з іншими( інфляція попиту та витрат), а іноді

причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумлятивна спіраль

зарплата-ціни-інфляція).

Серед основних факторів, що спричинили інфляцію в Україні, починаючи з

1991 р. необхідно зазначити наступне:

19. політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий

економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і

корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах.

20. розбалансованість економічної системи, надмірна частка базових галузей,

низька частка галузей, що працюють безпосередньо на споживача .

21. значна залежність української економічної системи від зовнішнього

постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від

росту цін на імпортні (в основному російські) енергоносії у 1991р.

22. надлишкова емісія НБУ, що викликала «інфляційний розрив», загострення

економічної ситуації та гіперінфляцію, пік якої припадає на 1993р.

23. некоректна грошово-кредитна політика з боку держави. Експансійна

політика з державним регулюванням цін на енергоносії, підтримки через

тарифи на паливо, електроенергію та газ АПК, наданням державних

дотацій у транспортній, житлово-комунальній сферах не призвела до

очікуваних результатів і була замінена на рестрикційною грошово-

кредитною політикою(встановлено низькі кредитні стелі для банків,

підвищено норми обов’язкового резерву). Проте рестрикційна політика

дозволила подолати певні прояви інфляції, так зв. «піки», однак не

знищила її ключовї чинники. При різкому рості заощаджень у комерційних

банків виникла фактична нестача обігових коштів, криза неплатежів,

стагфляція, що знову підштовхувало державу до нової емісії.

24. надмірна долоризація економіки, коли паралельно з напціональною валютою

функціонує інша (долар). Рост попиту на долар підриває довіру до

власної грошової одиниці, посилює адаптивні очікування, сприяє переливу

капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат криза неплатежів,

низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. Жорстке

регулювання валютного курсу національної грошової одиниці з боку

держави мало позитивні наслідки в короткостроковому плані, проте

заважало розвитку відкритих ринкових відносин у довгостроковій

перспективі.

25. затягування грошової реформи, що умовно розтягнулася на 5 років (1992-

1996рр.), та навряд чи може бути названа завершеною на данному етапі.

Реформа, що включила в себе три основні етапи: введення купоно-

карбованців в готівковий обіг (січень 1992р.), введення купоно-

карбованців в безготівковий обіг (листопад 1992р.), введення єдиної

національної валюти- гривні в загальний обіг (вересень 1996р.) через

деномінацію в 100 000 разів всіх складових грошової маси частково

сприяли зменшенню темпів інфляції та відродженню довіри до національної

валюти. Проте як довела остання криза у вересні 1998р. запровадження

гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно

функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні.

Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяє

сьогодні посиленню інфляційних очікувань, новому витку долоризації

економіки та падінню курсу національної валюти, який за деякими

прогнозами у другому півріччі сягне 4- 10грн./1 дол. Ані деталізація

цілей придбання доларів комерційними банками, введена в листопаді цього

року, ані інші рестрикційні термінові антиінфляційні заходи, прийняті

урядом у зв’язку з зазначеною фінансовою кризою, поки що не збільшили

інтерес інвесторів до портфельних інвестицій за рахунок

держазобов’язань, та не зменшили адаптивні очікування населення.

Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних

процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних

стабілізуючих заходів мають бути:

26. регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання

виробництва)

27. розвиток ринку цінних паперів

28. обмеження бартерних операцій

29. відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та

неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів)

30. запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя)

31. виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї

чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості

рівноправного члена.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОї ЛіТЕРАТУРИ:

1. «ЕКОНОМіКС», КЕМПБЕЛЛ Р. МАККОННЕЛ, СТЕНЛі Л.БРЮ, К. 1993

2. «ЕКОНОМіКС», С.ФіШЕР, Д. ДОРНБУШ, Р. ШМАЛЕНЗі, М. 1993

3. «ОСНОВИ ЕКОНОМічНОї ТЕОРії», А.ГАЛЬчИНСЬКИЙ, П. ЄЩЕНКО, Ю. ПАЛКіН, К

1995

4. «ПРО ЗВ’яЗОК іНФЛяЦії ТА МОНЕТАРНОї МАСИ», В. ПРіСНяКОВ, «ФіНАНСИ

УКРАїНИ», №4 1997, СТР. 20-33.

5. «ОСНОВНі чИННИКИ ТА ФАКТОРИ іНФЛяЦії В УКРАїНі», КОВАЛЬчУК Т., КОВАЛЬ

М., «ФіНАНСИ УКРАїНИ», №10 1998.

6. «ПРОВЕДЕННя ГРОШОВОї РЕФОРМИ», «ФіНАНСИ УКРАїНИ», №2 1997.

7. УРяДОВИЙ КУР’єР. — № 160, 15.10.1994

8. «НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ ЗНОВУ НЕСПОКіЙНО. ЩО ОчіКУє ГРИВНЮ?», «КОМПАНЬОН»,

№47, 29 ЛИСТОПАДА 1998, СТР. 36-39

9. «МОНЕТАРНА ПОЛіТИКА ТА ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАїНі», В.ЮЩЕНКО, «ЕКОНОМіКА

УКРАїНИ ТА ШЛяХИ її ПОДАЛЬШОГО РЕФОРМУВАННя(МАТЕРіАЛИ ВСЕУКРАїНСЬКОї

НАРАДИ ЕКОНОМіСТіВ)», К 1995, СТР. 126-128

10. ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАїНИ, 1994 РіК

11. ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАїНИ, 1995 РіК

12. БЮЛЕТЕНЬ НБУ, 10-1998

13. «ЕКОНОМічНА ДЕГРАДАЦія УКРАїНИ», «ДЕНЬ», 3 БЕРЕЗНя 1998.

14. «ЕКОНОМіКА ПЕРЕХіДНОГО ПЕРіОДУ», РЕД. РАДАєВА, БУЗГАЛіНА, М 1995

15. «THE COMPETETIVENESS OF COUNTRIES IN TRANSITION DURING THEIR ECONOMIC

DEPRESSION AND RECOVERY», SLOVENIA 1998.

-----------------------

[1] ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАїНИ, 1994 РіК, СТР. 53.

[2] Економічна доповідь Президента, 1994 рік.

[3] ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА, 1995 РіК.

[4] «ФіНАНСИ УКРАїНИ», № 7 1998 РіК.

[5] ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА, 1994 РіК.

[6] «ФіНАНСИ УКРАїНИ», №7 1998 РіК.

[7] ЕКОНОМічНА ДОПОВіДЬ ПРЕЗИДЕНТА, 1995 РіК.

[8] «УРяДОВИЙ КУР’єР», №160, 15.10.1994

[9] «ФіНАНСИ УКРАїНИ», №2, 1997

[10] БЮЛЕТЕНЬ НБУ, 10 1998(70)

Страницы: 1, 2