Типи небезпечних природних явищ та катастроф

Типи небезпечних природних явищ та катастроф

Безпека життєдіяльності

Реферат

|на тему: |Типи небезпечних природних явищ та катастроф |

Київ - 2000

Зміст

1. Загальна характеристика надзвичайних ситуацій 3

2. Надзвичайні ситуації природного характеру 5

2.1. Метеорологічно небезпечні явища 5

2.2. Гідрологічні надзвичайні ситуації 9

Список використаної літератури 12

1. Загальна характеристика надзвичайних ситуацій

В Україні щорічно виникають тисячі важких надзвичайних ситуацій

природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість

людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в

багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами,

аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна.

Тенденція зростання кількості природних і особливо техногенних надзвичайних

ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу

безпеці окремої людини, суспільства та навколишньому середовищу, а також

стабільності розвитку економіки країни. Для роботи в районі надзвичайної

ситуації потрібно залучати значну кількість людських, матеріальних і

технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 "Про

порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про

класифікацію надзвичайних ситуацій". За характером походження подій, котрі

зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України,

розрізняють наступні їх види:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії

(катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом

(загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин,

раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і

спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

— надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні,

метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація

грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну,

інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове

ураження сільсько-господарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану

водних ресурсів та біосфери.

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з

протиправними діями терористичного та анти-конституційного спрямування:

здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад,

захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок, і матеріалів,

систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи

морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден,

встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадання зброї.

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками

застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під

час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування

атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і

токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих

отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних

комунікацій.

В залежності від територіального поширення, обсягів заподіяних або

очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють

чотири рівня надзвичайних ситуацій:

— надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна

ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної

Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним

перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і

технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої

області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не

менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація,

яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів

(міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва

та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області

України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і

технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого

району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка

виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкту, загрожує поширенням самої

ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти,

інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні

матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості

потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу

видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі

надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери

та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних

об'єктів;

— надзвичайна ситуація об'єктовного рівня — це надзвичайна ситуація,

яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки

якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація природних та техногенних надзвичайних ситуацій

може бути здійснена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид

прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру

Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові

заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя більше

трьох мільйонів чоловік. За даними 00Н, за цей період майже один мільярд

жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні

найчастіше трапляються:

— геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної

поверхні);

— метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади,

сильний град, ожеледь);

— гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня

ґрунтових вод та ін.);

— природні пожежі лісових та хлібних масивів;

— масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси,

наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють

різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному

Поліссі — до посушливого — в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні

умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму.

Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища.

В окремих випадках вони мають катастрофічний характер.

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяються на:

геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські

гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії,

епізоотії, епіфітотії.

Стихійні явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їх

негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома

основними групами процесів — ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні.

Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на

прості, що включають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув або

землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи або

кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних

процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у

поєднанні з техногенними.

У своїй роботі я зупинюся на таких видах надзвичайних ситуацій, як

метеорологічні небезпечні явища та гідрологічні надзвичайні ситуації.

2.1. Метеорологічно небезпечні явища

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близько 240

випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного

походження зі значними матеріальними збитками.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні:

сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території

України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна

лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території);

пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід

степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові

заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ

Полісся та схід лісостепової зони). Крім того, вздовж узбережжя та в

акваторії Чорного і Азовського морів мають місце шторми, ураганні вітри,

смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі,

ожеледі.

В Україні щорічно спостерігається до 150 випадків стихійних

метеорологічних явищ. Частіше за все повторюються сильні дощі, снігопади,

ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова

зона, де відмічаються явища, притаманні як для теплого (сильна спека,

пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози,

сильна ожеледь) періоду року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають

селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні

снігопади.

Узбережжя Чорного та Азовського морів знаходиться в зоні впливу

атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

Сильні дощі. В Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні

дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні

території. Частіше за все вони бувають у Карпатах та в горах Криму.

Град. В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що

завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град — це

атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше

град випадає у гірських районах Криму та Карпат.

У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний

град. Великий град відмічається в період з кінця серпня до середини вересня

в Автономній Республіці Крим, в Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській

областях, менший — в Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській,

Одеській та Херсонській областях.

Сильна спека. В степовій зоні щорічно буває сильна спека з

температурою вище ЗО °С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С.

