Ссавці моря

Вагітність дельфінів --10--12, вусатих китів -- 11, а в кашалотів --10 місяців. Майже завжди одне дитинча, двійні і трійні дуже рідкі. Соски -- одна пара знизу, у кореня хвоста, у схожих на кишені складках -- скороченням особливих м'язів впорскують у рот дитинчаті дуже живильне молоко. У ньому не більше 50 відсотків води. Смугастики годують дитинчат молоком півроку, дельфіни-фоцени і горбачі -- 8--10 місяців, більшість інших китів -- майже рік.

На чудовому молоці новонароджені кити ростуть дуже швидко: китеня-блювал, наприклад, у перші сім місяців у середньому додає щодня по 100 кілограмів у вазі і майже чотири сантиметри в довжину! Великі кити досягають полової зрілості в чотири -- шість років, а деякі дельфіни й у півтора року. Самки великих китів родять через два з половиною року. Оскільки живуть вони лише 30--40 років, і кожна, тільки, 10--12 разів буває матір'ю.

Китобійні флотилії усього світу знищили за останні 70 років біля мільйона великих китів. Деякі види винищені цілком.

КИТИ

Маленькі діти дуже люблять з'ясовувати, хто у світі найбільший і хто найдужчий. Довідавшись про найбільших звірів -- слонах і китах, -- вони частенько ставлять запитання: «А якщо кит зі слоном поб'ються, то хто кого переможе?»

Звичайно ж слону з китом боротися не доводиться. По-перше, і той і інший відрізняються досить мирною вдачею, якщо їх не розсердити. По-друге, кити не виповзають на сушу, а слони не плавають у морі, принаймні настільки далеко і довго, щоб зустрітися з китами. А по-третє, розміри слона дивують тільки на суші. У морі він нікому не покажеться занадто великим: адже його вага всього 4 т! Світовий океан населений істотами, вага яких упору вимірювати в слонах.

Синій кит (по-англійському -- блювал, так його теж часто називають) досягає величезних розмірів. Немає на Землі тварини крупніше, навіть вимерлі динозаври були менше -- і по росту, і по вазі. Звичайно дорослі блювали близько 20 м у довжину, але зустрічаються і справжні гіганти: 33 м - це рекорд серед хребетних тварин! Така громадина важить до 160 т, порахуйте, скільки слонів потрібно зібрати, щоб «перетягнути» синього кита? 40 слонів! А людей набагато більше: 2300 чоловік середнього росту і ваги. Один тільки язик блювала важить як дорослий слон. Так що, доведись морському і сухопутному велетням зустрітися, кит навряд чи звернув би увагу на «маля» з хоботом. Адже навіть новонароджене синє китеня важить близько 2 т при зрості 7 м!

Чим же харчується така величезна тварина? Адже тільки на те, щоб рухатися (і не так вже й повільно -- до 30 км/год.!), цьому гіганту доводиться затрачати чимало сил. І для підтримки життя усього величезного організму теж. А ще в морській воді потрібно постійно зігріватися, адже кит не риба, у нього приблизно така ж температура тіла, як у нас. Навіть у тропіках океан рідко буває тепліше 25°С, а більш холодна вода постійно «висмоктує» тепло з будь-якого звіра. Кити ж аж ніяк не прагнуть «погрітися» у теплих водах, їх найчастіше зустрічають саме в холодних морях, біля самого краю льодів, що плавають. Виходить, їсти їм потрібно ще більше, і їжа ця повинна бути ситною. Водоростей в океані не так вже й багато, та й «пастися» біля дна зручніше все-таки тим тваринам, що менше зростом. На кого ж полюють ці гіганти?

