функції Європейського центрального банку

функції Європейського центрального банку

3

• План
• 1. Які основні функції Європейського центрального банку? 2
• 2. Якби Ви були консультантом банку, які умови “Інкотермс” запропонували б при експорті 5
• Задачі 11
• Список використаної літератури 17
•  Які основні функції Європейського центрального банку?

Європейський центральний банк (ЄЦБ) -- головний елемент Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам.

Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.

Найвищий орган ЄЦБ -- Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшини голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.

Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшини голосів. Головне завдання правління ЄЦБ -- справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країн ЄС.

ЄЦБ та національні центральні банки можуть:

· встановлювати стосунки з центральними банками та фінансовими установами інших країн, а коли доцільно, з міжнародними організаціями;

· набувати та продавати негайно чи форвардно всі типи валютних активів та банківських металів; термін "валютні активи" охоплює цінні папери та всі інші активи, у будь-якій формі володіння, у валюті будь-якої країни чи одиницях розрахунку;

· володіти та керувати активами;

· провадити банківські операції всіх типів у стосунках з третіми країнами та міжнародними організаціями, зокрема позикові та кредитні операції.

Окрім операцій, що постають із їхніх завдань, ЄЦБ та національні центральні банки можуть здійснювати операції заради адміністративних цілей чи свого персоналу. Важливим елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення валютної стабільності в межах ЄС;

- спрощення конвергенції процесів економічного розвитку;

- забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності;

- стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

Базовим елементом ЄВС є запровадження розрахункової валютної одиниці -- ЕКЮ.

Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів. 1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) -- угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур. З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції -- створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межах товарів, послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав до участі в ньому. Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:

1. Інфляція не може перевищувати рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових пункти.

2. Розміри бюджетного дефіциту мають становити не більше, як 3% ВНП країни.

3. Коливання обмінних курсів національних валют (при відсутності їх девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).

4. Норма довгострокового прибутку не повинна перевищувати 2% від середньої норми прибутку трьох членів ЄС, які мають найнижчу норму прибутку.

5. Національний борг не повинен перевищувати 60% ВНП.

Було здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995 та 1997 роках.

У 1995 р. критеріям Маастрихтського договору за рівнем інфляції відповідали 11 країн з 15; за процентними ставками -- 10; за розмірами бюджетного дефіциту -- 4 (Данія, Німеччина, Ірландія та Люксембург), причому показник дефіциту в цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірами внутрішнього державного боргу -- 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна -- Люксембург, по три вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія та Ірландія.

Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів посилення контролю за економічною політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала укласти між майбутніми членами валютного союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий для економіки час не перевищувати 3-ивідсоткового рівня дефіциту бюджету відносно ВНП. За сприятливої економічної ситуації цей показник зменшуватиметься до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної системи своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи та надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання.

Рішення про створення валютного союзу певним чином змінило загальну стратегію будівництва ЄС. До цього часу ця стратегія передбачала, що усі держави-учасниці мають рухатись на шляху інтеграції з однаковою швидкістю і на рівних брати участь у реалізації інтеграцій них програм. Для нових членів передбачався лише перехідний період, після якого на них поширювалися загальні правила.

1. Якби Ви були консультантом банку, які умови “Інкотермс”

запропонували б при експорті

Серед договорів зовнішньоекономічної діяльності виділяють наступні види:

Договір купівлі-продажу. Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто покупець товару знаходиться далеко. В цьому випадку порядок передачі товару покупцю стає важливим.

Головні відмінності "внутрішньодержавної" купівлі-продажу від міжнародної купівлі-продажу:

- внутрішня купівля-продаж, як правило, регулюється однією державою, в той час як міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або більше) державами;

- при міжнародній купівлі-продажу вартість товару розраховується двома (або більше) сторонами;

- при міжнародній купівлі-продажу варто враховувати, які міждержавні угоди можуть впливати на права й обов'язки сторін.

В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.

Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.

На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").

"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.

"Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.

У тлумаченні й застосуванні комерційного договору можуть виникати труднощі, як у силу неоднозначності тих або інших його положень, так і в силу того, що деякі питання в ньому просто не передбачені.

"Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

- коли переходить право власності на товар;

- коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

- хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

- хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

- хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори.

Договори страхування. На практиці використовуються типові договори страхування майна. Найбільш відомою типовою формою є форма "Страхування будинку і майна" ("Building and Property Insurance Form", або, скорочено, ВРІ).

