Формування та розвиток банківської системи України

1991-1994 роки

Після розпаду СРСР та створення на його руїнах п'ятнадцяти незалежних держав склалася парадоксальна ситуація, коли новостворені центральні банки всіх цих країн стали емісійними центрами, тобто розпочали емісію неготівкових грошей, загальних для всіх новостворених держав. Центральний банк Росії контролював лише приріст готівкових коштів. Це було основним фактором швидкого зростання в даний період цін. Так, інфляція в Україні у 1992 році становила майже 2 000%.

Високі її показники спостерігалися в усіх країнах рублевої зони (значно меншим зростання цін було в Балтійських країнах, передусім в Естонії та Латвії, які першими вийшли з рублевої зони і створили власні валюти).

Таблиця 1. Історичний огляд гіперінфляції у різних країнах світу

Звичайно, швидке зростання грошової рублевої маси за умови адміністративного регулювання цін змушувало кожну нову країну чи навіть регіон створювати адміністративні бар'єри з метою протидії «вимиванню» із них товарів. Країни Балтії в цій ситуації більшою мірою застосовували економічні методи - відпустили ціни, відповідно підвищивши заробітну плату в бюджетному секторі. Україна ж ввела тимчасову валюту - купонокарбованець.

Це мало посприяти вирішенню проблеми нестачі готівки в обігу, яка була наслідком контролювання емісії з боку Центрального банку Росії (ЦБР), та захистити внутрішній ринок товарів. Із метою контролю грошової емісії ЦБР, починаючи з липня 1992 року, змінив порядок розрахунків із колишніми республіками СРСР, згідно з яким відкрив рахунки кожної з них у себе та відповідні кореспондентські рахунки в кожному із центральних банків колишніх республік, що значно ускладнило взаєморозрахунки з Росією всіх пострадянських країн рублевої зони.

Кінець 1992-го та 1993 рік - період, унікальний з точки зору світового досвіду та катастрофічний для української економіки. Гіперінфляцію, коли середньомісячне зростання цін становило понад 50 відсотків, переживали лише кілька країн світу: Угорщина після Другої світової війни, Німеччина та Австрія у 1920_х роках, Аргентина, Болівія та Бразилія у 1980_х роках. Як свідчить світовий досвід, інфляція є грошовим феноменом у довгостроковому періоді. Інфляція в Україні з 31 грудня 1992 року по 31 грудня 1993 року становила понад 10 000%, тобто ціни за календарний 1993 рік зросли більш як у 100 разів. А за період із 1 листопада 1992-го по кінець 1993 року - у 167 разів!

З огляду на це, важко говорити про те, що Національний банк України мав якусь можливість протягом 1993 року проводити монетарну політику у класичному розумінні цього поняття.

Згадаймо прямі кредити у вугільну галузь під час страйків шахтарів Донбасу, кредити на потреби агропромислового сектору, для взаєморозрахунків або на поновлення обігових коштів. Дефіцит бюджету уряду майже на 100% покривався за рахунок прямих кредитів НБУ. Грошова маса протягом 1993 року зросла приблизно у 20 разів, а ціни - більш як у 100 разів.

Тобто виникла типова ситуація для всіх економік, що пройшли через гіперінфляцію: ціни зростали набагато швидше, ніж центральний банк друкував гроші. Суспільство жило в умовах постійних інфляційних очікувань, що (разом із друкуванням нових грошей) також було важливим фактором прискорення інфляції. її високий рівень зробив невигідною справою тримання грошей на руках. Українські громадяни відреагували відповідно - прагнули якомога швидше позбавлятися купонної готівки.

Гіперінфляцію 1992-1994 років спричинили три основні взаємопов'язані фактори.

По-перше, діюча податкова система не забезпечувала покриття державних видатків в умовах, коли реальний ВВП скорочувався швидкими темпами і відповідно зменшувалася податкова база. Значна частина економіки функціонувала в тіні, тобто зовсім або частково не сплачувала податків. За різними оцінками, тіньовий сектор економіки становив більш як половину всієї економіки. Зменшення реальних податкових надходжень спричинялося також часовим лагом та дискретністю їх збору в умовах високої інфляції (ефект Танзі - Олівейра).

По-друге, відсутність ринку капіталу, необхідного державним підприємствам, які потребували дешевих кредитів.

