Охорона праці в хімічній промисловост

Охорона праці в хімічній промисловост

Охорона праці в хімічній промисловості

План

1 Гігієна праці і виробнича санітарія в хімічній промисловості.

2 Токсичність хімічних речовин, промислові отрути. Хімічні опіки та їх попередження.

3 ЗІЗ, запобіжні пристосування.

4 Вибухова та пожежна небезпека матеріалів і речовин.

5 Безпека праці в хімічних лабораторіях і на дослідних установках.

6 Безпека систем, які працюють під тиском.

7 Вимоги безпеки при проведенні ремонтних робіт.

1 Гігієна праці і виробнича санітарія в хімічній промисловості

Хімічне виробництво належить до галузей промисловості, для яких характерна підвищена потенційна небезпека професійних отруєнь і захворювань працюючих.

Причина в тому, що в процесі виробництва багато працюючих контактують з хімічними речовинами, які мають ті або інші токсичні властивості.

Під дією токсичних речовин в організмі можуть відбуватися різні порушення у вигляді:

- гострих отруєнь (ГО);

- хронічних отруєнь (ХО).

Гострі отруєння (ГО) виникають при дії великих концентрацій токсичних речовин протягом не більше однієї зміни. ГО виникають від причин, усунення яких не вимагає особливих капітальних витрат і які, як правило, пов'язані з організацією виробництва, дисципліною. Розслідуються ГО як НВ.

Хронічні отруєння (ХО) виникають внаслідок тривалої поступової дії на працюючих невеликих концентрацій шкідливих речовин. Врешті може виникнути професійне захворювання, яке вимагає відповідного розслідування. Боротися із ХО значно важче, ніж із ГО. Досягнення нешкідливих (гранично допустимих) концентрацій токсичних речовин в повітрі робочих приміщень, як правило, пов'язано з вдосконаленням або заміною технологічних процесів, апаратури, будівель, споруд. Ці заходи вимагають великих капітальних витрат.

При будь-якій формі отруєння (ГО або ХО) характер дії промислової отрути визначається мірою її фізіологічної активності - токсичністю.

Токсичність - це здатність речовин завдавати шкідливого впливу на життєдіяльність живих організмів.

Токсичні речовини (отрути) проникають в організм людини різними шляхами, взаємодіють із його органами та тканинами, порушують їх нормальну діяльність.

Небезпека отруєння залежить від:

- фізико-хімічних властивостей речовин;

- розчинності їх в біологічних середовищах;

- дисперсності (подрібнення, летючості, агрегатного стану);

- часу дії;

- концентрації.

Крім того, на наслідки отруєння впливають фізіологічні особливості організму людини.

Наприклад: чутливість людини щодо дії токсичних речовин підвищується при:

- підвищенні температури тіла людини;

- за наявності підвищеної ваги - ожиріння, набряки.

Токсичність промислових отрут характеризується значеннями ГДК (мг/м3 ) відповідно до ГОСТу 12.1.005-88.

2 Токсичність хімічних речовин, промислові отрути. Хімічні опіки та їх попередження

Промислові отрути класифікуються і умовно поділяються на 9 груп відповідно до переважної дії їх на організм і зовнішніх ознак отруєнь.

1 Нервові отрути - вуглеводні, спирти, сірководень, тетраетил свинець - викликає розлад функцій нервової системи, м'язові судоми, паралічі.

2 Подразнюючі - хлор, аміак, двоокис сірки, оксид азоту - подразнює верхні і глибокі дихальні шляхи.

3 Отрути, які пропалюють і подразнюють шкіру і слизові оболонки - неорганічні кислоти, луги - пошкоджують шкірний покрив із утворенням наривів та виразок.

4 Ферментні - синильна кислота та її солі, миш'як і його з'єднання, солі ртуті - порушують структуру ферментів, руйнують їх.

5 Кров'яні - окисел вуглецю, ароматичні смоли, свинець і його неорганічні солі - взаємодіють із гемоглобіном крові.

6 Печінкові - хлоровані вуглеводні, фосфор, селен - викликають структурні зміни тканин печінки.

7 Мутагенні - окисел етилену, з'єднання свинцю, ртуті - впливають на генетичний апарат клітини.

8 Алергенні - деякі з'єднання нікелю - викликають зміни в реактивній здатності організму людини.

9 Канцерогенні - шестивалентний хром у складі зварювального аерозолю, кам'яновугільна смола, бензбпирен - викликає утворення злоякісних пухлин.

Хімічні опіки виникають при місцевій дії хімічно активних речовин на шкіру, дихальні шляхи, очі.

Наслідки опіку залежать від:

- хімічної активності і токсичності речовин;

- концентрації;

- температури;

- часу дії;

- індивідуальної чутливості шкіри.

