Тропічні рослини

В середньому на гектарі росте 100 кокосових пальм, а одна пальма щорічно дає 60 плодів, тобто з гектара одержують близько 1 т копри. Світове виробництво коп-ри становить понад 3 млн. тонн. Та використовують не лише саму копру. Вимочуючи волокнисту частину обо-лонки плода протягом трьох тижнів, одержують грубе волокно -- койру, яке використовують для виробництва шнурків, канатів, килимів, доріжок, щіток та інших по-дібних виробів. З гектара плантації одержують 400-- 800 кг койри. Наприклад, в Індії мільйони селян-кустарів виробляють близько 120 тис. тонн такого волокна. Ця країна щороку його експортує близько 50 тис. тонн.

Не залишається без використання і стовбур пальм, який дає добру деревину для будівництва, виготовлен-ня човнів, столярних і токарних виробів, а також па-ливо.

Великі листки використовують як чудовий покрі-вельний матеріал, а також для добування волокна. Та й на цьому ще не кінець різнобічного використання кокосової пальми. На місці зрізаного суцвіття виділяється дуже багато солодкого соку протягом тривалого часу. В ньому міститься від 12 до 17% цукрів. Сік використо-вують свіжим, випаровуючи його, одержують рудуватий пальмовий цукор. Крім того, після бродіння з соку ви-готовляють пальмове вино, а після перегонки -- пальмо-ву горілку.

Як говорить старовинна поговірка індусів, кількість видів використання кокосової пальми дорівнює кількос-ті днів у році. Народна мудрість народів Океанії ствер-джує, що хто посадив кілька кокосових пальм, залишив у спадщину своїм дітям житло, одяг і харч на все життя.

Слід ще зазначити, що кокосова пальма відома тільки в культурі, причому налічують понад вісім десят-ків її різноманітних сортів.

А ось родичка кокосової -- сейшельська пальма (Lоdoicea maldivca Pers.) у дикому стані відома тіль-ки на Сейшельських островах у західній частині Індійського океану, Але в наш час її культивують у багатьох ботанічних садах тропічної зони як вельми цікаву вузькоендемічну рослину.

Дорослі пальми з пучком великих, до 5 м завбільш-ки, віялоподібних листків досягають висоти 25--30 м. Одні екземпляри мають лише тичинкові квітки, інші -- маточкові. Саме на останніх розвиваються дивовижні плоди -- найбільші в світі горіхи з найбільшим на на-шій планеті насінням. Один такий «горішок» може мати в окружності понад 1 м і важити від 13 до 18 кг, а де-які навіть 25 кг. Уявляєте собі, якби такий «горішок» упав на голову з висоти 30 м. Отож, перебування під цими пальмами, особливо під час сильного вітру, не таке вже й безпечне. На одній пальмі виростає до 70 таких велетенських горіхів. Особливо цікаво те, що окремий горіх дозріває протягом 6--7 років. Звільнений від зовнішньої оболонки горіх сейшельської пальми має ори-гінальний вигляд: він складається з двох овальних часток, з'єднаних між собою посередині. Інколи таких час-ток буває три або й ще більше -- чотири чи шість, хоч останнє -- це велика рідкість. У віці 10--12 місяців го-ріхи досягають максимального розміру. В цей час міс-цеве населення вживає їх в їжу. Желеподібний ендо-сперм горіхів у цій фазі свого розвитку вважається делікатесом на всіх Сейшелах. Пізніше, в міру дости-гання ендосперм поступово твердіє й перетворюється у тверду, наче слонова кістка, масу. Оболонка стиглих горіхів також дуже тверда й стійка. Місцеве населення виготовляє з неї чудовий посуд.

Горіхи важчі від води і не мають волокнистої обо-лонки, як кокосові, тому спочатку тонуть, але коли внут-рішня частина підгниє, спливають і розносяться течією. Перебуваючи в морській воді, горіхи втрачають схо-жість, і тому за межі Сейшельських островів природним способом пальма не поширилась.

VI. Хлібини на дереві

Мабуть, всім добре відомо, якими корисними для здоров'я людини являються плоди таких рослин, як фі-нікова пальма, банан, ананас, манго тощо. Та, певно, не всі знають, що у тропічних країнах зростає дерево, яке дає людині хліб, йдеться про хлібне дерево (Atrocarcuc altilis) поширене на островах Тихого океану, яке також зустрічається в культурі у тропіках обох півкуль. Хлібне дерево належить до роду артокарпус (Atrocarcuc) родини шовковичних (Моrасеае). Рід артокарпус включає до 40 видів, розповсюджених переважно в Індо-Малезійській флористичній області.

