Організація робочих місць та безпека життєдіяльності на тваринницьких фермах

Організація робочих місць та безпека життєдіяльності на тваринницьких фермах

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРАЦІВНИКІВ ТВАРИННИЦЬКИХ ФЕРМ

2. ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ І ГІГІЄНА ПРАЩ В ТВАРИННИЦТВІ

3. ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРАЦІВНИКІВ ТА БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ ДОГЛЯДІ ЗА ТВАРИНАМИ

4. БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ ДОГЛЯДІ ЗА БДЖОЛАМИ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Під тваринницькі ферми і комплекси необхідно вибирати відносно рівні ділянки з похилом для стікання води, поблизу природних джерел води, існуючих доріг і електромереж. Територія тваринницьких ферм не повинна прилягати до заболочених ділянок або ярів, знаходитись з навітряного боку до житлових будівель або розміщуватись вище населених пунктів по рельєфу і ближче до них, ніж це дозволяє санітарно-захисна зона.

Всю територію комплексів поділяють на виробничу зону А, адміністративно-господарську зону Б і кормовий двір -- зону В. В зоні А в комплексах для відгодівлі великої рогатої худоби розташовані приміщення для молодняка і поголів'я на відгодівлі, а також вигульно-кормові подвір'я; в комплексах по промисловому виробництву молока --: корівники, пункт штучного осіменіння, доїльне і родильне відділення з профілакторієм, вигульні майданчики тощо. У родильному відділенні повинен бути зал для роздоювання корів.

Тваринницькі приміщення будують за типовими проектами, погодженими з органами Державного, санітарного, пожежного і ветеринарного нагляду. їх обладнують установками для видалення гною, каналізацією; припливно-витяжною вентиляцією відповідно до норм технологічного і санітарного проектування.

Поводитись з тваринами необхідно упевнено, спокійно і ласково, особливо під час доїння і роздавання кормів. Кожний раз при наближенні необхідно озватися до тварини рівним, владним тоном. Дражнити і знущатися над тваринами забороняється.

Під час обслідування тварин дозволяється присутність тільки обслуговуючого персоналу. В цей час не повинно бути викриків, сторонніх звуків, шуму тощо. Працівники, які доглядають тварин, повинні знати їх кличку, стать, вік, прикмети, темперамент і звички, методи фіксації. В кожному конкретному випадку спеціалісти ветеринари або тваринники повинні завчасно вирішити, який метод фіксації краще забезпечить безпеку праці.

1. ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРАЦІВНИКІВ ТВАРИННИЦЬКИХ ФЕРМ

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ТЕРИТОРІЇ ТА ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

За охорону праці в цілому по галузі тваринництва відповідають головний зоотехнік і ветлікар.

У відділеннях і на фермах практичну роботу з охорони праці виконують керівники відділень, завідуючі фермами, зоотехніки і ветлікарі, а на виробничих дільницях, у бригадах -- керівники дільниць, бригадири.

За справність машин, механізмів і обладнання ферм відповідає інженер з механізації виробничих процесів у тваринництві, за правильну експлуатацію машин, механізмів і обладнання у відділеннях, бригадах, на фермах -- керівники цих підрозділів.

Особи, відповідальні за охорону праці в тваринництві, зобов'язані:

добиватись всебічного оздоровлення і поліпшення умов праці;

впроваджувати комплексну механізацію та дійові засоби техніки безпеки, створювати санітарно-гігієнічні умови праці і добиватись нормального функціонування санітарно-побутових приміщень (душових, умивальників, гардеробів, кімнат відпочинку тощо), забезпечувати працівників тваринництва аптечками, милом, рушниками та іншими речами особистої гігієни;

своєчасно постачати спецодяг, спецвзуття, інші засоби індивідуального захисту відповідно до існуючих норм, а також організовувати їх зберігання, прання і ремонт;

організовувати періодичні медичні перевірки стану здоров'я працівників ферм;

проводити інструктажі працівників ферм з техніки безпеки;

постійно контролювати дотримання правил і норм техніки безпеки і виробничої санітарії, правил внутрішнього розпорядку;

організовувати регулярне проведення оперативного контролю за станом охорони праці і техніки безпеки в тваринництві.

