аким чином, цикл розвитку в пелії (як і в інших мохоподібних) полягає в зміні поколінь -- статевого і нестатевого. Статеве покоління (гаметофіт) є домінуючим, як і в інших мохів.Порядок Юнгерманієві (Jungermanniales)Найчисленніший серед печіночників, містить близько 5000 видів, поширених майже по всій земній кулі. До його складу входять 200 родів і 40 родин. За Т. Реймерсом, їх поділяють на анакрогінні юнгерманієві та акрогінні юнгерманієві. Характерною рисою перших є те, що архегонії, а також спорогон (спорофіти) завжди виникають не на верхівці стебла або в точці росту талома, а трохи нижче їх, тому ріст талома або стебла не припиняється. У акрогінних юнгерманієвих, до яких належать тільки листкостеблові форми, архегонії і спорогони завжди верхівкові, тобто виникають і розвиваються завжди на верхівці стебла або гілочок. У системі печіночників Д.К. Зерова і багатьох Інших вчених немає поділу юнгерманієвих на акрогінні та анакрогінні.Родина Птилідієві (Ptilidiaceae)Охоплює рослини з перисторозгалуженими стеблами. Наземні, або епіфіти з дво -- чотирироздільними листками, по краю довгозубчастими або війчастими і подібними до листків амфігастріями. Звичайним в Україні є представник оліготипного роду птилідій красивий, поширений на Поліссі і в Карпатах (рис. 5). Зустрічається на корі дерев, пеньках, стовбурах, часом на скелях.Рис. 5. Птилідій красивий (Ptilidiumpulcherri-тит): 1 -- листок, 2 -- амфігастрії, 3 -- верхня частина рослиниРодина Радулові (Radulaceae) Представлена єдиним родом радула(Radula) з численними, переважно тропічними видами (250). Рослини утворюють плоскі, здебільшого жовто-зелені дернинки. Стебло перистогіллясте, з дволопатевими листками. Верхня лопать листка велика, округла, нижня -- дрібна ромбічна або трапецієподібна, притиснута до верхньої. Рис. 6. Радула сплющена {Radulacomplanata); a -- на верхівці однієї з гілочок видно періантійРадула сплющена (Radulacomplanata) як епіфіт на корі багатьох листяних дерев і на скелях зустрічається майже в усіх районах України від Гірського Криму до Карпат і Полісся. її загальний ареал охоплює майже всю північну півкулю. Тіло окремої рослини (гаметофіта) складається з тонкого стебельця (до 3-4 см завдовжки), густо вкритого двома рядами широких округлих листків, які тісно прилягають один до одного (рис. 6). Листки плоскі або опуклі, з рівним кілем; кожний листок складається з двох лопатей: верхньої (більшої, широкої і округлої), і нижньої (майже в 4 рази меншої за верхню, неправильної ромбічної або прямокутної форми, притиснутої до верхньої). Від нижньої лопаті листка (від її основи) відходять пучки ризоїдів, якими рослина прикріплюється до субстрату. Радула -- дводомна рослина. Архегонії звичайної будови, виникають групами на кінці стебла або гілочок. Спорогон верхівковий, складається з яйцеподібної коробочки і короткої ніжки з присоском; присосок здутий і глибоко проникає у верхівку стебла.Рис. 7. Фруланія розширена (Frullaniadilatata): 1 -- частина рослини (вигляд з нижнього боку); 2 -- верхівка стебла з періантіем і спорогоном Родина Фруланієві (Frullaniaceae)Містить види з дрібними, притиснутими до субстрату дернинками, перисторозгалуженими. Листки дволопатеві: верхня лопать овальна, нижня -- менша, шоломовидна, ковпачковидна або утворена-ланцетним листочком. З трьох родів найбільший -- фруланія (Frullania), який включає понад 700 видів, переважно тропічних. Одним із звичайних в Україні печіночників є ф. розширена (F. dilatata) (рис. 7). Епіфіт на корі дерев, росте і на скелях. Зустрічається часто -- від Полісся і Карпат до Південного берега Криму.