Курсовая: Виды кредитов коммерческих банков

негативно впливає на можливість залучення коштів для формування кредитних

ресурсів з метою подальших вкладень у народне господарство. Цей приклад

свідчить, що реалізація принципу платності являє собою досить складний

механізм не тільки кредитної політики окремого комерційного банку, але й

загального грошово-кредитного ринку.

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит

комерційного банку.

Зовнішні	Пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника
1. Циклічність розвитку ринкової економіки	1. Середня ставка, що сплачується банком за депозитними рахунками
2. Темпи інфляційного процесу	2. Структура кредитних ресурсів у банку
3. Ефективність державного кредитного регулювання	3. Вид кредиту, що надається банком
4. Середня процентна ставка по міжбанківському кредиту	4. Строковісь кредиту
5. Ситуація на міжнародному кредитному ринку	5. Суть ризику банку в залежності від забезпечення кредиту
6. Динаміка грошових нагромаджень фізичних і юридичних осіб	6. Зміст проекту, що фінансується
7. Динаміка виробництва і обігу	7. Кількість партнерів, які беруть участь у здійсненні проекту, що кредитується
8. Сезонність виробництва	8. Платоспоможність, надійність і високий імідж позичальника
9. Динаміка внутрішнього державного боргу

1.2. Джерела формування кредитних ресурсiв комерцiйних банкiв

Специфiка банкiвського закладу як одного з видiв комерцiйних пiдприємств

мiститься в тому, що переважна частина його ресурсiв формується не за рахунок

власних, а за рахунок позикових коштiв.

Пасиви комерцiйних банкiв є основою для здiйснення ним активних операцiй і

визначають масштаби їх розвитку. Одночасно структура i якiсть активiв

обумовлюють структуру пасивiв i рiзноманiтнiсть депозитних iнструментiв.

До останнього часу вiтчизняна банкiвська система мала певну своєрiднiсть, що

зв’язана з монополiєю спочатку Держбанка, а потiм спецiалiзованих банкiв на

кредитнi ресурси. Ця монополiя виражалася у вольовому розподiленнi клiєнтури

мiж банками, а вiдповiдно й закрiплення коштiв за тим чи iншим банком. Банки

були не зацiкавленi у залученнi вiльних грошових коштiв на свої рахунки,

оскiльки розмiри їх активних операцiй визначалися лiмiтами кредитних

вкладень, а не реально залученими на рахунки коштами.

В умовах використання на цiлi технiчного переоснащення, розширення,

реконструкцiю виробництва, нового будiвництва переважно бюджетних коштiв, а

не довгострокових чи середньострокових кредитiв банкiв була вiдсутня потреба

в аккумуляцiї строкових вкладiв як джерела середньострокових i довгострокових

кредитних вкладень. Перехiд до дворiвневої банкiвської системи, створення

економiчно самостiйних комерцiйних банкiв, переведення господарства на

принципи самофiнансування визначили проблему формування пасивiв як одну з

найактуальнiших у роботi банкiв.

Банки сприяють перетворенню тимчасово вiльних грошових заощаджень у позиковий

капiтал. На основi депозитних операцiй формується бiльша частина кредитних

ресурсiв банкiв.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти

банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені

кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та

строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних

паперів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки

використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому

здійснюється продаж грошових коштів, що були мобілізовані іншими кредитними

установами.

Цьому оперативному за способом залучення коштів джерелу притаманний

короткостроковий характер. В банківський практиці міжбанківські кредити рідко

виступають як джерело кредитних ресурсів, тому що вони дуже дорогі.

Міжбанківський кредит доцільно залучати, коли є необхідність прокредитувати

дуже вигідну угоду чи важливого крупного клієнта.

Комерційні банки також з метою залучення додаткових кредитних ресурсів можуть

випускати різноманітні види цінних паперів: акції, облігації, ощадні

сертифікати.

Депозити – основне джерело формування банкiвських кредитних та

iнвестицiйних ресурсiв. У сукупному капiталi комерцiйних банкiв деяких

розвинутих країн запозиченi кошти в 10-100 разiв перевищують власний капiтал.

Депозит вигiдний не тiльки вкладнику, але й банку. Велика кiлькiсть депозитiв

здатна створити банку позиковий капiтал, котрий вiн потiм розмiстить на

вигiдних умовах у будь-який галузi господарства. Рiзниця в процентах за

депозитами i процентах, що банк отримує вiд позичальникiв капiтала, являється

винагородою банку за проведену ним роботу по залученню вiльних грошових

коштiв i розмiщенню позикового капiталу. Прагнення банкiв збiльшити обсяги

цiєї винагороди обумовлює їх бажання розширити свою ресурсну базу шляхом

утворення "уявних вкладень", грунтом для появи яких являються рахунки до

запитання.

