Екологія та поведінка плазунів

Другий етап цього процесу - яйцеживородіння (живородяща ящірка, веретільниця, мідянка), тобто затримка яєць аж до моменту вилуплення малят.

У звичайної гадюки та деяких сцинків, ящірок волокнисті оболонки яйця редукуються і хоріон безпосередньо прилягає до яйцепроводу. У хоріоні є виступи, що вростають у стінки яйцепроводу. Таким чином, живлення і обмін речовин значною мірою відбувається за рахунок материнського організму. Подібно до гадюк відбувається живородіння і в морських змій, тобто зародок у них зв'язаний з материнським організмом тонкими кровоносними судинами (примітивною плацентою).

Народжується різна кількість малят: у кавказького щитомордника- 5-6, степової гадюки - 8-10, у звичайної гадюки-8-12.

1.6 Значення плазунів.

Плазуни відіграють істотну роль в біоценозах, оскільки живляться різними тваринами і самі є кормовою базою для хребетних тварин. Є рослинноїдні плазуни (черепахи, деякі ігуани).

Серед плазунів багато видів змій, отрута яких небезпечна для тварин. Для людини і сільськогосподарських тварин небезпечними є 250 видів змій. На земній кулі від укусів змій щороку вмирає кілька тисяч чоловік.

Проте, отруту змій широко використовують у медицині. У нашій країні в Ташкенті, Фрунзе, Бадхизі, Баку, під Москвою створено серпентарії, де утримують змій: кобр і гюрз. Отруту беруть за допомогою спеціального електроприладу, її можна зберігати у висушеному вигляді до 20 років. Середній вихід отрути від однієї кобри за одне отрутовзяття становить 0,33 мл, а в сухому вигляді - 70,14 мг, за все життя тварини - 2,23 мл, або 527,77 мг. Останнім часом у Бадхизькому серпентарії більшість гюрз і кобр живуть на волі, і від них лише в літній період беруть отруту.

Людина з давніх часів використовує шкіру деяких плазунів (крокодилів, змій, варанів) і роговий панцир черепах для різноманітних виробів. У багатьох країнах світу жир і м'ясо плазунів (крокодилів, черепах, змій) вживають як їжу. Їдять також яйця черепах.

У зв'язку із зменшенням чисельності окремих видів плазунів деякі держави, у тому числі і Україна, заборонили виловлювати їх. У нас така заборона поширюється на плазунів Середньої Азії. Рідкісні плазуни занесені до Червоної книги України. Зважаючи на зниження чисельності деяких плазунів у природі і великий попит на їхню шкіру або м'ясо, їх почали розводити на фермах. Так, на Кубі одна з ферм утримує близько 10 тис. крокодилів, яйця яких інкубують. Існують ферми зелених черепах, де їхні яйця (одна самка відкладає до 590 яєць) також інкубують.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та Європейського Червоного списку (1991). Охороняється на тер. Херсонеського історико-археологічного заповідника.

Доцільно в місцях, де проводяться реставраційні та ремонтні роботи, розвішувати штучні схованки (на зразок шпаківень) зі щілиноподібним отвором (випробувані в Херсонеському заповіднику).

Жовтопуз (Ophisaurus apodus)

Таксономічна характеристика: Один з 2 (9?) видів роду; у фауні України представлений номінативним підвидом.

Статус: I категорія.

Поширення: Кримськi гори i Керченський п-в. Ареал виду простягається вiд Балканського п-ва до Серед. Азiї включно.

Місця перебування: Кам`янисті схили гір з чагарником на висоті до 500 м над рівнем моря, нагромадження каміння.

Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. На зх. схилі г. Аюдаг та у пн. частині Керченського п-ва можна натрапити на 1 - 2 особини за екскурсію.

Причини зміни чисельності: Порушення біотопів внаслідок антропогенного впливу на ландшафти, безпосереднє знищення людиною (жовтопуза помилково вважають за змію), загибель під колесами автомашин (особливо навесні, коли він виповзає на дорогу погрітися).

