Значення води для людського організму

Значення води для людського організму

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Гігієна

На тему:

«Значення води для людського організму»

Донецьк 2009

Вода у навколишньому середовищі

Життя та здоров'я людини тісно пов'язані з навколишнім середовищем (біосферою). Одним із найважливіших компонентів цього середовища є вода, без якої неможливі були б зародження і послідовний розвиток органічного життя на Землі. Не випадково регіонами формування стародавньої цивілізації стали території, розташовані поблизу річок Тибр, Євфрат, Ніл, Йордан. Про велике значення води свідчать історичні документи, релігійні видання тощо.

Величезні світові запаси води мають особливе значення для існування сучасної людини. Загальний об'єм води на земній кулі досягає 1,5 млрд км3. Якщо прийняти їх за 100 %, то розподіл водних ресурсів буде таким: на частку світового океану-- 93--94 %, підземних вод -- 4,12 % (із них прісних -- 0,76 %, таких, що пов'язані з активним водообміном,-- 0,27 %), вод річок, озер, боліт та інших поверхневих об'єктів -- 0,06 %, льодовиків та постійного снігового покриву -- 1,65 %. Таким чином, відносні запаси прісної води не такі вже й великі і складають усього 2,63 % від загальної кількості води на земній кулі. Хоча об'єм води в річках становить усього 0,0002 % від загальних світових запасів, проте вони є одним із головних джерел питного водопостачання, оскільки основні запаси прісної води зосереджені в льодовиках і їх практично не використовують.

На відміну від взаємозамінюваних природних джерел тепла (вугілля, нафти, газу) практичної заміни воді немає. Тому цій проблемі потрібно приділяти значну увагу промисловості і побуті. З'ясовано, що якщо вода з одного несправного крана тече непреривною цівкою завтовшки із сірник, то за добу піде в каналізацію і буде втрачено майже 500 л води.

На жаль, бурхливий розвиток виробництва, поява і розвиток великих міст (урбанізація) та інші процеси, що супроводжують сучасний етап історичного розвитку людства, вкрай негативно відбилися на природному середовищі проживання людини.

У річки й інші водоймища часто без всякої фільтрації викидається велика кількість промислових та побутових стоків, що різко погіршує гігієнічні показники води, а інколи унеможливлює її використання для питних цілей через високий вміст хімічних, токсичних речовин і хвороботворних бактерій.

Особливо забруднена бактеріями вода річок, що протікають через великі міста, і в прибережній акваторії таких міст. У річці Неві бактеріальне обсіменіння води становить понад 20 тис. колоній в 1 мл, в річці Москві -- понад 40 тис, у міських каналах Санкт-Петербурга -- понад 500 тис. і т. д. У липні 1997 р. на пляжі Лузанівка, що в Одесі, було знайдено 240 тис. колоній в 1 мл води, а на пляжі Великого Фонтану -- майже в 10 разів більше.

Не обійшли наслідки сильного забруднення промисловими і тваринними відходами та хімікатами і, здавалося б, добре захищені підземні води. Значно погіршилась якість питної води в деяких підземних джерелах водопостачання Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та інших областей із розвинутою мережею гірничовидобувних, коксохімічних та інших промислових підприємств. «Стічними канавами» небезпідставно стали називати багато великих річок світу: Міссісіпі, Волгу, Дніпро та ін.

Щороку в річки та інші водоймища світу скидається понад 400 км3 промислових та побутових стоків, здатних зробити непридатними для пиття майже 7000 км3 чистої води. Таке становище не може не справляти негативного впливу як на середовище перебування людини, так і безпосередньо на її організм. Слід підкреслити і той незаперечний факт, що вода є невід'ємною складовою нашого організму, провідним чинником підтримування оптимальної життєдіяльності кожної особистості.

Причому вода в організмі може знаходитись у вільному (вода судинного русла) і зв'язаному (вода інтерстиціального простору) станах та як конституційна (внутрішньоклітинна) вода.