Вимоги до території, відведених під будівництво тваринницьких ферм і комплексів:

Під тваринницькі ферми і комплекси необхідно вибирати відносно рівні ділянки з похилом для стікання води, поблизу природних джерел води, існуючих доріг і електромереж. Територія тваринницьких ферм не повинна прилягати до заболочених ділянок або ярів, знаходитись з навітряного боку до житлових будівель або розміщуватись вище населених пунктів по рельєфу і ближче до них, ніж це дозволяє санітарно-захисна зона. Це необхідно для зниження рівня шкідливих виробничих факторів, які виділяються при утримуванні худоби, а також для охорони навколишнього середовища.

Рівень ґрунтових вод на території тваринницьких ферм і комплексів повинен знаходитись нижче, ніж передбачена типовим проектом глибина підвалів, траншей, оглядових колодязів тощо.

Тваринницькі ферми і комплекси повинні мати огорожу, висотою не менше 1,8 м, бути оточені лісозахисними смугами, а на самій території в розривах між будівлями слід висаджувати дерева і кущі. В господарстві необхідно розробити і затвердити схему руху транспорту, позначити на ній дозволені напрямки, повороти, виїзди тощо. Відповідно до цієї схеми і правил дорожнього руху на території і у виробничих приміщеннях вивішують дорожні знаки.

Основні дороги, під'їзди до приміщень і вигульні майданчики повинні мати тверде покриття і стоки для вод.

Дороги, під'їзди і проходи на території тваринницьких ферм мають бути зручними для руху, вирівняними, освітленими, а взимку очищеними від снігу і льоду.

Гноєсховища необхідно будувати тільки за типовими проектами.

Колодязі, ями, гноєсховища, гноївкозбірники, розміщені на території ферми, повинні бути огородженими та освітленими.

Всю територію комплексів поділяють на виробничу зону А, адміністративно-господарську зону Б і кормовий двір -- зону В.

В зоні А в комплексах для відгодівлі великої рогатої худоби розташовані приміщення для молодняка і поголів'я на відгодівлі, а також вигульно-кормові подвір'я; в комплексах по промисловому виробництву молока --: корівники, пункт штучного осіменіння, доїльне і родильне відділення з профілакторієм, вигульні майданчики тощо. У родильному відділенні повинен бути зал для роздоювання корів.

За межами зони А на окремій ділянці на відстані не менше як 1 км, розміщують карантинні приміщення для тварин, які прибувають на комплекс.

В зоні Б знаходяться кормоцех, склади і споруди для зберігання кормів, а також контора, гараж, господарські склади, дезбар'єр, пропускний пункт для машин, а на межі із зоною А -- ветсанпропускник.

В зоні В розміщують сховища для грубих кормів, силосу, сінажу, коренебульбоплодів і підстилки. Корми із зони В в зону А доставляють внутрішнім транспортом зони А.

На територію зони А дозволяється входити тільки особам, які доглядають тварин, зоотехнікам, ветеринарам, сторожам та водіям внутрішнього транспорту. Входити слід через ветсанпропускник з обов'язковим пред'явленням постійних пропусків. Щоб запобігти занесенню інфекції особистий одяг на санпропускнику замінюють на спецодяг. Особам, які закріплені для роботи в певних тваринницьких або допоміжних приміщеннях, забороняється без дозволу зооветперсоналу відвідувати інші приміщення.

Тваринницькі приміщення будують за типовими проектами, погодженими з органами Державного, санітарного, пожежного і ветеринарного нагляду. їх обладнують установками для видалення гною, каналізацією; припливно-витяжною вентиляцією відповідно до норм технологічного і санітарного проектування.

Для збереження тепла в зимовий період всі зовнішні виходи з приміщень повинні мати тамбур і подвійні двері, а ворота, які часто відкривають, обладнують установками для створення повітряних завіс.