По третє, орієнтація на сеньйораж як засіб для фінансування дефіциту бюджету.

Фактично купонокарбованець перестав виконувати кожну з трьох функцій, які притаманні грошам: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження.

Що стосується зовнішньої вартості української валюти, то починаючи з вересня 1993 року в Україні існувало як мінімум чотири обмінних курси: офіційний курс НБУ, аукціонний, комерційний курс купівлі-продажу готівки, курс чорного ринку. Основними негативними наслідками такої валютної політики стало: погіршення рахунку поточних операцій платіжного балансу України, навмисне недооцінення прибутку від експорту й переоцінення вартості імпорту, розвиток тіньової економіки, втрата валютних резервів тощо. Усі ці фактори прямо чи побічно були пов'язані зі спробами всіх суб'єктів економічної діяльності скористатися різницею між наявними курсами для отримання прибутку, що, як правило, оберталося додатковими витратами та збитками для держави. Для порівняння: інфляція в Росії у 1993 році становила близько 1 000%, тобто була в 10 разів меншою, ніж в Україні. Український карбованець у цей час виявився «легшим» за російський рубль приблизно на стільки ж - у десять разів. Даний факт підтверджує, що внутрішнє та зовнішнє (відносно рубля) знецінення української валюти було практично рівномірним протягом усього періоду гіперінфляції.

Наслідком гіперінфляції став найбільший за всю історію України спад економіки. Реальний ВВП у 1994 році скоротився на 23%.

Період макроекономічної стабілізації

Уперше належних заходів щодо макроекономічної стабілізації та зниження інфляції було вжито урядом та Національним банком України наприкінці 1993 року.

У цей час НБУ досяг значного успіху як у розробці інституційних основ, так і в реальному виконанні монетарної та курсової політики. Було вжито заходів щодо переходу до єдиного обмінного курсу та конвертованості за рахунком поточних операцій; запроваджено уніфіковані резервні вимоги; встановлено єдину ставку рефінансування; суттєво зменшено використання субсидованих та цільових кредитів; започатковано кредитні аукціони. Незважаючи на інфляційну фіскальну політику, НБУ вдалося запровадити істотні антиінфляційні заходи, завдяки яким економіка вийшла з гіперінфляційного піке. Серед основних із них такі:

запровадження механізму випуску державних цінних паперів, який дав змогу фінансувати державні витрати шляхом здійснення запозичень на внутрішньому ринку, а не створювати нові гроші для прямого фінансування дефіциту бюджету;

створення системи міжбанківських розрахунків і платежів, яка за основними параметрами на той час була однією з найкращих у Європі. Вона дала змогу у реальному часі протягом кількох годин здійснювати всі розрахункові операції, а також застосовувати ефективний механізм контролю за операціями комерційних банків;

удосконалення банківського нагляду (було запроваджено ліцензування банків, єдині правила контролю за виконанням економічних нормативів, систему перевірок банків та класифікацію кредитів);

- встановлення кредитних «стель» (незважаючи на те, що цей крок викликав певний шок у реальному секторі економіки, він став основним і, очевидно, єдино можливим заходом з боку НБУ, спрямованим на швидке зниження рівня інфляції).

Завдяки стабілізаційним заходам, спрямованим на фіскальне коригування, дефіцит загального бюджету було зменшено із 15% у 1994 році до 5% у 1995 році. В результаті інфляція знизилася із 400 відсотків у 1994_му до 180 відсотків у 1995 році. Номінальний обмінний курс гривні щодо долара США стабілізувався у другій половині 1995 року і суттєво не змінювався протягом майже трьох років, утримуючись у коридорі 1.8-2.25 гривні за долар. Запровадження нової валюти - гривні у вересні 1996 року допомогло стабілізувати інфляційні очікування та знизити інфляцію до 40% у 1996 році та 10% у 1997-му. Це можна вважати визначним політичним фактором, адже національна валюта стала одним із основних атрибутів України як незалежної держави.

Економічна ситуація в 2000-2004 роках

Після десятиріччя економічного застою 2000_й став першим роком реального економічного зростання з часу отримання Україною державної незалежності. Збільшення обсягів реального ВВП на 6% дало поштовх до широкомасштабного піднесення української економіки. У 2001 році темпи зростання реального ВВП сягнули 9.1%.

