Родина Орхідн

Зозулині сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем. Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе, циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з 5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені. Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки. Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.

Росте в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2 буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням. Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом, і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його майже не поїдають тварини, не збирають на букети.

У первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше 1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні. Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку поступово вирівнюється.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному НАН України (Київ).

Квітки 60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше -- яйцевидно-ланцетний, загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні, нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3 см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута, завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки -- найбільша за розмірами серед орхідей.

Ареал виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в Тернопільській області -- в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині, мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в західній частині передгір'я.

Черевички зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно. Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України. Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває від 15 до 18, а в культурі -- до 10 років. На 1-му році життя проросток має два міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець. Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи -- на 5-тому році життя. На 5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки. З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тоді спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4 стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі -- від 7 до 9 років.

Черевички зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.

Черевички зозулині -- мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною, коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває, удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах. Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.

Черевички зозулині -- один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст і розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів, яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася в Україні частіше, ніж сьогодні.

Порівняно недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори, Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.

Коручка болотна -- Epipactis palustris (L.) Crantz

Назва роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки - чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту дітей.

Народні назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довші за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижні довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхні -дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них. Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні - яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене--короткоопушені, бурувато-зелені або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднані маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна, короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.

Коручка болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію, північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу європейської частини колишнього CPCR Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдні Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко трапляється на Південному березі Криму.

Росте на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із злаково-різнотравними болотними луками.

Коручка болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності формує розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стеблі збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.

Віргінільний період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративні монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть і плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками формується через рік, рідше щорічно.

В умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досягає генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищні міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення Перебродівському і на заповідних територіях Криму.

Наукова назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий і "антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любці зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниці причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.

Рід нараховує близько 200 видів поширених у помірній і субтропічній зонах північної півкулі. На території України зростає два види, які потребують повної охорони.

Любка дволиста - багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для нагромадження поживних речовин - кореневими бульбами, що утворились при розширенні додаткових коренів. Під час цвітіння рослина має дві бульби: молоду і стару, додаткових коренів поглинання 3-10. Бульби зрослися лише у верхній частині, однакові за розмірами, завширшки 0,4-1,5 см, завдовжки - 0,6-2,8 см, веретеноподібні, з нитковидним закінченням.

Листки прикореневі, їх два, зближені, майже супротивні, широко-еліптичні, тупі, до основи звужені в крилатий черешок. Пластинка листка гола, блискуча, разом з черешком 12-17 см завдовжки, 5-6 см завширшки. Жилки паралельно-дуговидні, при основі листка зближені, в кількості 10-12. Великі жилки в Кількості 3-5 виступають зісподу листка у вигляді ребер, добре помітні з зовнішнього боку. Всі жилки перпендикулярно перетинаються дрібними тонкими перемичками, яких дуже багато.

Квітконосне стебло прямостояче, 30-50 см заввишки, голе, жовтувато-зелене, біля основи помітно ребристе, з двома буруватими піхвами і двома листками, вище яких розміщені два-три дрібних листки, 3-4 см завдовжки, 0,5-1,8 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, циліндричне, рідке, 12-18 см завдовжки, квіток 12-20. Приквітки ланцетні, тупуваті, майже однакової довжини із зав'яззю. Квітки двостатеві, білі. Оцвітина тричленна з двох кіл. Середній зовнішній листочок оцвітини широкояйцеподібний, з серцевидною основою, 4,5-7 мм завдовжки і майже такої ж ширини, інші листочки ланцетні, нерівнобокі, з них бокові зовнішні довші й вужчі від середнього. Губа лінійна, тупа, 10-13 мм завдовжки і близько 2 мм завширшки. Шпорка нитковидна, дуговидна, на кінці зеленувата, гостра, косо спрямована донизу або горизонтальна, 15-35 мм завдовжки, в 1,5-2 рази довша за зав'язь.

Любка дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71° північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах, де вона піднімається до 1000 м н.р.м.

Любка дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива, росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с. Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2 нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи ґрунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.

Любка дволиста розмножується насінням і вегетативно.