Пiд депозитом розумiють записи у банкiвських книгах, що свiдчать про

наявнiсть певних вимог клiєнтiв до банка, чи кошти клiєнтiв в банках у формi

вкладiв за депозитними угодами i договорами.

В теперiшнiй час джерела коштiв, що розмiщуються у вклади, дуже рiзноманiтнi.

Це кошти на рахунках пiдприємств, рахунках заробiтної плати робiтникiв i

службовцiв, рахунках державних установ i пiдприємств, якi тимчасово не

використовуються, але повиннi знаходитися на рахунку. З точки зору

банкiвської технiки вклади можна роздiлити на три групи: безстроковi (до

запитання), строковi та ощаднi вклади.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових, бюджетних

та iнших рахунках. За вкладами до запитання виплачується досить низький

процент, а нерiдко за ними зовсiм не виплачується винагорода. Депозити до

запитання призначенi в першу чергу для здiйснення поточних розрахункiв.

Щоденнне ведення платiжних операцiй пiдприємств в банках потребує великих

витрат. Щоденне за рахунками пiдприємств робиться безлiч бухгалтерських

проводок. Однак цi витрати банкiв в бiльшiй або меншiй мiрi компенсуються

тим, що при загальному розглядi клiєнти, що володiють рахунками до запитання,

не в повнiй мiрi використовують грошовi кошти, що знаходяться на рахунках.

Залишається так званий твердий залишок, який використовується банком для

своїх комерцiйних цiлей, тобто вiн може бути наданий у позику з метою

отримання прибутку. В середньому цей залишок є визначеною очiкуваною

величиною. Вiн утворюється внаслiдок того, що багато клiєнтiв банка регулярно

знiмають кошти зi своїх поточних рахункiв i поповнюють їх через кiлька днiв

чи тижднiв. Але бiльшiсть клiєнтiв для оплати своїх зобов’язань не знимає

всiєї суми вклада. Навiть тодi, коли компанiї щоденно використовують свої

кошти, на рахунках залишаються певнi грошовi залишки. Такий залишок коштiв

може бути використаний для розширення активних операцiй i, отже, для

отримання прибутку. Банк без особливих труднощів може видавати за рахунок цих

коштiв у певному обсязi короткостроковi кредити, наприклад позики пiд векселі

на 90, 120 днiв, чи контокоррентний кредит.

З точки зору управлiння банкiвською лiквiднiстю бiльш вигiдними для банкiв є

поточнi та бюджетнi рахунки, рахунки по фiнансуванню капiтальних вкладень,

рахунки спецiального призначення, оскiльки характер руху коштiв за ними

(суми, строки, перiодичнiсть здiйснення) може бути наперед вiдомi банку.

Вклади до запитання можуть бути розмiщенi на депозитнi чи контокорентнi

рахунки. В разi депозитного рахунуку клiєнт може зняти з рахунку тiльки суму

фактичного залишку на ньому. Навпаки, на контокоррентному рахунку можливий як

вiд’ємний, так й позитив­ний залишок. Клiєнт в будь-який час може не тiльки

отримати свiй вклад, але й отримати на певний строк кредит. За кредитовим

сальдо банк нараховує проценти на користь клiєнта, а за дебетовим – стягує

процент на свою користь як за наданою позикою. Причому процент на користь

банку нараховується за бiльш високою ставкою. Контокорентний рахунок

вiдкривається надiйним клiєнтам, першокласним позичальникам.Тобто

контокорентні рахунки суб'єктам господарювання не відкриваються.

Певну подiбнiсть з контокорентним рахунком має поточний рахунок з

овердрафтом. Це рахунок, за яким на основi угоди мiж клiєнтом i банком

припускається в певному розмiрi перевищення суми списання за рахунком над

величиною залишкiв коштiв. Але при овердрафтi на вiдмiну вiд контокоренту

такi запозичення вiдбуваються нерегулярно. Крiм того, договiр про овердрафт

укладається кожний раз окремо, а наявнiсть поточного рахунку з овердрафтом не

виключає вiдкриття клiєнту для проведення окремих операцiй додатково

депозитних чи позикових рахункiв, в той час як на контокорентному рахунку

зосереджуються всi операцiї, що проводяться банком по вiдношенню до клiєнта.