Протягом 2000-2004 років реальне зростання ВВП у середньому за рік перевищувало 8%, тобто цей показник був значно вищим, ніж по 2004 рік.

Однак економічне відновлення розпочиналося з дуже низької бази. Порівняно з більшістю інших країн із транзитною економікою реальний випуск в Україні протягом 1990_х років скоротився більш як удвічі.

Затримка структурних реформ і несприятливий бізнес - та інвестиційний клімат гальмували інвестиції. До того ж економічне зростання через нерівномірність розподілу національного доходу не супроводжувалося зростанням стандартів життя більшості населення.

Якщо поштовхом до економічного зростання починаючи з 1999 року було в основному збільшення обсягів експорту, то в подальші роки дедалі вагомішого значення для цього процесу почав набувати і внутрішній попит. Прискорене зростання світового попиту стимулювало експорт української сталі як за рахунок обсягів, так і завдяки підвищенню світових цін на метали. Разом зі зростанням ВВП у Росії і відповідним зростанням експорту машинобудування та хімії щорічне збільшення обсягів експорту, починаючи з кінця 2002 року, перевищувало 25% і спричинилося до значного позитивного сальдо поточного рахунку та накопичення міжнародних резервів.

Прибутки експортних галузей підживлювали інвестиції та бум у будівництві. Швидке збільшення обсягів кредитів банківської системи у приватний сектор економіки та зростаючі доходи населення стимулювали внутрішній попит.

Іншими потужними чинниками економічного піднесення були різке зростання цінової конкурентоспроможності економіки після глибокої девальвації гривні у другій половині 1998-го та 1999 року і використання значних резервних виробничих потужностей. Як випливає з графіка, протягом останнього періоду спостерігається істотна зворотна залежність між знеціненням реального ефективного обмінного курсу та сальдо поточного рахунку платіжного балансу.

Рівень інфляції був помірним, але починаючи з другої половини 2002 року виник суттєвий інфляційний тиск та стійкий тренд до зростання як споживчих цін, так і цін виробників. Починаючи з найнижчої точки, що припала на середину 2002 року, коли 12-місячна плинна інфляція мала від'ємні значення, у першій половині 2005 року даний показник перевищив 14%.

З одного боку, це пояснювалося ціновими шоками у вигляді залпових підвищень цін на низку продуктів харчування внаслідок низького врожаю 2003 року та адміністративним підвищенням цін на житлово-комунальні і транспортні послуги в умовах нерозвинутості ринку та структурної перебудови в промисловості і сільському господарстві, з іншого - впливом монетарного фактора у вигляді підвищення темпів зростання пропозиції грошей. Індекс цін виробників у 2004 році, реагуючи на зростання світових цін на енергоносії та метали, перевищив 24%. Широка базова інфляція перевищила 9%, що було відображенням впливу монетарного фактора.

Фіскальна політика до середини 2004 року залишалася доволі стриманою. Дефіцит консолідованого бюджету за методологією МВФ становив у 2003 році 0.7% від ВВП. Таке становище однак відображало і зростаючу заборгованість із повернення ПДВ.

Цінова конкурентоспроможність залишалася достатньо високою, а девальвація реального ефективного обмінного курсу, починаючи з 2002 року, відображала меншу інфляцію в Україні порівняно зі зваженою по країнах - торговельних партнерах (головним чином - значною інфляцією в Росії) та посилення рубля і євро відносно долара США, а отже, і відносно гривні.

Починаючи з 2000 року Україна запровадила режим керованого плаваючого обмінного курсу замість валютного коридору.

У контексті фактичної прив'язки до долара США (починаючи із 2000 року) суттєве зростання грошових агрегатів супроводжувалося однозначними показниками інфляції, що було віддзеркаленням процесу ремонетизації української економіки.

Монетарна політика у цей період характеризувалася масованими і значною мірою нестерилізованими валютними інтервенціями Національного банку України.

Рішення НБУ вдаватися до операцій стерилізації тільки в обмежених обсягах відображало точку зору, згідно з якою високі темпи збільшення грошової маси відповідали зростанню попиту на гроші, з огляду на реальне економічне зростання та посилення важливості грошових розрахунків (після багатьох років переважання бартеру в українській економіці та різних форм негрошових розрахунків).