Хлібне дерево надзвичайно красиве і своєю розло-жистою пишною кроною здалека нагадує наш каштан. Його розводять тепер майже у всіх країнах тропічної смуги: воно годує багато людей у світі.

Хлібне дерево невисоке, до 10--20 м заввишки, дов-говічне, з великими овальними від 0,3 до 0,6 м завдовж-ки шкірястими, біля основи цільнокраїми, на верхівці розділеними на 3--9 загострених лопатей листками схожими на листки фікуса. Рослина однодомна, але чоловічі та жіночі квітки зібрані в окремі суцвіття: чоловічі--в густі жовті дубиноподібні сережки, а жіночі-- у досить великі колючі голівки, кожна з яких за фор. мою нагадує булаву. Після запилення квітки протягом кількох місяців розвиваються, а потім зростаються у суцільну м'ясисту масу, яка і є «плодом», а насправді-- супліддям хлібного дерева.

Отже, плід хлібного дерева формується так само, як і супліддя шовковичного дерева, але замість цукру та соку в ньому міститься крохмаль. Плід збірний і складається з великої кількості дрібних плодиків, має круг-лу або овальну форму, у діаметрі досягає 10--25 см. Незрілі плоди -- зелені, а стиглі набувають буроватого відтінку з жовтими смужками. Плід хлібного дерева дещо нагадує плід маклюри (Масіига), яка вирощуєть-ся у нас на півдні. Зовнішня оболонка плоду часто вкри-та невеличкими восьмикутними випуклинами, проте є й бородавчасті плоди, і такі, що вкриті лусками або шпичками, трапляються також і гладенькі. М'якуш во-локнистий, білий та твердий у незрілих плодів і жовтий, м'який та тістоподібний у стиглих. Плоди розміщуються на дрібних гілках і коротких товстих плодоніжках, ча-сто групами по два-три.

Культура хлібного дерева, можливо, виникла в Ма-лайзії і є дуже древньою. До цього часу тут у лісах зустрічається чимало диких форм хлібного дерева, супліддя яких містять насіння, подібне до каштана. Кращі культурні різновидності цього дерева насіння не утворюють і їх розмножують вегетативним способом. Зустрічаються напівкультурні форми з насінням.

Плоди хлібного дерева містять у середньому близько 55% води, 12 цукру, 19 крохмалю, 1,5 білку, 0,2 жиру та 1 % клітковини. їх вживають у їжу в сирому, вареному та печеному вигляді. Напівстиглі плоди йдуть на приготування різних напоїв, а стиглі -- на пудинги, ви-пічку хліба та бісквітів тощо. Крім того, стиглі плоди обгортають листям і запікають у вогні, після чого одер-жують паляниці, що за своїми властивостями не по-ступаються перед тим хлібом, який ми, європейці, споживаємо. Насіння хлібного дерева, як і м'якуш, остро-в'яни вживають в їжу.

Хлібне дерево відіграє велику роль у харчуванні народів Океанії: одне восьмирічне дерево дає 700--800 плодів щороку. Відомо понад 100 форм хлібного дерева, які культивуються у багатьох тропічних країнах світу.

Чимале значення мають й інші два види: хлібне дерево кемпедак (Аrtocarpus integer) та індійське хліб-не дерево, дерево джек, або джекфрут (Аrtocarpus heterophyllus).

Хлібне дерево кемпедак -- високе довговічне вічнозе-лене дерево з густою кроною темно-зелених, опушених довгими волосками простих еліптичних листків, кожний із яких буває від 4 до 25 см завширшки. Стовбур дерева прямий, з сірувато-коричневим відтінком, деревина жов-та, при надрізанні витікає клейкий білий молочний сік. Квітки одностатеві, однодомні, з простою оцвітиною, зібрані у кауліфлорні (що ростуть на стеблах) суцвіття, які з'являються на стеблах і гілках. Супліддя до 20-- 25 см завдовжки і 10--15 см завширшки, видовжено-циліндричні, кремово-жовті або злегка коричнуваті, мають неприємний запах. Пульпа плодів схожа з пла-центою гарбуза, вона золотисто-жовтого кольору, напів-прозора, хрумка. Плоди їдять сирими, варять або пе-чуть. Вони нагадують гарбуз або картоплю. Насіння за своїм смаком нагадують каштани. На одному дереві у середньому дозріває понад 100 плодів.

