Особливості Дунайського біосферного заповідника. Реферат.

Особливості Дунайського біосферного заповідника. Реферат.

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім М.П. Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Кафедра екології

Реферат на тему:

\"Особливості Дунайського біосферного заповідника\"

Виконала студентка

38 - еко групи Яровчик В.С.

м. Київ 2005

План

1. Вступ

1. Рішення про створення та розширення меж об\'єкта

1. Завдання, які покладаються на дану категорію

1. Місцезнаходження об\'єкта

1. Площа території

1. Природні цінності

1. Водно-болотні угіддя міжнародного значення

1. Використана література

Дельта Дунаю — унікальне природне утворення, неповторний

водно-територіальний комплекс, що займає близько 600 тис. га, з яких 150

тис. га належать Україні. Українську частину дельти відрізняє надзвичайне

природне багатство. Саме тут розташована наймолодша за історичним віком

частина Європи, що виникла і щорічно змінюється наносами Дунаю. На

просторах дельти знайшли притулок тисячі видів рослин і тварин,

розташовані водно-болотні екосистеми — ефективний природний „кондиціонер”,

що впливає на формування клімату всієї центральної Європи. За біологічною

активністю його можна порівняти з найпродуктивнішими біомами Землі:

вологими тропічними лісами та кораловими рифами.

Рішення про створення та розширення меж об\'єкта

Міжвідомчою комісією Академії наук (АН) України з комплексного

використання природних ресурсів р. Дунаю в 1964 р. було рекомендовано

створити державний заповідник в українській частині дунайської дельти.

1967 р. — постановою Ради Міністрів УРСР № 490 від 24 липня в дельті Дунаю

створено природоохоронну зону з режимом пам\'ятки природи республіканського

значення, яка включила смугу плавневих земель прибережної частини Чорного

моря завширшки 1 км у глиб материка (3 тис. га) та однокілометрову зону

морської акваторії.

1973 р. — постановою Ради Міністрів УРСР № 84 від 20 лютого на площі 7758

га створюється Дунайська філія Чорноморського державного заповідника АН

України.

1981 р. — Рада Міністрів УРСР приймає постанову № 203 від 23 квітня про

створення окремого державного природного заповідника „Дунайські плавні” АН

України на території 14 851 га. Заповідник, розташований на частині

Кілійської дельти Дунаю, дозволив охороняти багато видів рослин і тварин.

Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861/98 на базі

природного заповідника „Дунайські плавні” Дунайського біосферного

заповідника НАН України. Площа ДБЗ встановлена у розмірі 46 403 га з

протоками і внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою в акваторії

Чорного моря, яка займає 6890 га.

Завдання , які покладаються на дану категорію

Згідно Севільської конференції (1995 р.) на дану категорію покладаються

такі основні функції:

* природоохоронна — збереження біологічного, екосистемного та

ландшафтного різноманіття;

* функція підтримання сталого розвитку — сприяння тривало стабільному

екологічному, економічному та соціальному розвитку;

* науково-освітня — вивчення функціонування екосистем, здійснення

наукових спостережень за ходом природних і антропогенних процесів,

організація моніторингу на локальному, національному та глобальному

рівнях, сприяння екологічній освіті та екологічному вихованню

населення.

В ПЗФ України категорія \"біосферний заповідник\" з\'явилась відносно недавно

— у 1992 році разом із прийняттям Закону \"Про природно-заповідний фонд

України\". Відповідно до цього закону, біосферні заповідники є

природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення,

які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових

природних комплексів біосфери, здійснення фонового моніторингу, вивчення

навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних

факторів.

Місцезнаходження об\'єкта

Заповідник розташований на крайньому сході дельти Дунаю, на схід і

південний схід від міста Вилкове, у Кілійському районі Одеської області.

За фізико-географічним районуванням він знаходиться в області

Задністровського Причорномор\'я у середньостеповій підзоні степової зони

України. Усі ландшафтні комплекси заповідника цілком характерні для всієї

дельти Дунаю, він дає повне уявлення про свій регіон.

Площа території

Зонування території заповідника, згідно з яким виділяють заповідну зону,

зону заповідного регульованого режиму, буферну зону, в яких встановлюється

диференційований режим охорони, відтворення та використання природних

комплексів і антропогенних ландшафтів окрім загальноприйнятих, проведене з

урахуванням таких принципів.