Опіки діляться на 4 ступеня:

I - почервоніння, припухлість, болючість;

II - поява пухирців, можливі подальші захворювання шкіри;

III - виникають ділянки омертвіння шкіри;

IV - ураження не тільки значної частини поверхні шкіри, але і глибоко розміщених тканин і органів.

Хімічні опіки можуть викликати такі речовини: соляна, сірчана, азотна кислоти, концентровані розчини лугів (їдкий натрій, їдкий калій, аміак), причому лужні опіки більш глибокі, оскільки вони легко обмилюють жировий шар шкіри і розчиняють білкові речовини.

При опіках хімічними речовинами, здатними прилипати до шкіри (гарячі смоли, жовтий фосфор) виникає також небезпека отруєння всього організму.

Заходи безпеки:

- робота у відповідному спецодягу;

- захисні окуляри;

- установка кранів і фонтанчиків для термінового та тривалого (до 0.5 години) промивання ураженого місця струменем чистої прохолодної води;

- за відсутності водогону - установка ємності з водою.

Заходи щодо надання першої допомоги:

- промити уражену ділянку великою кількістю води;

- при опіках фосфором ватним тампоном зняти з шкіри залишки речовини, а потім промити 5% розчином соди або марганцевокислого калію.

3 Засоби індивідуального захисту. Запобіжні пристосування

У хімічній промисловості проведення ряду технологічних і допоміжних операцій пов'язано з використанням ЗІЗ. Для виконання робіт всередині закритих ємностей, в колодязях і т.ін. їх використання має вирішальне значення для забезпечення безпеки праці.

ЗІЗ є:

- спецодяг;

- спецвзуття;

- головні убори;

- каски;

- рукавички, рукавиці;

- фартухи;

- протигази;

- респіратори;

- захисні окуляри;

- маски;

- світлофільтри;

- протишумові пристрої;

- запобіжні пояси;

- електрозахисні засоби;

- пасти і мазі і т.п.

ЗІЗ можуть бути постійного користування (без цих засобів робітникам забороняється перебувати на робочому місці) і аварійного користування.

Аварійні ЗІЗ формуються у виробництвах, де наявні токсичні і пожежонебезпечні та вибухонебезпечні речовини. ЗІЗ розміщують у доступних для використання місцях, які визначають керівники виробництв і цехів за узгодженням з газорятувальною і протипожежною службою.

Щорічно на кожному підприємстві хімічної промисловості складається перелік спецодягу, спецвзуття та запобіжних засобів, які повинні безкоштовно видаватися робітникам і службовцям для забезпечення безпечних умов праці. В переліку зазначається кількість і види засобів захисту для індивідуального, колективного і аварійного користування. Перелік узгоджується із комітетом профспілки і після затвердження головним інженером цей перелік стає основним документом для забезпечення персоналу ЗІЗ.

Вимоги до спецодягу:

- надійний захист тіла людини від виробничих шкідливостей;

- забезпечення нормальної терморегуляції організму;

- зручність одягу;

- можливість якісного очищення від забруднень.

За захисними властивостями спецодяг поділяється на такі групи:

- загального призначення;

- вологозахисний (водонепроникний, водовідштовхувальний і водотривкий);

- для захисту від радіації;

- для захисту від кислоти;

- для захисту від нафти та масел;

- для захисту від пилу;

- теплозахисний;

- для захисту від агресивних хімічних речовин;

- для захисту від ураження електричним струмом;

Спецодяг є власністю підприємства і повинен використовуватися тільки за прямим призначенням. Після роботи за територію підприємства виносити спецодяг забороняється тому, що можливе забруднення довкілля та житла шкідливими речовинами виробництва.

Для зберігання на виробництві спецодягу організовуються спеціальні приміщення. Адміністрацією підприємства в узгоджені з санепідемстанцією терміни забезпечується прання, дегазація, дезактивація, хімчистка і ремонт спецодягу .

Запобіжні пристосування

У всіх випадках, коли в повітрі робочої зони вміст шкідливих речовин перевищує ГДК або коли вміст кисню менше 17%, необхідно застосовувати ЗІЗ органів дихання від отруєння і задухи.

Засобами захисту органів дихання є:

- протигази промислові фільтруючі;

- фільтруючі респіратори;

- шлангові протигази.

Від механічного травмування голови, а також від ураження голови електричним струмом застосовуються різні каски.

Існує перелік професій, посад і робіт, при виконанні яких робітники і ІТП повинні обов'язково носити захисні каски.

Захист рук здійснюється різного виду рукавицями і рукавичками залежно від виробничого середовища:

- від термічних опіків

- від кислоти

- від вібрації.

Там, де неможливе застосування рукавичок (роботи, які вимагають чутливості пальців та при роботі з клеями, фарбами) застосовуються пасти і мазі.