За цією типовою формою страхується будинок, споруди, машини й устаткування, особисте майно, що використовується в підприємницькій діяльності. В договорі на основі форми ВРІ можна також розширити коло об'єктів страхування і включити в нього:

- майно, придбане після укладання договору;

- майно, що знаходиться в межах помешкань, придбаних після укладання договору;

- майно, що знаходиться поза межами помешкань, використовуваних у підприємницькій діяльності;

- майно, що знаходиться поза будинком, наприклад огорожа, знаки, антени.

Суму відшкодування можна встановити таким чином:

- всі об'єкти, включені в договір (договір часто оформляється у вигляді страхового поліса), страхуються на визначену суму;

- окремі об'єкти, включені в договір, страхуються на визначену суму;

- ризики, що страхуються за договором, перераховуються в договорі. Можна також передбачити в договорі, що страхуванню підлягають "усі ризики", і потім передбачити винятки;

- можна передбачити, що сума відшкодування дорівнює вартості заміни товару (або іншого об'єкта) чи якоїсь частини цієї вартості. Можна також передбачити, що сума відшкодування дорівнює визначеному відсотку реальної вартості товару (з урахуванням амортизації);

- щодо майна, вартість якого змінюється, можна передбачити, що страхувальник повинен регулярно (як правило, щомісяця) повідомляти страховику про вартість об'єкта. Страхувальник сплачує премії, виходячи із зазначеної вартості.

Страхування непрямих збитків. У зазначених вище прикладах договорів про страхування майна мова йде про збиток, що є прямим результатом страхових подій.

Тим часом існують й інші договори страхування, за якими страхується збиток, що є непрямим результатом певних подій.

Найбільш відомий приклад такого типу страхування - це страхування прибутку від підприємницької діяльності.

Страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрату прибутку або фіксованих платежів в результаті понесеного страхувальником збитку. Наприклад, в результаті пожежі магазин був закритий протягом місяця, коли працювали тільки декілька його відділів. Якби не було пожежі, було б отримано більше прибутку. Крім того, власник магазину повинен продовжувати виплачувати заробітну плату, податки і вартість утримання помешкань й устаткування.

До найбільш типових договорів так званого непрямого страхування належать:

1) договір про страхування втрат прибутку в результаті знищення підприємства постачальника або головного споживача, що призвело

або до зниження замовлень, або недопоставки і, в кінцевому результаті, до закриття страхувальника;

2) договір про страхування зайвих витрат, за яким страховик відшкодовує страхувальнику суму, що той змушений сплачувати без будь-якої користі для себе, наприклад орендна плата за приміщення після пожежі;

3) договір про страхування втрати орендних платежів. За цим договором страхувальник, що передав помешкання в оренду іншим особам, одержує від страховика відшкодування збитків від втрати можливості стягувати орендну плату в результаті знищення приміщень.

Договір схову. У деяких випадках виникає потреба у зберіганні товару, для якого немає місця в торговому закладі покупця. Існують підприємства (товарні склади), що спеціально займаються зберіганням товарів. Іноді товар береться на зберігання й іншими підприємствами. Угоду з передачі товару на схов часто називають договором схову.

Договір схову, як правило, містить такі положення:

- одна сторона (зберігач) приймає від іншої сторони (довірителя) на схов певне майно, як правило, на певний строк;

- довіритель (або інша особа, що діє від його імені) має право в будь-який час вимагати майно, здане на зберігання;

- зберігач зобов'язаний видати майно за першою вимогою довірителя або особи, що діє від його імені (наприклад за дорученням), незалежно від терміну зберігання;

- зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, необхідних для збереження прийнятого майна;

- зберігач зобов'язаний безперешкодно допускати представників довірителя до приміщення, де зберігається майно, з метою перевірки комплектності;

- довіритель зобов'язаний після закінчення терміну дії договору одержати здане на збереження майно самостійно або видати доручення на одержання майна третій особі.

У торгівлі велике значення мають свідоцтва про прийом товарів на зберігання. За такими свідоцтвами (вони ще називаються складськими варантами) товар, що знаходиться на складі, може бути закладено або продано.

Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів. В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.

Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.

На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").

"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.

"Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.

У тлумаченні й застосуванні комерційного договору можуть виникати труднощі, як у силу неоднозначності тих або інших його положень, так і в силу того, що деякі питання в ньому просто не передбачені.

"Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

- коли переходить право власності на товар;

- коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

- хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

- хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування.

Таким чином, для КБ визначальним за умовами «Інкотермс» є проведення всіх операцій з купівлею-продажкм валют згідно встановлених стандарівт системи «Інкотермс».

Задачі

Задача 1.