Тканини організму людини являють собою водно-колоїдні системи. Вода бере безпосередню участь у багатьох складних біологічних процесах життєдіяльності, є універсальним розчинником, без якого неможливі ці процеси. Вода необхідна для процесів травлення, проміжного обміну. Про вагоме фізіологічне значення води свідчить і те, що тіло людини містить близько 72 % води. У крові цей показник досягає 83 %, у печінці -- 68 %. У організмі новонародженої дитини середній вміст води на 9--10 % перевищує цей показник у дорослої людини.

Майже вся вода, що потрапляє в організм, зосереджується в травному каналі. Через шлунок та кишки вода всмоктується в кров і лімфу. Плазма крові майже на 90 % складається з води. За добу через нирки проходить 600--700 л крові -- у 100 разів більше, ніж утримується в організмі.

Дуже важлива роль води в забезпеченні теплового комфорту людини. Випаровування з поверхні шкіри за нормальних умов складає 20--50 г за 1 год. Залежно від зовнішньої температури, вологості повітря та навколишніх предметів випаровування може збільшуватися або зменшуватися, що призводить до перегріву або охолодження організму.

При великих фізичних навантаженнях і дискомфортному (перегрівному) мікрокліматі протягом 1 год може випаровуватися більш як 0,5 л поту. При цьому різко збільшуються втрати різних солей, мікроелементів, вітамінів. Підраховано, що за 70 років життя залежно від місця проживання, клімато-погодних особливостей, побутових умов та умов праці людина виділяє в середньому від 50 до 150 т поту.

Без достатнього забезпечення організму людини водою нормальна його життєдіяльність неможлива. Відомо, що втрата води від 1 до 5 % від маси тіла спричиняє видимі патологічні зміни (в'ялість рухів, підвищення температури тіла, дратівливість, сонливість та інші ознаки перегріву). Якщо втрати води досягають 10 % і більше, це може призвести до важких наслідків і навіть смерті людини. Втрата води в кількості 20 % вважається смертельною (а в жаркому кліматі смертельною може бути і втрата 15--20 %).

Вода поряд із сонячною радіацією та повітрям -- Один із головних чинників загартовування та оздоровлення. У лікарській практиці широко застосовують мінеральні води. В Україні здійснюється розлив мінеральних, лікувальних і столових вод більше ніж із 60 джерел (понад 1000 млн л на рік), функціонує понад ЗО бальнеологічних санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів. У них використовують вуглекислі, сульфідні, радонові та інші води. Такі мінеральні води, як нафтуся, миргородська, поляна квасова, лужанська, берегівська, добре відомі і користуються заслуженим попитом у населення.

Фізіологічна потреба у воді

Загальна потреба у воді включає: фізіологічну потребу та потребу у зв'язку з використанням води для гігієнічних цілей (особиста гігієна), прибирання приміщень, миття посуду, прання білизни, поливу зелених насаджень і т. п.

Фізіологічна потреба у воді дорослої людини в умовах помірного клімату складає в середньому 2--3 л на добу. Ця вода надходить в організм шляхом вживання води, чаю, різних напоїв, з продуктами, рідкими кулінарними виробами і в невеликій кількості (0,45--0,63 л) -- за рахунок обмінних процесів в організмі.

Залежно від рівня санітарно-технічного благоустрою та пов'язаного з ним поліпшення культурних і гігієнічних умов життя кількість води, що її використовує людина, коливається в широких межах. У сучасних містах із централізованим водопостачанням, гарячою водою, газом та каналізацією кількість води па одного мешканця в середньому складає 300--500 л і більше па добу. Історичні документи свідчать про те, що стародавній водопровід, побудований рабами Риму з водозабором із річки Тибр, забезпечував населення цього міста водою в кількості в середньому 1000 л на добу.

Отже, серед основних функцій, які виконує вода у повсякденному житті людини, слід виділити фізіологічну, санітарну, господарсько-побутову, виробничу та фізкультурно-оздоровчу функції.

Які ж сучасні нормативи водопостачання?

Підраховано, що у житлових районах з локальним водогоном або з вуличними водорозбірними колонками вони становлять ЗО--50 л на добу на 1 людину, в будинках з централізованим водопостачанням та з внутрішньою каналізацією, проте без ванн -- 125--160 л на добу на 1 людину, в будинках з централізованим водопостачанням -- 250--350 л на добу на 1 людину.