Для захисту очей застосовують захисні окуляри, щитки і маски. Захисні окуляри випускаються двох типів: окуляри захисні відкриті - ОЗВ, окуляри захисні закриті - ОЗЗ.

Відкриті окуляри зручні тим, що мають широке поле зору, не пітніють . Але вони захищають тільки від часток, що летять прямо в очі.

ОЗЗ краще захищають очі, але звужують поле зору і пітніють. Для усунення цього явища застосовують спеціальні олівці, сухе туалетне мило або спеціальні вкладиші із плівки, яка не пітніє.

4 Вибухова та пожежна небезпека матеріалів і речовин

У звичайних умовах горіння є процесом окислення або з'єднання горючої речовини із киснем повітря, який супроводжується виділенням тепла і світла. Проте деякі речовини, наприклад, стислий ацетилен, озон, вибухові речовини, можуть вибухати і без кисню повітря із утворенням тепла і полум'я. Тобто, горіння може бути не тільки реакцією окислення, але і реакцією розпаду.

Відомо також, що водень і багато металів можуть горіти в атмосфері хлору, мідь - в парах сірки, магній - в двоокису вуглеця.

Пил горючих речовин небезпечний. Пил, який осів на устаткуванні або виступаючих частинах конструкцій будівель, може тліти і горіти, а той, що знаходиться в повітрі, здатний утворювати вибухонебезпечну суміш.

Будь-який пил адсорбує гази і, у тому числі, складові повітря. З часом в шарі повітря, адсорбованому порошинками, підвищується вміст кисню, що полегшує процес окислення і запалювання пилу.

Швидкість реакції горіння зростає із збільшенням питомої поверхні пилу. Так 500 г вугілля згоряє на повітрі протягом декількох хвилин.

500 г пилу того самого складу і в тих самих умовах може вибухнути, тобто згоріти за долі секунди.

Тому при визначенні ступеня небезпеки пилу, що знаходиться у виробничому приміщенні передусім необхідно враховувати здатність пилу утворювати із повітрям вибухонебезпечні суміші, а також чутливість таких сумішей до різних джерел запалювання.

Нижні концентраційні межі запалювання пилоповітряних сумішей коливаються для більшості речовин від 2,5 до 30 г/м3. Такі концентрації пилу можуть спостерігатися тільки всередині хімічних апаратів або в дуже сильно запорошеному приміщенні. При таких концентрація предмети на відстані 1-2 м вже не розрізняються.

Для запобігання вибуху пилоповітряних сумішей або зменшення руйнуючої дії такого вибуху на апаратах ( бункерах, млинах, сепараторах) встановлюються розривні мембрани, а також пристрої для подачі в пилопроводи інертних газів (двоокису вуглецю або водяної пари).

Самозаймання

Деякі тверді речовини, наприклад вугілля, здатні на своїй поверхні адсорбувати повітря. В пористій речовині з розвиненою поверхнею в адсорбованому шарі повітря, яке збагачене киснем, швидкість окислювальної реакції зростає. Якщо тепловіддача в зовнішнє середовище відстає від теплоутворення, то в цій речовині різко підвищується температура , окислювальний процес прискорюється і вона може спалахнути сама собою.

Самозайманням називається явище різкого зростання швидкості окислювальної реакції в речовині, підвищенні її температури аж до виникнення горіння за відсутності джерел запалювання.

Чим нижча температура, при якій відбувається процес самозаймання, тим речовина більш небезпечна. Такі процеси можуть починатися вже при температурах 10-20оС.

Речовини, схильні до самозаймання, діляться на 4 групи:

I - речовини рослинного походження.

Часто це недосушені продукти рослинництва (сіно, солома), в яких при температурі 60-70оС відбуваються біологічні процеси, що переходять до хімічних процесів окислення, які закінчуються самозайманням.

II - торф і викопне вугілля.

III - масла і жири.

Найбільш небезпечне льняне масло. Особливо небезпечними є тканини (спецодяг), обтиральні матеріали, на які потрапили рослинні масла. Через велику поверхню волокон тканини, на якій тонким шаром розподілено масло, різко прискорюється реакція окислення, яка супроводжується виділенням тепла. Через малу теплопровідність тканин процес нагрівання починається вже при 10-15 0С і через 3-4 год. може закінчитися самозайманням .

IV - хімічні речовини і суміші.

Вони діляться на 3 підгрупи:

а - речовини, які спалахують при контакті із повітрям: білий фосфор, цинкова і алюмінієва пудра, деревне вугілля;

б - речовини, які спалахують при взаємодії із водою: лужні метали, карбід кальцію і т. ін. При взаємодії із водою утворюються горючі гази, які самозаймаються за рахунок теплоти реакції;

в - окислювачі, які викликають запалювання при змішуванні із ними органічних речовин. До них належать: кисень, азотна кислота, марганцевокислий калій, селітри, хлорне вапно.