Клас Листкостеблові Мохи, або Мохи, або Бріопсиди (Bryopsida, або Musci)Тіло (гаметофіт) цих мохів завжди розчленоване на стебло і листки, але з відносно простою внутрішньою диференціацією тканин. Стебло -- каулідій, має радіальну будову (рис. 8). Воно здебільшого округле, рідше трикутне, сплющене або багатокутне. Листки-філідії сидячі, розміщені на стеблі тісною спіраллю. Антеридії і архегонії утворюються здебільшого групами на верхівці стебла або на кінцях гілочок. Спорогон (спорофіт) має стопу (гаусторію), ніжку і коробочку (спорангій), здебільшого з кришечкою. Коробочка завжди має всередині особливу колонку. Спори без елатер.Листкостеблові мохи поширені як у тропіках, так і в позатропічних регіонах з помірним і холодним кліматом. Вони поширюються далеко на північ і високо в гори. Нерідко мохи суцільним килимом укривають великі площі в лісах і на болотах. Деякі види ростуть на стовбурах і гілках дерев, на пнях, скелях тощо. У прісних водоймах оселяються рідко, а в морях, солоних озерах їх немає зовсім. Рис. 8. Поперечний розріз нижньої частини стебла політрихума (Pofytrichum): 1 -- епідерміс; 2 -- паренхіма; 3 -- ендодерма; 4 -- гіподермальний тяж; 5 -- центральний циліндр; 6 -- перицикл; 7 -- ризоїдЛисткостеблових мохів відомо понад 14 000 видів, що входять до складу 700 родів, які об'єднуються в три підкласи: Сфагнові, або Сфагніди, Андреєві, або Андреїди, Брієві, або Бріїди.Підклас Сфагнові, або Сфагніди (Sphagnidae)Порядок Сфагнові мохи (Sphagnales) характеризується рядом морфологічних, анатомічних і біологічних ознак, якими вони помітно відрізняються від інших мохоподібних, зокрема від зелених мохів. Із спори сфагнового моху виростає спочатку коротка нитчаста протонема, яка незабаром розвивається в пластинчасту (таломну) одношарову протонему з багатоклітинними ризоїдами. На таломній протонемі виникають бруньки, з яких розвиваються стебла (рис. 9).Стебла сфагнових мохів галузисті, невисокі, без ризоїдів, ростуть увесь час верхівкою, а знизу відмирають, накопичуючи торф. У верхній частині стебла короткі гілочки зібрані в щільну верхівкову голівку. Нижче по стеблу містяться довші гілочки, які розташовані пучками (по кілька штук), більш-менш горизонтально, поверхами. Найнижчі гілочки звісають вниз уздовж стебла.Внутрішня будова стебла сфагнуму відносно проста. В центрі його міститься серцевина, що складається з досить великих тонкостінних паренхімних клітин. її оточує кілька шарів вузеньких видовжених прозенхімних клітин з потовщеними стінками, здебільшого забарвленими в бурий або червоний колір. Це так званий деревний циліндр -- склеродерма. Зовні від циліндра розташований багатошаровий епідерміс, який у сфагнів часто називається ще водоносною корою -- гіалодермою. Він складений з досить великих прозорих і порожніх (тобто мертвих) клітин без протопластів. У стінках цих клітин є отвори (пори), а в деяких видів стінки ще мають характерні спіральні та кільчасті потовщення. Клітини епідермісу завжди виповнені водою і розчиненими в ній поживними речовинами. Вони фактично виконують функцію провідної тканини. Характерно, що у водяних сфагнів епідерміс менш розвинутий, ніж у наземних.Рис. 9. Сфагнові мохи (Sphagnum): 1 -- протонема з молодою рослиною; 2 -- верхня частина моху зі спорогоном; 3 -- архегоній; 4 -- гілочка з антеридіями; 5 -- антеридій; 6 -- спорогон у розрізі; 7 -- спорогон збокуЛистки сфагнових мохів складаються з одного шару клітин і на відміну від зелених мохів не мають середньої жилки. Проте клітини сформованих листків моху неоднакові; спостерігається явище так званого диморфізму клітин. Одні з них живі, вузькі, довгі, ніби червоподібні, виповнені хлорофіловими зернами; це асимілюючі хлорофілоносні клітини. Вони затиснуті між широкими більш або менш ромбоподібними клітинами, які позбавлені хлоропластів і є мертвими; це водоносні клітини. Оболонки їх здебільшого мають спіральні та кільчасті потовщення і продірявлені порами, кількість яких у різних видів мохів різна. Оболонки водоносних клітин листка і стебла здатні вбирати воду і розчинені в ній поживні речовини. Ця властивість, а також наявність в оболонках пор забезпечує сфагнуму швидке всмоктуванню води і накопичення її. Встановлено, що сфагнуми можуть вбирати і накопичувати води в 20-30 разів більше за свою масу.