1. Принцип територіально-функціонального взаємо доповнення ділянок зон з

однорідним режимом охорони. Передбачає створення системи територій,

орієнтованих на виконання спільної функції — охорони всіх типів

організації біорізноманітності. На території заповідника цей принцип

реалізується заповіданням водних, прибережно-водних,

чагарниково-болотних, болотно-лучних, трав\'яно-лучних, болотно-лучних,

справжньолучних, остепненолучних, солонцевих, солончакових,

заплавнолісових та аренних біологічних комплексів, включаючи і

перехідні.

1. Принцип максимального наближення території виділених зон до

природно-історичних ландшафтних одиниць. Передбачає включення всієї

сукупності підпорядкованих географічних комплексів різних рівнів до

складу території конкретної зони. Розділення межами зон островів може

бути лише винятком. Реалізується заповіданням островів та приостровних

ділянок, що включають прируслові та заплавні гряди, приморські гриви,

рівнинні незаливні, коротко-, середньо-, тривало заливні та повністю

заливні ділянки, водойми, водостоки, а також прилеглі до островів

приморські ділянки.

1. Принцип організаційної завершеності та відкритості зонування.

Передбачає проведення зонування, яке на даному етапі розвитку

природно-історичних комплексів і продуктивних сил в регіоні буде

оптимальним. Водночас має існувати реальна можливість для постійного

його вдосконалення та змін меж. Для даної території цей принцип має

особливу актуальність і значущість, зокрема приморської частини.

Заповідна зона представлена ділянками, які репрезентують певні території і

призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та

мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів,

генофонду рослинного і тваринного світу. Її територія знаходиться в межах

існуючого природного заповідника \"Дунайські плавні\" й становить близько

14851 га. У складі заповідної зони виділено ділянки абсолютно заповідного

режиму (о-в Гнєушов, коса Потапівська-Таранова, о-ви Лебедики, Циганки,

Рибачний та інші).

Внаслідок динамічності плавневих екосистем, згідно із Закону України \"про

природно-заповідний фонд України\" від 25 серпня 1992 р., виділяється зона

регульованого заповідного режиму, в якій допускаються заходи, спрямовані

на досягнення сталого розвитку екосистем та збереження існуючої

різноманітності. До її складу входять геосистеми Стенцівсько-Жебриянських

плавнів загальною площею 7811 га.

Буферна зона включає території, які прилягають до заповідної зони та зони

регульованого заповідного режиму. Її режим визначають відповідно до вимог,

встановлених до охоронних зон заповідників. Господарська діяльність має

проводитися з дотриманням усіх екологічних вимог. Найбільші площі тут

займають болотні ділянки з різним режимом заливання, надмірно підтоплені

та одамбовані (о-в Єрмаків) плавні, частково заліснені і незаліснені

грядами і приморські кучугури. До складу зони входять численні рукави і

протоки з прирусловими грядами, зайняті природними та штучними лісовими

насадженнями, приморські гриви з природною псамофільною і

деревно-чагарниковою рослинністю та численні різні за площею відкриті та

замкнуті водойми. Всі ці геосистеми з огляду на взаємозалежність плавнів

відіграють виключно важливу природоохоронну роль, тому територія буферної

зони є значною за площею (19687 га).

Зона антропогенних ландшафтів включає території традиційного

землекористування, рекреації та інших видів господарської діяльності. До

неї входять приміська зона Вилкове з прилеглими територіями, ділянки

прируслових гряд, зайняті колективними садами, пасовища, місця масового

відпочинку. Режим цієї зони визначається відповідно до вимог, встановлених

для заповідних територій. В ній не допускається будівництво промислових

об\'єктів, а також розвиток господарської діяльності, яка може негативно

впливати на саму територію та об\'єкти природно-заповідного фонду.

Природні цінності

а) рослинні ресурси

В ресурсному відношенні велике значення мають такі групи дикорослих

корисних рослин ДБЗ, як харчові, кормові, лікарські, технічні,

декоративні, отруйні, нехарчові господарські, фітомеліоративні тощо.

Група харчових рослин об\'єднує 314 видів, що становить понад 33% загальної

кількості у флорі. Переважають звичайно медоноси (54,46%), на другому

знаходяться овочеві та салатні (43,63), третьому — пергоноси (21,97%).

Значною є кількість пряних (11,46%), дещо менше олійних (6,69) та

ароматичних (5,41%) рослин.