Якість питної води характеризують три основні групи показників: органолептичні, хімічні та епідеміологічні.

Органолептичними показниками якості води є прозорість, колір, запах, присмак і температура. Люди завжди надавали великого значення саме органолептичним властивостям питної води. Дійсно, уявімо таку ситуацію -- за своїми хімічними та іншими властивостями будь-яка вода безпечна і придатна для вживання, але якщо в цю воду додати нешкідливий харчовий барвник, що забарвлює її в темно-синій колір, то людина, яка керується зовнішніми органолептичними ознаками обов'язково утримається від вживання такої води.

Хімічні властивості води визначаються вмістом у ній різних мікро- і макроелементів, різноманітних хімічних елементів та сполук, а також ступенем мінералізації. У більшості природних вод рівень мінералізації, що зумовлений наявністю твердого залишку, становить 300--400 мг на 1 л. Цей показник може бути і вищим. Звичайно він (у нашій півкулі) збільшується у південних географічних широтах і зменшується у північних.

У помірних широтах вода з мінералізацією понад 1000 мг/л вважається мінералізованою.

Що більша мінералізація води, то вона твердіша. Високо-мінералізована (тверда) вода, особливо при високому (більше як 300--400 мг на 1 л) вмісті сульфідів і хлоридів, набуває неприємного присмаку (гірко-солоного), впливає на секрецію і моторику шлунка і кишок. Тверда вода непридатна для миття волосся, використання з метою задоволення господарсько-побутових потреб.

Вміст у воді деяких мікроелементів суттєво впливає на стан здоров'я людини, зумовлює виникнення специфічних захворювань. Так, при вмісті у воді понад 40 мг/л нітратів у немовлят, яким дають споживчі суміші, виготовлені із застосуванням такої води, може з'явитися важке захворювання -- водно-нітратна метгемоглобінемія. При цій хворобі нітрати, що потрапили в організм немовляти, перетворюються на нітрити, які, вступаючи у зв'язок із гемоглобіном, утворюють метгемоглобін, тим самим блокуючи основну функцію гемоглобіну -- сполучатися і транспортувати кисень до органів і тканин організму.

Відомо, що концентрація мікроелемента фтору в питній воді впливає на стан зубів і кісткового скелета. Серед тих, хто використовує воду з вмістом фтору менше як 0,5 мг/л, значно більше (у 2--3 рази) поширений карієс зубів. У доброякісній питній воді фтору має бути 0,75--0,95 мг/л. Якщо його концентрація перевищує 1--1,5 мг/л, може виникнути флюороз зубів.

У ряді регіонів земної кулі, частіше в гірських та передгірських, поширене захворювання щитоподібної залози -- ендемічний зоб. Виникнення цієї хвороби пов'язане з нестачею йоду у воді і місцевих харчових продуктах. Установлено, що вміст йоду у воді зазначених регіонів звичайно невеликий і становить менш як 10 мг/л, що в декілька разів нижче від норми.

Медико-географічні дослідження доводять зв'язок між рівнем твердості води і ступенем поширення серцево-судинних захворювань. Рівень останніх більш високий у регіонах із м'якою водою і навпаки. Ендемічний характер, тісно пов'язаний із вживанням дуже твердої води, мають так звані «кам'яні» хвороби, наприклад, сечокам'яна та жовчнокам'яна хвороби.

Вода має велике епідеміологічне значення і може бути чинником розвитку численних інфекційних захворювань. Водним шляхом можуть передаватися такі захворювання, як кишкові інфекції (черевний тиф, паратифи, холера, дизентерія та ін.), зоонозні хвороби, вірусні захворювання, гельмінтози тощо.

Використання води, забрудненої збудниками цих хвороб, може спричинити епідемічні спалахи. В історії людства відомо декілька великих епідемій водного походження, що призвели до масових важких захворювань населення. Зокрема, водні епідемії холери в Гамбурзі в 1892 р., що забрали життя близько 9 тис. осіб, та в Санкт-Петербурзі в 1908 р., коли захворіло 29 тис. осіб, з яких 4 тис. чоловік померло.

