Господарські договори

стосуються вимоги. Гарант має розглянути вимогу бенефіціара з доданими до

неї документами у зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його –

у розумний строк і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи

відповідає ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має

право відмовити бенефіціарові у задоволенні його вимоги, якщо вона або

додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони

подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. Гарант

повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його

вимогу. Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що

основне зобов'язання, забезпечене гарантією, повністю чи у відповідній

частині вже виконано або припинилося з інших підстав, або є недійсним, він

повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципала. Одержана

гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає

задоволенню гарантом. Гарант має право зажадати від принципала у порядку

регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше

не передбачено угодою гаранта з принципалом. Проте гарант не має права

вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не

відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання гаранта перед

бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Завдаток. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з

договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій

стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання

(ч. 1 ст. 195 ЦК). Завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання

властиві такі риси; 1) він підтверджує факт укладення договору; 2)

видається в рахунок платежів, належних стороні за договором; 3) забезпечує

виконання договору.

Забезпечувальна дія завдатку полягає в тому, що коли за невиконання

договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, вона його втрачає,

тобто він залишається у другої сторони. Якщо ж за невиконання договору

відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити

другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за

невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з

зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (частини 2

і 3 ст. 195 ЦК). До завдатку подібний аванс як грошова сума, що видається

однією стороною іншій у рахунок платежів за договором. Проте аванс не

виконує забезпечувальної функції, бо він підлягає поверненню платникові,

якщо його контрагент не виконує свого обов'язку з передачі майна або

надання послуг.

Застава. До речово-правових способів забезпечення комерційних

зобов'язань належить застава. Внаслідок застави кредитор (заставоутримувач)

має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого

заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна

переважно перед іншими кредиторами (ч. 1 ст. 181 ЦК, ч. 2 ст. 1 Закону

України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.)[11]. Переваги застави перед

неустойкою та деякими іншими способами забезпечення зобов'язань (порукою,

гарантією) полягають у тому, що у разі порушення зобов'язання боржником

кредиторові надається спеціальне джерело для задоволення його вимог. Ним є

або майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено

заставодавцем і на яке може бути звернено стягнення, або майнові права.

Неустойку як певну грошову суму боржник сплачує у разі порушення ним

зобов'язання з коштів, що наявні у нього у момент стягнення. Крім того, за

рахунок заставленого майна (майнових прав) кредитор може задовольнити свої

вимоги переважно (першочергово) перед іншими кредиторами. Таких переваг

неустойка не дає.

Залежно від предмета застави розрізняють такі види застави:

1) іпотеку (заставу землі та нерухомого майна);

2) заставу товарів в обороті або у переробці;

3) заклад (заставу рухомого майна);

4) заставу майнових прав;

5) заставу цінних паперів.

Застава виникає внаслідок договору або закону. До застави, яка виникає

на підставі закону, застосовуються положення про заставу, що виникає

внаслідок договору, якщо інше не встановлено законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (у точу числі речі, цінні

папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може

бути звернено стягнення. Застава може поширюватись і на майно, що стане

власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі

продукція, плоди (майбутній врожай, приплід худоби тощо), якщо це

передбачено договором. Права заставоутримувача (право застави) на річ, яка

є предметом застави, поширюється на її приналежності і невіддільні плоди,

якщо інше не передбачено законом або договором. Застава майна може включати

віддільні плоди лише у випадках, межах і в порядку, передбачених законом

або договором. Застава майна може здійснюватися шляхом передачі

товаророзпорядчого документа (коносамента, складського посвідчення —

варанта тощо) кредиторові. Застава цінних паперів може здійснюватися шляхом

передачі їх заставоутримувачеві або на депозит нотаріальної контори чи

банку.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні

цінності, які перебувають у державній власності і занесені або підлягають

занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом

застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші

вимоги, заставу яких заборонено законом. Вартість предмета застави може

визначати безпосередньо заставодавець разом із заставоутримувачем

відповідно до звичайно існуючих цін на подібні предмети в торговельному

обігові на момент застави. Законом або договором може встановлюватися інший

порядок оцінки вартості предмета застави.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставоутримувачем) можуть

бути фізичні, юридичні особи, держава та інші суб'єкти цивільного права.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий

поручник). Заставодавцем речі може бути її власник, а також особа, якій

власник у встановленому порядку передав річ і право її заставлення. Майно,

яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу тільки за

згодою усіх співвласників.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" державне

підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського

відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного

майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і

споруд, застава яких здійснюється з дозволу і на умовах, погоджених з

органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Для

господарюючих суб'єктів інших форм власності чинне законодавство таких

обмежень не передбачає. Якщо при вирішенні спору, пов'язаного, наприклад, з

виконанням умов щодо предмета застави, буде встановлено, що належне

позичальникові кредиту державне майно передано з порушенням вимог закону,

то за таких обставин слід застосувати ст. 48 ЦК[12]. Заставодавцем

майнового права може бути особа, якій це право належить. Застава права на

чужі речі здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо відчуження цих

прав відповідно до закону або договору відбувається за згодою власника.

