Мале підприємництво

права і обов'язки роботодавця;

права і обов'язки працівників;

режим роботи;

порядок заохочення за роботу;

порядок накладання стягнення за порушення трудової дисципліні.

На відміну від процедури прийому на роботу на підприємство, при прийомі на роботу до підприємця працівник не пише заяву, а підприємець, у свою чергу, не видає наказу (розпорядження) про прийом на роботу. Таким уніфікованим документом, який суміщає у себе і заяву, і наказ, є зареєстрований трудовий договір між працівником і підприємцем. Підприємці не повинні оформляти накази про прийом і звільнення з роботи.

Підприємці не повинні вести на своїх працівників наступну кадрову документацію:

особисту картку по формі П-4;

особистий листок по обліку кадрів;

особисту справу;

книгу обліку трудових книжок.

Ведення цих документів передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, тільки для підприємств, установ і організацій і не розповсюджується на фізичних осіб - роботодавців.

А ось табелі обліку робочого часу, який служить підставою для нарахування заробітної плати, а також "відпускну” документацію, що визначена в Законі України "Про відпустки” від 15.11.96 № 504/96-ВР (графік відпусток, заява працівників про надання відпустки, розпорядження підприємця про терміни і тривалість відпустки), підприємець вести повинен.

Крім ведення кадрової документації, статус роботодавця передбачає і наявність усіх інших наслідків: реєстрацію в усіх соціальних фондах, нарахування і сплата внесків і надання відповідної звітності.

4.3. Порядок нарахувань та утримань із заробітної плати найманих працівників

Що стосується сплати єдиного податку при використанні найманої праці в підприємницькій діяльності, ставка єдиного податку збільшується на 50 % на кожну людину.

Під поняттям "нарахування” розуміється сума соціальних внесків (у Пенсійний і інші соціальні фонди), яка розраховується шляхом помноження нарахованої заробітної плати на відповідний процент - встановлену ставку соціальних внесків. Внески в Пенсійний фонд і інші соціальні фонди нараховуються "зверху” на загальний фонд оплати праці найманих працівників, сплачуються за рахунок власних грошових коштів підприємця і включаються до його витрат, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Наприклад, сума нарахувань до Пенсійного фонду із заробітної плати у 420 грн. (мінімальний розмір з 01.04.2007 р.) складе 139,44 грн. (420 грн. Ч 33,2%).

Нарахування на заробітну плату найманих працівників підприємця залежать від вибраної ним системи оподаткування.

Так, підприємці, що сплачують податки по загальній системі оподаткування, проводять нарахування на заробітну плату найманих працівників у такому ж порядку, як і підприємства, у наступних розмірах:

Пенсійний фонд - 33,2%;

Фонд страхування з тимчасової непрацездатності - 1,5%;

Фонд страхування від безробіття - 1,3%;

Фонд страхування від нещасних випадків - ставка внеску для конкретного підприємця визначається при його реєстрації у виконавчий дирекції Фонду і залежить від класу професійного ризику виробництва.

Нормами діючого законодавства з питань застосування єдиного податку (Указ № 746) передбачено, що із складу єдиного податку проводяться наступні відрахування:

у Пенсійний фонд - 42%;

у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності - 11%;

У Фонд страхування від безробіття - 4%.

На цій підставі до 01.01.04 підприємці - платники єдиного податку не здійснювали нарахувань на фонд оплати праці найманих працівників у вказані фонди, а ось нарахування у Фонд страхування від нещасних випадків проводились у загальному порядку з моменту виникнення даного Фонду.

Із складу фіксованого податку в Пенсійний фонд проводились відрахування у розмірі 10%, тому нарахування на фонд оплати праці у цей Фонд не проводились, а нарахування у всі інші фонди здійснювались у загальному порядку.

З 01.01.04 у зв'язку із набуттям чинності Закону № 1058 змінився порядок нарахування і уплати внесків до пенсійного фонду, Згідно цього порядку підприємці повинні були здійснювати такі нарахування на фонд оплати праці найманих працівників у загальному порядку незалежно від вибраної системи оподаткування. При цьому адекватні зміни до норм Указу № 746 внесені не були, і вказані зміни у пенсійному законодавстві привели до подвійного оподаткування платників єдиного податку. Починаючи з 2004 року підприємці нараховують внески у загальному порядку, а при сплаті враховували відрахування із складу єдиного або фіксованого податку. Таким чином, до сплати належить тільки різниця між нарахованою сумою і сумою, сплаченою у складі відповідного податку.

При нарахуванні заробітної плати найманим працівникам платники єдиного податку нараховують внески в Пенсійний фонд (33,2%), а сплачують тільки різницю. Внески у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності (1,5%) і Фонд страхування від безробіття (1,3%) на фонд оплати праці вони не нараховують.

