Безопасность жизнедеятельности

Безопасность жизнедеятельности

Міністерство освіти та науки України

Запорізький Національний Технічний Університет

З/к №7071696

Контрольна робота

По курсу: Безпека життєдіяльності

Студентки V курсу заочного факультета гр. №747

Спеціальність: Менеджмент у виробничій сфері

Єрошенко Оксани Миколаївни.

м. Запоріжжя,

2001 рік

ПЛАН:

1. (4) Суспільні екологічні проблеми. Атмосфера та здоров'я людини.

2. (21) Психологічні властивості людини. Мислення.

3. (27) Вплив електричного струму на організм людини.

4. (44) Дії населення і правила поведінки при аваріях на АЕС.

5. (50) Перша допомога при пораненнях та кровотечах.

Література

1. Суспільні екологічні проблеми. Атмосфера та здоров'я людини.

Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взаємодії з

природою. Людина отримує все необхідне для життя: енергію, продукти

харчування, матеріали, бере від природи емоційну та естетичну наснагу.

Цілеспрямованість дії людини на природу зумовлює не тільки позитивний

вплив, а й призводить і до негативних наслідків. Тому сьогодні вкрай

необхідна стратегія охорони довкілля, широке екологічне виховання

населення.

Екологія — це наука про відносини між рослинними і тваринними

організмами та навколишнім середовищем.

Атмосфера — це зовнішня газоподібна оболонка планети, яка

безпосередньо прилягає до космічного вакууму і захищає все живе на Землі

від згубного впливу космічного випромінювання. Хімічний склад атмосфери:

78,1 відсотка — азот, 20 — кисень, 0,9 — аргон, решта — вуглекислий газ,

водяна пара, водень, гелій, неон. Кожний компонент по-своєму важливий для

життя.

Азот (N2) — газ без кольору і запаху, є обов'язковим компонентом

отримання білкових сполук. Складні білкові сполуки започаткували життя на

Землі. Азот входить до складу всіх видів білків в організмі людини. Ось

чому високий вміст азоту в атмосфері є необхідною умовою життя. Кисень (О2)

— активний окислювач в усіх життєвих процесах, обов'язковий учасник будь-

якого горіння. Зниження кількості кисню в атмосфері (нижче 15 відсотків)

становить небезпеку для життя. Кисень забезпечує фізіологічні процеси

організму людини.

Газ без кольору і запаху, густина — 1,23 г/л, хімічно найактивніший

(після фтору) неметал, взаємодіє з більшістю інших елементів (процес

окислення). При підвищенні температури окислення може перейти в горіння.

Люди, тварини, рослини отримують необхідну для життя енергію за

рахунок біологічного окислення різних речовин киснем, який надходить в

організм різними шляхами (легені, шкіра).

Кисень — найрозповсюдженіший на Землі елемент. У вигляді складових він

становить 1/2 маси Земної кори, входить до складу води. живих організмів. У

вільному стані — 21%. Завдяки фотосинтезу рослини продукують кисень.

Формула фотосинтезу:

[pic]

При цьому близько 80% кисню надходить в атмосферу при фотосинтезі

океанського планктону і 20% — від земних рослин.

Аргон (А2) — інертний газ з густиною 1,73 г/л. Використовується в

промисловості (аргонове зварювання) при хімічних процесах, для наповнення

електричних ламп і газорозрядних трубок.

Озон (О3) — модифікація кисню. Газ синього кольору з різким запахом.

Утворюється із О2 при електричних розрядах в атмосфері на висотах 20 — 25

км. Озон охороняє все живе на Землі від шкідливого впливу короткохвильової

УФ — радіації Сонця. У техніці використовується як озонатори для

знезараження води та збагачення повітря.