5 Безпека праці в хімлабораторіях, на дослідних установках

Всі роботи, пов'язані з виділенням шкідливої пари або газів, повинні проводитися у витяжних шафах.

Забороняється проводити такі роботи при несправній або вимкненій вентиляції.

Категорично забороняється зберігання яких-небудь реактивів без етикеток із найменуваннями речовин.

Неприпустимо захаращувати коридори і проходи в лабораторії, а також підходи до засобів пожежегасіння.

Забороняється зберігати і приймати їжу.

При роботі у вечірній і нічний час в лабораторії повинні перебувати не менше двох чоловік, при цьому один з них призначається старшим.

Співробітники, що приступають до нового виду вогненебезпечної або вибухонебезпечної роботи повинні заздалегідь отримати інструктаж із ТБ від свого керівника.

Особливі вимоги пред'являються до зберігання речовин.

Загальний запас вогненебезпечних рідин, що одночасно зберігаються в кожному приміщенні, не повинен перевищувати одноденної потреби. Основний запас цих речовин повинен зберігатися в спеціальних сховищах.

Неприпустимо зберігати горючі рідини в пластмасовому посуді через небезпеку виникнення та накопичення зарядів статичної електрики та, як наслідок, можливість пожежі.

Сильнодіючі отруйні речовини, (СДОР) (миш'як і його з'єднання, синильна кислота та її солі та ін.) повинні зберігатися в спеціальній шафі або металевому ящику під пломбою і замком. Ємності із отруйними речовинами повинні мати чіткі й яскраві етикетки із написом "Отрута!" і назвою речовини. Відповідальність за зберігання, облік і витрачання СДОР покладається на особу, призначену наказом по підприємству (установі, організації).

6 Безпека систем, які працюють під тиском

У наш час в промисловості широко застосовуються апарати, ємності і комунікації, які працюють під тиском, тобто є герметичними.

Під герметичністю мається на увазі непроникність рідинами і газами стінок і з'єднань, які обмежують внутрішні обсяги обладнання.

Аварії герметичних систем небажані не тільки з технічної точки зору, але вони небезпечні для обслуговуючого персоналу і виробництва в цілому:

1 Порушення герметичності може бути наслідком вибуху, або навпаки вибух може бути наслідком порушення герметичності.

2 При розгерметизації створюються небезпечні і шкідливі виробничі чинники залежно від фізико-хімічних властивостей середовища в середині ємності, тобто може виникнути небезпека:

а - отримання опіків під дією високих або низьких температур (термічних опіків) і через агресивність середовища (хімічних);

б - небезпека травматизму( гумова кулька).

Так порушення герметичності балона із газом при тиску 20 МПа із утворенням отвору діаметром 15 мм приведе до появи початкової реактивної тяги близько 3,5 кН: при масі балона 70 кг він може набути прискорення 5 g і переміститися на значну відстань;

3 Небезпека отруєння пов'язана із застосуванням токсичних або інертних газів.

До систем, які працюють під тиском, відносять:

1 Трубопроводи

Вони діляться на групи залежно від середовища, яке транспортується та фарбуються у відповідний колір (вода - зелений , пара - червоний, газ - жовтий).

2 Ємності, що працюють під тиском

Їх посвідчує власник (здійснюється внутрішній огляд 1 раз на 4 роки і гідравлічні випробування - 1 раз на 8 років).

3 Балони

Вони посвідчуються 1 раз на 5 років тиском, який перевищує робочий в 1,5 разу тією організацією, яка здійснює їх наповнення. За результатами посвідчення здійснюється їх відбраковування у випадку, коли вага зменшилася більше, ніж на 20%, а об'єм збільшився більше, ніж на 3%. Для балонів з корозійно активними газами посвідчення здійснюється кожні два роки.

Зараз діють обов'язкові для всіх "Правила улаштування і безпечної експлуатації ємностей, які працюють під тиском”.

Дані правила не поширюються на:

1 прилади водяного і парового опалювання;

2 ємності і балони місткістю до 25 л, у яких добуток ємності в літрах на робочий тиск в атмосферах складає не більше 200;

3 частини машин, які не є самостійними ємностями (наприклад, циліндри двигунів, різних машин і компресорів, холодильники компресорних установок і т.п.);

4 ємності із неметалічних матеріалів;

5 трубчасті печі, незалежно від діаметра труб;

6 ємності, які працюють під тиском неїдких, неотруйних і невибухонебезпечних середовищ при температурі стінки не вище 200оС у яких добуток ємності (V) в літрах на тиск (P) в кг*с/см 2 не перевищує 10000.

