Історичний розвиток біологічних наук

Історичний розвиток біологічних наук

1

Міністерство Освіти і Науки України

Педагогічний ліцей

Кіровоградської міської ради

Кіровоградської області

Кафедра

природничо-географічних

дисциплін

Реферат

з біології

на тему:

«Історичний розвиток біологічної науки»

Підготувала

учениця 10

філологічного

класу

Назаренко Галина

Перевірила:

Бармак І.М.

Кіровоград 2007

Зміст

• Вступ 2
• Предмет вивчення біології 3
• Перші відомості про біологію 4
• Розвиток біології в епоху середньовіччя та Відродження 5
• Новітні відкриття в біології 7
• Давньокитайська медицина. Історія і сучасність 10
• Висновки 13
• Список використаної літ-ри………………………………………….16

Вступ

Життя на нашій планеті вражає складністю і різноманітність своїх проявів. Охопити всі ці прояви за декілька уроків чи лекцій не можливо. Тому ми вивчаємо біологію протягом декількох років, хоча, щоб досконало вивчити цю науку, не вистачить навіть півстоліття. Тому, я вважаю, що кожний з нас повинен мати хоча б елементарні знання з цієї дисципліни.

Я вважаю, що біологія - це дуже корисний предмет, адже вивчаючи її ми набираємося життєвого досвіду. Наприклад, вивчаючи медицину, ми зможемо надати першу долікарську допомогу в екстремальних ситуаціях. Це лише один приклад користі від вивчення цієї науки. Деякі вважають, що їм не потрібна ця наука, бо їх обрана професія ніяк не пов'язана з біологією. Так, може вона нікому й не буде потрібна у роботі, але щоб бути освіченою людиною, потрібно знати про деякі відкриття, мати уявлення, що це за наука.

Мені дуже цікаво гортати сторінки енциклопедій, особливо з біології, адже там є дуже багато цікавої інформації. Тому в своїй роботі я намагатимуся розповісти про найцікавіші відкриття в галузі біології, які відбулися протягом існування цієї дисципліни.

Предмет вивчення біології

Біологія (від грец. біос - життя, логос - наука, вчення)- це наука про життя, його форми та закономірності. Така назва науки була запропонована в 1802 р. німецьким ботаніком Л.Х.Тревіранусом (1779 - 1864), але остаточне визначення біології як самостійної дисципліни було зроблено лише в 1890 р. видатним французьким вченим Ж.Б.Ламарком. Предметом її вивчення є різноманітність вимерлих істот, їхня будова (від молекулярної до анатомо-морфологічної), функції, походження, індивідуальний розвиток, еволюції, поширення, взаємини одне з одним та з довкіллям.

На сьогодні це цілий комплекс наук про живу природу. Об'єктом вивченням біології є живі організми - рослини, тварини, гриби. Їх різноманітність, будова тіла і органів, розвиток, поширення, еволюція та форми співіснування в екологічних системах.

Упродовж багаторічного розвитку пізнання навколишнього світу послідовно змінювали і доповнювали один одного різні дослідницькі підходи: спостереження, опис і класифікація, порівняльно-аналітичний, історичний та експериментальний методи. Накопичення фактичного матеріалу, його опис і розподіл живих форм у систематичні групи, поширення методів біологічного дослідження наповнили конкретним змістом уявлення про живу природу, сприяли подоланню металічних поглядів.

Перші відомості про біологію

Біологія бере свій початок ще з глибокої давності. Описи тварин і рослин, відомості про анатомію і фізіологію людини і тварин були необхідні для практичної діяльності людей.

Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще первісна людина. Живі організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла. Вже в той час людина не могла обійтися без знань про властивості рослин, місця їх зростання, строки дозрівання насіння і плодів, місця мешкання і звички тварин, на яких вони полювали, хижих і отруйних тварин, які могли загрожувати їх життю. Так поступово збиралися відомості про живих істот. Значний фактичний матеріал про живі організми було зібрано відомим лікарем Давньої Греції Гіппократом (близько 460 - 322 р. до н.е.). він описав понад 500 видів тварин. Аристотель цікавився будовою і способом життя тварин, він заклав основи зоології. Першу спробу систематизації знань про рослини зробив давньогрецький природодослідник Теофраст (372 - 287 р. до н.е.). Розширенням знань про будову людського тіла давня наука зобов'язана римському лікарю і природодосліднику Галену (близько 130 - 200 р. до н.е.), який розтинав мавп і свиней. Його праці впливали на природознавство і медицину протягом кількох сторіч.

Ці погляди, розвинуті вченими епохи Відродження, поклали початок сучасним ботаніці і зоології, анатомії й фізіології та іншим біологічним наукам.