Органи статевого розмноження сфагнових мохів (антеридії і архегонії) містяться на одній рослині (двостатевий гаметофіт) або на різних рослинах (одностатевий гаметофіт). Вони виникають звичайно на коротких бічних гілочках, розміщених біля самої верхівки стебла. Однак антеридії та архегонії ніколи не утворюються на одній гілочці. Гілочки, на яких містяться антеридії, трохи товстіші за вегетативні; листки їх інтенсивно забарвлені у жовтуватий або буруватий колір.Спорофіт, що виникає із заплідненої яйцеклітини, складається з майже сидячої кулястої коробочки, що тримається на товстій гаусторії. Після запліднення гілочка, на якій міститься архегоній, витягується і виносить на собі коробочку. Отже, коробочка має несправжню ніжку, яка називається псевдоподієм. Усередині коробочки є колонка, яка не доходить до її верхівки. Зверху над колонкою міститься куполоподібний споровий мішок, в якому утворюється багато спор округло-тетраедричної форми. В епідермісі коробочки (до повного її достигання) є хлоропласти і недорозвинуті (нефункціонуючі) продихи із замикаючими клітинами, без хлорофілу. Зверху коробочки є кришечка, а також кільце; перистом відсутній.У складі порядку сфагнових мохів є тільки одна родина -- Сфагнові (Sphagnaceae) з одним родом сфагнум (Sphagnum), що налічує близько 350 видів, поширених майже в усіх частинах світу, особливо в північній півкулі. Ростуть сфагнові мохи переважно на так званих верхових, або сфагнових, болотах, у заболочених лісах, переважно хвойних, а також високо в горах. Оселяючись і поширюючись у лісах, вони разом із зеленими мохами сприяють заболоченню їх, особливо в тайзі; заболочування тундри також відбувається за їхньої участі. Сфагнові мохи найбільш поширені в середній і північній частинах лісової зони, в лісотундрі і тундрі, тайзі Сибіру і Далекого Сходу, на Кавказі. В Україні (29 видів) вони поширені на Поліссі і в Карпатах, де ростуть у хвойних лісах, на торфових (верхових) болотах і в субальпійському поясі серед скель та на вогких гірських луках. По долинах річок, особливо по болотах борових терас, сфагнові мохи заходять далеко на південь України у степову зону. У заболочених хвойних (соснових) лісах Полісся поширені такі види, як сфагнум дібровний (Sphagnumnemoreum), с. компактний (S. compactum). На мохових сфагнових болотах ростуть с загострений (S. cuspidatum), с. обманливий (S. fallax), с. бурий (S. fuscum) тощо. На низинних болотах у вільшняках трапляються с. притуплений (S. obtusum), с. бахромчастий (S. fimbriatum), с. болотний (S. palustre), c. центральний (S. centrale) тощо.У районах поширення сфагнових боліт ці мохи відіграють важливу роль в утворенні ландшафту і мають велике практичне значення. Сфагнові торфовища, особливо верхових боліт, мало мінералізовані (вміст золи -- 1-6%), і торф висококалорійний. Брикетований торф з цих боліт широко використовується як паливо в побуті і промисловості. На торфовому паливі працюють теплові електростанції. Торф використовують також як будівельний матеріал та як хімічну сировину. Висушений сфагновий мох використовують у сільському господарстві як підстилку для тварин.Підклас Андреєві, або Андреїди (Andreaeidae)Андреєві мохи становлять невелику групу рослин, яка займає ніби проміжне місце між сфагновими і зеленими мохами. У порядок Андреєві мохи (Andreaeales) входить родина Андреєві мохи (Andreaeaceae)з двома родами. З них один -- неуролома (Neuroloma) -- монотипний, поширений на о. Вогняна Земля (Південна Америка) і в Антарктиці, другий -- андрея (Andreaea) налічує понад 100 видів, які властиві для Арктики і гірських територій середніх широт обох півкуль.