Їхня здобич така мала, що подробиці її будови без сильної лупи і не розглянеш. Самі великі жертви ростом не набагато більше таргана, а самі дрібні розміром з комара. Це дрібні рачки, що плавають біля поверхні океану, називають їх норвезьким словом «криль». Криль -- одна з найважливіших частин співтовариства тварин, що пливуть з волі океанських течій. Усе це співтовариство називається планктоном, багатьох його представників можна побачити тільки під мікроскопом. Проте саме цей плавучий дріб'язок служить їжею майже всім мешканцям морів: чи її їдять, чи тих, хто цим планктоном харчується, а потім хтось з'їсть і «мисливця», і так далі, поки хижаки не стануть настільки великі і сильні, що з ними ніхто не справиться.

Синій кит не хижак, він нікого не доганяє і не кусає, у нього і зубів-то немає. Замість них з верхньої щелепи звисають пластинки метрової довжини, схожі на кістяні гребінці, але «зубчики» їх дрібні, вони розщеплюються на кілька волосків, так що усі разом перетворюються в дійсно густу щітку. Як вуса. Таку пластинку і називають «китовий вус», тільки росте він не зовні, а усередині, і цих вусів у кита кілька сотень -- по обидва боки пащі. Виходить густа, досить дрібна сітка, така як сито.

Усі кити спілкуються один з одним за допомогою різноманітних звуків. Чим більше кит, тим голосніше і нижче, «басовитіше», у нього голос. При цьому, як з'ясували вчені, великі кити здатні посилати сигнали родичам, що знаходяться від них за десятки і навіть сотню кілометрів. Невже голоси морських гігантів настільки гучні? Виявляється, ні. Уся справа у властивостях морської води. На визначеній глибині є шари води з різною щільністю, по яких звук поширюється набагато далі, вони і користуються китоподібними як своєрідним підводним телефоном. У череді китів хтось постійно «чергує біля телефону»: поринає на потрібну глибину і слухає, немає чи повідомлень від сусідів. За допомогою такого зв'язку, наприклад, швидко передається новина про достаток їжі в якомусь місці, і кити починають збиратися в такий район з досить великої ділянки океану. Висловлюється припущення, що «черговий» передає повідомлення далі, повторює його, у результаті сигнал доходить і до зовсім віддалених черід.

Китів з «ситом» у роті називають вусатими китами, на відміну від тих, у кого є самі справжні зуби -- зубатих китів. Усі вусаті кити пристосувалися до проціджування океану в пошуках їстівного дріб'язку. Такому вусаню досить набрати в рот води, зімкнути щелепи і язиком, як поршнем насоса, видавити воду через подаровану природою сітку. При цьому рачки осідають на вусах, залишається тільки ковтати!

Води в китову пащу поміщається дуже багато, сотні літрів, а їжі в шлунок -- і того більше. Щоб великий синій кит наївся досита, потрібно близько 1 т крилю! А рачки, як ми пам'ятаємо, крихітні... Рятує китів одна обставина: криль в океані тримається величезними скупченнями. На сотні метрів іноді тягнуться за течією рожеваті смуги - це просвічують через воду тіла безлічі рачків. В інших місцях ці скупчення не так добре помітні, не такі щільні, зате займають великі простори -- десятки кілометрів у поперечнику! Така жива пляма може прокормити не одного кита, а цілу череду протягом декількох днів. Знайшовши скупчення планктону, кити з відкритою пащею пливуть 1--2 км. При цьому язик направляє потік води на вуса, і рачків на пластинках може затриматися так багато, що рот у кита закривається з важкістю. Кілька могутніх ковтків -- і велетень ситий!

Утім, деякі вусаті кити віддають перевагу видобутку покрупніше, наприклад дрібну рибу. Родич синього кита (де в чому поступається йому в розмірах -- довжина до 27 м) фінвал одержав прізвисько сельдяний кит за полювання на косяки цієї риби. Утім, йому підходить і кілька, і скумбрія, аби плавала в океані щільними чередами і була не занадто великою: глотка у фінвала, як і у всіх вусатих китів, вузька. Ще одна умова, без якої сельдяний кит полювати не стане: косяк повинний триматися біля поверхні моря, якщо він глибоко -- полювання не вийде, можна і не починати.