Нараховані внески сплачуються за рахунок власних коштів підприємця. У результаті будь-який підприємець, який мав найманих працівників, крім своїх власних податків (єдиного або фіксованого), повинен сплачувати за одного найманого працівника додаткові нарахування на заробітну плату.

Поняття "утримання” означає, що із суми нарахованої заробітної плати віднімається (утримується) сума, що складає розмір внеску у відповідний фонд, або сума відповідного податку (наприклад, податок з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО). Утримані внески у соціальні фонди і ПДФО сплачуються за рахунок грошових коштів найманого працівника (на цю суму зменшується сума грошових коштів, що належить до сплати працівнику). Утримання не можуть бути віднесені до складу витрат підприємця. Однак підприємець є особою, відповідальною за проведення таких утримань із заробітної плати працівника і своєчасне їх перерахування.

Утримання із заробітної плати найманого працівника проводяться незалежно від вибраної системи оподаткування:

ПДФО - 15%;

внески у Пенсійний фонд - 0,5%, якщо заробітна плата не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи, або 2%, якщо зарплата перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи;

внески у Фонд страхування від безробіття - 0,5%;

внески у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності - 0,5%, якщо заробітна плата не перевищує розміру прожиткового мінімуму на працездатну особу, або 1%, якщо заробітна плата перевищує цей рівень.

Податки та внески, які потрібно сплачувати із заробітної плати своїх найманих працівників роботодавцям - єдиноподатківцям представлено у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Податки та внески, які потрібно сплачувати із заробітної плати найманих працівників роботодавцям - єдино податківцям

Згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” єдиноподатківці повинні нараховувати і сплачувати пенсійні страхові внески у повному обсязі, передбаченому законодавством, однак Пенсійний фонд дозволив зарахувати 42% сплачених у складі єдиного податку, які отримує у результаті його розподілення, у рахунок сплати пенсійних внесків, нарахованих єдино податківцями - страхувальниками (33,2%). Тобто, роботодавці - єдиноподатківці, як і усі інші, повинні нараховувати пенсійні внески на заробітну плату своїх працівників у порядку, передбаченому законодавством у повному обсязі, Це у однаковій мірі стосується як юридичних осіб, так і підприємців. Усю суму нарахованих внесків необхідно показати у щомісячному звіті - Розрахунку суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які належать до сплати (далі - Звіт),.

Отримані Пенсійним фондом 42% єдиного податку зараховують у рахунок сплати пенсійних внесків. Для цього разом із щомісячним Звітом необхідно надавати копію документу, що підтверджує сплату єдиного податку. Підраховану на його підставі суму, що підлягає заліку у рахунок пенсійних внесків, співробітник Фонду вносить у залікову картку платника.

Таким чином, до зарахування беруться 42% від суми вже сплаченого єдиного податку, а не нарахованого. Тобто, якщо підприємство знаходиться на спрощеній системі оподаткування з 1 січня 2007 року, єдиний податок за січень воно буде сплачувати з 1 по 20 лютого. Тому, у разі виплати заробітної плати або авансу у січні, у Пенсійний фонд у цьому місяці ще нічого не надійшло і тому треба перерахувати пенсійні внески повністю. Зарахування цих сум можливо тільки із дати надходження 42% до Пенсійного фонду.

Якщо сума нарахованих пенсійних внесків (33,2%) перевищує 42% від суми сплаченого єдиного податку, тоді різницю перераховують у Пенсійний фонд у терміни, визначені законодавством для сплати пенсійних внесків.

Якщо 42% від єдиного податку більше суми нарахованих пенсійних внесків то можливе зарахування суму такого перевищення у рахунок сплати майбутніх платежів, або повернення зайво сплачених коштів на рахунок підприємця.

Є норма, яка обумовлює підприємців-єдиноподатківців сплачувати пенсійні внески за себе. Підприємці, які вибрали особливий спосіб оподаткування сплачують пенсійні внески у фіксованому розмірі, тому же не тільки за себе, а і за членів своєї родини, які беруть участь у підприємницькій діяльності. Але на сьогодні такий розмір не затверджений. Тому сплачувати його не доводиться.