7 балони для транспортування і зберігання стислих, зріджених і розчинених газів місткістю до 100 л, а також бочки для перевезення зріджених газів і ін.

Ємності, на які поширюються "Правила" до початку експлуатації повинні бути зареєстровані в органах Держгірпромнагляду.

Для їх реєстрації необхідно подати:

1 паспорт ємності;

2 акт про монтаж і установку ємності відповідно до правил і про справний її стан;

3 схему включення ємності із зазначенням джерела тиску і параметрів робочого середовища.

Причини аварій систем, що працюють під тиском

Всі причини ділять на 2 групи:

1 експлуатаційні;

2 технологічні.

1 До експлуатаційних причин розгерметизації відносять:

1) корозію - це руйнування металу під дією середовища, що омиває метал. Методи боротьби:

- зменшення агресивності середовища;

- застосування корозійно стійкого матеріалу;

- захист металу від середовища нанесенням спеціальних покриттів.

2) утворення накипу - утворюється в установках, які використовують воду в процесі нагрівання. Накип погіршує теплообмін і може привести до аварії. Методи боротьби:

- обмеження жорсткості води, яка використовується в установках. Якщо відсутня вода необхідної якості, системи охолоджування обладнуються водоочисниками.

3) утворення системи пальне-окислювач - при використанні в системах горючих рідин і газів.

Джерелом запалювання в цій системі може бути:

- відкритий вогонь;

- нагріті тверді тіла;

- електричні розряди.

Методи боротьби:

- запобігання утворення горючих систем

- запобігання ініціації горіння

- локалізація осередку горіння спеціальними пристроями.

4 ) розширення рідин в замкнутих об'ємах.

Ці причини характерні для кріогенних матеріалів.

Методи запобігання - дотримання правил наповнення балонів з точки зору відношення маси газу (в кг) до об'єму (л). Наприклад, для пропану - 0,425, аміаку - 0,570.

Крім того, при низьких або високих температурах властивості матеріалів значно змінюються. Так, Al, Cu, Ni зберігають в'язкість до 77оК, а Fe при цій температурі стає дуже крихким.

Хромонікелеві сталі зберігають міцність, пластичність і в'язкість в широкому температурному діапазоні - 20-1170оК.

2 До технологічних причин аварій належать:

- недисциплінованість персоналу

- відсутність достатньої кількості контрольних приладів;

- дефекти виготовлення, зберігання, транспортування;

- дефекти зварювального процесу (тріщини, газові пори, шлакові включення і т.д.).

Тому до виготовлення, ремонту і монтажу апаратів і машин, які працюють під тиском, допускаються тільки спеціалізовані підприємства і організації, що мають дозвіл Держгірпромнагляду України.

Після монтажу обов'язкова реєстрація в органах Держгірпромнагляду України. Наказом по підприємству призначається особа, відповідальна за експлуатацію ємностей. На кожну ємність складається паспорт, в якому зазначається її характеристика, результати посвідчень і дата наступного посвідчення. Табличка із датою наступного посвідчення вивішується на видному місці на ємності. Крім того, зазначаються: найменування заводу, який виготовив ємність, заводський номер ємності, рік виготовлення, робочий тиск, пробний тиск, допустима температура стінок оС.

Прилади, методи, якими проводиться дефектоскопія:

1 - рентген і ультразвукова дефектоскопія;

2 - обмір;

3 - магнітна дефектоскопія.

Цілий ряд механічних випробувань як цілої ємності, так і її частин (стискання, динамічний вигин, розтягування).

Як запобіжні пристрої для ємностей, що працюють під тиском використовуються:

1 - запобіжні клапани;

2 - розривні мембрани.

7 Безпека ремонтних і очисних робіт

Аналіз виробничого травматизму в хімічній промисловості показує, що із числа механічних ушкоджень й отруєнь більше 20% (п'ята частина) припадає на ремонтні й очисні роботи.

Причини:

1 Широке застосування ручної праці.

2 Перебування протягом тривалого часу в незручному вимушеному положенні.

3 Необхідність часто перебувати в закритій апаратурі.

4 Можливість контакту зі шкідливими речовинами іноді при високій або низькій температурі.

5 Присутність у виробничих приміщеннях сторонніх робітників-ремонтників і будівельників, які не знають умов виробництва.

6 Можливість непогодженості дій ремонтного й експлуатаційного персоналу (випадки включення апаратів і механізмів при проведенні ремонту).

Із загального числа н/в при ремонтних роботах понад 50% припадає на механічні травми. З них:

25% від усієї кількості - при розбиранні й складанні обладнання.

14% - при переміщенні обладнання (кантовка).

10% - при роботі з електроінструментом.

Висновок: організація ремонтних робіт і навчання безпечним прийомам ремонту мають велике значення для зниження виробничого травматизму.