Таким чином, серед основних гігієнічних вимог, що пред'являються до питної води, слід відзначити такі:

* вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізичні властивості;

* вода повинна мати оптимальний хімічний склад;

* вода не повинна погіршувати біологічної цінності їжі;

* вода не повинна бути твердою;

* вода не повинна вміщувати (не більше ГДК та ГДР) токсичні хімічні та радіоактивні речовини;

* вода повинна бути безпечною в епідеміологічному відношенні, тобто не повинна вміщувати патогенних мікроорганізмів.

На основі численних наукових досліджень та спостережень сучасна гігієнічна наука сформулювала чіткі вимоги до якості питної води. Існують спеціальні міжнародні, регіональні і державні стандарти, в яких викладено ці вимоги.

Стисло наведемо основні з них.

Доброякісну питну воду характеризують такі органолептичні показники: прозорість не менше як ЗО см (через такий шар води можна прочитати шрифт розміром 3--4 мм); каламутність не більше як 1,5 мг/л; колірність не більше як 20° порівняно із спеціальною калориметричною шкалою -- за такого показника вода практично безбарвна; інтенсивність побічних запаху та присмаку до 2 балів (оцінюються за 5-бальною шкалою).

У природній воді міститься декілька десятків різноманітних хімічних речовин, концентрація яких може значно коливатися залежно від хімічного складу ґрунтових порід, які беруть участь у формуванні води, глибини водоносного шару, характеру джерела (відкритий, підземний), наявності та інтенсивності забруднення, кліматогеографічних та інших чинників.

Мінералізацію води можна оцінити за інтегральними показниками, до числа яких слід віднести щільний залишок, активну реакцію та ступінь твердості води.

Щільний залишок, що являє собою загальну кількість розчинених у воді мінеральних речовин (у міліграмах на літр), які залишилися після випаровування профільтрованої води за температури ПО °С, дозволяє судити про загальну мінералізацію води. Воду із сухим залишком менше ніж 500 мг/л вважають слабомінералізованою, більше ніж 1000 мг/л -- мінералізованою. Державний стандарт допускає вміст сухого залишку в межах 100 мг/л, в окремих випадках і за узгодженням із СЕС не більше ніж 1500 мг/л.

Активна реакція (рН) у природних водах коливається від 6,5--9,2. Згідно з Держстандартом вона має бути в межах 6,5-- 8,5. Визначення рН має важливе значення у разі можливого забруднення систем водопостачання стічними водами.

Твердість води відображує вміст у воді розчинних солей кальцію і магнію. Розрізняють загальну твердість сирої води (зумовлену солями кальцію та магнію), усунену (жорсткість, зумовлену гідрокарбонатами, що можна усунути під час кип'ятіння) та постійну жорсткість, яка зберігається після кип'ятіння. Кількісно твердість води виражають у мілігрм-еквівалентах на літр. М'яка та помірно тверда вода має твердість відповідно 7 та 14 мгхекв/л. Допустима твердість становить 7 мгхекв/л, в окремих випадках -- 10 мгхекв/л.

Твердість води суттєво впливає на її якість та на організм людини. Проявом непрямого впливу твердості є погіршення органолептичних властивостей води, що обмежує її споживання. У жорсткій воді погано розчиняється мило та синтетичні мильні засоби, тому в такій воді важче мити волосся, прати одяг та білизну, в ній погано розварюються продукти, швидше утворюється накип на стінках посуду, у котлах, системах гарячого водопостачання. Тверда вода може спричинити диспепсичні розлади, порушення моторики травного каналу, її погано переносять люди з чутливою шкірою.

Вплив води на здоров'я може бути пов'язаний із вмістом у ній окремих макро- і мікроелементів та деяких хімічних речовин і сполук. Серед них найбільше гігієнічне значення мають нітрати, сульфати, фториди, хлориди та залізо.

Нітрати є кінцевим продуктом розпаду і перетворення органічних білкових сполук, у зв'язку з чим вони можуть служити одним із показників органічного забруднення води. Високі концентрації нітратів (5--10 мг/л і більше) можуть бути і в питній воді в межах норм показниками, що є наслідком контакту з ґрунтовими породами, які містять велику кількість нітросполук. З метою запобігання виникненню захворювань на водонітратну метгемоглобінемію вміст нітратів не повинен перевищувати 40 мг/л.