Маса 1000 насінин - 0,002 г, або 500 тис. насінин в 1 г. Насіння проростає переважно восени. Протокорм у вигляді бульбочки у природі в ґрунті розвивається два роки, не маючи на її поверхні ніяких надземних органів. Поверхня протокорма вкрита кореневими волосками. Проросток у вигляді бульбочки, одного поглинаючого додаткового кореня і лінійного вузького листка завдовжки 5-6 см та до 1 мм завширшки розвивається протягом третього сезону. Листок одягнений двома лусками, як свідчення того, що він третій по рахунку за народженням та віком. Пластинка листка має 3-6 майже паралельних жилок. Особини четвертого-п'ятого років мають 2-3 корені поглинання, які розміщуються відносно осі бульби горизонтально і однобічно. Листків один або два. Якщо їх два, то вони неоднакові за розмірами: перший 7-7,5 см завдовжки і 1,7-1,8 см завширшки, пластинка якого з вісьма-десятьма аркодромними жилками; другий - 5-6 см завдовжки та 1,2-1,5 см завширшки, з шістьма-вісьма дуговидними жилками. Шестирічні особини мають два однакових за розмірами листки, які значно більші, ніж у генеративних особин. Це свідчення того, що в наступному році вони будуть цвісти і плодоносити.

В умовах культури вегетативно розмножується задовільно, але за один сезон можна відділити лише одну дочірню бульбу, збільшуючи щорічно таким способом кількість особин вдвічі.

Суцвіття негусте, циліндричне, 5-6 см завд., квіток 10-29. Приквітки ланцетні, гострі; нижні - звичайно трохи довші від зав'язі, верхні - однакової з нею довжини. Квітки двостатеві, зеленувато-білі, без запаху або із слабким запахом; бічні зовнішні листочки оцвітини яйцевидні, нерівнобічні, доверху звужені і на кінці тупі, 9-12 мм завд., середній листочок оцвітини коротший, ніж бічні, нирковидно-яйцевидний або кулясто-серцевидний, 6,5-7 мм завд., і майже такої самої ширини; бічні внутрішні листочки оцвітини вузьколанцетні, однакової довжини із середнім зовнішнім. Губа лінійна, тупа, 11-14,5 мм завд., близько 3 мм завш. Шпорка тонка, на кінці булавовидно потовщена, зігнута, косо донизу спрямована або горизонтальна, 18-25 мм завд., в 1,5-2 рази довша від зав'язі. Колонка коротка і широка, носик широкотрикутний. Пиляк з широкою спайкою і донизу розбіжними гніздами, які не стикаються одне з одним. Відстань між гніздами пиляка зверху до 1,5 мм, знизу до 4 мм. Полінії булавоподібні, з довгими ніжками, залозки дисковидні, прикріплені до бічних лопатей носика, не вміщуються в кишеньці.

В Україні трапляється в Поліссі і в Лісостепу, на схід до Путивля - Охтирки - Полтави, на захід до р.Сану; у степовій зоні дуже рідко. У Карпатах зустрічається тільки в нижній зоні гір; у Прикарпатті, Східних Бескидах - на низинних полонинах, у Вулканічних Карпатах та Закарпатській рівнині - біля підніжжя гір. В Криму поширена переважно в гірській частині.

Поселяється в листяних, мішаних і хвойних лісах та серед чагарників. Росте разом з любкою дволистою на опідзолених ґрунтах, в нейтральному і трохи кислому середовищі (рН 6,8-8,2). Цвіте трохи пізніше, ніж любка дволиста, проте це не заважає утворенню між ними гібридів. В первинній культурі задовільно розмножується ризореституційним способом, проте більше двох дочірних бульб відібрати від старого пагона не вдавалося.

Заходи охорони. Занесена до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках - Карадазькому, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому Мис Мартьян і Розточчя.

Пальчатокорінник бузиновий -- багаторічна, трав'яниста рослина. Бульби циліндричні, на кінці двороздільні. Стебло 10-30 см заввишки, просте, пряме, в нижній половині з чотирма-п'ятьма ланцетними або довгувато-ланцетними тупими листками, 5-10 см завдовжки, 1-3 см завширшки. Колос густий, багатоквітковий, циліндричний, до 6 см завдовжки і до 5 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні або вузько-ланцетні, тупувато-загострені, довші за квітки або дорівнюють їм. Квітки жовті, з губою, яка рідко засіяна пурпуровими цятками, або пурпурові чи рожеві із слабким запахом, що нагадує запах бузини чорної. Зовнішні листочки оцвітини довгувато-яйцеподібні, тупуваті з трьома жилками, середній 7-8 мм завдовжки, бічні 3-9 см завдовжки, два листочки внутрішнього кола оцвітини яйцеподібні, нерівнобокі, трохи коротші за середній зовнішній листочок. Губа округлоромбічна або майже кругла, на кінці коротко невиразно трилопатева, бічні лопаті якої по зовнішньому краю трохи городчасті або цілокраї, напівромбічні, тупі, середня лопать яйцеподібно-трикутна або майже квадратна і тупа, довжина губи 7-8 мм, ширина 7-9 мм. Шпорка спрямована донизу, товста, циліндрична, часом зігнута, 10-15 мм завдовжки. Зав'язь сидяча, скручена, цвіте протягом травня, в горах -- у червні.