Досить часто підприємцям при здійсненні підприємницької діяльності допомагають члени їх родини або близькі родичі. Однак норми діючого законодавства поки ще не передбачають будь-яких відмін у тому, хто працює з підприємцем: родичі або чужі люди. Тому якщо підприємцю у здійсненні його підприємницької діяльності допомагають родичі, то відносини з ними оформлюються так же, як і з найманими працівниками. Трудові договори з ними укладаються у загальному порядку, і податки і внески нараховуються і утримуються як із звичайного найманого працівника. Спроба виділити членів родини здійснена у Законі № 1058, яким передбачено, що підприємці, які вибрали одну із спрощених систем оподаткування (єдиний або фіксований податки), повинні сплачувати за себе і членів своєї родини внески у фіксованому розмірі. Але поки ці норми Закону не діють, оскільки відсутнє законодавство по врегулюванню питань сімейного бізнесу.

Тема 5. Звітність суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб

5.1. Порядок заповнення декларації про доходи;

5.2. Порядок заповнення звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи;

5.3. Обов'язкова звітність при використанні праці найманих працівників.

5.1. Порядок заповнення декларації про доходи

Подання річної Декларації про доходи потрібно перш за все тим, хто перебував на загальній системі оподаткування або сплачував фіксований податок. Вони подають Декларацію про доходи протягом 40 днів, що слідують за останнім днем звітного (податкового) кварталу для квартального звітного (податкового) періоду.

Підприємці, які закінчили рік на єдиному податку, незалежно від того, працювали вони у звітному році на загальній системі або ні, підприємницької Декларації не подають. Але можливі ситуації, коли їм необхідно це зробити як звичайним фізичним особам, наприклад, якщо приватний підприємець - єдиноподатківець, у якого протягом року, крім підприємницьких, були доходи у вигляді заробітної плати, бажає скористатися правом на податковий кредит, або у обов'язковому порядку, коли приватний підприємець - єдиноподатківець отримував:

як звичайна фізична особа - доходи (прибуток), що не підлягає оподаткуванню при їх нарахуванні або виплаті;

доходи від виду діяльності, не занесеного у свідоцтва платника єдиного податку від осіб, що не мають статусу податкового агента, до яких відносять фізичних осіб - несуб'єктів підприємницької діяльності і тих, хто не веде незалежної професійної діяльності (адвокати, нотаріуси і т.д.), нерезидентів;

нецільову благодійну поміч, у тому числі матеріальну від благодійника-фізичної особи;

іноземний доход, крім пов'язаного із підприємницькою діяльністю.

Підприємці використовують форму Декларації, а якщо підприємець претендує на податковий кредит, він заповнює ще і два додатка до Декларації, які можливо подати у податкову до 1 квітня. Доходи від підприємницької діяльності відображаються у Декларації.

Платники фіксованого податку не зобов'язані вести облік доходів і витрат діяльності, що оподатковується фіксованим податком. Отримане від подібної діяльності не включають у оподаткований доход підприємця по наслідках звітного року, а сплачена сума названого податку - остаточна і не входить у перерахунок загальних податкових зобов'язань. Тому якщо підприємець - платник фіксованого податку мав доходи тільки від діяльності на ринку, то у Декларації він буде заповнювати тільки дві графи:

"Види діяльності по коду КВЄД, за здійснення яких отриманий доход”;

"Сума отриманого валового доходу". У ній буде відображена сума виручки, отримана від торгівлі або надання супутніх послуг на ринку.

У двох графах, що залишилися, платник фіксованого податку поставить прочерк. По даних, які він вніс до Декларації, податківці зможуть зробити висновок про відповідність обсягу виручки, одержаної їм за календарний рік, обмеженню 119 тис. грн.

Підприємці, які знаходилися на загальній системі або, знаходячись на фіксованому податку, мали доходи як від торгівлі на ринку, так і оподатковані податками по правилах загальної системи (законодавство цього не забороняє), заповнюють усі графи у таблиці п. 1.3 Декларації. Причому доходи від діяльності на ринку потрібно фіксувати окремо.

Податки, одержані на загальній системі оподаткування і понесені витрати показують у Декларації на підставі даних Книги обліку доходів і витрат (форма № 10) у другий графі - підсумкові дані за рік про виручку від продажу товарів (продукції або послуг) у грошовій (одержаній на розрахунковий рахунок або (також) у касу) і натуральній (одержаної товарами, послугами) формах по кожному виду діяльності, код якої вказаний окремо. Сума витрат, пов'язана з виручкою від реалізації товарів (продукції або послуг) (окремо по кожному виду діяльності), відображають у строках третьої графи таблиці п.1.3 Декларації.

Суму чистого доходу записують у четверту графу таблиці. У п'ятій відображають суму платежів по податку з доходів фізичних осіб, сплаченого протягом року авансом і суму податку, утриманого податковими агентами, якщо такі утримання були протягом року по доходах від підприємницької діяльності. Після цього підбивають підсумкові суми по графах у строчці „Усього” таблиці п. 1.3.