Серед так званих твердо плідних харчових рослин на увагу заслуговує Trapa

natans.цей релікт третинного періоду в другій половині цього століття

почав швидко зникати з багатьох водойм колишнього ареалу. Сьогодні

Кілійська дельта Дунаю є одним з основних місць його зростання в Україні.

Сьогодні Кілійська дельта Дунаю є одним з основних місць його зростання в

Україні. Основні зарості горіха зосереджені тут у приморській зоні і

сягають длизько 400 га. За межами дельти Кілійського рукава Дунаю існують

лише незначні ділянки, зайняті T.Natans, — на придунайському оз. Кугурлуй

та в деяких інших водосховищах.

Другою за чисельністю видів групою дикорослих корисних рослин є кормові

рослини. Вона обєднує281 вид, або 29,58% від загальної кількості видів

флори заповідника. Найбільшу кормову цінність мають бобові (23 види) і

злаки (25 видів). Підгрупу різнотрав\'я (207 видів) складають переважно

представники родин Asteraceae, Brassicaceae, Chenopodiaceae,

Caryophyllaceae, Laminaceae тощо.

Кормові угіддя заповідника представлені лучною, болотною, солонцевою,

солончаковою, псамофітною та водною рослинністю.

Група лікарських рослин обіймає 232 види, що становить 24,42% загальної

кількості видів у флорі ДБЗ. Більше половини видів (64,66%)

використовуються народною медициною, 39,66% — у ветеринарії, 29,31 —

офіційною медициною і 24,57% — у гомеопатії.

Група декоративних рослин також досить численна, вона налічує 154 види.

Переважна іх більшість — трав\'янисті рослини (77,27%), значно менше дерев

(11,04%) і кущів (9,74%).

Група технічних включає 178 видів, що становить 18,74% від загальної

кількості видів флори ДБЗ. Більше половини з них — фарбувальні (54,49%),

менше дубильних (21,34%), а також видів, що є джерелом хімічної сировини

(18,54%). Частка целюлозно-паперових видів досягає 16,85%, ефіроолійних —

10,67%, олійних — 10,11%, прядильних — 6,18%. Трапляються види, що

використовують в будівництві як фіксатори запахів, піноутворювачі,

каучуконоси тощо.

Отруйних рослин 133 види, зокрема отруйних для людини і теплокровних

тварин — 63,17%, для комах —41,35%, риб — 5,26%, гризунів — 5,26%, кліщів

— 3,75%.

Умовна група нехарчових господарських рослин налічує 77 видів. В народі

деяких представників цієї групи використовують для прання, виготовлення

дрібних виробів, кошиків, щіток, віників, як пакувальні матеріали, для

оздоблення акваріумів тощо. В сільському господарстві окремі види цієї

групи застосовують як підщепу в садівництві та сидеральні культури в

рослинництві.

Особливу групу складають фітомеліоративні рослини. Вони виконують

закріплювальну, протиерозійну, захисну, маскувальну, акумуляційну,

регуляторну, водоочисну, індикаторну та багато інших функцій. Загальна їх

кількість становить 84 види. Переважають фітомеліоративні загальної дії

(51,19%), менше водоочисних (16,6%), акумуляторів ізотопів (14,2%), важких

металів (13,10%), індикаторів середовища (22,62%).

Головним природним фактором, що регулює рослинні ресурси, є гідрологічна

та алювіальна діяльність річки та моря, що визначає співвідношення площ

водної, болотної, деревно-чагарникової та га лафітної рослинності,

флористичне та ценотичне багатство даних територій, а також запаси

рослинної сировини.

б) Тваринний світ.

Тваринний світ заповідника має свої характерні відмінності порівняно з

навколишніми суходольними ділянками. Тут мало видів ссавців, які є

типовими представниками фауни степової, зони. З копитних у плавнях Дунаю

тільки дикі свині почувають себе добре і не тільки на суходолі, вони

навіть влаштовуються на певний час на плавучих острівцях, де вдосталь їжі.

У просторих заростях очерету водиться значна кількість видр. З інших

цінних хутрових ссавців у заповіднику є також норка європейська і

горностай.

У плавні часто заходять лисиці. В дуже малій кількості тут присутні дикі

коти і вовки. За останні десятиріччя в дунайські плавні мігрував

єнотовидний собака.