Контокорентнi рахунки вiдкриваються юридичним особам, а рахунок з овердрафтом

може бути вiдкритий i неюридичнiй особi, а також фiзичнiй для покриття

тимчасових розривiв у надходженнi й використання коштiв.

До депозитiв до запитання вiдносяться кореспондентськi рахунки банкiв, що

вiдкритi в НБУ чи банках-кореспондентах з метою здiйснення платежiв та

розрахункiв в односторонньому порядку чи за дорученням один одного.

Кореспондентськi рахунки, вiдкритi в iнших банках-кореспондентах, називаються

ностро-рахунками, навпаки, кореспондентськi рахунки, вiдкритi банками-

кореспондентами в данному банку, називаються лоро-рахунками. Як правило, при

встановленнi кореспондентських вiдносин мiж банками сторони передбачають

можливiсть утворення овердрафту за цими рахунками. Утворення на лоро-рахунку

пасивного (кредитового) сальда означає наявнiсть в оборотi банка додаткових

ресурсiв, залучених iз банку-кореспондента, а активного (дебетового) сальдо –

виникнення овердрафту, тобто надання банку-кореспонденту кредиту. Навпаки, за

ностро-рахунком кредитовий залишок означає залучення в оборот коштiв iншого

банку, а дебетовий – розмiщення частини своїх коштiв в цьому банку-

кореспондентi. Таким чином, кредитове сальдо за рахунками ностро та лоро

вiдображає в балансi банка ресурси, що надiйшли в його користування вiд

банкiв-кореспондентiв.

Основний недолiк депозитiв до запитання для банка – необхiднiсть мати бiльш

високий оперативний резерв для пiдтримки лiквiдностi (через потенцiйну

можливiсть вилучення грошей з рахункiв до запитання. У бiльшостi комерцiйних

банкiв вклади до запитання займають найбiльшу питому вагу в структурi

залучених коштiв. Це, як правило, саме дешеве джерело утворення банкiвських

ресурсiв. У зв’язку з високою мобiльнiстю коштiв залишок на рахунках до

запитання не постiйний. Можливiсть власника рахунку в будь-який момент

вилучити кошти потребує наявностi в оборотi банка пiдвищеої долi

високолiквiдних активiв (залишку коштiв в касi, на кореспондентському рахунку

та iнш.) за рахунок скорочення частки менш лiквiдних активiв, якi приносять

значнi доходи. Через цi причини за залишками на рахунках до запитання банки

виплачують власникам досить низький процент чи зовсiм не нараховують за ними

нiякого доходу.

Відносно строкових вкладiв, то цi депозити, на вiдмiну вiд поточних вкладiв,

мають бiльш тривалi строки. Як правило, вони приймаються на строк не менше

одного мiсяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладання грошей

мiститься в отриманнi бiльш високих процентiв. Банк, зi свого боку, також

може розраховувати на цi кошти бiльш тривалий час i вiдповiдно збiльшити

доходи вiд процентiв. В основному строковi вклади не використовуються для

здiйснення платежiв, як це вiдбувається з коштами на поточних рахунках.

Строковi вклади подiляються на саме строковi вклади й строковi вклади з

попереднiм повiдомленням про їх вилучення. Саме строковi вклади повертаються

власнику у заздалегiдь визначений термiн, до цього моменту вони

"заблокованi", не можуть бути вилученi з банку i банк може повнiстю

розпоряджатися ними. Якщо сума, спочатку вкладена як строковий вклад, не

вилучається власником у встановленний термiн, то в майбутньому вiн може

розпоряджатися нею аналогiчно поточному рахунку. Як правило, по вкладах з

бiльшим строком зберiгання виплачують бiльш високий процент.

Якщо у випадку саме строкових вкладiв пiсля закiнчення договiрних строкiв

клiєнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який з наступних

днiв, то строковi вклади з попереднiм повiдомленням потребують надходження в

банк спецiальної заяви вкладника. Строк надання такої заяви зазделегiдь

обумовлюється i в залежностi вiд нього встановлюється величина процентiв за

вкладом.

Строковi вклади займають промiжне положення мiж вкладами до запитання й

ощадними вкладами. Вони вiдрiзняються вiд ощадних депозитiв тим, що мають

вiдносно невеликий, чiтко обумовлений строк, хоча вiн і бiльше, нiж за

депозитами до запитання. Крiм того, розмiр строкових вкладiв встановлюється

круглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатися

ним тiльки пiсля проходження певного строку, не виключає, що клiєнт в разi

необхiдностi може достроково отримати у банка свої кошти. В данiй ситуацiї

банк може, наприклад, надати клiєнту кредит, погашення якого вiдбудеться

пiсля закiнчення термiну строкового кредиту. Банк може також повернути

грошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значно

знижуються проценти.