Особливості біології: Одна з найбільших ящірок у країні (довжина до 1 м). Активний з кін. березня до поч. листопада. Денна тварина. Схованки - у купах каміння, норах гризунів, порожнинах під корінням дерев. Живиться комахами, молюсками, мишоподібними гризунами та дрібними ящірками. Статевозрілим стає на 4-му році життя. Шлюбний період у квітні - травні. В червні - липні відкладає б- 10 яєць. Молодь з`являється наприкінці липня. Не отруйний.

Розмноження у неволі: Не проводилося.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у природних заповідниках: Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян, Карадазькому та Кримському. Для збереження керченської популяції слід надати заповідний статус мисові Казантіп.

Жовточеревий полоз (Coluber jugularis)

Таксономічна характеристика: Один з 30 видів роду Coluber; єциний від роду у фауні України, представлений підвидом С. j. caspius. На думку деяких дослідників (Schatti, 1988), С. J. caspius є підвидом роду Hierophis, інші автори (Basoglu, Baran, 1978) вважають окремим видом С. caspius.

Статус: II категорія.

Поширення: Степова зона та Кримськi гори. Ареал охоплює також сумiжнi степовi територiї Молдови й Росiї, пн. частину Туреччини.

Місця перебування: Кам`янисті схили гір з чагарником, яри з виходами скельних порід, рідше відкриті степові ділянки з трав`янистою рослинністю.

Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. У заповідниках Криму під час маршрутного дослідження трапляється 1 особина на 2 км.

Причини зміни чисельності: Освоєння людиною місць перебування виду, безпосереднє його знищення.

Особливості біології: Найбільша за розмірами змія Європи (довжина понад 2 м). Активний з кін. березня по жовтень. Денна тварина. Добре лазить по кущах. Ховається у норах гризунів, кам`яних осипищах, низько розміщених дуплах. Полоз жовточеревій живиться переважно гризунами, а також ящірками, птахами. Шлюбний період у квітні - травні. У червні - на поч. липня відкладає 6 - 14 яєць. Молодь спостерігалась у вересні. Належить до найагресивніших змій фауни України. Не отруйний.

Розмноження у неволі: Не проводилося.

Заходи охорони: Охороняється у природних заповідниках: Українському степовому. Чорноморському біосферному, Ялтинському гірсько-лісовому. Мис Мартьян, Карадазькому, Кримському.

Ескулапова змія (Elaphe longissima)

Таксономічна характеристика: Один з 50 видів роду; один з 4 видів роду у фауні України.

Статус: III категорія.

Поширення: Закарпатська, Тернопiльська i Миколаївська областi. Ранiше спостерiгався в Чернiвецькiй, Вiнницькiй, Одеськiй та Кiровоградськiй областях. Ареал охоплює також Пд. i Центр. Європу, Малу Азiю, Пн. Iран i Зх. Закавказзя.

Місця перебування: Кам`янисті схили з розрідженим листяним лісом у передгір`ях, порослі чагарником виходи скельних порід у річкових долинах, іноді руїни старих будівель.

Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. Найбільша чисельність (2 - 3 змії на 1 км) спостерігалася на Закарпатті під час маршрутних досліджень.

Причини зміни чисельності: Порушення ландшафту під впливом господарської діяльності, безпосереднє знищення виду людиною.

Особливості біології: Активний теплої пори року, переважно вдень. Здебільшого перебуває на деревах, рідше - на землі. Добре лазить по стовбурах і гілках, а також вертикальних поверхнях. Сховища - у норах гризунів, порожнинах під пнями і камінням, дуплах. Живиться гризунами, зрідка птахами. Статевозрілим стає на 3-му році життя. Шлюбний період у травні. Відкладає 4 - 10 яєць (червень-липень). Молодь з`являється у серпні. Не отруйний.

Розмноження у неволі: Є вдалі спроби розведення у західноєвропейських країнах.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та Червоної книги МСОП. Слід надати охоронний статус ділянці скелястого каньйону Пд. Бугу біля с. Мигії Миколаївської обл. та виходам скель уздовж каналу Ужгород - Невицьке (можливо, на правах філіалу Карпатського біосферного заповідника).

Чотирисмуговий полоз (Elaphe quatuoriineata)

Таксономічна характеристика: Один з понад 50 видів роду; один з 4 видів роду у фауні України, представлений підвидом Е. q. sauromates.