Види роду Andreaeaутворюють на скелях і каменях невеликі бурі або темно-бурі щільні дернинки. їхні стебла вилчасто-галузисті, без центрального тяжа, густо вкриті вузькими листками. Стебла прикріплені до субстрату ризоїдами, звичайно товстими, циліндричними або пластинчастими. Листки одношарові, з жилкою або без неї. Антеридії та архегонії містяться на верхівках гілочок, будова їх нагадує будову статевих органів зелених мохів.Спорогон без ніжки, складається з коробочки і стопи. Коробочка видовжено-яйцеподібна, без продихів, розкривається поздовжніми щілинами на чотири-вісім стулок, з'єднаних на верхівці. Всередині спори утворюється багатоклітинна кулька -- протонема. Проростання спор відбувається тоді, коли вони висипаються з коробочки. Багатоклітинна протонема після виходу з оболонки спори розростається, утворюючи дуже розгалужені короткі тонкі нитки. Частина цих ниток перетворюється на зелені пластинки, а їхні крайові тонкі кінцеві нитки стають ризоїдами. Прямостоячі нитки дають циліндричні відростки і листковидні пластинки. В цілому протонема андреї -- дуже розгалужена багатоклітинна пластинка різноманітної форми. Така протонема допомагає більшості представників підкласу стати піонерами заростання скель і каміння. У флорі України (в Карпатах) на скелях і серед кам'яних брил зустрічаються два види. Більш поширена а. скельна (A. rupestris), що зустрічається в Карпатах (рис. 10). Це невелика рослина, 1-2 см заввишки, яка утворює щільні дернинки бурого або навіть темно-бурого кольору. Зрідка трапляється а. альпійська (А. аіpestris), яка має дернинки до 4 см заввишки. Значення андреєвих мохів у природі і практиці дуже незначне, навіть у районах, де вони досить поширені.Гаметофіт, а.бо статеве покоління, брієвих мохів складається з протонеми і листкостеблового пагона, або гаметофора. Протонема має здебільшого нитчасту будову, звичайно дуже розгалужена, зелена; розвивається вона зі спори (первинна протонема) або з будь-якої частини гаметофіта (вторинна протонема). На протонемі утворюються особливі бруньки, з яких розвиваються листкостеблові пагони (гаметофори). З появою їх протонема звичайно відмирає; тільки в деяких мохів вона залишається протягом усього життя рослини. Рис. 10. Андрея скельна (Andreaearupestris): 1 -- загальний вигляд; 2 -- протонемаПідклас Брієві, або Бріїди (Bryidae)Стебла брієвих мохів або не розгалужені зовсім, або галузяться моноподіально, рідше дихотомічно. Вони прямостоячі або лежачі (сланкі), досить простої внутрішньої будови, тобто слабко диференційовані на епідерму, кору і основну тканину. У самому центрі стебла іноді міститься центральний тяж із тонкостінних клітин.Листок являє собою одношарову пластинку різної форми (округлої, яйцеподібної, лінійної, ланцетної тощо) із серединною жилкою, що має звичайно кілька шарів; іноді її немає. Жилка часом буває така широка, що займає значну частину листка. До стебла листок прикріплюється своєю широкою основою, як правило, впоперек.Антеридії і архегонії виникають на верхівках стебел або на кінцях бічних відгалужень, на одній або на різних рослинах. У першому випадку гаметофіт двостатевий, у другому -- одностатевий. Антеридії та архегонії розміщені звичайно групами і виникають з епідермальних клітин. Антеридії мають форму видовжених міхурців з короткими ніжками. Між ними часто розвиваються нитко- або булавоподібні волоски, так звані парафізи.Архегонії мають звичайну для мохоподібних будову, але на відміну від печіночників у них шийки довші, а черевце має не одношарову, а багатошарову стінку. Після запліднення стінка черевця дуже розростається, утворюючи так звану каліптру, яка ніби ковпачком закриває коробочку спорогона. Якщо архегоній міститься на верхівці стебла і спорогон, що виникає з яйцеклітини архегонія після її запліднення, відповідно є верхівковим, то такі мохи називають верхоплідними, або акрокарпними. Якщо архегоній і спорогон містяться на верхівці бічного вкороченого пагона, то такі мохи називають бокоплідними або плеврокарпними. Такий поділ є зручним для визначення зелених мохів: систематичного значення йому тепер майже не надають. .