Ефективність кредитування на прикладі Маріупольського відділення "Індекс-банк"

Кредит надається підприємству на строго певну мету. Залежно від цілей розрізняють:

1. Кредит для фінансування оборотного капіталу;

2. Кредит для фінансування основного капіталу;

3. Кредит для фінансування торгових посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність в підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

*залогове зобов'язання;

*договір-гарантія;

*договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Примушувати можна майнові права і майно, яке може бути відчужено залогодержателем і на яке може бути обернене стягнення.

Застава майна може здійснюватися передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке знаходиться в загальній власності підприємств, передається в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмету застави відбувається за узгодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмету застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, застави утримувача або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства і його структурних підрозділів, будинків і споруд, застава яких походить з дозволу і на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави повинно бути позначено найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченого заставі вимоги, розмір і термін виконання зобов'язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави полягає у письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально підтверджується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договори застави нерухомого майна за, місцезнаходженням нерухомого майна; договори застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договори застави товарів в обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може відбутися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також в безперечному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладення договору застави підприємства - заставодержателя повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування і страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладення договору, а також доказу, що органи приватизації і трудовий колектив були повідомлений про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію і нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство повинне внести в банк певну платню за користування кредитом.

Відсотки, які платить підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво або реконструкцію, підприємства платять за рахунок прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і звернення, що зменшує суму оподатковуваної податком прибули.

Процентні ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних основах з підприємствами-позичальниками їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктуры і чинників, які формують попит і пропозицію на ринку позикових засобів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. У Україні на рівень відсотків по кредиту комерційних банків значно впливають процентні ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні процентні ставки залежно від вигляду і об'єкту кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами і банками можливо за таких умов.

1.Учасники кредитної угоди повинні бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2.Підприємство (позичальник) або повинен бути власником майна, або володіти правом на користування і розпорядження їм.

3.Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного терміну.

4.Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні співпадати економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Банк-кредитор в процесі оцінки діяльності підприємства - позичальника ставить такі вимоги:

* підприємство повинно бути кредитоспроможним;

* підприємство повинно забезпечувати зростання об'ємів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг);

* відношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується одержати, до суми власного капіталу повинен складати не більше 70:30;

* інвестиційний проект підприємства-позичальника повинен бути таким, що фінансово окупається і не передбачати виробництво з високим екологічним ризиком;

* кредит повинен бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне устаткування) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно умовам, що їх ставлять більшість українських банків, дисконтована вартість застави повинна складати не менше 200% від суми зобов'язань позичальника. За оцінювання майна, що передається в заставу, враховується його ліквідності.

На першому етапі підприємство і банк веде переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. По позитивних наслідках переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, зокрема:

* клопотання підприємства;

* копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) і змін і доповнень до ним (якщо такі були);

* бізнес-план проекту і додавання до нього або техніко-економічне обгрунтування;

* баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності;

* перелік і розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва або випуску, місцеположення.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника:

- анкета позичальника;

- засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть сплачені за рахунок кредиту. Умови платежу за цими контрактами повинні передбачати переважно акредитивну форму розрахунків або оплату за фактично одержаний товар і лише в окремих випадках - попередню оплату (остання забороняється імпортних контрактів);

- копії контрактів, які підтверджують, що виручка від них забезпечує окупність проекту;

- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіту про дебіторську кредиторську заборгованість на останню звітну дату. При короткостроковому кредитуванні додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний об'єм продажу продукції за останній рік;

- по вимозі банку можуть подаватися розшифровки дебіторської і кредиторської заборгованості з обов'язковою вказівкою термінів її виникнення і погашення. За наявності простроченої кредиторської заборгованості необхідно повідомити конкретні заходи, спожиті для її погашення;

- розрахунок щомісячного грошового потоку на термін надання кредиту (за всіма видами діяльності);

- звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводилися;

- перечень майна, що передається в заставу, і розрахунок його вартості з визначенням залишкової балансової вартості, роки будівництва або випуску, місцеположення, характеристик і відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

- документи, що підтверджують повноваження осіб, які представляють інтереси підприємства-позичальника;

- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності (у разі потреби).

Якщо позичальник не є клієнтом банку-кредитора, то на вимогу банку він додатково надає:

- довідку про рух засобів на всіх рахунках або виписування з рахунків підприємства позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство (з поточного і валютних) за останні 6-12 місяців;

- довідку податкової інспекції або банку, що обслуговує позичальника, про брак обов'язкових до сплати документів;

- довідку про брак заборгованості за банківськими кредитами і про терміни повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів;

- нотаріально засвідчені зразки підписів і відбитки друку.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних засобів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно із стандартним переліком документів для довгострокового кредитування.