Підлогу в приміщеннях роблять рівною, але не слизькою, з матеріалів, які мають малу теплопровідність.

Світлові отвори обладнують кватирками, фрамугами з пристроями для їх відкривання.

Проходи в приміщеннях слід утримувати в чистоті, не захаращувати інвентарем, кормами, щоб не перешкоджати рухові людей і тварин.

В негоду і зимовий період підходи і входи в приміщення для тварин необхідно очищати від снігу і льоду та посипати піском чи тирсою.

Двері і ворота повинні легко відмикатися і відкриватися назовні на всю ширину. Двері, ворота, годівниці, проходи не повинні мати гострих кутів, цвяхів, гачків, які можуть поранити людей і тварин.

Тваринницькі приміщення необхідно обладнувати аварійним освітленням на випадок відключення електроенергії.

В кінці кожного тваринницького приміщення обладнують одне-два санітарних стійла, станки або клітки. Після переведення хворих тварин стійла і станки необхідно продезінфікувати.

Розмір санітарно-захисної зони визначають діючими санітарними нормами проектування промислових підприємств та рекомендаціями Дсржбуду СРСР і Міністерства охорони здоров'я СРСР від 15 травня 1975 р. № НК-- 2232--1 «Об определении санитарно-защитных зон для крупных животноводческих и птицеводческих предприятий (комплексов)».

При утриманні тварин в приміщеннях з відкритими гноєсховищами санітарно-захисна зона повинна бути не менше 3 км, а при утриманні тварин на відкритих майданчиках не менше 5 км. Зооветеринарні розриви між тваринницькими фермами, птахофабриками та іншими сільськогосподарськими об'єктами, виробничими приміщеннями і спорудами визначаються загальносоюзними нормами технологічного проектування відповідних тваринницьких підприємств (ОНТП.1--77; ОНТП.2--77; ОНТП.З--77; ОНТП.4--79).

Навколо садиби, вздовж доріг і в розривах між приміщеннями рекомендується висаджувати листяні породи дерев з густою кроною (липа, клен,. каштан та ін.) на відстані 4--10 м від приміщення. Територію ферм слід відділяти від житлової зони та інших споруд захисними полосами насаджень шириною не менше 20 м.

2. ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ І ГІГІЄНА ПРАЩ В ТВАРИННИЦТВІ

Створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці для обслуговуючого персоналу на фермах забезпечується шляхом підтримання нормального повітряно-теплового режиму в приміщеннях і на робочому місці, достатньої освітленості робочого місця, захисту від шкідливих газів, випарів, пилу, шуму тощо, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, дотримання особистої гігієни на виробництві, а також під час прийняття їжі і води в робочий час, дотримання режиму праці і відпочинку, виконання профілактичних заходів, проведення періодичних медичних оглядів.

Щоб запобігти захворюванню необхідно утримувати в чистоті своє робоче місце, тваринницькі приміщення, інвентар, тварин. Регулярно прати і дезінфікувати спецодяг; перед їдою і після закінчення роботи очищений спецодяг вішати на спеціально відведеному місці; старанно мити руки теплою водою з милом, мийними засобами і витирати чистим рушником.

Оператори машинного доїння повинні старанно мити руки ' перед доїнням теплою водою з милом. Під час доїння не дозволяється торкатись руками тіла корів і свого обличчя.

Адміністрація тваринницьких ферм і комплексів повинна забезпечити тваринників рушниками, милом, посудом, спецодягом, спецвзуттям та іншими захисними засобами відповідно до діючих норм, організувати зберігання, ремонт, прання і дезінфекцію спецодягу. В кожному приміщенні повинна бути аптечка.

Крім щоденного прибирання, на фермах і комплексах необхідно раз на тиждень додатково проводити затверджений комплекс санітарно-зоогігієнічних заходів.