Спорогон (спорофіт), який розвивається із заплідненої яйцеклітини (запліднення відбувається під час дощу або великої роси), є диплоїдом, тобто ядра його клітин миють подвійну кількість хромосом. Ніжка спорогона буває різної довжини і складається з суцільної тканини. Верхній кінець ніжки здебільшого розширений В апофізу, яка є водночас основою коробочки.Коробочка округла, овальна або циліндрична, прямостояча, відхилена або звисла. Вона складається зі спороносної частини, або урни, і кришечки. В центрі урни завжди є колонка, що піднімається Від апофізи. Стінки урни здебільшого багатошарові, в їхньому епідермісі часто є продихи, особливо в нижній частині. Кришечка конічна, опукла, плоска тощо. Зверху вона накрита ковпачком, котрий є залишком архегонія. Між кришечкою і краєм урни є пояс клітин з потовщеними стінками, який називається кільцем. При достиганні спорогона кришечка разом із ковпачком відокремлюється від урни і Відпадає, а спори висипаються. Кільце в одних мохів відпадає разом з кришечкою, а в інших залишається на урні. Розсіювання спор із коробочки в більшості зелених мохів регулюється так званим перистомом -- одним або двома рядами зубців, розташованих по краю урни. Якщо зубці розміщені в один ряд, перистом називається простим, а якщо в два концентричні ряди, -- подвійним.Потрапивши в сприятливі умови, спора проростає, утворюючи нитчасту протонему. На ній розвиваються особливі бруньки, котрі дають початок листкостебловим рослинам моху. У деяких мохів протонема залишається протягом усього життя. Це так звані протонематичні мохи. Крім розмноження спорами, зелені мохи здатні до вегетативного розмноження за допомогою виводкових бруньок, виводкових тілець, виводкових пагонів тощо.Брієві мохи -- один з найбільших підкласів серед мохоподібних; він налічує понад 13 500 видів, об'єднаних у 657 родів, 80 родин. Поширені ці мохи в усіх частинах світу -- від тропіків до холодних полярних регіонів. Особливо велика різноманітність мохів спостерігається в гірських тропічних регіонах з вологим кліматом. У пустелі мохів або зовсім немає, або вони зустрічаються дуже рідко. За сприятливих умов брієві мохи ростуть дернинами, купинами або подушками на грунті, скелях, стовбурах дерев, а деякі навіть у прісних водоймах. У лісах, на луках брієві мохи нерідко утворюють суцільні покриви, іноді на великих площах. У лісових рівнинних районах України, Гірському Криму, Карпатах і Степу налічується понад 500 видів брієвих мохів. У Сибіру брієві мохи досить широко представлені багатьма порядками, родинами і видами, кількість яких ще остаточно не встановлена. Цей найбільший із листкостеблових мохів підклас поділяють останнім часом не менше як на 13 порядків, з яких розглянемо лише п'ять.Розділ 3. Роль мохоподібних в житті людини та природи та охоронаМохоподібні - могутні сорбенти. Вони здатні поглинати не лише значну кількість води, а й інші хімічні сполуки. Так, при дослідженні вмісту накопичених елементів у водних мохів, зібраних у різних частинах басейну річки, можна виявити місце залягання покладів корисних копалин.Сорбентні властивості мохоподібних використовуються у промисловості для очищення стічних вод на гірничодобувних підприємствах, у цьому разі в ролі фільтра. Очищену воду можна використовувати повторно і значно зменшуються втрати цінної сировини.