Хлібне дерево кемпедак -- культурний вид, пошире-ний у Малайзії, на островах Океанії, Антільських ост-ровах і в Бразилії. Проте у лісах півострова Малакка і Молуккських островів зростає дике хлібне дерево, дикий кемпедак (Atrocarcuc integer var. sylvestris), що має сіруваті листки і видовжено-еліпсоподібні без запаху плоди. Пульпа у них кислувато-солодка. Цей вид хлібного дерева надзвичайно цінується завдяки твердій деревині, яка йде на виготовлення меблів, різних музичних інструментів, використовується для будівництва. Деревина не пошкоджується білими мурашками та грибками.

Близьким родичем кемпедака є хлібне дерево джек (джекфрут), що зростає переважно в Індонезії і рідше-- у Полінезії. Хлібне дерево джек відрізняється від кем-педака меншою вибагливістю до умов вирощування і значно кращою пристосованістю до мусонного клімату. Воно велике, красиве, до 15--20 м заввишки, з видов-женими овальними або еліпсоподібними до 10--18 см завдовжки і 7--8 см завширшки листками, блискучими, шкірястими, темно-зеленими. Листки та молоді пагони опушені дрібними волосками. На міцних гілках або просто на самому товстому стовбурі виростають гігант-ські довгасті кремово-золотисті плоди, які за своєю формою нагадують диню або величезну грушу. За роз-міром вони бувають 30--100 см завдовжки і 25--50 см у діаметрі. Це, власне, і є «хлібини», які важать 8-- 16 кг кожна, а інколи навіть і 32 кг.

Зовнішня оболонка (шкіра) плодів джекфрута блі-до-зелена у недозрілому стані та кремова або кремово-жовта у стадії стиглості. Зверху вона вкрита твердими шпичками. Всередині плід розділений на окремі плоди-ки, кожний із яких має насінину, оточену пульпою. Пульпа напівпрозора, приторно солодка, має своєрідний гострий, досить приємний запах. Насінини у цьому Плоді 2--3,3 см завдовжки і 1,1--2,3 см завтовшки. Ві-домий американський- ботанік Корнер називає плід хлібного дерева джек «найбільшим і найскладнішим у світі».

Походження цього культурного дерева дов'язують з Індією, хоча воно широко поширене в усіх тропічних країнах. Плід джекфрута складається із 75% води, 20 крохмалю, 15 цукру, 0,5 жирів при 1% клітковини. 7 насінні міститься 49% води, до 24 крохмалю, 2 цукру, 5 білків та 0,25 жирів при 2% клітковини.

Населення Індії дуже любить ці плоди, особливо їм подобається підсмажене на кокосовій олії насіння.

Росте дерево джек надзвичайно швидко і інколи починає плодоносити на третьому році життя, досягаю-чи при цьому до 9 м заввишки.

Достигають плоди хлібних дерев протягом тривалого часу, з листопаду по серпень місяць. Починаючи з серп-ня дерево продовжує рости, цвіте, щоб знову дати плоди. Хлібні дерева плодоносять понад 70 років. Жителі ост-рова Таїті кажуть, що три хлібні дерева можуть про-годувати двох-трьох чоловік, а 5--7 дерев забезпечують їжею велику сім'ю протягом цілого року.

VII. «Мавп'ячий хліб»

Навіть коли бачиш його фотографію або читаєш до-кладний опис у книжці, то й тоді важко уявити, наскільки дивовижним є дерево, на якому рясніють великі, до 20 см у діаметрі, білі квітки, а пізніше на довгих гілках-плодоніжках звисають численні плоди, що мають форму дині або якогось величезного товстого, по 3--4 кг кожен, жовтувато-зеленого огірка. Зовні вони густо вкриті ко-роткими волосками, мов замшею, всередині трохи во-локнисті, соковиті, кисло-солодкі. Ними ласують мавпи, звідки й умовна назва плода -- «мавпячий хліб». А на-укова назва дерева, на якому вони розвиваються,-- баобаб, або адансонія пальчаста (Аdansonia digitata ), з тропічної родини дводольних рослин, близької до на-ших мальвових,-- родини бомбаксових (Воmbасеае). Ця родина об'єднує понад 140 видів, що належать до 22 родів тропічної флори. Серед них, крім баобаба, харчове плодове дерево дуріан (Durio zibethinus), ба-вовняне, або шерстяне, дерево--сейба (Сеіba реntandra) та ін.