Вуглекислий газ (СО2) — основний газовий компонент у процесі

фотосинтезу зелених рослин. Важливість цього процесу в тому, що рослини

виділяють у повітря кисень. Ось чому нестача вуглекислого газу становить

небезпеку. Підвищений вміст газу в атмосфері призводить до іншої глобальної

небезпеки для людей — парникового ефекту. Вуглекислий газ як парникове скло

пропускає сонячні промені, але затримує тепло нагрітої поверхні землі. В

результаті цього підвищується середня температура повітря, погіршується

мікроклімат, що впливає на здоров'я людини.

Щорічно в результаті фотосинтезу поглинається 300 млрд. т СО2,

виділяється 200 млрд. тонн О2, утворюється 150 млрд. тонн органічних

речовин.

Атмосфера Землі включає:

тропосферу (до 15 км)

стратосферу (15—100 км)

іоносферу (100 — 500 км).

Між тропосферою і стратосферою розміщується перехідний шар —

тропопауза. У глибинах стратосфери під впливом сонячного світла створюється

озоновий екран, який захищає живі організми від космічного випромінювання.

Вище — мезо-, термо- й екзосфери. Значного впливу науково-технічного

прогресу зазнає атмосфера Землі. Близько 300 млн. автомобілів щорічно

викидають в атмосферу 400 млн. т оксидів вуглецю, понад 100 млн. т

вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Найпотужніші виробники викидів в

атмосферу: ТЕС, металургійна, хімічна, нафтохімічна, целюлозна та інші

галузі промисловості, автотранспорт.

Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоров'я

людей. Газоподібні і пилові домішки можуть надавати повітрю неприємного

запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів і тим

самим знижувати їхні захисні функції, бути причиною хронічних бронхітів та

захворювань легенів. Численні дослідження показали, що на фоні патологічних

відхилень в організмі (захворювання легенів, серця, печінки, нирок та інших

органів) шкідлива дія атмосферного забруднення проявляється сильніше.

Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при

спалюванні палива в атмосферу надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який,

сполучаючись з водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом з

дощем випадає на землю. Кислотні дощі негативно впливають на людей, врожай,

споруди і т. ін.

Забруднення атмосферного повітря може також опосередковано впливати на

здоров'я і санітарні умови життя людей.

Накопичення в атмосфері вуглекислого газу може викликати потепління

клімату в результаті парникового ефекту. Суть його полягає в тому, що шар

двоокису вуглекислого газу, який вільно пропускає сонячну радіацію до

Землі, буде затримувати повернення у верхні шари атмосфери теплового

забруднення. У зв'язку з цим у нижніх шарах атмосфери підвищуватиметься

температура, що, у свою чергу, призведе до танення льодовиків, снігів,

підйому рівня океанів і морів, затоплення значної частини суші.

2. Психологічні властивості людини. Мислення.

Мислення - це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність

мислити - властивість людини.

Мислення - процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ,

знаходження закономірних зв'язків і відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не

спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій,

прогнозувати розвиток процесу і результати майбутніх дій; це здатність

людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Мислительні дії та операції. Мислення (розумові операції) складається

з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування,

конкретизація, узагальнення, які взаємозв'язані та існують як система

операцій, у якій дія кожної з них є зворотною операцією.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості певних

об'єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз - мислене розчленування об'єктів свідомості, виділення окремих

їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез - мислене об'єднання окремих частин, ознак і властивостей

об'єктів у єдине ціле. Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно

пов'язаними між собою процесами.

Аналіз і синтез - протилежні і водночас нерозривно пов'язані між

собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування - мислене відокремлення одних ознак і властивостей від

інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове

мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять,

у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких

і ґрунтовних узагальнень.

Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову

до конкретного.

Конкретизація - це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення - розкриття загальних властивостей і відношень, що

існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло

передбачень, які може зробити людина.

Форми мислення. Розрізняють три форми мислення: судження, умовиводи,

поняття.

Судження - це рух нашого мислення, ототожнення і розрізнення його

об'єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до

абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого.

Судження - форма мисленого відображення об'єктивної дійсності. В

судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об'єкті

якихось ознак, властивостей, зв'язків з іншими об'єктами.

Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв'язки та

взаємовідносини, що існують в об'єктивній дійсності, і що перевіряється

практично.

Міркування являє собою низку зв'язаних між собою суджень, спрямованих

на те, щоб з'ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або

заперечити, відстояти її в суперечці.

Умовиводом називають таку розумову дію, або форму мислення, в якій з

одного або декількох певним способом зв'язаних суджень, що відображають

зв'язані відношення предметів чи явищ об'єктивної дійсності, виводиться

нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивний умовивід - умовивід, в якому ми йдемо від фактів до

узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень.

Дедуктивний умовивід - умовивід, в якому ми йдемо від загальних

суджень до часткових і поодиноких.

Індукція і дедукція нерозривно пов'язані між собою в людському

мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом

дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.

Аналогія - умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак

об'єктів.

Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв'язок

предметів, явищ об'єктивної дійсності.

Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях і умовиводах про

предмети і явища об'єктивної дійсності.

Кожне поняття характеризується певним обсягом і змістом. Обсяг поняття

- це відображене в ньому коло об'єктів, а зміст - відображена в ньому

сукупність їх істотних ознак.

Загальні поняття - поняття, в котрих відображаються істотні

властивості класів предметів.

Конкретні поняття - поняття, в котрих відображаються певні предмети,

явища чи їх класи з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями.

Абстрактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів

відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), які є завжди

загальними.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками,

спільними для всіх людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно

від змісту задач. Відповідно до цього мислення буває технічним, науковим,

художнім тощо.

Технічне мислення спрямоване на розв'язання різних технічних задач.

Наукове мислення спрямоване на розв'язання теоретичних, наукових

задач.

Художнє мислення виявляється у виконанні завдань художнього зображення

особливостей дійсності, зокрема людей, їх життя, суспільних і виробничих

відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тих чи інших

умов характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю,

гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням людини проникнути в суть

пізнаваних явищ, розкривати їх причини, дошукуватися їх основ, всебічно

з'ясовувати їх зв'язки з іншими явищами об'єктивної реальності, передбачати

хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення

частковим з'ясуванням зв'язків тих чи інших явищ, недостатня диференціація

зрозумілого і незрозумілого, доведеного і недоведеного.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримуватися його

логічних правил, не суперечити самій собі в своїх міркуваннях, доводити і

обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думки випливали одна з

одної, не відхилялися від теми міркування; дотримуватися певного плану у

викладі думок, контролювати їх хід. Послідовність - істотна властивість

правильного мислення.

Самостійність мислення - вміння людини ставити нові проблеми,

знаходити нові підходи до їх розв'язання, виявляти ініціативу в розв'язанні

тих завдань, котрі постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова

новаторства в науці і техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати погляди, теорії,

що вже склалися, змінювати їх, якщо вони вступають у суперечність з новими

даними науки і практики.

Гнучкість мислення - вміння змінювати спосіб розв'язання проблеми,

знаходити нові шляхи її розв'язання, бути вільним від шаблону в з'ясуванні

питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за яких відбуваються

ті чи інші явища, події.

Інертність мислення вимірюється часом, протягом котрого різні люди

впорюються з одними і тими ж пізнавальними завданнями, правильно і

обґрунтовано їх розв'язуючи.

Розрізняють три види мислення: наочне, діюче, пов'язане з практичною

діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються,

а уявляються в пам'яті (уявлення деяких технологічних операцій);

абстрактне, коли вивчаються загальні поняття і закономірності.

Особливий тип мислення, характерний оператору - оперативне мислення,

яке здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розв'язання

практичних задач і характеризується швидкістю.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість,

точність дії при раптовій зміні ситуації вимагають спеціального тренування

як в реальних умовах, так і шляхом моделювання складних ситуацій чи окремих

їх елементів за допомогою тренажерів і спецметодів.