Пальчатокорінник бузиновий -- европейсько-середземноморський лучний вид на північно-східній межі диз'юнктивного ареалу. Він загальнопоширений в Атлантичній і Середній Європі. Середземномор'ї, на Балканах та в Малій Азії. В Україні зустрічається в кількох пунктах Карпат Полісся, північної частини Лісостепу, переважно на Правобережжі. На Лівобережжі знаходили в околицях Чернігова. Росте у світлих листяних лісах, на узліссях, серед чагарників та на галявинах із злаковою рослинністю. У Карпатах знаходили з околицях Яремчі на кизькогірних полонинах біля широколистяного лісу, де в травостої панували злаки. Пальчатокорінник бузиновим мав уже плоди, тоді як билинець довгорогий і пальчатокорінник Фукса -- домінуючі орхідеї Карпат -- в цей час перебували у фазі масового цвітіння. Росте пальчатокорінник на гірських вапнякових і сірих лісових ґрунтах. Як ранньовесняна декоративна рослина зазнає значних втрат від того, що його збирають на букети.

В умовах культури непогано розмножується вегетативно. Рослини, висаджені на торфовому субстраті з внесенням органічних добрив, не виглядали гіршими від тих, що росли на чорноземному ґрунті. Один із перспективних видів серед пальчатокорінників у розумінні використання на салеп, бо бульби його майже суцільні, середньої маси і швидко сушаться. До цього варто додати, що стебло під час цвітіння не поступається за поживністю бульбам. Рослина цікава ще й тим, що фаза цвітіння і зав'язування плодів відбувається саме у той час, коли у ґрунті не відчувається дефіциту вологи, а тому штучне дощування, яке потребує значних затрат, тут зайве. Є ще одна перевага при вирощуванні зозулинця бузинового як лікарської рослини. Його весняний цикл розвитку закінчується в кінці травня, а протягом літа ділянку можна суцільно розпушувати кілька разів за сезон, у зв'язку з чим грядки можна тримати практично чистими, позбавленими бур'янів. У цей же час можна вносити необхідну кількість органічних добрив.

В умовах НБС НАН України росте на відритій ділянці, без затінення. Потребує, повної охорони з усіх місцезростаннях. Необхідно організувати заказники.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України і Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори, яким загрожує зникнення. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику. Необхідно створити заказники в Лісостепу і Поліссі, контролювати стан популяцій

Пальчатокоріник серцевосний - Dactylorhiza cordigera (Fries) Soo

Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби сплюснуті, 2-4-тонко-роздільні Стебло 10-30 см завв , просте, пряме, циліндричне, порожнисте, при основі звичайно з 2 тупими, зверху трохи відігнутими бурими піхвами. Листки здебільшого плямисті, в кількості 4-5. Нижні 2 листки ланцетні або яйцевидно-еліптичні, нижній -- відстовбурчений з найбільшою шириною вище середини, з округлою або виїмчастою верхівкою; другий листок вужчий і гостріший; верхні листки лінійно-ланцетні, доверху звужені. Суцвіття здебільшого рідке, довгасто-яйцевидне або циліндричне, а якщо коротке, то густе, широкоовальне. Приквітки лінійно-ланцетні, загострені, з 5 жилками, пурпурові, рідко зелені, такої довжини, як і квітки, або довші від них. Квітки досить великі, світло-або темно-пурпурові. Листочки оцвітини яйцевидні, на верхівці відтягнуті, тупі. Губа 8-9,5 мм завд., здебільшого суцільна або злегка 3-лопатева, майже куляста або серцевидна, іноді на кінці витягнута в коротке вістря, по край звичайно зарубчаста. Шпорка короткоконічна, в 2 рази коротша від зав'язі. Зав'язь веретеновидно зігнута. Європейський (неморальний) гірсько-лучний вид, поширений виключно в горах Європи, екологічний мимотип пальчатокорінника травневого. Обидва види за походженням симпатричні, але якщо пальчатокорінник травневий -- мезофіл, то пальчатокорінник серценосний -- факультативний чи типовий психромезофіл. У Карпатах він поселяється на гірських луках поблизу джерел, озерець, боліт серед загущеної злаково-осокової рослинності, з переплетених кореневищ якої здобути його бульби надзвичайно важко, а тому цій рослині не загрожує пряме втручання людини; крім того, бульби його дуже тонкороздільні і незручні для використання на салеп. Проте вид поступово зникає там, де постійно випасають худобу.