До роду адансонія, крім баобаба, входить ще 9 ін-ших тропічних видів, поширених в Африці, Північній Австралії, на Мадагаскарі, але ті не досягають таких великих розмірів.

Уявіть собі безкраї трав'янисті простори, подібні до наших степів, з розкиданими деревами справжніх ака-цій, в яких крона має вигляд величезної парасольки (звідси і назва -- «зонтиковидні акації»), пальм, деякими чагарниками. А серед них -- поодинокі дерева-велетні. Такий вигляд має африканська савана. Зупиниш-ся біля баобаба і здається, що то не одне дерево, а цілий дім перед очима. Висота його не така вже й ве-лика-- 18--25 м, але стовбур у нижній частині дуже товстий -- до 40--45 м в окружності. Це одне з найтовстіших і найдовговічніших дерев у світі.

Ботанік М. Адансон, на честь якого названо рід адансонія, знайшов 1794 р. у Сенегалі (західній ча-стині Африки) дерево баобаба, що мало у діаметрі 9 м. Підрахувавши річний приріст дерева, він визначив, що вік його-- 5150 років.

Видатний німецький природознавець і мандрівник О. Гумбольдт (1769--1859) назвав баобаб «найстарі-шою органічною пам'яткою нашої планети».

Ботанік Палгрейв, котрий 1956 р. подав опис дерев Центральної Африки, поставив під сумнів визначення віку баобаба, оскільки річні кільця у баобаба чітко не виявлені. Його стовбур не має закономірних щорічних потовщень, а річний приріст залежить від кількості во-логи -- тропічних опадів. Коли її недосить, стовбур зсихається і зменшується в окружності, а коли багато до-щів -- він розширюється, начебто «бубнявіє».

Взагалі стовбур баобаба, як і його корені, що не-рідко розростаються на сотні метрів від дерева, є ре-зервуаром для запасної води. Деревина його м'яка, пориста і є надійним вмістилищем для запасної вологи. У стовбурі легко зробити дупло, де може розміститися 20--30 осіб.

Туземці клали у дупла баобаба трупи, і там вони, без будь-якого попереднього оброблення або бальзамуван-ня, муміфікувалися, що свідчить про антибіотичні властивості дерева.

Десь від середини і до самого верху стовбур баобаба досить галузистий. У той час коли у наших широтах і взагалі у Північній півкулі стоїть зима, у тропіках -- літо з властивими цьому сезону дощами. Трав'яний по-крив савани тоді зелений, і баобаб також стоїть у зеле-ному вбранні. Всі його гілки густо вкриті довгочерешковими великими пальчасто-складними, як у кінського каштана, листками, поміж яких видніються численні плоди -- той самий «мавпячий хліб».

На сухий (зимовий) сезон листя баобаба і плоди і його опадають, і тоді дерева набувають дуже химерних форм, схожі на «гігантські воронячі гнізда»,-- пише про них Е. Уілсон.

Кора баобаба зовні сіра, гладенька, а всередині -- волокниста, завдяки цьому вона широко використовуєть-ся для виготовлення грубих тканин та дуже міцних мо-тузків. Після зрізування кора легко поновлюється, так само як і в коркового дуба ((Quercus suber) та бархата амурського (Рhеllodendron amurense).

Взагалі баобаб вважається однією із найцінніших африканських рослин, його зелені листки використо-вуються для виготовлення закваски, їх вживають у свіжому вигляді як салат, добавляють до інших страв. Вважається, що листки діють прохолоджуюче і зменшують пітливість. Висушені і потовчені кору і листки бао-баба туземці застосовують так, як європейці перець і сіль. Плоди з мучнистим кислуватим м'якушем і великою кількістю насіння за смаком нагадують імбир (Zіngiber officsnale). Баобабом -- цілими його гілками з листям та плодами -- харчуються і слони, які нерідко з'їдають і величезні стовбури дерева.

VIII. Прославлений дуріан

Важко сказати, які плоди найсмачніші. Ніжний м'я-куш мають деякі груші, розпливається у роті серцевина кавунів, дуже смачні деякі сорти динь, славетні анана-си, духмяні апельсини, плоди манго тощо.

Та є плоди, які по праву вважаються одними із найніжніших та найсмачніших у цілому світі. В Індо-Малезійській області зростає майже 15 видів роду дуріан (Durio) з родини баобабових (Воmbaceae). Один вид цього роду -- дуріан цібетиновий (Dуrіо zіbеthinus) -- здобув всесвітню славу. Цей вид представлений ве-личними тропічними плодовими деревами до 30 м зав-вишки з яйцевидними великими листками на гілках, їх батьківщина -- Індонезія. У дикому стані вони зараз не зустрічаються, а культивують їх у багатьох тропічних країнах (в Індонезії, Індії), на півдні Китаю, Філіппінах, в Африці та Південній Америці тощо.