Система технічного обслуговування й ремонту хімічного обладнання

Завдання системи - підтримка устаткування в працездатному стані й попередження несподіваного виходу з ладу та, як наслідок, створення умов безаварійної й безпечної експлуатації.

Основа системи - поєднання технічного обслуговування (ТО) й планово-попереджувального ремонту (ППР).

ТО - комплекс робіт для підтримки працездатності обладнання між ремонтами. Їх проводять експлуатаційний (машиністи, оператори) і обслуговуючий персонал (чергові слюсарі, електрики).

ППР - ремонти всіх видів виконуються в заздалегідь установленій послідовності через певне число відпрацьованих машино-годин.

Для обладнання кожного типу нормативами системи встановлюється ресурс між ремонтами (), тривалість простою в ремонті (r), трудомісткість ремонту (чол.-год).

Ремонт ділиться на поточний і капітальний.

Для основного обладнання > метод ППР.

Для допоміжного > метод післяоглядових ремонтів.

Підготовка й організація ремонтних робіт

Крім спеціальної технічної документації (дефектних відомостей, кошторисів витрат, графіків проведення робіт й ін.) перед проведенням ремонтних робіт обов'язкове складання плану організації робіт (ПОР) з урахуванням вимог безпеки.

У ньому зазначається:

1 Послідовність проведення всіх операцій.

2 Розміщення частин устаткування, які знімають із апаратів і машин.

3 Розміщення деталей, які будуть монтуватися замість знятих.

4 Розміщення місць для розміщення покидьків, відходів, бруду.

Ці місця повинні бути розміщені так, щоб не створювати тісняви у робочій зоні й на робочих місцях.

5 Схеми огороджень.

У плані не допускається одночасне проведення т.зв. несумісних ремонтних операцій; наприклад, проводити вогневі роботи одночасно з розбиранням апаратів й устаткування, трубопроводів, що містять горючі й легкозаймальні продукти й т.п.

Важливим фактором безпеки при виконанні ремонтних робіт є розміщення робітників по висоті.

Ремонтні роботи не можна проводити одночасно на різних відмітках по одній вертикалі. Чому? У випадку гострої потреби обов'язкове улаштування захисних настилів.

Перед початком ремонтних робіт всіх учасників знайомлять із тією частиною плану організації робіт, яка до них належить й проводять з ними інструктаж з ТБ.

Заходи безпеки під час ремонту хімічної апаратури

Суворо дотримуючись технологічного регламенту, зупинити аварійну установку й увесь технологічний ланцюг.

а) залежно від умов виробництва перейти на гарячу й холодну циркуляцію;

б) довести тиск (або вакуум) до атмосферного;

в) у певному режимі зменшити температуру до навколишньої;

г) видалити із устаткування сировину, продукти реакції, теплоносії й ін. речовини;

д) продути апаратуру інертним газом, парою або повітрям.

Всі ці операції повинні виконуватися в певній послідовності й при суворому дотриманні встановлених для них часу й швидкості.

Найскладнішою з перелічених є операція зі звільнення апаратури від продукту.

Газова фаза видаляється випуском в повітря або факельну лінію. Якщо буде потреба її видавлюють інертним газом або водяною парою.

Рідина видаляється самопливом, насосом або передавлюється інертним газом.

В апаратурах, трубопроводах, навіть в арматурі є ділянки, де може зостатися залишок продукту. Це тупики, гідрозатвори в тарілці ректифікаційних колон, навіть порожнини вентилів.

Так, наприклад, у крані Ду 50 мм може лишитися до 90 г ЛЗР. Такої кількості, наприклад, бензолу досить для вибуху в апараті місткістю 1000л. Це свідчить про важливість зачищення перед ремонтом апаратури і комунікацій. Як?

Продуванням, промиванням, іноді випаркою.

Незважаючи на ці заходи, при розбиранні фланців робітники повинні застосовувати запобіжні заходи:

У момент роз'єднання фланців надягти маску протигаза.

Закрити шию коміром спецодягу.

Насунути рукава спецодягу на рукавиці.

Чоботи заправити під штани.

Правила прості, але їхнє недотримання може призвести до серйозних травм.

У деяких процесах перед розкриттям люків апаратури залишки продуктів, що втримуються в них, повинні бути нейтралізовані:

Кислі залишки після промивання водою - найчастіше розчином кальцинованої соди.

Лужні залишки - промиванням апаратури до нейтральної реакції на фенолфталеїн.

Розкриття люків апаратів має свої особливості: наприклад: люки ректифікаційних колон відкривають, починаючи з верхнього. Це виключає тягу повітря через колону й запобігає загорянням й ударам від запалення пари продукту, що залишився в колоні.

При відключенні апаратів й ємностей, що ремонтуються, від трубопроводів обов'язкова установка між фланцями заглушок з відповідної сталі й відповідної міцності.