Наприклад, частка продукції промисловості, включаючи продукцію паливно-енергетичного комплексу, яка реалізувалася за гроші, зросла із 48 відсотків у 1999 році до приблизно 72 відсотків у 2000 році, тоді як частка продукції промисловості, яка реалізувалася за бартерними угодами, зменшилася з приблизно 33 відсотків до близько 17 відсотків. Також у 2000 році значно скоротився обсяг бартерних угод у міжнародній торгівлі. З огляду на уповільнення річної інфляції, починаючи з жовтня 2000 року, НБУ поступово знижував ставку рефінансування - з 27 відсотків за станом на кінець вересня 2000 року до 8% у 2004 році. Національний банк продовжував і політику поступового зниження рівня мінімальних резервних вимог.

Незважаючи на постійні заходи з боку НБУ щодо вдосконалення пру-денційного регулювання та банківського нагляду, кредитна експансія та якість кредитного портфеля банківської системи у цей період викликали стурбованість. Відношення обсягів кредитів банківського сектора до ВВП у 2004 році зросло до 30% (для порівняння: у 2000 році цей показник становив 12.4%). Кредити становили понад 2/3 від загальної суми банківських активів, що було чи не найвищим показником серед транзитних економік.

2008 рік істотно відрізнявся від попередніх п'яти років швидкого економічного зростання. Різке погіршення умов торгівлі разом зі значною апреціацією реального ефективного обмінного курсу стали чинниками зменшення позитивного сальдо поточного рахунку (із 10.5% від ВВП у 2007 році до 3.1% у 2008 році). Зростання ВВП суттєво загальмувалося - із 12.4% у 2007 році до 2.6% у 2008_му.

Монетарна політика, згідно з якою підтримувалася прив'язка гривні до долара США, була недостатньо гнучкою для реагування на зміну макроекономічних умов, хоча НБУ здійснив кілька кроків у напрямі більшої гнучкості обмінного курсу. Першим із них було пом'якшення заходів валютного регулювання, зокрема щодо вимоги обов'язкового обміну експортної виручки та положення, яке зобов'язувало нерезидента попередньо розміщувати на депозитному рахунку повну суму за угодою купівлі державних облігацій.

У серпні НБУ скасував заборону, якою від банків вимагалося здійснювати лише односторонні операції (з боку купівлі або продажу) на валютному ринку протягом одного дня, а також дозволив форвардні операції.

Фіскальна політика нового уряду у 2008 році продовжила процес експансіоністського зростання поточних витрат, яке започаткував попередній
уряд у 2006-2007 роках, перерозподіляючи загальні витрати від корпоративного сектору з високим рівнем заощаджень на користь сектору домогосподарств із нижчим рівнем заощаджень. Водночас відставання структурних реформ та передбачене бюджетом різке зростання податкового тягаря пригнічувало попит на приватні інвестиції.

Інфляція зросла до дворозрядних значень. Із 2000 року, в умовах монетарного устрою, який базувався на захисті де-факто фіксованого обмінного курсу гривні щодо долара США, інфляція була дуже нестабільною упродовж останніх шести років, особливо у 2005 році (див. графіки 14 і 15). Причини інфляційного тиску упродовж останнього періоду корінилися головним чином у потужному внутрішньому попиті на продукти харчування в умовах значних підвищень соціальних витрат і заробітної плати, а також під впливом тенденції до зростання вартості адміністративних послуг. У другій половині 2007 року інфляція знизилася (до 10% із 15% у середині року) внаслідок уповільнення сукупного попиту, що позначилося на утворенні від'ємного розриву відносно потенційного ВВП.

Незважаючи на це, і надалі існують значні інфляційні ризики з огляду на різке зростання цін на імпортний газ та подальше погіршення умов торгівлі.

Відсутність чіткої та зорієнтованої на ринок структурної політики пригнічує і без того складний інвестиційний клімат, що створює тиск на економіку з боку пропозиції. Затягування дискусій щодо обсягу та процедури перегляду прийнятих раніше рішень щодо приватизації у першій половині 2008 року посилило невизначеність щодо прав власності: внутрішні та зовнішні інвестори зайняли вичікувальну позицію.

Незважаючи на деякі успішні політичні та економічні кроки в напрямі вступу до СОТ, відсутність політичного консенсусу та затримка структурних реформ продовжували перешкоджати прискореній трансформації на шляху до ринкової економіки.