Суховії. В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно.

Суховії — це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю

повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи

у грунті часто призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає

дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.

Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та

низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у грунті, і

як наслідок погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони

зустрічаються на півдні степової зони.

Ураганні вітри. Ураган — це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На

більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають

майже щорічно. Найчастіше — в Карпатах, в горах Криму та на Донбасі.

Циклони — область низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі.

Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-

Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні

циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на

тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів,

які супроводжуються місцевим підняттям рівня моря.

Шквали. Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але

найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке

короткочасне посилення вітру, іноді до 30—70 м/с зі зміною його напрямку.

Найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Штормовий (шквальний ) вітер на території України спостерігається дуже

часто, а його швидкість буває від 20 до 29 м/с, а іноді і більше ЗО м/с. У

гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях

країни швидкість вітру досягає 40 м/с.

Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України.

Один раз на 3—5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській,

Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській,

Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території

Криму.

Смерчі. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та

розповсюджується у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за

напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем,

градом і якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних

руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його

шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані.

Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної

зброї. Смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх

небезпечність. Це найменша за розмірами та найбільша за швидкістю обертання

форма вихорового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини

виділяють дві групи смерчів: змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні

(колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що

сформувалися над сушею і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю

руйнувань — швидкі, середні та повільні.

В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному

це явище спостерігається в серпні. За останні 20 років зареєстровано 34

випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального

Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно і мають локальний

характер. Смерчі завдають значних збитків об'єктам господарювання і

призводять до людських жертв.

Пилові бурі — це складні атмосферні явища, що характеризуються

переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують

поверхню грунту. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься

бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні

(суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто

бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика

кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно

рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше

— протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2—3 км, але

найчастіше - 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних

областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади найчастіше

спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах.

На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей

снігопади бувають щорічно протягом січня—лютого, а в прилеглих районах до

Карпат іноді і в травні.

В основному по території України кількість снігових опадів складає

20—ЗО мм, іноді сягає 40—70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає

більше 100 мм.

Один раз на три роки великі снігопади можна спостерігати на території

Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та

Черкаської областей, один раз на п'ять років — на території Запорізької,

Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та

Чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно в різних районах, особливо в

Карпатах, Криму, а також у Донбасі.

Сильні морози. В Україні в зимовий період спостерігаються сильні

морози, що сягають —ЗО °С та нижче.

Найбільш холодна частина країни — східні і північно-східні області

(Луганська, Сумська, Харківська, .Чернігівська) та гірські райони Карпат. В

цих місцевостях буває температура нижче —35 °С .

Сильні ожеледі. Небезпечні ситуації пов'язані з виходом південних

циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні

переохолоджених крапель дощу або туману при температурі повітря нижче 0°С.

Сильні ожеледі можуть виникати з листопада до березня, а найчастіше

бувають в грудні—січні.

Особливо часто вони виникають на території Донецького Кряжу,

Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму).

Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше.

Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а

тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває від кількох годин до кількох

діб.

Тумани. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для

роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну пору року.

Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат та іноді на

південному березі Криму.

Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні. Кількість

днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами — до 80.

На підвищених територіях центральної та південної частини України

(Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська

височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами

— до ЗО.

На рівнинній території південної частини Степової зони тумани бувають

близько ЗО днів на рік, а сильні — 10—20 днів протягом року.

2.2. Гідрологічні надзвичайні ситуації

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є:

повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя; крім

того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають

місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми Саксько-

Євпаторійської системи внаслідок дії техногенних факторів руйнуються зі

швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається більше 100 га

прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна

продуктивність моря. Під постійною загрозою руйнування знаходяться

розташовані в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки,

курортні комплекси, інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Матеріальні

збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів

(1969, 1971, 1983, 1992 рр.) складають 520—600 млн. гривень.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як

природні фактори, пов'язані з тектонічними зануреннями північного

Приазов'я, так і антропогенні, до яких відноситься зарегульованість

твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і пов'язане з цим зниження

їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво

берегозахисних споруд, які не відповідають характеру гідродинамічних

процесів, використання малоефективних або навіть шкідливих

берегозакріплювальних заходів і конструкцій при «самобудах», відступи від

проектних рішень, безконтрольне вивезення піску із кіс, порушення

протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки

господарської діяльності на узбережжі.

В гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси.