Перед прийняттям на роботу, а потім раз на рік тваринники повинні пройти медичний огляд. В процесі роботи всі працівники тваринництва повинні проходити профілактичний, медичний огляд один раз на квартал (доярки один раз в місяць), диспансерний огляд один-два рази на рік з обов'язковим обстеженням на туберкульоз і бруцельоз, крім того відповідно до строків, визначених місцевими санітарно-епідеміологічними органами, здавати аналізи для виявлення гельмінтів. До роботи на тваринницьких фермах не допускають осіб, в яких виявлені захворювання легень, шлунково-кишкового тракту, а також деякі шкірні хвороби.

Керівники господарств не мають права допускати до роботи у тваринництві працівників, у яких немає документів про медичний огляд або в яких виявлені певні захворювання.

Завідуючий тваринницькою фермою повинен забезпечити всіх працівників ферми особистими медичними книжками, а також організовувати своєчасні медичні огляди і навчання по вивченню санітарних заходів. У завідуючого фермою повинен бути журнал обліку вказівок і пропозицій державних органів санітарно-епідеміологічної служби і ветеринарного нагляду.

Спецодяг, спецвзуття та запобіжні засоби слід зберігати в окремих сухих приміщеннях окремо від інших матеріалів, розсортованими за видами, розмірами і ростом. Гумовий одяг і взуття зберігають в затемнених приміщеннях при температурі від 5 до 20 °С і відносній вологості повітря 50-- 70%.

На кожну річ ставлять штамп господарства фарбою, яка не змивається.

Теплий одяг і взуття необхідно приймати на літнє зберігання за іменними списками, він повинен бути продезінфікований, старанно очищений від бруду і пилу, просушений і відремонтований.

Спецодяг і спецвзуття, які були в користуванні, можна видавати іншим працівникам тільки після прання, дезінфекції і ремонту. Строк їх носіння встановлює комісія, до складу якої входить представник профспілкового комітету.

При захворюванні працівника спецодяг, спецвзуття і запобіжні пристрої, якими він користувався, а також приміщення, в якому вони зберігались, необхідно продезінфікувати відповідно до вказівок санітарно-епідеміологічної станції.

На крупних тваринницьких фермах і комплексах слід обладнати спеціальний пункт (приміщення), де періодично за графіком, перуть і дезінфікують спецодяг для різних підрозділів. На окремих фермах бажано мати пральну машину і набір мийних та дезінфікуючих засобів.

Одяг, забруднений кров'ю, гноєм або будь-якими іншими білковими речовинами, необхідно замочити на 2 год в холодній воді з доданням 1--2 % соди або зольного лугу, потім прокип'ятити протягом 30 хв і випрати в гарячій воді з милом. Після просушування прогладити гарячою праскою.

Для сушіння спецодягу в гардеробній можна обладнати закриту сушильну шафу з пристроєм для подачі підігрітого повітря і видалення вологого.

Спецодяг дезінфікують розчинами дезінфікуючих засобів, парою формальдегіду або текучою парою в спеціальних камерах, а також прокип'ятивши у воді.

Брезентові, бавовняні і повстяні речі, гумові чоботи протягом 2--5 год вимочують в розчинах (1--3 % хлораміну, 3 % лізолу або фенолу, 2 % формальдегіду).

Для знезаражування взуття із шкіри, його протирають сулемокарболовим розчином (1л розчину сулеми 1 : 1000 з доданням 30 г кристалічної карболової кислоти) або вимочують протягом 30 хв в формаліново-гасовій емульсії при температурі 60 °С.

Хутряні, шкіряні, гумові, бавовняні, брезентові та інші речі можна знезаражувати парою формальдегіду. Дезінфекцію здійснюють в спеціальних камерах. Шкіряні і хутряні речі перед дезінфекцією слід висушити.

Дезінфекцію спецодягу необхідно проводити в присутності ветеринарних або медичних працівників.

3. ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧИХ МІСЦЬ ПРАЦІВНИКІВ ТА БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ ДОГЛЯДІ ЗА ТВАРИНАМИ

Перед початком роботи оператори, майстри машинного доїння, скотарі, фуражири повинні оглянути приміщення, в яких утримують тварин, ознайомитися із засобами доставки кормів, видалення гною, доїння корів, організацією прогулянки тварин, з правилами внутрішнього розпорядку та ін.