Мохоподібні як рослини-біоіндикатори використовуються в зв'язку з їх адсорбційними властивостями та надзвичайною чутливістю до забруднення. В дуже забруднених районах мохи відсутні, в менш забруднених - з'являються лише стійкі толерантні види. Бріофіти здатні концентрувати у своєму тілі сполуки різних елементів, причому накопичують їх значно більше, ніж інші групи рослин. За допомогою спектрального аналізу можна швидко встановити ступінь забруднення атмосфери, а проводячи такі дослідження протягом 10 років, можна простежити за змінами в атмосфері не лише певного міста, а й регіону в цілому.Сорбентні властивості моху дають змогу використовувати їх як теплоізоляційний, пакувальний матеріал.Використовуються мохи і в медицині. Види родів листяних мохів (брій, мній, філонотіс, політрих) - застосовувалися у вигляді свіжих паст при опіках та вивихах. Особливо широко (майже 40 видів) мохи використовувалися в китайській медицині. Одним з найцінніших "медичних мохів" у деяких країнах вважається зозулин льон звичайний, який є жарознижувальним, дезінфікуючим, сечогінним; здатний розчиняти камені в нирках і жовчному міхурі. Такими видами як фунарія вологомірна, брій сріблястий, клімацій деревоподібний, лікують очі.Застосовують бріофіти із естетичною метою: для декорування приміщень, створення мініатюрних садів, альпійських гірок.Все це - приклади позитивного використання бріофітів. Але мохи також негативно впливають на довкілля. Вони сприяють заболочуванню лісів, луків, що знижує господарську цінність останніх. Поселяючись на дахах, вони призводять до руйнування покрівлі. Деякі види мохів спричиняють у людини алергічні реакції [14].Виявляється, що окремі види мохів, які донедавна нікого, крім фахівців-ботаників не цікавили, тепер потрібні геологам, хімікам та іншимВикористання цієї групи рослин почалось ще у 17ст. На території Англії була виявлена корзина, яка була сплетена із Polytrichum commune. Вік знахідки приблизно 1900років. Вважається, що це самий перший доказ використання мохоподібних в господарстві.[11]Найбільш широко використовують різноманітні види сфагніт. Характеризуй використання сфагнових, неможливо не згадати торф [1].Утворюється він на болотах і уявляє собою спресування, не повністю розклавшихся в умовах ускладненої аерації залишків болотних рослин. Усі рослини, які зростають на болотах є торфоутворюючими. Значення їх в утворенні торфа приблизно теж саме, що і в складенні рослинності болота. Тому визначають три види боліт - низинне, перехідне і верхове. Низинний торф утворюють залишки листополіпних мохів із підкласа брієвих (звичайно їх називають зеленими мохами). Перехідний утворюється із залишків сфагнових мхів. Верховий -- це перш за все залишки сфагнових, а серед них на першому місці стоїть Sphagnum fuscum [13,14].Використання торфу в народному господарстві дуже різноманітне. Перш за все, це томливо. Але торф - це не лише паливо. Це також добриво, особливо важливо для підзолистого ґрунту. Для добрива торф використовують у чистому вигляді, а також в компостах [14,16].Торф є також доброю підстилкою для усіх сільськогосподарських тварин (також птахів). По цілому ряду характеристик торф'яна підстилка є набагато краще ніж усі інші. Вона характеризується дуже високою вологостійкістю. Наприклад, маса води, яку може поглянути і утримати солома, перевищує її власну масу десь в 2,4 рази. А торф'яна підстилка може поглинути і утримати води стільки, що її маса перевищує масу торфу від 4 до 10 разів. В окремих випадках від 20 і навіть 30 разів.Торф'яна підстилка має також властивість поглинати гази у великих кількостях, сильними теплоізоляційними властивостями. Вона має також антисептичні та інсектицидні властивості. Це захищає тварин від хвороб, не дає змоги розвиватися паразитам.Торф є важливим джерелом, сировиною для отримання ряду цінних речовин. З нього отримують етиловий та метиловий спирти, оцтову кислоту, нітрати, нафталін; торф входить до складу активованого вугілля, продукти його переробки - в склад різних маслин. Переробки торфу кислотами дозволяє отримати з нього речовини, які використовують в якості кормових для сільськогосподарських тварин.