Близько ЗО міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму,

Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях

знаходяться під впливом селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219

селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік

Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому—березні та в період відлиг райони

хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом

снігових лавин до 300 тисяч м3. Шість населених пунктів в Закарпатті

підлягають впливу снігових лавин.

Повені. Значна кількість грошових та матеріальних витрат щороку

витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Повені

виникають під час тривалих злив та внаслідок танення снігу, вітрових

нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих

повеней на території України є:

— у північних регіонах — басейни річок Прип'ять, Десна та їх притоків.

Площа повені лише в басейні р. Прип'ять може досягти 600—800 тис. га;

— у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа може досягти

100—130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень

20—25 тис. га) та їх приток;

— у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець з притоками, річок

Псьол, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

— у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього

Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений

паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6—7 повеней. Вони

формуються в будь-який сезон року і часто мають катастрофічні наслідки,

зумовлюють масові руйнування та загибель людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Криму)

формуються дуже швидко, що ставить високі вимоги щодо оперативності

прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Криму

спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути

снігові та дощові повені на річках Закарпаття в листопаді 1992 р. та

грудні 1993 р., восени 1998 р, коли постраждало багато населених пунктів,

промислових об'єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються

в середньому один раз на 5—10 років. Тривалість повеней (затоплень) може

досягти від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки

10—70% сільгоспугідь, але й великої кількості техногенне небезпечних

об'єктів.

Високі повені більш властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та

Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і

викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають

відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на

рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків

зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись і хімічно небезпечні

об'єкти.

У 1998 році у результаті сильних дощів і підвищення рівня ґрунтових

вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій,

Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні

катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35

районах.

Природні пожежі. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та

торф'яних пожеж різко зростає.

Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії

деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини

(спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність

(вогнища, недопалки, сірники). Вогонь може швидко розростися і, підхоплений

вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і

перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає велика загроза

населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною

вологістю повітря 30—40%.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та

розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:

— низові(або низинні);

— верхові (або повальні);

— підземні (торф'яні або грунтові) та пожежі дуплистих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80%

усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного

підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав'янистих

рослин, напівчагарників і чагарників) або підстилки (опалого листя, хвої,

кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та

рослинних залишків, розташованих безпосередньо на грунті або на невеликій

висоті (півтора—два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість

розповсюдження вогню при цьому невелика — сто-двісті метрів за годину, а

при сильному вітрі —до кілометра в рівнинній місцевості та від одного до

трьох кілометрів.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових і відмінність їх у тому,

що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але і нижні яруси дерев та крони

жердняків. Можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише

крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго продовжуватися не

можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при

цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається

на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість

пожежі зростає до 8—25 км за годину.

Підземні (грунтові або торф'яні) пожежі виникають часто в кінці літа,

як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається

біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується в різні сторони до

декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали із

опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф'яні пожежі можуть бути і

не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко

гасяться. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи

порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що

подразнююче діє на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість;

негативно психологічно впливає на населення.

Частіше за все пожежонебезпечні умови складаються в Степовій,

Поліській та Лісостеповій зонах, в горах Криму. Найбільш поширеними є

лісові та торф'яні пожежі, бо ліси і торфовища займають більше 10 млн. га

території України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% — в

східному, 10% — в південному, 8% — в південно-західному і 32% — в західному

регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких

60% займають молодники. В результаті широкомасштабних робіт з залісення на

сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, котрі досягли

критичного, в пожежному відношенні, віку 15—ЗО років.

Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати зростаючого

потоку відпочиваючих, оскільки площа їх значно менша від науково

обгрунтованих норм. Така ситуація найбільш характерна для Херсонської,

Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей. Автономної

Республіки Крим, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

В середньому за рік, в залежності від погодних умов, виникає близько

3,5 тисяч пожеж, якими знищується більше 5 тисяч гектарів лісу. Найбільш

пожежонебезпечними є північний та східний регіони, де щорічно виникає в

середньому відповідно 37 і 40% всіх лісових пожеж.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України "Про концепцію захисту населення і

територій у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій", 26.03.1999 №284

/ 99 // Надзвичайна ситуація, 1999, №4, – с.40-47.

2. Джигерей В.С., Жидецький В. Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів:

Афіша, 1999.

3. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. – 2-ге вид.

– К.: Т-во "Знання", 1999.

4. Пістун І. П. Безпека життєдіяльності. – К.: 1999.