З гризунів тут чимало різних полівок. Особливо багато полівок водяних та

пацюків сірих. З\'явилася також ондатра, якої в довоєнні роки в дельті

Дунаю не було.

Досить часто зустрічаються представники комахоїдних — їжак звичайний,

землерийки, кілька видів кажанів.

Провідне місце серед хребетних у заповіднику належить птахам. Дельта Дунаю

— одне з найважливіших місць відпочинку мігруючих птахів. Саме тут

пролягають п\'ять найважливіших маршрутів перелітних птахів, тому весною і

восени вона стає справжнім царством птахів.

У Кілійському гирлі дуже багато видів промислово-мисливських та інших

корисних для народного господарства птахів: багато з них представлені

значною кількістю особин.

З водоплавних птахів гніздяться і зимують у районі заповідника багато

представників з ряду гусиних, починаючи з лебедя-шипуна, який зрідка і

тепер в невеликій кількості гніздиться в найбільш важкодоступних,

віддалених від селищ куточках, і закінчуючи чисельними видами качок.

Велика цінність заповідника в тому, що тут в значній кількості ще

гніздиться гуска сіра.

Найбільш масові серед промислово-мисливських птахів крижні, качка сіра

(нерозень) та чернь білоока (чорнушка). Нерозень—найпоширеніший з усіх

качок. Оселяється найчастіше на значних відкритих просторах стоячої води і

на узбережжі моря та солоних лиманів. У заповіднику чимало лисок. На

глухих важкодоступних водоймах у значній кількості гніздиться представник

ряду норців — норець сірощокий.

З куликів найпоширеніші шилодзьобка, чайки (чибіси), дерихвости — лучний і

степовий. Численними є зуйки. У невеликій кількості трапляється

ходуличник—вид, занесений до Червоної книги України. З мартинів у

заповіднику досить поширений мартин звичайний, водяться крячки: чорний,

білокрилий і річковий.

З дрібних співочих птахів є синиця вусата, очеретянки (8 видів), вівсянка

очеретяна та ін. З воронових — багато ворон сірих і сорок, у невеликій

кількості крук.

У заповіднику гніздиться багато представників голінастих, які досить часто

тут утворюють мішані великі й малі колонії. Особливо багато чапель великих

і малих білих, .чимало чапель жовтих, звичайних сірих, є квак, бугайчик і

бугай, коровайка. Єдине місце гніздування колпиці на Україні — це пониззя

гирла Дунаю.

З ряду веслоногих тут гніздяться баклани великий і рідше малий. Прилітають

з румунської частини дельти на годівлю пелікани — рожевий і кучерявий, але

в заповіднику вони не гніздяться.

У дельті Дунаю трапляються деякі види хижих птахів. Удень орлани, луні,

яструби і шуліки чорні, кібці та деякі інші, а вночі їх змінюють сови. З

видів, занесених до Червоної книги України, тут бувають на гніздуванні

поодинокі пари орлана-білохвоста, а під час перельотів — беркут,

могильник, скопа, підорлик великий.

На зимівлі можна побачити великі зграї лебедів-шипунів, лебедів-кликунів і

навіть зрідка поодинокі особини лебедя малого, який сюди прилітає з

тундрової зони європейської частини Росії. Зимують тут і такі рідкісні

птахи, як гуска велика білолоба і гуска мала білолоба, гуменник, а

останнім часом у невеликій кількості червоно-вола казарка, вид, занесений

до Червоної книги СРСР.

Усього на зимівлі буває понад 120 видів птахів, які належать до 16 рядів.

Але особливо багато птахів під час весняних і осінніх перельотів. У цей

час спостерігається близько 150 видів птахів, які належать до 18 рядів.

Характер місцевості, географічне положення, кліматичні умови,

різнорідність біотопів і багатство кормової бази створюють надзвичайно

сприятливі умови для життя земноводних, їх тут 9 видів. В єриках, протоках

чимало тритонів — звичайних і гребінчастих. Добре почувають себе кумка

звичайна, ропуха зелена. На піщаних ділянках зустрічаються часничниця

звичайна, а на лучних — жаба гостроморда. Добре почувають себе, а їх тут

багато, жаби озерна і ставкова. Усюди на кущах і навіть на очереті багато

квакш.

Плазуни представлені сімома видами. Досить численна черепаха болотяна.

