1. Ф'ючерсні операції з іноземною валютою. Особливості валютних ф'ючерсних угод. Переваги та недоліки ф'ючерсних операцій з валютою. Основні ринки валютних ф'ючерсів
2. Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій у міжнародних операціях
3. Завдання №5
Список літератури
1. Ф'ючерсні операції з іноземною валютою. Особливості валютних ф'ючерсних угод. Переваги та недоліки ф'ючерсних операцій з валютою. Основні ринки валютних ф'ючерсівФ'ючерсні операції - це торгівля стандартизованими контрактами, в яких детально регламентовано всі умови - сума, термін, метод розрахунку тощо. Їх головна мета - хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит.Ф'ючерсні - це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф'ючерсу ціна підвищиться, то його власники отримують прибуток, якщо знизиться - зазнають збитків. Продаж ф'ючерсу дає прибуток, якщо ціна рухається вниз.Ф'ючерсні операції виникли у 1972 році і відіграють помітну роль на валютних ринках США та Великої Британії, де на них припадає до 15% обсягу операцій. На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ф'ючерси зазвичай не пред'являються для виконання, а використовуються як інструмент спекуляцій та хеджування.Валютними ф'ючерсами називають контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют та узгодженою ціною. Відповідно до такої угоди її учасники одержують і право, й зобов'язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу в установлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладення угоди. Здійснення валютних ф'ючерсів відбувається тільки на біржовому ринку, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків. На відміну від товарних ф'ючерсів, які широко використовуються з кінця XIX ст., валютні ф'ючерси з'явилися в середині 70-х років XX ст., що збігається в часі з формуванням Ямайської валютної системи. На міжнародних валютних ринках вони особливо активно використовуються в останнє десятиріччя.Особливостями валютного ф'ючерсного ринку є:високий ступінь стандартизації контрактів;обмежене коло валют, що обмінюються одна на одну;висока ліквідність контрактів;надійність укладених угод;можливість за незначних початкових витрат оперувати значними сумами.Основними учасниками ф'ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які працюють на фондовому ринку, члени й фахівці ф'ючерсної біржі, а також дрібні інвестори та приватні особи.Уперше валютні ф'ючерси було введено в обіг у США 15 травня 1972 р. на Міжнародному грошовому ринку (ІММ - International Monetary Market) Чиказької комерційної біржі, яка стала найбільшим центром торгівлі ф'ючерсами. Крім Чиказької біржі центрами торгівлі ф'ючерсами стали Лондонська міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (LIFFE - London International Financial Futures Exchange, із 1982 p), a також Сінгапурська міжнародна валютна біржа (Singapore International Monetary Exchange), біржі Франкфурта-на-Майні, Сіднея, Токіо та ін.Ціною купівлі валютного ф'ючерсу є взаємно узгоджений між продавцем і покупцем обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, яка ввійшла до стандартного переліку валют даної біржі. Основою для одержання прибутку чи виникнення збитків є різниця між поточним і узгодженим за ф'ючерсною угодою валютними курсами. Таку різницю називають базисом і розраховують за формулоюде Бр- базис рівноваги;Кс- спот-курс валют;СД - доларова відсоткова ставка за депозитами;СВ- відсоткова ставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари США;Д- тривалість періоду між укладенням і здійсненням угоди, днів.Ціна (вартість) ф'ючерсу визначається як сума спот-курсу та базису рівноваги.Загальним правилом купівлі-продажу ф'ючерсів є зіставлення поточної ціни ф'ючерсу (Цф) та ціни рівноваги (Цр). Якщо Цф>Цр, слід очікувати зниження ринкової ціни і збільшення обсягів продажу ф'ючерсів.Якщо Цф< Цр, ринкова ціна почне поступово підвищуватися і можна очікувати збільшення обсягів купівлі ф'ючерсів і продажу валюти за поточним курсом.Організація здійснення ф'ючерсної угоди базується на виборі для виконання брокерських функцій певного члена фондової біржі, тільки через якого може бути виконана угода. Клієнт, який хоче продати або купити валютний ф'ючерс, звертається із своїм замовленням до брокера і після узгодження умов отримує усне підтвердження згоди на здійснення контракту, що потім фіксується документально із зазначенням дати реєстрації замовлення. Після прийняття й підтвердження усного замовлення воно передається до кабіни фірми-брокера в залі біржі. Докладно умови цього замовлення-наказу фіксуються на стандартному бланку замовлення, копія якого передається дилерові в біржову яму, де відбувається виконання угоди. Після виконання замовлення клієнта всі деталі угоди дилер записує на стандартному бланку і відправляє його в кабіну своєї фірми, де заповнюється біржовий розрахунковий бланк, що потім передається членові біржі для ознайомлення клієнта з умовами укладеної угоди (рис.1).