3. Вплив електричного струму на організм людини.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну,

електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму спричиняє опіки окремих ділянок тіла, нагрівання

до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму,

викликаючи в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія супроводжується розкладом органічної рідини, в тому

числі і крові, порушенням її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму супроводжується розшаруванням, розривом тканин

організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвим

вибухоподібним утворенням пари від перегрітої тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження

живих тканин організму, а також через розлад внутрішніх біоелектричних

процесів.

Наведені вище дії електричного струму на організм людини нерідко

спричиняють різні електротравми, котрі умовно поділяють на місцеві та

загальні.

До загальних електротравм відноситься електричний удар при котрому

відбувається збудження різних шарів м'язів тіла людини, що може викликати

судоми, зупинку дихання і серця. Останнє пов'язане з фібриляцією -

хаотичним скороченням окремих волокон серцевого м'яза (фібрил).

До місцевих електротравм відносяться опіки, металізація шкіри,

електричні знаки, механічні пошкодження та електрофтальмія.

Опіки виникають внаслідок термічного ефекту при проходженні

електричного струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на

нього електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різним - від

почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних

тканин.

Металізація шкіри пов'язана з проникненням в неї дрібних частинок

металу при його плавленні під дією електричної дуги.

Механічні пошкодження зумовлені збудженням та судомним скороченням

м'язів тіла, що може викликати їх розрив або пошкодження шкіри, вивих

суглобів і навіть перелом кісток.

Електрофтальмія - запалення зовнішніх слизових оболонок очей внаслідок

дії потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.

Чинники, що впливають на важкість ураження людини електричним струмом,

різноманітні. Перш за все - це сила струму та час проходження його через

організм людини, рід струму (змінний чи постійний), шлях струму в організмі

людини; при змінному струмі - його частота. Сила струму залежить від

напруги, під котрою опинилася людина, і сумарного електричного опору.

Сумарний електричний опір включає в себе опір тіла людини, який

визначається перш за все опором рогового шару шкіри. За відсутності

пошкоджень шкіри та в сухому стані цей опір може складати сотні тисяч Ом.

Якщо ці умови не виконуються, то опір шкіри спадає до 1 кОм. При великих

напругах та при тривалому проходженні струму через тіло людини опір шкіри

спадає ще більше, що спричиняє зростання сили струму та більш важкі

наслідки ураження струмом. Внутрішній опір тіла людини не перевищує кількох

сотень Ом і суттєвого значення не має.

На опір тіла людини впливає також фізичний та психічний стан,

хворобливість, втома, голод, стан сп'яніння, емоційне збудження.

Допустимим вважається такий струм, при котрому людина може самостійно

звільнитися від електричного кола. Його величина залежить від часу

проходження струму через тіло людини.

Змінний струм порівняно з постійним більш небезпечний. При високих

напругах (більше 500 В) небезпечніший постійний струм.

Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20... 100 Гц. Саме цьому

діапазону відповідає струм промислової частоти. Зі всіх можливих шляхів

протікання струму через тіло людини найбільш небезпечними є ті, при котрих

уражаються головний або спинний мозок, серце та легені.

На важкість ураження електричним струмом впливають і параметри

мікроклімату у виробничому приміщенні. Зростання температури, відносної

вологості, швидкості руху повітря підвищують небезпеку ураження, оскільки

вологовиділення (в тому числі виділення поту) зумовлюють зниження опору

шкіри.

4. Дії населення і правила поведінки при аваріях на АЕС.

При аваріях на АЕС, на підприємствах атомної промисловості з викидом у

зовнішнє середовище радіоактивних продуктів може бути радіоактивне

зараження за межами території станції. Це призведе до опромінення населення

і забруднення навколишнього середовища вище допустимого рівня,

встановленого для нормальної роботи АЕС. При цьому на службовців впливає

гама-опромінення. При отриманні сигналу про аварію на АЕС робоча зміна

ховається у сховищах, а населення — у захисних спорудах. При цьому

одягаються засоби індивідуального захисту, береться запас їжі, води,

предметів першої необхідності. Якщо обставини змушують людей ховатись у

квартирах або у виробничих приміщеннях, то потрібно провести герметизацію:

прикрити тканиною вікна, у будинках з пічним опаленням перекрити труби.

