анки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів і позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше ніж 5% із прибутку банку до досягнення 25% розміру регулятивного капіталу банку.Банки формують також інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.За останні роки в структурі ресурсів банків склалися наступні тенденції. По-перше, у до кризовий період закріпилася тенденція до збільшення залишків на рахунках фізичних осіб. Це відбувається завдяки росту доходів населення, зрушеннями в ощадній поведінці домашніх господарств, а також у певному збільшенні довірі населення до банківської системи. Вклади населення почали займати вагоме місце в формуванні ресурсної бази банків. По-друге, зростали кошти юридичних осіб в структурі ресурсів банку, що також позитивно впливало на ресурсну базу банку. Одночасно помітно зростала динаміка випущених банкам боргових зобов'язань.Не дивлячись на закріплення у до кризовий період позитивних тенденцій в динаміці та структурі ресурсів банків, не втратили своєї актуальності невирішені проблеми. До них в першу чергу відноситься низький рівень ресурсної бази та перевага коротких пасивів. Це робить банківський сектор підданим ризику втрати ліквідності, підвищенню кредитного та ринкового ризику. В результаті цього банки мають обмежені можливості кредитувати не фінансовий сектор економіки та населення, забезпечувати достатній рівень довіри клієнтів та вкладників.Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а операції по залученню коштів - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.Враховуючи наявність у структурі банківських коштів значної частини позичених і залучених ресурсів, пошук нових шляхів і можливостей їх зростання для банківського менеджера має особливе значення. Для виконання основних завдань менеджменту банківських ресурсів важливо класифікувати їх за основними ознаками.Депозити банку за економічним змістом поділяють на три групи:* строкові депозити;* депозити до запитання;* ощадні вклади населення.Депозити до запитання для клієнта -- власника рахунка є найбільш ліквідними коштами.Строкові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін їх повернення, банк за ними сплачує фіксований відсоток, а також існують певні обмеження щодо дострокового зняття цих коштів з рахунка.Необхідно зазначити, що з розвитком банківської системи України виникають нові форми і види депозитних рахунків, які необхідно класифікувати для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Йдеться про різноманітні ощадні сертифікати, спільні рахунки, накопичувальні пенсійні рахунки, інвестиційні рахунки, стосовно яких у законодавстві слід чітко обумовити форму гарантування у випадку банкрутства банку. Ці питання необхідно вирішувати в міру появи нових видів депозитів на українському ринку фінансових послуг, щоб діяльність фонду була якомога ефективнішою.Рішення про збільшення гарантованої суми відшкодування до 150 тис. грн. суттєво стимулює зацікавленість вкладників у зберіганні грошей в банках.Світова практика свідчить, що заощадження приватного сектору є важливим джерелом фінансування не тільки економіки, а й дефіциту державного бюджету. В період криз національного виробництва вони становлять вагомий чинник економічного зростання.Банк повинен також враховувати фактори, які здійснюють вплив на створення ресурсного потенціалу. У дослідженні виявлено такі фактори та запропоновано об'єднати їх у три групи.Перша група факторів - неконтрольовані. Їх вплив банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних факторів доцільно виділити макроекономічні, стан фінансовго ринку, нормативи регулюючих органів.До другої групи факторів - частково контрольованих, вплив яких на мобілізацію ресурсів банк може частково змінити, належать поведінка клієнтів, конкурентів і власників.Третя група факторів - це внутрішньосистемні. До них належать ендогенні величини впливу, які є контрольовані, тобто їх вплив банк може змінити так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.Для визначення якості елементів ресурсної бази пропонується розробити критерії прийняття рішень. До них належать: ступінь їх врахування в банківських нормативах, витрати на мінімальні резерви, прибутковість, стабільність, зміна процентних ставок, вплив банку на мобілізацію ресурсів.Важливим елементом політики банку стосовно мобілізації ресурсів є вироблення рекомендацій щодо формування ресурсної бази.Важливим фактором збільшення ресурсного потенціалу комерційного банку є нарощення ним власного капіталу. У цьому контексті капітал банку має подвійне значення. Перш за все, він сприяє збільшенню ресурсного потенціалу. По-друге, власні кошти забезпечують безпеку припливу банківських ресурсів.У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком - їх відносно висока вартість. Усе це обумовлює необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасивними та активними операціями з міжбанківського кредитування.Комерційним банкам слід звернути увагу не тільки на цінові методи при залученні депозитів, а на нецінові, серед яких реклама, поліпшений рівень обслуговування, розширення спектра пропонованих банком послуг, комплексне обслуговування, додаткові види безкоштовних послуг, розташування філій у місцях максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів.У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти.Міжбанківський ринок - частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою.Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їх філії та відділення. Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банку вигідно передусім з двох причин:· комерційні банки на відміну від суб'єктів господарської діяльності, вирізняються вищою надійністю;· процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити міжкомерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85 %), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ зростатиме.