Ящірки в невеликій кількості. З двох підвидів ящірки прудкої найчастіше

зустрічається прудка південна, досить рідко — ящірка чорноморська прудка.

Цей підвид поширений на піщаному узбережжі уздовж Чорного моря від Дунаю

до Кінбурнської коси, але після освоєння піщаних пляжів стає дедалі

рідкісним. Ще рідше в заповіднику можна побачити ящірку кримську.

Рідкісним, зникаючим видом є піщана ящірка, яка в минулому була поширена

по всій береговій території дельти Дунаю. У значній кількості є вужі —

звичайний і водяний. Дуже рідко трапляються гадюка степова й мідянка.

Вважають, що вони сюди потрапили випадково, були занесені в плавні водами

Дунаю.

Водойми в гирлі Дунаю, його численні канали, єрики, протоки і озера та вся

узбережна акваторія заповідника багаті на рибу (майже 100 видів). Найбільш

цінні осетрові. Деякі з них — осетр чорноморський, севрюга, білуга та

осетр звичайний — заходять у Дунай на нерест, тоді як стерлядь живе тут

постійно. У невеликій кількості водиться цінний вид лососевих—дунайський

лосось.

Мільйони окунів, лящів, коропів, карасів та інших видів відгодовуються у

водоймах плавнів Дунаю. Багато тут щук, сомів та інших хижих видів риб.

Великими косяками йде на нерест у Кілійське гирло оселедець Дунайський. У

кути заходять на відгодівлю косяки кефалі та деякі інші морські риби.

Водойми дельти переповнені ракоподібними, які є кормом для птахів і риб, а

деяк види (рак річковий) мають промислове значення.

Але найбільше, звичайно, комах. Тут їх налічується близько 4600 видів.

Основну масу становлять двокрилі мокриці — 17 видів, мошки — 5, куліциди —

13, ґедзі — 30, а також інші кровососи. У величезних кількостях

виплоджуються метелики, веснянки, комарі-дзвінці, жуки водолюби та інші,

що є складовою частиною кормової бази мисливсько-промислових тварин.

Водно-болотні угіддя міжнародного значення

Таким об\'єктом тут є Кілійське гирло (45\'023\' N, 29\'036\' E, висота над

рівнем моря — 0-2,0м). Це ВБУ входило до Рамсарського переліку ще за часів

Радянського Союзу.

Місцеположення: Північно-західне Причорномор\'я. Є частиною дельти Дунаю і

розташоване біля державного кордону з Румунією. За адміністративним

поділом знаходиться в Кілійському районі Одеської області. Найбільшим

населеним пунктом в околиці угіддя є м. Вілково, а найближчими

рамсарськими ВБУ — \"Озеро Сасик\" та румунська частина дельти Дунаю.

Площа: 32 800га

Загальна характеристика ВБУ: Угіддя входить до складу Дунайського

біосферного заповідника. Дельта Дунаю є екотопною зоною типу \"ріка-море\" і

відзначається надзвичайно високим рівнем видового і біотопічного

різноманіття. Навесні та влітку мілководні затоки та мілководдя на

затоплених островах добре прогріваються і характеризуються високою

продуктивністю. Тут є всі умови для розвитку планктону, нектону та бентосу

(особливо ракоподібних, молюсків та личинок комах), що забезпечує багату

кормову базу для хребетних тварин. Різноманіття водних біотопів,

сприятливі кліматичні умови, продуктивність водойм, добрі захисні умови та

близькість сільгоспугідь з полями зернових обумовлюють високу біологічну

ємність дельти та її привабливість для водно-болотних птахів. Це широко

відоме місце гніздування, линяння, зимівлі та зупинки під час міграцій

водно-болотних птахів, а крім того — велике нерестовище риб та амфібій.

Тут розташовані кормові біотопи багатьох морських птахів.

Як рамсарське угіддя відповідає ряду критеріїв, а саме:

* є місцем гніздування таких рідкісних птахів як пелікан кучерявий і

чернь білоска, а також місцем зимівлі казарки червоноголової;

* у всі сезони слугує місцем перебування величезної кількості

водно-болотних птахів, яких тут перебуває понад 20,000 особин —

мігрантів та тих, що гніздяться або зимують;

* це відоме нерестовище риб та місце розмноження амфібій;

* це одне з небагатьох в Європі місць зростання рідкісних, реліктових та

ендемічних видів водно-болотних рослин, таких як водяний горіх

плаваючий, сальвінія плаваюча, латаття біле, глечики жовті, плавун

щитолистий, каулінія мала, ряска горбата, вольфія без коренева,

колосняк чорноморський, метлюг приморський, спориш розлогий;

* екологічну якість угіддя визначають численні представники голенастих,

Крючкових та качиних;

* в межах угіддя зареєстровано більше 1% європейської популяції баклана

малого та орлана-білохвіста.