Заступаючи на чергування, змінні оператори і скотарі перевіряють стан тварин, наявність запасного (аварійного) освітлення, справність прив'язі, автонапувалок, систем вентиляції і розписуються в контрольному журналі, що чергування прийнято.

Стороннім особам заборонено входити в телятники, родильні відділення, приміщення для відгодівлі тварин, корівники та інші виробничі приміщення тваринницьких ферм і комплексів.

Поблизу від тварин необхідно' бути особливо обережним. На дозволяється входити в станки, де знаходяться бички, стояти в проходах і воротах під час прогону худоби, впускати і випускати тварин під час роботи гноєзбирального транспортера або роботи інших механізмів.

Поводитись з тваринами необхідно упевнено, спокійно і ласково, особливо під час доїння і роздавання кормів. Кожний раз при наближенні необхідно озватися до тварини рівним, владним тоном. Дражнити і знущатися над тваринами забороняється.

При обслуговуванні корів необхідно остерігатись перш за все тих, що б'ються, стежити, щоб корова не притиснула до перегородки, не вдарила рогом або не наступила на ногу. В агресивних корів за вказівкою ветеринарного лікаря необхідно зрізати роги. При звільненні корів від ланцюгової прив'язі слід остерігатись травмування рук. Чистити корів необхідно тільки прив'язаних. Якщо корови б'ються задніми ногами, то ноги обов'язково зв'язують.

До обслуговування бугаїв допускають осіб не молодше 18 років, які пройшли спеціальне навчання і атестовані з правил техніки безпеки. Атестацію повинна проводити комісія, призначена наказом керівника господарства. Не допускають до обслуговування бугаїв вагітних жінок, матерів, які

годують немовлят та осіб з фізичними вадами, що не дозволяють їм швидко реагувати на агресивні дії тварини і протистояти їм.

Обслуговування бугаїв доручають досвідченим, фізично сильним скотарям. - При догляді за тваринами, виконанні різних робіт поблизу від них необхідно бути гранично обережним.

На пунктах штучного осіменіння бугаїв слід утримувати в спеціальних приміщеннях без глухих перегородок між тваринами, а в корівниках і на скотних дворах -- в просторих індивідуальних станках на міцній прив'язі. Прив'язувати биків слід двома металевими ланцюгами, приєднаними до ошийника. Ошийник виготовляють з металевого ланцюга, під який підкладають пас або повсть.

Територію, на якій розташовані приміщення для утримування биків, і вигульні майданчики необхідно загородити металевою огорожею висотою не менше 1,5 м.

Бикам у 6--8-шсячному віці необхідно вставити в носову перегородку кільце, а щоб воно не заважало тварині, його слід підв'язати пасом до рогів. Прив'язувати биків за кільце забороняється.

Виводити бугаїв на прогулянку необхідно в уздечці і обов'язково з палицею-водилом довжиною не менше 2 м, прикріпленою до носового кільця. Вона захищає скотаря від раптового нападу і дозволяє легко приборкати тварину. Забороняється одночасно з биками виводити на прогулянку корів.

Для отримання від биків сперми їх необхідно заводити в спеціальний парувальний станок, який повинен забезпечити безпеку обслуговуючого персоналу. Крім того, для захисту персоналу в манежі і денниках необхідно мати захисне огородження із вертикально встановлених труб.

При виловлюванні і лікуванні (взятті крові, операціях) у всіх тварин включаються рефлекси самозахисту, вони стають агресивними, небезпечними для людини. Тому ветеринарно-санітарну обробку тварин необхідно виконувати в спеціальних станках з фіксацією тварини, розколах і приміщеннях.

Під час обслідування тварин дозволяється присутність тільки обслуговуючого персоналу. В цей час не повинно бути викриків, сторонніх звуків, шуму тощо. Працівники, які доглядають тварин, повинні знати їх кличку, стать, вік, прикмети, темперамент і звички, методи фіксації. В кожному конкретному випадку спеціалісти ветеринари або тваринники повинні завчасно вирішити, який метод фіксації краще забезпечить безпеку праці.