Сульфати надають воді гіркувато-солоного присмаку і можуть негативно впливати на травний канал, зумовлюючи розвиток диспепсичних явищ. Допустима концентрація сульфатів -- 200 мг/л.

Фториди мають ґрунтове походження і, як правило, у відкритих водоймищах містяться в невеликих концентраціях. Разом з тим в артезіанській воді їх кількість значно перевищує загальноприйнятий рівень і становить 0,7--1,5 мг/л.

Хлориди можуть погіршувати органолептичні властивості води та справляти несприятливий вплив на шлункову секрецію, тому допустимий вміст хлоридів у воді не повинен перевищувати 200 мг/л. Найважливішими показниками бактеріального забруднення питної води вважають мікробне число, колі-титр та колі-індекс.

Мікробне число являє собою кількість колоній, що виростають внаслідок посіву 1 мл води на поживне середовище (м'ясо-пептонний агар) за температури 20° та 37 °С після 24 год вирощування.

Колі-титр -- це найменша кількість досліджуваної питної води, в якій виявляють 1 кишкову паличку, колі-індекс -- кількість кишкових паличок віл води.

Залізо міститься в підземних та поверхневих водах у вигляді бікарбонату закису заліза та гідрату окису заліза, які надають воді каламугності та стороннього забарвлення. Рекомендований вміст заліза становить до 0,3 мг/л.

Вода має велике санітарно-епідеміологічне значення як чинник передачі інфекційних захворювань і, вміщуючи патогенну мікрофлору, може спричинити виникнення таких хвороб, як кишкові інфекції (черевний тиф, паратифи, шигельоз та ін.), холера, геморагічний лептоспіроз, туляремія, бруцельоз, аденовірусна інфекція та ін.

У зв'язку з розвитком централізованого водопостачання особливо небезпечними є епідемії водного походження, до числа головних особливостей яких слід віднести масовість (уражується велика кількість людей); раптовість та локальність (первинні захворювання охоплюють мешканців, які споживають воду з одного й того самого джерела); а також можливість запобігання та припинення первинної захворюваності шляхом ефективного знезараження води.

Ураховуючи той факт, що пріоритетне місце серед інфекційних захворювань водного походження мають кишкові інфекції, під час гігієнічної експертизи води як санітарно-показовий мікроорганізм використовують кишкову паличку, кількість якої дозволяє судити про наявність бактеріального забруднення води.

Безпосередній ступінь обсіменіння води кишковою паличкою визначають на підставі розрахунку величин колі-титру та колі-індексу.

Колі-титр являє собою найменшу кількість води, що її подано для дослідження, в якій виявляють кишкову паличку, і для чистої водопровідної води він становить не менше ніж 300, для води забруднених і добре обладнаних криниць -- не менше ніж 100.

Колі-індекс являє собою кількість кишкових паличок віл води, і для чистої водопроводної води він має складати не більше ніж; 3, для води незабруднених і добре обладнаних криниць -- не більше ніж 10.

З метою нормування ступеня забруднення води сапрофітною флорою в цілому використовують так зване мікробне число, що являє собою кількість колоній, які виростають на поживному середовищі (м'ясо-пептонний агар) через 24 год після посіву 1 мл води за температури 37 °С. Величина мікробного числа в чистій водопроводній воді не повинна перевищувати 100 в 1 мл, у воді незабруднених і добре обладнаних криниць -- 300--400 в 1 мл.

Для забезпечення споживання населенням нешкідливої для здоров'я питної води слід проводити регулярний лабораторний санітарно-гігієнічний контроль її якості. Для оцінки результатів досліджень використовують спеціальні нормативні документи (стандарти).

ВООЗ запропонований «Міжнародний стандарт якості питної води» (МСПВ--73). Цей стандарт регламентує вміст у воді шкідливих речовин (їх гранично допустимі концентрації) за нормативом добового споживання 3 л води. Багато країн світу користуються своїми стандартами, які в основному ґрунтуються на МСПВ--73, проте враховують природні та інші регіональні особливості.