Рiзновидом строкових вкладiв є депозитнi сертифiкати. Сертифiкати – це цiннi

папери, якi свiдчать, що їх власник внiс кошти в банк на визначений строк з

нарахуванням певного проценту. Вони подiляються на такi, якi можна передавати

iншим особам, i без права передавання. Сертифiкати з правом обiгу на

вторинному ринку мають суттєвi переваги перед строковими вкладами, що

оформленi простими депозитними угодами, так як через велику кiлькiсть

можливих фiнансових посередникiв у розповсюдженнi й обiгу сертифiкатiв

розширюється коло потенцiйних iнвесторiв; на вторинному ринку сертифiкат може

бути достроково проданий iншiй особi з отриманням певного доходу й без змiни

при цьому обсягiв ресурсiв банка, в той час як дострокове вилучення власником

строкового вкладу означає для нього втрату дохода, а для банка – частини

ресурсiв.

Отже, перевагою строкових депозитних рахункiв для клiєнтiв є отримання

високого проценту, а для банку – можливiсть пiдтримки лiквiдностi з меншим

оперативним резервом. В той же час для банка недолiк строкових вкладiв

полягає в необхiдностi виплати пiдвищених процентiв за вкладами й зниження

таким чином маржі, тобто рiзницi мiж процентами за активними i пасивними

операцiями.

Ощаднi депозити застосовують для накопичення чи вкладання грошових

заощаджень. Для них характерним є повiльне зростання й те, що використання

коштiв часто вiдбувається через кiлька рокiв. При цьому слід вiдмiтити, що

грошовi суми, помiщенi на рахунки, якi призначенi для здiйснення платежiв чи

на заздалегiдь визначений строк, не вiдносяться до ощадних вкладiв. Ощаднi

депозити мають стiйкий характер у довгостроковому перiодi, тому вони

перетворилися зараз в одну з найважливiших операцiй. Цi кошти безпосередньо

використовуються для фiнансування великих промислових та торгiвельних

компанiй, для надання довгострокових позик, у тому числi i державi. Ощаднi

вклади вигiднi банкам тим, що вони, як правило, носять довгостроковий

характер і, отже, можуть використовуватися як джерело довгострокових

вкладень. Недолiком їх є пiдвладнiсть цих вкладiв рiзноманiтним факторам

(полiтичним, економiчним, психологiчним), що пiдвищує загрозу швидкого

вiдтоку коштiв з цих вкладiв.

До останнього часу у вiтчизнянiй банкiвський практицi питанням управлiння

депозитами не придiлялася увага. Перед установами банкiв на мiсцях не

ставилася задача забезпечення надання коротко- i довгострокових позик в

залежностi вiд розмiрiв i специфiки мобiлiзованих ними кредитних ресурсiв.

Подiбне положення було викликано надмiрною централiзацiєю управлiння

процесами формування i використання позикового фонду страни.

Активи i пасиви банка тiсно пов’язанi мiж собою. Виходячи на ринки кредиту,

банки постiйно контролюють стан своїх пасивiв, слiдкують за наявнiстю вiльних

ресурсiв, строками запитання депозитiв, вартiстю залучених капiталiв i

заощаджень. Якщо приток ресурсiв в банк уповiльнюється й не може бути

забезпечений на припустимих умовах, банк буде вимушений переглянути свою

полiтику в областi активних операцiй, вiдмовитися вiд вигiдних пропозицiй,

погасити частину ранiше наданих кредитiв.

Таким чином, визначення обсягiв, строкiв, цiни мобiлiзованих ресурсiв

торкається усього спектру вiдносин в областi управлiння активними операцiями.

Основу ресурсної бази банка складають залученi кошти. За фiксованiстю строкiв

залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна управляти,

та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi депозити, та

мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на розрахункових,

поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. "Золоте" банкiвське

правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка повиннi

вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов’язань. Кожної групi пасивiв

повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками розмiщення. Так,

пасиви, якими можна управляти, формують базу для цiльового, програмного

кредитування, а поточнi пасиви є основою для операцiй на ринку "коротких

грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж джерелами ресурсiв i їх розмiщенням

є основою фiнансової стiйкостi банка. Таким чином, виходячи з принципу

збалансованостi структури джерел фiнансування, необхiдно формувати останнi в

залежностi вiд економiчної кон’юнктури ринку, об’єктiв кредитування,

прибутковостi й обертання активiв.