Розвиток біології в епоху середньовіччя та Відродження

В епоху середньовіччя під гнітом церкви наука розвивалася дуже повільно. Важливим рубежем у розвитку науки була епоха Відродження. Вже в XVIII ст. розвивалися як самостійні науки ботаніка, зоологія, анатомія людини, фізіологія. В XVI - XVII століттях в наукових дослідженнях поряд із спостереженням і описом широко став використовуватися експеримент.

В працях відомих вчених XVI ст. А. Везалія та М. Сервета були закладені основи уявлень про будову кровоносної системи тварин. Це підготувало велике відкриття XVIII - вчення про кровообіг, створене англійцем У. Гарвеєм(1628). Воно було створене на основі кількісних вимірів і застосуванням законів гідравліки . Важливу роль у розвитку біології відіграв винахід мікроскопа. З його допомогою відкрився світ найдрібніших живих істот, тонка структура клітини. Так, Р.Гук в Англії (1665 р.) виявив під мікроскопом клітинну будову корку, А.Левенгук у Нідерландах (1674 - 1677 рр.) спостерігав бактерії, сперматозоїди людини, К.М.Бер (1826 р.) побачив яйцеклітину ссавців, Р.Броун (1828 р.) відкрив клітинне ядро. Італієць М. Мальпігі відкрив за допомогою мікроскопа капіляри, що дозволило зрозуміти шлях крові від артерій до вен. Одним із головних досягнень біології XVIII ст. було створення системи класифікації рослин та тварин К.Ліннеєм (1735 р.).Його праця називалась "Система природи". В цей час закладаються основи науки систематики.

Англієць Дж. Прістлі показав на експериментах з рослинами, що вони виділяють кисень (1771-1778). Пізніше швейцарський вчений Ж. Сенеб'є встановив, що рослин під дією сонячного світла засвоюють вуглекислий газ та виділяють кисень ( 1782). Це були перші кроки на шляху дослідження центральної ролі рослин в перетворенні речовин і енергії в босфері Землі, перший крок у новій науці - фізіології рослин.

А. Лавуазьє та інші французькі вчені вияснили роль кисню в диханні тварин й утворенні тваринного тепла(1787 - 1790). Наприкінці XVIII ст. італійський фізик Л. Гальвані відкрив "тваринну електрику", що призвело в подальшому до розвитку електрофізіології. В цей же час італійський біолог Л. Спалланцані провів точні експерименти, які спростували можливість самозародження організмів.

Т.Шванн (1839 р.) спираючись на дані мікроскопії рослиних і тваринних об'єктів, виконаних ним самим і його попередниками, у тому числі М.Шлейденом (1838 р.), сформулював клітинну теорію. Основне її положення полягає в визнанні клітини як елементарної одиниці будови всіх органів і частин рослин та тварин. Ця теорія стала вирішальним доказом єдності структурної організації усього живого і спільності походження рослинного та тваринного царств. Клітинна теорія стимулювала наукову розробку теорії еволюції та була високо оцінена вченими, які поставили її в один ряд з такими відкриттями XIX ст., як закон збереження матерії й енергії і теорія еволюції Ч.Дарвіна. на основі клітинної теорії Р.Вірховим (1858 р.) було створено вчення про клітинну патологію, яке відіграло значну роль в медицині. Він показав, що багато хвороб людини супроводжуються специфічними змінами в клітинах і за характером цих змін можна зробити висновок про саму хворобу: кожна клітина - від клітини.

Новітні відкриття в біології

Справжній переворот у біології зробило вчення Ч.Дарвіна (1859 р.), який відкрив рушійні сили еволюції і дав матеріалістичне пояснення доцільності організації живих істот.

Важливим етапом розвитку біології стало відкриття Г.Менделем закономірностей успадкування ознак, що поклали початок генетичним дослідженням.

В ХІХ ст. в зв'язку з розвитком фізики та хімії в біологію проникають нові методи досліджень. Найбагатший матеріал для вивчення природи дали сухопутні і морські експедиції в малодоступні до цього райони Землі. Все це призвело до формування багатьох інших спеціальних біологічних наук.

На зламі століття виникла палеонтологія, яка вивчала викопні останки тварин та рослин - що свідчить про поступальні зміни - еволюції форм життя в історії Землі. Основоположником її був французький вчений Ж. Кюв'є.

Великий розвиток отримала ембріологія - наука про зародковий розвиток організму. Ще в ХVII ст. У.Гарвей сформулював положення "Все живе - з яйця". Але тільки в ХІХ ст. ембріологія стала самостійною наукою. Особлива заслуга в цьому належить вченому-природодосліднику К.М.Беру, який відкрив яйце ссавців та виявив загальність плану будови зародків тварин різних класів.