Крім того торф використовують в медицині. З нього після спеціальної обробки готують лікувальні грязі. Використовують торфотерапію при різних захворюваннях [4].Сфагнові мохи здатні поглинати вологу в 30-35 разів більше ніж їх власна маса. Ця фактична гігроскопічність сфагнових робить їх гарним перев'язочним матеріалом, який в багатьох значеннях краще за вату. Так, сфагнові поглинають вологу приблизно в 3-4 рази більше, ніж вата тієї ж маси, і в 3 рази швидше. Крім того, вони краще утримують вологу і поглинають більш рівномірно. Це зменшує кількість перев'язок однієї і тієї ж рани. Сфагнові пов'язки м'яке та більш прохолодні ніж ватні і тому менш подразнюють хворе місце. Сфагнові мають сильну бактерицидну дію.Ця дія полягає в зменшенні мікрофлори відкритих ран, особливо гнійних та інфікованих. Тому сфагнові - не лише перев'язочний матеріал, але і лікарський препарат.Дуже широко використовуються і інші бліофіти в лікарських цілях. Наприклад, Marchantia polymorpha I Conocephalum conicum для лікування захворювань печінки. Раніше була відомою „доктрина знаків". В зовнішній схожості якоїсь рослини бачиться знак, що саме ця рослина повинна бути використана при захворюванні того органа, на який вона схожа. Слань печіночника Conocephalum conicum по формі нагадує печінку людини. Саме ця схожість і є причиною такої назви для рослини - печіночникові.Маршанція як лікарська рослина у XVIII ст. Вважалась єдиним засобом проти усіх захворювань печінки.Зозулин льон (Polytrichum commune) використовувався в якості засобу, який покращував ріст волосся і надавав їм кращого кольору.Можна сказати, що антисептичну активність виявлено майже у всіх видів мохоподібних. Виявлено, що деякі мохоподібні здатні пригнічувати рістдеяких видів мікроорганізмів (іноді більше десяти). Наприклад, Marchantia paleacea, він здатен пригнічувати ріст дев'яти різних мікроорганізмів. Серед мікроорганізмів, ріст яких пригнічується екстрактами із мохоподібних, є золотистий стафілокок, кишечна паличка, сальмонела, кандіда, сарцина жовта, холерний вібріон, стрептокок [8].Хімічна природа речовини, забезпечуючи антибіотичну активність мохоподібних, не зовсім виявлена. Вважають, що можуть діяти дві групи речовин: органічні кислоти або полі феноли або фенолоподібні речовини. Було виявлено, що маршанція використовувалась не лише в якості засобу проти захворювання печінки, але і як протитуберкульозний засіб. Для лікування захворювань печінки використовувався і печіночник lonocephalum conicum, в якості клітинної речовини - листопагінний мох Pseudoscleropodium purum. Відвир із зозулиного льону використовувався в якості речовини, яка допомагає розчиняти каміння в нирках і в жовчному міхурі, при сильних кровотечах (як кровозупиняючий засіб). В Китаї цей вид взагалі вважався одним із найкращих „медичних" мохів. Він широко використовувався там в якості ліків від температури, а також дезінфікуючого засобу. Індіанці Аляски використовували бокоплідні мохи для лікування опіків, ран.Використовують мохи для очистки стічних вод гірничих заводів. При проходженні стічних вод через мох він може поглинати іони елементів, які добуваються. У води стануть чистими, таким чином втрата цінної речовини зменшиться [15,16]. Велике значення має використання мохоподібних для індикації умов середи, виявлення ступеня її забруднення. Накопичення в собі різних елементів, мохоподібні не лише показують ступень забруднення атмосфери. Вони також є чудовими індикаторами наявності або відсутності їх в субстраті. Це відкриває широкі можливості використання їх в біогеохімічних дослідах.