Основним документом, який регламентує гігієнічні вимоги до якості питної води в Україні, є Державні санітарні правила і норми «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання». Ці правила і норми визначають придатність води для питних цілей на підставі оцінки її безпеки в епідемічному відношенні, нешкідливості хімічного складу, органолептичних властивостей і радіаційної безпеки тощо.

Колі-індекс питної води не повинен бути більше ніж З, колі-титр відповідно не менше ніж 300.

У разі виявлення фекальних коліформ у двох послідовно відібраних пробах води слід протягом 12 год розпочати дослідження води на наявність збудників інфекційних захворювань бактеріальної або вірусної етіології (з урахуванням особливостей конкретної епідситуації).

За паразитологічними показниками (личинки та яйця гельмінтів, клітини, цисти лямблій, криптоспоридій, а також у разі погіршення епідемічної ситуації -- дизентерійних амеб, балантидій, хламідій та ін.) питна вода має відповідати вимогам.

Крім того, слід зазначити, що вода не повинна містити інші токсичні компоненти (ртуть, кадмій, нітрити, ціаніди, хром, 1,1-дихлоретилен, 1,2-дихлоретан, бенз(а)пірен) у концентраціях, що визначаються стандартними методами досліджень.

При знезараженні питної води хлором вміст залишкового чільного хлору на виході з резервуарів чистої води має бути у межах 0,3--0,5 мг/дм3. При знезараженні води озоном концентрація залишкового озону на виході з камери змішування має становити 0,1--0,3 мг/дм3.

Органолептичні показники та гранично допустимі концентрації компонентів, що нормуються за впливом на органолептичні властивості питної води.

Радіаційна безпека питної води визначається за гранично допустимими рівнями сумарної об'ємної активності природних а- та р-випромінювачів, наведеними в табл. 14. У разі перевищення цих рівнів слід провести вивчення радіонуклідного складу досліджуваних проб води щодо його відповідності нормам радіаційної безпеки.

Показники фізіологічної повноцінності питної води визначають адекватність її мінерального складу біологічним потребам організму. Вони засновані на доцільності урахування як максимально допустимих, так і мінімально необхідних рівнів їх вмісту у воді.

Вищенаведені показники регламентують якість води під час організації централізованого водопостачання. Для оцінки якості води у випадку організації місцевого водопостачання, вихідної якості води з різних джерел та води для рекреаційного використання слід орієнтуватися на дані, наведені в табл. 16--18.

Для організації питного водопостачання можна використовувати воду з різних джерел: відкриті водоймища, підземні води, атмосферна вода.

Відкриті водоймища

До цієї групи належать річки, струмки, озера. Джерелом їх живлення (водоутворення) є як підземні, так і атмосферні води, які утворюють проточні та непроточні відкриті водоймища. Порівняно із закритими водоймищами, відкриті є набагато загрозливішими з епідеміологічної точки зору, оскільки легко забруднюються ззовні, можуть містити збудників різних кишкових та інших інфекційних захворювань. У них можуть накопичуватися шкідливі хімічні та радіоактивні

Вищенаведені показники регламентують якість води під час організації централізованого водопостачання. Для організації питного водопостачання можна використовувати воду з різних джерел: відкриті водоймища, підземні води, атмосферна вода.

До цієї групи належать річки, струмки, озера. Джерелом їх живлення (водоутворення) є як підземні, так і атмосферні води, які утворюють проточні та непроточні відкриті водоймища. Порівняно із закритими водоймищами, відкриті є набагато загрозливішими з епідеміологічної точки зору, оскільки легко забруднюються ззовні, можуть містити збудників різних кишкових та інших інфекційних захворювань. У них можуть накопичуватися шкідливі хімічні та радіоактивні

та фільтрації через активоване вугілля), пом'якшення (за допомогою фізичного, хімічного та фізико-хімічного методів), опріснення (з використанням дистиляції, електролізу, діалізу, випаровування під вакуумом та виморожування), знезалізнення тощо.