Відмінною особливістю ф'ючерсних контрактів є перерозподіл ризику, що забезпечує високу ліквідність укладених угод. Фіксуючи обмінний курс, обидві сторони гарантують відсутність як збитків, так і прибутків. Тобто одна сторона уникає непередбачених збитків, а інша відмовляється від непередбаченого (спекулятивного) прибутку, що дає змогу взаємно зменшити ризик втрат від можливої зміни валютних курсів у несприятливому для обох напрямі. Крім того, важливе значення має реалізація принципу вільного біржового торгу завдяки тому, що розрахункова палата біржі для кожного учасника ф'ючерсної угоди бере на себе функції третьої сторони, тобто здійснюється додаткове страхування укладеної угоди.Рис.1. Схема здійснення угод за ф'ючерсними контрактамиЗгідно з Правилами проведення торгів ф'ючерсний контракт допускається до обігу в Секції після затвердження його Специфікації Біржовим комітетом. Рішення останнього про прийняття Специфікації доводиться до відома членів Секції-трейдерів-ІТ загальним (письмовим) повідомленням не пізніше як за десять робочих днів до першого торгового дня за ф'ючерсним контрактом, що вводиться в обіг. Заявка на участь у торгах подається за стандартною формою трейдером від імені члена Секції та за його рахунок або від імені члена Секції, але за рахунок клієнта. Останній різновид заявок називають клієнтськими. Вони подаються за наявності відповідного клієнтського наказу, який називають заявкою-дорученням.Ліміти зміни ціни та ставки початкової маржі вказуються в Умовах торгів у порядку, передбаченому Положеннями про Гарантійний фонд АБ "Кліринговий дім".Ліміт зміни ціни встановлюється окремо для кожної серії термінового контракту з метою обмеження зміни цін на час торговельної сесії та вказується у відповідній Специфікації. Під лімітом мінімальної зміни ціни розуміють мінімальний крок її зміни, що реєструється (розмір пункту). Під лімітом максимальної зміни ціни розуміють максимально допустиме її коливання протягом торгової сесії, тобто, якщо протягом торгової сесії поточна ціна зросла або знизилася більш як на визначений ліміт порівняно з ціною попереднього закриття, торги можуть бути зупинені маклером.Значення лімітів зміни цін розраховуються щоденно Управлінням моніторингу і регулювання (УМР) залежно від ситуації на ринку. Інформація про зміни лімітів ціни за всіма контрактами, що торгують у поточний торговий день, доводиться до відома учасників торгів не пізніше, ніж за годину до початку торгів.Ліміт загальної кількості позицій (ліміт на монополізацію ринку) обмежує частку відкритих позицій із кожного типу й серії термінових контрактів члена Секції-трейдера-ІТ. Дія цього ліміту поширюється на члена Секції- трейдера-ІТ тоді, коли кількість позицій, відкритих ним щодо серії термінового контракту на одному з його торгових рахунків, перевищує визначену кількість, установлену Специфікацією відповідного термінового контракту. Значення ліміту загальної кількості позицій розраховується УМР і вказується у Специфікації термінового контракту.Ставки початкової маржі розраховуються і встановлюються Кліринговим домом для кожного типу й серії контрактів як фіксовані суми за один контракт і зазначаються у Специфікації відповідного ф'ючерсного контракту.Допустимий мінімум клірингового рахунку, що відкривається для забезпечення гарантій виконання зобов'язань за відкритими позиціями і на якому блокується певна сума коштів, має дорівнювати сумі початкової маржі. Варіаційна маржа розраховується в разі розбіжності цін контрактів із котирувальною ціною торгової сесії (ціною закриття).Рішення щодо процедури розрахунку та вимог до члена Секції-трейдера-ІТ за маржею виноситься Кліринговим домом і викладається у відповідному його положенні про порядок розрахунків за результатами торгів на терміновому ринку Біржі. Крім того, в разі значного коливання цін (валютних курсів) або наближення строку виконання за відповідною серією термінових контрактів Кліринговий дім може виносити рішення про нарахування додаткової (до початкової) маржі чи вимагати від членів Секції внесення спеціального маржового внеску.