Від'єднання апаратів закриванням вентилів, засувок, кранів ненадійні й, які можуть бути випадково відкриті.

Заглушка повинна бути забезпечена хвостовиком, пофарбованим у червоний колір. Навіщо?

У спец. журналі ведеться облік установки й зняття таких заглушок. При підготовці апаратури до ремонтних операцій систематично контролюється (аналізується) повітряне середовище в апаратах і біля них. Цей аналіз й є основним критерієм готовності апаратури до ремонту.

Заходи безпеки при ремонті машин і механізмів

Безпека ремонтних робіт забезпечується відключенням усього обладнання від джерел, які могли б привести його в дію.

При зупинці на ремонт обладнання з елементами, які обертаються або рухаються (мішалки, центрифуги й т.ін.) обов'язковим є подвійне відключення: разом із відключенням електроструму й видаленням плавких запобіжників на розподільному щиті необхідно роз'єднати сполучні муфти або зняти привідні ремені від електродвигунів і т.п. На пускових пристроях обов'язкове вивішування плаката "Не включати, працюють люди !"

Обладнання в ремонт готується силами виробничого персоналу цеху: начальник зміни і механік цеху передають підготоване обладнання за актами керівникові ремонтних робіт. (При аварії плюс аварійний акт). Відремонтоване обладнання також приймається за актом. (Або записом у журналі).

Вимоги до слюсарних інструментів

1 Молотки й ручники повинні бути міцно насаджені на рукоятки, їхні бойки мати гладку поверхню, злегка опуклу без косини, вибоїв і тріщин.

2 Зубила - добре заточені, не мати закошених і оббитих потилиць.

3 Напилки й шабери мають бути вставлені в справні ручки з насадженими на них металевими кільцями.

4 Гайкові ключі мають точно відповідати розмірам гайки або голівці болта. Різні підкладки забороняються.

Для цехів, в яких допускається застосування виключно інструментів, які не “іскрять”, їх виготовляють із сплавів алюмінію, бронзи, берилієвої бронзи. Вибухобезпечні гайкові ключі, молотки, кувалди виготовляють із сплаву міді (70%), марганцю, алюмінію, заліза й цинку.

Вимоги безпеки за необхідності проведення земляних робіт

1 Основна небезпека - обвалення ґрунту при ритті котлованів і траншей. Для запобігання - улаштування спеціальних кріплень або дотримання кута природного укосу.

2 Неприпустиме самовільне риття траншей. Можна зачепити трубопровід або кабель, зариті в землю, і викликати серйозну аварію.

Такі випадки характерні для старих підприемств, де в результаті багаторічних переробок без документальної фіксації втрачене уявлення про реальну дислокацію трубопроводів у підземному господарстві.

При правильній організації підземного господарства головний механік повинен мати план всіх підземних комунікацій. Тільки він або головний інженер мають право видавати дозвіл на проведення тих чи інших підземних ремонтних робіт.

При несподіваному з'явленні газу або продукту в траншеях, котлованах, колодязях ремонтні роботи мають бути негайно припинені, а робітники виведені на поверхню до визначення джерела й усунення небезпеки.

Система допусків на проведення особливо небезпечних робіт

Ремонтний персонал не допускається до такої роботи без спеціального документа - наряду-допуску.

У допуску, складеному, як правило, начальником цеху, визначаються заходи безпеки, обов'язкові при проведенні даної роботи; фіксується факт перевірки виконання цих заходів у дійсності, що підтверджується підписом осіб, які здійснювали перевірку. Крім того, допуск підписують зацікавлені відповідальні особи (пожежна охорона, газорятувальна служба й ін.).

Тільки після остаточного оформлення й затвердження (звичайно головним інженером) наряд-допуск вручається виконавцям.

Така система дозволяє значно підвищити відповідальність керівників виробництва за підготовку робочого місця й проведенню роботи в особливо небезпечних умовах.

Робота на висоті

До робіт на висоті належать роботи, які доводиться виконувати на висоті вище 1,5м від поверхні ґрунту, перекриття або робочого настилу.

Роботи на висоті на необгороджених поверхнях (висотні роботи) обов'язково повинні проводитися з використанням випробуваних і перевірених поясів.

До них допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли спеціальне навчання і мають кваліфікацію не нижче III розряду. Ці особи щорічно повинні проходити медичний огляд.

Приставні драбини для нескладних робіт на висоті мають бути не вище 5 м.

При використанні таких драбин забороняється застосування электро й пневмоінетрументу.

На нижніх кінцях приставних драбин обов'язкові упори у вигляді металевих шипів або гумових наконечників.

Всі драбини після виготовлення, ремонту, а також один раз на 6 місяців піддаються технічному огляду.