Період роботи на єдиному податку не відображається у Декларації, так як доходи, що оподатковуються їм звільнені від оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а про виручку, що одержана на єдиному податку, приватні підприємці - єдиноподатківці звітують не у Декларації, а у Звіті суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - платника єдиного податку.

Розділ 2 Декларації підприємці не заповнюють, оскільки, у відповідності із Законом про доходи, не мають права на соціальну пільгу у місяцях отримання підприємницьких доходів.

В п. 3.1 фіксують оподаткований доход, з якого, на думку платника податків, слід сплатити податок, А у п. 3.2 підприємець повинен вказати суму чистого податку, який він планує отримати у наступному за звітним році. Вона дуже важлива для тих, хто працює на загальній системі, так як податкові органи можуть нараховувати авансові платежі по податку з доходів для них, в тому числі і по сумах такого оціночного доходу на поточний рік.

Відомості про приватне майно (рухоме і нерухоме), земельні ділянки, зокрема, ті, що знаходяться за межами України, платник податків викладає у розділі 4, після чого ставить підпис, яка підтверджує, що дані у Декларації вірні.

За ненадання або надання Декларації із запізненням або включення до неї викривлених даних накладається адміністративний штраф у розмірі від 3 до 8 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян (51-136 грн.).

5.2. Порядок заповнення звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи

На підставі даних Книги обліку доходів та витрат приватним підприємцем - платником єдиного податку щокварталу протягом 5 днів після закінчення звітного періоду (кварталу) представляється звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку (додаток Б).

Звіт представляється особисто платником єдиного податку або направляється поштою в орган державної податкової служби по місцю його державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. При особистому поданні звіту датою подання вважається дата реєстрації його в органі державної податкової служби, а при направленні поштою - дата відправлення на штампі відділення зв'язку.

Платники єдиного податку - платники ПДВ представляють податкову декларацію по ПДВ у такі строки:

місячні платники - протягом 20 календарних днів, що ідуть за останнім днем звітного (податкового) місяця;

квартальні платники - протягом 40 календарних днів, що ідуть за останнім днем звітного (календарного) кварталу.

В цьому звіті необхідно зазначити види підприємницької діяльності, які здійснювалися у звітному кварталі згідно з відповідними кодами, фактичну чисельність працівників у звітному кварталі та окремо по кожному місяцю кварталу.

В звіті суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи наводиться обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал наростаючим підсумком з початку терміну дії Свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році, а також зазначаються суми фактично сплаченого єдиного податку у звітному кварталі з додатком платіжних документів якими його було перераховано.

5.3. Обов'язкова звітність при використанні праці найманих працівників

Підприємці, будучи роботодавцями, зобов'язані надавати відповідну звітність по нарахованих і утриманих податках і внесках у такому же порядку і у такі же терміни, як і юридичні особи. Окремі (спеціальні) форми звітності для підприємців не передбачені, тому для надання звітності вони використовують так же форми і нормативні документи, які використовуються і юридичними особами.

Слід звернути увагу на порядок заповнення звітності у Фонд страхування від безробіття і у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності підприємцями - платниками єдиного податку.

При складанні звітності у ці Фонди підприємці заповнюють звітність у наступному порядку:

у звіті перед Фондом страхування від безробіття відображаються тільки утримання із заробітної плати найманих працівників;

у звіті перед Фондом страхування з тимчасової непрацездатності вказуються нарахування першого кварталу, а утримання приводяться наростаючим підсумком за перший і другий квартали.

Якщо приватний підприємець використовує працю найманих працівників (таким працівникам виплачується заробітна плата) або протягом звітного періоду він здійснював виплати фізичним особам по договорах цивільно-правового характеру (договір купівлі-продажу, договір підряду), то обов'язковим є подання довідки за формою № 2 у податковий орган за місцем проживання одержувача доходу.

Довідка за формою № 2 повинна бути представлена в податковий орган протягом 20 днів, що ідуть за останнім днем місяця, у якому приватним підприємцем здійснювалась виплата. Форма № 2 повинна бути відіслана в податковий орган поштою листом з повідомленням.

Якщо для громадянина місце роботи у платника єдиного податку вважається основним (на нього ведеться трудова книжка), довідку за формою № 2 про виплату йому доходів у податковий орган відсилати не потрібно.

Крім довідки за формою № 2, у випадку якщо використовується праця найманих працівників - сумісників, для яких дане місце є основним місцем роботи, підприємець зобов'язаний щокварталу до 15 числа місяця, що іде за звітним періодом, представляти в податковий орган по своєму місцю проживання довідку за формою № 1ДФ. У довідці наводиться інформація про всі фізичні особи, які перебували з підприємцем у трудових відносинах, незалежно від того, одержували працівники доход у звітному чи періоді ні.