У разі виникнення ситуації, пов'язаної з неспроможністю члена Секції або клієнта здійснити в повному обсязі свої зобов'язання, що відносять до обставин непереборної сили, Біржа:припиняє допуск його до здійснення угод у Секції;має право продати на аукціоні брокерське місце (брокерські місця) неспроможного члена Секції-трейдера-ІТ;може довести факт неспроможності до відома всіх членів Секції-трейдерів-ІТ загальним повідомленням.Кліринговий дім, у свою чергу, також може вжити відповідних заходів, зокрема здійснити примусову ліквідацію позицій неспроможного члена Секції-трейдера-ІТ. Якщо неспроможність стосується не всіх клієнтів неспроможного члена Секції та членів Секції, які перебувають у нього на розрахунковому обслуговуванні, то вони протягом установленого Кліринговим домом часу й порядку можуть перейти на розрахункове обслуговування до іншого уповноваженого Клірингового дому.Така гнучкість системи торгів та обслуговування дозволяє забезпечити відкритість і прозорість діяльності учасників ринку ф'ючерсних валютних контрактів.2. Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій у міжнародних операціяхОскільки надання банківських гарантій не є однією з основних операцій, які здійснюють банки, то вони не регламентуються окремими законами чи нормативно-правовими актами. Законодавчо дані операції регламентуються в основному уніфікованими правилами, або ж виходячи з: кредитних операцій, умов надання кредитів, формування резервів під кредитні операції, виконання зобов'язань, прав та обов'язків сторін угоди тощо.Вперше основні правила для гарантій було видано Міжнародною торгівельною палатою в Парижі - “Уніфіковані правила по договірних гарантіях" (УПДГ) - в серпні 1978р (публікація МТП № 325). З 1 січня 1994 року вступила в силу нова редакція УПДГ. (публікація МТП № 458).Незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу” (УПГ), редакція 1992р., публікація МТП № 458.Також надання гарантій регламентується, але не прямо, Цивільним кодексом України (від 16.01.03) та Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків № 279 від 06.07.2000.За Цивільним кодексом України (ЦКУ) якщо гарантія видана не кредитодавцеві, а кредитоодержувачеві для забезпечення виконання останнім кредитних зобов'язань згідно з угодою, укладеною між ними, то її можна розцінювати за певних умов як гарантію на користь третьої особи (кредитодавця). Також кодекс регламентує укладання договору між банком та принципалом, який є підставою для покладання відповідальності за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором.Що стосується стягнення банком-гарантом коштів з рахунку боржника у разі невиконання ним своїх зобов'язань, то без згоди власника рахунку згідно з ЦКУ та ЗУ “Про підприємництва в Україні" кошти з нього можуть стягуватись у випадках, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.Оскільки надання банківської гарантії є кредитною операцією, то під неї необхідне формування резерву (Положення №279). Банкам, які не виконують вимог про порядок формування резервів, не рекомендовано видавати банківські гарантії аж до повного їх формування.Як було зазначено вище, незалежні гарантії підпадають під “Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу” В даному випадку, наприклад, для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред'явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливого платежу, крім умови надання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності). Гарант не зобов'язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар та принципал свої договірні зобов'язання.Сучасному типу незалежних гарантій притаманні у більшості своїй якості документарних (комерційних) акредитивів, особливо принцип незалежності, згідно з яким платіж повинен бути здійснений, тільки якщо умови платежу, зазначені в гарантії, були виконані, й принцип відповідності. Отже, якщо умови гарантії повністю виконані, банк зобов'язаний здійснити платіж. На відміну від акредитивів, гарантії забезпечують фінансову компенсацію у разі невиконання принципалом своїх зобов'язань. Основною ж ознакою акредитиву є платіжна функція. Тобто зобов'язання, яке при виставлянні банківської гарантії бере на себе гарант, має абстрактний характер.Структура незалежних гарантії дає змогу використовувати різні платіжні механізми. Найпопулярніші серед них - гарантії з оплатою за першою вимогою. Вони ще називаються безумовними гарантіями і надають бенефіціару право отримати кошти від банку-гаранта без будь-яких доказів чи підтверджень факту порушення аплікантом (експортером) своїх зобов'язань. У цілому банківські гарантії, їх зміст і форма, на відміну від документарного акредитиву та інкасо, завжди відповідають вимогам національного законодавства країни банку, який видає гарантію.