До позичених депозитних коштів належать кредитні ресурси, куплені на міжбанківському кредитному ринку. З цією метою банки проводять такі операції:· операції РЕПО (угоди про продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом);· отримання позик НБУ;· отримання міжбанківських кредитів.Міжбанківський кредит - це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку. Причини продажу одним комерційним банком іншому банківських ресурсів різноманітні: відсутність належного попиту і вигідного розміщення ресурсів серед своїх клієнтів; необхідність установлення тісніших взаємовідносин між банками; прибутковість цієї операції.Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникамОкрім того, джерелом придбання позичених коштів є емісія банківських векселів.Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів. Міжбанківський депозит - це депозит одного банку в іншому. Міжбанківський кредит є основним джерелом запозичених коштів комерційного банку і слугує для підтримки кредитного потенціалу, поточної ліквідності банку або забезпечення рентабельного вкладення коштів. Міжбанківський кредит має короткостроковий характер, вирізняється оперативністю надання коштів та вищими порівняно з депозитами процентними ставками. Він здійснюється в рамках кореспондентських відносин банків і є дорожчим порівняно з іншими джерелами кредитування ресурсом (потенціалом) банку.Суб'єктами міжбанківського кредиту є міжбанківські об'єднання, комерційні банки або інші кредитні інститути, фінансові компанії та Національний банк України. Ці суб'єкти можуть одночасно бути і в ролі кредитора, і в ролі позичальника. Специфіка міжбанківського кредиту визначається тим, що кошти використовуються не для власних господарських потреб банку, а для надання кредиту клієнтам. Тому МБК є формою купівлі-продажу кредитних ресурсів. Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.Основна частина міжбанківських договорів має терміновий характер, але деяка їх частина укладається в безстроковій формі. Це передбачає надання міжбанківського кредиту на мінімальний термін, установлений договором, після закінчення якого кредит переходить у безстроковий, тобто може бути стягнений банком у будь-який час за попереднім повідомленням. За будь-якої форми договору процентна ставка встановлюється виходячи з рівня, що склався на ринку в день його підписання. Важливе місце в джерелах кредитних ресурсів комерційного банку посідають кредити НБУ, які надаються банкам у порядку рефінансування. Кредитні ресурси надаються, як правило, на цілі короткострокового кредитування за дотримання комерційним банком економічних нормативів та резервних вимог.Рефінансування - це процес здійснення банком активних операцій (кредитних вкладень) за рахунок позик, отриманих у інших банках. Операції з рефінансування є міжбанківськими кредитними операціями, що реалізуються комерційними банками для мобілізації грошових ресурсів. Плата за продані кредитні ресурси встановлюється на основі офіційної ставки НБУ з рефінансування. Існує певна залежність ставки МБК від ставки рефінансування НБУ. Ставка НБУ є нижньою межею можливих коливань ставки міжбанківського кредиту. Динаміка ставки рефінансування пов'язана з рівнем інфляції в країні, динамікою курсу гривні відносно долара США. У результаті зміни ставки рефінансування змінюється і ставка МБК, збільшуючись чи зменшуючись в окремі періоди.Отже, як вже зазначалось вище, головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені, від структури ресурсів залежати не тільки обсяги здійснення операцій банку, а й взагалі його функціонування, ресурси кожного окремого банку мають конкретну структуру.І.3Нормативно-правова база регулювання ресурсної базикомерційнихбанківЗміст правового регулювання та його вплив на суспільні відносини в банківській сфері зумовлюються економічними чинниками. Право надає економічній діяльності юридичної форми, закріплює реальні відносини. Від успішного проведення науково обґрунтованих реформ залежить рівень добробуту народу. Банківська система, стимулюючи перехід до ринкових відносин усіх господарюючих суб'єктів та активно заощаджуючи їх кошти та кошти громадян, здійснюючи розрахунки і платежі, сприяє реформування економіки України. Це не тільки впливає на правову практику, а й підпорядковує правову думку її потребам, стимулює розвиток нових галузей і відповідно формує нові правові засади кредитно-фінансового механізму в державі.Банківська діяльність, виконуючи самостійну роль у фінансово-кредитних відносинах, сформувала свій реальний сектор відносин і знайшла свій предмет правового регулювання, оскільки кредитний механізм контролюється державою і не може обійтись без створення розгалуженої системи норм і відповідно - правовідносин, що охоплюються поняттям банківського права.З прийняттям у 1996 р. Конституції України банківське функціонування формується на нових конституційних засадах, які підтверджують наявність як власного предмета, так і методу правового регулювання, оскільки грошово-кредитні відносини потребують комплексного правового визначення і закріплення їх нормами права.Створення розгалужених правових засад банківської справи та банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні принципи, одне з першорядних завдань держави. Перед наукою постала конкретна сфера публічних відносин, в якій держава мала б забезпечити функціонування фінансового механізму ринкового господарства країни та створити надійну правову регламентацію в банківському секторі економіки. Створення банківських установ і формування банківського капіталу зумовили необхідність прийняття Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Закону України “Про акціонерні товариства”, Закону України “Про Національний банк України”, Декрету Кабінету Міністрів України “ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками, та іншими кредитними установами, порядок їх утворення та здійснення ними банківських та небанківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема кредитних операцій та операцій з цінними паперами тощо.