Банк має право вимагати від підприємства представлення проектної кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути і менше.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству не поновлюваної кредитної лінії. Кредитування починається лише після використання підприємством-позичальником власних засобів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

- вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює його ділову репутацію і імідж;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

- визначає перспективи розвитку підприємства;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки і інших чинників.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність або відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і терміни надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щокварталу.

У Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства - позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності і форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що одержує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу.

А) Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

- коефіцієнт заборгованості;

- коефіцієнт ліквідності;

- коефіцієнти оборотності;

- коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених засобів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частина позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства і рівень фінансового ризику, який можуть випробувати кредитори: якщо нижчий коефіцієнт, то краще вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить об'єм активів або зазнає збитки.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти оборотності свідчать, наскільки ефективніше підприємство використовує свої активи.

«Оборотності дебіторської заборгованості в днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Оборотності товарно-матеріальних запасів в днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб шляхом реалізації продукції перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо об'ємів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може указувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про здатність підприємства ефективніше використовувати активи для отримання прибутку. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами в дане підприємство (прибуток акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий об'єм позичених засобів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно узяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють з показниками конкурентів і визначають зміни, що відбулися протягом певних періодів (динаміку змін).

Б) Рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів відображає прилив і відтік засобів підприємства за певний період.

Приплив і відтік засобів можна розділити на три «категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

- виробнича діяльність;

- інвестиційна діяльність;

- фінансова діяльність.

Дані про рух грошових коштів допомагають:

- оцінити можливість підприємства накопичити в майбутньому засоби для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

- визначити потреба підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух засобів допомагають зрозуміти суть фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідні заходи.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувалися грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає можливість прогнозувати рух грошових коштів і визначити об'єм необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах набутого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство буде потенційне мати можливість зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову в наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству і наскільки він задоволений прогнозом.

В) Оцінка ділового середовища підприємства

В процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, і пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють в нестійкий секторах економіки і, можливо, в результаті цього знаходяться на межі банкрутства. Інші підприємства працюють в стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

- форма власності;

- вид діяльності;

- ринки і клієнти позичальника;

- конкуренція;

- поставщики;

- виробничі потужності;

- керівництво і організація;

- сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

1.Форма власності Форма власності указує на міру ризику у разі втрати платоспроможності або банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2.Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3.Ринки і клієнти позичальника. Визначаються сильні і слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів декількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари і послуги, що проводяться підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4.Конкуренция. Підприємств позичальника повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів робитиме вплив на майбутнє положення на ринку, на розмір власної частини ринку і прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємства - позичальника повинно мати таку інформацію:

- назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

- сильні і слабкі сторони їх продукції, цін, їх позиції на

ринку;

- порівняльна позиція підприємства-позичальника і його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

- зміни продукції або технологій, що очікуються на підприємстві позичальника;

- концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник.

5.Поставщики. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина і що комплектують, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність в

підприємства сировини.

6.Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати даних про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їх якості.

7.Керівництво і організація.

Банк може вимагати від підприємства такої інформації:

Керівництво

- основні обов'язки керівників підприємств;

- кваліфікація і професійний досвід;

- наявність вакансій серед керівних посад підприємства;

- вживання сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану і маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку і методів контролю, порядок ухвалення рішень і звітності.

8.Сильні і слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

- добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торгову марку;

- продукція і послуги має стійкий попит, мають

добрі перспективи на майбутнє;

- сучасне устаткування і технології і тому подібне.

Слабкі сторони:

- неконкурентоспособні ціни;

- традиційно невисока якість продукції;

- продукція і послуги має невеликий попит і має не дуже добрі перспективи на майбутнє;

- дуже сильна конкуренція;

- труднощі у отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника і тому подібне.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності комерційної угоди (проекту) банк ухвалює рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою висновку банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу полягає між підприємства - заставника і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, терміни виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) і вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставник або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмету застави, зобов'язання із страхування заставленого майна і тому подібне.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або у разі ухвалення в забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків і тому подібне. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому указується мета кредитування, умови, порядок надання і погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, процентні ставки за кредит, права і відповідальність сторін і інші умови.

Відповідно договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству певну суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використовувати одержані кошти на відмічені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки і надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права і обов'язки позичальника.

III. Права і обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок рішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

Загальні положення: найменування сторін; предмет договору - вид кредиту; сума і розмір процентної ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання і погашення кредиту; порядок нарахування і сплати відсотків за кредит.

Права і обов'язки позичальника

2.1 Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредиту в об'ємах і в строк, відмічений в договорі;

Страницы: 1, 2, 3, 4