Вирощують ці дерева заради великих яйцевидно-кулястих плодів до 30 см у діаметрі та вагою до 2--3 кг. Такий плід можна побачити в одній із вітрин Ботанічного музею . Зверху він вкритий товстою шипуватою шкіркою. По суті, це -- п'ятигнізда коро-бочка. У кожному гнізді є по кілька досить великих насінин, які смажать або варять і вживають в їжу, подіб-но до їстівних каштанів. Нестиглі плоди використовують вареними.

Після достигання насінини оточені біло-жовтим м'я-кушем -- кровелькою. Власне це і є основна їстівна ча-стина плодів -- найніжніший та найсмачніший у світі плодовий м'якуш. Знавці плодів так описують його: м'якуш дуріана, наче сиркова маса найвищої якості, розтерта із солодкими вершками, до яких додано найвишуканішого крему та рідкого морозива з розтертим мигдалем. Погодьтеся, що така суміш справді здатна танути у роті й може задовольнити найвишуканіші смаки.

^

Але попри такі достоїнства цими надзвичайно смачними плодами можуть ласувати далеко не всі люди. Тут ми стикаємось з дивовижним явищем: найніжніший у світі м'якуш плодів має найнеприємніший аромат. Цей запах важче описати, аніж смак плодів: уявіть собі су-міш запахів гнилого часнику та підгнилої цибулі з до-датком «аромату» зіпсованих яєць та залежалого сиру, ще й з домішкою терпентинового духу. Недаремно один, із вчених, який набрався рішучості і з'їв шматок кровельки, висловився приблизно так, що за смаком це най-краще французьке кремове тістечко, але вся біда у тому, що його наче витягнули з каналізаційних труб. Цікаво відзначити, що саме завдяки сполученню та-кого «аромату» та смаку стиглі плоди дуріана страшенно полюбляє майже все тваринне населення тропічних лісів.

При бажанні й певній рішучості можна поласувати цими плодами. Та після такого бенкетування розпочи-нається найгірше: кілька годин підряд у людини, що з'їла смачного плодового м'якуша дуріана, триває від-рижка і з рота тхне сумішшю усіх тих запахів, про які згадувалось вище. Незважаючи на цей недолік, місцеве населення вважає ці плоди за делікатес. Та ось найго-ловніше: їм приписують омолоджуючу дію на людський організм.

^Неприємний запах плодів дуріана є однією з основних перешкод для їх експорту та популярності в усьому світі. Можливо, з часом селекціонери спроможуться ви-вести сорти цієї рослини, плоди яких будуть позбавлені малопривабливого аромату, і тоді ми зможемо ними ласувати, як ананасами, бананами та іншими плодами, що їх завозимо з тропічних країн.

До речі, в цьому роді є вид, плоди якого цілком позбавлені поганого запаху, навіть мають порівняно приємний аромат. Щоправда, вони дуже дрібні та не такі ніжні й смачні. Йдеться про дуріан кутейський (Durio kutejensis), що у природному стані росте на Ка-лімантані. В Індонезії та Малайзії зустрічається ще ряд дикорослих представників цього роду з їстівними, але дрібними плодами.

Цілеспрямована селекційна робота з дуріанами щой-но розпочинається. Вчені вважають, що дуріани варті цього, бо плоди їх -- одні із найкорисніших: вони багаті на протеїн, жир, цукри, крохмалі, сполуки різних металів, містять у собі чимало вітамінів, зокрема про-вітамін А, вітаміни С, Р та ін.

Дуріани цвітуть у жаркий сезон у березні -- квітні, а плоди достигають з червня по вересень. Саме у цей пе-ріод базари великих міст у тропічних країнах буквально завалені горами плодів дуріана. Звичайно при збиранні ждуть, поки плоди самі опадуть з гілок дерев. Зважаючи на те, що вони ростуть переважно на висоті 10--20 м над землею, це найкращий спосіб збирання. До того ж цілком достиглі плоди, що самі опадають, мають най-кращі смакові якості.

Проте свіжими вони залишаються всього кілька днів. Для тривалішого зберігання та далекого транспорту-вання плоди зривають на початку їх достигання. Місцеве населення розмножує дуріан щепленням і насінням, яке висівають спочатку у шкілки. Лише після того, як сіянці підростуть, їх пересаджують на постійне місце. За своїми вимогами щодо середовища дуріан близький до хлібного дерева.