Знезараження являє собою поліпшення мікробного складу води. Головними засобами знезараження вважають фізичні (використання УФ-випромінювання, ультразвуку, УВЧ- та СВЧ-полів, високовольтного імпульсного струму, а також кип'ятіння) та хімічні (застосування препаратів хлору, срібла, пере-кисних сполук, озонування) методи. Проте найпоширенішими, звичайно, є хлорування питної води, до основних різновидів якого відносять хлорування нормальними дозами (за хлорпотре-бою), перехлорування, подвійне хлорування та хлорування з преамонізацією.

Знешкодження дозволяє усунути з питної води токсичні хімічні речовини та сполуки шляхом кип'ятіння, фільтрації через спеціальну шихту, хлорування післяпереломними дозами та суперхлорування.

Дезактивація полягає у видаленні з питної води радіоактивних речовин і передбачає здійснення комплексу заходів, які полягають у відстоюванні, коагуляції, фільтрації через спеціальну шихту, а також, в обов'язковому порядку, хлоруванні.

У забезпеченні доброякісною водою, яка доходить до споживача, велике значення має не тільки повнота й ефективність її очищення і знезаражування на головних спорудах водогону. Відомо багато випадків забруднення води, пов'язаних із неправильною експлуатацією і незадовільним технічним станом водогінної розвідної мережі, передусім, у разі порушення герметичності мережі, перепаду тиску в ній, пересікання водогінних труб із каналізаційними, аварійних ситуацій тощо.

Щоб уникнути таких порушень, забороняється, зокрема, розташовувати водогінні труби поряд із каналізаційними, у разі їх пересікання водогінні труби розміщують вище від каналізаційних не менше як на 0,5--1 м. У цих місцях споруджують спеціальні захисні пристрої на каналізаційних трубах (додаткові зовнішні труби-кожухи, простір між ними і каналізаційною трубою заповнений жирною глиною або іншим водонепроникним матеріалом). Після ремонтних робіт та перед початком експлуатації водогінну мережу дезінфікують, пропускаючи через неї протягом 1,5--2 год хлоровану воду з відносно великою концентрацією активного хлору (80--100 мг).

Дезінфекція може проводитися й іншими методами, наприклад, заповненням водогінної мережі непроточною хлорованою вищеописаним способом водою з експозицією до 12--24 год. Мешканці мають бути поінформовані про дезінфекцію мережі -- користуватися водою в цей час забороняється. Якість

води і відповідність її вимогам Держстандарту підлягає регулярному лабораторному контролю, який здійснюють власник водогону і санітарно-епідеміологічна служба за спеціальним графіком, а також вибірково поза ним.

Підземні води

До цієї групи джерел водопостачання відносять так звану верховодку, ґрунтові та міжпластові підземні води. Верховодка являє собою перший від поверхні землі шар води, який існує непостійно і є своєрідним фільтратом атмосферної води. Отже, із санітарної точки зору, верховодка для організації водопостачання непридатна.

Ґрунтові води -- це перший від поверхні землі водоносний горизонт підземних вод, що постійно існує завдяки наявності пласту водонепроникних порід (вапняк, глина, граніт). У гігієнічному відношенні ґрунтові води характеризуються достатньо високою прозорістю та незначним забарвленням і можуть бути використані для організації місцевого водопостачання, проте за умови проведення постійного санітарного контролю.

Однак найбільш придатними для організації водопостачання за рахунок підземних вод є міжпластові води, що залягають на другому, третьому та інших водоносних горизонтах та

характеризуються наявністю водотривких порід, які форму-і<пі. водотривкі ложе і дах.

Міжпластові води характеризуються найкращими органолептичними, хімічними та бактеріологічними показниками і можуть бути безнапірними та напірними, або артезіанськими, тобто самостійно виливатися на поверхню землі.

Атмосферні води

Дощова вода характеризується слабкою мінералізацією, є дуже м'якою, не має стороннього присмаку і, отже, може бути використана для постачання водою окремих сімей і груп населення за умови адекватної організації процесу її збирання.

З метою організації місцевого водопостачання використають шахтні та трубчасті колодязі.

Список літератури

1. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

2. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

3. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

4. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

5. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

6. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

7. Румянцев Г.И. , Воронцов М.П. Общая гигиена, М., 1990.