Застосування мікроскопа стимулювало розвиток ембріології, а також мікробіології. У другій половині XIX ст. Л.Пасгії, І.І.Мечніковим, Р.Кохом у біологічному експерименті було вивчено деякі інфекційні і паразитичні хвороби і розроблені принципи боротьби з ними (отримання сироваток та вакцин). І.І.Мечніков створив також загально біологічні основи вчення про клітинний імунітет, яке П.Ерліх доповнив теорією про гуморальний імунітет. Видатний вітчизняний вчений І.І.Мечніков створив велику школу мікробіології (Г.Н.Габричевський, А.М.Безрідка, І.Г.Савченко, Л.А.Тарасевич, Н.Ф.Гамалія, Д.К.Заболотний, Н.Я. і Ф.Я.Чистовичі), у працях яких були розкриті причини багатьох інфекційних хвороб та розробелно принципи наукового обґрунтування боротьби з ними.

Удосконалення світлового мікроскопа і техніки мікроскопічних досліджень до кінця XIX ст. значно розширило пізнання тонкої структури клітини. Було виявлено й описано її основні органели, з'ясовано закономірності клітинного поділу, розгадано механізми запліднення і дозрівання статевих клітин, відкрито хромосоми та їхнє складне поводження під час поділу тканин. У результаті виникла нова галузь біології - цитологія.

Новий етап (40-ві роки XX ст.) у вивченні будови клітин починається запровадженням до практичних досліджень електронної мікроскопії, за допомогою якої збільшення об'єкта досягає 100 тис. разів і більше. У цей період починається використання й інших фізико-хімічних методів дослідження: ультрацентрифугування для роз'єднання клітинних компонентів і виділення їх окремих фракцій з подальшим хімічним та рентгеноструктурним аналізом, введення до живих організмів мічених радіоактивних атомів з метою спостереження за швидкістю та напрямом обміну речовин. Для молекулярно-біологічних і молекулярно-генетичних досліджень дедалі частіше стали використовувати матеріальні основи спадковості клітин, її ферментні системи, динаміку енергетичного обміну, механізм генетичного контролю біосинтезу білків, нуклеїнових кислот та інших біологічно активних сполук. Було встановлено зв'язок між будовою та функцією окремих молекулі клітинних структур.

Вчення В.І.Вернадського про біосферу як особливу оболонку Землі закрило масштаби геохімічної діяльності живих організмів та їхній нерозривний зв'язок з неживою природою.

На сьогодні науці відомо близько 1 500 000 видів тварин і близько 500 000 видів рослин. Вивчення розмаїття рослин і тварин, особливостей їхньої будови та життєдіяльності має велике значення. Біологічні науки - база для розвитку рослинництва, тваринництва, медицини, біоніки, біотехнології.

Одним з найвидатніших біологічних наук є анатомія і фізіологія людини. Кожній людині потрібно мати уявлення про будову і функції свого організму, щоб у випадку необхідності зуміти надати першу допомогу, свідомо оберігати своє здоров'я і виконувати гігієнічні правила.

Протягом сторіч ботаніка, зоологія, анатомія і фізіологія розроблялися вченими як самостійні, ізольовані науки. Лише в XIX ст. було виявлено закономірності, спільні для всіх живих істот. Так виникли науки, які вивчають загальні закономірності життя. До них належать: цитологія - наука про клітину; генетика - наука про мінливість і спадковість; екологія - наука про взаємовідносини організмів з середовищем і між собою у природних угрупованнях тощо.

Давньокитайська медицина. Історія та сучасність

Всі народі світу мають свої традиційні методи лікування, які сторіччями старанно збиралися і бережно зберігалися в пам'яті нащадків. Їх позитивні результати, практичного застосування стали основою досвіду народної медицини. Але в XXст. в зв'язку зі стрімким розвитком хімічної фармакології, появою складних і точних діагностичних апаратів, широким застосуванням фізіотерапії інтерес до традиційних методів лікування стрімко знизився, багато методів стали забуті...

І тільки в останні десятиріччя знову виріс інтерес до народної медицини - вітчизняної, та особливо східної, до якої відноситься і давньокитайська медицина. Це частково обумовлено “фармакологічною перенасиченістю” сучасної медицини і появою негативних реакцій організму (різного роду алергій, “лікарські хвороби”) до нових синтетичних препаратів.

В історичній перспективі китайська медицина в деяких відношеннях обігнала західну. Більш ніж два тисячоліття назад, в пер іуд правління династії «Весняного й осіннього періодів» (770-476 рр. до н.е..) та «Ворогуючих імперій» (475-221 рр. до н.е.), в Китаї були записи трудів по медицині книга «Ней-цзин» . Роботи грецького лікаря Гіппократа, який жив у 446-377 рр. до н.е.., який вважався батьком західної медицини, відносяться до більш пізнього пер іуда. Тому «Ней-цзин» по праву може рахуватися найдавнішою у світі роботою по медицині. «Ней-цзин» включає в себе майже весь практичний медичний досвід, накоплений поколіннями китайських лікарів, обгрунтовує теоретичну систематику традиційного лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, а також голковколювання та припікання( рос. Прижигание), акупунктури.