ІХ. «Дині » на дереві

Жителям багатьох тропічних країн з давніх-давен добре знайоме чудове дерево папайя, яке має надзви-чайно корисні властивості. Європейці ж вперше поба-чили цю рослину значно пізніше у Панамі.

Каріка папайя, динне дерево звичайне, або мамон (Сагіса рарауа), належить до роду каріка (Саrіса) із родини папайових (Саrісасеае). Представники цієї родини (близько 45 видів) поширені головним чином у тропічній та субтропічній Америці від Південної Калі-форнії до Чілі та Аргентини. Рід каріка включає 25 ви-шів, що ростуть переважно у Південній та Північній [Америці.

У культурі найбільше відома каріка папайя. Це до-сить високе, до 10 м заввишки і 30--50 см у діаметрі, швидкоростуче недовговічне дерево з трав'янистим стовбуром. Стовбур не галузиться і своєю міцністю зо-бов'язаний корі, яка містить численні товстостінні волокна. Верхівка стовбура увінчана кроною світло-зелених надзвичайно гарних і ніжних листків. Листки великі, до 60 см у діаметрі, пальчасто-семироздільні, на довгих товстих черешках. За зовнішнім виглядом динне дерево нагадує невисоку пальму. Деревина у папайї дірчаста, кора гладенька, зеленкувато - буроватого відтінку, несе на собі залишки листкових піхв.

Папайя -- рослина дводомна. Квітки одностатеві, розвиваються у пазухах листків. Чоловічі квітки з кре-йдовими пелюстками зібрані у довгасті китиці, що зви-кають. Жіночі квітки білі, у малоквіткових щитках або поодинокі. Коли папайя квітне, навкруги стоїть надзви-чайно ніжний, тонкий аромат. Рослина так і вабить до себе... А згодом під кроною листків з'являються великі аро-матні плоди папайї, які за формою та розміром нагадують величезну грушу або диню. Плоди соковиті, м'ясисті, завдовжки 8--50 см, вагою 2--8 кг. Зверху плоди динного дерева гладенькі або злегка ребристі, незрілі -- зелені, а стиглі -- жовтувато-оранжеві або оранжеві. Коли розрізати плід упоперек, то він нагадує відкриту банку з паюсною ікрою. Безліч насінин заповнює по-рожнину всередині плоду. У різних сортів і навіть у одного дерева бувають різні за смаком плоди.

Розмножують папайю насінням. Через два-три роки сіянці вже плодоносять, на плантаціях їх розміщують на відстані 6--7 м. Динне дерево живе недовго і плодоносить лише близько десяти років.

Тубільці давно помітили, що сік плодів динного де-рева має дивну властивість: кілька краплин розчиненого у воді соку папайї пом'якшують найжорсткіше м'ясо. З часом цей секрет був розгаданий. Виявилось, що у плодах динного дерева міститься протеолітичний фер-мент папаїн, який за своєю дією близький до шлунко-вого соку і позитивно впливає на травлення та засвоєн-ня їжі організмом людини. Саме тому сік папайї і пом'якшує сире тверде м'ясо і зсідає молоко.

Папаїн належить до групи протеїназ; він, подібно до пепсину, контролює розкладання білків на амінокисло-ти у нейтральному середовищі. Добувають цей фермент у вигляді порошку з молочного соку папайї (звідки й назва ферменту). Усі частини дерева мають молочні трубки, проте для одержання папаїну використовують висушений молочний сік з недозрілих плодів.

Папаїн знайшов визнання і в медицині при лікуван-ні дифтериту, виразок, гастриту, він виступає як анти-коагулянт крові, а тому ним лікують тромбози. Цей фермент застосовують також для дубління шкіри, об-роблення тканин, у кулінарії тощо.

Народи тропічних країн, де культивується динне де-рево, використовують не тільки плоди з цілющим соком, а й листя та молочний сік-- латекс, який одержують, надрізаючи плоди, гілки та молоді стовбури. Добувати латекс починають з двомісячних плодів. Сік плодів па-пайї має глистогінну дію. Крім того, латекс застосо-вують при лікуванні різних шкірних і шлункових захворювань. У листки динного дерева тубільці загортають м'ясо, щоб воно стало м'якішим, а витяжкою з листків папайї африканці лікують різні недуги.

Страницы: 1, 2, 3, 4