Фізико-географічна характеристика. Угіддя являє собою дельту Кілійського

річища Дунаю. В його межах представлені заболочені ділянки, заплавні ліси,

протоки, алювіальні острови, прісноводні озера, піщані пасма, а в

приморській частині — низькі піщані коси, що відокремлюють від моря

затоки. Тут є материкові острови, більшість яких розташована між

Очаківським та Старо-Стамбульським рукавами. До складу входить також смуга

Чорного моря, завширшки 1 км, що оточує дельту зі сходу. Плескаті острови

алювіального походження відділяються один від одного різними за величиною

каналами. В пониженій приморській частині вони впадають в систему

мілководних заток, що відділяються від моря низькими мулисто-піщаними

косами та підводними барами. Головні рукави та протоки дельти

відрізняються дуже сильною течією. В періоди високого стояння води острови

затоплюються, що призводить до наповнення водойм, що на них знаходиться.

Всі водойми дельти прісні, за винятком мілководних заток в її приморській

частині. Хід седиментаційних процесів залежить від погодних умов в басейні

Дунаю.

Гідрологічна характеристика. Рівень води в дельті залежить від такого

сезонного явища, як березневі повені. Найвищий рівень води спостерігається

наприкінці березня і тримається на протязі 2-3 тижнів. В цей час майже 95%

території дельти знаходиться під водою. Між повенями середній рівень води

складає 80-180 см. Поверхневий стік в липні-серпні зменшується, а в

вересні-жовтні приходить до стійкої рівноваги. Рівень води, особливо в

водоймах, що знаходяться в східній приморській частині угіддя. Залежить

від напрямку та сили вітру і на протязі доби може змінюватись на 90см.

Дунайська вода характеризується помірним ступенем мінералізації. Вміст

кисню знаходиться в межах нормальної насиченості, хоча відмічаються

періоди його дефіциту (взимку) або надлишку (влітку). Гідрологічний режим

водойм, що знаходиться в межах угіддя, не стабільний. Температура і

солоність води, особливо в приморській частині угіддя, зазнають істотних

коливань, що в значній мірі залежить від сильних вітрів східного напрямку.

Так, в самому гирлі ріки солоність води досягає 1,8‰. Прозорість води в

дельті в середньому складає 325g/м^3.вода найбільш каламутна в рукавах та

каналах, тоді як в приморських затоках найбільша в червні, а найменша — в

жовтні — листопаді.

Соціально-культурна цінність. В Кілійському гирлі знаходиться невелике

мальовниче місто Вілково, більша частина якого розкинулась на островах.

Його характерною особливістю є численні канали та протоки, що надає місту

дуже своєрідного вигляду і завдяки чому його в народі звуть українською

Венецією. Вілково є одним з старовинних центрів старообрядництва.

Традиційним видом діяльності місцевих мешканців є рибальство.

Землекористування. В межах угіддя мають місце державна та колективна форми

власності на землю. На заповідних ділянках Дунайського біосферного

заповідника заборонені всі види землекористування. Поза заповідної зони

всі види експлуатації природних ресурсів (полювання, рибальство, випасання

худоби, лов жаб, рекреація тощо) знаходяться під контролем і лімітуються.

На прилеглих територіях представлені державна, колективна та приватна

форми власності на землю. Тут практикуються всі перелічені вище форми

природокористування, а також традиційне фермерство (виноградарство,

вирощування рису, заготівля очерету та інше). Адміністрація Дунайського

біосферного заповідника впроваджує в Кілійському гирлі екотуризм.

З 10 серпня 1998 р. угіддя охороняється як біосферний резерват. За його

межами всі види експлуатації природних ресурсів знаходяться під контролем

і лімітуються.

Використана література

1. Заповідники і національні природні парки України Т.Андрієнко,

В.Артеменко, М.Біляк — Київ: Вища школа, 1999

1. Біорізноманітність Дунайського біосферного заповідника, збереження та

управління, Київ,— Наукова думка, 1999