Реалiзацiя другого напряму оптимiзацiї структури пасивiв (здешевлення

ресурс­ної бази) пов’язана з якiсним удосконаленням вже iснуючих видiв i

впровадженням можливих варiантiв модифiкацiй старих послуг не тiльки для

задоволення потреб вже iснуючих клiєнтiв, але й для залучення нових, а також

з пошуком банком принципово нових операцiй, якi ранiше не проводилися, на

користь клiєнтiв. Це буде сприяти залученню дешевих ресурсiв – коштiв на

розрахунковi рахунки.

Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсiв

повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне покращення

своїх депозитiв.

При цьому банки дотримуються таких основних принципiв органiзацiдепозитних

операцiй:

1) депозитнi операцiї повиннi сприяти отриманню прибутку чи створювати умови

для отримання прибутку в майбутньому;

2) особливу увагу в процесi органiзацiї депозитних операцiй слiд придiляти

строковим вкладам;

3) органiзуючи депозитнi та кредитнi операцiї, банк повинен намагатися

мiнiмiзувати свої вiльнi ресурси;

4) банку слiд приймати заходи щодо розвитку банкiвських послуг, що сприяють

залученню депозитiв.

Сектор кредитування був першим сектором, який швидко зрiс в Українi за умов

iнфляцiї та неконкурентностi. Iнфляцiя в тисячi процентiв викликала попит на

кредитнi ресурси цiною в 300 – 400% рiчних.

У 1991-1993 роках комерцiйнi банки активно надавали позики, але, через свою

недосвiдченiсть, дуже мало турбувалися про забезпечення наданих кредитiв.

Банк припиняв операцiї лише тодi, коли борги визнавалися безнадiйними.

Проблема безнадiйних боргiв загострювалася через недосконале законодавство

про заставу майна, зокрема у зв’язку з браком централiзованої системи

реєстрацiї фактiв застави майна та арешту майна за борги.

Допускалася практика надання кредитiв i зовсiм без забезпечення, а також

кредитiв пiд страхування чи гарантiю без належної перевiрки статутних

документiв та фiнансового стану фiрм-гарантiв.

Все це спричинило різке зростання безнадійних кредитів в “кредитних

портфелях” комерційних банків, багато з них опинилися на межі банкрутства.

Одним з фiнансових факторiв, який природньо компенсував високий рiвень ризику

в кредитнiй дiяльностi комерцiйних банкiв, була надзвичайно висока маржа

процентних ставок, що частково допомагало покривати значнi збитки вiд

прострочених позик.

Таким чином, кредитна діяльність комерційних банків за останні роки стала

більш зваженою, але ймовірність збитковості кредитних операцій ще досить

значна, і тому важливого значення набуває формування банками в необхідних

обсягах резервних фондів з метою підтримання ліквідності і платоспроможності

банку на необхідному рівні.

II. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

Розглянемо основні види кредитів, що надаються вітчизняними банками.

Положенням Нацiонального банку України "Про кредитування" передбачено

класифiкацiю кредитiв, що надаються комерцiйними банками, за такими ознаками:

– за строками користування;

– за забезпеченням;

– за ступенем ризику;

– за методами надання;

– за строками погашення.

За строками користування кредити подiляються на:

1) строковi, тобто кредити, наданi на визначений у договорi строк. В

свою чергу вони подiляються на короткостроковi (до 1 року включно),

середньостроковi (до 3 рокiв) та довгостроковi (понад 3 роки). Строк кредиту, а

також вiдсотки за його користування (якщо iнше не передбачено умовами

кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок

позичальника або сплати платiжних документiв з позичкового рахунку

позичальника) до повного погашення кредиту та вiдсоткiв за його користування.

Короткостроковi кредити можуть надаватися банками у разi тимчасових

фiнанасових труднощiв, що виникають у зв’язку iз витратами виробництва та

обiгу, не забезпечених надходженнями коштiв у вiдповiдному перiодi.

Середньостроковi кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточнi

витрати, на фiнансування капiтальних вкладень. Довгостроковi кредити

можуть надаватись для формування основних фондiв. Об’єктами кредитування можуть

бути капiтальнi витрати на реконструкцiю, модернiзацiю та розширення вже дiючих

основних фондiв, на нове будiвництво, на приватизацiю та iнше.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5