Вибір режиму обмінного курсу для України

Україна, як і багато інших країн із новою економікою, постала перед необхідністю вирішення дилеми: підтримувати існуючий де-факто режим прив'язки до долара США (із незначними коливаннями) чи перейти до режиму, за якого обмінний курс коливатиметься у значно ширших межах.

Упродовж останнього десятиріччя (з короткою перервою у період різкої девальвації гривні в 1998-1999 рр.) українська влада фактично використовувала кілька різновидів режиму фіксованого обмінного курсу. До кризи в Росії Національний банк застосовував вузький коридор обмінного курсу гривні щодо долара США. Після цієї кризи НБУ з 2000 року проголосив режим керованого обмінного курсу, однак із того часу і нині де-факто використовує прив'язку до долара США (див. графік 16).

За гнучкішого обмінного курсу Україна зможе проводити незалежнішу монетарну політику, «вмонтовуючи» в економіку своєрідний стабілізатор, який нейтралізуватиме дію внутрішніх і зовнішніх шоків. Водночас в умовах експансійної фіскальної політики та недостатньо стійкої фінансової системи Україні ще зарано переходити до більшої лібералізації потоків капіталу - досягнута макроекономічна стабільність може наразитися на значні ризики.

Чому питання переходу до більшої гнучкості обмінного курсу виникло саме тепер?

По-перше, за суттєвого позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України Національний банк був змушений для підтримання курсу викуповувати значну кількість іноземної валюти. Збільшення чистих міжнародних резервів (N111) пов'язано із відповідним зростанням монетарної бази та пропозиції грошей в економіці.

По-друге, стерилізація грошової маси у дуже великих обсягах є надто витратною для Національного банку і для економіки в цілому як із точки зору зменшення прибутку НБУ, так і з огляду на зростання процентних ставок та ефекту витіснення. А отже, стерилізаційні заходи не можуть використовуватися упродовж тривалого часу

Враховуючи заяви керівників держави про курс на транспарентність економічної політики, зменшення корупції, встановлення однакових правил гри для всіх учасників ринку та у разі підкріплення цих заяв реальними кроками у напрямі структурних реформ, можна також очікувати на певне зростання іноземних інвестицій, зокрема прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що буде додатковим чинником тиску в напрямі зміцнення гривні. Але вагоміший аргумент на користь більшої гнучкості обмінного курсу гривні - те, що українська економіка є дуже відкритою (відношення експорту до ВВП у 2004 році становило 60.6%, а середнє відношення експорту до ВВП за останні чотири роки перевищувало 55%; відповідно середнє відношення товарообігу до ВВП становило близько 110%) - див. графік 17. Тому економіка України залишається доволі вразливою як до зовнішніх, так і до внутрішніх шоків.

З огляду на це, за більш незалежної монетарної політики із гнучкішим обмінним курсом економіка може краще пристосуватися до таких шоків. Попри загальну думку щодо недооцінки реального обмінного курсу гривні, мова має йти не про обов'язкове (а тим більше планове) зміцненняя номінального обмінного курсу або навпаки - не про цілеспрямовану девальвацію з метою «підтримки експортних галузей», а про більшу гнучкість залежно від ситуації на валютному ринку, стану платіжного балансу тощо. Тобто обмінний курс буде визначатися більшою мірою ринковими методами та відповідати тим фундаментальним чинникам, які складатимуться в економіці.

Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставка Національного банки з урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення і засобів підприємств від знецінювання.

Проводити через комерційні банки, що займають по деяких обставинах монопольне положення на регіональному кредитному ринку, політику захисту внесків населення на рівні, близькому до дисконтній ставка Національного банки.

Внести в перелік першочергових задач з урахуванням необхідності проведення жорсткої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел притягнення необхідних фінансових ресурсів в обертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.

Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного обертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їхнє порушення.

Проводити роботу з удосконалюванню системи міжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД, маючи ціллю встановлення термінів проведення розрахунків і відповідальності за їхнє дотримання.

У сфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання вільних засобів населення на внески в банках, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток і т. п.

Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, що забезпечували б фінансову стабільність і стійку ліквідність, захист інтересів вкладників.

Страницы: 1, 2