Для складних робіт на висоті можуть застосовуватися риштування інвентарні й неінвентарні, а також підвісні колиски. Неінвентарні риштування можуть застосовуватися у виняткових випадках з дозволу головного інженера. При висоті більше 4 м вони споруджуються відповідно до проекту, який містить повний розрахунок на міцність. Робітники, які перебувають у люльці, повинні бути забезпечені запобіжними поясами з ланцюгами, прикріпленими до міцних частин конструкції карабіном. Щоб у випадку падіння запобігти різкому ривку, ланцюг роблять довжиною не більше 2 м. Кожен пояс випробовується статичним навантаженням 300 кгс протягом 5 хв.

Робота на висоті й верхолазні роботи, як правило, повинні проводитися в денний час.

За необхідності нічних робіт - обов'язковий письмовий дозвіл головного інженера й забезпечення якісного освітлення.

Робота в закритих об'єктах( ємностях)

Робота всередині апаратів, цистерн, газгольдерів й інших закритих об'єктах належить до особливо небезпечних. Тут можуть раптово з'явитися токсичні або вибухонебезпечні пара або гази, освітленість недостатня, чутність погана, евакуація працівника, якщо буде потреба утруднена.

Перед початком роботи необхідно:

1 Видалити залишки рідин, пару або газів.

2 Виконати необхідні аналізи повітряного середовища.

3 Начальник цеху видає відповідальному за проведення робіт письмовий дозвіл(наряд) - допуск до роботи.

Тут мають бути зазначені:

а) підготовленість об'єкта до роботи з переліком проведених заходів;

б) особливі заходи безпеки при проведенні робіт;

в) склад бригади;

г) відомості про стан здоров'я членів бригади;

д) термін дії допуску;

е) П І Б особи, відповідальної за проведення роботи.

4 Відповідальний особисто на місці повинен переконатися в підготовленості ємності.

Під час роботи:

До роботи в ємностях допускаються тільки особи чоловічої статі не молодші за 20 років, фізично здорові, які пройшли медичне обстеження.

Робота повинна проводитися бригадою, щоб за потреби видалення працюючого з небезпечної зони завжди зовні залишалося не менше двох осіб тому, що один робітник не в змозі витягти працюючого з колодязя або апарата.

Роботу виконують із застосуванням шлангового протигазу, який обслуговує дублер. Він стежить за правильністю положення шланга, подачею повітря, підтримує зв'язок із працюючим за допомогою сигнальної мотузки, прикріпленої до поясу останнього. За потреби за допомогою сигнальної мотузки евакуюють працюючого.

Мотузка має бути міцною та систематично перевірятися.

Дублер повинен мати комплект протигаза, готовий до застосування, щоб, якщо буде потреба він міг швидко ввійти в небезпечну зону для надання допомоги потерпілому.

При роботі в шланговому протигазі термін одноразового знаходження робітника в ємності не повинен перевищувати 15хв., після чого він повинен відпочивати поза ємністю не менше 15 хв.

Робота усередині ємностей при температурі понад 50°С заборонена. При підвищеній температурі робітників необхідно безупинно обдувати свіжим повітрям, забезпечувати їх теплоізолюючими неспаленними костюмами, теплоізолюючим взуттям.

Всі лази й люки в апаратах повинні бути відкриті, а виходи не захаращені, щоб за необхідності полегшити швидку евакуацію працюючих.

Всі специфічні особливості роботи в ємностях різних видів зазначені в спеціальних відомчих інструкціях.

Вогневі роботи

При ремонтах часто виконуються вогневі роботи: електричне й газове зварювання, різання металу, пайка, лудіння, ковальські й котельні роботи, випалювання смол та інших відкладень в апаратах і трубопроводах, розігрів бітуму і смоли, роботи із застосуванням відкритого вогню.

Кращий варіант - вогневі роботи проводити на спеціально обладнаних площадках.

За необхідності проведення вогневих робіт на місці ремонту повинні дотримуватися спеціальні заходи безпеки.

У процесі підготовки такої роботи:

1 Підготовку обладнання здійснює експлуатаційний персонал під керівництвом спеціально виділеної відповідальної особи.

2 Визначаються небезпечні зони, місця різання, зварювання, нагрівання, які відзначаються фарбою або крейдою.

3 Щоб уникнути розкидання іскор місця зварювання відгороджуються азбестовим листами або брезентом, змоченим водою.

4 Місця проведення робіт забезпечують первинними засобами пожежогасіння.

Під час роботи:

Призначається відповідальна особа, головним обов'язком якої є інструктаж виконавців перед роботою, нагляд за роботою, здійснення оперативних заходів, припинення робіт у випадку виникнення небезпечних ситуацій. Проведення вогневих робіт оформляється видачею наряду-допуску.