Для визначення гарантії, яка підлягає оплаті за пред'явленою вимогою, необхідно, щоб гарантія не містила ніяких інших умов можливою платежу крім умови падання письмової вимоги й додаткових документів, які зазначені в тексті гарантії. Оскільки відповідальність за гарантією зазначена окремо від основної угоди (принцип незалежності), гарант не зобов'язаний перевіряти, чи виконали бенефіціар і принципал свої договірні зобов'язання.Слід сказати, що оскільки принципал і бенефіціар взаємопов'язані контрактом, значимість принципу незалежності повністю залежить від конкретного типу платіжних умов. Наприклад, якщо гарантія оплачується за першою вимогою, бенефіціар має право терміново отримати платіж без будь-яких інших умов. Відповідно, банк повинен здійснити платіж, а принципал відшкодувати певну суму без будь-яких заперечень, як зазначено в основному контракті. Гарантії за першою вимогою саме цим і відрізняються від поручительств (умовних гарантій) 12.Що стосується відмінності надання гарантій від видачі кредиту, то вона полягає в тому, що надання гарантій дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов.Далі проведемо порівняльну характеристику гарантій та поручительств, з якими гарантії часто ототожнюють і які є найбільш близькими за своєю сутністю.Гарантії та поручительства є способами забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або в певній частині. Таким чином, у договорі поруки беруть участь три сторони - кредитор, боржник і поручитель за боржника перед кредитором. Зрозуміло, що у будь-якому випадку тут потрібна згода кредитора на забезпечення боргу в такий спосіб.Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Отже, порука має додатковий (акцесорний) характер: визнання недійсним основного зобов'язання, що забезпечується укладанням поруки, незалежно від тих підстав, за якими основне зобов'язання визнається недійсним, спричинює беззаперечну недійсність і поруки.У законодавстві окремих країн акцесорність є критерієм розмежування двох понять: поручительства і гарантії. Якщо йдеться про акцесорність, то це поручительство, а коли акцесорність відсутня - це гарантія. Гарант залишається зобов'язаним і тоді, коли основне зобов'язання за будь-яких причин визнається недійсним.Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги спричинює недійсність договору порукиУ разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки. Якщо поручитель не бажає нести відповідальність у повному обсязі, в договорі поруки слід зазначити конкретний розмір його відповідальності, інакше поручитель відповідатиме у повному обсязі.Зазначена норма законодавства не поширюється на гарантію. У зв'язку з цим, якщо в договорі, зокрема, між банком та гарантом відсутня умова про відповідальність гаранта у вигляді сплати пені за прострочення платежу позичальником, у арбітражного суду немає правних підстав для покладання цієї відповідальності на гаранта. Боржник і поручитель залишаються боржниками до остаточного погашення боргу (виконання основного договору).За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-поручителів. У цьому випадку останні є між собою солідарними боржниками перед кредитором.Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов'язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника у розмірі виплаченої цим поручителем суми.На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов'язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, які видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості других, якщо інше не встановлено законодавством.Необхідність безспірного виконання банками гарантій за першою вимогою полягає в тому, що бенефіціар може отриматиплатіж за гарантією, не маючи претензій до принципала навіть тоді, коли принципал повністю виконав свої зобов'язання. Якщо принципалвважає, що він повністю виконавсвої зобов'язання за контрактом, він може спробувати повернути від бенефіціара суму, сплачену за гарантією (за принципом "спочатку плати, потім сперечайся”). Але при цьому у принципала виникнуть серйозні труднощі. Якщо принципал все ж отримаєарбітражне чи судове рішеннян його користь, є ризик невиконання такого рішення, наприклад, тому, що бенефіціар неплатоспроможний або цедержавна установа, яка користується імунітетом, або з причин валютних обмежень у країні. Отже, бенефіціар отримує всі вигоди такої гарантії, тоді як для банку та принципала це може створити низку проблем.