За чинним законодавством (ст. 10 Закону України "Про заставу")

обов'язок страхувати заставлене майно, передане у володіння

заставоутримувача, покладається на останнього, якщо це передбачено законом

або договором. І навпаки, заставодавець повинен страхувати заставлене

майно, якщо воно залишається у його володінні. При настанні страхового

випадку заставоутримувач має переважне право на задоволення своїх вимог із

суми страхового відшкодування.

У договорі застави мають зазначатися: найменування (прізвище, ім'я та

по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої

заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис, оцінка і

місцезнаходження майна, а також будь-які інші умови, стосовно яких за

заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Як й інші способи

забезпечення зобов'язань, договір про заставу має бути укладений у

письмовій формі. Якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні

засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або переробці, договір застави

повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних

правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави

нерухомого майна відбувається у нотаріальних органах за місцезнаходженням

цього майна, договору застави транспортних засобів і космічних об'єктів –

за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів, договору застави товарів в

обороті і переробці – за місцезнаходженням підприємства. Законодавство може

передбачити й інші випадки нотаріального посвідчення або спеціальної

реєстрації договору застави. Недодержання правил щодо форми та реєстрації

договорів застави має наслідком недійсність таких договорів.

За рахунок заставленого майна заставоутримувач має право задовольнити

в повному обсязі свої вимоги, які визначені до моменту фактичного

задоволення, включаючи відсотки, відшкодування збитків, завданих

простроченням виконання (а у випадках, передбачених законом або договором,

– неустойку), необхідні витрати щодо утримання заставленого майна та

витрати щодо здійснення вимоги, яка забезпечена заставою, якщо інше не

передбачено договором застави.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду,

якщо інше не передбачено законом або договором. Заставоутримувач набуває

права звернення стягнення на предмет застави у випадку, коли у момент

настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не

буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі

ліквідації юридичної особи (заставодавця) заставоутримувач набуває права

звернення стягнення на заставлене майно незалежно від строку виконання

зобов'язання, забезпеченого заставою. При частковому виконанні боржником

забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому

обсязі. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення,

проводиться з публічних торгів у порядку, передбаченому процесуальним

законодавством, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі коли

суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного

задоволення вимог заставоутримувача, він має право, якщо інше не

передбачено законом або договором, одержати суму, якої не вистачає для

повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості,

передбаченої законодавством України.

Утримання. Близьким до застави як речового способу забезпечення є

утримання. У чинному цивільному законодавстві є лише окремі норми про

утримання речей як спосіб забезпечення грошових вимог кредитора. Так, за

ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства, приймаючи вантаж від

перевізника, одержувач повинен відшкодувати витрати, зроблені перевізником

за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а

також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це

передбачено в коносаменті або іншому документі, на основі якого перевозився

вантаж, а в разі загальної аварії внести аварійний внесок або надати

належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати

зазначених сум або надання забезпечення. Право утримання вантажу перевізник

зберігає в разі здачі його на склад, який не належить одержувачеві, за

умови повідомлення володільця складу про таке право. Загальні положення про

утримання як речовий спосіб забезпечення виконання зобов'язань містяться у

статтях 615–618 проекту ЦК.

Суть утримання полягає в тому, що кредитор, у якого перебувала річ, що

її належить передати боржникові або особі, зазначеній боржником, у разі

невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або

компенсації кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право

утримувати її доти, доки відповідне забезпечення не буде виконано.

Утриманням речі можуть забезпечуватися й інші вимоги кредитора, якщо це

передбачено угодою сторін. Кредитор, який утримує річ, зобов'язаний негайно

повідомити боржника щодо цього утримання. Кредитор не має права

користуватися утримуваним майном і несе ризик випадкового знищення або

випадкового псування утримуваної речі, якщо інше не передбачено законом.

Він відповідає за втрату, псування або пошкодження утримуваного майна, якщо

не доведе, що це сталося внаслідок дії непереборної сили,

Звичайно, утримування речі кредитором не породжує виникнення у нього

права власності на цю річ. Боржник, який є власником утримуваної речі,

зберігає право розпоряджатися нею. У цьому випадку він повинен повідомити

набувача речі про факт утримання речі і права кредитора. Кредитор же має

право утримувати річ, що перебуває у нього, незалежно від набуття третіми

особами прав на неї, якщо ці права виникли після того, як річ погранила у

володіння кредитора. Вимоги кредитора, який утримує річ, задовольняються з

її вартості в обсязі та порядку, що передбачені для задоволення вимог,

забезпечених заставою.