Слід пам'ятати, що дози опромінення значно менші під час перебування людей

у різних будинках і спорудах. На зараженій місцевості потрібно поводитись

дуже обережно: використовувати засоби індивідуального захисту, не ходити

без потреби по вулиці. При виході зі сховища необхідно вдягати засоби

індивідуального захисту органів дихання й шкіри. Режим поведінки людей на

місцевості, зараженій радіонуклідами, їх трудова діяльність, час

перебування у сховищах, укриття та інші питання вирішують органи

самоврядування на підставі даних штабів ЦО. З населенням проводиться

медична профілактика шляхом прийому протирадіаційних препаратів до і після

опромінення.

У зв'язку з тим, що територія в радіусі 30 км підлягає тривалому

радіоактивному зараженню, основним засобом захисту є евакуація. В першу

чергу евакуйовуються діти дошкільного віку. В цьому разі збірні евакопункти

не створюються, а евакуація проводиться безпосередньо від будинків.

Евакуація проводиться на автомашинах і пішки у два етапи. На першому етапі

людей підвозять транспортом до контрольно-перевірного пункту і висаджують

там. На другому етапі евакуйовані проходять дозиметричний контроль,

медичний огляд, при необхідності санітарну обробку і чистим транспортом

розвозяться по пунктах розселення. Основним шляхом проникнення

радіоактивних речовин в організм є органи дихання, травлення, шкіра. При

проведенні ліквідації використовують протигази, респіратори, костюми Л-1.

Одягати і знімати їх дозволяється тільки у спеціально відведених місцях.

Після закінчення робіт необхідно пройти дозиметричний контроль для

визначення ступеня ураження засобів індивідуального захисту, шкіри, потім

пройти санітарну обробку. На ураженій території заборонено їсти, пити,

лежати і сидіти на землі.

5. Перша допомога при пораненнях та кровотечах.

Кров в організмі людини циркулює по кровоносних судинах: артеріях,

венах і капілярах.

Кровотеча - це вихід крові з кровоносних судин. Кровотеча - наслідок

порушення цілісності судин внаслідок травмування (укол, розріз, удар,

розтяг) тощо.

Інтенсивність кровотеч залежить від кількості пошкоджених судин, їх

діаметра, характеру пошкоджень і виду пошкодженої судини (артерія, вена,

капіляр). На її інтенсивність також впливає рівень артеріального тиску, вид

кровотечі (зовнішньої чи внутрішньої), вік потерпілого і стан його

здоров'я.

Втрата крові може спричинити гостру недостатність кровопостачання

тканин і органів, мозку, легенів, серця, що призводить до смерті.

Через небезпеку інфекції рятівник не повинен доторкатися до рани

руками, промивати її водою чи ліками, присипати порошками.

Види зовнішніх кровотеч залежать від характеру пошкодження судин

(капілярів, вен, артерій) і бувають: капілярна кровотеча, венозна

кровотеча, артеріальна кровотеча, кровотечі з рота, з носа, з вух тощо.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах, пошкодженні шкіри.

Кровотеча може зупинитись сама завдяки згортанню крові. На таку рану

накладають тугу стерильну марлеватяну пов'язку і бинт. Виток бинта повинен

іти знизу вгору від пальців до плечей.

Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча інтенсивніша,

колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вгору поранену кінцівку і

після дезинфікування шкіри навколо рани розчином йоду чи спирту накласти

тугу пов'язку.

Артеріальна кровотеча - пряма загроза життю людини, - виникає при

глибоких рубаних або колотих ранах, кров'ясно-червона, б'є струменем у

ритмі пульсу (б'є фонтанчиком), бо є під великим тиском.

Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою пов'язкою, тоді артерію

притискають до кістки, ближче до серця, за 10-15 хвилин в рані повинен

з'явитися згусток крові (внаслідок її згортання), котрий сам зупинить

кровотечу. Накладають джгут або закрутку (гумову трубку, краватку, рушник)

вище місця пошкодження, поближче до серця (рис. 1).

[pic][pic][pic][pic]

Рис.1. Тимчасова зупинка сильної кровотечі накладанням закрутки.

Джгут тримають 1-2 години, звільняючи на 10-15 хвилин, притиснувши

артерію, щоб не настало змертвіння тканин, і знов затягують його.

Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівки в колінному та

тазостегновому суглобах (рис. 2).

[pic] [pic]

Рис. 2. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням кінцівки в колінному та

тазостегновому суглобах.

При пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може виникнути

повітряна емболія - важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням

повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його

голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть мокру

зволожену водою хустку, можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі,

змочений 3% розчином перекису водню і затиснути ніс пальцями.

Кровотеча з рота. Потерпілого кладуть горизонтально і швидко

викликають лікаря, також це роблять при кровотечі з вух, що є ознакою

порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) - дуже небезпечні; різко блідне

обличчя, частішає пульс, настає загальна слабість, запаморочення, задуха,

спрага, утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки.

Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку

під спину) із зігнутими в колінах ногами. Потерпілому сурово заборонено

давати пити.

Правила накладання джгута: джгути бувають пневматичні або еластичні.

Перед накладанням джгута кінцівку піднімають на 2-3 хвилини для

знекровлення. Джгут накладають тільки на обгорнуту бинтом чи тканиною руку,

або поверх закоченого рукава одягу вище від рани, але якнайближче до неї,

щоб при необхідності його можна було перемістити вище; джгут стискають до

моменту зникнення пульсу, кінцівка синіє. Через 1 годину бажано на 10-15

хвилин звільнити руку від нього. Після накладання джгута кінцівку фіксують

до тулуба з метою профілактики больового шоку і запобігання сповзання

джгута. Час накладання джгута вказують у записці, або в написі на тілі чи

одязі.

Захист рани від забруднення.

Рана - це механічне пошкодження цілісності судин, шкіри, слизових

оболонок чи органа тіла, яке супроводжується болем і кровотечею. Кожна рана

забруднена мікроорганізмами, що розмножуються на пошкоджених тканинах.

Гнійні мікроби можуть із кров'ю потрапити в організм, викликати сепсис,

запалення крові, що нерідко стає причиною смерті.

Забруднення ран землею може викликати правець (стовбняк), чи газову

інфекцію. Тому необхідно обробляти шкіру довкола рани розчином йоду,

спирту, зеленки чи чистим спиртом. Ними рятівник обробляє і пальці своїх

рук; заборонено з рани видаляти згустки крові, не можна до неї доторкатися;

рану обробляє лише лікар.

За несприятливих умовах може виникнути гнильна анаеробна інфекція,

правець тощо.

Щоб запобігти розвитку інфекційних ускладнень, насамперед здійснюють

первинне закривання рани антисептичною пов'язкою, введенням антибіотиків в

умовах медпункту. Маніпуляції по обмиванню ран, їх країв, обробка

настоянкою йоду називається туалетом ран. Хірургічна обробка рани, основна

мета якої - не допустити інфекції, запобігання розвитку ранової інфекції.

Хірургічна обробка - це обробка операційного поля, місцеве знеболювання,

розтин, огляд ранового каналу, видалення нежиттєздатних тканин, остаточна

зупинка кровотечі, дренування ран. Якщо потрібно - накладають шви.

Література.

1. Безпека життєдіяльності. Я. Бедрій. Львів, 1999.

2. Безпека життєдіяльності людини. В. М. Лапін. Львів, 1999.

3. Безопасность жизнедеятельности (краткий конспект лекций). О. Н. Русак.

Львов, 1991.

4. Безопасность жизнедеятельности (конспект лекций, часть І). С. В.

Белов, 1992.