Соціальне страхування

4 відсотки з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших і виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень;

5 відсотків з частини сум доходу у вигляді заробітної плати, інших 1 виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику відповідно до умов трудового-або цивільно-правового договору, що включаються до складу загального оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню.

За угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб - 33,2 відсотки суми винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг).

7. Державні соціальні стандарти і нормативи

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціальні стандарти - це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

· впровадження механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

· визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації;

· визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного й соціального розвитку.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

· забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

· законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

· диференціація за соціально-демографічними ознаками визначення нормативів;

· наукова обґрунтованість норм споживання й забезпечення;

· соціальне партнерство;

· гласність та громадський контроль при їх визначенні й застосуванні;

· урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання - розміри споживання в натуральному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання - соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи розрізняють у галузях:

· житлово-комунального обслуговування;

· транспортного обслуговування;

· охорони здоров'я;

· освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум - мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум - вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, причому протягом відносно короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) - мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мінімуму: ціни, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого кошика споживача.

Кошик споживача - вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні у певний час.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я належать:

· перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

· нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;

· показники якості надання медичної допомоги;

· нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

· нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

· нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

· нормативи санаторно-курортного забезпечення;

· нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

13 червня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року», де розглянуті пропозиції з впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій належать:

· мінімальний розмір заробітної плати;

· мінімальний розмір пенсії за віком;

· неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

· величина межі індексації грошових доходів громадян;

· пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та організацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

· нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг - на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування;

· нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;

· нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування.

З метою вдосконалення управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та поліпшення матеріального забезпечення застрахованих осіб розпорядженням Президента України «Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.07.2005 року №1114/2005-рп визначено:

1. Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:

· внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування стосовно забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів соціального страхування;

· запровадження економічних механізмів стимулювання роботодавців до збільшення витрат на найманих працівників, у тому числі до підвищення рівня оплати їх праці;

· удосконалення переліків видів матеріального забезпечення та соціальних послуг;

· посилення державного нагляду за ефективним управлінням і цільовим використанням коштів фондів при здійсненні ними функцій страховика.

2. Кабінету Міністрів України за участю соціальних партнерів:

· розглянути питання щодо: удосконалення механізмів реєстрації платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплати таких внесків та порядку надання страхових виплат і соціальних послуг за рахунок страхових коштів, а також доцільності запровадження інституту страхових експертів;

· поетапного перерозподілу навантаження із сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування між страхувальниками та застрахованими особами тощо.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 12.12.2006 р. №435-У передбачено, внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення статтю 165- 4 в новій редакції, а також доповнити ст. 188-24 такого змісту: перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок.

2. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» змінити п. 2 ч. 1 ст. 31.

3. У законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внести зміни до ч. 2 ст. 45, доповнити п. 7 ст. 45, змінити ст. 52, а ч. З викласти в новій редакції.

8. Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з продажу ювелірних виробів в Україні

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, є підприємства, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із продажу ювелірних виробів із золота сплачується в розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння.

Згідно з п. 9 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, платники збору ведуть бухгалтерський облік сум збору шляхом виокремлення суми загального збору, яка відповідає збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Сума збору включається в ціну і сплачується продавцями з виручки від реалізації.

База для нарахування збору до Пенсійного фонду з операцій з реалізації ювелірних виробів збігається з базою для нарахування податку на додану вартість (ПДВ).

Платники збору (як правило, роздрібні торгові організації) проводять операції з продажу ювелірних виробів через контрольно-касові апарати. Тому документом, що підтверджує продаж ювелірного виробу із золота, платини і коштовних каменів, є касовий чек, який видається покупцеві. У ньому зазначається сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і ПДВ.

При комісійній торгівлі ювелірними виробами (у цьому разі також стягується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування) через контрольно-касові апарати реєструється продаж товару за ціною, що складається з двох частин: вартості товару, що включає в себе збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, яка не обкладається ПДВ, і комісійної винагороди підприємства торгівлі, що підлягає обкладанню ПДВ.

9. Сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування вартості легкового автомобіля в Україні

Об'єктом обкладання збором до Пенсійного фонду є вартість легкових автомобілів, на яку при відчуженні нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3% (крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди відповідно до законодавства, та автомобілів, що переходять у власність спадкоємця за законом).

Зазначений збір сплачується платниками збору через установи банків на рахунок місцевих органів Пенсійного фонду за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Платниками цього збору є підприємства всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі шляхом:

купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торговельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством);

міни;

дарування (безоплатної передачі);

успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом);

з інших підстав, передбачених законодавством.

Органи Державної автоінспекції здійснюють реєстрацію автомобіля за наявності квитанції чи платіжного доручення (для юридичних осіб) про сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування саме у покупців автомобіля.

При купівлі автомашини через торговельну організацію за довідкою-рахунком у кредит збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується тільки з моменту виникнення права власності, тобто після погашення останньої суми заборгованості за договором, згідно з цивільним законодавством України.

Вартість легкового автомобіля визначається за договором купівлі-продажу, довідкою-рахунком торгових організацій, довідкою митної служби.

Придбання автомобілів юридичною особою відноситься до капітальних витрат і здійснюється за рахунок власних коштів. Капітальні витрати, в тому числі і сплачений за придбання автомобіля для власних виробничих потреб збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, підлягають амортизації згідно з нормами ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Витрати на придбання легкового автомобіля для невиробничого використання разом зі сплаченим збором на обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за рахунок власних коштів і амортизації не підлягають. Крім цього, порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 3 листопада 1998 р. №1740, не передбачає звільнення від сплати збору власників легкових автомобілів навіть у разі придбання автомобіля за кордоном.

Збір не сплачують у разі перереєстрації автомобіля, у разі зміни власником місця проживання, зміни технічної характеристики автомобіля, тобто за умови, якщо право власності не переходить від однієї особи до іншої. Від сплати збору звільнено дипломатичні представництва та консульські установи інших держав в Україні згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р №1138.

10. Недержавне пенсійне страхування в Україні

Після прийняття цієї постанови більшість організацій, що уклали договори пенсійного страхування, припинили свою пенсійну діяльність, змінили її або оголосили себе банкрутами. Інші («СПАС», «Пенсійний Фонд Міжбанківського союзу», страхова компанія «Оранта») припинили відкриття нових пенсійних рахунків і продовжили обслуговування клієнтів за старими пенсійними договорами. Недержавні пенсійні фонди значною мірою згорнули свою діяльність до прийняття нового закону.

У 2001 р. в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із них реально працювало 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 р. На кінець 2000 р. загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює 0,01% ВВП.

З 2003 р. недержавне пенсійне забезпечення регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. №1057-IV, який визначає правові, економічні та організаційні засади цього виду страхування.

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

- недержавні пенсійні фонди (НПФ);

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- вкладники та учасники пенсійних фондів;

- вкладники пенсійних депозитних рахунків;

- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- засновники пенсійних фондів;

- роботодавці-платники корпоративних пенсійних фондів;

- організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- адміністратори пенсійних фондів;

- компанії з управління активами;

- зберігачі;

- аудитори;

- особи, які надають консультаційні та агентські послуги. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за принципами:

- законодавчого визначення умов;

- зацікавленості фізичних осіб;

- добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами;

- добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

- рівноправності всіх учасників пенсійного фонду;

- цільового використання коштів тощо. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється: пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками;

- страховими організаціями шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

В Україні домінуюча роль у недержавному пенсійному забезпеченні буде належати недержавним пенсійним фондам (НПФ), створюваним за корпоративною та професійною ознакою.

До основних суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення відносяться недержавні пенсійні фонди. Ними можуть бути юридичні особи, які мають статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонують та проводять діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду.

Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. НПФ створюється на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їх інвестування.

За видами НПФ можуть утворюватись як відкриті, корпоративні та професійні.

Відкритий пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративним пенсійним фондом вважається недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-работодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд - це недержавний пенсійний фонд, засновниками якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи профспілки або фізичні особи, пов'язані за видом їх професійної діяльності. При цьому учасниками такого фонду можуть бути виключно громадяни, пов'язані за видом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду.

Страницы: 1, 2, 3, 4