Використовують біогеохімічний метод пошуку копалин, геологи Якутії вже виявили декілька районів, які містять багато цінних речовин, в тому числі олова, вольфраму, золота. Ще один шлях використання кріофітів - використання мохів в якості пакувального матеріалу. Живі мохи дуже широко використовуються в різних країнах для транспортування саджанців, живих рослин, деяких використовують для культивування орхідей. Крім того мох використовують для транспортування крихких предметів, фаянсового посуду. Широко використовуються мохи для набиття подушок. З одного боку мохи це - чудовий матеріал, з іншого боку - вважалось, що вони викликають сон. Крім того, мох ще використовують як теплоізоляційні прокладки при будівництві дерев'яних будівель [7].В Скандинавії мох (зозулин льон) використовувався в якості матраців та ковдр.Але крім цього мохоподібні приносять і шкоду для людини. Наприклад, розростання мохів на лугах знижує їх хазяйське значення, робить малопридатними, може привести до заболочення. Мохи знищують дерев'яні дахи домів, вони забезпечують накопичення вологи, це призводить до більш швидкого знищення деревини. ВисновокМохоподібні -- невеликі наземні, рідше водяні рослини, досить простої (для вищих) будови, з чітко виявленою зміною поколінь, або ядерних фаз, і на відміну від решти вищих рослин з домінуванням у циклі розвитку гаплоїдного, або статевого, покоління (гаметофіта) над диплоїдним, або нестатевим (спорофітом). Гаметофіт являє собою слань (талом) або більш-менш вертикальне стебельце -- каулідій з дрібними листками-філідіями і ризоїдами, але без справжніх коренів. Провідна система мохоподібних досить простої будови: без судин і навіть без трахеїд. На гаметофіті розвиваються статеві органи -- чоловічі (антеридії) і жіночі (архегонії). Запліднення відбувається у вологому середовищі за допомогою рухливих сперматозоїдів. Спорофіт (у мохоподібних він називається спорогоном) дуже редукований. Він складається із спороносної коробочки і ніжки з гаусторією, якою присмоктується до гаметоцЫТа, і веде напівпаразитичний спосіб життя. У коробочці з клітин археспорія після редукційного поділу утворюються спори, якими мохоподібні розмножуються. Із спори розвивається статеве покоління, або гаметофіт.Усі мохоподібні поділяють на три класи: Антоцеротовидні, або Антоцеротопсиди; Печіночники, або Маршанціопсиди, і Листко-стеблові мохи, або Мохи, або Бріопсиди.Деякі видів мохів вважаються рідкісними і потребують охорони.Список використаних джерел1. Алейко В.И., Дисько И.А., Вьгпаев Г.В., Козловская Н.В. По станицам Красной книги. - Мн: Бел СЭ. 1987. - 248 с.2. Андрієнко Т.Л., Горностай ВЛ., Графін М.Ф. Зелені скарби Чернігівщини. - Чернігів, 2004. - 84 с.3. Бачурин А.Ф., Партыка Л.Я. Печёночные мхи Украины. - K.: I979.4. Бардунов Л.В. Древнейшие на суше. - Сибирское отделение, 1984 - 150 с.5. Вірменко В.М., Панченко С.М. Мохоподібні // Чорноморський ботанічний журнал. - 2005.-№2. - С.92-1096. Возхинския В.Б., Трасе Х.Х., Шляхов Р.Н. Водоросли, лишайники и мохообразные СССр . -М: Мысль, 1978. - 365с.7. Горностай В.І., Графін М.В., Дадашева Т.Г. Вищі спорові судинні рослини. - Чернігів, 2005. - С.27, 28,39,68.8. Ивченко СИ. Занимательно о ботанике. - М.: Молодая гвардия, 1991. - С.4-8.9. Карпенко Ю.О.При ліс. - Чернігів, 2005 - с. 57.10. Комарницкий Н.А., Кудряшов Л.В., Уралов А.А. Систематика растений. - М: Просвящение, 1962. - С. 210 -24911. Остапова В.Г. Лесные болота. - М., 1982 - 127 с.12. Рейв Н.П., Питер. Современная ботаніка: 1 т. / Под ред. Шверт Р. - М.: Мир, 1990. - С. 30.13. Слюсарів А.О., Самсонов О. В. Біологія - 3-тє вид. О - К.: Вища шк.. 2001. - 622 с.14. Тахтаждян А.Л. Мир растений. - М.: 1991. - С. 10915. Федоров А.А. Жизнь растений. - М.: Просвящение, 1974. - С. 56-9716. Хржановский В.Г., Исаин В. Н. Приктический курс ботаніки. - М: Высшая школа, 1963. - 299 с.
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