При порівнянні медицини Китаю та західних країн виявляються інші пріоритети китайської медицини. До їх числа належать використання наркотичних засобів для досягнення повного наркозу при проведенні операцій на череві і при других видах хірургічного втручання китайським хірургом і спеціалістом по акупунктурі Хуа Туо більше тисячі семисот років тому.

Хуа Туо, живий з 112 до 207 р. н.е.., використовував для анестезії при своїх сміливих, на той час операціях, яка стала видатною, чайну суміш “Ма-фей-сан”.

Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 гг. н.е..) написав вже в той час свою роботу “Розгляд різних хвороб від дії холоду”, в яких розглянув питання особливої діалектичної діагностики китайської медицини, яка зберегла значення до сучасного часу.

А в середині III ст. лікар Хуан Фу-мі (215-288 рр.) написав першу спеціальну книгу “Цзя-і-цзин”, яка стала основою всіх наступних видань і досліджень по голковколюванню та припіканню (чжень-цзю-терапія). В працях Сун-сі-мяо (VIIст. н.е..), Ван Чу (VIIIст. н.е..) методика чжень-цзю-терапії модернізується - стає більш досконалою, і стає багатством багатьох поколінь.

Іншою значною подією в історії китайської медицини є опублікування Лі Шичженем в 1578 році фармацевтичного збірника «Бен-Цзяо Ган-Му».

До нашого часу дійшло більш ніж шість тисяч китайських книг по медицині, в яких розповідається про різні методи лікування. Деякі з цих книг допомагають китайським лікарям і в наш час, в якості довідкових посібників.

Значне місце в давньо-китайській медицині займала превентивна медицина. Ідея попередження хвороби стояла в самому початку лікарського спадку давнього Китаю, який дійшов до нас. Так, наприклад, змістом одного з діалогів в перший главі книги «Нэй-Цзин» являється питання про те, як людина може захистити своє здоров'я. По цій причині гігієнічні засоби і боротьба з паразитами завжди відігравали велику роль в китайській історії. В період Танської династії (618-907 рр. н.е..) китайським лікарям було відомо, що проказа була інфекційною хворобою, і хворі ізолювались від здорових людей. Також була здобутком давньокитайської медицини щеплення проти віспи. Вперше вона була використана в одинадцятому сторіччі, при цьому сироватка, взята у хворих віспою, вводилась здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга «Нова книга про щеплення проти віспи» (Чжун-тоу Хін-жу), новаторський труд в області імунології, був відомий в ХVI столітті в деяких країнах Європи та Азії.

Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху династії Інь (1324-1066 рр. до н.е..) до династії Жоу (1066-1221 рр. до н.е..) різниця існувала між дієтологією (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Ней-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарною (Шоу-и). В період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина зазнала подальшого розподілу. Виникло одинадцять різних направлень:

1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фен-май).

2. Загальна медицина (Цзе-і).

3. Педіатрія (Хао-фен-май).

4. Лікування паралічем (Фен-га).

5. Гінекологія (Фу-ге).

6.Офтальмологія (Ян-ге).

7.Стоматологія(Гоу-ци).

8. Лікування хвороб глотки та гортані (Ян-хоу).

9. Ортопедія (Чжен-гу).

10. Зовнішні хвороби та хірургія (Цзинь-чжуан).

11. Метод голковколювання та припікання, або акупунктура (Чжень-цзю).

Зараз китайська медицина поділяться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об'єм знань, який повинен вивчатися особливо в лікарській спеціальності. Єдиним , що стало відомо на Заході, це голковколювання та припікання, «акупунктура».

Висновки

У цілому для біології XX ст. характерні дві взаємозалежні тенденції у вивченні явищ життя: по - перше, розгляд цих явищ на різних рівнях організації (молекулярному, клітинному, організм енному, популяційному); по - друге, прагнення до цілісного синтетичного пізнання живої природи, що надало прогресу наукам, які вивчають властивості живої природи на всіх структурних рівнях її організації (генетика, систематика, еволюційне вчення та ін.). починаючи з 50 - х років вражаючих успіхів досягла молекулярна біологія, що розкрила хімічні основи спадковості, які виявилися універсальними для всіх організмів (будови ДНК, генетичний код, матричний принцип синтезу біополімерів).

Список використаної літератури

1. Энциклопедический словарь юного биолога.

2. Загальна біологія, 10 клас/ М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Верес, П.Г. Балан, В.М. Войціцький. - К.: Генеза, 2001.- 160 с.:іл.

3. Школьная енциклопедия - періодичне видання.