Статус: II категорія.

Поширення: Пiвдень степової зони. Ареал простягається вiд Сх. Середземномор`я до Зх. Казахстану.

Місця перебування: Полиновий степ, кам`янисті схили, яри, зарослі чагарником, узлісся острівних лісів.

Чисельність: Зустрічаються поодинокі особини. На заповідних ділянках (Чорноморський біосферний заповідник) найбільша щільність спостерігається на ділянках, де розвішані шпаківні (до 4 особин на 100 шпаківень).

Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє знищення виду людьми.

Особливості біології: Активний з середини квітня по жовтень. Денна тварина. Веде напівдеревний (добре лазить по стовбурах і гілках), рідше - наземний спосіб життя. Сховища - у норах гризунів, тріщинах у землі, кам`яних розсипищах. Живиться яйцями, пташенятами та гризунами (розміром не більше ховраха). Статевозрілим стає на 3-му році життя. Шлюбний період у квітні - травні. Відкладає 10 - 12 яєць на поч. червня. Молодь з`являється у серпні - вересні. Не отруйний.

Розмноження у неволі: Є вдалі спроби розведення, у т. ч. в Україні.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється в Чорноморському біосферному заповіднику. Доцільно створити заказник на мисі Казантіп (Крим).

Леопардовий полоз (Elaphe leopardina)

Таксономічна характеристика: Монотипний вид. Один з 50 видів роду; один з 4 видів роду у фауні України.

Статус: I категорія. Середземноморський релікт.

Поширення: Пд. Кримського п-ва (вiд Севастополя до масиву Карадаг). Ареал охоплює також пiвдень Апеннiнського п-ва, Балканський п-в. Малу Азiю.

Місця перебування: Кам`янисті схили, зарослі грабом східним та дубом пухнастим, переважно на висоті до 300 м над рівнем моря (зареєстрована знахідка на висоті 600 м), сухі яри із заростями шипшини, глоду, березкових.

Чисельність: Дуже рідкісний. Зустрічаються (і то не щороку) лише на заповідних ділянках. До кінця 40-х рр. 20 ст. полоз леопардовий був ще звичайним, з кін. 50-х рр. знахідки відмічалися щороку, а з 70-х рр.- раз на кілька років.

Причини зміни чисельності: Зникнення типових біотопів у результаті будівництва, розорювання земель під сади та виноградники; безпосереднє знищення людиною; відлов для утримання у неволі любителями, низька плодючість, мала рухливість, депресія мишоподібних гризунів.

Особливості біології: Активний теплої пори року. Веде нічний спосіб життя. Сховища - у порожнинах під камінням, норах. Живиться гризунами, дрібними птахами, ящірками. Статевозрілим стає на 2-му році життя. Шлюбний період у травні. Відкладає 2 - 4 яйця (в липні - червні).

Розмноження у неволі: Практикується на аматорському рівні, зокрема, в Німеччині.

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) та Червоної книги МСОП. Охороняється у природних заповідниках: Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, Мис Мартьян. Доцільно створити розплідник для заселення на заповідних територіях Криму.

Звичайна мідянка (Coronella austriaca)

Таксономічна характеристика: Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

Статус: II категорія.

Поширення: По всiй тер. України. Ареал охоплює Європу, Малу Азiю, Кавказ i Пн. Iран.

Місця перебування: Сонячні галявини та узлісся листяних лісів (у Карпатах до 1380 м над рівнем моря), сухі схили ярів та балок з добре розвиненим трав`яним покривом, чагарником, виходи скельних порід у долинах річок, піщані дюни з ділянками лісу. Уникає сирих місць.

Чисельність: Незначна. Зустрічається спорадично. Найбільша кількість - 4 особини на 150 м - спостерігалася 1978 р. (під час маршрутного дослідження) біля виходів скельних порід у Закарпатті.

Причини зміни чисельності: Зменшення кормової бази внаслідок хімізації природного середовища та антропогенної зміни ландшафтів; безпосереднє знищення виду (мідянку помилково вважають отруйною).