Банк отримав депозитний вклад на термін 2 роки за ставкою приблизно річних на суму. Річна ставка по кредитах річних на внутрішньому ринку. У той час на міжнародному ринку річні ставки по депозитах на зазначений термін приблизно річних і по кредитах - річних. (Ставки по кредитах на обох ринках залишаються сталими протягом зазначеного вище терміну).

Спот курс на даний момент. Прогнозується, що курс через два роки буде, а через рік - .

· Користуючись оптовим ринком є можливість розмістити дану суму з наданням у кредит за різними ставками за (див. таблицю) ринковим рівнем. Враховуючи, що банківська ставка по оптовій сумі (див. таблицю).

· Може бути можливість інвестувати дану суму на термін два роки на вітчизняному ринку та на міжнародному ринку (взяти участь у іноземному інвестуванні).

Вам необхідно:

1. Проаналізувати вкладення даних коштів у вигляді надання кредиту позичальнику на термін два роки:

· Без рефінансування процентного прибутку;

· З рефінансуванням процентного прибутку.

2. Оцінити прибутковість використання оптового ділінгу:

· Класичного варіанту розміщення сум від найвищої ставки до найнижчої

· Розглянути можливість розміщення за найвищою ставкою з урахуванням особливостей вітчизняного валютного, кредитного та фінансового ринків.

3. Використовуючи курсову різницю оцінити економічний результат ситуації на міжнародному ринку.

4. Визначити ідеальний форвардний курс за два роки та дворічну форвардну маржу.

5. Проаналізувати ефективність та доцільність проведення інвестування з урахуванням відсоткових ставок та корекцій.

6. Провести валютно-процентний арбітраж та обґрунтувати результати даної операції.

7. На основі вище проведених розрахунків зробити фінансовий аналіз всієї трансакції та вибрати найкращий спосіб вкладення цих коштів при умові, що Ваш банк використовує кореспондентський рахунок (у деяких випадках має свій рахунок і може його використовувати).

Задача № 2

Банк отримав (див. таблицю). Враховуючи обмеження на оптову суму депозиту Банк звертається до своєї закордонної філії про можливість прийняти її під (див. таблицю) процент річних. Ринковий Задача 1.

Банк отримав депозитний вклад на термін 2 роки за ставкою приблизно (див. таблицю) річних на суму (див. таблицю). Річна ставка по кредитах (див. таблицю) річних на внутрішньому ринку. У той час на міжнародному ринку річні ставки по депозитах на зазначений термін приблизно (див. таблицю) річних і по кредитах - (див. таблицю) річних. (Ставки по кредитах на обох ринках залишаються сталими протягом зазначеного вище терміну).

Спот курс на даний момент (див. таблицю). Прогнозується, що курс через два роки буде (див. таблицю), а через рік - (див. таблицю).

· Користуючись оптовим ринком є можливість розмістити дану суму з наданням у кредит за різними ставками за (див. таблицю) ринковим рівнем. Враховуючи, що банківська ставка по оптовій сумі (див. таблицю).

· Може бути можливість інвестувати дану суму на термін два роки на вітчизняному ринку та на міжнародному ринку (взяти участь у іноземному інвестуванні).

Вам необхідно:

1. Проаналізувати вкладення даних коштів у вигляді надання кредиту позичальнику на термін два роки:

· Без рефінансування процентного прибутку;

· З рефінансуванням процентного прибутку.

2. Оцінити прибутковість використання оптового ділінгу:

· Класичного варіанту розміщення сум від найвищої ставки до найнижчої

· Розглянути можливість розміщення за найвищою ставкою з урахуванням особливостей вітчизняного валютного, кредитного та фінансового ринків.

3. Використовуючи курсову різницю оцінити економічний результат ситуації на міжнародному ринку.

4. Визначити ідеальний форвардний курс за два роки та дворічну форвардну маржу.

5. Проаналізувати ефективність та доцільність проведення інвестування з урахуванням відсоткових ставок та корекцій.

6. Провести валютно-процентний арбітраж та обґрунтувати результати даної операції.

7. На основі вище проведених розрахунків зробити фінансовий аналіз всієї трансакції та вибрати найкращий спосіб вкладення цих коштів при умові, що Ваш банк використовує кореспондентський рахунок (у деяких випадках має свій рахунок і може його використовувати).

Задача № 2

Банк отримав (див. таблицю). Враховуючи обмеження на оптову суму депозиту Банк звертається до своєї закордонної філії про можливість прийняти її під (див. таблицю) процент річних. Ринковий рівень при цьому рівний (див. таблицю) річних. Є можливість дану суму розмістити на міжбанківському ринку різними сумами за ставками ринкового рівня від найвищої.

Визначити:

ь прибутковість операції;

ь оцінити ризиковість Вашого варіанту розподілу даної суми.

Задача 3