Висновки

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та

найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах

роздержавлення і приватизації господарському договору належить чільне місце

серед форм, які використовуються для подолання монополії державної

власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі

тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення нових

підприємницьких структур: господарських товариств, спільних підприємств з

участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою

основою створення таких організацій стає установчий договір. У ньому

засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок

спільної діяльності з її створення, умови передачі в її володіння,

користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності.

Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками

прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу

засновників з її складу тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового

механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників –

підприємств, громадян – має свободу господарської діяльності та

підприємництва. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і

послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням

планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини, отже

розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення

змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів,

спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у

матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж,

поставка, контрактація, міна, бартер, постачання енергії тощо). Не

зменшується і роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату

тощо), за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового

володіння і користування майном. Зростає значення договорів підрядного

типу, договорів про надання різного роду послуг громадянам та організаціями

(договори підряду, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції

тощо).

Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні

моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як

основної правової форми передачі виключного права на використання цих

результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для

уступки виключного права на знаки для товарів та послуг, права на секрети

виробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'єктів страхової

охорони, до яких належить очікуваний прибуток, ризик підприємницької

діяльності тощо, теж ведуть до урізноманітнення форм добровільного

(договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера

застосування господарських договорів дедалі більше розширюється.

Використана література

Література:

1. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. /

Саниахметова Н.А., Харитонов Е.О., Червоный Ю.С. и др. / Под общей

ред. Е.О.Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 848 с.

2. Гражданское право Украины. В 2 частях. Часть 1. / Пушкин А.А.,

Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А.Пушкина,

В.М.Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.

3. Зобов'язальне право: теорія і практика. / Дзера О.В., Кузнецова Н.С.,

Луць В.В. та інші. / За ред. О.В.Дзери. - К.: Юрінком. 1998. - 912 с.

4. Пучковська И.И. Ипотека: залог недвижимости. – Х.: Консум, 1997. – 132

с.

5. Савицька А. М. Суть цивільно-правової відповідальності // Юридична

відповідальність. – Львів, 1975. – С. 5-6.

6. Севрюкова І.Ф. Види обмежених речевих прав і володіння в системі

українського цивільного законодавства: Автореф.дис…канд.юрид.наук:

12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, НАН України. -

К., 1998. – 20 с.

7. Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про

зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Українське

право. – 1997. – Число 1. – С. 72–73.

8. Цивільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах. / Боброва

Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та інші. / За ред. О.В.Дзери та

Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.

9. Цивільне право. Загальна частина. / Підопригора О.А., Боброва Д.В.,

Дзера О.В. та інші / Під ред. Підопригори О.А., Бобрової Д.В. - К.,

1995. – 416 с.

10. Цивільний кодекс України. Проект у редакції від 25 серпня 1996 року.

// Українське право. - 1996. - №2(4). – С. 32-523.

Періодичні видання:

1. Відомості Верховної Ради України 1991-2002

2. Голос України. 1991-2002

3. Право України. 1994-2002

4. Юридичний вісник 1994-2002

Нормативно-правові акти:

1. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на

30 червня 1999 року

2. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на

1 березня 2002 року

3. Закон України " Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня

1997 р

4. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995

р.

5. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р

6. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

7. Закон України "Про оренду державного і комунального майна" від 10

квітня 1992 р.

8. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу

приватизацію)" від 6 березня 1992 р.

9. Закон України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р

10. Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.

11. Закон України “Про господарські суди від 4 червня 1991 року

12. Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. –

С.129.

13. Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. - №30. -

Ст. 141.

14. Проект Цивільного кодексу України. – http://www.liga.kiev.ua

15. Цивільний кодекс Української РСР. Від 18 липня 1967 року. // Бюлетень

законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №1. – С. 5-109.

-----------------------

[1] Принципы международных коммерческих договоров. – М., 1996. – С. 8-9.

[2] Дашков Л. П., Бризгалін А. В. Комерційний договір: від укладення до

виконання. — К., 1996.

[3] Принципы международных коммерческих договоров. – С. 2.

[4] Шейн Б. Коммерческие суды // Энциклопедический словарь / Издатели: Ф А.

Брокгауз, И- А. Эфрон. — С.-Петербург, 1895.-Т. 15.-С. 860.

[5] Голос України. – 1994. – 16 листопада.

[6] Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 10. – Ст.139.

[7] Відомості Верховної Ради України – 1997. – № 27. – Ст. 181

[8] Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 34. – Ст. 160.

[9] Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - С. 120-

121.

[10] Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про

зобов'язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Українське

право. – 1997. – Число 1. – С. 72–73.

[11] Відомості Верховної Ради Украйни. – 1992. – № 47. – Ст.642.

[12] Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. - С.

122—123.

Страницы: 1, 2, 3