Модуль 2. Особливості організації обліку і оподаткування суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб

Тема 6. Організація діяльності малих підприємств

6.1. Критерії віднесення до малих підприємств в Україні;

6.2. Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб;

6.3. Порядок ведення книги обліку доходів та витрат.

6.1. Критерії віднесення до малих підприємств в Україні

Відповідно до Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва", до підприємств - суб'єктів малого підприємництва - можна віднести зареєстрованих у встановленому порядку юридичних осіб - суб'єктів підприємництва будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких:

середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб;

обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тисяч євро за середньорічним курсом Національного банку України.

Поняття "мале підприємство" є широким і містить у собі як платників єдиного податку, так і інші підприємства, що підпадали до 01.01.2004р. під дію Закону "Про підприємства в Україні" і були такими з 01.01.2004р. відповідно Господарського кодексу. Тобто основним критерієм до 01.01.2004р. була сфера діяльності підприємства, другорядним - чисельність працівників, а з 01.01.2004р. такими критеріями є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" малі підприємства класифікувалися по показниках чисельності зайнятих працівників із градацією по сферах діяльності в промисловості і будівництві - до 200 осіб; у науці і науковому обслуговуванні - до 100 осіб; у галузях виробничої сфери - до 50 осіб; у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2004 р. нового Господарського кодексу України, використовується поняття "мале підприємство" наведене у ньому. Відповідно до Господарського кодексу України малими підприємствами (незалежно від форми власності) є підприємства, на яких за звітний (фінансовий) рік:

середньооблікова чисельність працюючих не перевищує п'ятдесятьох чоловік;

обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Таким чином, критеріями для віднесення підприємства до малого в розумінні Господарського кодексу чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням всіх працівників, у тому числі тих, які працюють по договорах і по сумісництву, а також працівників представництв, філій, відділень і інших відособлених підрозділів.

Відповідно Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 №2063, і п.7 ст. 63 Господарського кодексу України, до підприємств - суб'єктів малого підприємництва можна віднести зареєстровані у встановленому порядку юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких: середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (фінансовий рік) не перевищує 50 чоловік, обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тисяч євро за середньорічним курсом Нацбанку України щодо гривні.

Чинність даного закону поширюється на суб'єкти малого підприємництва не залежно від форм власності, у тому числі і ті, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства. Чинність даного закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, ломбарди, банки, інші фінансово-кредитні і небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які ведуть діяльність у сфері ігорного бізнесу, які здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належать юридичним особам - учасникам і засновникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків. Середньооблікова чисельність працівників суб'єктів малого підприємництва визначається з обліком всіх його працівників, у тому числі працюючих по договорах і по сумісництву, а також працівників представництв, філій, відділень і інших відособлених підрозділів.

Зазначені суб'єкти підприємництва не можуть вважатися суб'єктами малого підприємництва для цілей державної підтримки суб'єктів малого підприємництва.

Таким чином, критеріями віднесення підприємства до малих, у розумінні Господарського кодексу України від 16.01.2003 р., є чисельність працюючих і обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг).

Основними видами діяльності в мікро - і малому бізнесі в Україні стали оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами і послуги з ремонту (41% від обсягу виробництва на мікропідприємствах і 30,3% на малих), операції з нерухомістю і здачею під найм, а також послуги юридичним особам (17,2% і 11%), будівництво (9,6% і 12,6%).

Частка малого бізнесу у ВВП України становить 11%, а кількість малих підприємств розраховуючи на 10 тис. чол. - 53, у той час як у розвинених країнах частка малого бізнесу у ВВП становить 50-60 %, на 10 тис. чол. приходиться 500-700 малих підприємств. Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. У структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів у середньому становить 35-40%. В структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу складає кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти - 45-55%.

Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення малого бізнесу, органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів та інших актів.

6.2. Особливості оподаткування суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб

Платником єдиного податку є суб'єкт малого підприємництва, що побажав перейти на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності, згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва".

Не зможе перейти на єдиний податок філія або відособлений підрозділ підприємства, якщо головне підприємство не здійснило перехід на спрощену систему оподатковування. Отже, філія може перейти на єдиний податок тільки разом з головним підприємством.

Цей Указ регулює порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, відповідно до якого спрощена система оподаткування, обліку і звітності вводиться для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

6.3. Порядок ведення книги обліку доходів та витрат

Згідно Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат реєстрація Книги здійснюється органом державної податкової служби разом з видачею Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва.

Страницы: 1, 2, 3, 4