Банківські відносини за своїм характером є публічно-правовими, оскільки обумовлюються об'єктивними чинниками, зокрема, наявністю правової форми діяльності держави, яка виключно законами встановлює засади створення і функціонування фінансового, грошового та кредитного ринків, статус національної валюти тощо[6].Держава (законодавець), встановлюючи через норми правопорядок у банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється. У фінансово-кредитних відносинах суб'єкти права (кредитор і позичальник) мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде здійснена. Інакше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена для виконання система норм, а з другого - має місце постійне невиконання норм права. Таким чином, встановлюючи правопорядок, держава передбачає, що в банківській діяльності, у кредитних відносинах для індивідуального виконання зобов'язань повинна бути можливість здійснення права як у банківської установи, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і таку важливу особливість функціонування банківської системи, коли здатність суб'єктів грошово-кредитних правовідносин здійснювати свої права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями виконати свої зобов'язання, наприклад, на момент укладення угоди або користування платіжними засобами.Банківське законодавство, за традиційними уявленнями, - це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: нормативно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єктами відповідно до законів України. Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо окреслити його риси:· воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціонування кредитних установ та банківської справи;· як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони і підзаконні акти);· у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у послідовності за їх юридичною силою;· нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;· первинним елементом цього законодавства є стаття законодавчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;· воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу грошей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;· використовує як імперативні, так і диспозитивні методи регулювання банківських правовідносин.Безпосередньо з правовідносинами, які виникають у банківській сфері, пов'язані суб'єкти банківського права. Вони є безпосередніми учасниками правовідносин, взаємопов'язані між собою, мають власне статутне становище.Нормами статутного права визначається статус Національного банку України, комерційних банків та фінансово-кредитних установ, їх правосуб'єктність та правовий режим банківської діяльності.З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Розділу ІІІ Глави 6 Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи та формування резервних фондів. Розглянемо, які нормативи встановлено для обов'язкового дотримання комерційними банками:· достатність регулятивного капіталу банку (НІ);· адекватності (платоспроможність) регулятивного капіталу (Н2);· адекватності основного капіталу (НЗ);· миттєва ліквідність (Н4);· поточна ліквідність (Н5);· співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н6);· максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н7);· максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н8);· максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств,· наданих одному інсайдеру (Н9);· максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);· Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);· Норматив загальної суми інвестування (Н12);Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що включають 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду.Принципи Базельського комітету є мінімальними вимоги до організації банківського нагляду, а тому в багатьох випадках існує необхідність доповнення їх іншими заходами, розробленими для конкретних умов і ризиків, властивих фінансовим системам окремих країн.Для посилення контрольних функцій Національного банку України під час нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їхньої фінансової надійності, захисту інтересів їхніх вкладників та акціонерів тощо необхідно розширювати перелік економічних нормативів, які регулюють діяльність комерційних банків.Відповідно до вимог Законів України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" та з метою забезпечення стабільної діяльності банків і своєчасного виконання ними зобов'язань перед їх вкладниками НБУ встановлено ряд обов'язкових нормативів для комерційних банків, більш конкретно зупинимось на нормативах капіталу та ліквідності:Норматив регулятивного капіталу комерційного банку (НІ). Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків2, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.Основний капітал уважається більш незмінним, то і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.Норматив адекватності основного капіталу (Н3) Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;нематеріальних активів за мінусом суми зносу;капітальних вкладень у нематеріальні активи;збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;збитків поточного року.Норматив миттєвої ліквідності (Н4) Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.
Рефераты бесплатно, реферат бесплатно, сочинения, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты, рефераты скачать, рефераты на тему, курсовые, дипломы, научные работы и многое другое.