Контрольні рослини успішно ростуть і розвиваються протягом 10 років в умовах первинної культури, щорічно цвітуть і рясно плодоносять. Габітуально і бульбами, які значно тут потовщуються, наближається до особини пальчатокорінника травневого. Проте маючи тонкорозгалужені бульби і бруньку відновлення, яка щільно захована в піхвах материнського пагона, вид не зручний для ризореституційного розмноження, тому що за сезон можна відділити лише одну бульбу, тобто щороку збільшувати інтродукційну популяцію в 2 рази. Самосіву в умовах культури не спостерігається.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику (масив Чорногора). Необхідно контролювати стан популяцій.

До умов вирощування орхідеї стійкі й квітують у середньому близько трьох місяців, а в багатьох квітникарів-аматорів через кілька місяців квітують повторно. Іноді вони без спеціального втручання квітують цілорічно. Декоративні якості цих квітів не гірші, ніж у троянд, хоча у квітковому магазині три троянди коштують стільки, скільки й горщик з фаленопсисом. Розмаїтість кольорів та форм квіток спонукає багатьох покупців у Польщі до створення й постійного розширення колекцій цих рослин.

Нині орхідеї набувають дедалі більшої популярності як квіти на зріз. Готовий весільний букет -- це доволі показний і ефективний комерційний варіант цієї рослини.

В останні роки виробництво фаленопсисів дуже збільшилося. Нині на квітковій біржі в Аалсмеєр протягом тижня розпродається 400 тис. горщиків фаленопсисів, а це тільки половина всіх цих рослин, які реалізуються по всій Європі. Були й рекорди. Так, упродовж тижня було розпродано 700 тис горщиків фаленопсисів. Причому, тоді ціна квітів достала, а потім коливалася на рівні 5,15 євро за горщик.

До Польщі часто потрапляють рослини не кращої -кості, тому вони дешевші. Рідко можна зустріти в нас імпортні рослини з двома або з більшою кількістю пагонів та квіток.

За вирощування орхідей у великих теплицях, часто на кількох гектарах і по кілька мільйонів штук протягом року, товар виходить не завжди однаково якісний. З певного відсотка рослин суцвіття виростають малопривабливими. Коли продукції мало, то можна собі дозволити пересортовування рослин, видалення малих суцвіть і продаж їх на зріз. Залишаючись у горщику, рослина може заквітувати знову з набагато кращим результатом. Але ж виробник має звільнити місце під знову замовлені рослини, тобто реалізувати вирощені раніше рослини, оскільки, оплата праці в такій ситуації дуже зростає.

Фаленопсис у горщиках можна вирощувати з сіянців і заморожених меристем. Обидва способи розмноження проводяться "ін вітро" у лабораторіях. Заморожування посівів дає можливість одержати більшу гаму різнобарвних квіток, але варто зважати на різний темп росту рослин, на великі трудозатрати у вирощуванні, та й на те, що сутужніше передбачати й керувати часом квітування. У цей період весь вирощуваний матеріал походить із меристем.

Не зважаючи на проведені дослідження, тільки деякі лабораторії у світі можуть вирощувати орхідеї із меристем у комерційних масштабах, тому на ринку не достатньо таких саджанців. У цій ситуації голландські лабораторії з більшим бажанням постачають великих місцевих приймальників свого товару, аніж потенційних виробників у Польщі.

Спостерігається постійна тенденція до поділу виробництва. Одне сільськогосподарське підприємство вирощує рослини в одній фазі розвитку, а в іншій фазі ними займається вже хтось інший. Рослини в різних фазах розвитку можна розсаджувати цілорічно. Не можна назвати певну пору року, коли варто починати вирощування орхідей.

Так, скажімо, на підприємстві, яке займається вирощуванням, схрещуванням і селекцією, з підібраних рослин беруть відповідні фрагменти й у стерильних лабораторних умовах заморожують.

У цій же лабораторії рослини укорінюють. Укорінені в стерильних умовах саджанці з розмахом листя 5 -- 8 см переносять у теплицю.