Злякані риби плавають досить швидко, китові доведеться витратити на переслідування сил більше, ніж додасться від такого шустрого сніданку. Однак занадто вже приваблива здобич: у великому косяку можна навіть китове черево набити оселедцем до межі, тому фінвалу довелося навчитися заганяти риб у пастку. Ученим навіть вдалося зняти з вертольота цей дивний спосіб лову і, до речі, підтвердити розповіді колишніх китобоїв, яким «сухопутні» жителі частенько не вірять.

Рук у китів немає, побудувати з чого-небудь пастку посередині океану -- справа дуже важка, тому фінвал обходиться тим, що в нього є. Повітрям. Справа в тім, що риби дуже насторожено відносяться до всякого незвичайного шуму, а від суцільної завіси з повітряних пухирців біжать у паніці. Припускають, що вируючі бульбашки нагадують їм піну від прибою на каменях, і риби намагаються втекти від небезпечної перешкоди, поки хвилею їх не викинуло на берег чи не розбило об скелі. Як би там не було, а сельдяному китові така звичка тільки на користь.

Знайшовши косяк, фінвал піднирює під нього, неглибоко, метрів на 20--30. Потім він починає плисти по колу, поступово видихаючи повітря. Коло звужується, утвориться закручена в спіраль стіна з пухирців. Частина косяка, що потрапила усередину цієї стіни, кидається до центру спіралі, а там у цей момент з'являється величезна паща. Спливши, фінвал перевертається на бік чи на спину -- занадто вже багато піймав риби, ніяк рот не закривається! Доводиться «допомагати»: щелепа важка, і під її вагою риба щільно «упаковується».

І синій кит, і фінвал відносяться до так називаних смугастиків. Це сімейство вусатих китів відрізняється

Тепер погоня за китом залежала не від вітру і майстерності капітана, а від потужності парової машини. Мисливцю-гарпунеру не потрібно було підпливати на човні впритул до гіганта і намагатися влучити в самі уразливі місця. Постріл -- і гарпун летить на десятки, а те і сотні метрів. Пізніше в наконечники гарпунів почали вставляти спеціальні гранати, які вибухали в тілі кита. Добувати морських велетнів стали тисячами, і до середини XX в. гладких китів майже не залишилося. Від повного винищування їх врятували дві обставини. По-перше, вигідніше було полювати на синіх китів і фінвалів -- видобуток усе-таки більше, а щоб туша не тонула, її навчилися накачувати повітрям по шлангу з борта китобійного судна. А по-друге, китам допомогла... хімія! Саме успіхи хіміків дозволили налагодити промислову переробку нафти, одержання з неї пластмас, і китовий вус знецінився, на зміну жировим світильникам прийшли гасові.

Утім, зараз гладких китів більше не стає -- занадто пізно перестали на них полювати. Замість величезних черід зараз в океанах плавають одинаки, що зрідка зустрічаються один з одним. Усього на планеті залишилося не більше 5 тис. великих гладких китів (є ще і карликовий гладкий кит -- до 6,5 м довжиною, на нього майже не полювали, і цей вид не постраждав, хоча і без того вкрай рідкий). Цього вистачає, щоб кити не вимерли, але для відновлення колишньої численності будуть потрібні сотні, якщо не тисячі років.

Та ж доля ледве не оминула і синіх китів. Якщо ще на початку XX ст. вони зустрічалися повсюдно (заходили навіть у Балтійське море), то до кінця століття потрапили в Червону книгу як зникаючий вид. Адже тільки за один сезон 1930--1931 р. в Антарктиці їх було убито майже 30 тис. Зараз у всіх океанах живе не більше 10-- 15 тис. цих гігантів. Мало, дуже мало, але все-таки надія на досить швидке відновлення зберігається. Учені вважають, що через 50 років вимирання синьому китові загрожувати не буде.

Страницы: 1, 2, 3, 4