Що стосується недосконалості українського законодавства, то в ньому поняття "гарантія" сформульоване неясно і недостатньо, тому ми не маємо чітких правил роботи з банківськими гарантіями в Україні, як це робиться у провідних європейських країнах. Це одна з причин недовіри іноземних банків та компаній до українських гарантій і вимог, щоб гарантії українських банків були підтверджені першокласними європейськими банками.У зовнішній торгівлі українські банки використовують незалежні гарантії. Інколи банки підпорядковуються щодо міжнародних гарантій “Уніфікованим правилам щодо гарантій, які підлягають оплаті за пред'явленою вимогою". Але, на жаль, українські банки майже не випускають безумовних гарантій і не прагнуть діяти як безумовні гаранти. Це знову ж таки пов'язано із недоліками українського законодавства. Наприклад, у разі платежу банк наражається на проблему, пов'язану зі стягненням застави, що оформлена під гарантію, на користь банку Ця процедура надто непроста і громіздка, а судова справа може затягнутися на довгі місяці, а то й роки. Ще одна проблема пов'язана з тим, що українські банки (па відміну від більшості банків іноземних країн) не мають права безспірного списання коші з рахунків клієнтів у разі заборгованості останніх.Ще однією з причин невикористання безумовних гарантій є нерозвинена практика відкриття банками кредитних ліній на своїх клієнтів для проведення усіх видів банківських операцій. Тому кожна активна операція, що здійснюється банком не за рахунок коштів клієнта, потребує довготривалого оформлення кредитних відносин між банком і клієнтом та відповідного оформлення забезпечення. Тут постає проблема з заставою 12.Також трапляються випадки, коли українські банки дозволяють собі не оплачувати власні гарантії, посилаючись на те, що їх клієнт повністю виконав свої зобов'язання перед бенефіціаром. Так банки-гаранти намагаються захистити своїх клієнтів від необґрунтованих вимог (тому що банку-гаранту потім буде важко отримати відшкодування оплаченої суми від свого клієнта). Дані дії також спричинюють недовіру до українських банків.Отже банківські гарантії використовуються для забезпечення як фінансових операцій (кредити, овердрафти, участі, у спільних підприємствах, випуск облігацій, перестрахування тощо), так і нефінансових (контракти купівлі-продажу, лізингу та промислові). Гарантії відрізняються від інших засобів забезпечення (акредитивів, поручительств, авалів та інше) за різними ознаками. Найбільш близькими до банківських гарантій є поруки, з якими їх часто ототожнюють.Що стосується низької економічної активності українських банків і підприємств у сфері надання банківських гарантій, а також труднощів, які при цьому виникають, то вони викликані недосконалістю українського законодавства. А оскільки законодавчі питання у сфері банківських гарантій торкаються і багатьох інших аспектів і сфер економічної діяльності, то весь пакет економічних законів і законодавчих актів із метою оздоровлення та активізації економіки України має бути комплексно переглянутий і змінений, з урахуванням при цьому досвіду розвинутих країн і в сфері банківських гарантій у тім числі. Можна сказати, що підвищення економічної активності, а також збільшення можливостей українських підприємств цілком залежить від розширення прав і можливостей українських комерційних банків.На сьогоднішній день конкуренція між банками сприяє універсалізації банківської справи, розширенню та розвитку як традиційних, так і нових операцій та послуг. До таких послуг, наприклад, належать гарантійні послуги. Надання цих послуг дає змогу банкам розв'язувати низку завдань, зокрема, поліпшити обслуговування своїх та залучити нових клієнтів, удосконалити власну ресурсну базу. Останнє досягається різними шляхами, наприклад, одержанням комісійних доходів від надання гарантійних послуг, прийняттям у їхнє забезпечення гарантійних депозитів. Надання гарантійних послуг, на відміну від видачі кредиту, дає можливість банкам за відсутності вільних ресурсів мобілізувати їх пізніше тим чи іншим чином, причому за інших однакових, привабливіших умов. Крім того якщо надані гарантії не використані, то банк одержує комісійні доходи, які за інших однакових умов впливають на збільшення його власного капіталу. У разі ж необхідності виконати зобов'язання по гарантії банк отримує комісійні, а іноді ще й процентні доходи.Гарантії є способом забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються у стосунках між будь-якими суб'єктами правовідносин.Учасниками гарантійних операцій є:
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