До обслуговування заразне хворих тварин допускають спеціально навчених осіб старше 18 років, які знають правила поводження з хворими тваринами. Для обслуговування заразне хворих тварин необхідно призначити наказом (рішенням правління колгоспу) постійно діючу бригаду з досвідчених тваринників. За членами бригади необхідно встановити постійний медичний нагляд. До обслуговування хворих тварин не допускають вагітних і жінок, що годують немовлят. Особам, які не мають відношення до обслуговування хворих тварин, вхід на територію ізолятора не дозволяється. Серед заразних захворювань тварин небезпечним для людей є: бруцельоз, туберкульоз, сибірка, ящур, лістеріоз, лептоспіроз, туляремія, Кугарячка, сказ, стригучий лишай. Тварин хворих заразними захворюваннями необхідно утримувати в ізоляторі. На кожний випадок захворювання людей бруцельозом або іншими зоонозами необхідно складати акт у 4 примірниках.

При вході в ізолятор і приміщенні між окремими секціями необхідно влаштовувати ящики з дезінфікуючим розчином -- «дезкилимок».

Персонал, який обслуговує хворих тварин, крім робочого спецодягу і спецвзуття повинен бути забезпечений додатково санітарним одягом і взуттям відповідно до існуючих норм. Санітарний, спецодяг і взуття необхідно зберігати в спеціальних шафах і періодично дезінфікувати. Не дозволяється одягати будь-який одяг поверх санітарного, а також виносити санітарний; одяг і взуття за межі ізолятора.

Якщо на руках є порізи або подряпини, їх необхідно змастити йодною настойкою і забинтувати.

Приймати їжу і курити в приміщеннях для хворих тварин, а також вживати сире молоко, вершки та інші молочні продукти, отримані від тварин, хворих на бруцельоз або туберкульоз, забороняється.

Контроль за дезінфекцією взуття при кожному вході й. виході з приміщення, в якому утримуються хворі тварини, влаштування дезкилимів та щоденна зміна у них підстилки покладається на бригадирів тваринницьких ферм, а щоденна зміна дезінфікуючого розчину і змочування підстилки в ящиках -- на ветеринарних працівників ферм.

Якщо тварин перевозять на бортовому вантажному автомобілі, борти необхідно наростити не менш як на 1,0--1,1 м. Для перевезення великої рогатої худоби і коней, автомобіль обладнують поздовжніми і поперечними перегородками із міцно закріпленими стояками, висотою до спини тварин. Транспортувати плідників (жеребців, бугаїв, кнурів) у кузові дозволяється тільки по одній тварині. Особам, які супроводжують тварин, перебувати у кузові автомобіля забороняється.

При транспортуванні тварин, хворих на бруцельоз або туберкульоз, супроводжуючих працівників необхідно забезпечити халатами, гумовими рукавичками, деззасобами, провести інструктаж про заходи особистої гігієни і роз'яснити правила догляду за тваринами у дорозі. У кузов автомобіля слід насипати тирсу шаром 20--25 см і обприскати її деззасобами.

Якщо худобу перевозять залізницею, то за 4--5 днів тварин переводять на спеціальний (транспортний) раціон. Перед вантаженням тварин вагон слід оглянути і очистити. Вагон навантажують тваринами одного стада. Молодняк, корів і бугаїв перевозять окремо. Тварин необхідно розміщувати головами в напрямку руху поїзда і обов'язково прив'язати. Норми навантаження тварин у вагони встановлюються правилами залізничних перевезень: у двохосьовому вагоні розміщують 8--12 дорослих тварин або 12--14 молодняка масою однієї голови 120 кг чи 18--20 голів масою до 120 кг. У чотирьохосьовий вагон вантажать у 2--5 разів більше тварин, ніж у двохосьовий," У кожному вагоні повинен бути провідник. У дорозі він годує і напуває тварин, піднімає тих, які впали, розміщує слабих у передній частині вагона, прив'язує тих, що відв'язалися, очищає вагон від гною.

4. БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ ДОГЛЯДІ ЗА БДЖОЛАМИ.

При виконанні робіт на пасіці треба мати сітку на обличчі і користуватися димарем. Слід пам'ятати, що бджоли негативно реагують на різні запахи -- алкоголю, одеколону, часнику, цибулі, риби, кінського поту тощо. Спокійні бджоли не жалять і не заважають працювати. Поведінка бджоляра значною мірою впливає на поводження бджіл. Працювати з бджолами слід у спецодязі (халаті або комбінезоні, фартусі з гладенької світлої тканини, нарукавниках). На голову надівають захисну сітку з тканини або чорного тюлю. Димар необхідно підтримувати у справному стані, для отримання диму кращим матеріалом є трухляк дуба, верби та інших несмоляних порід дерев. Під час роботи з бджолами рухи бджоляра повинні бути плавними, працювати слід спокійно, акуратно, перебувати з правого боку від вулика. Перед оглядом бджолиного гнізда, потрібно у вічко пустити 2--3 клуби диму, а через 2--3 хв. можна знімати кришку вулика й утеплення понад рамками. Після цього, піднявши накривне полотно, знову пустити трохи диму згори. Якщо бджоли дуже збуджені і жалять руки, то слід пустити дим під плечико рамки, піднявши її трохи вгору. Оглядати вулики краще у тиху ясну погоду з 9 до 11 год дня при температурі повітря у затінку не нижче 15 °С. В цей час робочі бджоли знаходяться поза вуликом, а молоді більш спокійні. При поганому взятку краще оглядати бджіл під вечір.

Якщо бджоли пожалили, необхідно видалити із ранки жало і постаратись видавити отруту. Після цього змастити ранку йодом або нашатирним спиртом і прикладати холодні примочки.

ВИСНОВКИ

За охорону праці в цілому по галузі тваринництва відповідають головний зоотехнік і ветлікар.

У відділеннях і на фермах практичну роботу з охорони праці виконують керівники відділень, завідуючі фермами, зоотехніки і ветлікарі, а на виробничих дільницях, у бригадах -- керівники дільниць, бригадири.

За справність машин, механізмів і обладнання ферм відповідає інженер з механізації виробничих процесів у тваринництві, за правильну експлуатацію машин, механізмів і обладнання у відділеннях.

Створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці для обслуговуючого персоналу на фермах забезпечується шляхом підтримання нормального повітряно-теплового режиму в приміщеннях і на робочому місці, достатньої освітленості робочого місця, захисту від шкідливих газів, випарів, пилу, шуму тощо, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, дотримання особистої гігієни на виробництві, а також під час прийняття їжі і води в робочий час, дотримання режиму праці і відпочинку, виконання профілактичних заходів, проведення періодичних медичних оглядів.

Перед початком роботи оператори, майстри машинного доїння, скотарі, фуражири повинні оглянути приміщення, в яких утримують тварин, ознайомитися із засобами доставки кормів, видалення гною, доїння корів, організацією прогулянки тварин, з правилами внутрішнього розпорядку та ін. При виконанні робіт на пасіці треба мати сітку на обличчі і користуватися димарем. Слід пам'ятати, що бджоли негативно реагують на різні запахи -- алкоголю, одеколону, часнику, цибулі, риби, кінського поту тощо. Спокійні бджоли не жалять і не заважають працювати. Поведінка бджоляра значною мірою впливає на поводження бджіл.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лехман С.Д. Козирев С.М. та ін./Довідник з охорони праці в сільському господарстві (запитання і відповіді) - К: Урожай, 1990 р. - 400 с.

2. Лехман С.Д., Рубльов В.І./Запобігання аварійності і травматизму в сільському господарстві - К: Урожай, 1993 р - 277 с.

3. Миклуш В.П., Баранов Л.Ф., Круглий П.І./Довідник з охорони праці - Минск: “БАГУ”, 2005 р. - 270 с.