У теплиці рослини висаджують довільно на пластмасових підносах -- по 280 штук на 1 м2.

Денна температура тут має бути 25 -- 27 °С, нічна -- близько 25°С, освітленість 5 тис. люксів. Необхідно також створити високу вологість, відповідну вентиляцію, затінення й освітлення.

Період вирощування залежить від виду рослини, пори року, тепличних умов, величини саджанців, одержаних з лабораторії, і триває приблизно від 6 до 8 місяців.

Розмах листків у рослин сягає 10--14 см.

Потім рослини пересаджують у горщики діаметром 12 см. У теплиці варто підтримувати температуру 25--27 °С. Освітленість 5--8 тис. люксів. Густота 60 штук на 1 м2.

Квіткові бруньки, які з'являються в цей період, необхідно видаляти, щоб вони не уповільнювали ріст рослин. Бруньки на занадто молодих рослинах не дають гарантії, що гілки виростуть гарні та з більшою кількістю квіток. Кількість передчасних квіткових бруньок залежить від забезпечення для рослини стабільних умов росту та від пори року. У природі квіткові бруньки на фаленопсисі з'являються восени. Особливо велика кількість бруньок у цей період з'являється передчасно. їх необхідно просто видаляти. У віці 6--8 місяців на рослині мають з'явитися З-- 4 листочки завдовжки близько 20 см. Такі рослини вже можна довести до квітування й отримати певну кількість квіток.

На цьому етапі, найчастіше в іншого виробника, рослини починають квітувати.

Він триває від 4 до 6-ти тижнів. У цей період необхідно знизити температуру до 18--20 °С. Для правильної індукції квітування, під час цього періоду рослини потрібно тримати при температурі на 5--6 °С нижчій, ніж у теплиці, де вони раніше зростали.

Освітленість 7--9 тис. люксів. Густота насаджень -- 40 штук на 1 м2.

Для охолодження рослин теплицю можна обладнати так, щоб холодне повітря надходило з кондиціонерів. Або ж пристосувати закрите приміщення, наприклад склад, і підтримувати в ньому постійну температуру за допомогою натрієвої лампи, таким чином викликати індукцію квітування. Придбавши готові до охолодження рослини, квітникар може помістити їх безпосередньо в теплиці, і там за допомогою затінення й освітлення підтримувати певну низьку температуру. Цей спосіб часто застосовують, коли через високі температури достатньо охолодити рослини неможливо. Невелике підвищення температури протягом доби не означає, що рослини не почнуть квітувати.

Після охолодження у теплиці рослини доводять до квітування.

Їхня густота має бути 37--40 штук на 1 м2, температура повітря 19--2ГС, освітлення 8--12 тис. люксів.

Далі найлегше дотриматися необхідних умов.

Тимчасове зниження температури до 15 °С на рослинах не позначиться негативно.

У таких умовах рослини мають бути готові до продажу після 10--12 тижнів вирощування. Квітникар тримає висаджену рослину у відповідному субстрат і йому залишається тільки в міру поливати квіти .

Нині застосовують також методику, за якою рослини замість 6--8 місяців у кошиках ростуть лише 4--5, а після закінчення цього строку їх пересаджують у горщики діаметром 9 см. У них вони ростуть майже півроку. Це трохи збільшує термін вирощування й підвищує первинну вартість. У горщики діаметром 12 см пересаджують трохи більші рослини. Вони перебувають у цих горщиках недовго й швидше досягають необхідних для охолодженню розмірів. Цей спосіб вирощування дає змогу одержати саджанці, наближені за розмірами до горщикових (12 см), оскільки отримати квіти ідентичним розмірів у кошиках практично неможливо. У горщиках діаметром 12 см квіти ростуть не так довго, а субстрат у них підтримує відповідну для рослин структуру. Рослини за короткий період дають гарний приріст.

Під час вегетації важливо уберегти рослини від сонячних променів і перегрівання листків.

Фаленопсис не любить сонячних променів, як потрапляють безпосередньо на їхню поверхню, але для швидкого й правильного розвитку рослинам потрібна певна кількість розсіяного світла. Тому і осінньо-зимовий період варто підсвічувати а натрієвими лампами.

Інтенсивність сонячного світла на поверхні листя можна перевірити долонею. Такі листки не повинно бути теплими.

Навіть короткий період перегрівання листя на сонці може завдати їм шкоди. Потрібна гарна система затінення, навіть теплицю необхідно затінити.