Особливості біології: Активна з квітня по вересень. Денна тварина. Сховища - в щілинах і тріщинах у скелях, порожнинах під камінням, норах ящірок та гризунів. Живиться переважно ящірками, деколи пташенятами та мишоподібними гризунами. Рухається досить повільно. Статевозрілою стає на 3-му році життя. Яйцеживородна. Шлюбний період у травні. В серпні - вересні народжує 4 - 19 малят. Не отруйна.

Розмноження у неволі: Можливе.

Заходи охорони: Охороняється на багатьох заповідних територіях. Слід створити умови для збільшення чисельності основної поживи мідянки - ящірок на територіях, вилучених з господарської діяльності.

Степова східна гадюка (Vipera ursuni renardi)

Таксономічна характеристика: Єдиний підвид виду у фауні України.

Статус: II категорія.

Поширення: Степова зона, спорадично - пiвдень лiсостепової зони. Ареал охоплює степовi райони Євразiї вiд Балканського п-ва на схiд до Монголiї, на пiвдень - до Малої Азiї та Закавказзя.

Місця перебування: Цілинний полиновий степ, закріплені піски, кам`янисті схили пагорбів, лісові галявини та полезахисні лісосмуги.

Чисельність: Незначна. Стабільні популяції - в біосферних заповідниках. В Чорноморському біосферному заповіднику на степових ділянках - 1 - 4 особини на 1 км маршрутного дослідження, на о. Орлів - до 8 особин на 1 га. З 60-х рр. 20 ст. почала зникати в Криму і Правобережній Україні.

Причини зміни чисельності: Антропогенна зміна ландшафту, безпосереднє знищення виду людиною.

Особливості біології: Активна з кін. лютого по жовтень. Веде денний спосіб життя навесні й восени, нічний - улітку. Сховища - у норах гризунів. Живиться навесні гризунами, влітку і восени - сарановими, поїдає також ящірок, жаб, пташенят, яйця. Статевозрілою стає на 3-му році життя. Яйцеживородна. Шлюбний період у квітні. У липні - серпні народжує 5 - 6 малят, іноді до 27. Отруйна.

Розмноження у неволі: Можливе (розроблена методика розведення).

Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у заповідниках степової зони.

4. Закони, за якими зберігаються види, занесені до Червоної книги

Конституція України проголошує:

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Закон України “Про Червону книгу України”:

Стаття 5. Об'єкти Червоної книги України як природні ресурси загальнодержавного значення.

Стаття 8. Державне управління, регулювання та контроль у сфері охорони, використання та відтворення відкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Стаття 11. Забезпечення охорони та відтворення об'єктів Червоної книги України.

Стаття 13. Категорії видів тваринного і рослинного світу, що заносяться до Червоної книги України.

Стаття 14. Визначення видів тваринного і рослинного світу для занесення до Червоної книги України.

Стаття 16. Виключення видів тваринного і рослинного свету з Червоної книги України.

Стаття 19. Умови спеціального використання об'єктів Червоної книги України.

Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Висновки

1. Плазуни - перші наземні тварини, але вони ще холоднокровні. Через це їм доводиться пристосовуватись до навколишнього середовища, в якому вони сильно залежать від температури, вологості, сонячної радіації, тиску, біотичних факторів. Плазуни вимушені були змінити покриви, трапилися зміни і у внутрішній будові, пристосовувались вони до високих та низьких температур, довготривалої відсутності води тощо. Тому ми спостерігаємо велике різноманіття форм плазунів, як наземних, так і водних представників.

2. Люди плазунів використовують в багатьох напрямах: в їжу, як сувеніри, здобувають отруту для ліків, тримають як домашніх тварин та ін. Тому багато видів плазунів занесені до міжнародної Червоної Книги. На території України також є вимираючи види, і вони занесені до Червоної Книги України та охороняються законом.

Список використованої літератури:

1. www.floranimal.ru

2. www.moscowzoo.ru

3. www.bio.msu.ru

4. Жизнь животных: земноводные и пресмыкающиеся. Т.4, ч.2 під ред. проф. Банникова А.Г.: “Просвящение” - Москва - 1969г.

Страницы: 1, 2