Треба також подбати про вентилятори, які продувають повітря у теплицях, особливо після поливу, коли листя ще мокре.

Для правильного вирощування фаленопсисів у теплиці необхідно підтримувати певний рівень вологості повітря. Дуже важливо, щоб уся площа теплиці була зайнята цими рослинами, тому що вони самі створюють сприятливі умови для свого росту й розвитку.

Під час сухого й спекотного літа в теплиці необхідно часто зрошувати доріжки, а також поливати під столами, на яких стоять рослини. Нині є добротні системи підтримки й підвищення вологості повітря в теплицях, хоч вони відносно дорогі. Дешеві ж можуть завдати більше шкоди, аніж принести користі. Рослини найкраще ростуть на столах з ажурним дном з металевої сітки. Поливати їх треба вручну, через ситечко, але добре мати додаткову систему зрошення за допомогою сопла з низьким тиском води.

Важливою умовою вирощування орхідей є якість поливної води, параметри якої мають відповідати дощовій.

Воду можна спеціально підготувати за допомогою системи зворотного осмозу. Добрива в ній розчиняти низької концентрації або ж застосовувати готовий збір, наприклад фірми Петерс.

Система затінення має бути із двома ширмами. Нижня призначена для підтримки в теплиці високої вологості повітря.

Для системи освітлення необхідні натрієві лампи з потужністю 600 Ват із внутрішнім відбивачем.

Відрегульованим має бути й опалення. Вночі при встановленій ширмі температура має бути на рівні І50С. Узимку, упродовж дня, коли часто не вистачає світла, ширма може бути зсунута, а рослини освітлені лампами.

Щоб у теплиці не було шкідників, треба використані перевірені суміші ґрунтів, без равликів. Іноді трапляються попелиці та червоний павучок, але боротися і ними не складно.

Орхідеям можуть загрожувати грибні хвороби й бактерії. Але на заключних етапах вирощування вони для рослин уже не страшні. Однак треба стежити, щоб від виробників рослини надходили міцними й здоровими.

Колекція тропічних та субтропічних орхідей представлена 450 природними видами, що належать до 164 родів. Найбільш повно в колекції представлені такі роди, як дендробіум (Dendrobium Sw.) - 45 видів, каттлея (Cattleya Lindl.) - 13 видів, онцидіум (Oncidium Sw.) - 15 видів. У колекції є ціла низка рідкісних та зникаючих видів. Це представники флори Південно-Східної Азії - целогіна Лоуренса (Coelogyne lawrenceana Lindl.), різні види роду дендробіум (D. draconis Rchb.f., D. bellatulum Rolfe), ерія (Eria spp.), пафіопедилюм (Paphiopedilum delenatii Guillaum.,); Мадагаскару - ангрекум слоновий (Angraecum eburneum Вогу), ангрекум півторафутовий (Angraecum sesquipedale Thou.), південноамериканські види родів каттлея (Cattleya Lindl.) та лелія (Laelia Lindl.), поширені на дуже обмежених територіях Бразилії та Венесуели.

1) Орхідеї -- багаторічні трав'янисті рослини з кореневими бульбами або з кореневищами (бульби використовують як лікарську сировину). Орхідеї епіфітні, ростуть у тропіках на деревах та інших рослинах. До них належать незелені сапрофіти, які ростуть на лісовому гумусі. Одні мають приємний запах кокоса, малини чи ванілі, інші ж -- неприємний запах м'яса, яке псується.

2) Представники родини Орхідні в дикій флорі представлені досить широко. Вони досить добре пристосувалися до умов зростання. Більшість видів даної родини занесені до Червоної Книги.

3) Орхідні вирощують у штучній флорі. Вони досить вибагливі до умов вирощування та потребують ретельного догляду. Багато видів орхідей використовуються для формування букетів та композицій.

4) Досить значне видове різноманіття родини Орхідні представлено в ботанічному саду М. Києва.

1. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.

2. Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.

3. Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.

4. Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. - М.: Мысль, 1976. - 360 с.

5. Гусанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 160 с.

6. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.

7. Заверуха Б.В. У світі рослин. - К.: Урожай, 1980 - 167 с.

8. Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.

9. Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.

10. Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.

11. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. - К.: Вища школа, 1995. - 384 с.

12. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. - М.: Высш. Школа, 1979. - 472 с.

13. Фошка Й. Вирощування орхідей. // Квіти України. - 2005. - № 4. - С. 16 - 19.

14. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. - М.: Высш. Школа, 1979. - 422 с.

15. Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.

16. Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.

Страницы: 1, 2